Цінні папери

Реферат

Товарні біржі, товарнібіржі на Україні.

План

Вступ

Товарна біржа.

Мета і функції товарної біржі.

Типи товарних бірж, їхні суб’єкти і здійснювані ними операції.

Становлення товарних бірж на Україні.

Вступ

“Ринок на який відбувається купівля-продаж цінних паперів називається
фондовою біржею”. Цією єдиною (і неповторною) фразою, як би між іншим,
ще зовсім недавно описував фондовий ринок головний офіційний підручник
політекономії. Добре, утім, хоча б те, що автори його використовували
нейтральні, без ідеологічної лайки, вираження для характеристики явища,
що могутньо впливає на всі найважливіші аспекти життєвого укладу в
країнах з розвитий ринковою економікою.

Акції, облігації, сертифікати, чеки, векселі й інші цінні папери, про
які в нас усе ще з придихом говорять диктори телебачення і професіонали
реклами, “там” вільно продаються на фондових біржах і на так називаному
“вуличному” ринку. Переважна більшість жителів Західної Європи, Східної
чи Азії Америки розглядають акції в одному логічному і соціальному ряді
з оплаченими рахунками за комунальні послуги й обговорюють справи на
ринку цінних паперів без ажіотажного вереску. Цінні папери стали
способом вираження особистого чи колективного підприємницького ризику,
давно переставши бути об’єктами ритуального поклоніння, що на жаль дуже
часто зустрічається в нас.

У роботі розглянутий світовий досвід, накопичений промислово розвинені
країнами в процесі становлення і розвитку фондового ринку як одного з
найважливіших сегментів національного ринку. Була зроблена спроба
розглянути аспекти діяльності фондової біржі, її сутність, призначення,
що складають і її місце в національному господарстві.

Також були підняті питання зародження і подальшого удосконалювання
механізму функціонування фондового ринку на Україні.

I. ТОВАРНА БІРЖА.

A)Мета і функції товарної біржі.

Ефективне функціонування сучасного ринку знаходиться в прямої залежності
від постійно відтвореного ринкового середовища. Важливим його елементом
є ринкова інфраструктура, що представляє собою систему підприємств і
організацій, що забезпечують рух товарів, послуг, грошей, цінних
паперів, робочої сили. До таких установ належать товарні і фондові
біржі.

У сучасній економічній літературі товарна біржа розглядається, по-перше,
як економічна категорія, що відображає складову частину ринку,
специфікою якого є особлива оптова форма торгівлі товарами з визначеними
характеристиками: масовість, стандартності, взаємозамінність. По-друге,
це господарське об’єднання (суспільство) продавців, покупців і
торговців-посередників з метою створення умов для торгівлі, полегшення,
прискорення і здешевлення торгових угод і операцій. Такі об’єднання
організовуються для поліпшення торгівлі, швидкого забезпечення
товаровиробників необхідними товарами, прискорення обороту капіталу.
Члени біржі виграють не від її функціонування, а від своєї участі в
торгах. Члени товарної біржі, якими можуть бути як посередницькі
(брокерські, торгові і т.п.), виробничі фірми, так і банківські
установи, інвестиційні компанії, окремі громадяни, відповідно до
встановлених біржових правил укладають угоди купівлі-продажу товарів за
цінами, що складається безпосередньо в ході торгівлі в залежності від
співвідношення попиту і їхньої пропозиції. Це свідчить про те, що біржа
являє собою особливий ціноутворюючий механізм. У вільному ціноутворенні
також укладається мета біржі.

B) Типи товарних бірж, їхні суб’єкти і здійснювані ними операції.

Охарактеризувавши різні сторони діяльності товарної біржі, можна дати їй
наступне узагальнююче визначення. Товарна біржа — це асоціація юридичних
і фізичних осіб, що здійснює оптові торгові операції на основі
стандартів, зразків у спеціальному місці, де ціни на товари визначаються
шляхом вільної конкуренції.

Біржа як сегмент загального ринку виконує функції збалансування попиту
та пропозиції шляхом відкритої купівлі-продажу, упорядкування й
уніфікації ринку товарних і сировинних ресурсів, стимулювання розвитку
ринку, економічного індикатора.

На початку 90-х років у країнах, де функціонує ринок, нараховувалося
близько 50 товарних бірж із загальним оборотом понад 10 трлн. долари, що
складає 25% їхнього валового національного продукту. На них реалізується
продукція понад 60-ти найменування.

