.

Типи правового регулювання ринку цінних паперів (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 1841
Скачать документ

Реферат

на тему:

Типи правового регулювання ринку цінних паперів

Типи правового регулювання ринку цінних паперів.

Майже в будь-якій країні, де існують ринки цінних паперів, правове
впорядкування ринкових відносин здійснюється за допомогою трьох типів
правових норм і принципів: міжнародно-правових, національних
державно-правових, а також інституційно-правових. Тобто в цьому випадку
говорять про три типи правового регулювання.

В основі поділу на типи лежать відмінності в порядку прийняття
відповідних норм і принципів. Для міжнародно-правового регулювання
характерним є те, що воно, як правило, здійснюється на основі публічних
міжнародно-правових угод, тобто угод, укладених між державами-суверенами
або уповноваженими органами останніх. Особливістю такого регулювання є
те, що воно виникає внаслідок реалізації волі держав, які в правовому
контексті є рівноправними і незалежними одна від одної. Кожна з держав є
сувереном на власній території, жоден із суверенів не може нав’язувати
волю іншому суверену. Таким чином міжнародно-правові угоди, у тому числі
із приводу цінних паперів, укладаються державами на добровільній основі,
тобто внаслідок добровільного вияву волі до вчинення вказаних дій.

Міжнародно-правове регулювання ринків цінних паперів здійснюється в
основному двома способами: у межах окремих міжнародних договорів і в
межах міжнародних організацій. У першому випадку дві або декілька держав
домовляються про режим допуску та обігу цінних паперів, одна одної на
своїх територіях шляхом укладання окремих договорів між ними. У другому
міжнародно-правове регулювання являє собою регулювання поведінки
учасників ринку цінних паперів, установлюване в масштабах конкретної
міжнародної організації. У практиці міжнародно-правового регулювання
зустрічаються також випадки, коли окремі аспекти ринків цінних паперів
регулюються договорами, однією стороною у яких виступають держави, а
другою – міжнародні організації. Наприклад, у вересні 1991 року між США
і Європейським Співтовариством (з січня 1994 року іменується
Європейським Союзом) було підписано угоду про співпрацю в галузі
регулювання ринків цінних паперів.

Серед усіх форм міжнародно-правового регулювання ринків цінних паперів
найбільший інтерес викликає регулювання, здійснюване в межах
Європейського Союзу (European) та Міжнародної організації комісій по
цінних паперах (International Organization of Securities Commission –
IOSCO). [ 1 ] У теперішній час як такого єдиного ринку цінних паперів у
межах Європейського Союзу не існує; у кожній країні-учасниці є
національний ринок і регулюється він, головним чином, національним
законодавством. Згідно з умовами участі в даній міжнародній організації,
нормативно-правові акти керівних органів ЄС, і зокрема Ради ЄС, для
того, щоб бути обов’язковими на території держави-учасниці, мають бути
імплементовані цією державою. Це означає, що держава повинна або
створювати новий законодавчий акт, у якому були б відображені положення
документа ЄС, або внести в чинне законодавство відповідні зміни,
відобразивши в ньому норми Європейського Союзу.

Головними правовими документами даної міжнародної організації, які
регулюють взаємодію у сфері цінних паперів, є Директиви Ради ЄС (Council
Directives).

Під державно-правовим регулюванням звичайно розуміють національне
державно-правове регулювання, тобто таке, яке здійснюється повноважними
органами конкретної держави на її території. Наприклад, говорять про
дежавно-правове регулювання ринку цінних паперів США як федеративної
держави (регулювання вказаного ринку також здійснюється правовими
нормами штатів США), державно – правове регулювання ринку цінних паперів
Великобританії, Японії, Франції, України тощо.

Національне державно-правове регулювання здійснюється сувереном на
власній території шляхом реалізації владно-примусових повноважень.
Вказані повноваження визначаються відповідними нормативними актами
держави. Як правило, у кожній державі існує певна кількість таких актів,
які встановлюють повноваження, права й обов’язки тих або інших державних
органів. Сукупність таких актів має ієрархічну будову. Найвище місце в
сукупності посідає Конституція. Усі інші нормативні акти такого роду
повинні відповідати (не суперечити) Конституції. Держава реалізує свої
владні повноваження через відповідні державні органи, які й видають
нормативні акти, у межах своїх повноважень. Державна влада реалізується
через три гілки влади: законодавчу, виконавчу і судову. Таким чином,
нормативно-правові акти кожної із влад мають не суперечити Конституції.
Поміж трьома гілками державної влади законодавча влада посідає найвище
місце.

