РЕФЕРАТ
На тему:
Методи оцінювання ризиків на ринку цінних паперів
Методи оцінювання інвестиційного ризику на ринку цінних паперів
різноманітні (статистичний аналіз, факторний аналіз, метод експертних
оцінок, економіко-математичне моделювання тощо). У той самий час немає
загальноприйнятої методики оцінювання інвестиційного ризику, методики
аналізу інвестиційного ризику різних цінних паперів. Проблема оцінювання
інвестиційного ризику практично зводиться до визначення окупності
інвестицій у конкретні види цінних паперів.
У статистичному аналізі величина (або рівень) ризику вимірюється двома
категоріями — середнім очікуваним значенням (дисперсією) і коливанням
(варіацією) можливого результату. Дисперсія при цьому вимірює можливий
середній результат, варіація показує ступінь відхилення очікуваного
середнього значення від фактичної середньої величини. Дисперсія за
оцінки фінансового ризику являє собою середньозважену величину з
квадратів відхилень дійсних фінансових результатів ризикованих вкладень
від середніх очікуваних:
,
де ( — дисперсія;
( — очікуване значення ризику для кожного випадку вкладення фінансових
ресурсів;
— середнє очікуване значення фінансового ризику;
n — кількість вкладень фінансових ресурсів (частота).
Дисперсія характеризує абсолютне коливання частоти фінансового ризику, а
коефіцієнт варіації показує відносний ступінь коливання й розраховується
за такою формулою:
,
де ( — коефіцієнт варіації;
( — середньоквадратичне відхилення;
— середнє очікуване значення фінансового ризику.
Коефіцієнт варіації може змінюватися від 1 до 100 %. Чим він вищий, тим
сильніше коливання. Установлено таку якісну оцінку різних значень
коефіцієнта варіації: до 10 % — слабке коливання фінансового ризику
вкладень; 20—25 % — середнє, помірне; понад 25 % — високе. За
використання дисперсії та варіації враховують, що фінансовий ризик має
математично визначену вірогідність отримання фінансового результату. Її
можна визначити експертним шляхом або на підставі математичних
розрахунків частот ступеня фінансового ризику. Статистичні методи в
сучасних умовах є беззаперечно основними методами оцінювання фінансових
ризиків підприємства. Широко використовуються й інші аналітичні методи
їх оцінювання.
Найбільш перспективним є факторний аналіз фінансових ризиків. Наприклад,
диверсифікований інвестиційний ризик оцінюють за наявністю перспектив
розвитку об’єкта інвестицій, рівнем конкуренції, кількістю укладених
угод та отриманих замовлень і т. д., а недиверсифікований — за ставкою
банківського процента за кредитами, інфляційним очікуванням, загальним
тенденціям розвитку економіки країни. Розраховуються коефіцієнти ділової
активності, фінансової стійкості, визначається вірогідність настання
банкрутства.
Останнім часом активно використовується метод експертних оцінок.
Складаються різні порівняльні характеристики рівня ризику, визначаються
рейтинги, готуються аналітичні експертні огляди. Кожен спеціаліст щодня
виступає в ролі експерта, приймаючи те чи інше важливе рішення. Крім
того, особливо важливі рішення можуть прийматися групою експертів.
Одним з методів оцінювання фінансових ризиків є економіко-математичне
моделювання. Головне при цьому — зробити правильний вибір моделі
відповідно до конкретної ситуації. Природно, потрібно враховувати
суб’єктивний характер тієї чи іншої обраної моделі й робити поправку на
деяку схематичність, надлишкову зарегульованість або заданість
фінансової ситуації. Проте саме моделі дають змогу в цілому
спрогнозувати конкретну ситуацію та оцінити можливу вірогідність
фінансового ризику. Вельми перспективною є комп’ютерна імітація
фінансового ризику підприємства. Зараз є певний набір готових програмних
продуктів з його оцінки. Майже кожне підприємство має можливість
виконати моделювання фінансового ризику індивідуально. За
економіко-математичного моделювання вибір критеріїв (цільової функції) і
факторів (системи обмежень) пов’язаний зі стратегічною метою емітента
або інвестора, який проводить моделювання. Важливе значення має місце
галузі, до якої належить емітент, на ринку цінних паперів. Негативними
характеристиками галузі є такі: високий ступінь демонополізації, велика
кількість власників, тривалий виробничий спад.