У країнах з розвитий ринковою економікою товарні біржі в основному
функціонують як безприбуткові асоціації, звільнені від сплати
корпоративного прибуткового податку. Головними статтями їхнього доходу
є: засновницькі і пайові внески і відрахування організацій, що утворять
біржу; доходи від надання послуг членам біржі й інших організацій;
виторг від інших надходжень.

Аналогічні цілі прагнуть ставити перед собою і вітчизняними засновниками
бірж. Так, у статті 1 Закону України “Про товарну біржу” говоритися, що
товарна біржа не займається комерційним посередництвом і не має на меті
одержання прибутку. Однак на практиці біржі одержують прибутку, джерелом
яких є відрахування із сум комісійної винагороди, що надходить від
брокерських контор. Надходження від біржових операцій, визначені ст. 13
згаданого Закону, є одним із джерел формування майна біржі. Як правило,
відрахування на користь бірж складають 0.1 — 0.5% від суми укладених
брокерами угод.

II. ТОВАРНІ БІРЖІ НА УКРАЇНІ.

У 1993 році в Україні функціонувало понад 60-ти товарні біржі. Така
велика їхня кількість обумовлена низьким рівнем розвитку оптової
торгівлі. Згодом, з розвитком економіки, кількість бірж зменшиться.

Особливостями українських бірж є в порівнянні з західними малий
статутний капітал і універсальність, низький рівень спеціалізації.

У залежності від об’єкта продажу і біржі підрозділяються на універсальні
і спеціалізовані. Об’єктом продажу Київської універсальної товарної
біржі є картопля, капуста, консервовані помідори й огірки, яловичина,
свинина і худоба.

В умовах скорочення виробництва закономірним є прискорення біржових
процесів, розширення асортименту біржових товарів — і навпаки. От чому
для нашої країни характерний ріст універсальних товарних бірж.

Біржі, на яких об’єктом торгівлі є окремі чи товари їхні групи,
називаються спеціалізованими. У свою чергу, вони підрозділяються на
спеціалізовані широкого профілю й вузькоспеціалізовані.

В Україні значно частіше зустрічаються спеціалізовані широкого профілю
біржі. Серед них виділяється “Украгропромбіржа”, у яку входять
центральна біржова структура і кілька регіональних. Через
“Украгропромбіржу” реалізується сільськогосподарська і промислова
продукція для задоволення потреб АПК України. У перспективі
передбачається проведення як національних, так і міжнародних торгів
цукром, зерном, металовиробами, сільгосптехнікою і транспортними
засобами.

Біржі можна класифікувати по суб’єктах утворення. В Україні більшість
товарних бірж організовуються державними установами, наприклад, органами
постачання, міністерством сільського господарства і продовольства,
іншими міністерствами і відомствами. Так були утворені Українська
універсальна товарна біржа і “Украгропромбіржа”. У теж час існують
біржі, організовані вільними підприємцями, наприклад, одеська приватна
біржа “Світлана і ДО”. Визначені плюси мають кожний зі способів
організації бірж. Перевагою перших є те, що вони мають відносно розвиту
інфраструктуру, а інших — їхня приступність для більшої кількості
суб’єктів.

Біржі можна підрозділити також на національні і міжнародні.

Членами біржі варто вважати її акціонерів. Вони мають право відвідувати
біржу, користатися її технічними коштами й укладати угоди. Крім членів
біржі в торгах можуть брати участь відвідувачі, як постійні, так і
разові. Статус постійного відвідувача біржі суб’єкт може одержати
придбання відповідний абонемент (чи облігацію), як правило, на рік
участі в біржових торгах. По цьому абонементі суб’єкт може відвідувати
кожні біржові торги і приймати в них участь. Статус разового відвідувача
суб’єкт може мати, купити разовий вхідний квиток, що дає йому право
брати участь у торгах у день присутності на біржі.

Участь підприємств у біржовій торгівлі на постійній чи разовій основі
може здійснюватися за визначену плату через брокерські контори і
брокерів (маклерів).

Біржовий маклер є висококваліфікованим фахівцем і має особливий статус,
що дозволяє йому виконувати наступні функції: а) посередництво при
висновку угод у результаті прийняття доручень (наказів) членів і
відвідувачів біржі і перебуванні відповідних контрагентів; б)
представництво інтересів клієнтів шляхом ведення біржових операцій від
свого імені; в) консультування торговців з питань якості і властивостей
продаваних товарів; г) документальне оформлення угод і передача їхній на
реєстрацію; д) експертні оцінки і висновок по різних питаннях біржових
угод, торгової кон’юнктури й ін.

