.

Формування портфеля цінних паперів та управління ними (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
8 5483
Скачать документ

Реферат на тему:

Формування портфеля цінних паперів та управління ним

Портфель цінних паперів — це сукупність інвестиційних цінностей, що
використовуються для досягнення конкретної інвестиційної мети вкладника,
тобто вкладення в цінні папери з метою управління ними як єдиним цілим.
До цінних паперів, що є об’єктами портфельного інвестування, належать
акції, державні боргові зобов’язання, деривативи, сертифікати, векселі,
депозитні сертифікати банків, чеки, ощадні сертифікати та ін.

Принципи формування інвестиційного портфеля: безпечність; дохідність;
ліквідність; збільшення вкладень.

Цілі створення портфеля: дохідність (одержання відсотка або дивіденду);
збереження капіталу; забезпечення приросту капіталу (на основі зростання
курсової вартості цінних паперів).

Розрізняють два види портфелів цінних паперів: індивідуальний і
підприємства.

Підприємство може залучати грошові ресурси за рахунок випуску цінних
паперів та вкладати залучені кошти в цінні папери інших емітентів з
метою отримання додаткового прибутку чи збереження та збільшення
капіталу, розширення сфери впливу та перерозподілу власності, створення
холдингових структур, спекулятивної гри тощо.

Індивідуальний портфель повинен мати три основних елементи: ліквідні
цінні папери; гнучкі коротко- і середньострокові інвестиції; інвестиції,
що спрямовані на приріст капіталу.

Співвідношення розмірів складових портфеля і види інвестицій залежать
від певних факторів:

• можливостей інвестування як капіталу, так і заощаджень від розміру
доходів;

• необхідності диверсифікації як способу зниження ризику;

• схильності інвестора до ризику;

• вибору між доходом та приростом капіталу, що залежить від інших
фінансових можливостей інвестора та його податкових зобов’язань;

• тривалості запланованої перспективи;

• стану фінансових ринків.

Розрізняють такі типи інвестиційних портфелів підприємств:

• за рівнем ліквідності — високоліквідні (переважно короткострокові
фінансові інструменти та довгострокові, що мають високий попит на
ринку), середньоліквідні (можуть включати фінансові інструменти, що не
мають високого попиту на ринку, угоди за ними нерегулярні) та
низьколіквідні (формуються переважно з облігацій з тривалим терміном
погашення чи акцій і високим порівняно із середньоринковим рівнем
дохідності, але з низьким попитом);

• за інвестиційним періодом — короткострокові (фінансові активи
використовуються протягом одного року, а також для страхування грошових
запасів підприємства) та довгострокові (фінансові активи
використовуються понад рік, що дає змогу вирішувати стратегічні цілі
інвестиційної діяльності);

• за спеціалізацією основних видів фінансових інструментів — акцій,
облігацій, векселів, міжнародних інвестицій, депозитних вкладів тощо;

• за кількістю стратегічних цілей — моно- та поліцільові (комбіновані);

• за умовами оподаткування фінансових інструментів інвестування —
оподатковувані та вільні від оподаткування;

• за первинністю формування — стартові та реструктуровані;

• за стабільністю структури основних видів фінансових інструментів — з
фіксованою структурою (вагомість основних видів фінансових інструментів
незмінна тривалий період) та рухомою (вагомість основних видів
фінансових інструментів постійно змінюється залежно від зовнішніх
факторів, що зумовлюють зміну рівнів дохідності, ризику, ліквідності чи
зміну мети фінансових інвестицій).

У теорії складання фондових портфелів вирізняють три їх типи з метою
формування інвестиційного доходу та відповідним ризиком:

• прибутковий (ризикові);

• стабільний;

• зростання.

Іноземні інституційні інвестори, що функціонують на українському ринку,
пропонують таке.

1. При формуванні прибуткового (ризикового) фондового портфеля в нього
включають:

• облігації внутрішньої державної позики (ОВДП) з погашенням до З
місяців —20 % вартості портфеля;

• ОВДП зі строком погашення до 6 місяців —10 % вартості портфеля;

• OB ДП зі строком погашення понад 6 місяців — до 5 % вартості портфеля;

• акції енергетичних підприємств — до ЗО % вартості фондового портфеля;

• акції нафтодобувного та нафтопереробного комплексу — до 20 % вартості;

• акції підприємств металургійної та металообробної галузей
промисловості —до 10 % вартості фондового портфеля.

Залишок акцій формується з акцій підприємств, які, на думку керуючого
фондовим портфелем, обіцяють високий прибуток або мають стабільну
тенденцію до зростання курсової вартості.

2. У стабільному фондовому портфелі основну частину (40-60 %) становлять
надійні цінні папери, близько 20-30 % — прибуткові цінні папери, а
залишок — це цінні папери, що називаються перспективними.

