Реферат

Цінні папери: основні види, вартісні фактори. 1. Основні види цінних
паперів

Під терміном «цінні папери» загалом розуміють грошові документи, що
свідчать про наявність певних взаємних прав і обов’язків між особою, що
їх випустила, і особою, яка їх придбала. Причому, не всякий грошовий
документ може мати статус цінного папера, основним критерієм визначення
належності до категорії цінних паперів є законодавчо закріплений перелік
цінних паперів.

В Україні такий перелік визначається ЗУ «Про цінні папери та фондову
біржу» та Указом Президента «Про інвестиційні фонди та інвестиційні
компанії» і нараховує 8 видів, а саме: акції, облігації внутрішніх
державних та місцевих позик, облігації підприємств, казначейські
зобов’язання України, ощадні сертифікати, векселі, приватизаційні
папери, інвестиційні сертифікати.

Згідно зі статтею 1.4 Закону України «Про оподаткування прибутку
підприємств» від 22.05.97 р. №283/97-ВР цінний папір — це документ, що
засвідчує право володіння або відносини позики та відповідає вимогам,
установленим законодавством про цінні папери.

Законом України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18.06.91 р.
№1201-XII передбачено, що цінні папери можуть бути іменними або на
пред’явника. Iменні цінні папери передаються шляхом повного індосаменту
(передавальним записом, який засвідчує перехід прав за цінним папером до
іншої особи), а цінні папери на пред’явника обертаються вільно.

У законі визначено, що цінні папери можуть бути використані для
здійснення розрахунків, а також як застава для забезпечення платежів і
кредитів.

У статтях 4, 10, 15, 18, 21 закону наведена характеристика цінних
паперів.

Акція — цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує пайову
участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство
в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право
його власнику на одержання частини прибутку у вигляді дивідендів, а
також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного
товариства.

Таким чином, акція підтверджує членство в організації-емітенті на правах
співвласника, свідчить про те, що статутний фонд емітента розподілений
на певну кількість часток. Емітент самостійно приймає рішення про
величину статутного фонду і кількість та вартість випущених акцій,
враховуючи законодавчо визначену мінімальну величину статутного фонду
(наприклад, для звичайного товариства -1250 мінімальних заробітних плат,
для закритого акціонерного товариства у вигляді інвестиційного фонду —
2000 мінімальних зарплат).

Iдея створення акціонерного товариства базується на тому, що та особа,
яка знає як заробляти кошти, тобто знає ринок і має план захоплення
частини цього ринку, або створення цілком нового ринку товарів, робіт,
послуг, уявляє, як буде працювати нове підприємство, не має достатньої
кількості коштів для втілення в життя свого плану. У такому випадку
необхідно позичити ці кошти в інших осіб, пообіцявши їм частину прибутку
за те, що вони погодилися допомогти власнику ідеї збагатитися.

Облігація — це цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових
коштів і підтверджує зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість
цього цінного папера в передбачений строк із виплатою фіксованого
процента.

Таким чином, облігації підтверджують наявність кредиторсько-дебіторських
взаємовідносин між емітентом і власником облігацій, де емітент отримує в
користування кошти, а власник облігації ці кошти йому надає. Випускаючи
облігації, емітент тим самим офіційно заявляє про свою потребу в
позикових коштах, про строки, протягом яких ці кошти йому знадобляться,
про розмір винагороди, яку він згоден платити за можливість
користуватися грошима, у більшості випадків — про цілі, для досягнення
яких йому ці кошти потрібні, про свою готовність у майбутньому повністю
повернути борг.

Дуже близькими за своєю суттю до облігацій є казначейські зобов’язання
України та ощадні сертифікати, які емітуються банками.

Казначейські зобов’язання України — вид цінних паперів на пред’явника,
що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення,
засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають
право на одержання фінансового доходу.

Ощадний сертифікат — письмове свідоцтво банку про депонування грошових
коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення
встановленого строку депозиту і процентів з нього.

