.

Державне регулювання біржової торгівлі у світі і Україні (контрольна робота)

Язык: украинский
Формат: контрольна
Тип документа: Word Doc
2 6537
Скачать документ

Контрольна робота

Державне регулювання біржової торгівлі у світі і Україні

Зміст

1. Суть та значення державного регулювання біржової торгівлі

2. Регулювання ф’ючерсної торгівлі у США.

3. Державне регулювання ф’ючерсного ринку у Європі та Азії

4. Державне регулювання біржової торгівлі в Україні

1. Суть та значення державного регулювання біржової торгівлі

Сучасна біржова торгівля регламентується законодавчими актами та
контролюється державними та громадськими комісіями. Залежно від ступеня
державного регулювання біржової діяльності розрізняють три основні
національні моделі:

американська модель – це самоорганізоване співтовариство професійних
посередників з переважаючим внутрібіржовим регулюванням. Відповідний
державний орган – Комісія з товарної ф’ючерсної торгівлі виконує
спостережні та дорадчі функції, займається загальнонаціональною
координацією біржових ринків та проводить юридичну експертизу біржової
документації;

англійська модель — це поєднання сильної ролі уряду з широким членством
бірж та брокерів в неурядовій некомерційній організації -Управлінні з
цінних паперів і ф’ючерсів;

французька модель – контроль уряду за діяльністю бірж та організацією
ринку.

На сучасному етапі реформування економіки України одним з основних
завдань є переосмислення економічної концепції становлення та
функціонування ринків основних активів та визначення головної мети
державної політики щодо забезпечення на них стану динамічної рівноваги.
За більше десяти років ринкових реформ в Україні так і не створено
ефективно діючих ринків сировини та фінансових інструментів із негайною
поставкою, які у зарубіжній економічній літературі прийнято називати
спотовими (spot market).

Саме на спотових ринках визначаються базові ринкові ціни, які мають
вирішальний вплив на теперішній стан економіки в цілому, а також на
формування відповідних сподівань учасників ринків на перспективу. Процес
становлення цих ринків відбувається фрагментарно в процесі гострої
політичної боротьби за сфери впливу, розподіл і перерозподіл державної
власності. Особливо гострою є боротьба на енергетичному ринку та ринку
капіталу, учасники яких не зацікавлені у встановленні прозорих правил
укладання угод.

Історія розвитку західних ринків доводить, що на певному етапі значні за
обсягами спотові ринки формують вертикальні складові у вигляді ринків
строкових контрактів. Першими такими контрактами були форвардні
(forward). Ці контракти виникають на позабіржових сировинних ринках у
відповідь на гостру потребу захисту від цінових коливань.

Форвардні контракти на активи (товари, цінні папери, валюту, фондові
індекси) з відстроченою поставкою за цінами або курсами, погодженими у
момент укладання угоди, існують на всіх ринках і будуть існувати завжди,
оскільки в загальному випадку всі види контрактів у всіх видах бізнесу
можна віднести до форвардів. Ціна за будь-яким контрактом завжди
погоджується у момент укладання угоди, поставка відбувається у терміни,
обумовлені у контракті.

Регламентація з боку держави може виявлятися у дотриманні певних
загальноприйнятих між учасниками ринку документарних форм. Встановлення
основних кількісних параметрів угоди є прерогативою сторін – продавця та
покупця.

Впровадження форвардних контрактів у торговельну практику дозволило
продавцям та покупцям частково вирішити проблему страхування цінових і
курсових ризиків у майбутньому, однак майже завжди одна зі сторін несла
суттєві фінансові втрати: реальні, або у вигляді недоотриманої вигоди.
Більше того, за допомогою форвардів, які мали завершуватися обов’язковою
поставкою, учасники ринків не могли отримувати прогнозні значення
майбутніх цін.

Дану проблему було вирішено через повну стандартизацію форвардів і
організацію біржової торгівлі ними з використанням маржинальної системи
клірингових розрахунків. Повністю стандатизований форвард був геніальним
винаходом торговців. Стандартні параметри щодо кількісних та якісних
характеристик були визначені, виходячи із оптимальних розмірів партій
товарів, які могли доставлятися різними видами транспорту. Місцями
доставки товарів були визначені сертифіковані склади, розміщені у
фінансових, транспортних центрах, портах тощо. Саме так виникає не лише
новий інструмент – ф’ючерсний контракт, але й унікальний ринок, який
репрезентує учасникам майбутні спотові ціни або ф’ючерсні ціни (futures
prices).

Ставлення держави до біржової торгівлі визначається конкретними
історичними умовами, інтересами різних соціальних груп, економічною
ситуацією, традиціями тощо.

Від самого їх зародження біржі у країнах континентальної Європи
функціонують під контролем держави. При надмірній спекуляції і
маніпуляціях з цінами, особливо коли це зачіпало життєві інтереси
виробників та торговельного капіталу, уряди ряду країн закривали біржі.
Так було у 1896 р. в Німеччині, у 1903 р. – в Австрії, коли заборонили
торгівлю ф’ючерсами на зернові та олійні культури (в той же час тривала
торгівля ф’ючерсами на цукор, каву, бавовну, кольорові метали), в 1987
р. – в Гонконгу, коли заборонили проведення операцій з цінними паперами.

2. Регулювання ф’ючерсної торгівлі у США.

