Реферат на тему:
Виконання угод з цінними паперами в депозитарній системі
Депозитарна діяльність – вимога часу
Бажання спростити розрахунки та знизити ризики в процесі обігу
готівкових грошей сприяло становленню банківської системи. Безготівкові
розрахунки, як міжнародні так і в межах однієї країни, забезпечуються
банківськими установами, які складають інфраструктуру фінансового
сектору економіки.
Не зважаючи на стрімкий розвиток безготівкового обігу грошей, цінні
папери досить тривалий час друкувалися на папері. Як історична спадщина
традиційна форма існування цінних паперів і досі відображена у назві цих
фінансових інструментів. Способи захисту паперової форми фіксації
зобов’язань повторювали еволюційний розвиток виробництва паперових
грошових знаків. Разом з тим, виконання угод з надрукованими цінними
паперами вимагало значних витрат та супроводжувалося ризиками (Фінансові
ризики №4 ,2000). Для документарних цінних паперів на пред’явника – це
витрати на інкасацію, транспортування, зберігання, охорону та перевірку
на справжність. Додатковими для іменних цінних паперів є також витрати
на перереєстрацію у реєстратора. Виконання угод з документарними цінними
паперами пов’язано із найбільшим ризиком на ринку цінних паперів –
ризиком втрати головної суми боргу (principal risk) (Гіпнотизуючі
поняття “класифікація ризиків на ринку цінних паперів”, “аналіз ризиків”
потребують окремого розгляду, оскільки досить часто вони стають
предметом спекуляцій). Цей ризик обумовлений тим, що при виконанні угоди
щодо документарних цінних паперів грошовий платіж і зустрічне постачання
цінних паперів відбувається неодночасно. Тобто, сплативши гроші, можливо
не отримати цінних паперів, або віддавши цінні папери – не отримати
грошей.
Історично сформований обіг документарних цінних паперів задовольняв
потреби емітентів і інвесторів на початковому етапі розвитку ринків
цінних паперів. Тривалий час фінансова індустрія погоджувалась на
витрати і ризики, пов’язані з виконанням угод щодо документарних цінних
паперів. Разом із зростанням обсягів операцій з цінними паперами цілком
справедливими стали вимоги інвесторів щодо зменшення таких витрат.
Інвесторам та фінансовим посередникам доводилось все більшу частину
свого доходу витрачати на виконання угод з документарними цінними
паперами. Інвестори не схильні вдаватися до розгляду проблем діяльності
інститутів, що забезпечують виконання угод. Найчастіше їх хвилює розмір
прибутків і можливість швидкого повернення коштів. При цьому вони
розраховують на певні гарантії інфраструктурних інститутів. Для
індустрії цінних паперів загроза полягала в тому, що в разі значного
зменшення прибутків інвестор обере для себе іншу сферу для
капіталовкладень.
Саме фахове середовище і запропонувало шляхи вирішення наведених
проблем. Розвиток інформаційних технологій сприяв створенню нових
технологій на ринку цінних паперів. Технічний прогрес стимулював випуск
та обіг цінних паперів у формі електронних записів. Він надав поштовх до
створення і розвитку депозитарної діяльності як системної функції
ринкової інфраструктури виконання угод та обліку прав власності на цінні
папери. Існування і обіг електронних цінних паперів були забезпечені
формуванням нових інфраструктурних інститутів – депозитаріїв і
зберігачів (кастоді). Депозитарна діяльність поступово стала одним з
провідних видів професійної діяльності на світових ринках цінних
паперів. Ця діяльність забезпечила фундамент для розбудови електронних
ринків цінних паперів.
Шляхи вирішення проблем з обігом документарних цінних паперів полягали в
формуванні безпаперових технологій обігу цінних паперів. Для запозичення
такої технології з сфери безготівкового обігу грошових коштів необхідно
було вирішити певні проблеми, які грунтувалися на правовій відмінності
цінних паперів від грошових коштів.
По-перше, гроші – платіжний інструмент, а цінні папери – документи, що
підтверджують права.
