.

Оцінка проектів за обмежених інвестиційних можливостей (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2109
Скачать документ

Реферат

На тему:

Оцінка проектів за обмежених інвестиційних можливостей

У перших підрозділах зазначалося, як за певних обмежуючих припущень
збільшується багатство акціонерів, якщо фірма приймає інвестиційні
пропозиції, котрі мають позитивну чисту теперішню вартість.
Альтернативне тлумачення правила чистої теперішньої вартості може бути
таким: приймаються проекти, які пропонують норму дохідності, що
перевищує альтернативну вартість капіталу (дохідність, яку можуть
отримати акціонери, інвестуючи деінде за такого самого рівня ризику).

У цьому підрозділі розглядається випадок, коли підприємство обмежене в
прийнятті всіх запропонованих інвестиційних проектів з позитивною чистою
теперішньою вартістю.

На практиці окремі інвестиційні проекти не можуть бути прийняті або
відкинуті навіть за правилом чистої теперішньої вартості, оскільки
залишається нерозв’язаною проблема формування цілісного пакету
інвестиційних проектів, який має найвищу сукупну чисту теперішню
вартість для акціонерів.

На недосконалих ринках вирішення проблеми бюджетування капіталу може
включати розміщення обмеженої кількості ресурсів між конкурентними
економічно бажаними проектами, які всі разом реалізувати неможливо.
Термін «раціонування капіталу», як він зазвичай трактується, має
відношення як до некапітальних, так і до капітальних обмежень.
Наприклад, ресурсним обмеженням можуть бути наявність кваліфікованої
робочої сили, управлінський час, потреба в оборотному капіталі тощо.
Інвестиційні обмеження можуть виникнути навіть унаслідок наполягання на
тому, щоб вище керівництво оцінювало й затверджувало всі капітальні
проекти, створюючи таким способом портфель невикористаних інвестиційних
проектів.

Раціонування може виникнути (1) у зв’язку з тим, що підприємство не може
отримати капітал за ринковою ставкою дохідності або ж (2) унаслідок
внутрішніх фінансових обмежень, установлених керівництвом. Обмеження,
установлені зовні, вважаються жорсткими, а встановлені в самій
організації — м’якими. Відповідь на запитання стосовно того, до якої
міри вони діють на підприємствах Великобританії, наводиться в доповіді
Вільсона. Одним із висновків було те, що не існувало свідчень стосовно
наявності загальної нестачі фінансування в промисловості за переважними
процентними ставками й рівнями попиту.

Пізніше дослідження показало, що:

Проблема низького рівня інвестування виникає загалом не від нестачі
коштів (недостатнього фінансування), а від невідповідності попиту на
кошти.

Обмеження по капіталу, там де вони існують, установлюються у першу чергу
під дією внутрішніх факторів, а не під впливом зовнішніх факторів ринку
капіталу.

Капітальні обмеженні гостріше відчуваються на порівняно невеликих
підприємствах з невисокою прибутковістю і значним ризиком.

Інформацію по Великобританії щодо перших двох висновків узагальнено в
табл. 1.3.

Таблиця 1.3

ОБМЕЖЕННЯ ЩОДО ІНВЕСТИЦІЙНИХ ПРОГРАМ ПІДПРИЄМСТВ, ЯКІ Є «ДУЖЕ ВАЖЛИВИМИ»
(%)

Нестача прибуткових інвестиційних можливостей 19,8

Загальна економічна невизначеність 18,7

Небажання збільшувати рівень заборгованості 19,0

Нестача наявного капіталу 8,7

Нестача підготовлених менеджерів для реалізації інвестиційних
можливостей 7,4

Загальна кількість фірм — 126

Нестача прибуткових проектів і загальна економічна невизначеність за
прийняття рішень залишаються основними чинниками, що спричиняють низький
рівень інвестування. М’яке раціонування (частково виражене в небажанні
підвищувати рівень заборгованості) також є важливим обмеженням, але
жорстке раціонування (нестача капіталу) не розглядається як особливо
важливе обмеження.

Керівництво підприємства вимушене встановлювати такі обмеження по
капіталу, які з певних причин можуть призвести до принесення в жертву
проектів, що створюють багатство. Причини:

Керівництво встановлює максимальні ліміти на запозичення й не може або
не хоче залучати додатковий капітал на короткий період. Отже, обсяги
інвестування насправді обмежуються обсягами надходжень коштів із
внутрішніх джерел.

Керівництво віддає перевагу політиці стабільного зростання перед
імпульсною моделлю зростання й проблемами, які її супроводжують.

Керівництво встановлює обмеження для окремих підрозділів затвердженням
річних бюджетів капіталу.