Головними елементами національного державно – правового регулювання
ринку цінних паперів є такі: воно здійснюється державними органами, які
мають на це відповідні повноваження, вказані державні органі виконують
регулятивні функції у межах визначеної їм компетенції,
державно-регулятивна діяльність провадиться шляхом виконання певних дій,
наприклад, шляхом видання обов’язкових для загалу нормативних актів,
забезпечення їх застосування, здійснення контролю за виконанням актів
тощо.

В окремо взятій країні державно – правове регулювання ринку цінних
паперів, як правило, здійснюється не одним, а певною сукупністю
нормативних актів. Причому така сукупність складається із (а) сукупності
законів, що регулюють вказану сферу відносин, (б) сукупності підзаконних
актів, які видаються з метою правильного застосування законів, а також
впорядкування відносин, що залишилися неврегульованими останніми, (в)
сукупності актів (роз’яснень) судових органів.

Інституційно-правове регулювання здійснюється самоврядними
організаціями, як правило, внаслідок реалізації повноважень, наданих
законами чи підзаконними актами, або внаслідок делегування повноважень
відповідним державним органом. Буває також і так, що державно-правове
регулювання не охоплює певні важливі відносини на ринку цінних паперів,
тоді замість нього впорядкування може здіснюватися нормами і принципами
інституційно-правового регулювання.

Найбільш поширеними випадками інституційно-правового регулювання є
здійснення його фондовими біржами, іншими самоврядними організаціями,
включаючи ті, що об’єднують професійних учасників, наприклад, Асоціація
ділерів, Асоціація брокерів, Асоціація депозитаріїв, Асоціація
реєстраторів, Асоціація інвестиційного бізнесу тощо.[ 2 ]
Інституційно-правове регулювання здійснюється у відповідності з
державно-правовими нормами і принципами. Джерелами такого регулювання
виступають, наприклад, Правила торгівлі цінними паперами, статути само
регулюючих організацій, Положення про арбітражні суди, які можуть
створюватись і діяти при самоврядних організаціях тощо. На відміну від
державно-правового регулювання, яке головним чином засноване на
можливості застосування примусово-владного впливу на учасників ринку,
інституційно-правове регулювання значною мірою засноване на
зацікавленості учасників у додержанні інституцій-но-правових норм, що в
свою чергу зумовлюється добровільним характером участі в саморегулюючих
організації. Наприклад, емітент, який бажає, щоб випущені ним цінні
папери котирувалися на фондовій біржі, добровільно погоджується з
правилами біржового котирування та торгівлі, встановленими фондовою
біржею.

Його не треба примушувати подавати біржі необхідну інформацію, звіти,
проходити встановлені процедури, дотримуватися визначених біржею
стандартів. Аналогічним чином, учасники, наприклад, асоціації
інвестиційного бізнесу зацікавлені в тому, щоб додержуватися правил і
норм, встановлених асоціацією, оскільки розуміють, що їх додержання є
більш вигідним, аніж порушення.

Структурна залежність трьох типів правового регулювання виражається
таким чином. Національне державно-правове регулювання не повинно
суперечити міжнародно-правовому; інституційно-правове регулювання не
повинне суперечити міжнародно-правовому і національному
державно-правовому.

Література

Документы Европейского Союза .- М., 1994. – Т. 1.

Уайтинг. Осваиваем банковское дело. – М.: Банки и биржа, ИО «Юнити»,
1996.

Синки Дж. Ф. Мл. Управление финансами в коммерческих банках. – М., 1994.

Ринок цінних паперів. Довідник керівника підприємства. Спеціальний
випуск. – К.: А. Л. Д., ВІРА-Р, 1998.

Палфреман Д., Форд Ф. Основы банковского дела. – М.: ИНФРА_М, 1996.

Закон України “Про цінні папери і фондову біржу” від 18. 06. 91 // Голос
України. – 1991. – № 133.

Банк очима економіста і бухгалтера / Жан-Клод Вігуу та ін, – К.: Основи,
1997.

Основы законодательства капиталистических стран о банковской системе. –
М., 1992.

Ключников И. К., Торкановский В. С. Коммерческие банки США в системе
государственно-монополистического акпитализма. – Л., 1982.

Валютное законодательство зарубежных стран: Сб. норматив. Актов. – М.,
1991.

Жуков А. И. Услуги коммерческих банков: Зарубежный опыт и практика. –
М.: АО «Консалтбанкир», 1995.

Лордкипанидзе А. Г. Законодательство капмталистических государств о
финансово-кредитных предприятиях: Обзор. Информ. – М.,1983.

PAGE 6

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020