По-друге, на відміну від кількісного обліку грошових коштів, за цінними
паперами передбачається облік прав власності та обмежень щодо прав
власності на цінні папери, а також облік зобов’язальних прав, що
закріплені цінними паперами.
По-трете, емітентом грошових коштів (зокрема паперових банкнот) є
центральний банк держави, а емітентом цінних паперів може бути кожне
підприємство.
Як наслідок – кількість випусків цінних паперів, облік яких повинна
забезпечувати облікова система, може сягати десятків або сотень тисяч.
Методологія переведення документарних цінних паперів у бездокументарну
форму була заснована на знерухомленні цінних паперів у сховищах
зберігачів або депозитаріїв. Це дозволило подальший обіг цінних паперів
здійснювати у вигляді облікових записів. Крім того була запропонована
система існування цінних паперів тільки у вигляді облікових записів –
дематеріалізовані цінні папери (В Україні поняття “знерухомлення цінних
паперів” і “дематеріалізація цінних паперів” визначені Законом України
“Про Національну депозитарну систему й особливості електронного обігу
цінних паперів в Україні” (далі -Закон). Замість поняття
“дематеріалізація”, що означає з юридичної точки зору процес зміни місця
фіксації майнових прав, у цьому Законі введене поняття “бездокументарна
форма цінного паперу”).
Специфічна правова природа цінних паперів сприяла формуванню нової
облікової системи – депозитарного обліку. Створення єдиної системи
депозитарного обліку в Україні є одним з найважливіших завдань
Національного депозитарію України.
Історично склалися два шляхи формування облікові системи цінних паперів.
Перший шлях засновано на бухгалтерському принципі позабалансового обліку
цінних паперів як бланків суворої звітності за “принципом складських
записів”. Тобто придбали цінні папери – включили в облік, продали –
вивели з обліку. За таким принципом у СРСР здійснювався облік державних
облігацій і зараз проводиться бухгалтерський облік бланків цінних
паперів. Майже цей же принцип використовується в депозитарних системах
деяких країн.
Другий шлях засновано на принципі подвійного запису і існуванні активних
і пасивних рахунків. Відмінність бухгалтерського обліку від
депозитарного полягає у тому, що об’єктом депозитарного обліку є права.
Від реєстратора до зберігача
Функціонування облікової системи цінних паперів можливо розглянути на
прикладі облікової системи цінних паперів в Україні.
В Україні цінні папери можуть існувати в документарній формі
(надруковані на папері) та в бездокументарній формі (існуючі у вигляді
електронних записів) (Фінансові ризики №4 ,2000).
Використання в процесі приватизації в Україні іменних цінних паперів
обумовило необхідність формування системи реєстрації прав власності на
іменні цінні папери. Її складають реєстратори та емітенти, що самостійно
ведуть реєстр. Діяльність реєстраторів регулюється Законом України “Про
Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних
паперів в Україні” та Положенням про порядок ведення реєстрів власників
іменних цінних паперів (Рішення ДКЦПФР від 26.05.98 № 60).
Схематично, облік у реєстратора можливо представити як ведення списку
власників іменних цінних паперів, або особових рахунків власників (мал.
1 – В1, В2, В3…). За кожним власником обліковується певна кількість
цінних паперів (мал. 1 – В1-20 шт., В7-10 шт. …). Разом із веденням
особових рахунків власників реєстратор веде емісійний рахунок, на якому
обліковується загальна кількість випущених цінних паперів (мал.1 – ліва
частина обліку – 100 шт. цінних паперів). Реєстратор повинен
забезпечувати баланс між обсягом випущених цінних паперів, що
обліковуються на емісійному рахунку, і їх розміщенням між власниками на
особових рахунках. Облік у реєстратора – це своєрідне поєднання
“принципу складських записів” та “принципу подвійного запису”.
