Контрольна робота

Залежність психофізіологічного стану людини від рівня впливу зовнішніх
та нутрішніх чинників. Шляхи надходження небезпечних хімічних речовин в
організм людини. Наслідки забруднення харчових продуктів пестицидами

Зміст

Вступ

Залежність психофізіологічного стану людини від рівня впливу зовнішніх
та внутрішніх чинників. Вплив психічного на функціонування організму.

Хімічні фактори, їхня класифікація. Шляхи надходження небезпечних
хімічних речовин в організм людини.

Наслідки забруднення харчових продуктів пестицидами.

Висновок.

Список використаної літератури

Вступ

У всіх країнах отримало широке застосування різних хімічних та
природних сполук з метою подовження строку зберігання продуктів,
прискорення технології виробництва та поліпшення якості продуктів
харчування. Ці сполуки називаються харчовими добавками. Нітрити та
нітрати – входять до складу харчових добавок.

Нітрати і нітрити з погляду різних вчених формулюються по
різному Наприклад, хіміки кажуть, що це солі нітратної (НNО3) і
нітритної (HNO2) кислот, їх дуже важко позбутися, так як вони добре
розчинні у воді. Нітратна кислота – безбарвна сильно пахуча рідина,
температура кипіння – 86? С (екстранольоване значення). З погляду
біолога, нітрити та нітрати є формами нітрогену. Нітроген – життєво
важливий елемент, так як входить до складу білків і нуклеїнових кислот.
Безпосередньо з повітря нітроген засвоюють лиш деякі бактерії, а всі
інші організми здатні засвоювати лиш сполуки нітрогену. Рослини
виділяють нітроген з неорганічними речовинами – нітратами і солями
амонію. Вплив нітратів на навколишне середовище зумовлюється щоденним
контактам населення з ними. Не має такого побічного чинника, який не
пов’язаний так тісно з життям людини, як нітрати. Останнім часом вплив
нітратів і нітритів на організм людини зростає, що спричиняє проблему
нітритів, їх вплив на здоров’я людини. Ця проблема з’явилася,
насамперед, внаслідок систематичного використання високих доз
нітрогенних добрив при недостатніх органічних дозах, що спричиняє
небажані наслідки для родючості грунту. В таких умовах зростає
активність бактерій, що розкладають гумус, гумус мінералізується, і
вміст цієї речовини поступово знижує родючість. Крім того, нітрати, що
попадають з грунту, є попередниками N -нітрозосполук.

Проблема пов’язана з нітратами має два аспекти. Це аспекти
питної води та нітритів (харчових продуктів). Але більше уваги
зосереджено на нітратах та вмісту їх у продуктах харчування.

Залежність психофізіологічного стану людини від рівня впливу зовнішніх
та внутрішніх чинників. Вплив психічного на функціонування організму.

У процесі своєї діяльності людина використовує не тільки свої
фізичні можливості, а й витрачає значні психологічні зусилля, такі як
особливості характеру, волю, розумові здібності тощо. Небезпечні
фактори, зумовлені особливостями фізіології та психології людини,
називаються психофізіологічними. Психофізіологічні небезпеки у сучасному
світі є чинниками цілісності чи розладу, стійкості чи дисгармонії,
спокою чи тривоги, успіху чи невдач, фізичного та морального
благополуччя. На сьогодні не існує жодного фактора психофізіологічних
небезпек, що не впливав би на людину. Кожен з цих факторів залежно від
тривалості дії можна віднести до постійних чи тимчасових..

Психофізіологічними факторами потенційної небезпеки постійної
дії слід вважати:

1) недоліки органів відчуття (дефекти зору, слуху тощо);

2) порушення зв’язків між сенсорними та моторними центрами, внаслідок
Чого людина не здатна реагувати адекватно на ті чи інші зміни, що
сприймаються органами відчуття;

3) дефекти координації рухів (особливо складних рухів та операцій,
прийомів тощо);

4) підвищена емоційність;

5) відсутність мотивації до трудової діяльності (незацікавленість в
досягненні цілей, невдоволення оплатою праці, монотонність праці,
відсутність пізнавального моменту, тобто нецікава робота, тощо).