Вексель — цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання
векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей
власнику векселя (векселедержателя).

Векселі бувають двох типів: прості і переказні.

Простий вексель свідчить про таке: векселедавець (емітент, той, хто цей
вексель написав) дає чесне слово сплатити обумовлену суму коштів в
обумовлений строк тому, хто цей вексель пред’явить. Чесне слово
векселедавця може бути (і бажано, щоб саме так і було) підтверджене
іншою особою, як правило — це банк або фірма, фінансовий стан якої не
викликає сумнівів, у такому випадку вексель вважається авальованим.

Переказний вексель — це наказ векселедавця іншій особі заплатити
власнику векселя обумовлену суму в обумовлений строк. Для того, щоб
власник векселя міг ним скористатися, переказний вексель має бути
акцептований, тобто та особа, якій було наказано заплатити, має
підтвердити свою згоду це зробити, у цьому випадку саме вона дає чесне
слово сплатити по векселю, і було б не зайвим, якби це чесне слово
підтверджувалося (авалювалося) банком або іншою фірмою, якій власник
векселя довіряє.

Приватизаційні папери — це особливий вид державних цінних паперів, які
засвідчують право власника на безплатне одержання у процесі приватизації
частки майна державних підприємств, державного житлового фонду,
земельного фонду.

Найбільш характерні особливості приватизаційних паперів в Україні є
такі: вони є виключно іменними, можуть бути використані лише в період
здійснення державної програми приватизації. Використання приватизаційних
паперів здійснюється виключно шляхом їх обміну на паї, акції чи інші
документи, які свідчать про право власності на частку державного майна,
розмір якої дорівнює розміру номінальної вартості приватизаційного
папера. Вони не підлягають вільному обігу, і їх відчуження будь-яким
іншим шляхом недійсне. По приватизаційних паперах не виплачуються ні
дивіденди, ні будь-які інші доходи. Їх не можна використовувати як
платіж чи забезпечення зобов’язань.

Iнвестиційний сертифікат — цінний папір, який випускається виключно
інвестиційним фондом або інвестиційною компанією і дає право його
власникові на отримання доходу у вигляді дивідендів.

Iнвестиційні сертифікати випускаються інвестиційним фондом або компанією
з метою мобілізації грошей, які в подальшому будуть інвестовані в різні
цінні папери. Iншими словами, якщо власник коштів не має інформації про
те, які саме цінні папери йому слід придбати на наявні у нього вільні
гроші, то він може покластися на професіоналів, які працюють в
інвестиційному фонді.

У нашому законодавстві недавно з’явився новий термін «дериватив».

Дериватив — стандартний документ, який засвідчує право та/або
зобов’язання придбати або продати цінні папери, матеріальні або
нематеріальні активи, а також кошти на визначених ним умовах у
майбутньому.

Iншими словами, дериватив — це контракт (договір, угода) чітко
встановленої форми, причому обумовлене в ньому право (обов’язок)
придбати (продати) за певних умов може бути продане іншій особі. Правила
випуску та обігу деривативів встановлюються законодавством.

Ринок цінних паперів — це особлива сфера ринкових відносин, де завдяки
продажу цінних паперів здійснюється мобілізація фінансових ресурсів для
задоволення інвестиційних потреб суб’єктів економічної діяльності. Ринок
цінних паперів ще називають фондовим ринком. Це пов’язано з тим, що
цінні папери за своєю економічною суттю є відображенням певних фондів —
матеріальних або грошових.

За економічною суттю ринок цінних паперів — це форма розподілу й
перерозподілу фінансових ресурсів у державі з метою повнішого
забезпечення потреб економіки в ресурсах та їхнього ефективного
використання. Ринок цінних паперів — це продукт ринкової моделі
економіки. Досвід розвитку світової економіки підтверджує, що ринок
цінних паперів — явище, що об’єктивно зумовлене функціонуванням фінансів
як підсистеми економіки, важливого механізму управління нею, досягнення
збалансованості в розвитку матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.