Придбавши іменні цінні папери і отримавши від попереднього власника
(мал. 1 – В2) сертифікати, новий власник (мал. 1 – В3) повинен
звернутися до реєстратора для перереєстрації прав. Реєстратор вносить
зміни до реєстру власників іменних цінних паперів. Користуючись
бухгалтерською лексикою, реєстратор дебетує рахунок попереднього
власника (В2) і кредитує рахунок нового власника (В3). Після цього
реєстратор видає новому власнику сертифікат іменного цінного паперу.
Відповідно до українського законодавства власник може знерухомити
належні йому цінні папери у зберігача (мал. 2- З1, З2) (Закон України
“Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу
цінних паперів в Україні”, Положення про депозитарну діяльність,
затверджене рішенням ДКЦПФР від 26.05.98р. № 61). Для цього власник
повинен укласти із зберігачем договір про відкриття рахунку у цінних
паперах та передати зберігачу сертифікати цінних паперів . В разі
отримання від власника сертифікатів іменних цінних паперів зберігач
звертається до реєстратора, який обслуговує цінні папери цього емітента.
Реєстратор переводить цінні папери з особового рахунку власника на
рахунок зберігача – номінального утримувача (НУ) (Фінансові ризики
№3,2000). Після цього реєстратор видає зберігачу свідоцтво про
знерухомлення. Зберігач депонує свідоцтво про знерухомлення у своє
сховище і зараховує цінні папери на рахунок власника. Ця облікова
операція зберігача так і називається – зарахування. Вже після цього
зберігач надає власнику виписку з рахунку у цінних паперів, яка є
підтвердженням права власності (мал. 2).
За таким сценарієм певна група власників може знерухомити цінні папери у
зберігачів (мал. 2 – З1, З2). За наказами власників цінні папери можуть
бути знерухомлені в депозитарії (мал. 2 – Д).
Навіщо ж власник документарних цінних паперів буде знерухомлювати свої
цінні папери у зберігача?
По-перше, в законодавстві встановлено, що “для укладення на фондовій
біржі чи на організаційно оформленому позабіржовому ринку угод щодо
цінних паперів, які випущені в документарній формі, цінні папери мають
бути знерухомлені в депозитарії, що їх обслуговує”( Ст.13 п.2 Закону
України “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного
обігу цінних паперів в Україні”).
По-друге, обслуговування обігу цінних паперів у зберігача надає
власникам цінних паперів технологічні переваги. За умови виконання
операції за принципом “поставки проти платежу” зменшується ризик втрати
головної суми боргу. Прискорюється швидкість виконання угоди.
Забезпечення виконання клірингу в системі “депозитарій – зберігач”
сприяє зниженню обсягів цінних паперів та грошових коштів, призначених
для виконання укладених угод. Крім того, для нерезидентів спрощується
процедура обслуговування угод, оскільки виписка від зберігача не є
цінним папером.
По-третє, власник цінних паперів може керуватися економічним інтересом.
В разі придбання цінних паперів різних емітентів та відкриття у
зберігача одного рахунку власнику не треба буде витрачати час на
відвідування різних реєстраторів. Отже власник має можливість вибрати
зберігача, який ближче розташований та у якого нижча вартість послуг. На
відміну від неможливості обрати реєстратора, власник цінних паперів може
обрати зберігача, враховуючи вартість та якість його послуг. Все
залежить від тарифної політики, яку будуть проводити реєстратори та
зберігачі.
По-четверте, бездокументарна форма цінного паперу – здійснений
зберігачем обліковий запис, який є підтвердженням права власності на
цінний папір. Отже для придбання бездокументарних цінних паперів,
інвестор повинен буде відкрити рахунок у зберігача.
Разом з тим, існують інші (суто українські) переваги переходу власників
від реєстрації прав у реєстраторів до обліку цінних паперів на рахунках
у зберігачів. У будь-якому випадку шлях до реєстратора або до зберігача
обирає власник документарних цінних паперів.
Хто ж ті власники іменних цінних паперів, що відкривають рахунки у
зберігачів (мал.2-В1,В2, В3, В4) та ті, що залишаються у реєстратора
(мал.2-В5, В6, В7, В8)?