У США реальний державний контроль та нагляд за біржовою торгівлею
встановлюється з 1933 p. Саме тоді запроваджуються державні Комісії з
контролю за ф’ючерсними та фондовими ринками, приймається Закон “Про

товарні біржі”. Сьогодні законодавство США включає Закон “Про ф’ючерсні
контракти на зерно” (1922), Закон “Про товарні біржі” (1936), Закон “Про
Комісії з ф’ючерсної торгівлі товарами” (1974), Закон “Про ф’ючерсну
торгівлю” (1976, 1982, 1986, 1989, 1991 pp.). Автори вказаної монографії
всебічно дослідили повноваження Комісії з ф’ючерсної торгівлі, які
включають реєстрацію або виключення зі списків учасників ф’ючерсної
торгівлі, вироблення та публікацію правил біржової ф’ючерсної торгівлі
та відповідних змін до них, контроль за нормальним функціонуванням
ринку, дотриманням умов контрактів, забезпечення фінансової
відповідальності учасників торгівлі тощо.

Ф’ючерсні ринки США близько п’ятидесяти років з моменту заснування
практично не регулювалися державою. Кожна біржа встановлювала свої
правила. Так було до Громадянської війни між Південними та Північними
штатами. Після війни ціни та сировинні товари різко впали. В цьому
виробники звинуватили біржових спекулянтів. У результаті уряд штату
Іллінойс у 1867 р. заборонив ф’ючерсні угоди. У цьому ж році за
укладання таких угод, які, не зважаючи на заборону, продовжували
існувати в Чиказькій торговельній палаті, було заарештовано сім її
членів. Невдовзі біржовиків було звільнено з-під варти, а через рік цей
закон було скасовано.

З того часу до Першої світової війни всі спроби ввести законодавчі
обмеження щодо здійснення ф’ючерсних операцій успіхом не увінчалися.
Однак уряд не полишав надій на створення відповідного законодавчого
акту. Першим кроком був Закон “Про ф’ючерсну торгівлю бавовною” від 1916
p., другим – Закон “Про ф’ючерсну торгівлю” від 1921 p., який, після
визнання його неконституційним, у 1922 р. було перероблено на Закон “Про
зернову ф’ючерсну торгівлю”. Уже в цьому законі було дано визначення
контрактного ринку (офіційної назви ф’ючерсного ринку), засновано
Адміністрацію по зернових ф’ючерсних контрактах в рамках департамента
сільського господарства. Цим законом було дозволено Адміністрації
спостерігати за торгами не лише Чиказької, але й інших дев’яти існуючих
тоді біржах, збирати дані про активність ринку, перевіряти книги та
рахунки членів біржі.

З 1974 p. Комісія з товарної ф’ючерсної торгівлі підпорядковується
Конгресу. Вона складається з 5 членів, які призначаються Президентом та
затверджуються Конгресом на 5 років. Комісія здійснює реєстрацію різних
категорій учасників ф’ючерсної торгівлі:

ф’ючерсні комісійні торговці або брокерські будинки (futures commission
merchants) – це фізичні особи або організації, які приймають замовлення
клієнтів та ведуть їх рахунки. До цих учасників ф’ючерсного ринку
застосовується широкий спектр норм регулювання ведення рахунків,
реклами, контролю за службовцями, фінансового стану (наприклад розмір
нетто-капіталу таких учасників має становити 100 тис. дол. або 4% від
суми депозитів клієнтів);

брокери у торговій залі – це особи, які безпосередньо укладають
ф’ючерсні контракти в залі від імені інших учасників. Комісія заставляє
їх детально фіксувати всі параметри укладених угод з метою не допустити
отримання ними особистої вигоди із наказів клієнтів;

асоційовані особи – це категорії службовців, пов’язані з процедурою
прийняття наказів клієнтів: виконавці рахунків (account executives),
асистенти з продажу (sales assistans), керівники відділів (brand
managers);

брокери-консультанти (commodity trading advisor) – це особи, які надають
консультації щодо купівлі ф’ючерсних контрактів за плату, за частку у
прибутку, або іншу винагороду;

оператор товарного пулу (commodity pool operator) – це брокер-
консультант, який збирає кошти клієнтів та управляє ними. Його дії
контролюються досить жорстко;

брокери-приймальники замовлень (introducing brokers) – це незалежні
агенти, які ведуть справи з одним або кількома брокерськими домами.

Комісія з товарної ф’ючерсної торгівлі займається проблемами регулювання
торговельної практики. Для цього вона змушує біржі детально розробляти
правила біржової торгівлі та погоджує їх. Правила є досить складними,
вони регламентують поведінку на біржі всіх зазначених вище учасників
торгівлі. Найбільше обмежень стосується роботи брокерів у торговій залі.

Розглянемо їх більш детально, оскільки цей аспект українським
законодавством ще не досить чітко визначений. Основними моментами
державного регулювання діяльності брокерів у торговельній залі є:

• контроль за тим, щоб не відбувалося укладення угод брокером для себе в
той час, коли у нього є наказ клієнта;

• контроль за тим, щоб брокер не ставав протилежною стороною угоди. Це
може бути лише за згодою клієнта і за правилами біржі;

• заборона попередньої змови про угоду;

• заборона об’єднання наказів за межами біржі;

• контроль за тим, щоб брокер не розкривав інформацію щодо купівлі або
продажу;

• контроль за розподілом замовлень згідно правил біржі.

