.

Види і характеристика валютних операцій (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 3307
Скачать документ

Реферат

на тему:

Види і характеристика валютних операцій

HYPERLINK
“file:///C:\\Documents%20and%20Settings\\Andrew\\My%20Documents\\В%20БИБ
ЛИОТЕКУ\\enbv.narod.ru\\enbv.narod.ru\\text\\Econom\\stock\\str\\09.html
” \l “123#123”

На валютних біржах щодня укладається безліч різних валютних угод.

Валютні угоди – це операції з обміну цінних паперів в одній валюті на
цінні папери в іншій валюті за договірним курсом на певну дату.

Операції здійснюються з метою обслуговування експорту й імпорту товарів
і послуг. Часто до таких операцій вдаються для отримання прибутків від
розміщення коштів за кордоном на короткий час під вищий, ніж на
місцевому ринку, процент, а також для вилучення прибутку з різниці
курсів валют на різних ринках, тобто із спекулятивною метою.
Використовуються вони і при купівлі-продажу іноземних та міжнародних
цінних паперів. Однак умовою цього є оборотність валют не тільки по
поточних, а й фінансових операціях.

Валютні операції поділяються на такі види:

* касові або готівкові (операції “спот”), при яких покупець отримує від
продавця іноземну валюту (платіжні документи в іноземній валюті) одразу
ж після платежу у національній валюті;

* строкові (форвардні операції), при яких відбувається купівля-продаж
іноземної валюти на заздалегідь узгоджений термін з передачею її до
закінчення цього терміну за курсом, що зафіксований у момент укладання
угоди;

* операції “своп”, які об’єднують дві операції – готівкову і строкову,

* арбітражні, при яких учасники операції використовують відмінності у
валютних курсах на різних валютних ринках з метою отримання прибутку.

Найбільш поширеною формою валютних операцій є операції з негайною
поставкою валюти (реальні, касові, “спот”). Це приблизно 60% усіх
операцій з іноземною валютою. Характерною рисою таких операцій є те, що
купівля-продаж валюти здійснюється банками-контрагентами на умовах її
поставки у наступний робочий день, не рахуючи дня укладання угоди. Це
дозволяє перевести кошти в будь-яку країну і здійснити оформлення угоди.
У ряді країн можна за домовленістю здійснювати розрахунки в той же або в
наступний день, однак розрахунки будуть проводитися за особливим курсом.
Валюта перераховується, як правило, по телеграфу. Якщо переказ валюти
відбувся несвоєчасно, то винна сторона платить проценти за прострочення.
Касові валютні операції насамперед застосовуються для своєчасного
отримання іноземної валюти, необхідної для здійснення
зовнішньоторговельних операцій.

Завдяки готівковим операціям з іноземною валютою банки постійно
підтримують мінімально необхідні робочі залишки на спеціальних рахунках
в іноземних банках, своєчасно позбуваються надлишків одних валют і
покривають потребу в інших валютах. Завдяки цим операціям банки
регулюють свою робочу позицію таким чином, щоб на їх рахунках не
створювалися непокриті залишки.

З переходом до плаваючих валютних курсів посилився спекулятивний елемент
касової торгівлі валютою. Існують різні способи вилучення додаткової
вигоди з курсових коливань на валютному ринку, наприклад, використання
тимчасового розриву між надходженням валюти і її реалізацією. Широкого
поширення набула практика дострокового платежу або, навпаки,
максимального його зволікання зі сплатою залежно від очікуваної динаміки
процентних ставок (‘валютних курсів. Імпортер прагне сплатити рахунок
максимально швидко, якщо очікується ревальвація встановленої валюти
платежу (при фіксованих валютних курсах) або динаміка плаваючого курсу
даної валюти підвищується. При зворотних тенденціях розвитку курсу
валюти платежу оплата буде максимально зволікатися. В обох варіантах
імпортер прагне отримати курсовий прибуток, а експортер буде відразу ж
обмінювати отриману іноземну валюту на національну, якщо курс його
валюти підвищується щодо курсу іноземної валюти. У протилежному випадку
він зачекає з обміном з метою отримання курсового прибутку за рахунок
дещо пізнішої реалізації валюти.

Інша можливість використання курсових коливань пов’язана із зміною
позицій на валютних рахунках у національних (валютні рахунки) або
закордонних (інвалютні рахунки) банках. Операція “спот” може бути як
двостороння, так і багатостороння. При двосторонній торгівлі обмінюються
національні валюти сторін, які беруть участь в операції.

