Контрольна робота

Закономірності формування та принципи усунення небезпечних ситуацій.
Перша допомога потерпілому при ураженні електричним струмом.
Класифікація приміщень за вибухо та пожежною небезпекою

Зміст:

Закономірності формування та принципи усунення небезпечних
ситуацій………………………………………………………………………..3

Перша допомога потерпілому при ураженні електричним струмом……..9

Класифікація приміщень за вибухо та пожежною небезпекою……….….11

Список використаної літератури…………………………………………..…..15

1.Закономірності формування та принципи усунення небезпечних ситуацій.

Людина постійно взаємодіє з навколишнім середовищем, перетворює це
середовище, а воно, у свою чергу, впливає на життєдіяльність самої
людини. Тобто взаємодія людини із середовищем, що її оточує,
відбувається при наявності прямих і зворотних зв’язків.

Результат взаємодії людини з навколишнім середовищем може змінюватися в
широких межах: від позитивного до катастрофічного, що супроводжується
загибеллю людей і руйнуванням компонентів середовища. Негативні впливи,
які виникають раптово, періодично або постійно діють у системі “людина –
життєве середовище” і визначаються як дія небезпек.

Небезпека – це центральне поняття безпеки життєдіяльності і являє собою
явища, процеси, об’єкти, властивості, які здатні за певних умов завдати
шкоди здоров’ю чи життю людини як прямо, так і згодом. Життєвий досвід
людини показує, що шкоду людині може нанести будь-яка діяльність: робота
на виробництві (трудова діяльність), різні види відпочинку, розваги та
навіть діяльність, пов’язана з навчанням.

Небезпека – це явище або вплив на людину несприятливих або навіть
несумісних із життям факторів.

Небезпека зберігає всі системи, які мають енергію, хімічні або
біологічні активні компоненти, а також характеристики, які не
відповідають умовам життєдіяльності людини.

Усяка діяльність людини є потенційно небезпечною. Потенційна небезпека –
це така небезпека, яка має неявний характер і проявляється в умовах, які
важко передбачити. Потенційна небезпека може реалізуватися у формі
хвороб або травм. Але наявність потенційної небезпеки не завжди
супроводжується її негативним впливом на людину. Для реалізації
негативного впливу небезпеки необхідне виконання трьох умов: небезпека
реально існує і діє; людина знаходиться в зоні дії небезпеки; людина не
має достатньо ефективних засобів захисту.

Умови, за якими небезпека може реалізуватися в подію, називаються
небезпечною ситуацією.

Ситуацію, за якої проявляється велика можливість виникнення нещасного
випадку, прийнято називати небезпечною або аварійною, а коли загинули
люди – катастрофічною.

Катастрофа (грец.) – переворот, знищення, загибель, випадкове горе, дія
якого може продовжуватися в напрямі, що визначається дією, яка
відбулася.

Аварія – це випадковий вихід з ладу машин, кораблів, літаків, їх
пошкодження, руйнація, нещасний випадок, велика невдача.

У положенні про розслідування і облік нещасних випадків, професійних
захворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях
проводиться розподіл аварій на дві категорії.

До 1-ї категорії належать аварії, внаслідок яких загинуло п’ять, більше
чоловік або з’явилася загроза для життя і здоров’я робітників
підприємства або населення, яке знаходиться поблизу об’єкта, або виникла
зупинка, або вийшло з ладу підприємство на добу або більше.

До 2-ї категорії належать аварії, внаслідок яких або загинуло до п’яти
чоловік або виникла загроза для життя і здоров’я робітників цеху,
дільниці, або виникла зупинка, або вийшли з ладу підприємство, дільниця
на добу і більше.

Крім небезпечних ситуацій, існують і екстремальні.

Екстремальною називають ситуацію в процесі діяльності, коли у людини
психофізіологічне навантаження досягає якої-небудь межі, при якій вона
може втратити здатність до раціональних вчинків і діяти відповідно до
обставин, які виникли.

В екстремальних ситуаціях людина може опинитися у різносторонніх сферах
діяльності: на виробництві, вулиці, у побуті або на відпочинку.

Отже, можна зробити висновок, що безпека життєдіяльності – це стан
оточуючого людину середовища, при якому виключається можливість
порушення організму в процесі різноманітної предметної діяльності.

