РЕФЕРАТ
На тему:
Сертифікати, векселі й казначейські зобов’язання
Ощадний сертифікат є письмовим свідоцтвом банку про депонування
грошових коштів, що засвідчує право вкладника на одержання після
закінчення встановленого строку депозиту та процентів за ним.
Ощадні сертифікати, які обертаються в Україні, мають невелику кількість
класифікаційних ознак, оскільки за чинним законодавством емітентом
сертифікатів можуть бути банківські та прирівняні до них інститути.
Практично за всіма своїми інвестиційними якостями ці цінні папери
ідентичні з облігаціями. Проте існування ощадних сертифікатів до
запитання зводить ризик ліквідності інвестицій практично до нуля, а це,
у свою чергу, зумовлює зниження рівня доходу за ними порівняно зі
строковими ощадними сертифікатами. Іншою особливістю цього інструменту
ринку цінних паперів є можливість його використання не тільки як об’єкта
інвестування, а й як розрахункового засобу, що, безсумнівно, підвищує
його інвестиційні якості.
Ощадний сертифікат є вигідним джерелом фінансування і для того, хто його
купує, і для банку, який його випустив.
Власник сертифіката має можливість у короткий термін отримати підвищений
процент, а банк — відносно більшу, порівняно з вкладами до запитання,
упевненість у тому, що депоновані гроші можна використовувати для
надання кредитів іншим суб’єктам господарювання. Крім цього, у банку
немає потреби відкривати депозитні рахунки для клієнтів; робити зміни в
умовах вкладу (наприклад, за вкладу до запитання клієнт може постійно
брати з рахунка гроші або поповнювати його, про що потрібно робити
відповідні записи); закривати рахунки клієнтів.
Використання ощадного сертифіката є вигідним також і тому, що за його
випуску значно прискорюється процес установлення відносин між його
власником та банком-емітентом. Прискорення взаємодії на фінансовому
ринку означає для банків можливість одержувати додаткові прибутки, що
призводить у кінцевому підсумку до того, що банки мають змогу
підвищувати проценти за ощадними сертифікатами.
Депозитні сертифікати банків видаються, головним чином, юридичним
особам. Строк обігу депозитного сертифіката — це період від дня видачі
до дати, коли власник може повернути депозит. Якщо сертифікат
прострочений, то він перетворюється на документ до запитання й за ним
нараховуються не строкові, а звичайні проценти.
Конкретне оцінювання інвестиційних якостей ощадних і депозитних
сертифікатів здійснюється за такими параметрами:
1. Оцінка надійності банків-емітентів.
2. Оцінка характеру обігу ощадного або депозитного сертифіката на ринку
цінних паперів.
3. Оцінка умов емісії ощадного або депозитного сертифіката.
Оцінка надійності банків-емітентів передбачає використання низки
показників, що характеризують інвестиційну привабливість цих установ
(рентабельність активів, фінансова стійкість тощо). Крім цього, така
оцінка містить абсолютні показники, наприклад суму активів банку,
величину його капіталу та балансового прибутку, суму прийнятих депозитів
і виданих кредитів, тощо.
У закордонній практиці оцінювання надійності банку здійснюється за
системою CAMEL. Ця абревіатура складається з перших літер таких
показників:
«С» — достатність капіталу банку;
«А» — якісна структура активів;
«М» — якість (ефективність) управління;
«Е» — рівень дохідності (рентабельності);
«L» — рівень ліквідності.
За результатами оцінювання банк може бути схарактеризовано як «добрий»,
«задовільний», «достатній», «критичний», «незадовільний».
Показники, що використовуються для оцінювання інвестиційних якостей
сертифікатів за другим і третім параметром, аналогічні показникам оцінки
відповідних параметрів облігацій.