З економічної і технологічної точок зору та на виконання вимог
законодавства, до зберігача звернуться ті власники, які мають великий
обсяг угод з цінними паперами. Напевно, це торговці цінними паперами.
Саме на обслуговування професійних потреб торговців цінними паперами і
розрахована система бездокументарного обігу цінних паперів.
Ті ж власники, які не є активними торговцями цінними паперами,
залишаться у реєстратора. Це або юридичні особи, що мають стратегічні
інтереси і не бажають продавати цінні папери, або фізичні особи, які
стали власниками в процесі приватизації. Скоріш за все таким власникам
невигідно звертатися до зберігача і витрачати зайві кошти на відкриття і
ведення рахунків у цінних паперах.
Зберігачі та депозитарії
Депозитарна система дає основу для створення ефективної системи
виконання угод із низьким рівнем ризику. Існують дві основні моделі
обслуговування обігу електронних цінних паперів.
Децентралізована модель передбачає встановлення відносин між особами,
які забезпечують облік електронних цінних паперів на рахунках. Кастоді
(зберігач) за договором відкриває спеціальні рахунки для іншого кастоді.
Це не просто відкриття рахунків для власника цінних паперів. Йдеться про
систему гарантованого взаємного обліку активів (в даному випадку цінних
паперів). Такий принцип розподіленого обліку застосовується в системі
global custody, яка, в першу чергу, використовується для забезпечення
міжнародних операцій між значними банками та їх клієнтами.
Централізована модель обслуговування обігу електронних цінних паперів
передбачає існування в країні центрального депозитарію, який забезпечує
розрахунки між кастоді (зберігачами). Принципи, покладені в основу
централізованої моделі, повторюють принципи функціонування банківської
системи: центральний банк країни забезпечує розрахунки між комерційними
банками. Переважна більшість країн застосовує централізовану модель.
Саме така модель повинна запроваджуватися в Україні.
В Україні зберігачем може бути комерційний банк або торговець цінними
паперами за умови отримання спочатку ліцензії торговця цінними паперами,
а потім – ліцензії зберігача. Так чи інакше, юридичній особі, що
організує підрозділ зберігача, необхідно бути торговцем цінними
паперами. Якщо будь-який інший торговець (який не є зберігачем) захоче
придбати бездокументарні або знерухомлені цінні папери, йому доведеться
звертатися до зберігача, який фактично є його конкурентом. Ця проблема
світовою фінансовою індустрією вирішується за рахунок будівництва так
званих “китайських стін” між “бек” і “фронт” офісами юридичної особи.
Згаданий сленг на ділі реалізується шляхом встановлення відповідних
обмежень щодо обміну інформацією між підрозділом торговця та підрозділом
зберігача в межах однієї юридичної особи. Юридична особа повинна
забезпечити відповідальність за додержання конфіденційності інформації
про рахунки депонентів. Крім того в Україні запроваджена така система
регулювання, що може зробити спроби використання конфіденційної
інформації про депонентів зберігача економічно недоцільними. Ці та інші
норми встановлені в Положенні про депозитарну діяльність (Рішення ДКЦПФР
від 26.05.98 р. № 61).
Для забезпечення діяльності централізованої моделі національне
законодавство передбачає функціонування Національного депозитарію
України та депозитаріїв, які забезпечують облік цінних паперів для
зберігачів та емітентів бездокументарних цінних паперів. Головною метою
створення депозитарію цінних паперів є обслуговування угод із
знерухомленими або бездокументарними цінними паперами у формі системи
безготівкових рахунків – рахунків у цінних паперах. Метод безготівкових
розрахунків в депозитарній системі полягає у переказі певної кількості
фондових цінностей з одного рахунку на інший шляхом дебетно – кредитних
операцій.
Створення та функціонування депозитарної системи передбачають значні
фінансові витрати. Оскільки в існуванні депозитарної системи зацікавлені
в першу чергу професійні торговці цінними паперами, то витрати на її
створення в багатьох країнах забезпечувалися саме за рахунок таких
учасників. В країнах, де ринок цінних паперів створюється, або не є
організаційно оформленим, такі витрати для торговців можуть стати
надмірними. Це, зокрема, стосується українського ринку.