Перспективним є метод соціально-економічного експерименту, який
передбачає проведення окремих експериментів за типовими фінансовими
ситуаціями. Недоліком методу є несвоєрідність багатьох фінансових
ситуацій, що ускладнює розповсюдження висновків, отриманих у результаті
окремих експериментів, на велику кількість конкретних аспектів
фінансового життя підприємства.
На практиці за оцінки фінансового ризику широко використовується метод
аналогій. Спеціалісти, фінансові менеджери на основі різних публікацій
або практичного досвіду інших підприємств оцінюють вірогідність настання
певних подій, отримання конкретного фінансового результату, ступінь
фінансового ризику. На основі методу аналогій будуються фінансова
стратегія й тактика багатьох підприємств. Однак потрібно враховувати, що
кожне підприємство має велику кількість притаманних тільки йому
особливостей кадрового, сировинного, галузевого характеру. Оцінювання
ризику — своєрідне мистецтво, яке базується на поєднанні наукових
методик та інтуїції експертів, аналітиків; на одночасному врахуванні
великої кількості суперечливих факторів; використанні різноманітних
теоретичних підходів і знання прецедентів практики.
Систематичний ризик достатньо точно прогнозується фундаментальними
методами вивчення ринкової кон’юнктури. Аналіз кон’юнктури передбачає
відстежування як поточного стану ринку, так і прогноз його розвитку.
Спостереження, оцінка й виявлення тенденцій розвитку ринку об’єднані
поняттям «моніторинг». Фундаментальні методи використовуються за
довгострокового прогнозування й базуються на аналізі сукупності
макроекономічних показників. Вони розробляються й використовуються
службами кон’юнктурного передбачення, створеними при науково-дослідних
інститутах і університетах, товарних і фондових біржах.
Упродовж останніх десятиліть у США, Японії та західних європейських
країнах було проведено велику теоретичну роботу з вимірювання ризику за
інвестування в різні фінансові інструменти та його використання в оцінці
дохідності інвестицій.
Загальновідомо, що дві основні складові цієї теорії такі:
1. Фактор «бета», який вимірює ризик вкладень інвестицій.
2. Модель оцінки капітальних активів (capital asset pricing model —
CAPM), яка пов’язує ризик, який вимірюється за допомогою фактора «бета»,
з рівнем очікуваної дохідності фінансових інструментів.
Фактор «бета» — це показник недиверсифікованого ризику, який демонструє,
як реагує курс цінного папера на ринкові сили (чим більше, тим вищий
фактор «бета» для цього цінного папера).
Фактор «бета» розраховують на основі взаємозв’язку фактичної дохідності
цінних паперів і фактичної ринкової дохідності (остання зазвичай
розраховується як середній показник дохідності всіх або великої
кількості акцій). Фактор «бета» для всього фондового ринку дорівнює 1;
усі інші його значення розглядаються відносно цієї величини. «Бета» може
бути як додатнім, так і від’ємним, хоча майже всі значення цього по-
казника зазвичай позитивні, і більшість акцій мають «бету» в
діапазоні від 0,5 до 1,75.
На Заході основна частина брокерських фірм і видавництв фінансових
видань публікує фактори «бета» для широкого спектра цінних паперів. Чим
вищий фактор, тим більший ризик має цінний папір (табл. 11.8).
Таблиця 11.8
ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК ФАКТОРА «БЕТА» ТА РИЗИКУ
«Бета» Рух акцій Ступінь впливу ринку на цінні папери
2,0 Рухаються
в тому самому
напрямі,
що й ринок У два рази чутливіші на зміни порівняно з ринком
1,0
Так само чутливі або ризиковані, як і ринок
0,5
У два рази менш чутливі за ринок
0
Не залежать від змін ринку
–0,5 Рухаються
в протилежному
напрямку порівняно з ринком У два рази менш чутливі за ринок
–1,0
Так само чутливі або ризиковані, як і ринок
–2,0
У два рази чутливіші на зміни порівняно з ринком
Отже, «бета» показує тип реакції цінного папера на дії ринкових сил.
Наприклад, якщо очікується, що ринкові процеси призведуть до
100-процентного зростання ставки дохідності впродовж останнього періоду,
тоді на акції зі значенням «бети» 1,5 очікувалось би збільшення доходу в
цей період приблизно на 15 % (1,5 · 10 %).