З 1982 р. Комісія ввела правила, що вимагають від бірж встановити ліміти
відкритих позицій для ф’ючерсних контрактів. Ліміти відкритих позицій не
застосовуються до хеджерів (табл. 1).

Таблиця .1

Ліміти відкритих позицій на ф’ючерсних біржах США

Контракт Ліміт відкритої позиції

Чиказька торговельна палата

Кукурудза 3 млн. бушелів

Соя 3 млн. бушелів

Пшениця 3 млн. бушелів

Облігації казначейства США 10 тис. контрактів

Чиказька товарна біржа

Жива худоба ВРХ 450 контрактів на місяць

Англійський фунт 4 тис. контрактів

Японська ієна 4 тис. контрактів

Євро 4 тис. контрактів

Євродолари 5 тис. контрактів

Живі свині 1 500 контрактів усього, 450 на місяць

Біржа Комекс

Мідь 4 тис. контрактів усього, 2 тис. на місяць

Нью-Йоркська товарна біржа

Нафта 5 тис. контрактів

Бензин 5 тис. контрактів

Біржа кави, цукру та какао

Цукор 6 тис. контрактів

Регулювання торгівлі дилерів (за власний рахунок) спрямовано на
недопущення маніпулювання ринком, створення об’єднань торговців. Саме
цій меті служить процедура контролю за кількістю відкритих позицій.

Починаючи з 1990 р. у біржовому законодавстві США відбуваються суттєві
зміни, різко зростає кількість регулятивних механізмів. У 1992 р. було
прийнято Закон “Про практику ф’ючерсної торгівлі”, який суттєво уточнив
уже діючий про товарні біржі. Згідно з цим законом забороняється
“подвійна торгівля”, тобто брокери не можуть бути торговцями за свій
рахунок. Комісія може зробити виняток лише за умови укладання спредових
угод та різкого падіння обсягів торгівлі, нижче рівня восьми тисяч
контрактів. Закон вимагає, щоб до керівництва біржі та складу її
комітетів входили до 20% не членів біржі та 10% виробників відповідних
біржових товарів, торговельних фірм, експортерів та імпортерів тощо.
Підвищено максимальні розміри штрафів до 1 млн. дол.

Сама Комісія з питань товарної ф’ючерсної торгівлі є незалежним
федеральним органом, який знаходиться у Вашингтоні, регіональні офіси –
у Нью-Йорку, Чикаго, Канзас-Сіті та Лос-Анжелесі, субрегіональний офіс –
у Міннеаполісі, тобто у містах розташування ф’ючерсних бірж. Комісія має
відділи порушень, економічного аналізу, торгівлі та ринків, офіси
виконавчого директора, голови та генерального радника.

Офіс голови виконує багаточисельні функції, зокрема координацію
підготовки та розподілу документів з політики, а також контроль за
потоком інформації, яка надходить у Комісію. Тут розміщується
бібліотека, підтримується зв’язок з Департаментом сільського
господарства, Казначейством США, Федеральною резервною системою,
Комісією з цінних паперів та іншими державними органами.

Офіс виконавчого директора надає різні послуги відносно бюджету,
персоналу, внутрішнього аудиту. Керує відділом адміністративного права,
який розглядає скарги клієнтів на біржовиків.

Офіс генерального радника є головним юридичним радником Комісії,
займається експертизою нормативної, законодавчої та адміністративної
інформації, дає трактування біржового законодавства. Представляє Комісію
перед судом присяжних.

Відділ з порушень проводить розслідування та приймає рішення щодо
покарання в адміністративному порядку або через судові інстанції.

Відділ економічного аналізу здійснює моніторинг ф’ючерсних ринків,
аналізує позиції потужних трейдерів, звіти про їх активність.
Спостерігає за процесом ціноутворення ф’ючерсних цін. Займається
роз’яснювальною роботою, виробленням програм навчання, публікацією
статей та аналітичних матеріалів

Відділ торгівлі та ринків переглядає правила біржової торгівлі, реєструє
нові ф’ючерсні та опціонні контракти та нові ф’ючерсні біржі.

Крім державного регулювання, ф’ючерсні ринки саморегулюються
Національною асоціацією ф’ючерсної торгівлі. Ця саморегулювальна
організація взяла на себе захист інтересів прав клієнтів від маніпуляцій
на ринку, відбір професійних спеціалістів для ф’ючерсної торгівлі,
контроль за дотриманням ними фінансових вимог щодо укладання угод та
клірингових процедур. Вона патронується Національною Асоціацією дилерів
по торгівлі цінними паперами, її члени приймають участь у всіх секторах
ф’ючерсного бізнесу, включаючи торговельні фірми, банки тощо.

3. Державне регулювання ф’ючерсного ринку у Європі та Азії

У Великобританії, на відміну від Європи, основними принципами діяльності
бірж були самоуправління та самоконтроль. Кожна біржа мала свої правила
регулювання. Неодноразові спроби встановити державний контроль чи
запровадити регульовану біржову торгівлю впродовж значного періоду були
безуспішними.

До кризи 1987 р. в Англії держава практично не втручалася у діяльність
товарних бірж. Функції спостереження за їх діяльністю виконував Банк
Англії, який міг за певних обставин рекомендувати конкретній біржі вжити
відповідних заходів для нормалізації стану, наприклад, підвищити розмір
депозиту або обмежити торгівлю ліквідацією ф’ючерсних позицій.

