.

Регулювання ринку цінних паперів (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2654
Скачать документ

Реферат на тему:

Регулювання ринку цінних паперів

Регулювання ринку цінних паперів — це об’єднання в одну систему методів
і засобів, що дають змогу регламентувати здійснення операцій та угод,
дотримання ними певних вимог і правил, а також впорядкувати діяльність
учасників ринку з боку організацій, уповноважених суспільством на такі
дії. Мета регулювання — створити механізм підтримки рівноваги взаємних
інтересів учасників ринку за правилами чесної гри.

Розглянемо причини необхідності регулювання РЦП.

1. На РЦП реалізуються національні інтереси держави, тобто сукупність
економічних і політичних пріоритетів у сучасних умовах:

• підтримання процесу розширеного відтворення суспільного виробництва як
основи формування та подальшого розвитку соціальне орієнтованої
економіки країни;

• зміцнення політичного та економічного суверенітету держави;

• підвищення міжнародного авторитету держави;

• забезпечення активної та збалансованої інвестиційної політики країни;

• встановлення соціальної стабільності в суспільстві;

• формування сучасної структури власності та методів управління в
галузях, що мають загальнодержавне значення, з урахуванням інтересів
суспільства;

• відновлення довіри населення до держави.

2. Інтереси учасників РЦП (емітентів, інвесторів, торгівців та ін.)
можуть вступати у суперечність, для забезпечення стабільності та
правового врегулювання ринку необхідно регламентувати відносини
суб’єктів РЦП.

3. Найчисленнішим інвестором на РЦП є населення, яке найчастіше не має
спеціальних знань і кваліфікації у сфері фондового ринку й потребує
створення надійної системи захисту прав та майнових інтересів на РЦП.

Державне регулювання РЦП означає здійснення державою та її інститутами
системи заходів впорядкування, контролю та нагляду за РЦП з метою
забезпечення його соціальної справедливості, прозорості, надійності й
відкритості та запобігання порушень на ньому.

Держава з метою реалізації своєї політики на РЦП застосовує цілісну
систему взаємопов’язаних заходів, спрямовану на досягнення таких цілей:

• залучення як вітчизняних, так і іноземних інвестицій (для чого
потрібно мати сприятливе та стабільне законодавство, державний
моніторинг, розкриття інформації, розвинену інфраструктуру, захист
інвесторів);

• обмеження інфляційних процесів (шляхом поширення державних цінних
паперів, емісії цінних паперів органами місцевого самоврядування,
продажу державних пакетів акцій інвестиційне привабливих підприємств);

• реструктуризації (шляхом продовження приватизації, створення умов для
конкуренції та ефективного менеджменту);

• інтеграції в міжнародні фінансові ринки (шляхом впровадження
міжнародних стандартів діяльності в Україні, обігу іноземних
інструментів в Україні та українських фінансових інструментів за її
межами; міжнародного співробітництва);

• соціальної стабільності в суспільстві (шляхом всебічного аналізу
соціально-економічних аспектів та напрямків удосконалення, захисту прав
власності, розвитку інститутів спільного інвестування, інформування та
освіти населення).

Регулювання ринку цінних паперів має наступні завдання:

• підтримки порядку на ринку, створення нормальних умов для діяльності
всіх учасників ринку;

• захисту учасників ринку від шахрайств і зловживань;

• забезпечення вільного і відкритого процесу ціноутворення цінних
паперів на основі попиту та пропозиції, запобігання монополізації на
РЦП;

• створення ефективного ринку, що матиме стимули для підприємницької
діяльності й на якому кожний ризик адекватно винагороджуватиметься;

• створення необхідних ринкових структур;

• впливу на ринок задля досягнення певних суспільних цілей. Державне
регулювання РЦП повинно базуватися на певних принципах:

• першочергової реалізації загальнонаціональних інтересів;

• оптимальності державного регулювання (тобто делегування частини
повноважень професійним учасникам РЦП, об’єднаним у саморе-гулівні
організації);

• послідовності державного регулювання;

• орієнтованості на світовий досвід функціонування фінансових ринків
(урахування інтеграційних тенденцій, реалізація завдань входження в
міжнародний РЦП на основі створення конкурентоспроможного вітчизняного
РЦП, розвиток співробітництва з іноземними регулюючими та контролюючими
органами тощо);

• єдності державного регулювання (єдність нормативно-правової бази,
концентрація регулюючих та контролюючих функцій у спеціальному
державному органі, координація діяльності інших органів державної влади
з питань функціонування РЦП в Україні).

Процес регулювання РЦП перевищує:

• створення нормативної бази функціонування ринку (законів, постанов та
інших нормативних актів);

• ліцензування професійних учасників ринку;

• контроль за виконанням норм і правил учасниками ринку;

• систему санкцій у разі виявлення порушень норм і правил;

• створення єдиної системи інформування про стан ринку і забезпечення
відкритості для інвестора;

• створення системи захисту інвесторів. Основними є такі методи
регулювання РЦП:

• реєстрація випусків та проспектів емісії цінних паперів;

• атестація професійних учасників ринку;

• страхування дрібних інвесторів;

• аудиторський і рейтинговий контроль за фінансовим станом емітента;

• постійне інформування інвесторів;

• нагляд та інспектування фондових операцій.

