Реферат на тему

Забезпечення безпеки економічної діяльності

Однією з головних особливостей сьогодення є перехід від індустріального
суспільства до інформативного. Основним видом економічної діяльності
стає виробництво, збереження і розповсюдження інформації.

Недовготривалість інформації – наслідок науково-технічного прогресу,
який робить розробки застарілими ще до того, як вони виходять на ринок.
Ця обставина заохочує конкурентів полювати, перш за все, за новими
ідеями. Тому для досягнення успіху в комерційній діяльності потрібно
надійно оберігати свою інформацію і оперативно її використовувати.

Збереження в таємниці цієї інформації від усіх сторонніх, крім
податкових і фінансових служб, — найголовніша умова для збереження
досягнутих в конкурентній боротьбі позицій. Захист такої інформації є
також необхідною умовою в зв’язку з комерційним (промисловим)
шпигунством.

Суб’єктами зовнішніх загроз об’єктів економіки є спецслужби іноземних
держав; організована злочинність; недержавні організації та окремі
особи, які займаються промисловим шпигунством; окремі особи, що
виношують протиправні та деструктивні дії.

До внутрішніх загроз безпеці економічної діяльності слід віднести такі:

— протиправні та інші негативні дії персоналу комерційної структури;

— порушення встановленого режиму захисту інформації з обмеженим
доступом для сторонніх осіб;

— інші порушення правил режиму безпеки, діловодства тощо, які створюють
передумови щодо реалізації протиправних цілей злочинними елементами;

— низькій рівень кадрового, організаційно-правового,
інформаційно-аналітичного забезпечення управління потенційними ризиками
як від внутрішніх, так і від зовнішніх загроз.

Для таємного збору, аналізу і використання особливо цінної інформації,
що охоплює сфери ринкової економіки використовується економічна
розвідка. Метою економічної розвідки є забезпечення конкурентної
переваги для досягнення успіху в ринковій економіці. Напрямком
економічної розвідки є промислове шпигунство, завданням якого є
оволодіння ринком збуту, підробка товарів, дискредитація чи усунення
конкурентів, перепродаж фірмових секретів, зрив переговорів по
контрактах, шантаж окремих осіб, створення умов для підготовки та
проведення терористичних і диверсійних акцій.

Об’єктами промислового шпигунства можуть бути фінансові звіти та
прогнози, маркетинг та стратегія цін, технічна документація існуючої та
перспективної продукції, перспективні плани розвитку виробництва,
фінансовий стан об’єкту економіки, умови продажу чи злиття об’єктів,
організаційна структура об’єкту, умови контрактів, найважливіші елементи
системи безпеки, кодів та процедур доступу до інформаційних центрів.

Економічна діяльність підприємства тісно пов’язані з конкуренцією.
Конкуренцію можна поділити на добросовісну і недобросовісну.
Добросовісна конкуренція має за мету створення кращих товарів з
одночасним зменшенням собівартості, наданням більш якісних послуг та ін.

До недобросовісної конкуренції можна віднести економічне шпигунство,
неправдиву рекламу, підробку під продукцію конкурента, корупцію(підкуп
державних, політичних, громадських діячів, урядовців, службовців
державного апарату), демпінг (продаж товарів за заниженими цінами для
завоювання ринків збуту й придушення конкурентів) та ін.

Підприємництво тісно пов’язане з конкуренцією, а конкуренція неможлива
без отримання інформації. Способи одержання інформації можна поділити на
законні і незаконні.

Законні способи одержання інформації:

— збір і аналіз інформації з офіційно опублікованих джерел;

— відвідування виставок та ярмарків, влаштованих конкурентами;

— придбання і дослідження виробів конкурента (зворотна інженерія).

Незаконні способи одержання інформації:

— вивідування потрібної інформації у спеціалістів конкурента;

— переманювання ведучих спеціалістів з метою одержання потрібної
інформації;

— підкуп співробітників із ключових відділів конкурента;

— засилка агентів на фірму чи в близьке оточення ведучих спеціалістів;

— викрадення креслень, документів, зразків виробів;

— негласний контроль за кореспонденцією;

— незаконне одержання інформації в державних чиновників шляхом підкупу;

— одержання інформації з використанням технічних засобів (контроль
телефонних розмов, встановлення підслуховуючої апаратури);

— обманні переговори і, після одержання інформації, відмова від
предмету переговорів (договору, угоди тощо);

— обманне пропонування роботи спеціалістам із фірм суперників, з метою
заволодіння інформацією.