У 1986 р. у цій країні після прийняття спеціального законодавчого акту
(Financial Services Act) було створено Раду з цінних паперів та
інвестицій (Securities and Investment Board) і Управління з цінних
паперів та ф’ючерсів (Securities and Futures Authority), завданням яких
стало постійне спостереження за товарними і фондовими біржами. Головною
метою існування цього контрольного державного органу стало забезпечення
захисту інтересів інвесторів, вироблення єдиних стандартів біржової
торгівлі, заохочення торгівлі як традиційної, так і електронної, без
торговельних сесій. Саме до таких торгів перейшла Лондонська фондова
біржа (LSE) в кінці 2000 р. Була вироблена система обміну ф’ючерсних
угод за часом їх укладення.

Сучасне біржове законодавство дозволило створення саморегулювальних
організацій, що й сприяло утворенню Асоціації ф’ючерсних брокерів та
дилерів. Правила цієї організації стосуються порядку ведення операцій,
процедури збирання та переказу депозитів, встановлення фінансових вимог
до учасників ринку.

Більш жорстким стало останнім часом регулювання ф’ючерсних ринків у
Франції. Чинна там Комісія з ф’ючерсних товарних бірж зобов’язала біржі
та їх членів надавати клієнтам більшу за обсягом інформацію про ринки та
рух цін. Підвищено розмір мінімального капіталу зареєстрованих членів
бірж до 500 тис. евро.

У Німеччині ф’ючерсна торгівля базується на Торговельному Кодексі й
Законі “Про біржі та біржові угоди”, прийнятому у новій редакції в 1989
р. Укладання строкових угод стало можливим лише у 1990 p., коли була
відкрита Німецька строкова біржа. До того часу, ще від кризи 1931 p.,
укладання строкових контрактів було заборонено. І лише останнє
десятиліття ХХ-го ст. стало переломним для німецької ф’ючерсної
торгівлі. Саме Німецька ф’ючерсна біржа, об’єднавшись з швейцарською та
бельгійською, створила EUREX -найбільший сучасний ф’ючерсний майданчик
світу.

У Швейцарії біржове законодавство, яке виробляли кантони, об’єднувало
риси двох моделей правового регулювання біржової торгівлі. Кантони
Базеля та Женеви мали закони, характерні для континентального
(німецького) права, тобто регулювалися єдиним законодавчим актом. Кантон
Цюріх донедавна притримувався романського права, тобто мав кодифіковані
акти в галузі громадянського, торговельного та судового права і
особливий статус біржових маклерів. У 1995 р. прийнято Федеральний закон
про біржі та фондову торгівлю, тобто обрано першу модель державного
регулювання біржової торгівлі. Створена єдина електронна Швейцарська
біржа. Наглядові функції передані Об’єднаній банківській комісії.

В Японії ф’ючерсні ринки створені досить давно і є фрагментарними
структурами з високим рівнем держаного регулювання. Органами регулювання
діяльності ф’ючерсних бірж виступають Міністерство фінансів,
Міністерство зовнішньої торгівлі та промисловості, Міністерство
сільського та лісового господарства та рибальства. Асоціації біржовиків
мають досить вузькі повноваження. На японському ф’ючерсному ринку є
окремі режими регулювання стосовно товарних та фінансових ф’ючерсів,
оскільки контролюються різними відповідними міністерствами, які
практично не мають конструктивних зв’язків між собою, тому будь-які
узгодження тривають досить довго та мають політичний підтекст.

Товарні ф’ючерсні ринки регулюються Законом про товарні біржі, ринок
фінансових ф’ючерсів – Фінансовим кодексом Японії. На японських
ф’ючерсних ринках практикується найвищий у світі рівень маржі (до 30%
вартості контрактів), високими також є фіксовані розміри комісійних. 16
японських бірж поки що продовжують залишатися “провінційними” та
периферійними ринками світової ф’ючерсної торгівлі.

У Сінгапурі ф’ючерсна біржова торгівля регулюється Міністерством
фінансів. Всі її учасники повинні мати ліцензію. Торгівля без ліцензії є
досить небезпечною, оскільки порушники можуть отримати штраф від ЗО
тисяч сінгапурських доларів або тюремне ув’язнення до 3 років. Значними
є покарання й за порушення правил торгівлі.

4. Державне регулювання біржової торгівлі в Україні

Залучення економіки України до світового ринку не буде реальним без
створення сучасного строкового ринку, ринку форвардних та ф’ючерсних
біржових контрактів. Щоби у системі біржової торгівлі брала участь
достатня кількість продавців та покупців, необхідно відпрацювати чіткий
механізм, пов’язаний із захистом інтересів усіх його учасників. Вони
мають бути впевненими, що ліквідність біржових угод є максимальною, а
ризик непоставок або неплатежів – мінімальний.

Сьогодні навіть на Українській аграрній біржі (м. Київ) виконується лише
35-70% укладених під час торговельних сесій угод. І це на біржі, де
гарантом на початку торгів виступає державний орган (Міністерство
агропромислового комплексу, сьогодні Міністерство аграрної політики) .
Загалом по-іншому за умови поставки EXW, DAF і бути не може, адже
перевірити виконання укладених контрактів практично неможливо, як
неможливо змусити контрагентів виконати умови цих контрактів без
відпрацьованої системи клірингових розрахунків за біржовими угодами.