Бюджет капіталу є одним з найсуттєвіших елементів комплексного
планування й контролю на підприємстві. Інколи доцільно ввести обмеження
стосовно проектів (на короткий період) для забезпечення ретельнішого
планування й контролю в організації. Установлення інвестиційних обмежень
за підрозділами забезпечує простий метод роботи з небажаними
передбаченнями грошових потоків. Наприклад, там, де в підрозділах мають
«звичку» створювати цілий перелік інвестиційних пропозицій для їхнього
затвердження й реалізації, установлення інвестиційних обмежень у межах
такого підрозділу змушує його керівництво визначати власні пріоритети й
віддавати перевагу проектам, які забезпечують вищу прибутковість.

Раціонування у найпростішій формі виникає, коли фінансові обмеження
встановлено на один окремий період. Варто розглянути приклад, у якому
для виробничого підрозділу підприємства встановлено річний ліміт
(витрати капіталу в розмірі 20 млн грн) У табл. 1.4 вміщено інформацію
про різні інвестиційні можливості для підрозділу за умови, що вартість
капіталу становить 10 %.

Таблиця 1.4

ІНВЕСТИЦІЙНІ МОЖЛИВОСТІ (млн грн.)

Проект Початкові

витрати Грошові потоки Теперішня вартість NPV

Рік 1 Рік 2

А – 15 + 17 + 17 30 15

Б – 5 + 5 + 10 13 8

В – 12 + 12 + 12 21 9

Г – 8 + 12 + 11 20 12

Д – 20 + 10 + 10 17 – 3

За відсутності будь-яких фінансових обмежень проекти А—Г, кожен з яких
має позитивну чисту теперішню вартість, могли б бути прийняті до
реалізації. Якби цю інформацію було доведено до інвесторів, загальна
ринкова вартість цінних паперів теоретично зросла б на 44 млн грн —
величину їхньої чистої теперішньої вартості. Проте наявні фінансові
обмеження не дають змоги зробити вибір на користь усіх прибуткових
проектів. Тепер необхідно вибрати інвестиційний проект, який пропонує
найвищу чисту теперішню вартість у межах 20 млн грн витрат. Найпростіший
метод вибору проектів за обставин, що склалися, полягає в знаходженні
індексу прибутковості, який інколи називають коефіцієнтом
«доходи-витрати»:

Вибір проекту здійснюється за ознакою найвищого співвідношення між
теперішньою вартістю й інвестиційними витратами. Використання цього
методу має сенс за умов раціонування капіталу, тому що він зосереджує
увагу на NPV кожного проекту, ураховуючи обмеженість ресурсів, потрібних
для його реалізації. Оцінка проектів відносно чистої теперішньої
вартості 1 грн інвестиційних витрат може дати ранжирування, яке
відрізняється від ранжирування за правилом чистої теперішньої вартості.
Наприклад, за відсутності ранжирування капіталу проект А має найвищий
ранг (за правилом NPV), проект В має вищий ранг за умови обмеження за
капіталом, як показано в табл. 1.5.

Таблиця 1.5

Проект Індекс дохідності

(прибутковості) Витрати (млн грн.) NPV (млн грн.)

Б 2,6 5 прийняти 8

Г 2,5 8 прийняти 12

А 2,0 15 прийняти 7/15 7

В 1,7 12 відхилити (

Д 0,8 20 відхилити (

27

За припущення, що кожний проект є безмежно подільним і не
взаємозв’язаним з іншими, керівництво підприємства буде намагатися
досягти максимальної чистої теперішньої вартості від 20 млн грн.
інвестиційних витрат, дозволяючи повне прийняття проектів Б і Г та 7/15
проекту А.

Проте на практиці індекс прибутковості рідко пропонує оптимальне
рішення. По-перше, лише невелика кількість інвестиційних проектів має
таку привабливу рису, як подільність. Де це можливо, ступінчате
розміщення проектів, відповідно до обмежень з витрат, відбувається за
рахунок прибутковості. За припущення, що проект є неподільним,
оптимальною стає комбінація лише двох проектів А і Б, що дає чисту
теперішню вартість 23 млн грн. Проект Г, який ранжировано вище А, за
використання індексу дохідності (прибутковості), тепер вилучається з
переліку прийнятих. Значно важливішим є обмеження, що індекс дохідності
(прибутковості) прийнятний лише тоді, коли раціонування капіталу існує
лише для одного періоду. А така ситуація на практиці зустрічається дуже
рідко. Для підприємств, вимушених працювати за будь-якої форми
раціонування капіталу («м’якої» чи «жорсткої»), існує тенденція її
продовження на кілька періодів.