Щоб забезпечити захист інтелектуальної власності необхідно провести її
аналіз. Його метою є: по-перше, оцінити її уразливість; по друге, вид і
потенційну цінність; по третє, спрогнозувати можливість загрози.

Головний результат цієї роботи – виявлення можливих каналів витоку
інформації. Потенційний ризик витоку інформації з обмеженим доступом
(закритої інформації) існує в двох напрямках: зовнішній і внутрішні
канали.

Зовнішній канал пов’язаний з одержанням інформації за допомогою таких
дій:

— з допомогою технічних засобів для підслуховування (спеціальна
звукозаписуюча апаратура для зняття інформації з вікон при допомозі
лазерних випромінювачів, навідні мікрофони, спеціальні системи
спостереження і передачі відеозображень, спеціальна фотоапаратура,
прилади нічного бачення тощо);

— в процесі проходження її через комунікаційні мережі;

— викрадення або зняття копій з документів та інших носіїв інформації;

— знищення інформації або пошкодження її носіїв;

— підкуп, шантаж, переманювання співробітників, провідних фахівців.

Внутрішній канал витоку інформації пов’язаний з користю чи іншою
особистою зацікавленістю окремих співробітників, незадоволених
заробітною платою чи відносинами з керівництвом, а також з впровадженням
до штату підприємства осіб, що працюють на конкурентів. Такі
співробітники можуть розголосити комерційну таємницю конкурентам або
знищити важливу інформацію. Балакучість співробітників також може стати
внутрішнім каналом витоку інформації, якщо службові розмови ведуться
ними в неналежних для цього місцях (готелі, кімнати для куріння тощо).

Найбільш типовими причинами та умовами, які сприяють розголошенню
відомостей, що містять закриту інформацію (комерційну таємницю) є:

— відсутність персональної відповідальності посадових осіб за
збереження цінних відомостей:

— допуск до цінних відомостей невиправдано широкого кола осіб;

— порушення правил спеціального діловодства;

— відсутність умов для підтримання на належному рівні режиму захисту;

— недотримання встановленого порядку проведення особливо важливих
нарад, конфіденційних переговорів;

— порушення пропускного режиму та охорони об’єкту;

— незахищеність технічних каналів від витоку цінних відомостей;

— не систематичне і не ґрунтовне проведення із співробітниками
профілактичних навчань;

— недосконалий контроль за додержанням режиму захисту відомостей, що
містять комерційну таємницю.

Отже, найбільш вірогідними каналами витоку інформації є:

1. персонал, який має доступ до інформації;

2. документи, які містять цю інформацію;

3. технічні засоби та системи обробки інформації, в тому числі лінії
зв’язку, якими вона передається.

Чинним законодавством визначено три категорії інформації з обмеженим
доступом:

— інформація, що складає банківську таємницю;

— інформація, яка містить комерційну таємницю;

— конфіденційна інформація.

Якщо в результаті аналізу зроблено висновок, що та чи інша інформація
потребує захисту, необхідно розпочати розробку програм його проведення.
При цьому переслідуються такі цілі: запобігання або значне ускладнення
викрадення ваших секретів; доведення до відома всіх співробітників фірми
інформації про важливість ваших секретів та заходи покарання за їх
розголошення. Зарубіжний досвід захисту передбачає наступні заходи:
законодавчі, морально-етичні, фізичні, адміністративні, технічні
(застосування електронних та інших пристроїв для захисту інформації),
криптографічні (шифрування інформації), програмні (застосування
спеціальних програм для захисту інформації). Вітчизняний досвід
передбачає наступні методи захисту інформації з обмеженим доступом:

— правові (закріплення в нормативних і установчих документах прав і
обов’язків відповідних суб’єктів щодо порядку захисту інформації);

— організаційні (організація діловодства з грифом конфіденційності,
розмежування доступу до інформації, встановлення порядку використання
технічних засобів і приміщень та певного порядку використання технічних
засобів і приміщень та певного порядку роботи з відвідувачами (їх облік,
прийом, супровід), певного порядку переговорів з відвідувачами, навчання
співробітників, підвищення їх відповідальності).