Біржова угода, здійснена за участю маклера, набирає сили з моменту
підписання маклерської записки сторонами і маклером, а при наявності в
маклера пропозиції (оферта) однієї зі сторін і письмової згоди (акцепту)
від іншої — лише маклером. Воно являє собою письмово оформлений документ
купівлі чи продажу постачання двох видів: на реальний товар і термінові
(ф’ючерсні). При першому — товар переходить від продавця до покупця,
тобто це реальний товарообіг. Товар повинний знаходитися в приміщенні
біржі (її складах) чи, у крайньому випадку, повинний бути поставлений у
термін 1-15 днів після висновку угоди.

Товар, щоб стати біржовим, повинний відповідати цілому ряду вимог.
Насамперед необхідно, щоб він був масовим, отже, не монопольним.
Кількість товару повинна бути визначена в угоді в кубічних метрах,
штуках, вагонах, чи тоннах інших одиницях виміру. Якщо кількість
проданого товару зазначено у вагонах, повинна бути відзначена і повна
нормальна місткість вагона (платформи). Фактична величина продажу
називається лотами, тобто партіями, що повинні бути числом, кратним
біржовій одиниці. Це означає, що більша кількість товарів повинна
поділятися на кожну таку одиницю без залишку.

Якість, що є також одним з вимог до біржового товару, в угоді
визначається: по стандарті і технічних умовах, по договірних умовах, при
попередньому огляді і по зразках. Визначальним фактором при
стандартизації якості біржового товару є введення базового сорту як
єдиної міри. Вона є тим критерієм. по який дається якісна характеристика
аналогічного товару. Як базовий сорт приймається найбільш розповсюджений
вид продукції даного ринку

Особливістю біржового товару є те, що його завжди можна і купити, і
продати — він цілком ліквідний. Біржовий товар, перш ніж потрапити до
споживача, багато разів переходить з рук у руки. Це обумовлено тим, що
на біржі звертається не сам товар, а титул власності на нього чи
контракт на його постачання.

Котирувальна ціна — типова біржова ціна, установлювана біржею на основі
реальної оцінки кон’юнктури ринку. Вона є ціною рівноваги попиту та
пропозиції даного товару, встановлюється експертним шляхом на певний
строк чи дату і є орієнтиром для продавців і покупців при висновку угод.
Котирувальні ціни визначаються виборним органом біржі (котирувальною
комісією). Причому комісія встановлює їх по характері ціни, а також ціни
проведення операцій, ціни продавців і ціни покупців по моменті
здійснення операцій, тобто до моменту відкриття біржі, у середині
біржових торгів і наприкінці дня, перед закриттям біржі.

Котирування цін здійснюється двома способами: шляхом реєстрації
фактичних цін попиту, пропозиції й угод, а також шляхом виведення
типовий, тобто власне котирувальної чи ціни довідкової ціни
котирувальної комісії. Робиться це в такий спосіб. Виходячи з
кон’юнктури ринку даного дня по визначеному товарі, при великій
кількості угод типова ціна обчислюється як середня ціна угод, оскільки
відповідно до закону великих чисел відхилення будуть взаємно
компенсуватися. Кон’юнктура ринку встановлюється на основі трьох його
характеристик: співвідношення попиту та пропозиції, тенденції руху цін
протягом біржового дня, кількості здійснених угод. Визначення типової
ціни при малій кількості угод — складний процес і вимагає великої
компетенції котирувальної комісії. Довідкова (котирувальна) ціна не є
офіційною чи твердою ціною біржі, а являє собою лише думка котирувальної
комісії про те, який саме є найбільш типова ціна.

Особливістю ф’ючерсних угод є постачання товару відповідно до попередньо
укладених контрактів за цінами, що складається на ринку реального
товару, чи за котирувальною ціною. До терміну виконання угоди біржа бере
визначену суму застави (депозит, маржа). Ф’ючерсні угоди укладаються між
продавцями і покупцями , як правило не з метою чи продажу покупки
товару, а з метою страхування від можливих змін ціни на нього на
реальному ринку. Тобто при термінових операціях ф’ючерсного типу рух
товару необов’язково, оскільки це — продаж права на товар. Стандартний
біржовий контракт, ставши об’єктом такої торгівлі, може реалізуватися за
різними цінами (у момент купівлі і продажу ціни на ринку реальних
товарів змінилися). Якщо ціна підвищилася, різницю виплачує продавець, і
навпаки, — якщо вона знизилася — покупець.