Психофізіологічними факторами потенційної небезпеки тимчасової дії є:

1) недостатність досвіду (поява імовірної помилки, невірні дії,
напруження нервово-психічної системи, побоювання допустити помилку);

2) необережність (може призвести до ураження не лише окремої людини, а й
всього колективу);

3) втома (розрізняють фізіологічне та психологічне втомлення);

4) емоційні явища (особливо конфліктні ситуації, душевні стреси,
пов’язані з побутом, сім’єю, друзями, керівництвом/.

Діяльність людини можна поділити на дві категорії — фізичну та розумову:

фізична діяльність — діяльність, пов’язана з конкретними предметними
діями (наприклад, перевезення вантажу, інструментальне виробництво
тощо);

розумова діяльність пов’язана з психічними процесами, під час яких
людина планує свої дії, оперуючи образами та мовними символами.

Людина в діяльності виступає як особистість, що має певні мотиви і
намічені цілі. Мотивами можуть виступати потреби, почуття тощо. Для
здійснення діяльності необхідно мати об’єкт діяльності, внутрішні
спонуки, а також співвідношення спонук і цілей людини, які вона хоче
досягнути в результаті своєї діяльності. Наприклад, людину до діяльності
спонукає або особисте збагачення (задоволення особистих потреб), або
неможливість фізичного існування без діяльності.

Загальна характеристика трудової діяльності.

Будь-яка трудова діяльність характеризується двома взаємопов’язаними
елементами: фізичний (механічний) — визначається роботою м’язів;
психічний — визначається участю органів чуття, пам’яті, мислення,
емоцій, вольової активності.

Частка фізичної і психічної складових у різних видах трудової діяльності
неоднакова: під час фізичної праці переважає * м’язова діяльність; під
час розумової активізуються * процеси мислення. Але жоден з видів праці
не відбувається без регулювання центральної нервової системи. Вивчення
трудової діяльності людини і впливу її на організм людини передбачає,
насамперед, характеристику фізіології праці:

* фізичні, нервово-психологічні, розумові, емоціональні
перенавантаження;

* ритм і темп роботи;.

* монотонність праці;

* обсяг сприймання і переробки інформації;

* біомеханічні та антропометричні дані.

Це дає змогу визначити +ступінь і характер навантаження організму під
час роботи, +відповідність робочого місця і засобів праці
анатомофізіологічним особливостям людини і +розв’язати цілу низку
практичних питань:

• раціональні режими праці і відпочинку,

• організація робочого місця,

• проведення професійного добору та профорієнтації тощо.

Відомо, що життєдіяльність людини постійно супроводжується витратами
енергетичних запасів, які і визначають важкість праці. Енергетичні
втрати поновлюються харчуванням. Це необхідно для забезпечення
постійного обміну енергії, тобто є безперечною умовою життя. Кількість
енергії, що витрачається, дістала назву енергії основного обміну.
Витрати енергії на основний обмін можуть коливатися залежно від статі,
віку, стану центральної нервової системи, інтенсивності функцій
ендокринної та ферментної систем та багатьох інших факторів.

Хімічні фактори, їхня класифікація. Шляхи надходження небезпечних
хімічних речовин в організм людини.

На людину в процесі її трудової діяльності можуть впливати
виробничі фактори. Шкідливі виробничі фактори підрозділяються на чотири
групи: фізичні, хімічні, біологічні й психофізіологічні.

Шкідливими для здоров’я фізичними факторами є: підвищена або
знижена температура повітря робочої зони; високі вологість і швидкість
руху повітря; підвищені рівні шуму, вібрації, ультразвуку й різних
випромінювань — теплових, іонізуючих, електромагнітних, інфрачервоних й
ін. До шкідливих фізичних факторів ставляться також запиленність і
загазованість повітря робочої зони; недостатня освітленість робочих
місць, проходів і проїздів; підвищена яскравість світла й пульсація
світлового потоку. Хімічні шкідливі виробничі фактори по характері дії
на організм людини підрозділяються на наступні підгрупи: загальтоксичні,
дратівні, сенсибілізуючі, канцерогенні та мутагенні. У цю групу входять
численні пари й гази: пари бензолу й толуолу, окис вуглецю, сірчистий
ангідрид, окисли азоту, аерозолі свинцю й ін., токсичні пили, що
утворюються, наприклад, при обробці різанням берилію, свинцових бронз і
латуней і деяких пластмас зі шкідливими наповнювачами. До цієї групи
відносяться агресивні рідини (кислоти, луги), які можуть заподіяти
хімічні опіки шкірного покриву при зіткненні з ними.