При формуванні надійного (стабільного) фондового портфеля в нього
пропонується включити:

• ОВДП зі строком погашення понад 6 місяців — до 50 % вартості портфеля;

• ОВДП зі строком погашення до 6 місяців —до 10 % вартості;

• акції енергетичних підприємств, підприємств нафтодобувної та
нафтопереробної галузей промисловості — до 20-25 % вартості фондового
портфеля;

• акції хімічного та машинобудівного комплексу — до 10-15 %;

• акції підприємств харчової та переробної промисловості—до 10 %
вартості.

3. У портфелі зростання перспективні цінні папери займають основне місце
(50-60 %), прибуткові та довгострокові стабільні цінні папери — 20-30 %,
а залишок, як правило, становлять “сміттєві” цінні папери, які в окремих
випадках можуть дати неочікуваний прибуток.

При формуванні перспективного фондового портфеля в нього пропонується
включати:

• акції венчурних компаній—до 50-60 % вартості фондового портфеля;

• акції харчової та переробної галузей промисловості — до 20 % вартості
портфеля;

• ОВДП зі строком погашення 1 рік і більше — до 10 % вартості портфеля;

• “сміттєві” акції—до 20 % вартості фондового портфеля.

Загальноприйнятно, що для забезпечення відповідного рівня ризику
фондового портфеля частка акцій одного емітента не повинна перевищувати
10 %, тому загальна кількість емітентів, акції яких становлять фондовий
портфель, повинна дорівнювати щонайменше вісім.

Іноді фондові портфелі формують за галузевим принципом, тобто включають
переважно цінні папери однієї або кількох (щонайбільше три) галузей.
Таке становище спостерігається тоді, коли при формуванні фондового
портфеля додатково мається на меті встановлення контролю над галуззю або
над виробництвом певної продукції.

Ризики портфеля цінних паперів

Ризик — це ймовірність виникнення непередбачених фінансових втрат,
наприклад зниження прибутків, втрати капіталу тощо, у ситуації
невизначеності умов інвестиційної діяльності. Портфельним називається
ризик, який виникає через погіршення сукупних показників портфеля:
прибутковості, збільшення капіталу, зниження ліквідності. Ризик може
бути пов’язаний із загальними причинами чи факторами, що є специфічними
для окремого виду цінних паперів. Якщо інвестор формує портфель цінних
паперів, тобто купує акції різних емітентів і в різній кількості, то
залежно від структури портфеля він підпадає під різні ступені ризику. Що
більше цінних паперів з невизначеними ризиками входять у портфель, то
нижча ймовірність отримання доходів. Розрізняють такі типи портфелів
цінних паперів за рівнем ризику: агресивний (спекулятивний) (понад 50 %
ризиків), поміркований (компромісний) (10-50 % ризиків) та
консервативний (до 10 % ризиків).

Інвестиції тією чи іншою мірою відбивають зміни політичного та
економічного клімату, через що завжди існує ризик, що інвестор не зможе
повернути вкладений капітал без втрат. Наприклад, можливість втрат при
реалізації цінного папера через зміну його вартості визначається як
фінансовий ризик. Фінансовий ризик — це сукупність взаємопов’язаних
ризиків невиконання фінансових зобов’язань протилежною стороною та
ризики зміни кон’юнктури фінансових ринків. Кредитний ризик є одним з
фінансових ризиків, що виникає тоді, коли емітент не має змоги виплатити
відсотки чи основний борг за цінними паперами. Кредитний ризик включає
відсотковий ризик — невизначеність у майбутньому щодо напряму руху та
рівня відсоткових ставок; ризик ліквідності — невпевненість у майбутній
швидкій реалізації активу за очікуваною ціною. Інвестиції в іноземні
об’єкти підпадають під валютний ризик, коли незалежно від ефективності
окремого виду Інвестиції в місцевій валюті дохід та капітал можуть
змінюватись під впливом коливань курсів обміну.

Фактором ризику для інвестицій є інфляція. Падіння курсу валют може
вплинути як на дохід, так і на капітал, і навіть високі доходи за
цінними паперами не можуть бути достатньою компенсацією.

Ризики цінних паперів поділяються на такі:

• систематичні — це частина загального ризику, пов’язана зі змінами
загального економічного та політичного клімату, що впливає на всі види
цінних паперів;

• несистематичні — це частина загального ризику, що зумовлюється
факторами, які впливають на один з видів цінних паперів (наприклад, у
результаті невиваженої політики керівництва компанії). Одна з основних
функцій фінансового менеджера полягає в оцінюванні та прогнозуванні
ризиків і дохідності цінних паперів за допомогою різних методів
(коваріації, ????, ліній надійності ринку, середньоквадратичних
стандартних відхилень та ін.). Наприклад, метод коваріації встановлює
співвідношення коливань доходів від різних активів. Додавання нових
активів до портфеля зменшує його нестабільність, або ризик. Якщо
коливання доходів від нових активів не збігається з коливанням доходів
від активів, що вже містяться в портфелі, загальний ризик портфеля
знижується.