— технічні (засоби охорони території, захисту комунікацій, захисту
комп’ютерних систем і баз даних від несанкціонованого доступу).

Для того щоб захиститися від комерційного шпигунства необхідно: діяти в
межах закону, надавати конфіденційну інформацію тим, кому дійсно
необхідно знати цю інформацію, контроль за документами, контроль за
розмножувальною технікою, цензура, підбір персоналу, поділ комерційної
таємниці на окремі елементи, технічні заходи та ін.

Своєчасне виявлення і нейтралізація проявів внутрішньої та зовнішньої
загроз безпеки є першочерговим завданням всіх сил та засобів державних
правоохоронних органів та підприємницьких структур безпеки.

Комбіновані небезпеки

Загальна характеристика комбінованих небезпек

Згідно існуючої історії класифікації небезпек життєдіяльності
людства за джерелами походження до комбінованих небезпек належать
природно-техногенні, природно-соціальні та соціально-техногенні
небезпеки, джерелами яких є комбінація різних елементів життєвого
середовища (природного, техногенного, соціально-політичного).

Природно техногенні небезпеки

Природно-техногенні небезпеки проявляються, коли технічний вплив
сполучається з природними явищами.

Природні стихійні явища є відхиленням від звичайних природних процесів.
вони можуть порушити діяльність локальних або регіональних екосистем.
Для людини вони становлять небезпеку через те, що загрожують здоров’ю та
завдають економічних збитків.

Техногенні небезпеки (аварії на підприємствах, транспортні тощо) в
багатьох випадках спричиняють процеси, не властиві природним системам,
формують стійкі за часом відхилення від нормального стану екосистем.
Особливо небезпечні процеси, які призводять до накопичення забруднень у
заключних ланках ланцюгів живлення.

Природно-техногенні небезпеки: посилення парникового ефекту, порушення
озонового шару, кислотні дощі, виникнення пустель, ерозія та знищення
родючості ґрунтів, зсуви, селі, деградація лісів та ландшафтів,
забруднення Світового океану, землетруси та інші тектонічні явища.

Парниковий ефект. Вчені занепокоєні тим, що Земля розігрівається значно
швидше ніж раніше. Це спричинено різким збільшенням вмісту в атмосфері
вуглекислого газу, який на відміну від інших природних компонентів
атмосфери поглинає інфрачервоне випромінювання розігрітої Сонцем
поверхні Землі. При цьому він нагрівається і в свою чергу нагріває
атмосферу. Це викликає розігрівання планети, яке відоме під назвою
“парникового ефекту”. Для людства є два наслідки парникового ефекту.
Значне збільшення посушливості в середніх широтах (Україна, Кубань,
“зернові” штати США), в результаті чого врожаї зерна різко скоротяться.
Другий – це підйом рівня Світового океану на 2-3 м за рахунок танення
льодовиків. Світова промисловість і транспорт настільки залежить від
викопного палива, що в недалекому майбутньому значне надходження
вуглекислого газу в атмосферу неминуче. До заходів зменшення
вуглекислого газу в атмосфері можна віднести енергозбереження, розвиток
альтернативних джерел енергії, припинення вирубки лісів, насадження
дерев.

Порушення озонового шару. Глобальне порушення екологічної рівноваги в
природі через неконтрольоване збільшення викидів в атмосферу небезпечних
хімічних сполук та інші явища, призводять до руйнування озонового шару.
Озон – це газ, шар якого товщиною 2-3 міліметри у верхній частині
атмосфери є своєрідним щитом від жорсткого ультрафіолетового
опромінення, бо абсорбує енергію радіації, яка перетворюється в теплову
енергію газових молекул. Причому 90 % озону зосереджено на висоті 10-50
км. Ультрафіолетове випромінювання, як компонент сонячного
випромінювання, поглинається тканинами живих організмів і викликає
руйнування молекул білка та ДНК (дезоксирибонуклеїнова кислота, яка є
носієм генетичної інформації). Наслідками цього може бути збільшення
опіків шкіри і всього організму людини, зростання випадків хвороби очей
(катаракта, пошкодження сітчатки ока, пухлини роговиці), онкологічні
захворювання. Для населення особливо актуальними є заходи
індивідуального захисту від жорсткого ультрафіолетового випромінювання в
сонячні дні (покриття голови та шкіри, обмежене перебування на сонці та
ін.). Хоча існує домовленість індустріальних країн про заборону
використання речовин руйнуючих озон (фреон та ін.), вчені стверджують,
що навіть за повного припинення використання шкідливих речовин,
повністю озоновий шар не зуміє відновитись і до середини XXI сторіччя.