До біологічних шкідливих виробничих факторів відносяться
мікроорганізми (бактерії, віруси й ін.) і макроорганізми (рослини й
тварини), вплив яких на працюючим викликає захворювання.

До психофізіологічних шкідливих виробничих факторів відносяться
фізичні перевантаження (статичні й динамічні) і нервово-психічні
перевантаження (розумова перенапруженість, перенапруженість аналізаторів
слуху, зору й ін.).

Рівні впливу на працюючих шкідливих виробничих факторів
нормовані допустимими рівнями, значення яких зазначені у відповідних
стандартах системи стандартів безпеки праці й санітарно-гігієнічних
правил. Гранично припустиме значення шкідливого виробничого фактора — це
граничне значення величини шкідливого виробничого фактора, вплив якого
при щоденній регламентованій тривалості протягом усього виробничого
стажу не приводить до зниження працездатності й захворюванню як у період
трудової діяльності, так і до захворювання в наступний період життя, а
також не робить несприятливого впливу на здоров’я потомства.

Класифікація шкідливих речовин і шляхи їхнього

надходження в організм людини.

Нераціональне застосування хімічних речовин, синтетичних
матеріалів несприятливо впливає на здоров’я працюючих. Шкідлива речовина
(промислова отрута), потрапляючи в організм людини під час її
професійної діяльності, викликає патологічні зміни.

Основними джерелами забруднення повітря виробничих приміщень
шкідливими речовинами можуть бути сировина, компоненти й готова
продукція. Захворювання, що виникають при впливі цих речовин, називають
професійними отруєннями.

По ступені впливу на організм шкідливі речовини підрозділяються
на чотири класи небезпеки:

1-й — речовини надзвичайно небезпечні;

2-й — речовини високонебезпечні;

3-й — речовини помірно небезпечні;

4-й — речовини малонебезнечні.

Віднесення шкідливої речовини до класу небезпеки роблять по
показнику, значення якого відповідає найбільш високому класу небезпеки .
Токсичні речовини надходять в організм людини через дихальні шляхи
(інгаляційне проникнення), шлунково-кишковий тракт і шкіру. Ступінь
отруєння залежить від їхнього агрегатного стану (газоподібні й
пароподібні речовини, рідкі й тверді аерозолі) і від характеру
технологічного процесу (нагрівання речовини, здрібнювання й ін.).
Переважна більшість професійних отруєнь пов’язане з інгаляційним
проникненням в організм шкідливих речовин, що є найнебезпечнішим, тому
що більша усмоктувальна поверхня легеневих альвеол, посилено омиваних
кров’ю, обумовлює дуже швидке й майже безперешкодне проникнення отрут до
найважливіших життєвих центрів.

Надходження токсичних речовин через шлунково-кишковий тракт у
виробничих умовах спостерігається досить рідко. Це буває через порушення
правил особистої гігієни, часткового заковтування пар і пилу, що
проникають через дихальні шляхи, і недотримання правил техніки безпеки
при роботі в хімічних лабораторіях. Слід зазначити, що в цьому випадку
отрута попадає в печінку, де перетворюється в менш токсичні сполуки.

Речовини, добре розчинні в жирах, можуть проникати в кров через
неушкоджену шкіру. Сильне отруєння викликають речовини, що володіють
підвищеною токсичністю, малою летючістю, швидкою розчинністю в крові. До
таких речовин можна віднести, наприклад, нітро- і амінопродукти
ароматичних вуглеводнів, тетраетилсвинець, метиловий спирт й ін.

