РЕФЕРАТ
На тему:
Особливості укладання окремих договорів у інвестиційній сфері
За умов ринку державне регулювання інвестиційного процесу спрямоване на
захист інтересів споживача інвестиційних товарів; регулювання
здійснюється через упровадження податкових і фінансово-кредитних
важелів, з допомогою ліцензування, стандартизації й нормування,
застосуванням екологічного, санітарного та інших контролів,
антимонопольних заходів. Усі ці вимоги мають ураховувати суб’єкти
інвестиційної діяльності, що вступають у договірні відносини.
Договір — це угода сторін, що регулює організаційно-економічні та
правові відносини суб’єктів інвестиційної діяльності. Він визначає
відповідальність учасників угоди і юридично закріплює їхні зобов’язання.
Будь-який договір можна умовно розділити на чотири частини: преамбулу
(ввідну частину); предмет договору; додаткові умови договору; інші умови
договору.
Преамбула має містити такі відомості: найменування договору; дата
підписання договору; місце підписання договору; повне фірмове
найменування контрагента; посади, прізвища, імена, по батькові осіб, які
укладають договір.
Предмет договору містить предмет договору (про що конкретно домовляються
сторони); зобов’язання сторін за договором; ціну договору, порядок
розрахунків тощо; строки виконання сторонами своїх зобов’язань; строк
дії договору; відповідальність сторін; способи забезпечення зобов’язань.
Додатковими умовами договору можуть бути: підстави зміни або розірвання
договору в односторонньому порядку; умови конфіденційності інформації;
порядок вирішення суперечок між сторонами; особливості зміни осіб за
договором тощо.
Інші умови договору охоплюють: законодавство, що регулює відносини
сторін; особливості узгодженості між сторонами (особи, повноважні давати
інформацію й вирішувати питання щодо виконання договору; строки й
способи зв’язку між сторонами); реквізити сторін (поштові, банківські,
відвантажувальні реквізити; адреса підприємства); кількість екземплярів
договору; підписи сторін.
Зміст кожного договору може бути різний, однак основною умовою укладання
будь-якого договору є чітке усвідомлення цілей, яких потрібно досягти за
його реалізації та необхідність уточнити найважливіші моменти, пов’язані
з його оформленням, підписанням і виконанням. Спочатку розглядаються
головні питання наступної роботи, а потім її розбивають на окремі етапи
з оцінкою ризиків.
Договори можуть бути як короткими, тобто з мінімумом умов (предмет
договору, що включає найменування й кількість товару; його ціна; вимоги
до якості; строк поставки; умови платежу), так і дуже змістовними, з
великою кількістю додаткових умов.
Організація повинна мати чітке уявлення про те, чим будуть
компенсуватися прогалини договору. На жаль, про це часто забувають, що
призводить до збитків. У той самий час і аналіз зміс-
товних (багатосторінкових) договорів не завжди дає позитивні результати.
Це викликано певними причинами.
Договори часто складаються за трафаретом, що недостатньо враховує
предмет договору.
Договори приблизно одного змісту складаються незалежно від того, з яким
партнером їх укладають.
Бажання передбачити в договорі умови на всі випадки, які можуть
виникнути за його виконання, ускладнює, з одного боку, переговори за
укладання договору, а з іншого, — призводить до обтяження договору
великою кількістю загальних і не завжди найкращих положень.
Отже, договір є актом не універсальної форми, а виключно індивідуальної,
спроможної надійно захистити бізнес, тому складати його потрібно для
кожного випадку окремо.