Для акцій, у яких значення «бета» додатне, збільшення ринкової
дохідності призводить до зростання дохідності цінних паперів. На жаль,
зменшення ринкової дохідності зумовлює протилежну ситуацію. І в цьому
полягає ризик. У попередньому прикладі, якщо очікується падіння ринкової
дохідності на 10 %, то за акціями з «бетою» 1,5 очікується зменшення
дохідності на 15 %. Оскільки фактор для цих акцій більший 1, то вони
сильніше реагують, ніж ринок, маючи 15-процентне зниження своєї
дохідності порівняно з 10-процентним зменшенням дохідності ринкового
портфеля. Акції, «бета» яких менший 1, звичайно, не будуть такими
чутливими до змін ринкової дохідності. Відповідно, вони вважаються менш
ризикованими.
Для того щоб формалізовано пов’язати поняття ризику й дохідності з
фактором «бета», використовують модель оцінки капітальних активів
(МОКА), розроблену американськими економістами У. Шарпом і Дж. Лінтером
усередині 60-х років.
Фактор «бета» як показник недиверсифікованого ризику використовується в
моделі для визначення очікуваної норми дохідності інвестицій відповідно
до рівняння:
,
де очікувана дохідність — це дохідність інвестицій за даного рівня
ризику, який вимірюється за допомогою фактора «бета»;
ринкова дохідність — середня дохідність усіх цінних паперів;
дохідність безризикових активів — це дохідність, яку можна отримати на
вільні від ризику інвестиції.
Потрібно зазначити, що очікувана дохідність зростає зі збільшенням
фактора «бета».
Графічне відображення моделі оцінки капітальних активів називається
кривою ринку цінних паперів (Cecurity Market Line — SML). Ця крива
показує очікувану дохідність, яку бажав би отримати інвестор на ринку
цінних паперів для кожного рівня недиверсифікованого ризику.
Модель можна побудувати, просто обчисливши очікувану дохідність для
різних значень фактора «бета», залишаючи постійними ставку дохідності
безризикових активів і ринкову дохідність. Наприклад, за ставки
дохідності безризикових активів, що дорівнює 6 %, і ринкової дохідності
в 10 % очікувана буде дорівнювати 11 %, якщо фактор «бета» дорівнює
1,25. Якщо збільшити його до 2, то дохідність становитиме 14 %.
Аналогічно можна знайти її для різних значень «бета» та закінчити
наступними комбінаціями ризику й очікуваної дохідності.
Ризик («бета») Дохідність, %
0,00 6
0,5 8
1,0 10
1,5 12
2,0 14
2,5 16
Наносячи ці величини на графік, можна отримати пряму лінію, яка показує,
що зі збільшенням очікуваної дохідності ризик зростає (рис. 11.7).
Рис. 11.7. Лінія ринку цінних паперів (SML)
Лінія ринку цінних паперів ясно показує компроміс між ризиком і
дохідністю. Якщо фактор «бета» 0, очікувана дохідність дорівнює ставці
дохідності безризикових активів 6 %; якщо він дорівнює 1, — ринковій
дохідності 10 %. За цих значень очікувана дохідність інвестицій, для
яких «бета» дорівнює 1,25, становить 1 %.
Література
1. Гитман Л. Дж., Джонк М. Д. Основы инвестирования: Пер. с англ. — М.:
Дело, 1999. — 1008 с.
2. Гусева И. А. Практикум по рынку ценных бумаг. — М.: Юристъ, 2000. —
320 с.
3. Едронова В. Н., Мизиковский Е. А. Учет и анализ финансовых активов:
акции, облигации, векселя. — М.: Финансы и статистика, 1995. — 272 с.
4. Инвестиционно-финансовый портфель. Книга инвестиционного менеджера.
Книга финансового посредника / Отв. ред. Ю. Б. Рубин, В. И. Солдаткин. —
М., 1993.
5. Капитоненко В. В. Инвестиции и хеджирование: Учеб.-практ. пособие для
вузов. — М.: ПРИОР, 2001. — 240 с.
6. Касимов Ю. Ф. Основы теории оптимального портфеля ценных бумаг. — М.:
Филинъ, 1998. — 144 с.
7. Комаринський Я., Яремчук І. Фінансово-інвестиційний аналіз:
Навч. посіб. — К.: «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1996. —
300 с.
8. Маршалл Дж. Ф., Бансал Випул К. Финансовая инженерия: Полное
руководство по финансовым нововведениям: Пер. с англ. — М.: ИНФРА-М,
1998. — 784 с.
9. Пересада А. А. Інвестиційний процес в Україні. — К.: Лібра, 1998. —
392 с.
Очікувана
дохідність, %
Ризик
(«бета»)
SML
11
1,25
3,0
2,5
2,0
1,5
1,05
0
0,5
20
18
16
10
14
12
8
6
4
2
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