Для того, щоб застрахуватися від можливих утрат унаслідок змін цін при
виконанні контрактів на реальний товар, у біржових операціях
застосовується хеджирування (огородження, захист). У найбільш загальному
виді хеджирування визначається як страхування ціни товару від чи ризику
небажаного для виробника спаду, чи невигідного для споживача збільшення.
І продавець, і покупець однаково зацікавлені в усуненні значних коливань
і в остаточному підсумку — у стабілізації руху цін. На практиці це
робиться в такий спосіб. Суб’єкт, що продає реальний товар на біржі з
постачанням у майбутньому, спираючи на існуючий рівень цін, у той же час
купує ф’ючерсні контракти на такі ж термін і кількість товару. А
суб’єкт, що купує реальний товар з постачанням у майбутньому, у той же
час продає на біржі ф’ючерсні контракти. Вони виступають як страхові
гаранти — коли в операції одна сторона втрачає як продавець реального
товару, у теж час вона виграє як покупець ф’ючерсних контрактів на таку
ж кількість товару, і навпаки.

Зменшення ризику, зв’язаного з торгівлею ф’ючерсними контрактами,
сприяють опціонні угоди, що представляють собою торгівлю попередніми
контрактами. Джерелом доходу для покриття фактичної ціни в порівнянні з
ціною при висновку опціонної угоди виступає премія. Вона є величиною
ризику, що дозволяє покупцю опціону завчасно знати, що він може
втратити, якщо відмовиться від його придбання. А це може бути при
наступних обставинах. Суб’єкт, що займається сільськогосподарським
виробництвом, у березні хоче купити трактор, що коштує кілька мільйонів
карбованців. Але в цей час у нього немає грошей, вони будуть лише у
вересні, після реалізації його товару. За зазначений час ціни на трактор
можуть змінитися. Щоб реалізувати свої інтереси, покупець (хоче придбати
трактор, а грошей немає) і продавець (хоче реалізувати трактор і за
відстрочку платежу одержати відсоток) беруть контракт, що називається
опціоном, відповідно до якого покупець зобов’язується заплатити за
трактор установлену суму і визначену суму за опціон. Продавши опціон,
суб’єкт, що має трактор, зобов’язаний його продати. Суб’єкт, що купив
опціон, одержує право придбати трактор, але може від нього і
відмовитися. При цьому він утрачає відсоток за опціон, а продавець його
одержує.

На біржі реального товару існують також і термінові угоди, що не
супроводжуються випуском ф’ючерсних контрактів. Вони укладаються на
обумовлене раніше кількість товару, тобто лот, угода про постачання
якого оформляється у виді біржового документа, що вказує точно визначені
обов’язки сторін. Їх називають варратом. Це уніфікована складська
записка, свідчення біржі про гарантію наявності товару в її розподільній
сфері.

Формування товарних бірж в Україні створить умови для концентрації у
визначених місцях великої кількості товарів, що буде сприяти утворенню
ціни рівноваги, усуненню дефіциту і затоварення.

Розділ IV. КОНТРОЛЬ ЗА ДОТРИМАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО РЕКЛАМУ.
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА

Стаття 26. Контроль за дотриманням законодавства про рекламу

1. Контроль за дотриманням законодавства України про рекламу здійснюють
у межах своєї компетенції:

— Міністерство України у справах преси та інформації — щодо друкованих
засобів масової інформації;

— Державний комітет України у справах захисту прав споживачів — щодо
рекламодавців, виробників та розповсюджувачів реклами у сфері захисту
споживачів від порушень законодавства про рекламу;

— Антимонопольний комітет України — відповідно до антимонопольного
законодавства;

— Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення — щодо
телерадіоорганізацій усіх форм власності.

2. На вимогу державних органів виконавчої влади (їх територіальних
органів), на які покладено контроль за дотриманням законодавства про
рекламу, рекламодавці, виробники та розповсюджувачі реклами зобов’язані
надавати документи, усні чи письмові пояснення, відео- та звукозаписи, а
також іншу інформацію, необхідну для здійснення повноважень,
передбачених цим Законом.

3. Для координації діяльності в галузі реклами Кабінет Міністрів України
створює міжвідомчу раду, до складу якої можуть входити також
представники всеукраїнських об’єднань громадян у галузі реклами.

Стаття 27. Відповідальність за порушення законодавства про рекламу

1. Відповідальність за порушення законодавства про рекламу несуть особи,
винні в:

— розповсюдженні реклами щодо продукції, виробництво або реалізацію якої
заборонено законодавством України;

— розповсюдженні реклами, забороненої чинним законодавством;

— порушенні порядку виготовлення та розповсюдження реклами;

— недотриманні вимог законодавства щодо змісту та достовірності реклами.