Варто виокремити також і інвестиційні сертифікати. Вони випускаються
інвестиційними фондами або інвестиційними компаніями (інститутами
спільного інвестування) і мають такі характеристики: дають право на
одержання прибутку у вигляді дивідендів; обсяг емісії не може
перевищувати 15-кратного розміру статутного фонду; розміщуються й
викуповуються за ціною, що відповідає вартості чистих активів;
обмінюються на приватизаційні папери.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про інститути спільного інвестування
(пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» від 15 березня 2001 р.,
інститут спільного інвестування (ІСІ) — корпоративний інвестиційний фонд
або пайовий інвестиційний фонд — провадить діяльність, пов’язану з
об’єднанням (залученням) грошових коштів інвесторів для отримання
прибутку від вкладання їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні
права та нерухомість.
Спільне інвестування дає змогу зменшити ризик вкладень у цінні папери
внаслідок таких чинників:
1. Кошти, мобілізовані внаслідок випуску інвестиційних сертифікатів,
укладаються в портфель цінних паперів, а не цінні папери одного виду або
одного емітента. Таким способом зменшується ризик неповернення
інвестицій або неодержання доходу.
2. Рішення щодо доцільності включення тих чи інших цінних паперів до
портфеля або вилучення їх з нього приймається професіоналами, які
здійснюють постійне вивчення ринку цінних паперів, інформації про
емітентів, результати їхньої діяльності тощо. Звичайному інвестору,
особливо фізичним особам, досить складно одержати необхідну інформацію
на ринку.
3. Законодавство різних країн у більшості випадків установлює жорсткі
норми щодо надання звітів інститутами спільного інвестування комісіям із
цінних паперів та щодо оприлюднення результатів діяльності таких
інститутів. Так інвестори мають можливість ретельніше спостерігати за
станом справ інвестиційного фонду або компанії.
4. Захист інтересів інвесторів забезпечується тим, що комісії з цінних
паперів у більшості випадків установлюють набагато пильніший контроль за
інститутами спільного інвестування порівняно з іншими емітентами.
Поділ інвестиційних сертифікатів на іменні та на пред’явника, з погляду
інвестора, аналогічний описаному вище поділу акцій. Можна відзначити, що
найменш ризикованими є вкладання засобів у сертифікати відкритих фондів,
які, по-перше, здійснюють їхній викуп, а по-друге, перебувають під більш
жорстким державним контролем.
Іншими поширеними фінансовими інструментами для продажу й перепродажу є
векселі. Операції з ними — одна з найстаріших банківських операцій.
Виникнення цього першого виду цінних паперів, як специфічного товару на
фінансовому ринку, пов’язане з практикою торговельних та лихварських
операцій. Батьківщиною векселя заведено вважати Італію, де вже в ХІІ
столітті генуезькі купці вносили гроші місцевим міняйлам в обмін на
зобов’язання сплатити цю суму в іншому місці. Сам термін вексель —
cambium — означав «обмін».
Вексель — це письмове боргове зобов’язання встановленої форми, що дає
його власнику (векселетримачеві) право вимагати від боржника
(векселедавця) сплати зазначеної у векселі суми грошей у вказаний строк.
Векселі мають такі ознаки, які відрізняють їх від інших цінних паперів:
1. Вони є грошовими документами, що засвідчують наявність відносин
безумовної заборгованості.
2. Виступають засобом кредитування, оскільки між датою виписки або
виставлення векселя та датою погашення завжди є певний період, протягом
якого існують відносини заборгованості. Погашення векселя означає
виконання боржником своїх грошових зобов’язань і, отже, їхнє закінчення.
3. Векселі можуть бути предметом застави.
Обіг векселів у зарубіжних країнах регулюється Законом про вексель, що
спирається на вексельне право. Процедура їхнього випуску дуже ліберальна
й не потребує державної реєстрації (лише наявності права та
дієздатності). Однак простота випуску векселя компенсується суворістю
виконання його умов сторонами угоди.
Виокремлюють векселі двох типів — комерційні, тобто забезпечені товарним
покриттям, що враховуються комерційними банками, і банківські —
приятельські (бронзові), що не мають товарного покриття, або фінансові
векселі, що купуються банками. Крім того, є державні векселі терміном на
3, 6 і 12 місяців, що не містять процентних купонів і реалізуються зі
знижкою порівняно з номіналом, а викуповуються за повною номінальною
вартістю, яку встановлено законодавством. Вивезення цих документів за
кордон заборонене.