Широкого поширення, як готівкова операція, набув арбітраж. Валютний
арбітраж – це одночасно купівля і продаж однієї валюти з метою вилучення
спекулятивного прибутку, у зв’язку з діючою на момент укладання угоди
різницею в курсах валют. Операції бувають простими (з участю двох банків
і двох валют) і складними (з участю більшої кількості банків і грошових
одиниць). Останні проводяться на основі використання крос-курсів.

Широка мережа банків і банківських відділень, що знаходяться в усьому
світі, а також оснащеність банків сучасними засобами зв’язку
забезпечують вирівнювання курсів валют. Тому тільки наявність великих
валютних ресурсів, що мають у своєму розпорядженні банки, дозволяє їм
вигідно займатися валютним арбітражем. Крім цього, важливою запорукою
успіху цих операцій є швидкість їх здійснення. Валютні курси на ринку
можуть змінитися в лічені хвилини; це не дає інколи можливості завершити
розпочату операцію з прибутком.

У міжнародній торгівлі валютою склалися певні норми і правила, що не
встановлені у законодавчому або договірному порядку, але яких майже
завжди додержуються при здійсненні операцій. Нарівні з правилами
перерахування встановленої суми, затвердженої касовою угодою не пізніше
двох днів після її укладання, великого значення набули традиційні
правила, яких необхідно дотримуватися у щоденній практиці.

1 .Оголошення котирування. Валютна операція здійснюється приблизно таким
чином: дилер, що пред’являє попит на валюту або пропонує її, передусім
з’ясовує становище на валютному ринку. Для цього він користується, як
правило, міжнародною інформаційною системою, яка є в банку. На екрані
дисплея він спостерігає за котируванням на міжнародних фінансових
ринках. Дилер зв’язується з найбільш відповідним йому банком і з’ясовує
у нього курси продавця і покупця щодо валюти, яка його цікавить, причому
нічого не повідомляє про купівлю або продаж валюти. При цьому в
інтересах підтримки ділової репутації вказаного банку дилер, якого
запитують, повинен повідомити обов’язкові курси, що свідчить про його
готовність продати або купити валюту за названими курсами і в прийнятому
на ринку мінімальному розмірі. На практиці торгівля здійснюється сумами,
які в декілька разів перевищують мінімальні. Дилер, що запитує, має
певну перевагу, оскільки він приймає рішення про купівлю або продаж
валюти лише після того, як дізнається про результати котирування. У
разі, якщо дилер, якого запитують, не повідомляє обов’язкові курси
валюти, то дилер, який запитує, задовольняється інформативними курсами,
які не зобов’язують укладати угоду взагалі або укладати її на мінімальну
суму.

2. Залучення з допомогою “люб’язності”. Велике значення для укладання
угоди має різниця між курсами продавця і покупця, що одночасно визначає
розмір прибутку банку, який встановлює курси. При цьому незначна маржа
вважається люб’язністю, а велика -нелюб’язністю банку. Для дилера, що
запитує, більш приваблива перша. Однак такі люб’язні курси можуть бути
встановлені тільки у тому випадку, якщо банківський прибуток досить
великий, що забезпечується точним знанням ринку і великими обсягами
торгівлі. Люб’язні курси встановлюються для тих торгових партнерів, з
якими існує багаторічна співпраця і взаємна торгівля у великих обсягах.

3. Безпосереднє укладання угоди. Оскільки мова йде, як правило, про дуже
великі суми, укладання угоди відразу ж підтверджується документами, які
засвідчують міру їх надійності. Укладання угоди повинно включати: вибір
валют, що обмінюються; фіксацію курсів; встановлення круглої суми
операції; вказівку адреси, за якою буде доставлятися валюта.

9.6.1. Ризик при здійсненні касових валютних операцій

Найбільший потенційний ризик при таких операціях полягає в тому, що одна
із сторін, яка бере участь в операції, не може виконати передбачені
умови операції вчасно або встановлена сума невірна. Існує ризик
розорення одного з учасників операції і в період між обговоренням
операції і фактичним її здійсненням. Інший учасник операції, можливо,
повинен буде укласти угоду з новим партнером і зазнати згодом нового
ризику, пов’язаного із зміною валютних курсів.