З одного боку, ринок цінних паперів — це вигідна система розміщення
вільних коштів юридичних і фізичних осіб із метою одержання доходу,
тобто перетворення власних накопичень у капітал, а з другого — ринок
цінних паперів дає можливість задовольнити потребу в фінансових ресурсах
підприємницьких структур для розширення своєї господарської діяльності.
Крім того, ринок цінних паперів об’єктивно створює механізм ефективного
використання фінансових ресурсів, оскільки розміщення паперів
здійснюється на основі вільного вибору об’єкта вкладення з певними
майновими гарантіями

Цінні папери — грошові документи, що засвідчують право володіння або
відносин позички, визначають взаємовідносини між особою, яка їх
випустила, та їхнім власником і передбачають, як правило, виплату доходу
у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передавання прав,
що зазначені в цих документах, іншим особам

Цінні папери на фондовому ринку називаються його інструментами. Вони
поділяються на три основні групи.

1. Пайові пінні папери, за якими емітент не бере зобов’язань із
повернення грошових засобів, інвестованих у його діяльність, але які
свідчать про участь у статутному фонді та наділяють їхніх власників
правом на участь в управлінні виробнинтвом і отримання частки майна при
ліквідації емітента.

2. Боргові цінні папери, за якими емітент несе відповідальність
повернути у призначений термін кошти, інвестовані у його діяльність, але
які не наділяють їхніх власників правом участі в управлінні
підприємством.

3. Похідні цінні папери, механізм обігу яких пов’язаний з пайовими,
борговими цінними паперами, іншими інструментами чи правами щодо них.

У світовій та вітчизняній практиці найбільш поширеними є такі види
цінних паперів:

1.Акції акціонерних товариств — це цінні папери, що засвідчують право
їхнього власника на частку у власності акціонерного товариства, на
одержання доходу від його діяльності і, як правило, на участь у
керуванні цим товариством.

2.Облігації – це цінний папір, що засвідчує відносини позики між їхнім
власником (кредитором) і особою, що випустила документ (боржником).

3. Державні боргові зобов’язання — будь-які цінні папери, що засвідчують
відносини позики, у яких боржником виступає держава, органи державної
влади або органи управління (державні короткострокові облігації,
облігації внутрішньої облігаційної позики і т.п.).

4. Похідні цінні папери — будь-які цінні папери, що засвідчують право
їхнього власника на купівлю або продаж акцій, облігацій і державних
боргових зобов’язань (фінансові ф’ючерси, варанти та ін.). у т.ч.
опціони акцій (облігацій) —право покупки акцій на пільгових умовах.

5. Вексель — складене за встановленим законом формою безумовне письмове
боргове зобов’язання, видане однією стороною (векселедавцем) іншій
стороні (векселеотримувачу), у т.ч. — комерційні папери —
короткострокові фінансові векселі, випущені для короткострокового
залучення засобів в оборот емітента.

6.Акції підприємств — цінні папери, що засвідчують внесення засобів з
метою розвитку підприємства, але не дають права на участі у керуванні
підприємством, що припускають виплату її власнику дивіденду.

7. Депозитні сертифікати банків — документи, право вимоги по яким може
поступатись однією особою іншій, що є зобов’язанням банку по виплаті
розміщених у нього депозитів.

8. Ощадні сертифікати банків -документи, право вимоги по яким може
поступатись однією особою іншій, що є зобов’язанням банку по виплаті
розміщених у нього ощадних вкладів.

9. Чеки — безумовне письмове розпорядження чекодавця банку (платнику)
здійснити платіж чекоутримувачу зазначеної на чеку грошової суми.

10. Товарний ф’ючерсний чи опціонний контракт — має зміст, аналогічний
похідним цінним паперам (див. п.4) при тому, що об’єктом угоди є
постачання стандартної партії товару визначеної якості.

11. Валютний опціон чи ф’ючерс — має зміст, аналогічний похідним цінним
паперам (див.п.4) при тім, що об’єктом угоди є постачання валютних
цінностей.

