.

Становлення ринку цінних паперів в Україні (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 1796
Скачать документ

Реферат

на тему:

Державно-правове регулювання фондового ринку

HYPERLINK
“file:///C:\\Documents%20and%20Settings\\Andrew\\My%20Documents\\В%20БИБ
ЛИОТЕКУ\\enbv.narod.ru\\enbv.narod.ru\\text\\Econom\\stock\\str\\08.html
” \l “123#123”

1. Загальна характеристика

Правове регулювання фондового ринку України полягає у впорядкуванні
взаємодії та захисті інтересів його учасників шляхом встановлення певних
правил, критеріїв і стандартів стосовно відносин з приводу цінних
паперів. Під цінними паперами тут розуміються як грошові документи,
визначені в Законі України “Про цінні папери і фондову біржу”, так і
похідні від них – опціонні та інші термінові контракти.

Згадані правила, критерії та стандарти є обов’язковими для всіх без
винятку учасників фондового ринку. Порушення правил, критеріїв або
стандартів з боку окремих учасників створює загрозу для існуючого
порядку на ринку, а відтак зачіпає інтереси інших учасників. У зв’язку з
цим до порушників можуть застосовуватися заходи впливу та примусу.

Для того щоб мати характер правового, регулювання фондового ринку
повинно здійснюватися на законних підставах. Це означає, що, по-перше,
таке регулювання можуть здійснювати лише ті державні органи та
інститути, регулятивні повноваження яких закріплені в законі або
підзаконних актах, по-друге, при здійсненні регулювання державні органи
та інститути-регулятори повинні діяти в межах своєї компетенції і в
рамках встановлених процедур.

2. Види правового регулювання фондового ринку

Сучасний фондовий ринок України є не тільки явищем суто економічного
характеру, оскільки цивілізоване укладення угоди купівлі-продажу цінних
паперів, послуг щодо посередницької діяльності тощо, як і у всіх без
винятку країнах світу, вимагає стрункої системи правового регулювання
дій учасників ринку. Останнє може здійснюватися державними органами
(державно-правове регулювання) та окремими інститутами
(інституційно-правове регулювання).

Обидва види правового регулювання фондового ринку є взаємопов’язаними, в
багатьох випадках вони доповнюють одне одного.

Оскільки фондовий ринок є складною сукупністю суспільних відносин з
приводу цінних паперів, то його регулювання має загальний та конкретний
аспекти. Загальний аспект правового регулювання означає впровадження
правил, критеріїв, стандартів, обов’язкових для всіх учасників фондового
ринку; конкретний -обов’язкових тільки для певних учасників цього ринку.

Як правило, загальнообов’язкове правове регулювання здійснюється
органами держави, тобто правила, критерії та стандарти фондового ринку
встановлюються державними органами, і вони є обов’язковими для всіх
індивідуальних або інституційних учасників. Більше того, вони також є
обов’язковими і для самих державних органів.

Що стосується інституційно-правового регулювання, то правила, критерії і
стандарти, визначені інститутами-регуляторами, є обов’язкові лише для
певних (конкретних) учасників фондового ринку. Наприклад, “Правила
допуску цінних паперів до котирування на Українській фондовій біржі” є
обов’язковими лише для тих емітентів, цінні папери яких котируються на
біржі.

Державно-правове та інституційно-правове регулювання фондового ринку є
не тільки видами правового регулювання, а і його двома складовими
частинами.

3. Органи державно-правового регулювання

Державно-правове регулювання фондового ринку в Україні здійснюється
низкою державних органів, які складають систему державних органів
регулювання в цій сфері. Між зазначеними органами існує певний
ієрархічний та галузевий поділ.

В сучасну систему органів державно-правового регулювання фондового ринку
України входять, зокрема, такі: орган законодавчої влади – Верховна Рада
України; органи центральної виконавчої влади – Президент України,
Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України, Міністерство
економіки України та деякі інші. Крім того, важливу роль у цій системі
відіграють інститути, які не є органами законодавчої або виконавчої
влади, але підзвітні Верховній Раді України, наприклад Національний банк
України, Фонд державного майна України тощо; а також місцеві органи
державної влади, головним чином місцеві державні адміністрації (до
їхньої компетенції належать питання реєстрації юридичних осіб або
реєстрації іноземних інвестицій тощо) і органи судової влади, у тому
числі арбітражні суди.

Практично жодний з названих органів системи державно-правового
регулювання не здійснює упорядкування відносин винятково на фондовому
ринку України. Всі вони регулюють або окремі аспекти взаємодії на цьому
ринку, або упорядковують відносини в цій сфері економіки поряд з іншими
її сферами.

Особливістю державно-правового регулювання є те, що воно виконується
державними органами і здійснюється головним чином на основі застосування
принципу субординації та примусовості.

У більшості країн світу існують спеціальні органи центральної виконавчої
влади, які узагальнено називаються комісіями з цінних паперів. Деякі з
функцій, які звичайно виконуються такими комісіями, в Україні здійснює
Міністерство фінансів. Зокрема, це стосується реєстрації випусків акцій
та облігацій підприємств, реєстрації інформації про відкритий випуск
акцій, надання дозволу на здійснення посередницької діяльності з цінними
паперами тощо. Проблема створення органу, який буде виконувати функції
комісії з цінних паперів, актуальна і для України.

4. Органи інституційно-правового регулювання фондового ринку

Оскільки в рамках єдиного фондового ринку країни, як правило,
співіснують біржовий та позабіржовий сектори, відносини на кожному з них
упорядковуються самоврядними інститутами-регуляторами: на біржовому
фондовому ринку – фондовою біржею, на позабіржовому – асоціаціями
дилерів з цінних паперів. В Україні функції інституту-регулятора на
біржовому фондовому ринку виконує Українська фондова біржа, а на
позабіржовому – Українська асоціація торговців цінними паперами.
Зазначені два сектори фондового ринку і відповідно дві системи
інституційного регулювання доповнюють одне одного. Проте між ними
існують і певні розбіжності.