Токсичні речовини в організмі розподіляються неоднаково,
причому деякі з них здатні до нагромадження в певних тканинах. Тут
особливо можна виділити електроліти, багато хто з яких досить швидко
зникають із крові й зосереджують в окремих органах. Свинець
накопичується в основному в костях, марганець — у печінки, ртуть — у
нирках і товстій кишці. Природно, що особливість розподілу отрут може
якоюсь мірою відбиватися й на їхній подальшій долі в організмі.
Вступаючи в коло складних і різноманітних життєвих процесів, токсичні
речовини піддаються різноманітним перетворенням у ході реакцій
окислювання, відновлення й гідролітичного розщеплення. Загальна
спрямованість цих перетворень характеризується найбільше часто
утворенням менш отрутних сполук, хоча в окремих випадках можуть виходити
й більше токсичні продукти (наприклад, формальдегід при окислюванні
метилового спирту).

Виділення токсичних речовин з організму нерідко відбувається
тим же шляхом, що й надходження. Нереагуючі пари й гази частково або
повністю віддаляються через легені. Значна кількість отрут і продукти
їхнього перетворення виділяються через нирки. Певну роль для виділення
отрут з організму грають шкірні покриви, причому цей процес в основному
роблять сальні й потові залози. Необхідно мати на увазі, що виділення
деяких токсичних речовин можливо в складі жіночого молока (свинець,
ртуть, алкоголь). Це створює небезпеку отруєння грудних дітей. Тому
вагітних жінок і матерів, що годують, варто тимчасово відстороняти від
виробничих операцій, що виділяють токсичні речовини.

ae

?O

??/

??

gd?uY

&

gd?uY

‘ьою хімічною структурою й фізико-хімічними властивостями. Немаловажне
значення відносно токсичного впливу має дисперсність проникаючі в
організм хімічної речовини, причому, чим вище дисперсність, тим
токсичніша речовина. Умови середовища можуть або підсилювати, або
послабляти його дію. Так, при високій температурі повітря небезпека
отруєння підвищується; отруєння амідо- і нітросполукою бензолу,
наприклад, улітку бувають частіше, ніж узимку. Висока температура
впливає й на летючість газу, швидкість випару й т.д. Установлено, що
вологість повітря підсилює токсичність деяких отрут (соляна кислота,
фтористий водень).

Наслідки забруднення харчових продуктів

пестицидами.

Забруднювачі харчових продуктів:

* ртуть * мідь

* цинк * залізо

* свинець * миш’як

Ртуть належить до найпоширеніших у природі мікроелементів, вона
легко утворює велику кількість органічних і неорганічних сполук, значна
частина яких отруйна. Джерелами забруднення сільськогосподарських
продуктів є пестициди, а морських та річкових – стоки целюлозної і
паперової промисловості, а також хімічних підприємств. Якщо в деяких
харчових продуктах вміст ртуті менший 60 мкг/кг, то у прісноводній рибі
з незабруднених річок і водоймищ він становить від 100 до 200 мкг/кг
маси тіла, а із забруднених – 500-700 мкг/кг. Випадки забруднення
харчових продуктів ртуттю являються дуже рідкісними. Відомо декілька
випадків отруєння споживачів, наприклад, коли апельсини з Ізраїлю були
оброблені металевою ртуттю палестинськими терористами в 1978 році. Ртуть
погано абсорбується на продуктах і легко видаляється з їх поверхні.

Свинець відноситься до найбільш відомих отрут. Тепер практично
всі харчові продукти, вода та інші об’єкти навколишнього середовища
забруднені свинцем. Основними джерелами забруднення є двигуни
внутрішнього згорання, в яких використовується пальне з присадкою
тетраетилсвинцю, як антидетонуючого засобу. З відпрацьованих газів
двигунів, свинець потрапляє на поверхню землі у вигляді пилу і забруднює
навколишнє середовище. Середня кількість свинцю, який потрапляє в
організм з харчовими продуктами, становить 250 – 300 мкг в день, з
повітря надходить 90 мкг. При обробці продуктів основним шляхом
потрапляння свинцю є жерстяна банка, в яку зазвичай упаковують харчові
вироби. Свинець потрапляє у продукт із свинцевого припою у швах банки.
Встановлено, що біля 20 % свинцю у щоденному раціоні людей поступає з
консервованої продукції, в тому числі від 13 до 14 % з припою, а 6-7 % –
з самого продукту. В останній час, з уведенням нових методів пайки та
закрутки банок, вміст свинцю у консервованій продукції зменшується.