Перелік назв, термінів можливих небезпек, тобто номенклатура небезпек,
нараховує понад 150 найменувань і при цьому не вважається за повну. В
окремих випадках складається номенклатура небезпек для окремих об’єктів
(підприємств, цехів, професій, місць праці та інше).

Джерелами (носіями небезпек) є природні процеси і явища, техногенне
середовище та людські дії. Небезпеки існують у просторі й часі та
реалізуються у вигляді потоків енергії, речовини та інформації. При
ідентифікації небезпек, тобто при знаходженні типу небезпеки та
встановленні її характеристик, необхідно виходити з принципу “все
впливає на все”, тобто джерелом небезпеки може бути все живе й неживе, а
підлягати небезпеці також може все живе й неживе. Ідентифікація
необхідна для розробки заходів щодо запобігання небезпекам або вже
ліквідації наслідків.

Класифікація та систематизація явищ, процесів, об’єктів, які здатні
завдати шкоду людині (таксономія небезпек), повністю не розроблена.
Прикладом таксономії небезпек може бути такий поділ:

– за походженням (природна, техногенна, екологічна);

– за локалізацією (космос, атмосфера, літосфера, гідросфера);

– за наслідками (захворювання, травми, загибель, пожежі);

– за шкодою (соціальна, технічна, екологічна);

– за сферою прояву (побутова, виробнича, спортивна,
дорожньо-транспортна).

Найбільш вдалою класифікацією небезпек є класифікація за джерелами
походження, згідно з якою всі небезпеки поділяються на 4 групи:
природні, техногенні, соціально-політичні та комбіновані. Подібна
класифікація прийнята і в державних стандартах при визначенні
надзвичайних ситуацій.

Перші три класифікації належать до елементів життєвого середовища, яке
оточує людину, – природного, техногенного та соціального. До четвертої
групи належать природно-техногенні, природно-соціальні та
соціально-техногенні небезпеки, джерелами яких є комбінація різних
елементів життєвого середовища.

Природні джерела небезпеки – це природні об’єкти, явища природи та
стихійні лиха, які можуть спричинити шкоду людині або ж становлять
загрозу для життя чи здоров’я людини (землетруси, зсуви, селі, вулкани,
повені, снігові лавини, шторми, урагани, зливи, град, тумани, ожеледі,
блискавки, астероїди, сонячне та космічне випромінювання, небезпечні
тварини, рослини, риби, комахи, гриби, бактерії, віруси, заразні
хвороби).

Техногенні небезпеки – це небезпеки, пов’язані з використанням
транспортних засобів, з експлуатацією підіймально-транспортного
обладнання, з використанням горючих легкозаймистих і вибухонебезпечних
речовин та матеріалів, процесів, що відбуваються при підвищених
температурі й тиску, електричної енергії, хімічних речовин, різних видів
випромінювання (іонізуючого, електромагнітного, віброакустичного).
Джерелами техногенних небезпек є відповідні об’єкти, що породжують їх.

Соціальні небезпеки – це небезпеки, викликані низьким духовним та
культурним рівнем (бродяжництво, проституція, пияцтво, алкоголізм,
тютюнопаління). Джерелами цих небезпек є незадовільний матеріальний
стан, погані умови проживання, страйки, повстання, конфліктні ситуації
на міжнаціональному, етнічному, расовому чи релігійному ґрунті.

Джерелами політичних небезпек є конфлікти на міжнаціональному та
міждержавному рівні, духовне гноблення, політичний тероризм,
ідеологічні, міжпартійні та збройні конфлікти, війни.

Найбільшу кількість становлять комбіновані небезпеки –
природно-техногенні, природно-соціальні та соціально-техногенні.

Природно-техногенні небезпеки: смог, кислотні дощі, пилові бурі, ерозія
ґрунтів, зменшення родючості ґрунтів, виникнення пустель, зсуви, селі,
землетруси та інші тектонічні явища, які спонукала людська діяльність.

Природно-соціальні небезпеки: наркоманія, епідемія інфекційних
захворювань, венеричні захворювання, СНІД.

Соціально-техногенні небезпеки: професійна захворюваність, професійний
травматизм, психічні відхилення та захворювання, викликані виробничою
діяльністю, масові психічні відхилення та захворювання, викликані
впливом на свідомість і підсвідомість засобами масової інформації та
спеціальними технічними засобами, токсикоманія.