Фондові біржі є дуже специфічними самоврядними інститутами. Тут варто
зазначити, що в різних країнах рівень самоврядності фондових бірж
різний. Наприклад, в Італії та Японії – це майже державні установи, а у
Франції та Німеччині – ринкові інститути, діяльність яких номінальне не
підпорядковується державі, однак суворо регламентується законодавством і
внутрішніми правилами, що відпрацьовувались століттями. Необхідність
такого регулювання зрозуміла, адже діяльність фондової біржі має
особливе значення не лише для фондового сектора-економіки, а й для
функціонування економічного механізму країни в цілому.

Як правило, на фондовій біржі котируються цінні папери
найреспектабельніших та визнаних компаній, що складають ядро
національної економіки. Водночас котирування цінних паперів на фондовій
біржі є показником солідності емітента, підтверджує його репутацію і
характеризує як надійного партнера. Звідси фондові біржі традиційно
встановлюють набагато суворіші і більш досконалі процедури допуску
цінних паперів до котирування, що полягають у перевірці господарського
та фінансового стану емітентів, а також підвищені вимоги щодо контролю
за угодами, які укладаються на біржових торгах.

Значна частина акціонерних компаній об’єктивно не є досить вагомими
ланками економічного механізму, оскільки їхній господарський та
фінансовий стан, хоча і може бути високим, не задовольняє вимог фондових
бірж. У цьому випадку вони котирують свої цінні папери на позабіржовому
фондовому ринку. Проте невірно було б вважати, ніби в обігу на
позабіржовому ринку знаходяться цінні папери якихось “ненадійних”,
“малозначущих” чи “непрестижних” емітентів. Котирування на позабіржовому
ринку може означати, що обсяги статутних фондів та господарських
оборотів компаній-емітентів є дещо меншими, ніж у тих, цінні папери яких
допускаються на фондову біржу. В іншому випадку емітенти, можливо, не
бажають з якихось причин бути об’єктом постійного контролю з боку
інституту-регулятора або не бажають часто публікувати відомості про свій
господарський та фінансовий стан тощо.

Завдяки правовому регулюванню асоціацій дилерів з цінних паперів сучасні
позабіржові ринки розвинених країн є досить розгалуженими, оснащеними та
ефективними системами. У цьому секторі можуть реалізовуватись значні
кількості цінних паперів різноманітних емітентів.

З іншого боку, в умовах розвитку комп’ютерних технологій підвищуються
критерії і стандарти щодо обігу цінних паперів на позабіржових фондових
ринках, правила участі в позабіржовій взаємодії стають більш чіткими та
вимогливими.

Останнім часом окреслилась тенденція до наближення окремих вимог щодо
участі в біржовому та позабіржовому ринках. Проте зазначимо, це вимагає
наявності на позабіржовому ринку певних інститутів, які в Україні поки
що відсутні. Крім того, емітенти мають бути надійними компаніями з
певними перспективами розвитку та посідати міцні господарські та
фінансові позиції. Водночас вони повинні слідувати принципу
“відкритості” щодо своїх дійсних інвесторів.

Таким чином, інститути-регулятори біржового та позабіржового секторів
фондового ринку мають виконувати схожі завдання щодо правового
регулювання, хоча кожний діє у своїй сфері. В той же час регулюючі
заходи в кожній із цих сфер фондового ринку повинні доповнювати одне
одного, оскільки загальний стан інституційного правового регулювання
залежить від стану відповідного регулювання в секторах фондового ринку.
Необхідно проте зазначити, що в переважній більшості країн світу в силу
високого рівня організованості саме фондова біржа виступає стабілізуючим
фактором ринку цінних паперів.

Особливість інституційно-правового регулювання фондового ринку полягає в
тому, що воно грунтується, з одного боку, на законодавчих засадах і
державному контролі, який, однак, обмежений певними рамками, з іншого –
на принципах самоврядування, раціональності та моралі.

В останні десятиліття у багатьох країнах, де раніше існувало декілька
фондових бірж, окреслилась тенденція до їх об’єднання. Внаслідок цього
процесу інститутом, який зосереджує весь біржовий сектор національного
ринку, стає одна, провідна фондова біржа.

Інші фондові біржі в цих країнах не були ліквідовані, але вони фактично
перетворилися в філіали центральних фондових бірж. Навіть якщо
об’єднання організаційно і не відбувається, певні біржі фактично
виконують функції центральних фондових бірж.

Тенденцію до централізації біржових національних фондових ринків,
очевидно, слід вважати об’єктивною.

Як правило, інститути-регулятори здійснюють нормативно-правове
регулювання відносин вдвох площинах: по-перше, в рамках внутрішнього
устрою цих інститутів і, по-друге, в рамках взаємодії між цими
інститутами та іншими учасниками фондового ринку, а також взаємодії
поміж різними учасниками, які діють, скажімо, на фондовій біржі. В
останньому випадку маються на увазі регулятивні заходи, дія яких
спрямовується на упорядкування поведінки інших учасників ринку.
Наприклад, в Україні при регулюванні відносин між інститутом-регулятором
– УФБ – та іншим учасником фондового ринку сторони діють відповідно до
“Правил Української фондової біржі”. Цими ж Правилами регулюються
відносини поміж брокерами фондової біржі з приводу укладання угод. Тобто
в назначених випадках регулювання зі сторони фондової біржі є
“зовнішнім”.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020