2. Вартісні фактори цінних паперів

Термін «вартісні фактори» цінних паперів використовується для позначення
таких факторів, як надійність визначених цінних паперів; тривалість їх
«життя», а також ліквідність.

До категорії цінових факторів відноситься, головним чином, фактор
попиту-пропозиції.

Було б невірно стверджувати, начебто тільки перераховані вище фактори
можуть бути віднесені до відповідних категорій. Ринок цінних паперів
являє собою складну систему, і тому в кожен даний момент він є
величезною сукупністю одночасно взаємодіючих один з одним факторів.

Надійність цінних паперів

Під надійністю цінних паперів звичайно розуміють ступінь ризику, якому
піддається інвестор, коли він здобуває які-небудь цінні папери. Кожен
інвестор, вкладаючи кошти в цінні папери, ризикує певним чином. Постійне
існування ризику зумовлюється поліцентричним характером загальноринкової
взаємодії. Він може бути великим чи меншим, або мінімальним; однак
вкладення коштів у цінні папери практично завжди являє собою ризиковану
справу.

Абсолютно безризикових цінних паперів не існує навіть теоретично. Під
ризиком у даному випадку розуміється імовірність того, що емітент, що
випустив визначені цінні папери, не зможе виконати цілком чи частково а
також вчасно взяті на себе зобов’язання, про які повідомлене в умовах
випуску.

¦

?X!Oe%O&A(////ooooo//eYYYYYYYYYYYYY

?????Ж??w???????th

?????????th

????th?інвестора і так далі.

Оцінивши ці, а також інші аспекти, потенційний інвестор приймає рішення
щодо доцільності придбання даних цінних паперів. Цінні папери вважаються
відносно надійними, якщо ризик, що існує при їхньому придбанні, є
невеликим. І навпаки, чим більш ризикованим заходом є вкладання засобів
інвестора, тим менш надійними для нього є дані цінні папери. Зворотна
взаємозалежність між надійністю і ризикованістю впливає на вартість
цінних паперів.

Остання є тим вище, чим менш надійними і більш ризикованими є конкретні
цінні папери.

Визначеність

Визначеність, як вартісний фактор, є близьким до фактора надійності чи
ризикованості, однак усе-таки є відносно самостійним. Розходження між
ними полягає в наступному. У першому випадку мова йде про те, що
інвестор усвідомлює існування імовірності того, що емітент може не
виконати взяті на себе зобов’язання, і тому він — інвестор — може
понести збитки. В другому випадку мова йде про можливість інвестора
судити про щось з більшим чи меншим ступенем вірогідності. Визначеність
допомагає орієнтації інвестора і впливає на його рішення щодо придбання
або непридбання конкретних цінних паперів.

У зв’язку з поліцентричним характером загальноринкової взаємодії, а
також існуванням взаємозв’язків між економічними і неекономічними
факторами, говорити про існування абсолютної визначеності практично
неможливо. Вона існує лише як відносна. Інвестор, вкладаючи кошти в
цінні папери, не завжди має можливість вірогідно думати про те, чи
вдасться йому повернути свій внесок і одержати доход по ньому. Тобто він
перебуває в стані більшої чи меншої невизначеності. З урахуванням цього,
інвестор визначає свою готовність вкласти кошти в цінні папери або
утриматися від цього. Як правило, інвестори не бажають здобувати
що-небудь на ринку цінних паперів, якщо майбутня доля їхніх вкладень є у
великій мірі невизначеною. Тому, чим більше визначеність, тим меншою є
вартість конкретних цінних паперів, і навпаки.

Тривалість “життя” цінних паперів

Тривалість «життя» цінних паперів, як вартісний фактор, більше значення
має для боргових цінних паперів, однак він також враховується і при
визначенні вартості цінних паперів, що підтверджують участь (членство).

Усі цінні папери мають визначений цикл «життя». Емітенти випускають їх
(тобто «дають їм життя»), потім вони є в обігу або зберігаються (тобто
«живуть»), і нарешті, вилучаються з оберту або погашаються (тобто
«припиняють життя»). Навіть ті цінні папери, що випущені на невизначений
термін, є лише теоретично безстроковими.