Можливість реалізації небезпеки і ступінь несприятливого впливу її на
людину залежить від відповідних факторів.

Фактор (лат. factor – діючий, що вчиняє) – причина, рушійна сила
будь-якого процесу, яка визначає його характер або окремі риси.

У виробничій сфері фактори поділяються на вражаючі, небезпечні та
шкідливі.

Вражаючі фактори можуть призвести до загибелі людини.

Небезпечні фактори викликають в окремих випадках травми чи раптове
погіршення здоров’я (головний біль, погіршення зору, слуху, зміни
психологічного та фізичного стану).

Шкідливі фактори можуть спричиняти захворювання чи зниження
працездатності людини як у явній, так і прихованій формах.

Розподіл факторів на вражаючі, небезпечні та шкідливі – досить умовний.

Один і той же фактор може спричинити загибель людини, захворювання, чи
не завдати ніякої шкоди завдяки її силі, здатності організму до
протидії.

За характером та природою дії всі небезпечні та шкідливі фактори згідно
ГОСТ 12.0.002-80 поділяють на 4 групи: фізичні, хімічні, біологічні та
психофізіологічні.

До фізичних факторів належать: підвищені або понижені: температура,
вологість, атмосферний тиск; підвищена швидкість руху повітря;
недостатня освітленість; машини, механізми або їх елементи, що рухаються
або обертаються; конструкції, що руйнуються; елементи середовища,
нагріті до високих температур; устаткування, що має підвищений тиск або
розрідження; підвищені рівні електромагнітного, іонізуючого та
акустичного випромінювання; підвищений рівень статичної електрики;
підвищений рівень електричної напруги; перебування на висоті;
невагомість і ряд інших.

Хімічні фактори – це хімічні елементи, речовини та сполуки, які
перебувають у різному агрегатному стані (твердому, рідкому та
газоподібному) і поділяються залежно від шляхів проникнення та характеру
дії на організм людини.

Існують три шляхи проникнення хімічних речовин в людський організм
через: 1) органи дихання, 2) шлунково-кишковий тракт, 3) шкіряні покриви
та слизові оболонки. За характером дії виділяють токсичні, подразнюючі,
задушливі, сенсибілізуючі, канцерогенні, мутагенні речовини та такі, що
впливають на репродуктивну функцію.

Біологічні фактори поділяються на макроорганізми (рослини та тварини) і
мікроорганізми (бактерії, віруси, спірохети, грибки, простіші).

До психофізіологічних факторів належать фізичні (статичні та динамічні)
і нервово-психічні перенавантаження (емоційні, аналізаторів,
монотонність праці).

Результатом прояву небезпеки є нещасні випадки, аварії, катастрофи, які
можуть супроводжуватися смертельними випадками, зменшенням тривалості
життя, шкодою для здоров’я, навколишнього середовища, дезорганізуючим
впливом на суспільство або життєдіяльність окремих людей. Наслідки або ж
кількісна оцінка збитків, заподіяних небезпекою, залежить від багатьох
чинників, наприклад, від кількості людей, що знаходились у небезпечній
зоні, кількості та якості матеріальних (у тому числі й природних)
цінностей, що знаходились у цій зоні, природних ресурсів. Результати цих
наслідків визначають як шкоду. Кожний окремий вид шкоди має своє
кількісне вираження. Наприклад, кількість загиблих, кількість поранених,
площа зараженої території, площа лісу, що вигоріла, вартість зруйнованих
споруд тощо. Найбільш універсальний кількісний засіб визначення шкоди –
це вартісний, тобто визначення шкоди у грошовому еквіваленті.

Другою кількісною характеристикою небезпеки є квантифікація небезпек,
яка визначає ступінь небезпеки або ризик.

Ризик – це кількісна характеристика оцінки ступеня небезпеки. Ризик є
критерієм реалізації небезпеки. Нескінченно малий (“нульовий”) ризик
свідчить про відсутність реальної небезпеки в системі, і навпаки: чим
вищий ризик, тим вища реальність впливу небезпеки.

Величина ризику (R) визначається як відношення кількості подій з
небажаними наслідками (n) до максимально можливого їх числа (N) за
конкретний період часу.