За сучасних умов в Україні діє низка документів, які допомагають
регулювати взаємовідносини між учасниками інвестиційних проектів, проте
мають вони суто рекомендаційний характер. Це, насамперед:
Положення про підрядні контракти в будівництві України, затверджене
Науково-технічною радою Укрбудархітектури України (протокол від 15.12.93
№ 9);
Положення про взаємовідносини організацій-генеральних підрядчиків із
субпідрядними організаціями, затверджене Науково-технічною радою
Держкоммістобудування (протокол від 14.12.93 №4);
Положення про експериментальне будівництво, затверджене Наказом
Мінбудархітектури від 27.12.93 № 245;
Положення про державне кредитування будов і об’єктів виробничого
призначення, затверджене Наказом Мінфінансів і Мінекономіки від 15.11.95
№ 178/170 (у редакції наказу Мінфінансів та Мінекономіки від 26.06.96 №
128/79);
Положення про фінансування та державне кредитування капітального
будівництва, що здійснюється на території України, затверджене наказом
Мінекономіки, Мінфінансів, Держкоммістобудування від 23.09.96 №
127/201/173;
Порядок кредитування будівництва об’єктів, що здійснюється
підприємствами, установами й організаціями недержавної форми власності
за рахунок коштів Фонду для здійснення заходів з ліквідації наслідків
Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, затверджений
Постановою Кабінету Міністрів України від 07.04.98 №461;
Тимчасове положення про порядок передачі в державну власність частки
(паїв, акцій) статутного фонду суб’єктів недержавної форми власності за
отримання ними відповідних обсягів бюджетних капітальних вкладень,
затверджене Наказом Мінекономіки, Мінфінансів, Фонду державного майна,
Державного комітету з питань розвитку підприємництва від 15.01.99
№64-20/131-10.
Основними видами договорів для підприємства є такі: купівлі-продажу,
поставки, продажу підприємства, оренди, фінансової оренди, підряду.
Договір підряду, як правило, містить загальні умови, додаткові й
особливі умови виконання робіт. Загальні умови встановлюються чинним
законодавством, держстандартами, державними будівельними нормами.
Додаткові умови, які не суперечать загальним, передбачають відносини
конкретних замовника й підрядчика. Особливі умови — це спеціальні,
конкретні вимоги до учасників контракту щодо розподілу інвестиційних
ризиків та розв’язання конфліктних ситуацій.
Укладаються договори проведенням конкурсів (тендерів) або за результатом
переговорів замовника з підрядчиком. Заздалегідь оголошений замовником
конкурс дає йому змогу вибрати з багатьох запропонованих договорів
найвигідніший. При цьому замовник керується двома критеріями: вартістю
будівництва і його тривалістю (за умов забезпечення якості). Конкурс
оголошується за умови фінансового забезпечення й затвердженого
кошторису, яким передбачено прибуток підрядчика, що спонукає його
знижувати поточні витрати на будівельно-монтажні роботи.
За укладення договору на підставі переговорів замовника з підрядчиком
узгоджується договірна ціна будівництва, і за бажанням замовника
підрядчик надає список субпідрядчиків, яких буде залучено до
будівництва. Договір підряду визначає реквізити сторін; предмет
договору; місцезнаходження об’єкта; обов’язки сторін; кошторисну
вартість; вартість за договірними цінами; строки введення об’єкта в
експлуатацію (календарний план виробництва робіт); конкретні
зобов’язання щодо підготовки вибраного майданчика для будівництва;
енергопостачання; організацію будівельно-монтажних робіт; умови
розірвання договору; відповідальність за невиконання зобов’язань.
Договір підряду укладається двома сторонами: замовником або інвестором
та підрядчиком, які можуть бути як юридичними, так і фізичними особами.
Замовником можуть бути держава в особі виконавчих або муніципальних
органів, міністерство, корпорація, підприємство, установа або приватна
особа, а виконавцем робіт — підрядчик або фірма-посередник, яка за його
дорученням формує портфель замовлень. За невеликих обсягів інвестування
інвестор не зможе утримати керівника проекту або інших посередників,
тому він одночасно є і замовником проекту. За реалізації великих
проектів звичайно залучається посередницька фірма — керівник проекту —
або фірма-девелопер, які діють на контрактних засадах. У цьому випадку
договір підряду набуває вигляду договору фінансування проекту. Керівник
проекту або фірма-девелопер, у свою чергу, укладають підрядний договір з
підрядчиком або самі проводять будівельно-монтажні роботи.