На невеликих за кількістю угод ринках цінних паперів, які обслуговують
перерозподіл власності, депозитарна система орієнтована в першу чергу на
облік прав власності на цінні папери. Бартерізація економіки та
розрахунки поза межами національної банківської системи навіть не
вимагають від депозитарної системи забезпечення розрахунків за угодами
щодо цінних паперів.
Напевно проблем зі створенням депозитарної системи в Україні і не було
б, якби не результати приватизації. Емісії приватизованими
підприємствами іменних цінних паперів без їх друкування призвели до
відсутності у переважної більшості новостворених акціонерів
документарного підтвердження прав власності. Це стало можливим завдяки
тому, що до появи Закону України “Про Національну депозитарну систему та
особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” в обігу в
Україні існували так звані “безпаперові” цінні папери. Для таких цінних
паперів фактично відбувалося ведення списку власників, а сертифікати
цінних паперів не друкувалися.
Після появи наведеного вище Закону для існування цінних паперів в
бездокументарній формі емітент повинен депонувати глобальний сертифікат
в депозитарій. Подальше обслуговування обігу цінних паперів, випущених в
бездокументарній формі, здійснюється виключно в системі “депозитарій –
зберігачі”.
Методологія функціонування депозитарної системи розроблена так, що їй
однаково яким чином цінні папери будуть включені в систему обліку. Або
відбудеться знерухомлення цінних паперів від власника до зберігача, а
потім до депозитарію. Або емітент депонує глобальний сертифікат в
депозитарій, а депозитарій зарахує цінні папери на рахунки зберігачів,
які, в свою чергу, зарахують цінні папери на рахунки власників.
Стосовно виконання угод теж існує ряд варіацій.
Якщо угода купівлі-продажу цінних паперів укладена між двома власниками
(мал.3 В1 та В2), які є депонентами одного зберігача (мал.3 – З1), цю
угоду можна виконати на рівні зберігача З1 без участі депозитарію
(п.2.18 Положення про розрахунково-клірингову діяльність, затвердженого
рішенням ДКЦПФР 28.01.98 р. № 11-а). Зберігач дебетує рахунок продавця і
кредитує рахунок покупця. Якщо зберігач ще і банк, то можливо провести
поставку проти платежу. Після завершення депозитарних операцій зберігач
надає депоненту виписку з рахунку, яка є підтвердженням права власності.
Але дуже часто має місце ситуація, коли власники відкрили рахунки у
різних зберігачів.
Розглянемо приклад виконання угоди продажу власником 1 (мал.3 – В1)
п’яти цінних паперів власнику 4 (мал.3 – В4). Кожному депоненту зберігач
відкриває один рахунок у цінних паперах, який не може бути анонімним. В
наведеному прикладі кожний з цих власників вже має певну кількість
цінних паперів на своїх рахунках у зберігачів (мал.3 В1 має 20 цінних
паперів, В4 має 10 цінних паперів).
Звірка
В Україні запроваджена система двосторонньої подачі розпоряджень від
контрагентів угоди. Це так звана система двосторонньої звірки –
ефективна процедура, що переважно використовується в депозитарних
системах.
Після укладання угоди купівлі – продажу кожний з контрагентів
звертається до свого зберігача. Продавець (мал.3 В1) дає розпорядження
про переказ цінних паперів зберігачу (З1), а покупець (мал.3 В4) дає
розпорядження про одержання цінних паперів зберігачу (З2). Ці
розпорядження практично ідентичні. У цих розпорядженнях дублюються всі
суттєві параметри угоди та підтверджується факт її укладання.
Зберігач повинен перевірити надані власником документи. Обслуговування
депонентів – одна з найбільш відповідальних процедур в депозитарній
діяльності. Від цієї роботи зберігачів залежить розвиток депозитарної
системи. Саме для допомоги зберігачам в їх повсякденній роботі
Національний депозитарій повинен розробити стандарти документообігу щодо
операцій з цінними паперами.