Кислотні опади. Кислотними називають опади – дощі, тумани, сніг –
кислотність яких вища за нормальну. Хімічний аналіз опадів вказує на
присутність сірчаної та азотної кислот, які утворюються внаслідок
сполучення оксидів сірки та азоту з парами води. Кислотні опади
пов’язані насамперед з роботою вугільних електростанцій, транспорту і
промислових підприємств. Ці опади призводять до зниження родючості
сільськогосподарських ґрунтів; вимивання з ґрунту кальцію, калію,
магнію, алюмінію та важких металів, які досить токсичні для тварин та
рослин; деградації та загибелі лісів; отруєння води озер і ставків, у
яких гине риба і комахи; зникнення кількості гірських зсувів і селів;
руйнування пам’яток архітектури, житлових будинків; збільшення
захворювання дихальних шляхів.

Виникнення пустель. Найбільш руйнівний вплив на ґрунт має ерозія, тобто
процес вивітрювання або вимивання часток ґрунту. Пісок – це те, що
залишається. Іншими словами, внаслідок ерозії земля може втрачати
родючий шар ґрунту доти, доки не перетвориться в пустелю, тобто
відбувається її опустелювання. Найважливішими причинами, які призводять
до опустелювання є часта оранка, перевипас худоби, вирубка лісів,
засолення грунтів внаслідок зрошення. Ерозія та виникнення пустель –
результат недбалого ставлення до навколишнього середовища. Ці процеси
можна контролювати та попереджати.

Землетруси та інші тектонічні явища. Техногенна діяльність людей за
останні роки значно знизила сейсмічну стійкість 70 % території України і
збільшила сейсмонебезпеку за рахунок стимуляції силових процесів,
розвитку техногенного карсту та підтоплень тощо. Вогнища цих землетрусів
переважно розташовуються на малій глибині. Найбільше знизилась
сейсмостійкість грунтів півдня України, а загальна небезпека підвищилась
до 8 балів. Сейсмічність у західних областях піднялась до 9 балів.

Природно-соціальні небезпеки

До природно-соціальних небезпек належать епідемії інфекційних
захворювань, венеричні захворювання, СНІД, наркоманія.

Проблеми для безпеки життєдіяльності створюють біологічні чинники
природного та антропогенного походження. Деякі мікроорганізми викликають
масове розповсюдження захворювань у вигляді епідемій та пандемій.

Епідемія – масове розповсюдження інфекційного захворювання людини в
будь-якій місцевості, країні, яке суттєво перевищує загальний рівень
захворюваності.

Пандемія – найвищий ступінь розвитку епідемії, коли якась інфекційна
хвороба поширюється на території усієї країни, території суміжних
держав, а іноді й багатьох країн світу (напр. грип, холера).

Соціальні хвороби – це захворювання людини, виникнення і розповсюдження
яких пов’язане переважно з несприятливими соціально-економічними умовами
(венеричні захворювання, туберкульоз та інші).

Найбільш поширена вірусна інфекція – грип, яка виникає як епідемія
щорічно. Вірус грипу дуже мінливий, має типи А, В, С, Д, а також багато
інших підтипів. Існує небезпека ускладнення вторинною інфекцією
(пневмонія, плеврит), яка може призвести навіть до смерті. В окремих
випадках грип викликає ускладнення у вигляді ураження серця, суглобів,
нирок, мозку. Найбільш ефективною та доступною формою профілактики грипу
є завчасна активізація захисних сил організму. Інший спосіб захисту –
вакцинація. Але головне, людина повинна тримати себе в чистоті –
духовній та фізичній.