Миш’як широко розповсюджений у навколишньому середовищі. Він
зустрічається майже у всіх ґрунтах. Світове виробництво миш’яку складає
приблизно 50 тис. Тон в рік. Останнім часом виробництво миш’яку кожні 10
років зростає на 25 %. В результаті широкого розповсюдження в
навколишньому середовищі і використанні у сільському господарстві,
миш’як присутній у більшості продуктах харчування. Зазвичай його вміст у
продуктах харчування малий – менш ніж 0,5 мг/кг, і рідко перевищує 1
мг/кг, за виключенням деяких морських організмів. При відсутності
значних забруднювачів, вміст миш’яку в: хлібних виробах складає до 2,4
мг/кг, фруктах – до 0,17мг/кг, напоях – до 1,3 мг/кг, м’ясі – до 1,4
мг/кг, молочних продуктах – до 0,23 мг/ кг, в морських продуктах вміст
миш’яку зазвичай більший – на рівні 1,5… 15,3 мг/кг.

Мідь присутня майже у всіх продуктах харчування. Джерелами
забруднення харчових продуктів можуть бути вироби з міді, які
використовують у харчовій промисловості. У зв’язку з тим, що мідь
каталізує окислення жирів і аскорбінової кислоти, наявність її може
негативно впливати на харчову цінність і смак харчових продуктів і
напоїв. Сліди міді у харчових продуктах з фруктів і овочів призводять до
повного руйнування вітаміну С.

Цинк належить до малотоксичних мікроелементів. Хронічні
отруєння та забруднення ним харчових продуктів через побутові речі
практично не реєструються. Проте вміст цинку у ґрунті поблизу
металургійних підприємств до 4200 мг/кг робить землі непридатними для
використання під сільськогосподарські культура. Так, у стручковій
квасолі, вирощеній за 10 км від забруднюючого підприємства, вміст цинку
становить 6 мг/кг. У зеленій масі – до 56,4 мг/кг. У продуктах
харчування основна частина цинку являє собою речовину природного
походження, і становить 0 – 20 мг/кг. Для харчових продуктів
рекомендовані такі допустимі величини вмісту цинку: м’яса – до 20 мг/кг,
напоїв – до 5 мг/кг, фруктів та овочів – до 100 мг/кг, варення та
мармеладу – до 5 мг/кг.

Забруднення продуктів харчування пестицидами.

Пестициди ( лат. Pestis – зараза; sidus – вбиваючий) – загальна
назва різних хімічних засобів, призначених для боротьби із шкідливими
організмами рослинного і тваринного походження. Але вони надають лише
тимчасову допомогу, оскільки з часом сприяють виробленню стійкості до
постійно застосовуваних засобів. Це викликає необхідність використання
нових, ще сильніших речовин, які паралельно посилюють негативний вплив
на грунт, воду, повітря, якість продукції, на корисну флору і фауну, тим
самим прискорюючи процес порушення біологічної рівноваги в природному
середовищі. Дослідження показують, що в посівах кукурудзи майже 30 видів
бур’янів, раніше чутливих до гербіцидів, набули до них стійкості.
Виживаючи навіть після посиленого обробітку посіву кукурудзи
гербіцидами, вони спричиняють значні втрати врожаю. Зараз налічується
понад 400 видів комах і 7 видів гризунів, включаючи щурів, нечутливих до
пестицидів. Розповсюдження пестицидів у навколишньому середовищі
відбувається як фізичним, так і біологічним шляхом. Перший спосіб —
розсіювання з допомогою вітру в атмосфері та поширення через водотоки.
Другий — перенесення живими організмами по шляху харчування. Із
просуванням організмів до вищих ланок харчового ланцюга концентрації
шкідливих речовин зростають, нагромаджуючись у внутрішніх органах,
переважно в печінці та нирках.