Регулювання РЦП охоплює всі види діяльності й усі види операцій на ньому
і здійснюється органами чи організаціями, уповноваженими виконувати ці
функції. Розрізняють дві форми регулювання РЦП: державно-правова —
переважно через державні органи з пе-реданням незначної кількості
повноважень професійним учасникам ринку; інституційно-правова —
більшість повноважень надається об’єднанням професійних учасників ринку
при збереженні за державою контрольних функцій.

Безумовно, за будь-якої форми основним елементом є законодавче
регулювання РЦП державою. Саме цей елемент створює необхідну
нормативно-правову базу для ринкових відносин учасників РЦП.

В основу регулювання РЦП саморегулівними організаціями (СРО) покладено
такі принципи: зацікавленість учасників ринку у підтриманні порядку;
перенесення частини витрат з регулювання безпосередньо на ринок. У
світовій практиці саморегулівними визнаються не-комерційні, недержавні
організації, створені професійними учасниками РЦП на добровільній основі
з метою регулювання окремих аспектів ринку на базі державних гарантій,
що відображені в наданні їм державного статусу СРО. Вперше СРО виникли у
США після прийняття в 1934 р. закону про фондові біржі. Згідно з цим
законом фондові біржі використовувались як засіб регулювання на РЦП.
Саморегулівні організації існують як на міжнародному рівні (Міжнародна
федерація фондових бірж), так і на національному (NASD у США, ПАРТ АД у
Росії, ПФТС в Україні). До прав СРО належать такі:

• розробка обов’язкових правил і стандартів професійної діяльності й
операцій на ринку;

• професійна підготовка кадрів і встановлення вимог, обов’язкових для
функціонування на певному ринку;

• контроль за дотриманням учасниками ринку правил і нормативів;

• інформаційна діяльність на ринку;

• забезпечення зв’язку, представництва і захисту інтересів учасників
ринку в державних органах управління.

Переваги регулювання СРО: розробка стандартів діяльності учасниками
ринку відповідно до його особливостей; зменшення витрат держави на
утримання бюрократичного апарату; створення етичних норм взаємодії, що
неможливо шляхом правового регулювання; контроль з боку учасників ринку,
що значно вимогливіший, оскільки учасники безпосередньо зацікавлені в
нормальному функціонуванні ринку.

До недоліків такої форми регулювання належать можливість зловживань з
боку СРО з метою перешкоджання проникненню конкурентів на ринок; можливе
дублювання державного регулювання, оскільки уряд може контролювати ті ж
питання; СРО можуть виявляти небажання застосовувати санкції проти своїх
членів. Нині форма інституційно-правового регулювання вважається
допоміжною, а її застосування на ринках, що розвиваються, потребує
особливих застережень.

Регулювати РЦП переважно на рівні рекомендацій можуть також міжнародні
організації з метою зближення національних законодавств, інтеграції
національних ринків у світовий фінансовий ринок, створення умов для
захисту інвесторів. До таких організацій належать IOSCO — Міжнародна
організація комісій з цінних паперів і згадувана FIBS — Міжнародна
федерація фондових бірж.

Список використаної та рекомендованої літератури

Буренин А. Н. Рынки производных финансовых инструментов. — ?.: ИНФРА-М,
1996.

Губсъкий Б. В. Інвестиційні процеси в глобальному середовищі. — К.:
Наук, думка, 1998.

Денисенко М. П. Основи інвестиційної діяльності: Підручник. —К.:
Алер-та, 2003.

Загорсъкий В. С. Ринок цінних паперів. — Львів, 1995.

Иванов В. М. Финансовый рынок. —К.: МАУП, 1999.

Інвестування: Навч.-метод, посіб. / А. А. Пересада та ін. — К.: Вид-во
КНЕУ,2001.

Калина А. В., Корнеев В. В. Рынок ценных бумаг: Учеб. пособие. — К.:
МАУП, 1999.

Мельник В. А. Ринок цінних паперів. — К.: ВІРА-Р, 1998.

МендрупО. Т.,ШевчукІ. А. Ринок цінних паперів: Навч.
посіб.—К.:Вид-воКНЕУ, 1998.

Мерпгенс А. Инвестиции: Курс лекций по современной финансовой теории. —
К.: Изд-во КИА, 1997.

Мозговий О. М. Фондовий ринок: Навч. посіб. — К.: Вид-во КНЕУ, 1999.

Мозговой О. Н. Зарубежный фондовый рынок. — К.: Феникс, 1998.

Мозговой О. Н. Фондовый рынок Украины. —К.: Феникс, 1997.

Нікбахт Е., Гропеллі А. Фінанси. — К.,1993.

Пересада А. А. Інвестиційні процеси в Україні. — К.: Лібра, 1998.

Пилипенко І. І., Жук О. П. Цінні папери в Україні. — К., 2001.

Федоренко В. Г., Гойко А. Ф. Інвестування. — К.: МАУП, 2000.

Фондовий ринок України: Навч. посіб. / За ред. акад. В. В. Оскольського.
— К.: Скарбниця, 1994.

Шарп У., Александер Г., БейлиДж. Инвестиции. —?.: ИНФРА-М, 1998.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019