Вірусний гепатит або хвороба Боткіна, посідає п’яте місце серед
найпоширеніших інфекцій, поступаючись лише ОРВ, грипу, вітряній віспі й
краснусі. Відомо мінімум сім збудників захворювання – A, B, C, D, E, G і
TTV, різних за симптоматикою та серйозністю наслідків. Збудник гепатиту
потрапляє в організм людини при нехтуванні правил гігієни, також із
забрудненою водою та їжею (збудник А), при медичних маніпуляціях,
перемиванні крові (збудник С) або активізуються при простудних
захворюваннях, грипі, невиправданому прийомі антибіотиків (збудник В). У
значної частини інфікованих захворювання протікає безсимптомно, і такі
хворі до лікарів не звертаються. Для запобігання цій хворобі необхідно
дотримуватись таких основних правил: мити руки перед їжею, кип’ятити
воду, обмивати кип’ятком овочі і фрукти. Найнадійніший захист від
гепатиту В – вакцинація.

?-?!O» $u*?,oooooooooooocccccccccccccc

YAETHoooooooooooooooooooooooooooo

тевих органів, наднирників, шкіри, кісток, суглобів, головного мозку
тощо. Зараження відбувається, коли здорова людина вдихає дрібні
крапельки рідкої або частки висохлої мокроти хворого на туберкульоз, а
також при вживанні в їжу молока, м’яса хворої на туберкульоз худоби.
Загальними ознаками для всіх форм хвороби є: підвищення температури,
потовиділення ночами, погіршення сну і апетиту, втрата ваги,
дратливість, зниження працездатності. При туберкульозі легень також
спостерігається кашель, сухий або з виділенням мокроти, може виникнути
легенева кровотеча. Збудником туберкульозу інфікована майже третина
населення Землі.

Для запобігання захворюванню на туберкульоз проводиться щеплення.
Отримавши вакцину (так звана БЦЖ), людина отримує послаблений штамп
туберкульозної палички і виробляє до неї імунітет. Але навіть невелике
послаблення імунітету, наприклад, після грипу, може спричинитись до
захворювання.

Розрізняють дві групи харчових захворювань мікробного походження:
харчові інфекції і харчові отруєння (інтоксикації).

Харчові інфекції (дизентерія і холера) виникають при активному
розмноженні і утворенні токсинів збудників в організмі. Найбільшу
небезпеку представляють збудники шлунково-кишкових захворювань. Їжа
служить для них лише переносником, харчові інфекції заразні та дуже
небезпечні через те, що більшість продуктів харчування, з якими вони
розповсюджуються, вживаються людьми кожного дня.

Харчові отруєння. Збудники харчових отруєнь на відміну від збудників
харчових інфекцій здатні жити та розмножуватись на продуктах. При цьому
харчові продукти стають отруйними внаслідок накопичення в них токсинів.
Особливістю харчових отруєнь є досить швидкий прояв ознак хвороби
(блювота, різкі болі в області живота, пронос, загальна слабкість).
Найбільш небезпечними харчовими отруєннями є ботулізм та отруєння
викликані стафілококами.

Харчові токсоінфекції займають проміжне положення між харчовими
інфекціями та харчовими отруєннями. Викликають токсикоінфекції
найчастіше сальмонелами (бактеріями). Харчові токсикоінфекції , які
викликаються сальмонелами, називаються сальмонельозами. Природним
джерелом патогенних сальмонел є тварини: худоба, свині, коні, собаки та
різні гризуни.

Захворювання, які передаються статевим шляхом. У цю категорію входять
декілька груп:

хвороби, які викликаються вірусами – генітальний герпес, СНІД, вірусні
генітальні бородавки та інші;

паразитарні – короста та ін.; оптимальні умови для передавання
створюються при статевих контактах;

бактеріальні – сифіліс, гонорея, а також різноманітні уретрити
(запалення сечівника), бактеріальний вагіноз;

грибкові – кандідоз на статевих органах.

Важливе значення має профілактика: слід уникати випадкових зв’язків,
користуватися презервативами, дотримуватись санітарно-гігієнічних
правил.

СНІД – синдром набутого імунодефіциту, що викликається ВІЛ (вірусом
імунодефіциту людини).