Характерним прикладом визначення загального ризику може служити
розрахунок числового значення загального ризику побутового травматизму
зі смертельними наслідками. Відповідно до статистичних даних, за 1998
рік в Україні загинуло у побутовій сфері 68,2 тис. осіб. Наразитись на
смертельну небезпеку в побуті практично міг кожен із загального числа
громадян, що проживали в Україні на цей період, тобто N = 50 000 000
осіб. Тоді числове значення загального ризику смертельних випадків у
побутовій сфері в 1998 році складатиме:

R = 68 200 / 50 000 000 = 0,001 362 = 1 362 х 10-6.

Це означає, що з кожного мільйона громадян, які проживали в Україні, у
побутовій сфері загинуло у 1998 році 1 362 осіб.

Сучасні вчені висувають концепцію прийнятного ризику, суть якої полягає
у напрямі до такої безпеки, яку суспільство може прийняти (дозволити) у
даний період часу. Нині з’ясувалося, що не можна досягти абсолютної
безпеки; суспільство може собі дозволити лише економічно виправданий
рівень безпеки.

Введено поняття індивідуального ризику загибелі людини.

Забезпечити нульовий ризик неможливо. Набула поширення концепція
прийнятого ризику, тобто такий ризик суспільство може прийняти
(дозволити) у даний час і котрий може бути економічно виправданий.
Прийнятий ризик вміщує технічні, економічні, соціальні та політичні
аспекти, являючи собою компроміс між рівнем безпеки та можливостями її
досягнення.

У деяких країнах, наприклад, у Голландії, рівні прийнятого ризику
встановлені у законодавчому порядку.

Основним питанням безпеки життєдіяльності є питання підвищення рівня
безпеки, тобто зниження імовірності ризику до припустимого рівня. Це
можливо досягти кількома шляхами:

– повна або часткова відмова від робіт, операцій та систем, які мають
високий ступінь небезпеки;

– заміна небезпечних операцій іншими, менш небезпечними;

– удосконалення технічних систем та об’єктів;

E U Ue yyyyyyyyyyyyyyyyyyyyyyooioy

&

¦

&

– розробка та використання спеціальних засобів захисту;

– заходи організаційно-управлінського характеру, в тому числі контроль
за рівнем безпеки, навчання людей з питань безпеки, стимулювання
безпечної роботи та поведінки;

– ліквідація наслідків аварій та катастроф з наступним їх аналізом.

Як правило, для підвищення рівня безпеки завжди використовується
комплекс цих заходів та засобів. Для того щоб надати перевагу конкретним
засобам та заходам або певному їх комплексу, порівнюють витрати на ці
заходи та засоби і рівень зменшення шкоди, який очікується в результаті
їх запровадження. Такий підхід до зменшення ризику небезпеки називається
управлінням ризиком.

Безпека життєдіяльності є збалансованою взаємодією людини і середовища,
її соціально-культурного життя, яка стосується не стільки політичної,
економічної сфер соціальної діяльності людини, скільки особистого
сприймання і внутрішнього відчуття безпеки окремою людиною. Більшість
людей інтуїтивно розуміє значення безпеки. Це і запобігання хвороби, і
порушення усталеного способу життя у сім’ї, трудовому колективі чи
природному середовищі, і захист від хуліганства та злочинності.

Явище безпеки характеризується 4 суттєвими ознаками, а саме:

– універсальністю: безпека турбує всіх людей на землі, оскільки
відсутність безпеки має загальні загрози нормальному життю (безробіття,
наркоманія, злочинність, тероризм, забруднення довкілля, порушення прав
і свобод людини);

– взаємозалежністю: безпека нині більше не стосується тільки окремої
людини, соціальної групи чи навіть країни (голод, захворювання,
забруднене середовище, торгівля наркотиками, етнічні конфлікти не є
ізольованими подіями, які обмежені житлом людини чи національними
кордонами);

– підконтрольністю розвитку подій: про безпеку можна говорити тільки
тоді, коли та чи інша небезпека виявляється на ранніх етапах виникнення,
коли ліквідуються глибинні утворення дисбалансу між людиною і світом, а
не їх трагічні наслідки. Значно дешевше та більш гуманно діяти на ранніх
етапах відповідно до розвитку подій, ніж пускати події за течією;

– проблемністю людського життя, яка не дає змоги повно розв’язати
проблему безпеки людини, домогтися абсолютної ліквідації небезпеки, тому
людські проблеми повинні бути мінімізовані, оскільки має значення все:
як живеться людині в суспільстві, який її соціальний і духовний
потенціал, наскільки вона вільна у виборі та на які вчинки спонукає її
оточення.