Після перевірки розпоряджень власників, зберігачі (мал.3 З1, З2) в
електронному форматі передають ці розпорядження в депозитарій (мал.3
депозитарій Д). Депозитарій повинен здійснити звірку параметрів
укладеної угоди (trade comparison, trade matching). Мета цього етапу
полягає в тому, щоб надати сторонам можливість врегулювати усі випадкові
розбіжності в розумінні суті й предмета укладеної угоди. Це дуже
актуально на тих ринках, де угоди укладаються за допомогою комп’ютерних
систем. Непорозуміння й технічні помилки особливо ймовірні саме в таких
системах.
На етапі звірки сторони звіряють свої внутрішні облікові документи із
результатами звірки Якщо розбіжностей немає, звірка вважається успішною.
Міжнародні норми рекомендують всім національним ринкам побудувати свою
роботу так, щоб звірка завершувалася б не пізніше дня “Т+1”. За цей день
сторони мають виявити можливі розбіжності і своєчасно їх відкоригувати,
скасувати угоду або відкласти її виконання.
До проведення звірки розпорядження можливо відмінити за вимогою однієї
сторони угоди. Якщо звірка вже відбулася, відмінити розпорядження можна
тільки за умови надходження розпоряджень анулювання від обох сторін
угоди з цінними паперами. Якщо в зазначений в регламенті депозитарію
термін від власників не надійшли розпорядження анулювання, то звірені
розпорядження, вважаються затвердженими.
Підсумком першої звірки є формування відповідних документів, які
остаточно фіксують необхідність виконання угоди в депозитарній системі.
Звірку біржових угод, як правило, виконує сама біржа. Проте, у ряді
випадків організація звірки доручається депозитарію, що обслуговує
відповідну біржу. Звірка позабіржових угод здійснюється самими
учасниками децентралізовано. Якщо угода укладена за допомогою
спеціальних електронних систем позабіржового ринку, що законно
забезпечують фіксацію факту укладання угоди, то такі системи, як
правило, беруть на себе функції і по організації звірки. Ці системи
можливо навіть називати електронними фондовими біржами.
Однак, існують депозитарні і торгові системи, які або взагалі
відмовилися від звірки, або в яких передбачена одностороння подача
розпорядження до зберігача від продавця цінних паперів.
В залежності від обсягів операцій з ідентичними фінансовими
інструментами наступним етапом в депозитарній системі можуть бути або
одиночне виконання угоди, або кліринг.
Одиночне виконання угоди
День виконання угоди завжди фіксується при укладенні відповідного
договору купівлі-продажу. Мінімальний строк між датою укладання і датою
виконання угоди залежить від того, наскільки швидко і ефективно працює
депозитарна система. Чим довше строк між датою укладання угоди й датою
її виконання, тим під більший ризик підпадають учасники угоди. Світова
індустрія цінних паперів рекомендувала встановити максимальний термін –
3 дні , протягом якого угода повинна проходити всі етапи аж до
виконання.
Іншим важливим правилом, є “поставка проти платежу” (Delivery versus
Payment, DVP).
Теоретично можливі три варіанти:
покупець одержує куплені цінні папери раніше, ніж продавець одержує
гроші;
продавець одержує гроші раніше, ніж покупець одержує куплені ним цінні
папери;
обидва процеси відбуваються одночасно.
Тільки одночасне виконання зобов’язань обома сторонами може їх захистити
від зайвих ризиків, пов’язаних із можливою неплатоспроможністю або
недобросовісністю контрагента.
Методологія виконання депозитарієм поставки проти платежу наведена у
Положенні про розрахунково-клірингову діяльність.
За результатами звірки депозитарій блокує цінні папери на рахунку
клієнта-постачальника (мал.3 зберігач З1) і очікує надходження до
розрахункового банку грошових коштів, які передбачені угодою.