Може статися, що одна валюта доставлена на декілька годин раніше, ніж
інша. Це створює ризик того, що партнер, який доставив валюту для
продажу, не отримає оплату від учасника операції, що розорився.

Наступним видом валютних операцій є строкова, або форвардна, валютна
операція.

Форвардними валютними операціями називаються операції, розрахунок за
якими проводиться більш ніж через два робочих дні після їх укладення за
курсом, що встановлений у момент укладання угоди. Вони використовуються
для захисту покупців валют від зміни курсів валют у часі або для
вилучення прибутку у зв’язку із зміною курсів. Необхідність у проведенні
операцій на умовах “форвард” витікає, як правило, з короткострокових
вимог і зобов’язань експортерів та імпортерів клієнтів банку, а також
фінансових операцій самих банків. Як правило, форвардні угоди
укладаються на терміни 1, 3, 6, 9 або 12 місяців.

Серед строкових операцій спекулятивного характеру розрізнюють гру на
зниження курсу і гру на підвищення курсу валюти. Якщо очікується падіння
курсу валюти, то гравці на зниження продають цю валюту за існуючим у
даний момент курсом “форвард з тим, щоб через певний термін здати
покупцеві цю валюту, яку продавець тепер може дешево купити на ринку
“спот”. Якщо очікується підвищення курсу валюти, то гравці на підвищення
скуповують валюту за існуючим курсом, щоб при настанні терміну прийняти
цю валюту, яка уже подорожчала і отримати прибуток завдяки різниці
курсів.

Спекулятивні операції, як правило, здійснюються без наявності валюти.
Валютний спекулянт продає її на термін з надією отримати різницю з часом
у курсі.

Таким чином, у більшості випадків гра на підвищення і зниження курсу
іноземної валюти – це гра на “різницю”. При цьому не потрібен великий
капітал у тій валюті, яку продають (купують). Строкові угоди з іноземною
валютою, що укладаються з метою хеджування, покриття валютного ризику,
застосовуються при великих комерційних і фінансових операціях.

Імпортери придбавають валюту на термін для оплати одержаних у кредит
товарів, якщо вони розраховують, що курс валюти протягом тривалого часу
буде підвищуватися.

Експортери, які займаються покриттям можливого валютного ризику, грають
на зниження курсу іноземної валюти. Вони продають свою валютну виручку
за національні гроші ще до її отримання, тобто на термін за форвардним
курсом, що існує в момент укладання товарного контракту.

Валютні операції на термін виступають і як елемент покриття ризиків при
переміщенні капіталу за кордон. Наприклад, американський банк,
розміщуючи частину капіталу в Англії, для чого йому необхідно передусім
закупити фунти стерлінгів за долари за курсом “спот” для здійснення
депозитної операції, одночасно укладає угоду на продаж фунтів стерлінгів
на термін за курсом форвард. Термін залежить від часу, протягом якого
капітал буде знаходитися на депозиті на англійському грошовому ринку (3,
4, 6 і більше місяців). Строкова операція в цьому випадку є елементом
покриття ризику падіння курсу фунта стерлінгів щодо долара до моменту
закінчення терміну внеску.

З існуючих форм строкових операцій найбільш поширені прямі, або аутрайт,
– купівля (продаж) іноземної валюти на термін за курсом, який
зафіксовано в момент укладання угоди. Розвиненого ринку з операцій
“аутрайт” між банками немає. Вони, як правило, укладаються банками з
клієнтами, які хеджують свої надходження та платежі від валютних
(курсових) ризиків.

Банки самі хеджуються від курсових ризиків в основному за допомогою
операцій “своп” купівлі (або продажу) валюти на умовах “спот” з
одночасним укладанням зворотної угоди на термін. Як результат, готівкові
і строкові операції взаємозараховуються і втрати відносно первинного
курсу зводяться до мінімуму. Поєднання з депозитними операціями дозволяє
збільшити прибутковість від операцій “своп”.

Строкові біржові (так звані, ф’ючерсні) операції з валютами з 1972 р.
почали практикувати спочатку в США, а потім і в інших країнах, їх
особливість полягає у тому, що торгівля ведеться окремими
стандартизованими контрактами у певних валютах (долари США і Канади,
фунти стерлінгів, марки ФРН, японські ієни, швейцарські і французькі
франки). У них детально регламентуються всі умови операції: сума,
термін, метод розрахунків і т.д. При укладенні угоди вноситься певний
гарантійний депозит. Курси валют з ф’ючерсних операцій котируються у
формі “аутрайт”, тобто прямо, без виділення премії або знижки. Сума цих
контрактів значно менша величини строкових міжбанківських операцій, їх
використовують дрібні і середні фірми з метою хеджування валютних
ризиків.