Віддача від вкладеного капіталу повинна пропорційно відповідати
ризикованості вкладу. Методом середньоквадратичного відхилення можна
розрахувати рівень відхилення доходів від очікуваного розміру і
відповідно їх ризикованість. Очікуваний дохід складається з безпечної
ставки (що сплачується на неризиковані активи або мають гарантований
дохід; наприклад, державні облігації) та премії за ризик (необхідної
норми доходу понад безпечний дохід на капітал). Ризик можна оцінити,
розрахувавши мінливість (відхилення) очікуваних доходів за певним
проектом. Для цього слід надати ймовірність різним значенням
прогнозованих величин. Ймовірність є суб’єктивною величиною, що
намагається врахувати фактори, які можуть спричинити неотримання
очікуваного доходу чи його збільшення відносно очікуваного рівня. Сума
ймовірностей повинна дорівнювати одиниці. Розглянемо приклад розрахунку
стандартного відхилення.

1. Очікуваний розмір доходів отримаємо, перемноживши дохід за кожною
оцінкою на відповідне значення ймовірності.

2. Сума можливого доходу за кожною оцінкою є очікуваним доходом.

3. Стандартне відхилення (дисперсія) проекту

де Е, Е — дохід відповідно запроектований і очікуваний; N — кількість
спостережень; / — кількість періодів; ? — імовірність. Підставивши в
останню формулу числові значення дістаємо

Згідно із статистикою за нормального розподілу вірогідно 68 % очікуваних
результатів перебуватимуть у межах відхилення від стандартного значення.
У розглядуваному прикладі маємо 68 % певності, що діапазон очікуваного
доходу становить 320±127, тобто від 223 до 447 грн.

Коли немає впевненості в доходах, для розрахунку очікуваних величин
застосовують метод стандартного відхилення.

Для порівняння проектів, використовують коефіцієнт варіації. При різних
очікуваних доходах проектів за цим коефіцієнтом розраховують абсолютний
показник для порівняння співвідношення ризикованості й дохідності, а
також визначають доцільність інвестиції. Коефіцієнт варіації

Що менший отриманий коефіцієнт, то сприятливіше співвідношення ризику та
доходу має проект.

Для розрахованого проекту CV= 127/320 = 0,39, тобто будь-який
порівнюваний з розглядуваним проект переважатиме, якщо матиме CF 1, ризикованіші за існуючі на ринку, а у яких
? Список використаної та рекомендованої літератури Буренин А. Н. Рынки производных финансовых инструментов. — ?.: ИНФРА-М, 1996. Губсъкий Б. В. Інвестиційні процеси в глобальному середовищі. — К.: Наук, думка, 1998. Денисенко М. П. Основи інвестиційної діяльності: Підручник. —К.: Алер-та, 2003. Загорсъкий В. С. Ринок цінних паперів. — Львів, 1995. Иванов В. М. Финансовый рынок. —К.: МАУП, 1999. Інвестування: Навч.-метод, посіб. / А. А. Пересада та ін. — К.: Вид-во КНЕУ,2001. Калина А. В., Корнеев В. В. Рынок ценных бумаг: Учеб. пособие. — К.: МАУП, 1999. Мельник В. А. Ринок цінних паперів. — К.: ВІРА-Р, 1998. МендрупО. Т.,ШевчукІ. А. Ринок цінних паперів: Навч. посіб.—К.:Вид-воКНЕУ, 1998. Мерпгенс А. Инвестиции: Курс лекций по современной финансовой теории. — К.: Изд-во КИА, 1997. Мозговий О. М. Фондовий ринок: Навч. посіб. — К.: Вид-во КНЕУ, 1999. Мозговой О. Н. Зарубежный фондовый рынок. — К.: Феникс, 1998. Мозговой О. Н. Фондовый рынок Украины. —К.: Феникс, 1997. Нікбахт Е., Гропеллі А. Фінанси. — К.,1993. Пересада А. А. Інвестиційні процеси в Україні. — К.: Лібра, 1998. Пилипенко І. І., Жук О. П. Цінні папери в Україні. — К., 2001. Федоренко В. Г., Гойко А. Ф. Інвестування. — К.: МАУП, 2000. Фондовий ринок України: Навч. посіб. / За ред. акад. В. В. Оскольського. — К.: Скарбниця, 1994. Шарп У., Александер Г., БейлиДж. Инвестиции. —?.: ИНФРА-М, 1998.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019