Зарубіжний досвід свідчить, що державний контроль біржової діяльності
полягає у дотриманні таких принципів:

громадська користь;

гласність та відкритість біржових торгів;

довіра;

саморегулювання;

гарантія прав учасників біржової торгівлі.

На державу покладається забезпечення правової бази, що підтримує
ефективний контроль з боку держави за біржовою діяльністю як одного із
аспектів управління економікою в цілому. Вироблення чітких правил та
норм біржової діяльності органами управління країни необхідне
професійним посередникам, а ще більше їх клієнтам, накази яких вони
виконують при укладенні біржових угод. Особливе значення це має на ринку
цінних паперів і похідних фінансових інструментів, ф’ючерсів та
опціонів, оскільки інвестори не працюють на біржі, не беруть участі у
торгах, а довіряють свої права та кошти біржовим брокерам. Саме тому має
бути гарантований захист інтересів.

Державне регулювання не повинно мати заборонного характеру, його
завданням є забезпечення однакових прав усіх учасників біржової
торгівлі, стимуляції участі у торгах, суворий контроль дотримання
встановлених правил, вимог, положень. Держава повинна створити єдину
правову основу для функціонування бірж, контролю за їх діяльністю зі
сторони державних органів, ліцензування діяльності як бірж, так і
учасників біржової торгівлі, встановити відповідні системи
оподаткування.

В Україні досі не вироблено державної політики щодо біржового
будівництва. Саме цей фактор став одним із вирішальних причин кризи
універсальної біржі реального товару в Україні. У всіх країнах, де
існують біржі, особливо ф’ючерсні, при урядах створюються спеціальні
органи, як правило, комісії з високим державним статусом, що регулюють
та контролюють ф’ючерсні ринки та ринок цінних паперів. Становлення та
функціонування окремо товарної, фондової та валютної бірж в Україні,
причому регульованих окремими недосконалими законодавчими актами та
положеннями, не призвело до впорядкування ринків сировини, цінних
паперів, іноземної валюти. Орієнтація товарних, фондових та
Міжбанківської валютної біржі на укладення в основному спотових угод з
реальним (фізичним) товаром та валютою, на наш погляд, є суттєвим
гальмом для становлення строкового ринку.

В результаті на державному рівні були запроваджені, як тепер виявилося,
безперспективні заходи щодо організації бірж в якості потужних гуртових
товарних ринків, які на Заході сьогодні перетворилися у центри вивчення
кон’юнктури та укладання строкових фінансових контрактів. Такий перебіг
подій зумовлювався прийняттям недосконалого біржового законодавства, яке
включає наступні Закони і законопроекти України:

ЗУ “Про товарну біржу”;

ЗУ “Про цінні папери І фондову біржу”;

ЗУ “Про оподаткування прибутку підприємств”.

У названих вище законах не передбачалося використання у біржовій
торговельній практиці строкових контрактів. Це починають робити лише
тепер, виробляючи нові законопроекти:

Правила випуску та обігу фондових деривативів;

проект ЗУ “Про похідні цінні папери”;

проект ЗУ “Про строкові фінансові інструменти”.

Наступний період становлення та функціонування бірж в Україні довів, що
як не можна повернути минуле, так не можна у сучасних умовах вибухового
розвитку інформаційних технологій, зростання обсягів торгівлі, ставити
завдання організації основного товарообігу реального товару та
фінансових інструментів через біржі. Це було можливим та доцільним на
початку двадцятого століття. У двадцять першому ж виникає гостра
необхідність створення бірж у вигляді ринків цінових та курсових
ризиків, які функціонують окремо від ринків реальних активів, даючи
змогу ефективно управляти фінансовими потоками на макро- та мікрорівнях
в умовах підвищеної цінової змінності.

Створені у 1991-1992 pp. біржі впродовж наступних років були поставлені
перед проблемою впровадження строкових контрактів. Одночасно на
державному рівні приймалися дещо несподівані для біржовиків та органів
державного регулювання ринку цінних паперів (Державної комісії з цінних
паперів та фондового ринку, далі ДКЦПФР) недосконалі законодавчі акти,
такі як відомий ЗУ “Про оподаткування прибутку підприємств”, у якому
вперше зустрічається визначення строкових контрактів – товарних,
валютних, фінансових ф’ючерсів, форвардів та опціонів.

ДКЦПФР випускає свої нормативні документи та готує законопроект “Про
похідні цінні папери”, який, однак, не виноситься на розгляд Верховної
Ради України. Натомість 21 грудня 2001 р. у першому читанні приймається
законопроект “Про строкові фінансові інструменти”, запропонований
головою підкомітету з питань господарського законодавства Комітету з
питань економічної політики, управління народним господарством,
власності та інвестицій С.О. Москвіним.

Цей законопроект відносить до строкових фінансових інструментів лише
ф’ючерси та опціони, причому біржові, але не вводить поняття строкового
ф’ючерсного ринку, строкових ф’ючерсних цін, не дає вичерпного переліку
учасників, там відсутнє у них тлумачення суті ф’ючерсного ринку.

Сьогодні можна констатувати той факт, що в Україні не відбувається
відновлення ринкової біржової культури та наукової школи, відсутня
підготовка нового покоління фахівців, здатних діяти у динамічному
біржовому середовищі.