2. З метою захисту інтересів суспільства, держави, споживачів і
учасників рекламного процесу державні органи, визначені в статті 26
цього Закону, можуть забороняти рекламу, що порушує вимоги законодавства
про рекламу, та вимагати її публічного спростування.

3. Рішення про порушення законодавства про рекламу надсилається
рекламодавцеві, виробнику або розповсюджувачеві реклами і є обов’язковим
для виконання.

4. Державний комітет у справах захисту прав споживачів та його органи в
Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за
поданням державних органів і громадських організацій або самостійно у
випадках, передбачених цією статтею, крім тих, які віднесено виключно до
компетенції Антимонопольного комітету України та які регулюються
законодавством з питань авторського права та суміжних прав, мають право
накладати штрафи на суб’єктів підприємницької діяльності:

— за розповсюдження реклами щодо продукції, виробництво або реалізацію
якої заборонено законодавством України, — у розмірі п’ятикратної
вартості розповсюдження такої реклами;

— за розповсюдження реклами, забороненої чинним законодавством, — у
розмірі чотирикратної вартості розповсюдження такої реклами;

— за порушення порядку виготовлення та розповсюдження реклами — у
розмірі чотирикратної вартості розповсюдження такої реклами;

— за недотримання вимог законодавства щодо змісту та достовірності
реклами — у розмірі п’ятикратної вартості розповсюдження такої реклами.

Стягнення штрафів за порушення законодавства про рекламу здійснюється в
судовому порядку. (Абзац шостий частини четвертої статті 27 із змінами,
внесеними згідно із Законом N 642/97-ВР від 18.11.97) (Частина п’ята
статті 27 втратила чинність на підставі Закону N 783-XIV (783-14) від
30.06.99)

5. Суми стягнутих штрафів розподіляються в такому співвідношенні: 70
відсотків — до державного бюджету, 30 відсотків — державному органу,
який наклав стягнення, для організації і проведення робіт по створенню
науково-дослідної, матеріально-технічної та інформаційної бази
удосконалення та регулювання рекламної діяльності.

6. Державний комітет України у справах захисту прав споживачів може
вимагати від рекламодавця публікації відомостей, що коригують
(уточнюють, доповнюють) рекламу, та звертатися з позовом до суду, в тому
числі від невизначеного кола споживачів, з приводу протиправних дій
рекламодавців, виробників та розповсюджувачів реклами.

При поданні позовів до суду Державний комітет України у справах захисту
прав споживачів та його територіальні органи звільняються від сплати
державного мита.

7. Працівники Державного комітету України у справах захисту прав
споживачів (його територіальних органів) з метою виконання функцій щодо
контролю за дотриманням законодавства України про рекламу мають право
безперешкодного доступу до всіх необхідних документів та інших
матеріалів рекламодавців, виробників і розповсюджувачів реклами.

Допуск в організації, діяльність яких пов’язана з використанням
відомостей, що становлять державну таємницю, здійснюється в порядку,
передбаченому законодавством України.

8. Антимонопольний комітет України накладає стягнення за порушення
антимонопольного законодавства у галузі реклами.

9. Рішення у справах про порушення законодавства про рекламу можуть бути
оскаржені до суду або арбітражного суду у встановленому порядку.

10. Положення цієї статті не обмежують прав осіб, яким було завдано
шкоди недобросовісною рекламою, на відшкодування цієї шкоди відповідно
до законодавства України.

Стаття 28. Публічне спростування недобросовісної реклами

1. Публічне спростування недобросовісної реклами здійснюється
добровільно або за рішенням суду.

2. Публічне спростування недобросовісної реклами здійснюється за рахунок
винної особи.

3. Публічне спростування недобросовісної реклами здійснюється через той
же рекламний засіб з використанням того ж простору, часу, місця і в тому
ж порядку, в якому здійснювалась реклама.

Стаття 29. Права об’єднань громадян у галузі реклами

Об’єднання громадян у галузі реклами мають право:

— здійснювати незалежну експертизу реклами щодо її відповідності вимогам
законодавства України про рекламу та давати відповідні рекомендації
рекламодавцям, виробникам і розповсюджувачам реклами;

— подавати до органів прокуратури матеріали і звертатися до органів
виконавчої влади з питань порушення законодавства про рекламу;

— звертатися у встановленому порядку з позовом до суду, арбітражного
суду в інтересах рекламодавців, виробників та розповсюджувачів реклами у
випадку порушення їх прав, передбачених законодавством України про
рекламу.

Похожие записи