Найбільш істотне значення для інвестора з позицій принципових
відмінностей інвестиційних якостей векселів має поділ векселів на прості
та переказні.
Простий вексель виписується та підписується боржником. Переказний
вексель (тратта) виписується та підписується кредитором (трасантом) і є
наказом боржнику (трасату) про сплату в зазначений строк визначеної суми
грошей іншій особі (ремітенту). Передача відбувається з допомогою
індосаменту — спеціального передаточного напису, який міститься на
звороті формуляра. Індосамент не потребує нотаріального засвідчення. Він
є підтвердженням володіння цим цінним папером. Особи, які поставили свої
підписи на векселі, зокрема й індосанти, несуть за ним солідарну
відповідальність.
Такий вексель містить наказ сплатити борг, що виходить від особи, яка
видала вексель, але це ще зобов’язання здійснити платіж зі сторони
трасата. Тому переказний вексель має бути підтверджено ним
(акцептовано). Акцепт — письмова згода на сплату вказаної у векселі
суми, тобто прийняття зобов’язань за ним. Акцепт є одностороннім,
безумовним та абстрактним зобов’язанням. На лицевій стороні формуляра
векселя має міститися напис «згоден» або «прийнято до сплати».
Для підвищення надійності векселя в обігу на ньому ставиться також
підпис спеціального поручителя (гаранта) — аваль, який може стосуватися
як усієї суми боргу, так і її частин. У такий спосіб особа, що здійснила
аваль (аваліст) бере на себе відповідальність за платіж, якщо трасат,
трасант або індосант не можуть цього зробити.
Існують чіткі вимоги законодавства щодо авалю. На лицевій стороні
формуляра векселя або на додатковому аркуші (алонжі) має бути напис
«вважати авалем».
Досвід установлення вексельного обігу в постсоціалістичних країнах та
активного функціонування в розвинених країнах охоплює такі можливі
операції: облік, інкасація, авалювання, акцептування, векселів; позика
під їхню заставу; форфейтингові операції з ними; випуск банком власних
векселів; переоблік їх центральним банком.
Менш розповсюджені в Україні казначейські зобов’язання держави, які
розміщуються добровільно серед населення, засвідчують унесення їх
власниками грошових коштів до бюджету та дають право на одержання
фінансового доходу.
Вони зазвичай випускаються терміном від 5 до 25 років. В Україні можуть
випускатися такі види зобов’язань: довгострокові (від 5 до 10 років);
середньострокові (від 1 до 5 років); короткострокові (до 1 року). Дохід
від них сплачується в наступному після їх придбання році.
Кошти від реалізації казначейських зобов’язань спрямовуються на покриття
поточних видатків державного бюджету.
Україні доцільно звернутися до досвіду США, де практикується випуск
казначейських паперів. Зобов’язання Казначейства США вважаються
першокласними, дуже надійними паперами. Тому інвестиційні, пенсійні
фонди, комерційні банки та інші інститути зобов’язані тримати частину
своїх активів саме в цих паперах. Крім того, папери Казначейства США —
ідеальна застава за банківського кредитування (іноді краще взяти
короткостроковий кредит у банку, заставивши 30-річні папери, ніж їх
продавати).
Казначейство США пропонує інвесторам різні за строками види державних
цінних паперів: казначейські векселі (на 3, 6, 12 місяців), або Т-bills;
казначейські білети (від 1 до 5 років), або Notes; довгострокові
облігації (від 5 до 30 років), або Bonds.
Державні цінні папери США можуть купувати й нерезиденти, причому тут
немає обмежень. Існують електронні брокери, що спеціалізуються на
операціях з такими паперами. Знайти такого брокера українському
інвестору допоможе банкір або спеціаліст фондового ринку. Комісійні за
одну подібну угоду становлять не менш як 50 доларів США. При цьому угоди
укладаються на суму від 1 тис. доларів. Дохід за державними цінними
паперами без перешкод репатріюється в Україну та включається в сукупний
оподатковуваний дохід.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
