Реферат на тему:
Банківські портфелі цінних паперів
План
Дві групи інвестиційної якості фінансових інструментів.
Структура портфеля цінних паперів.
Оцінка ефективності інвестиційної діяльності банку.
Етап інвестиційного процесу— це формування банком портфеля цінних
паперів з урахуванням результатів проведеного аналізу й управління цим
портфелем. Банки, як уже відзначалося, вкладають кошти у фінансові
інструменти, що мають різні характеристики з точки зору ліквідності,
дохідності, схильності до ризику. З метою аналізу інвестиційної якості
фінансових інструментів прийнято умовно поділяти їх на дві групи. Перша
— це інструменти грошового ринку зі строком обігу “до одного року, які
характеризуються, як правило, низьким рівнем ризику, поміркованою
дохідністю і високою ліквідністю (казначейські векселі, депозитні
сертифікати, банківські акцепти, комерційні папери). Друга група —
інструменти ринку капіталів, строк обігу яких перевищує рік і яким
притаманна вища дохідність і відповідно вищий рівень ризику
(корпоративні цінні папери, довгострокові державні облігації)- За
останні роки спектр інвестиційних можливостей банків розширився,
з’явилися нові фінансові інструменти — ф’ючерсні контракти, опціопи за
цінними паперами тощо.
Структура портфеля цінних паперів залежить від цілей інвестиційної
діяльності банку і від обраної банком інвестиційної стратегії— пасивної
чи активної. Головне завдання банку-інвестора — це сформувати ефективний
портфель, тобто портфель, який забезпечує найвищий рівень очікуваного
доходу за даного рівня ризику або найменший ризик за даного рівня
доходу.
Пасивна (консервативна, очікувальна) стратегія формування і управління
портфелем полягає у диверсифікації інвестицій по різних сегментах ринку
й у різні цінні папери. Вона базується на прагненні до гарантованого
досягнення заданих параметрів доходу (на рівні середньоринкового) і
ризику.
Активна стратегія формування й управління портфелем цінних паперів
базується на прогнозуванні майбутніх процентних ставок і ціпової
динаміки. Використання цієї стратегії при портфельних інвестиціях у
боргові зобов’язання передбачає вибір зобов’язань з максимальним
значенням показників дохідності, а при портфельних інвестиціях у акції —
вибір акцій недооцінених ринком на даний момент. Характерною рисою
активної стратегії є постійний перегляд інвестиційних рішень з
урахуванням ринкових тенденцій і на цій основі реструктуризація
(поновлення) портфеля цінних паперів.
Останній етап інвестиційного процесу — це оцінка ефективності
інвестиційної діяльності банку і, зокрема, ефективності управління
портфелем цінних паперів. Під оцінкою ефективності мається на увазі,
по-перше періодичний контроль за тим, наскільки реальні результати
інвестиційної діяльності відповідають цілям політики, сформованої банком
і, отже, наскільки ефективною виявилася стратегія банку з формування й
управління портфелем. По-друге, ефективність, безумовно, оцінюється
дохідністю вкладень, яка досягнута банком за відповідний проміжок часу,
порівняно з показниками інших інвесторів або ринку взагалі.
До середини 1998 p., тобто до кризи на фінансовому ринку, українські
банки здійснювали активну інвестиційну діяльність на ринку державних
цінних паперів, і передусім на ринку облігацій внутрішньої державної
позики, які характеризувалися високим рівнем дохідності, ліквідності і
користувалися довірою суб’єктів ринку, враховуючи своєчасні розрахунки
уряду з власниками облігацій. Починаючи з 2000 р. Уряд України проводить
політику, спрямовану па поступову реанімацію ринку державних цінних
паперів. Діяльність банків на ринку корпоративних цінних паперів
стримується несталістю курсів цього виду паперів, недостатньою
ліквідністю як цінних паперів, так і банків, обмеженістю власного
капіталу банків.
Згідно з нормативними документами Національного банку України цінні
папери, в які банки вкладають кошти, класифікуються за різними
критеріями. З урахуванням цих критеріїв здійснюється облік вкладень у
цінні папери на балансі комерційних банків. Залежно від мети придбання,
характеристики цінного паперу і строків зберігання в портфелі банку
цінні папери підрозділяють на чотири види:
* портфель цінних паперів на продаж — враховуються цінні папери, які
банк придбав на короткий строк з наміром їх подальшого перепродажу й
отримання торговельного доходу від різниці між ціною пролажу та ціною
купівлі. Під час перебування цінних паперів у портфелі на продаж вони
можуть принести дивідендний або процентний дохід. Належність цінних
паперів до портфеля на продаж обмежена календарним роком, після чого їх
автоматично переводить у портфель на інвестиції;
* портфель цінних паперів на інвестиції — враховуються цінні напери,
які банк придбав на строк до дат погашения (для безстрокових цінних
паперів — довічно) з метою отримання дивідендного або процентного
доходу, а також для використання інших нрав, що виплачують з володіння
пінними паперами;
* портфель пайової участі (вкладень в асоційовані компанії);
* портфель вкладень у дочірні компанії.
Вкладення банків у цінні папери як боргові, так і пайові підрозділяють
також залежно від того, хто їх емітував в обіг.
Вкладення в боргові цінні напери підрозділяють на п’ять видів:
* боргові цінні папери центральних органів державного управління;
* боргові цінні папери місцевих органів державного управління;
* боргові цінні папери, випущені банками;
* боргові цінні папери, випущені фінансовими (небанківськими)
установами;
* боргові цінні папери, випущені нефінансовими підприємствами. Окремо
виділяють у балансі комерційних банків вкладення в
боргові цінні папери, які входять до переліку цінних паперів, що
приймаються Національним банком до рефінансування.
Вкладення в акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком
підрозділяють на чотири види:
* акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком, які випущені
банками;
* акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком, які випущені
фінансовими (небанківськими) установами;
* інші акції та цінні папери з нефіксованим прибутком;
* власні акції байку, викуплені в акціонерів.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