При випуску боргових цінних паперів у переважній більшості випадків
емітент вказує термін, на який вони випускаються, і по настанні якого
він зобов’язується цілком виконати свої зобов’язання перед інвестором.
При випуску акцій і інших цінних паперів, що підтверджують участь,
навіть якщо емітент і не називає термін, на який вони випускаються,
період їхнього «життя» звичайно обмежується перерахуванням випадків, при
настанні яких емітент припинить своє існування. Разом з ним припинять
«життя» і випущені їм цінні папери.

Вартість конкретних цінних паперів завжди знаходиться в прямій
залежності стосовно тривалості їх «життя». Це означає, що чим більша
вартість «життя» цінних паперів, тим більшою є їх вартість.

Наприклад, той самий емітент випускає облігації з тривалістю «життя» у 1
рік і 10 років. Вартість останніх звичайно буде вище в порівнянні з
вартістю перших. Це означає що відсоток по 10-річних облігаціях буде
вище, ніж відсоток по облігаціях, випущеним на 1 рік.

Ліквідність цінних паперів

Під ліквідністю цінних паперів звичайно мають на увазі здатність цінних
паперів перетворюватися в гроші. Іншими словами, ліквідність означає
швидкість, з якою визначені цінні папери можуть бути продані на ринку.

Зазначена здатність може бути більшою в одних цінних паперів і меншою в
інших. Тобто одні цінні папери швидко продаються і купуються на ринку,
інші — більш повільно. У першому випадку говорять про ліквідні цінні
папери, у другому — неліквідні.

Ліквідні цінні папери легко переходять із власності одних інвесторів у
власність інших. Можна сказати, на них у будь-який момент часу існує
попит та пропозиція.

Неліквідні цінні папери, як правило, складно і повільно переходять із
власності одних інвесторів у власність інших

У зв’язку з цим ліквідні і неліквідні цінні папери розрізняються по
вартості. Для будь-якого інвестора, крім інших критеріїв оцінки
конкретних цінних паперів, велике значення має наявність можливості
продати ці цінні папери в потрібний йому момент. Чим більше така
можливість, тим краще інвестору. Він може в будь-який момент одержати
гроші від продажу цінних паперів і вжити їх за своїм розсудом. За такий
привілей інвестору приходиться платити. Тому ліквідні цінні папери
звичайно є менш дохідними для нього.

Таким чином, вартість цінних паперів знаходиться стосовно ліквідності в
зворотному взаємозв’язку. Чим більш ліквідними є визначені цінні папери,
тим меншою є їхня вартість.

Відповідно до вимог податкового законодавства платник податку має
забезпечити окремий облік операцій з цінними паперами і деривативами.

Випуск акціонерним товариством акцій у межах статутного фонду
відображається по обліку записом по дебету рахунка 75 «Розрахунки з
учасниками» і кредиту рахунка 85 «Статутний фонд».

Надходження від учасників у грошовій і натуральній формах як оплата за
придбані акції відображається записом по дебету рахунків, на яких
обліковуються грошові та матеріальні цінності, та кредиту рахунка 75
«Розрахунки з учасниками».

Викуп акцій в акціонерів відображається записом по дебету рахунка 56
«Iнші грошові кошти» і кредиту рахунків по обліку грошових коштів.

Продаж викуплених акцій відображається за ціною реалізації по дебету
рахунка грошових коштів та кредиту рахунка 46 «Реалізація» і водночас
робиться запис по дебету рахунка 46 «Реалізація» і кредиту рахунка 56
«Iнші грошові кошти» на балансову вартість реалізованих акцій.

За рішенням акціонерного товариства, викуплені акції можуть бути
анульовані, в такому разі робиться запис по дебету рахунка 85 «Статутний
фонд» і кредиту рахунка 56 «Iнші грошові кошти».