Отже, індекс дохідності виступає як доцільний метод під час вибору
проектів за умови раціонування капіталу, коли інвестиційні проекти є
подільними й незалежними, а ресурсні обмеження діють лише протягом
одного періоду. Тоді, коли ці умови не виконуються (тобто в більшості
випадків), інвестиційний вибір має бути зроблено з-поміж загальних
показників чистої теперішньої вартості всіх альтернативних комбінацій
інвестиційних можливостей, що наближаються до обмеження за витратами
капіталу.

Багато проблем у підприємницькій діяльності, будучи вираженими через
проблему раціонування капіталу, мають спільні риси й зводяться до трьох
основних:

ресурси, яких недостатньо, потрібно розподілити між альтернативами, що
конкурують;

першочерговою є ціль, якої намагається досягти особа, що приймає
рішення;

обмеження в будь-якій формі накладаються на того, хто приймає рішення.

Зі збільшенням кількості альтернатив і обмежень значно ускладнюється
процес прийняття рішень. Тому варто звернутися до використання моделей
математичного програмування. На це може бути дві причини.

I. Вони дають уявлення про реальну проблему на основі математичних
оцінок. Ураховуючи найважливіші елементи та взаємозв’язки, що існують у
системі, вони забезпечують розуміння проблеми без необхідності
безпосередньо експериментувати на системі, яка діє.

II. Вони забезпечують оптимальні рішення, найкращі за даного уявлення
про проблему.

Було розроблено багато моделей математичного програмування. Найчастіше
використовується техніка лінійного програмування. Розв’язання проблеми з
його використанням охоплює чотири основні етапи.

1. Формулювання проблеми

На цьому етапі необхідно визначити цільову функцію, вхідні параметри,
результативні змінні й усі пов’язані з цим обмеження. Візьмемо,
наприклад, підприємство, що випускає два продукти —

А і Б, кожен з яких приносить, відповідно, 5 і 10 грн. Підприємство хоче
визначити, яке співвідношення продуктів може максимізувати загальну суму
надходжень. Цільову функцію можна описати так:

максимізувати надходження: 5А + 10Б.

А і Б є результативними змінними, що являють собою кількість одиниць
продукції виду А і Б. Також можуть бути визначені рівняння, що описують
обмеження за ресурсами, котрі накладаються керівництвом або зовнішнім
середовищем.

2. Розв’язання проблеми лінійного програмування

Прості проблеми можуть вирішуватися з використанням графічного або
симплексного методів. Складніші проблеми потребують використання
комп’ютерних програм.

3. Інтерпретація оптимальних рішень

Вивчається вплив на сукупну величину цільової функції за умови, що
обмеження гранично розширяються або звужуються.

4. Здійснення аналізу на чутливість

Оцінюється для кожного вхідного параметра діапазон значень, для яких
оптимальне рішення залишається прийнятним.

За визначення цінності використання базового підходу лінійного
програмування для розв’язання проблеми відбору проектів за умови
раціонування капіталу необхідно мати на увазі припущення, які лежать в
основі його використання:

усі вхідні параметри до моделі лінійного програмування є визначеними;

оптимізується тільки одна ціль;

цільова функція й усі обмежувальні рівняння є лінійними;

результативні змінні є постійними за своєю природою (наприклад,
подільними).

Якщо не всі, то більшість із цих обмежуючих припущень можуть бути зняті
за використання складніших методів математичного програмування.

Існує дві форми раціонування капіталу. Жорстке раціонування — коли
підприємство не може отримати інвестиційні кошти за переважаючою
ринковою процентною ставкою за наявного рівня ризику (рідко трапляється
на розвинутих ринках капіталу). М’яке раціонування — коли керівництво
свідомо встановлює інвестиційні обмеження на короткий період
(зустрічається значно частіше). По суті, ціллю раціонування є визначення
такого пакета інвестиційних проектів, який за достатніх ресурсів
забезпечить максимально можливу загальну чисту теперішню вартість.
Правило чистої теперішньої вартості, що використовується індивідуально
для кожного проекту, не може бути повністю прийнятним, оскільки
припущення стосовно того, що завжди знайдуться кошти для фінансування
інвестиційних можливостей, не справджується. Проблема одноперіодного
раціонування капіталу (найпростішої його форми) розв’язується
ранжируванням проектів на основі співвідношення теперішньої вартості та
інвестиційних витрат (індексу дохідності). Складніші проблеми, пов’язані
з багатоперіодним раціонуванням капіталу, вирішуються з використанням
методів математичного програмування.

Wilson (1980) Report of the Committee to Review the Functioning of
Financial Institutions, HMSO.

Pike, R. H. (1983) “The capital budgeting behavior and corporate
characteristics of capital-constrained firms”, Journal of Business
Finance and Accounting, Winter.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020