За придбання об’єкта на ринку нерухомості інвестор укладає договір з
однією або кількома фірмами-ріелтерами на пошук об’єкта, який його
цікавить. Деякі фірми в цьому разі ремонтують та облаштовують придбані
об’єкти. Підрядчиками можуть бути фірми, які виконують усі види робіт на
об’єкті — від нульового циклу до благоустрою та здачі в експлуатацію. На
жаль, така форма взаємодії суб’єктів інвестування використовується
тільки за будівництва житла, малих промислових та комунальних об’єктів.
Великі промислові об’єкти найближчим часом будуть споруджуватись
традиційним підрядним способом, учасниками якого є замовник, генеральний
підрядчик, проектувальник, певна кількість субпідрядних організацій,
постачальників обладнання та матеріалів. Взаємовідносини всіх цих
суб’єктів інвестування оформлюються підрядними договорами.
Розрізняють генеральний, річний субпідрядний і прямий договори.
Генеральний укладається між інвестором (замовником) і генеральним
підрядчиком, можливо з генеральним проектувальником (стосовно великих
об’єктів) на виконання будівельних та інженерних робіт, постачання й
монтаж устаткування, благоустрій території (іноді й
пусконалагоджувальних робіт).
Підрядчик виконує основну частину загальнобудівельних робіт (монтаж
залізобетонних і металевих конструкцій, кам’яні, бетонні та столярні
роботи), постачає більшість матеріальних ресурсів для будівництва, бере
на себе координацію робіт, передбачених у генеральному договорі, з
роботами, передбаченими іншими договорами, які укладені ним особисто, і
називається генеральним. Замовник при цьому бере на себе зобов’язання
здійснити частину поставок і робіт як самостійно, так і за окремими
прямими договорами.
В окремих випадках за тривалих термінів будівництва, крім генерального
договору, можуть укладатися річні договори, де деталізуються й
уточнюються обов’язки сторін. Вони можуть укладатися в межах
генеральних, якщо строки будівництва (проектування) перевищують два
роки.
Різновидом генерального договору є договір «під ключ», відповідно до
якого підрядчик бере на себе зобов’язання виконати комплекс робіт і
поставок, відповідає за спорудження об’єкта й замінює замовника відносно
інших учасників інвестиційного проекту. При цьому частина робіт й
поставок може залишатися за замовником, але відповідальність за здачу
«під ключ» несе підрядчик, який повинен здати об’єкт повністю
підготовленим до експлуатації, відповідно до умов договору й гарантійних
зобов’язань.
Генеральний договір «під ключ» може мати дві модифікації — «проектування
— будівництво» і «проектування — управління».
В окремих випадках договір «під ключ» може містити умови, згідно з якими
юридичні сторони укладають угоду про створення консорціуму. Відповідно
до неї підрядчик зобов’язується перед інвестором не тільки здати об’єкт
в експлуатацію, але й забезпечити випуск та реалізацію готової
продукції. За створення консорціуму розрахунки між юридичними сторонами
здійснюється не тільки за рахунок інвестицій за кошторисом вартості
робіт, але й за рахунок грошових потоків, що надходять від реалізації
готової продукції. Такі договори звичайно укладають інжинірингові фірми,
які є авторами проектів.
Субпідрядні договори укладаються між генеральним підрядчиком
(генпроектувальником) із субпідрядними фірмами на виконання окремих
спеціалізованих робіт. Прямий договір укладається між замовником і
заводом-виготовлювачем технологічного обладнання. У прямому договорі
може бути передбачено шефмонтаж обладнання, якщо воно того потребує.
Такі договори звичайно укладаються замовником (інвестором) у разі, коли
він є автором (власником) технології виробництва, передбаченого в
інвестиційному проекті. Окремо замовник укладає договір з банком, який
фінансує будівництва та виконує розрахунки між суб’єктами інвестування.
Для генерального підрядчика, з погляду правової організації
взаємовідносин учасників, різниці між прямим (окремим) й субпідрядним
договором немає.