Придбання акцій інших підприємств, а також облігацій і казначейських
зобов’язань відображається по дебету рахунка 58 «Фінансові вкладення» і
кредиту рахунків по обліку грошових коштів за цінами придбання з
одночасним відображенням використання джерел такого придбання.

Придбані облігації і подібні до них (аналогічні) цінні папери
(казначейські зобов’язання), ощадні (депозитні сертифікати), що
підтверджують зобов’язання повернути номінальну вартість у передбачений
у цінному папері термін та право на одержання фіксованого відсотка
(доходу), зараховуються на рахунок 58 «Фінансові вкладення» за вартістю
придбання.

У випадках перевищення вартості придбання облігацій та аналогічних
цінних паперів над їхньою номінальною вартістю при кожному нарахуванні
належного по них доходу (відсотків) списується частина різниці між
купівельною та номінальною вартістю, визначеною залежно від
періодичності доходу.

При цьому на суму доходу, який належить одержати по облігаціях і
аналогічних цінних паперах, дебетується рахунок 76 «Розрахунки з різними
дебіторами і кредиторами» і кредитується рахунок 80 «Прибутки і збитки»
з одночасними записами належної до списання суми різниці між купівельною
та номінальною вартістю по дебету рахунка 80 і кредиту рахунка 58.

Якщо вартість придбання облігацій і аналогічних цінних паперів нижча від
їхньої номінальної вартості, то кожного разу при нарахуванні належного
по них доходу (відсотка) провадиться відображення донарахованої частини
різниці між номінальною вартістю і вартістю придбання по дебету рахунка
58 і кредиту рахунка 80.

Донарахування (списання) різниці провадиться в такому порядку, щоб на
час погашення облігацій і аналогічних цінних паперів їхня вартість на
рахунку 58 дорівнювала номінальній вартості.

Платник податку має право здійснювати операції з цінними паперами лише
за наявності спеціального дозволу (ліцензії), якщо такі операції за
календарний рік перевищують 10000 неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян.

Продаж акцій, облігацій, казначейських зобов’язань відображається по
обліку записами по дебету рахунків по обліку грошових коштів і кредиту
рахунка 46 «Реалізація» за продажною вартістю з одночасним записом по
дебету рахунка 46 та кредиту рахунка 58 за купівельною вартістю.

Бухгалтерський облік вексельного обігу регулюється листом Міністерства
фінансів України від 12.08.92 р. №18-4116. Одержання векселя від покупця
за відчужену (реалізовану) продукцію (товари, роботи, послуги)
відображається записом по дебету рахунка 59 «Векселі одержані» та
кредиту рахунка 62 «Розрахунки з покупцями і замовниками».

При погашенні векселя дебетується рахунок 51 «Розрахунковий рахунок» і
кредитується рахунок 59.

Видача векселя на суму отриманих товарів (робіт, послуг) відображається
по дебету рахунка 60 «Розрахунки з постачальниками» і кредиту рахунка 66
«Векселі видані».

Суму витрат у вигляді договірного відсотка за відстрочку платежу
векселедавець відображає по дебету рахунків 26, 44 та кредиту рахунка
66.

Погашення заборгованості, забезпеченої виданими векселями,
відображається по дебету рахунка 66 і кредиту рахунка 51.

При здійсненні дисконтних операцій (продаж векселів векселедержателем)
записи на суму проданих векселів проводяться по кредиту рахунка 59
«Векселі одержані» в кореспонденції з рахунком 51 «Розрахунковий
рахунок» на суму, одержану за проданий вексель, і рахунком 80 «Прибутки
і збитки» на суму дисконту.

Придбані за оплату векселі відображаються покупцем за вартістю придбання
по дебету рахунка 58 «Фінансові вкладення» та кредиту рахунка 51
«Розрахунковий рахунок».

Продаж таких векселів відображається у зворотному порядку із
зарахуванням різниці між вартістю продажу і вартістю придбання векселів
до складу фінансових результатів.

Схема бухгалтерських проведень по операціях з акціями та векселями
наводиться в табл.