ВІЛ-інфекція передається при статевому контакті, під час переливання
крові чи пересадці органів чи тканин, при неодноразовому використанні
голок та шприців наркоманами, нанесенні татуювання, при пошкодженні
медичним інструментом, забрудненим ВІЛ, при контакті з інфікованими ВІЛ
тканинами та органами, від інфікованої матері – плоду під час вагітності
чи при годуванні грудним молоком. Найчастішими проявами хвороби є
підвищення температури тіла, збільшення лімфатичних вузлів, ангіна,
висипка на обличчі, на тулубі у вигляді рожевих або червоних плям,
розлад травлення, головний біль, блювання. Цей стан триває від 2 до 4
тижнів. Антитіла ВІЛ на цей момент ще не визначаються, а з’являються
лише через 1,5-3 місяці. За фазою гострої інфекції настає фаза
безсимптомної інфекції. Цей період триває до 3-5 років і більше. Людина
почувається здоровою, але залишається джерелом інфекції. У цей період
можлива поява деяких ознак прогресування хвороби: збільшуються
периферичні лімфатичні вузли. Наступною є стадія вторинних захворювань:
розлад шлунку, тривале (близько 1 місяця) підвищення температури тіла,
зменшення маси тіла триває 10% і більше, швидка втомлюваність нічна
пітливість. Приєднання вторинних інфекцій, викликаних вірусами,
бактеріями, розвиток пухлин, поява симптомів ураження нервової системи і
психічних порушень свідчать про те, що настала фінальна стадія
хвороби-СНІД.

Наркотики і наркоманія. За походженням наркотики поділяються на природні
і синтетичні, а за психофармакологічним впливом на три групи: 1. ті, що
пригнічують діяльність центральної нервової системи (опіати,
барбітурати); 2 – які збуджують діяльність центральної нервової системи
(амфетаміни, кокаїн, гашиш); 3 – які викликають галюцинації (марихуана,
мускатний горіх, ЛСД, мескалін, псилоцибін). Наркоманія – стан
епізодичного або хронічного отруєння, викликаний багаторазовим введенням
наркотику. В наркоманії як хворобі розрізняють два стани – залежність та
звикання. Виникає психічна і фізична залежність (абсистентний синдром
або “наркотичний голод”). У наркомана сіре обличчя, суха шкіра, волосся
та зуби поступово випадають, значно послаблена пам’ять. Всі його дії
спрямовані на те, щоб дістати наркотик. Найпоширенішою причиною смерті
наркоманів є передозування наркотиків і як наслідок набряк легень, шок.
Наркоманія набула ознак епідемії.

Соціально-техногенні небезпеки: професійна захворюваність, професійний
травматизм,

психічні відхилення та захворювання, викликані виробничою діяльністю

Фактори матеріально-виробничого середовища вагомо впливають на стан
здоров’я працівників, хоча в кожному конкретному випадку цей вплив на
рівень здоров’я дуже складний. Тим більше, що вплив виробничого оточення
на організм людини, особливо сьогодні, здійснюється на фоні погіршення
якості навколишнього середовища — забруднення атмосферного повітря,
питної води та продуктів харчування, неправильного способу життя,
шкідливих звичок (зловживання спиртними напоями, тютюнопаління,
наркоманія та ін.).

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, майже 50% усіх
факторів, що негативно впливають на здоров’я населення, залежать від
способу життя, до 20-25% —від стану навколишнього (в тому числі
виробничого) середовища, до 15-20% — від успадковості і приблизно до 10%
— від діяльності органів та установ охорони здоров’я .

Відомо, що підприємства, в основному, зосереджені у великих містах і на
працівників може негативно впливати комплекс факторів сучасного міста.
Великі міста характеризуються власним мікрокліматом, переважно більш
теплим. Сучасні промислові підприємства уявляють собою комплекс
виробництв, кожне з яких відрізняється своїм специфічним «спектром»
шкідливостей. Окремі виробництва, цехи та ділянки, які розташовані на
одному промисловому майданчику, навіть при дотриманні його зонування та
необхідної відстані між заводськими спорудами, своїм спектром
шкідливостей перекривають (накладаються на) шкідливості сусідніх
виробництв (ділянок, цехів), через що працівники даного виробництва в
тій чи іншій мірі можуть наражатися на дію сукупності техногенних та
природних факторів як власного, так і сусіднього виробництв Найбільше
цим факторам піддаються особи, які обслуговують виробниче устаткування,
або працюють просто неба. Їх організм зазнає дії не лише всього
комплексу професійних шкідливостей, але й метеорологічних умов, що
коливаються. В той же час, як правило, в першу чергу враховується дія
основного (негативного) фактора виробничого середовища

Більш чітко цей фактор реалізується у формі професійних захворювань —
патологічних станів людини, що обумовлені роботою і пов’язані з
надмірним напруженням організму чи несприятливим впливом шкідливих
виробничих факторів

В міру впровадження нових видів енергії, нових матеріалів та технологій,
заміни застарілого обладнання та технологічних процесів, одні професійні
хвороби зникають або частота їх вагомо знижується (наприклад,
приглухуватість клепальників), інші, навпаки, починають переважати
(наприклад, пневмоконіози електрозварювальників, хронічні інтоксикації у
працівників хімічного виробництва).