Перша допомога потерпілому при ураженні електричним струмом.

Організм зазнає травми при випадковому зіткненні з електричним струмом.

Явища, що виникають від зіткнення з електричним струмом, залежать від
ряду умов, серед яких головну роль відіграють властивості електричного
струму і функціональний стан самого організму. Властивості електричного
струму визначаються характером струму (постійний чи змінний), напругою і
частотою його, напрямком, тривалістю дії. Постійний струм діє швидше,
ніж змінний, але змінний небезпечніше постійного при відносно невеликій
його напрузі і низькій частоті, тому що опір тканин змінному струму
слабкіший, ніж постійному. Збільшення частоти періодів зменшує шкідливу
дію струму. Високочастотні струми не небезпечні і застосовуються в
лікувальних цілях.

Сила струму виражається у відношенні напруги струму до того, опору, що
роблять йому тканини. При тій самій напрузі вона тим більше, чим менше
опір тканин. Шкідливий вплив струму буде великим при впливі на вологу
шкіру, тоді як суха шкіра чинить більший опір електричному струму. В
опорі електричному струму істотну роль грає величина поверхні тканини,
що стикається з електродами.

Істотне значення має те, через які органи проходить струм, що можна
установити, з’єднуючи думкою місця входу і виходу струму. Особливо
небезпечне проходження струму через серце, головний мозок, тому що це
може викликати зупинку серця і подиху. Узагалі при будь-який
електротравмі уражується серце. У важких випадках розвивається картина,
що нагадує кардіологічний шок: частий м’який пульс, низьке АТ,
потерпілий блідий, наляканий, відзначається задишка, нерідко
спостерігаються судороги, зупинка подиху.

Ступінь порушень, що викликає електричний струм, залежить від тривалості
дії струму. Відомо, що струм навіть високої напруги і великої сили не є
смертельним якщо він діє менше 0,1 секунди. Чутливість до електричного
струму різна в різних видів тварин і навіть індивідів одного виду.
Функціональний стан організму, його нервової системи грає в цьому
відношенні значну роль: чим більше збудлива нервова система, тим більш
різка її реакція при ураженні струмом. Електричний струм великої сили
діє і безпосередньо на тканину. У місцях входу і виходу струму
(найчастіше на руках і ногах) спостерігаються важкі електричні опіки аж
до обвуглювання. У більш легких випадках маються так звані мітки струму
— округлі плями від 1 до 6 см у діаметрі, темні усередині і синюваті по
периферії. На відміну від термічних опіків волосся не обпалене.

Загальна дія електричного струму на організм (у залежності від сили)
проявляється у головному болі, нудоті, підвищеною частотою серцевого
ритму і подиху, підвищенням АТ і наступним деяким його падінням,
паралічем м’язів, набряком і водянкою.

Дія сильного струму (100ма і вище) унаслідок порушення нервової системи
спочатку викликає підвищення АТ і задишку. Потім настає гальмування ЦНС,
що супроводжується значним зниженням АТ, ослабленням і навіть тимчасовою
зупинкою подиху, потьмаренням свідомості, іноді його втратою. Такий стан
може проявитися у виді «мнимої смерті». При наданні своєчасної допомоги
нерідко вдається відновити життєві функції. При електричному шоці можуть
спостерігатись судороги, параліч подиху і повна зупинка тривалості
серця.

НЕВІДКЛАДНА ДОПОМОГА

Насамперед потерпілого звільняють від контакту з електрострумом (якщо це
не зроблено раніше). Виключають джерело електроживлення, а якщо це
неможливо, то скидають обірваний провід дерев’яним сухим ціпком.

Якщо той, хто надає допомогу одягнений у гумові чоботи і рукавички, то
можна відтягнути потерпілого від електропроводу.