На цьому фоні неодноразові спроби становлення строкових сегментів на
валютному та зерновому біржових ринках України були приречені на провал.
Такий стан справ зумовив суттєве відставання вітчизняної науки з проблем
новітніх технологій управління фінансовими ризиками в умовах підвищеної
цінової змінності, визначення місця та ролі строкових фінансових ринків
у прогнозуванні майбутнього профілю економіки тощо.

Показовим є той факт, що саме у цей час суттєво активізують свою
діяльність європейські ф’ючерсні біржі, більшості з яких десять років
тому взагалі не існувало. Сьогодні ж Лондонська міжнародна біржа
фінансових ф’ючерсів (LIFFE), Паризька біржа фінансових ф’ючерсів
(МАТІР) суттєво наростили обсяги торгівлі, причому річні темпи зростання
кількості укладених контрактів становлять більше 500%.

Спостерігається процес злиття та інтеграції європейських строкових бірж,
які успішно конкурують з американськими. Так, за 2000 рік на перше місце
у світі за обсягами укладених контрактів вийшла електронна біржа EUREX
(European Derivatives Exchange), створена лише у 1998 р. в результаті
злиття німецької Deutsche Terminborse (DTB) та Швейцарської SOFFEX. Цей
процес супроводжується інтенсивними дослідженнями, вивченням нових
інструментів та технологій науковцями та практиками біржових та
позабіржових ринків. У цьому напрямі наукової діяльності ми суттєво
відстали і від країн Східної Європи та Росії, чиї ф’ючерсні майданчики
сьогодні включено до світової мережі.

Сучасна ф’ючерсна товарна біржа – це фінансовий інститут, що істотно
спрощує торгівлю, здешевлює її. Деякі західні економісти вважають
виникнення такої біржі комерційною революцією, вбачають у ній
організаційну та плануючу силу, що динамізує всю економіку.

Завдяки діям транснаціональних корпорацій (ТНК), як торговельних, так і
промислових, концентрується і централізується виробництво, особливо
сільськогосподарської та промислової сировини. Це підвищує товарність
виробництва. Товарна продукція надходить на ринок як товарний капітал,
що підлягає ризикові зміни ринкової кон’юнктури, а це в свою чергу
зумовлює його страхування через біржовий механізм. Ф’ючерсна торгівля
постійно вдосконалюється, концентрується у провідних фінансових центрах
світу. Щоправда, трагічні події 11 вересня 2001 р. показали наскільки
незахищеною у плані фізичного знищення вона може бути. Однак світова
фінансова еліта знайшла оптимальне вирішення цієї проблеми через
запровадження одночасних електронних торгів у різних фінансових центрах
у режимі реального часу, що дало можливість під час американської
трагедії здійснювати операції на європейських та азійських торговельних
майданчиках.

Роль ф’ючерсного ринку в економіці постійно змінюється. Питання це
викликає не лише теоретичний інтерес, воно має практичне значення. Однак
його вирішення є надзвичайно складним та багатоплановим. Будучи
специфічним фінансовим інститутом, що обслуговує потреби товарного та
віднедавна і фінансового ринку, ф’ючерсна біржа є ринком цін, вона
формує біржові котирування, а через хеджевий механізм фактичні ціни
реального товару або фінансового інструменту.

У концепції розвитку сільськогосподарського ринку України відведено
значне місце товарній біржі сільськогосподарської сировини зі спотовими
та форвардними угодами. Жодного посилання на створення товарної біржі як
фінансового органу для визначення майбутніх центральних ринкових цін на
сільськогосподарську сировину (futures prises) та проведення страхових
операцій для сільськогосподарських виробників немає. Міністерство
економіки планувало створення енергетичної біржі, через яку збиралося
налагодити гуртовий обіг енергоносіїв, однак насправді створило
державний енергоринок.

Заходи щодо створення бірж реальних активів, на наш погляд, є
нереальними. Вони значно запізнилися у часі. До речі, менше ніж за п’ять
років існування агробірж ця ідея абсолютно дискредитувала себе. Україна
за територією не така уже й мала країна, тому концентрація в одному
місці всього обороту наявної сировини є не виправданою. Як товарна
біржа, так і валютна для забезпечення потреб у реальному товарі та
валюті не потрібна або якщо потрібна, то у дуже незначних обсягах.

Простіше і швидше (та й дешевше, враховуючи транспортні видатки) купити
товар у торговельного посередника, який знаходиться якомога ближче до
покупця. А біржа, з її невеликою кількістю сертифікованих складів,
розміщених у визначених місцях, може і повинна обслуговувати строковий
(ф’ючерсний) ринок, на якому угод з реальним товаром укладається
небагато. На ці біржі повинен прийти сертифікований брокер, що,
співпрацюючи з аналітиками ринку, зможе здійснювати ризикові інвестиції
у ф’ючерсні та опціонні контракти, беручи на себе ризик продавців та
покупців майбутніх реальних товарів. Біржовий спекулянт, як на
валютному, так і на товарно-сировинному ринках України, гостро
необхідний саме як учасник біржового ринку, що зможе взяти на себе ризик
негативної зміни цін та курсів із виробника, торговця, переробника,
банку тощо.

Хоча активізація держави щодо питань біржового будівництва свідчить про
те, що ринок сільськогосподарської сировини потрібно створювати швидкими
темпами. Про посилену увагу до цієї сфери свідчать Укази Президента
України.