Вплив виробничих факторів не обмежується лише їх роллю як причини
професійних чи виробничо зумовлених захворювань. Виявлено що особи, які
контактують з токсичними речовинами, частіше хворіють загальними
хворобами (грипом, запаленнями верхніх дихальних шляхів та легенів,
розладами органів травлення), що ці захворювання проходять у них важче,
процес одужання йде повільніше, частіше трапляються рецидиви хронічних
захворювань, у цих осіб повільніше загоюються післяопераційні рани та
частіше реєструються загострення хвороби. За даними медоглядів, люди,
які працюють з хімічними речовинами, незалежно від їх походження,
висувають скарги на втому, дратівливість, безсоння, пригнічений настрій,
хвилювання, відсутність апетиту, болю в суглобах, м’язах. Вони погано
переносять як спеку, так і холод, їх дратує шум і поведінка оточення,
хоча до роботи з ними вони на це не реагували.

Дія ряду факторів виробничого середовища може призвести до пошкоджень
—порушення анатомічної цілісності чи функції організму людини, викликати
дискомфортні або екстремальні умови в трудовій діяльності працівників

Ось чому проблема підвищення безпеки життєдіяльності людини посідає
головне місце у стратегії виживання людства З цією метою в Україні в
1993 р., вперше серед країн СНД, був прийнятий Закон «Про охорону
праці», розроблена «Національна програма поліпшення стану безпеки,
гігієни праці та виробничого середовища на 1996-2000 роки».

Потенційні джерела небезпеки трудової діяльності.

Трудовий процес здійснюється в певних умовах виробничого середовища, що
характеризуються сукупністю елементів та факторів
матеріально-виробничого середовища, які впливають на працездатність та
стан здоров’я людини в процесі праці. Виробниче середовище і фактори
трудового процесу становлять в сукупності умови праці.

На здоров’я людини, її життєздатність і життєдіяльність великий вплив
мають небезпечні і шкідливі фактори. Небезпека — це наслідок такої дії
деяких факторів на людину, яка при їх невідповідності фізіологічним
характеристикам людини зумовлює феномен самої небезпеки. Небезпечний
фактор — це дія на людину, що в певних умовах призводить до травми, а в
окремих випадках — до раптового погіршення здоров’я або до смерті
Шкідливий фактор — це фактор дії на людину, який в певних умовах
призводить до захворювань або зниження працездатності До визначаючих
ознак небезпечних і шкідливих факторів відносяться: можливість
безпосередньої негативної дії на організм людини; ускладнення
нормального функціонування органів людини; можливість порушення
нормального стану елементів виробничого процесу, в результаті якого
можуть виникнути аварії, вибухи, пожежі, травми.

Матеріальними носіями шкідливих і небезпечних факторів е об’єкти, що
формують трудовий процес і які входять в нього, а також загально життєві
фактори оточуючого середовища; предмети праці;

засоби праці (машини, верстати, інструменти, споруди, приміщення, земля,
шляхи, канали і т. п.); продукти праці; технологія, операції, дії;

природнокліматичне середовище (гроза, повінь, атмосферні опади, сонячна
активність, фізичні параметри атмосфери і т. п.); флора, фауна, люди.