При зупинці подиху проводять штучне дихання, вводять серцеві і
серцево-судинні засоби ( 0.1% розчин адреналіну — 1 мл, кординамін — 2
мл, 10% розчин кофеїну — 1 мл підшкірно), засоби, що стимулюють подих (
1% розчин лобеліну — 1 мл внутрішньовенно чи повільно
внутрішньом’язово).

Накладають стерильну пов’язку на рану від електричного опіку.

Штучне дихання не припиняють протягом тривалого часу. При зупинці серця
— непрямий масаж серця, внутрішньо серцеве введення розчину адреналіну і
10 мл 10% розчину хлориду кальцію.

Госпіталізація. Транспортування лежачи на носилках в опікове чи
хірургічне відділення.

Класифікація приміщень за вибухо та пожежною небезпекою.

Пожежа — неконтрольоване горіння поза спеціальним осередком, що завдає
моральні і матеріальні збитки, а іноді призводить до загибелі людей.
Вона виникає через недотримання правил пожежної безпеки; необережне
поводження з вогнем; несправність електрообладнання; аварії, катастрофи;

природні явища.

 

Горюча речовина — тверда, рідка або газоподібна речовина, здатна
окислюватись з виділенням тепла та випромінюванням світла.

Окислювач —кисень, хлор, фтор, сірка та інші речовини, які при
нагріванні або ударі мають здатність розкладатися з виділенням кисню.

Джерело запалювання —вплив на горючу речовину та окислювач, що може
спричинити загорання. Джерела запалювання поділяються на відкриті і
приховані.

За відсутності одного з трьох факторів горіння не виникає

 

Пожежонебезпечні матеріали — матеріали і речовини, які за своїми
властивостями сприяють виникненню або поширенню пожежі.

Загорання — виникнення горіння під дією джерела запалювання.

Спалах — швидке згорання горючої суміші, що не супроводжується
утворенням стислих газів.

Самозагорання —- явище різкого збільшення швидкості екзотермічних
реакцій, що призводить до виникнення горіння речовини.

Займання — загорання, що супроводжується появою полум’я.

Самозаймання — самозагорання, що супроводжується появою полум’я.

Вибух — швидке перетворення речовини, що супроводжується виділенням
енергії та утворенням фронту стислих газів.

Температура займання — найменша температура речовини, при якій виникає
стійке горіння.

За горючими властивостями речовини і матеріали поділяють на 3 групи:

1.  Горючі — мають властивість самозагоратися, чи загоратися від джерела
запалювання та самостійно горіти після видалення джерела запалювання;

2.   Важкогорючі — можуть загоратися у повітрі від джерела запалювання,
але не горять за відсутності джерела запалювання;

3.   Негорючі — не можуть горіти в повітрі.

Вогнестійкість будівельних конструкцій —властивість зберігати несучу і
відгорожувальну функцію в умовах пожежі, год.

Вогнестійкість споруд визначається межею вогнестійкості основних
будівельних конструкцій. Згораємі частини будівель не мають межі
вогнестійкості.

Класифікація виробництв за пожежо- та вибухонебезпекою:

 

А — вибухо- і пожежонебезпечні;

Б — вибухо- і пожежонебезпечні;

В — пожежонебезпечні;

Г — у виробництві яких є розжарені негорючі матеріали або тверді, рідкі,
чи газоподібні речовини, що спалюються при утилізації як паливо.

Д — виробництва, де є незгораємі речовини у холодному стані,

Е — вибухонебезпечні (за умовами технологічного процесу може статися
лише вибух без наступного горіння).

Простір приміщення або його частина, де можуть утворитися
вибухонебезпечні суміші, або знаходитись горючі матеріали називаються
вибухо- або пожежонебезпечною зоною.

Вибухонебезпечні зони поділяються на 6 класів: В1, В1а, В1б, В1г, ВІІ,
ВІІа; пожежонебезпечні — на 4 класи: П-1, П-ІІ, П-ІІа, П-ІІІ.

 

Відповідно до Закону України “Про пожежну безпеку” забезпечення безпеки
підприємств, установ покладено на керівників або уповноважених ними
осіб; їх обов’язки щодо забезпечення пожежної безпеки обумовлені статтею
5 цього Закону.