Пестициди поділяють на: гербіциди – речовини, призначені для
знищення бур’янів і альгіциди – для знищення водоростей та іншої водяної
рослинності; інсектициди – для знищення комах; фунгіциди – для знищення
грибів (збудників хвороб ); акарициди – для знищення кліщів; зооциди –
для знищення гризунів; овіциди – для знищення яєць комах; родентициди –
для знищення мишей, пацюків та інших гризунів; овіциди – для боротьби зі
шкідливими птахами та інші. До організму людини вони потрапляють через
шкіру, дихальні шляхи чи шлунково-кишковий тракт; при безпосередній
роботі з пестицидами або через їжу. Пестициди можуть міститися не лише в
продуктах рослинного походження, а й у молочній та м’ясній продукції,
тому що в організмах сільськогосподарських тварин залишаються пестициди,
що були присутні у кормі. Разом з талими, дощовими та ґрунтовими водами
ці речовини у великій кількості потрапляють до водойм. За даними
минулорічного дослідження якості дніпровської води, пестициди присутні в
усіх видах риб, причому рівень токсичних речовин в організмах річкових
жителів значно вищий, ніж у самій воді.

Таким чином, в людському організмі опиняється незначна
кількість шкідливих речовин, що мають властивість накопичуватись й
викликати різноманітні хронічні захворювання шлунково-кишкового тракту
чи нервової системи, а також дерматити та розлад дихання. Деякі
пестициди здатні передаватися з молоком матері. Наприклад ДДТ, який хоч
і заборонений зараз у багатьох країнах, міститься “всередині” кожного
жителя планети, успадкований від попереднього покоління.

Обіг пестицидів в світі виріс за 5 років на 17 % , з 26,8 млрд.
доларів в 1991р. до 31,3 млрд. в 1996р. До 2001 року обіг пестицидів
становить 38,5 млрд. Цей ріст обумовлений збільшенням потреб у
використанні пестицидів у США, Західній Європі, Японії. В 1996 році в
світі було вироблено 2,4 млн. тон пестицидів. Основними їх виробниками
та споживачами є країни Північної Америки ( 30 % обігу ), Західної
Європи ( 26 % ), Японії і Китаю ( 24 % ), обіг пестицидів у країнах
Східної Європи і країнах СНГ ( 5 % ).

В світі щорічно проводять досліди приблизно 500 тис. різних
хімічних з’єднань на пестицидну активність, причому із цього величезного
числа практичний вихід отримують приблизно 10 …15 нових пестицидів. В
економічно розвинених країнах витрати на науково-дослідницькі роботи
складають приблизно 2 млрд. дол., що складає 10 …15 % від суми
реалізації готової продукції.