Покупець (мал.3 власник В4) складає розрахункові документи для банку,
клієнтом якого він є. Гроші за цінні папери із Банка покупця
перераховуються до розрахункового банку. Від розрахункового банку
депозитарій одержує повідомлення про надходження грошових коштів.
Після цього депозитарій здійснює другу звірку, порівнюючи повідомлення
про надходження грошових коштів з документами, які сформовані в
результаті першої звірки.
В разі надходження грошових коштів за цінні папери, що були заблоковані
за результатами першої звірки, депозитарій повинен виконати одразу дві
взаємопов’язані операції, а саме:
забезпечити переказ заблокованих цінних паперів на клієнта-одержувача
(мал.3 зберігач З2);
надати розпорядження розрахунковому банку про перерахування грошових
коштів на рахунок продавця (мал.3 власник В1) .
Ці операції реалізують принцип “поставка проти платежу”.
Після проведення депозитарієм дебетування рахунку клієнта-постачальника
(мал.3 зберігач З1) і кредитування рахунку клієнта-одержувача (мал.3
зберігач З2) зберігачам надаються відповідні інформаційні повідомлення.
За результатами цієї облікової операції в депозитарії зберігач (З1)
продавця здійснює списання цінних паперів з рахунку власника (В1), а
зберігач (З2) покупця здійснює зарахування цінних паперів на рахунок
власника (В4).
Виконання угоди завершується видачею зберігачами виписок з рахунків у
цінних паперах для власників.
Кліринг
Під клірингом розуміється цілий комплекс процедур, що починаються після
звірки параметрів угоди і завершуються безпосередньо перед виконанням
угоди. “Кліринг – отримання, звірка та поточні оновлення інформації,
підготовка бухгалтерських та облікових документів, необхідних для
виконання угод щодо цінних паперів, визначення взаємних зобов’язань, що
передбачає взаємозалік, забезпечення та гарантування розрахунків за
угодами щодо цінних паперів”.
Взаємозалік зустрічних зобов’язань практикується практично на більшості
сучасних бірж. Його ціль – знизити кількість платежів і поставок цінних
паперів по угодах, що укладаються членами тієї або іншої біржі.
Взаємозалік може бути двостороннім і багатостороннім.
Двосторонній взаємозалік застосовується достатньо рідко – головним чином
у відношеннях між старими діловими партнерами. Багатосторонній
взаємозалік може бути двох типів – без участі депозитарію у якості
сторони у розрахунках (неттінг, netting) і з такою участю (новейшн,
novation).
Саме метод “новейшн” знайшов застосування практично в переважній
більшості клірингових систем. Це пояснюється його відносною простотою,
зручністю й незалежністю від числа учасників, а також можливістю
створення надійних систем контролю за виникаючими ризиками. Застосування
клірингу при виконання угод щодо цінних паперів спрацьовує майже як
мультиплікатор в банківській системі. Він дає можливість учасникам
клірингу зменшувати обсяг задіяних для виконання угод активів.
Процедури виконання клірингу встановлені в Положенні про
розрахунково-клірингову діяльність. Однак, для застосування клірингу
повинно бути проаналізоване співвідношення між вартістю створення і
підтримки системи клірингу і витратами на виконання угод без такої
системи. Використання клірингу ефективно і вигідно тільки на ринках із
великими обсягами угод. Сьогодні для українських ринків цінних паперів
використання клірингу, напевно, не доцільне.
Висновки
Так само як для безготівкових розрахунків необхідна банківська система,
для обігу знерухомлених або бездокументарних цінних паперів необхідна
депозитарна система.
Створення депозитарної системи в Україні забезпечить формування основи
електронного обігу цінних паперів та похідних цінних паперів із низьким
рівнем ризику.
Разом з тим, не слід забувати, що інвестора не цікавить як працює
система виконання угод щодо цінних паперів (так само як і функціонування
банківської системи). Просто інвестор повинен мати впевненість в
надійності системи, яка обслуговує його кошти.
В багатьох країнах для забезпечення роботи ринків цінних паперів
депозитарні системи вже створенні. Вони здійснюють виконання практично
всіх угод з цінними паперами.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