Відповідальність за правопорушення на ринку цінних паперів

Зміст правопорушення Фінансові санкції для юридичних осіб Фінансові
санкції для громадян чи посадових осіб

Випуск в обіг та розміщення цінних паперів незареєстрованих відповідно
до чинного законодавства до 10.000 н.м.д.г. або в розмірі до 150%
прибутку (надходжень), одержаних в результаті цих дій від 50 до 100
н.м.д.г.

Діяльність на ринку цінних паперів без спеціального дозволу (ліцензії)
до 5.000 н.м.д.г. від 20 до 50 н.м.д.г.

Ненадання, несвоєчасне надання або надання завідомо недостовірної
інформації до 1000 н.м.д.г. від 50 до 100 н.м.д.г.

Ухилення від виконання або несвоєчасне виконання розпоряд- жень, рішень
про усунення порушень щодо цінних паперів до 500 н.м.д.г. від 20 до 50
н.м.д.г.

Крім фінансових санкцій, передбачені також інші види покарань. За
порушення учасником ринку цінних паперів вимог законодавства про цінні
папери та нормативних актів Комісії можливі також такі покарання:

— винесення письмового попередження;

— зупинення на термін до одного року розміщення (передплату, продаж) та
обіг цінних паперів того чи іншого емітента;

— зупинення на термін до одного року дії спеціальних дозволів (ліцензій)
на здійснення діяльності з випуску та обігу цінних паперів;

— анулювання дії спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення
діяльності з випуску та обігу цінних паперів (можливе застосування також
у разі повторного винесення письмового попередження та зупинення дії
ліцензій).

За порушення учасником ринку цінних паперів вимог законодавства про
цінні папери передбачено:

— припинення допуску цінних паперів на фондові біржі або торгівлю ними
на будь-якій фондовій біржі, клірингу та укладення договорів
купівлі-продажу цінних паперів на певний термін.

У разі виявлення ознак правопорушення у вигляді випуску в обіг або
розміщення не зареєстрованих відповідно до чинного законодавства цінних
паперів або діяльності на ринку цінних паперів без спеціального дозволу
(ліцензії) передбачене зупинення всіх операцій по банківських рахунках
відповідної юридичної особи до виконання або скасування в судовому
порядку рішення про накладення штрафу.

За порушення фондовою біржею вимог законодавства про цінні папери і
статуту та правил фондової біржі — припинення торгівлі на фондовій біржі
(до усунення таких порушень).

Відповідальність за порушення законодавства на ринку цінних паперів
обумовлена ЗУ «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні»,
ЗУ «Про цінні папери та фондову біржу» та Правилами розгляду справ про
порушення вимог законодавства на ринку цінних паперів та застосування
санкцій, затвердженими наказом ДКЦПФР №2 від 09.01.97 р. (надруковано в
«ГК» №25/97).

Штрафи накладає державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, її
рішення про накладення штрафу може бути оскаржено в суді.

Про накладення штрафів на комерційні банки Державна комісія з цінних
паперів та фондового ринку інформує Національний банк України у
триденний термін.

Ліцензія на право здійснення діяльності на ринку цінних паперів потрібна
юридичним особам, які професійно здійснюють цю діяльність, тобто є
торговцями цінними паперами. Роз’яснення щодо визначення критеріїв
професійної діяльності подано у Рішенні №7 від 14.05.97 р. ДКЦПФР.
Вимоги, яким має відповідати торговець цінними паперами, такі:

— це обов’язково має бути юридична особа, а саме: акціонерне товариство
(статутний фонд якого сформовано з іменних акцій), товариство з
обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю,
повне або командитне товариство;

— операції з цінними паперами становлять виключний вид діяльності.

Таким чином, звичайне підприємство, що займається виробничою,
торговельною або посередницькою діяльністю, має право без ліцензії
самостійно купувати і продавати цінні папери лише в межах, встановлених
ДКЦПФР; при збільшенні обсягів торгівлі цінними паперами воно
зобов’язане скористатися послугами посередника, бо такому підприємству
ліцензію ДКЦПФР не дасть.

Похожие записи