Різновидом строкових операцій є опціонні. Вони передбачають право
купівлі або продажу валюти в майбутньому за курсом, який зафіксовано в
момент укладання угоди. За право купівлі або продажу виплачується певна
премія. За сприятливого руху курсу валюти протягом терміну операції
право використовується, а в протилежному випадку – сплачена премія
втрачається, і валютна операція не здійснюється. Таким чином, опціон
більш вигідний при коливаннях курсу, що перевищують розмір премії.

Ринок валютних опціонів сформувався ще на початку 80 років. Він
забезпечує велику гнучкість в операціях з валютою, оскільки мінімізує
ступінь валютного ризику. При купівлі опціону за певну винагороду
(премію) одна особа надає іншій право купити (опціон “кол”) або продати
(опціон “пут”) валюту за узгодженим курсом у будь-який день
встановленого терміну, або взагалі відмовитися від операції без
відшкодування збитків (тобто без відшкодування виплаченої премії).

Необхідність таких операцій викликана прагненням її учасників завчасно
встановити курс, за яким будуть проводитися розрахунки по валютних
операціях у майбутньому. Суть форвардної валютної операції полягає у
тому, що продавець бере на себе зобов’язання через певний термін (до
одного року) передати покупцю валюту, а покупець зобов’язується прийняти
її і сплатити йому у відповідності з умовами угоди.

При форвардних угодах встановлюється курс, за яким будуть здійснюватися
розрахунки у майбутньому. Він носить назву строкового (форвардного)
курсу. В його основі лежить курс касових операцій, що існує на момент
укладання форвардної угоди, а також надбавки (репорт, ажіо) чи знижок
(депорт, дизажіо).

Встановлення курсів валют строкових операцій з іноземною валютою
відрізняється від встановлення курсів готівкових операцій. У банківській
практиці це здійснюється за допомогою встановлення премії (репорту) або
знижки (депорту) відносно курсу з готівкових операцій. Встановлення
премії означає, що певна валюта котирується дорожче з операції на
термін, ніж з готівкових касових операцій, і нижче за курси операцій
“спот”. Для кожної валюти і кожного виду операцій (на 1, 3, 6 місяців)
котирування встановлюється форвардний курс, який включає готівковий
курс, а також премію або знижку, їх розмір залежить від ступеня
стійкості валюти і перспектив еволюції її курсу. Наприклад, хронічна
нестабільність валюти і очікуване різке зниження її курсу виявляються у
високій знижці при купівлі-продажу даної валюти на термін. Навпаки,
валюта, що має велику перспективу на термін, котирується з премією.

При прямому котируванні валют премія додається до курсів “спот”, а
знижка віднімається. При непрямому котируванні діє протилежне правило:
премія віднімається, а знижка додається до курсів “спот”. Премія
продавців перевищує премію покупців, оскільки банк, продаючи іноземну
валюту, курс якої на термін підвищується, прагне отримати велику суму в
національній валюті при її продажу і віддати меншу надбавку у
національній валюті при купівлі іноземної. Знижка продавців менша за
знижку покупців, оскільки банк прагне забрати собі велику знижку у
національній валюті при купівлі на неї іноземної валюти, яка уже
дешевшає. І навпаки, при продажу цієї іноземної валюти він надає
клієнтам меншу знижку у національній валюті.

З переходом до плаваючих валютних курсів необхідність строкових операцій
для страхування ризику зросла. При здійсненні форвардної операції
проміжок часу між її укладенням і виконанням значно більший, ніж при
касовій операції, і може становити декілька місяців (до року). Як
правило, термін і курс форвардної операції обумовлюється при підписанні
контракту. Крім того, до касового курсу встановлюються надбавки (репорт,
ажіо) або знижки (депорт, дизажіо). Розмір репорту або депорту залежить
не тільки від обсягу форвардних операцій, але й від різниці у процентних
ставках окремих валют. Ці надбавки і знижки іменуються ставками “своп”.
Курс строкової операції визначається як співвідношення попиту і
пропозиції на валютному ринку в момент укладання угоди, різницею в
процентних ставках окремих валют.

