Реферат на тему:

Завдання і форми організації виробничого навчання

Завдання професійно-технічної освіти, ступені і види підготовки
робітничих кадрів

Динамізм соціально-економічного розвитку, прискорення процесів
глобалізації, інформатизація і комп’ютеризація виробництва, необхідність
інтеграції України у світове співтовариство вимагають підвищення рівня
освіти і покращення професійної підготовки робочої сили. Основним
джерелом поповнення виробництва і сфери послуг робітничими кадрами є
професійно-технічна освіта.

Завданнями професійно-технічної освіти на сучасному етапі є:

забезпечення громадянам можливості реалізації конституційного права на
отримання професійної кваліфікації відповідно до їх покликань і
здібностей;

задоволення потреб економіки у кваліфікованих та конкурентоспроможних
робітниках і службовцях, у тому числі по професіях, пов’язаних з появою
принципово нових видів діяльності;

сприяння зайнятості населення в ринкових умовах;

забезпечення безперервного підвищення кваліфікації і перепідготовки
робітничих кадрів.

Професійно-технічна освіта здійснюється в професійно-технічних закладах
і безпосередньо на виробництві за різними типами кваліфікації і
складності професій, що визначає ступеневість у навчанні. Кожний ступінь
навчання в професійно-технічному закладі має теоретичну і практичну
завершеність. Відповідно до набутих знань, умінь і навичок випускникам
присвоюються робітничі професії певної кваліфікації. Вищі професійні
училища на завершальному ступені навчання присвоюють високий рівень
робітничої кваліфікації та освітньокваліфікаційний рівень — молодший
спеціаліст.

Професія — це рід трудової діяльності, який є джерелом засобів існування
і вимагає певних знань, навичок і умінь, набутих у відповідних за
профілем навчальних закладах.

Спеціальність — це конкретний вид трудової діяльності, який систематично
виконується спеціалістом у руслі певної професії і дає йому засоби до
існування.

Рівень професійної підготовки обумовлюється змістом роботи, для оцінки
якої використовуються такі характеристики:

робота, яка не вимагає від робітника особливої підготовки і вміння;

робота, для виконання якої необхідні певні уміння і проворність, що
набуваються в результаті нетривалого навчання;

робота середньої складності, яка вимагає умінь, спеціальних знань і
навичок, які набуваються в процесі навчання;

робота, виконання якої вимагає спеціальних професійних умінь і технічної
самостійності, які набуваються шляхом систематичного
професійно-технічного і виробничого навчання;

складна робота самостійного характеру, виконання якої можливе лише при
наявності високих професійних умінь, достатніх теоретичних знань і
практичного досвіду.

Кожний ступінь підготовки робітників відповідає певним
психофізіологічним характеристикам професії. Так, перший ступінь
підготовки орієнтований на професії, в яких основна роль належить
сенсомоторним діям і які не вимагають високої кваліфікації робітника.

Другий ступінь — аналітико-синтетичний. Йому відповідають добре
сформовані вміння працювати за інструкціями, технологічними картами.

Третій ступінь — алгоритмічний (інтелектуально-моторний). Професіоналізм
робітника базується на системно сформованих алгоритмах розумової
діяльності.

В системі профтехосвіти існує три види навчання: початкова підготовка
робітників, перепідготовка і підвищення кваліфікації.

Початкова підготовка — це професійно-технічна освіта осіб, які раніше не
мали робітничої професії. На цьому рівні формується професійна
кваліфікація, яка забезпечує продуктивну професійну діяльність і
можливості для подальшої освіти та набуття професійного досвіду.

Перепідготовка робітників у системі професійно-технічної освіти
спрямована на здобуття ними іншої професії.

Підвищення кваліфікації робітників спрямоване на розширення і
поглиблення раніше здобутих професійних знань і навичок відповідно до
вимог виробництва і сфери послуг.

Професійно-технічна освіта здійснюється на базі повної загальної
середньої освіти або базової (неповної) загальної середньої освіти з
наданням можливості здобути повну загальну середню освіту.

Система професійно-технічної освіти та напрямки її реформування

Система професійно-технічної освіти представлена навчальними закладами
різної відомчої належності та форм власності, в яких готують робітників
з 800 робітничих професій. Для сучасної професійно-технічної освіти
характерна вузька галузева спрямованість, що обмежує можливості
випускників в отриманні більш високих рівнів освіти та ускладнює
професійне перепрофілювання. Тому система підготовки вузьких
спеціалістів повинна бути замінена на ступеневу підготовку професіоналів
широкого профілю в межах певної професії або суміжних спеціальностей.

Реформування професійно-технічної освіти в Україні пов’язане з її
фундаменталізацією, гнучкістю, багатопрофільністю і стандартизацією. Це
дозволить, з одного боку, краще поєднати особисті інтереси учнів з
інтересами майбутніх роботодавців і змінами в розвитку економіки,
забезпечить гарантований мінімум знань і трудових навичок відповідно до
вимог виробництва, а з іншого — сприятиме оперативному оновленню
структури професій та змісту навчання відповідно до вимог ринку праці.
Фундаментальна професійна освіта дасть можливість працювати як по
основній професії (спеціальності), так і в інформаційній та соціальній
сфері, полегшить працевлаштування молоді після закінчення навчання,
посилить професійну мобільність, а при повторному працевлаштуванні
забезпечить доступ до вакантних робочих місць.