Інтенсивне забруднення природного середовища значною мірою є
наслідком нераціонального сільськогосподарського виробництва. Щороку з
мінеральними добривами на сільськогосподарські угіддя надходить 193 тис.
т фтору,. 1,6 тис. т цинку, 620 тис. т міді та 622 т калію. У 90-ті роки
залишкова кількість пестицидів у продуктах харчування, рослинах і
тваринах зросла (порівняно з 60-ми роками) більш ніж у 9 разів. Отруйні
речовини, які знаходяться у мінеральних добривах, хімічних меліорантах й
отрутохімікатах, проникають в організми людей, викликаючи їх
захворювання. Застосування великих доз добрив може погіршити якість
продукції, ґрунтових вод, що зумовлює забруднення близьких річок і
водойм. Використання мінеральних добрив дало змогу певною мірою
підвищити врожайність культур, однак подальше збільшення їх доз уже не
сприяло її зростанню, що пов’язано із зменшенням запасів гумусу в
грунті. Зростання врожайності неможливе без удосконалення технології
внесення добрив. Безконтрольне їх застосування призводить до забруднення
навколишнього середовища, що загрожує здоров’ю людини. Особливо
небезпечне неправильне або надмірне використання пестицидів. Причому
деяка їх частина трансформується, тобто виникають нові токсичні речовини
(вторинна токсикація). Дати оцінку всіх наслідків впливу пестицидів
неможливо через недосконалість методів дослідження. На думку екологів,
найактуальнішою з “пестицидних” проблем для України є забруднення
довкілля хімікатами, що зберігаються на складах, які іноді навіть не
мають власників. На території нашої держави зараз накопичено, за різними
даними, від 15 до 25 тис. тонн непридатних пестицидів. Серед них є й ті,
що входять в так звану “брудну дюжину” хімікатів, заборонених для
використання (або призначених для обмеженого використання) в 127 країнах
світу, які в 2001р. підписали Стокгольмську конвенцію ООН зі стійких
забруднювачів. Доведено, що речовини з “брудної
дюжини” (серед них пестициди ДДТ, алдрин, хлордан, дільдрин, ендрин,
гептахлор, гексахлорбензол, мірекс, токсафен) здатні викликати рак та
природжені дефекти у людей і тварин. Вони десятиріччями зберігаються в
природі й накопичуються в жирових тканинах. Стійкі органічні
забруднювачі розносяться по світові повітряними й океанськими течіями,
вони виявлені навіть в організмах пінгвінів і ведмедів Антарктики.
Хлорорганічні поєднання (ДДТ в тому числі) були знайдені в тканинах
чорноморських дельфінів, і в такій кількості, що Чорне море може
отримати першість за вміст хлорорганіки. Саме з впливом стійких
забруднювачів вчені пов’язують низький рівень виживання яєць і скручені
дзьоби у птахів, деформовані кінцівки у ссавців, порушення
репродуктивної системи та розвитку. Деякі з них вважаються гормонально
активними сполуками і вносять безлад в ендокринну та імунну системи, дію
інших пов’язують із затримкою розумового розвитку. У світі щорічно
реєструється від 500 тис. до 2 млн. випадків отруєння людей пестицидами,
більшість яких припадає на сільських жителів. Підвищення токсичності
суміші хімічних сполук у результаті посилення дії її компонентів на
організм називають синергізмом фізіологічного типу, а в результаті
взаємодії компонентів між собою – синергізмом хімічного типу. Зниження
токсичності суміші в результаті протилежної дії характеризує антагонізм
фізіологічного типу, а в результаті взаємодії компонентів між собою –
антагонізм хімічного типу. Особливо часто проявляється адитивна дія –
просте підсумування токсичної дії компонентів, які входять до суміші і
мають незалежний механізм біологічної активності . У ряді випадків цей
факт спостерігають на рівні низьких концентрацій.

Висновок

Проаналізувавши особливості нітратів та нітритів як продуктів
життєдіяльності рослин і токсикантів, стан із забруднення ними харчових
продуктів, заходи щодо обмеження їх токсичного впливу на людину та
оцінку їх фактичного навантаження на організм людини, можна дійти
висновку, що ситуацію не треба ані драматизувати, ані нехтувати нею. Для
дорослої людини ці сполуки не страшні, але проблема існує для вагітних,
немовлят, дітей від 3 до 7 років, хворих людей. Таким чином, винні
токсичні речовини – єдина причина хвороб. Її слід уникати, якщо ми
дійсно хочемо бути здоровими. З огляду на це слід знати, що треба
робити, щоб не наражатися на небезпеку, пов’язану з отруєнням нітратами
та впливом їх на організм.

По-перше, необхідно дотримуватись правил агротехніки
вирощування сільськогосподарських культур та не зловживати використанням
мінеральних добрив. По-друге, слід заборонити приготування дитячих
молочних сумішей на воді з місцевих джерел. По-третє, треба вилучити з
вживання тепличні культури.

І коли ми будемо дотримуватися цих критеріїв, то може, буде
менше отруєнь, пов’язаних з нітратами та нітритами. Це і буде, як я
вважаю, фундаментом для покращення нашого з вами здоров’я.

Список використаної літератури:

Безопасность жизнедеятельности: Учебник: /Под ред. С.В. Белова — М.:
Высшая школа, 2002.

Габович Р.Д. Гігієнічні засоби охорони продуктів харчування-1987р.

Домарецький В.А. Екологія харчових продуктів-Київ: „Урожай”, 1993р.

Донченко Л.В. Безпека продуктів харчування – Москва: Харчепромвидат,
2001.

Ліпатов Н.Н. Екологія продуктів харчування-1989р.

Рубенчик Б.Л. Профілактика забруднення продуктів харчування-1983р.

PAGE

Похожие записи