Взаємозв’язки суб’єктів інвестиційного процесу показано на рис. 2.1.
Така складна структура взаємодії суб’єктів інвестування не сприяє
нормальному функціонуванню інвестиційного процесу. Ситуація, коли
укладаються десятки договорів і їхні суб’єкти одночасно є і замовниками,
і виконавцями робіт, значно ускладнює процедуру їх укладання, зумовлює
залежність один від одного кошторисом, що обмежений інвестиційними
ресурсами замовника, потребує багато часу на узгодження і, урешті-решт,
значно подовжує інвестиційний цикл.
Рис. 2.1. Схема взаємодії суб’єктів інвестиційного процесу
Так, скажімо, генеральний підрядчик або генеральний проектувальник, які
узгоджують умови виконання робіт і кошторисні ціни із замовником,
водночас самі стають замовниками стосовно субпідрядних фірм, які, у свою
чергу, прагнуть одержати пільгові умови виробництва й збільшити
кошторисні (договірні) ціни на свою користь.
За цих умов на замовника покладається багато обов’язків щодо організації
інвестиційного процесу. Він повинен відкрити фінансування проекту, тобто
знайти кошти: вивільнити власні інвестиційні ресурси, залучити кошти
інших акціонерів і компаньйонів, укласти угоду про кредит з комерційним
банком, забезпечити свої ліцензійні права на будівництво в контрольних
організаціях та місцевих органах влади; крім того, на вимоги підрядчика,
замовник повинен забезпечити комплектне постачання технологічного
обладнання та деяких видів матеріалів (металевих виробів, кабельної
продукції, ливарних виробів, засобів оргтехніки, меблів тощо). Замовник
також повинен забезпечити підрядчика на будівельному майданчику
підведенням інженерних комунікацій — під’їзними шляхами,
електроенергією, засобами зв’язку, водопостачанням і каналізацією,
а будівельників — житлом і харчуванням (в окремих випадках).
У свою чергу, вимоги, які зумовлюються в договорах для підрядчика,— це
необхідність неухильно дотримуватися проектного завдання, виконувати всі
вказівки дирекції замовника, що створюються в апараті його управління й
передбачені зведеним кошторисом (додаткові витрати інвестора). Згідно з
договором підрядчик виконує майже всі загальнобудівельні роботи,
забезпечує значну частину поставок матеріальних ресурсів для
будівництва, крім тих, що замовник здійснює як самостійно, так і за
окремими прямими договорами.
Замовник координує роботи, передбачені в генеральному договорі, з
роботами, передбаченими іншими договорами, укладеними ним особисто; він
не може впливати на хід робіт, що виконують субпідрядчики, які пов’язані
договірними зобов’язаннями з генеральним підрядчиком. Згідно з цими
договорами, як правило, на генпідрядчика покладаються обов’язки
матеріально-технічного постачання субпідрядчиків, а сам він, відповідно
до інших угод, повністю залежить від виробників матеріалів, конструкцій
і деталей або посередників, що здійснюють матеріальне забезпечення.
За командно-адміністративної системи, коли діяла багатоланкова схема
управління (міністерство — главк — трест — будівельна організація),
підрядний спосіб потребував дуже великих витрат на утримання апарату
управління й контролю за виконанням підрядних договорів. Передбачені в
них економічні санкції стосовно великої кількості учасників
інвестиційного процесу, як правило, не спрацьовували.
Водночас у країнах з розвинутою ринковою економікою вже десятки років
успішно працюють інші організаційно-правові форми підрядного способу
виконання робіт. Як приклад, можна навести принаймні три таких
організаційних форми підряду.