Державний стандарт професійно-технічної освіти — це мінімум освітнього і
професійного рівня, який гарантований і забезпечений державою в усіх
навчальних закладах системи профтехосвіти. Нині такі стандарти
розробляються Міністерством освіти і науки України. Згідно з Міжнародною
стандартною класифікацією професій 1988 року (ISCO-88) в Україні
затверджено і введено в дію наказом Держкомстандарту № 257 від 27 липня
1995 року Класифікатор професій.

Крім професійно-технічних навчальних закладів, функціонує розгалужена
мережа навчально-курсових комбінатів та інших типів навчальних закладів,
в яких здійснюється початкова професійна підготовка і підвищення
кваліфікації робітників. Розвиваються навчальні заклади приватної і
колективної форм власності, а також навчальні заклади нового типу — вищі
професійні училища, коледжі, ліцеї, які є більш гнучкими.

Для набуття професійних знань, навичок і умінь у профтехучилищах
створено 11 000 кабінетів, 2 750 лабораторій, 6 840 навчально-виробничих
майстерень. На підприємствах налічується 1 100 навчальних дільниць.
Серед випускників профтехучилищ зростає питома вага тих, що отримали дві
і більше споріднених або суміщених спеціальностей.

Професійно-технічні заклади, крім підготовки молоді, здійснюють також
професійне навчання, перепідготовку і підвищення кваліфікації
незайнятого населення та безробітних.

Позитивною тенденцією в розвитку професійно-технічної освіти є
підготовка робітників з професій ринкового напрямку, а також навчання
підприємництву, менеджменту, що сприяє самозайнятості населення,
розвитку малого і середнього бізнесу.

Професійне навчання — це процес управління діяльністю людини з
оволодіння знаннями, трудовими навичками і вміннями, розвитку
професійних здібностей і особистості кваліфікованого робітника.

Навчання — це планомірний процес сприймання, осмислення і узагальнення
матеріалу, зв’язків та ознак між явищами і предметами, запам’ятовування
матеріалу і застосування знань при вирішенні теоретичних і практичних
завдань.

Професійне навчання повинно сприяти формуванню пізнавальних інтересів,
розвитку професійної схильності і задатків людини, готовності до
самоосвіти.

Самоосвіта передбачає постійний потяг до розширення знань, вміння
самостійно набувати знання і застосовувати їх у практичній діяльності.

Знання — це сукупність сприйнятої і засвоєної людиною інформації у
вигляді понять, уявлень, суджень, яка зберігається в довготривалій
пам’яті і може бути відтворена в процесі діяльності.

Зміст професійно-технічної освіти і завдання виробничого навчання

Професійно-технічна освіта поєднує теоретичне і виробниче навчання.

Теоретичне навчання спрямоване на засвоєння учнями системи знань у
галузі гуманітарних, загальнотехнічних і спеціальних дисциплін,
необхідних для свідомого і ефективного виконання робіт, передбачених для
певної професії і кваліфікації.

Виробниче навчання на основі теоретичних знань формує у людини трудові
навички і вміння, необхідні для виконання роботи з конкретної робітничої
професії на рівні відповідної кваліфікації з належною продуктивністю
праці. Оволодіти робітничою професією — значить навчитися виконувати всі
типові для неї роботи з необхідною точністю та у встановлені норми часу.

Основними завданнями виробничого навчання є:

формування і вдосконалення трудових навичок і умінь;

розвиток здібностей до перебудови сформованих навичок;

оволодіння професійною майстерністю.

Трудові навички — це сформовані в процесі навчання способи виконання
трудових операцій, робіт.

Трудові вміння — це сформована в особистому досвіді, на основі знань і
навичок здібність людини виконувати певну роботу.

Сформовані трудові навички і вміння дозволяють працівникові виконувати
складні трудові операції з необхідною точністю, швидкістю і з
мінімальними затратами енергії.

Професійна майстерність передбачає творче використання робітником
навичок і умінь.

Професійні знання, навички, вміння і майстерність не тільки визначають
якість трудової діяльності, а й стають якостями особистості, якісними
характеристиками робочої сили.

Література

Агапова Е. Г. Основы физиологии и психологии труда. — Самара, 1991. —
149 с.

Асеев В. Г. Преодоление монотонности труда в промышленности. — М.:
Экономика, 1974. — 191 с.

Влияние условий труда на работоспособность и здоровье операторов / Под
редакцией А. О. Навакатикяна. — К.: Здоров’я, 1984. — 144 с.

Горшков С. И., Золина З. М., Мойкин Ю. В. Методики исследований в
физиологии труда. — М.: Медицина, 1974. — 311 с.

Зинченко В. П., Мунипов В. М. Основы эргономики. — М.: Экономика,
1980. — 343 с.

Интегральная оценка работоспособности при умственном и физическом труде
(Метод. рекомендации) / Е. А. Деревянко, В. К. Хухлаев и др. — М.:
Экономика, 1976. — 76 с.

Климов Е. А. Введение в психологию труда. Учебник для

ВУЗов. — М.: Культура и спорт, ЮНИТИ, 1998. — 350 с.

Количественная оценка тяжести труда. Межотраслевые методические
рекомендации / Составители В. Г. Макушин и др. — М.: Экономика, 1988. —
116 с.

Косилов С. А. Очерки физиологии труда. — М.: Медицина, 1965. — 371 с.

Косилов С. А. Физиологические основы НОТ. — М.: Экономика, 1969. —
302 с.

Похожие записи