Ці фактори не можна розглядати ізольовано. Наприклад, якщо процентні
ставки іноземної валюти значно зростають, то підвищується і попит на цю
валюту на касовому ринку, тому підвищується також і курс “спот”.
Одночасно знижується попит на строковому валютному ринку, а відповідно і
форвардний курс. У такій ситуації має місце депорт за форвардним курсом
відносно касового курсу. При плаваючих валютних курсах від характеру
діючої тенденції його руху (вгору або вниз) залежить як попит, так і
пропозиція валюти.

Використання форвардних валютних операцій вигідне для імпортерів і
експортерів при отриманні більш надійної основи для калькуляції угод,
оскільки при укладанні договору незалежно від співвідношення курсів
валют на момент сплати, в обох його сторін існує впевненість в отриманні
встановленої суми. Операції здійснюються за оголошеними комерційним
банком форвардними курсами з депортом або репортом до касового курсу.

Розрізнюють два види строкових валютних операцій:

* проста форвардна операція

У цьому випадку зворотна операція укладається не одночасно. Сторони
домовляються лише надати певну суму до певного терміну і за встановленим
курсом. Цей вид форвардних операцій у зовнішній торгівлі
використовується з метою страхування від зміни валютного курсу.

Наприклад, дилер А вирішив обміняти долари США на швейцарські франки
терміном на два місяці. Він запитує дилера Б і отримує від нього на 10
лютого 1999 р. наступне котирування: 1 дол. США = 1,9765 – 1,9773
швейцарських франків. При укладанні угоди 10 лютого 1999 р. А від Б в
обмін на 1 млн. дол. США отримує 1,9765 млн. швейцарських франків. Таким
чином, А зобов’язаний надати 10 квітня 1999 р. 1 млн. дол. і отримати
1,9765 млн. швейцарських франків незалежно від наявності касового курсу
у цей день. У дилера А, як експортера, існує гарантія отримати в обмін
на належний йому платіж у доларах США потрібну суму у швейцарських
франках. Якщо ж протягом двох місяців курс долара США до швейцарського
франка зросте, то він отримає лише встановлену за договором суму
швейцарських франків, хоча касовий курс на 10 квітня 1999 р. більш
сприятливий і А міг би отримати більшу суму у швейцарських франках за
належний йому платіж у доларах США. Якщо ж курс долара США протягом двох
місяців знизиться, то експортер отримає після завершення строкової
операції встановлену суму у швейцарських франках і тим самим уникне
валютних втрат. Якщо в момент укладання форвардної угоди 10 лютого 1999
р. очікується зростання (падіння) курсу долара США відносно
швейцарського франка, то в строковій операції це враховується за
допомогою репорту (депорту) до касового курсу. У цьому випадку експортер
приймає рішення: погодитися на депорт, чекаючи падіння курсу, або ж
спекулювати на очікуваному його підвищенні, чи сподіватися на те, що
курс залишиться на попередньому рівні. Від прийнятого рішення,
заснованого на факторі ризику, залежить прибуток чи збиток учасників
операції.

* валютні операції “своп” – це купівля іноземної валюти за умов “спот” в
обмін на національну валюту із зобов’язанням її подальшого викупу через
певний термін. При цьому сума іноземної валюти, що отримується до
встановленого терміну, збільшується (зменшується) на величину ставки
“своп” при обміні валюти з депортом (репортом). Операції здійснюються
центральними і комерційними банками з метою придбання необхідної для
міжнародних розрахунків валюти, підтримки певних залишків на поточних
рахунках диверсифікації валютних резервів.

Процентні операції “своп” передбачають зобов’язання однієї із сторін
угоди виплатити іншій стороні проценти за ставкою, яка може
підвищуватися або знижуватися в обмін на отримання платежів за
фіксованою ставкою. Виграє той учасник операції, який більш точно
спрогнозує кон’юнктуру на ринку позикових капіталів.

Нерідко операції “своп” проводяться із золотом. У цьому випадку
дорогоцінний метал продається на умовах “спот” з одночасною його
зворотною купівлею на певний термін, але за ціною, що включає середню
процентну ставку.

Операції “своп” проводить центральний банк, що дозволяє йому без
фактичного зменшення золотих резервів отримати кредити для фінансування
дефіциту платіжного балансу.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019