Перша — виконання робіт і здача підрядчиком замовнику об’єкта «під
ключ». Підрядний договір «під ключ» передбачає зобов’язання підрядчиком
виконати весь комплекс поставок матеріальних ресурсів та
будівельно-монтажних робіт. Підрядчик повністю відповідає за спорудження
об’єкта, бере на себе всі функції замовника стосовно інших учасників
інвестиційного процесу. Згідно з умовами договору, у цьому випадку
замовник може брати на себе деякі обов’язки стосовно проекту
(упровадження найновітнішої технології, облаштування та оздоблення
об’єкта тощо), але відповідальність за введення об’єкта в дію, повністю
підготовленого до експлуатації, та ще з відповідними гарантіями,
безумовно, перебирає на себе підрядчик. У колишньому Радянському Союзі
та останнім часом в Україні було відпрацьовано деякі нормативні акти,
спрямовані на впровадження способу виконання робіт «під ключ», але цей
метод дав деякі позитивні результати лише за спорудження невеликих
об’єктів, переважно житла.
Інша прогресивна форма підрядного способу виконання будівельно-монтажних
робіт — це створення великих підрядних угруповань —
проектно-промислово-будівельних об’єднань. Такі об’єднання (комбінати)
успішно працюють у Німеччині та багатьох інших західних країнах.
Особливість цієї форми в тому, що велика будівельна фірма, яка взяла
підряд на реалізацію інвестиційного проекту, виготовляє й узгоджує щодо
цього проекту проектно-кошторисну документацію, виготовляє або постачає
необхідні для нього матеріальні ресурси, а також виконує весь комплекс
потрібних будівельно-монтажних робіт. Колись у системі Мінпромбуду СРСР
спроба створення таких об’єднань виявилася марною через амбіції
керівників окремих ланок виробництва, котрі мали увійти в ці об’єднання.
І, нарешті, третя форма — це створення інвестиційних консорціумів
упровадження проектів, де учасники інвестиційного проекту на паритетних
засадах беруть участь у фінансуванні, будівництві й експлуатації
об’єкта, тобто стають власниками (у західних країнах ними найчастіше є
інвестор (замовник), будівельна фірма й фінансуючий банк).
В останні роки, у зв’язку зі спадом виробництва в інвестиційній сфері,
інвестори для реалізації своїх проектів дедалі частіше впроваджують
господарчий спосіб виконання будівельно-монтажних робіт, який у свій час
давав непогані результати, особливо, за реконструкції й технічного
переоснащення діючих підприємств. Нині інвестор змушений самостійно
виконувати будівельно-монтажні роботи через брак власних коштів та
високі монопольні ціни, які встановлюють будівельні фірми на підрядному
ринку. За господарського способу інвестиційні проекти реалізуються без
залучення підрядчика, тобто функції інвестора, замовника й підрядчика
виконуються однією юридичною особою — забудовником, який розпоряджається
коштами, є оперативним керівником і виконавцем будівельно-монтажних
робіт.
Звичайно в апараті забудовника створюються управління або відділ
капітального будівництва та своя будівельна організація (ділянка), які
забезпечують проект необхідною проектно-кошторисною документацією,
матеріальними ресурсами та відповідними кадрами працівників. Оплата
виконаних робіт проводиться з поточного або розрахункового рахунка
забудовника.
За значних обсягів робіт до виконання складних, матеріаломістких видів
будівельно-монтажних робіт залучається підрядна фірма, а нескладні, але
трудомісткі роботи виконуються самостійно. Такий спосіб заведено
називати змішаним.
Звичайно в договорах передбачаються умови припинення відносин між
учасниками. Вони визначають обов’язки сторін щодо відшкодування збитків.
Причинами розірвання договору можуть бути низька якість робіт, порушення
строків будівництва підрядчиком чи неплатоспроможність замовника.
Управление инвестициями: В 2-х т. / В. М. Павлюченко, В. Д. Шапиро и
др. — М.: Высш. шк., 1998. — Т.2. — С. 240.
Інвестор
(замовник)
Фінансуючий
банк
Генеральний
підрядчик
Постачальники обладнання
(шеф-монтаж)
Генеральний
проектувальник
Постачальники
матеріальних
ресурсів
Субпідрядні
проектні
організації
Субпідрядні
фірми
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