Сьогоднішня складна ситуація в економіці спричинена не лише великим
податковим тягарем. До головних проблем можна віднести те, що економічне
середовище не може гарантувати ні для виробника, ні для покупця, ні для
посередника ринку використання важелів захисту своїх заощаджень від
інфляції, кредитів та інвестицій в майбутньому.

На сировинних та фінансових ринках України не завжди є відомою спотова
ціна з негайною поставкою. Укладення форвардних угод з віддаленим
терміном поставки сировини несе надзвичайно великий ризик негативної
зміни цін та валютних курсів в майбутньому. Це означає не що інше, як
відсутність інфраструктури та законодавчого поля для структурування
ринку по вертикалі, а саме: на ринок спот і строковий ринок
(ф’ючерсний).

Для впровадження державної політики щодо строкового ринку необхідно
здійснити наукове обґрунтування необхідності становлення такого сегменту
ринкової економіки України. В Україні досі не узаконено жодним
законодавчим актом діяльність хеджерів, біржових спекулянтів та
арбітражерів.

На рівні теоретичних досліджень, на нашу думку, необхідно прийняти
концепцію створення строкового ринку всіх основних активів через
становлення ф’ючерсної біржі, яка повинна функціонувати не для
забезпечення економіки сировиною, капіталами і валютою, а для
організації самих ринків сировини, капіталу і валюти.

Впродовж останнього століття строковий ринок отримав небувалий розвиток.
Його найвідомішими дослідниками стали Дж.М. Кейнс, Дж. Хікс, Н. Калдор.
Вони заклали основи аналізу строкового ринку. Цей аналіз показує роль
учасників строкового ринку, вивчає процес ціноутворення майбутньої ціни
та її співвідношення із спотовою ціною.

Так Дж.М. Кейнс вважав, що в країнах із нестійкими валютними курсами,
особливо там, де стабілізація цін справа майбутнього, можливо пом’якшити
коливання курсів через організацію строкового (ф’ючерсного) валютного
ринку. Він пропонував центральним банкам самим вийти на ринок валютних
ф’ючерсів і купувати та продавати валюту на термін, тим самим формуючи
майбутній курс валюти та відсоткові ставки за вкладами в іноземній
валюті. На наш погляд, таке побажання є надзвичайно актуальним для
України. В епіцентрі формування строкового ринку валюти, де стихійно
впроваджуються ф’ючерсні контракти, повинен бути Національний банк
України.

Строковий ринок потрібен для запровадження механізму хед-жування, де
діють три категорії учасників: хеджери, спекулянти та арбітражери.
Хеджери страхують свої позиції реальних ринків, спекулянти працюють лише
на ф’ючерсному ринку і беруть на себе основний ризик хеджерів.
Арбітражери – це учасники, що забезпечують собі прибуток без всякого
ризику, поєднуючи дії на різних ринках. Ф’ючерсну (майбутню) ціну в
короткостроковій перспективі повинні визначати арбітражери, на середній
та довгий період часу – спекулянти. Ці ціни слід коректувати на розмір
премії за ризик. В результаті природного відбору на ринку залишаються
лише такі спекулянти, що здатні достатньо точно визначати кон’юнктуру.
Без таких учасників вертикально структурувати ринок на спот та
ф’ючерсний в Україні буде неможливо. Необхідно на теоретичному рівні та
законотворчому процесі визначитися щодо застосування концепцій
хеджування, а значить узаконення професії хеджерів, вироблення
податкових пільг і пільг з кредитування хеджевих операцій. На жаль, і у
цій малодослідженій сфері продовжується практика вироблення
законопроектів обмеженою групою осіб та прийняття їх без організації
широкого обговорення з науковцями і біржовиками. Сказане стосується
прийнятого 21 грудня 2000 р. у першому читанні ЗУ “Про строкові
фінансові інструменти”, текст якого не був опублікований в економічній
пресі.

Строковий ринок в Україні необхідний як реакція на ряд гострих проблем,
які не може вирішити спотовий ринок, а саме проблему фінансового
страхування позицій учасників економічних відносин та координації їх
майбутніх планів. Строковий ринок потрібен для більш ефективного
функціонування спотового ринку. Ф’ючерсні ціни несуть інформацію про
майбутню кон’юнктуру, допомагають приймати рішення про обсяги
виробництва і величину товарних запасів, вони найбільше впливають на
попит та пропозицію спотового ринку.

Інформація про майбутні курси валюти допомагає визначитись із
плануванням зовнішньоекономічної діяльності. При недостатній інформації
ціни стають менш гнучкими. Ф’ючерсні ціни роблять гнучкішими спотові,
зменшується амплітуда їх коливань, що дає можливість цілеспрямованіше
вести бізнес, планувати його розвиток на перспективу. Ресурси на
спотовому ринку розміщуються більш оптимально.

Одним із головних завдань держави, і України зокрема, є підтримка
макроекономічної рівноваги економічних параметрів. Для вирішення завдань
економічної рівноваги держава застосовує важелі фіскальної та
кредитно-грошової політики. Однак по мірі становлення більш
організованого економічного механізму цих важелів стає недостатньо,
більше того, зловживання ними призводить до зворотного ефекту. Потрібні
нові елементи державного втручання.

Економічна діяльність – це діяльність людини, орієнтована і спрямована в
майбутнє, а майбутнє пов’язується із раціональними сподіваннями
господарюючого суб’єкта. Тому в цілому проблема управління економікою,
економічною активністю зводиться до управління сподіваннями суб’єктів
економіки. Лише підтримуючи у рівновазі сподівання, можна підтримувати
спотовий ринок у стані динамічної рівноваги.