Обов’язки керівників підприємств та посадових осіб щодо пожежної
безпеки:  

1.   Розробляти комплекс заходів щодо забезпечення пожежної безпеки на
підприємстві, в установі, організації;

2.  Відповідно до державних нормативних актів з пожежної безпеки
розробляти і затверджувати положення, інструкції, інші нормативні
документи, що діють у межах підприємства; здійснювати контроль за їх
виконанням;

3.   Організовувати навчання працівників щодо пожежної безпеки;

4.  Утримувати у справному стані засоби протипожежного захисту і
зв’язку, пожежну техніку, обладнання та інвентар, не використовувати
його не за призначенням;

5.   Здійснювати службове розслідування випадків пожеж.

Загальні вимоги пожежної безпеки:  

?   Кожний працівник повинен знати правила поведінки при пожежі, шляхи
евакуації, вміти користуватися первинними засобами пожежогасіння, знати
місце їх знаходження.

?   Легкозаймисті та горючі рідини необхідно зберігати у спеціально
відведених місцях окремо від інших матеріалів.

?   У разі виникнення пожежі працівники повинні негайно повідомити про
це пожежну охорону за телефоном 01 та керівництво підприємства, і
негайно розпочати ліквідацію пожежі всіма наявними засобами.  

Державний пожежний нагляд

Комплекс технічних, експлуатаційних, організаційних і режимних заходів
щодо відвернення пожеж розробляє і здійснює Державний пожежний нагляд.
Представники органів Державного пожежного нагляду мають право перевіряти
стан протипожежного захисту будівель, споруд, складів, вимагати
відповідні документи та інформацію, притягувати до відповідальності
осіб, винних у порушенні постанов, правил, норм, інструкцій з пожежної
охорони, частково чи повністю забороняти роботу підприємства при
наявності небезпеки виникнення пожежі.

 

Пожежна безпека — стан об’єкта, за якого з встановленою вірогідністю
виключається: можливість виникнення і розвиток пожежі; дія на людей
небезпечних факторів пожежі; забезпечується захист матеріальних
цінностей.

 

 

Показником ефективності процесу евакуації є період часу, протягом якого
люди можуть при необхідності залишити окремі приміщення і будинок
взагалі.

Безпека евакуації досягається за умови, коли тривалість евакуації людей
з окремих приміщень і будинку в цілому менша за критичну тривалість
пожежі, яка становить небезпеку для людини.

Критична тривалість пожежі — час досягнення небезпечних для людини
температур і зменшення вмісту кисню у повітрі. 

Правила поведінки людей при виникненні пожежі на об’єктах:

?   У випадку виникнення пожежі необхідно викликати спеціалізовану
пожежну частину за телефоном 01 та повідомити керівництво і персонал.

?   Здійснити необхідні заходи щодо гасіння пожежі власними силами.

?   Евакуювати людей і майно. У першу чергу евакуюють найбільш цінні та
пожежонебезпечні матеріали.

?   У випадку, якщо неможливо погасити пожежу власними силами, потрібно
якнайшвидше залишити приміщення через основні та запасні виходи.

?   Виходячи з приміщення, де виникла пожежа, потрібно щільно зачинити
двері, щоб зменшити надходження кисню до приміщення.

Список використаної літератури :

Захарченко М.В., Орлов М.В., Голубєв А.К. та ін. Безпека життєдіяльності
у повсякденних умовах виробництва, побуту та у надзвичайних ситуаціях:
Навч. посібник. – К.: ІЗМИ, 1996. – 196 с.

Безопасность жизнедеятельности: Учебник для вузов / Под общей ред. С.В.
Белова. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Высшая шк., 1999. – 448 с.

Хижняк М.І., Нагорна А.М. Здоров’я людини та екологія. – К.: Здоров’я,
1995. – 232 с.

Бакка М.Т., Мельничук А.С., Сівко В.І. Охорона і безпека життєдіяльності
людини: Конспект лекцій. – Житомир: Льонок, 1995. – 165 с.

«Невідкладні стани й екстрена медична допомога. Довідник.»Під ред. Е.И.
Чазова, Москва 1989 (ст 474)

«Патологічна фізіологія» (1965). Альперн Д.Е. (ст 47).

» Судова медицина» (1953) Райський М.И. (стр 241)

PAGE

PAGE 15

Похожие записи