Ф’ючерсний (строковий) ринок є органічною частиною сучасної ринкової
економіки, його інструменти держави використовують для формування
майбутніх сподівань, майбутньої економічної кон’юнктури. Так як
ф’ючерсні і опціонні контракти укладаються на стратегічні види сировини
і основні фінансові активи, зокрема іноземну валюту, основні економічні
ресурси, то вплив держави через укладення таких операцій може бути
суттєвим.

Державне замовлення як одна із форм укладання строкових угод (форвардів)
є не гнучким, не еластичним щодо кон’юнктури та досить затратним.
Політика України щодо учасників сільськогосподарських ринків за всі роки
реформ була саме такою. Активна участь держави в операціях на строковому
ринку могла би сформувати систему гнучкого держзамовлення, що буде
постійно уточнюватися. Використання такої системи дало би в руки держави
додаткові важелі регулювання розвитку окремих галузей, економіки в
цілому.

Крім безпосередньої участі на строковому ринку зернових, цукру,
енергоносіїв тощо, операції на ринку фінансових ф’ючерсних контрактів
(особливо на державні цінні папери) дозволять, на наш погляд, отримати
ще один суттєвий важіль регулювання відсоткових ставок. Знизити їх
можливо шляхом викупу Національним банком державних цінних паперів за
більш високими курсами або зменшивши норму резервів для банків чи саму
величину облікової ставки. Строкові контракти на державні цінні папери,
що їх укладатиме Національний банк, допоможуть вирішити це завдання.
Заходи, які успішно застосовувалися на зарубіжних ринках, в Україні
після падіння фінансової піраміди облігацій внутрішньої державної позики
1998 р. знову почали впроваджуватися лише у 2001 році.

Перевага другого методу – формування майбутньої кон’юнктури без
суттєвого посилення інфляційних процесів, коли традиційні методи навпаки
спричиняють їх. На цьому ринку, крім держави через Національний банк,
повинні активно працювати банки та інші фінансові посередники, які через
проведення арбітражних операцій будуть формувати відповідний спотовий
ринок, – продавати ф’ючерсні контракти державі і викуповувати облігації,
що лежать в основі цих контрактів за більш високими цінами на спотовому
ринку.

Операції на ф’ючерсному (строковому) ринку є цікавими для держави ще й
тим, що дозволяють стимулювати економічну активність вже сьогодні і
таким чином залучити додаткові кошти в бюджет, в той же час кошти на
майбутні закупівлі будуть потрібні в майбутньому і їх частково можна
було б отримати за рахунок цих поступлень.

Концентрація розробки законопроектів та налагодження функціонування
інфраструктури ф’ючерсних ринків повинно відбуватись через єдиний
державний орган – Комісію з питань функціонування ф’ючерсних ринків всіх
видів активів. Названі функції можна було б покласти на існуючу Державну
комісію з цінних паперів та фондового ринку, яка вже має певні
напрацювання. Нею було розроблено один із законопроектів про фондові
деривативи. Однак її діяльність в останні роки не сприяла такому
розвиткові подій, їй не вдалося організувати співпрацю з Національною
асоціацією бірж України, Асоціацією банків України, НБУ та галузевими
міністерствами щодо вироблення єдиних підходів до створення строкових
ринків основних активів. Натомість продовжується безперспективна
практика створення фрагментарних законопроектів та нормативних актів
щодо впровадження строкових контрактів на зерно, валюту тощо.

Національна Асоціація бірж України є саморегулювальною організацією на
біржовому ринку України, до її складу входять основні аграрні та
аграрно-сировинні біржі. Ця Асоціація веде велику роботу по становленню
біржового сировинного, в т.ч. і ф’ючерсного ринку, впроваджує нові
електронні технології біржових торгів.

Резюме

Сучасна біржова торгівля регламентується законодавчими актами та
контролюється державними та громадськими комісіями. Залежно від ступеня
державного регулювання біржової діяльності розрізняють три основні
національні моделі:

американська модель – це самоорганізоване співтовариство професійних
посередників з переважаючим внутрібіржовим регулюванням. Відповідний
державний орган – Комісія з товарної ф’ючерсної торгівлі виконує
спостережні та дорадчі функції, займається загально національною
координацією біржових ринків та проводить юридичну експертизу біржової
документації;

англійська модель — це поєднання сильної ролі уряду з широким членством
бірж та брокерів в неурядовій некомерційній організації – Управлінні з
цінних паперів і ф’ючерсів;

французька модель — контроль уряду за діяльністю бірж та ринку.

В Україні прийнята перша (американська) модель державного регулювання
біржових ринків. Однак на державному рівні були запроваджені, як тепер
виявилося, безперспективні заходи щодо організації бірж в якості
потужних гуртових товарних ринків, які на Заході сьогодні перетворилися
у центри вивчення кон’юнктури та укладання строкових фінансових
контрактів. Такий перебіг подій зумовлювався прийняттям недосконалого
біржового законодавства, яке включає Закони України “Про товарну біржу”,
Закон України “Про цінні папери і фондову біржі”, Закон України “Про
оподаткування прибутку підприємств”, Правила випуску та обігу фондових
деривативів і низку законопроектів, серед яких виділимо такі: “Про
похідні цінні папери”, “Про строкові фінансові інструменти”.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020