Небезпечні і шкідливі фактори за впливом на людину поділяються на три
групи: активні, пасивно-активні, пасивні

До активних належать фактори, що можуть вплинути на людину завдяки своїй
енергії. Вони діляться на такі підгрупи:

1) механічні фактори, що характеризуються кінетичною і потенціальною
енергією і механічним впливом на людину. До них належать: кінетична
енергія рухомих елементів, що обертаються, потенціальна енергія; шум;
вібрація; прискорення; гравітаційне тяжіння; невагомість; статичне
напруження; дим, туман, пилюка в повітрі; аномальний барометричний тиск
та інші;

2) термічні фактори, що характеризуються тепловою енергією та аномальною
температурою. До них належать: температура нагрітих і охолоджених
предметів і поверхонь, температура відкритого вогню і пожежі,
температура хімічних реакцій і інших джерел. До цієї групи належать
також аномальні мікрокліматичні параметри, такі як вологість,
температура і рухомість повітря, що призводять до порушення
терморегуляції організму;

3) електричні фактори: електричний струм, статичний електричний заряд,
електричне поле, аномальна іонізація повітря;

4) електромагнітні фактори: радіохвилі, видиме світло, ультрафіолетові
та інфрачервоні промені, іонізуючі випромінювання, магнітні поля;

5) хімічні фактори: їдкі, отруйні, вогне і вибухонебезпечні речовини, а
також порушення природного газового стану повітря, наявність шкідливих
домішок у повітрі;

6) біологічні фактори: небезпечні властивості мікро і макроорганізмів,
продукти життєдіяльності людей і інших біологічних об’єктів;

7) психофізіологічні: стрес, втома, незручна поза та інші.

До пасивно-активної групи належать фактори, що активізуються за рахунок
енергії, носіями якої є людина або обладнання: гострі нерухомі предмети,
малий коефіцієнт тертя, нерівність поверхні, по якій переміщується
людина і машина, а також нахил і підйом.

До пасивних належать ті фактори, які впливають опосередковано:
небезпечні властивості, що пов’язані з корозією матеріалів, накипом,
недостатньою міцністю конструкцій, підвищеними навантаженнями на
механізми і машини та інше. Формою прояву цих факторів є руйнування,
вибухи та інші види аварій.

Фактори характеризуються потенціалом, якістю, часом існування або дії на
людину, імовірністю появи, масштабами зони дії.

З позиції гігієни праці і виробничої санітарії серед хімічних факторів
необхідно виділити речовини з гостро направленим механізмом дії, за
концентрацією яких в повітрі повинен бути забезпечений контроль із
сигналізацією на перевищення ГДК. У списках ГДК поряд з величиною
нормативу стоїть літера «О».

Хімічні речовини, які можуть знаходитися в повітрі робочої зони
поділяють на: алергени, які спроможні викликати алергічні захворювання в
виробничих умовах (у списках ГДК поряд з величиною їх нормативу стоїть
літера «А»); канцерогени, які спроможні викликати злоякісне переродження
тканин (у списках ГДК поряд з величиною їх нормативу стоїть літера «К»);
в формі аерозолю (пилу) переважно фіброгенної дії (у списках ГДК стоїть
літера «Ф»).

У групі шкідливих виробничих факторів біологічної природи є підгрупа
мікроорганізмів та продуктів їх життєдіяльності. Небезпечність їх
обумовлена сенсибілізуючою здатністю (поряд з ГДК стоїть літера «А»).

Отже, фактори виробничого середовища якісно різнорідні, оскільки частина
з них створена людиною і вони відсутні серед факторів навколишнього
природного середовища. До них належать, по-перше, штучно синтезовані
хімічні речовини, продукти мікробного синтезу, штучне освітлення.

По-друге, окремі фактори виробничої сфери являють собою агенти
природного походження, інтенсивність дії яких в умовах виробництва
набула нових якостей. Це, наприклад, інфрачервоне випромінювання від
розплавленого металу, шум, який генерує обладнання чи функціонуюча
вентиляція, підвищений барометричний тиск (водолазні роботи), іонізуюче
випромінювання (роботи з виробництва, використання та утилізації
радіоактивних речовин і матеріалів), електричне та магнітне поле в
промислових умовах.

По-третє, фактори виробничого середовища діють на організм працівників у
дуже складних комбінаціях між собою та факторами трудового процесу, що
обумовлено, в першу чергу, особливостями технологічного процесу та
характером трудових операцій, що виконуються.

Інтенсивність дії факторів виробничого середовища під час робочої зміни
значно коливається навіть у безперервному, тим більше періодичному
технологічному процесі. Особливо виражена динамічність виробничого
середовища в так званих «імпульсних» технологіях.

Література

Бедрій Я.І., Джигирей В.С., Кидисюк А.І. та ін. Безпека життєдіяльності
– Львів, Афіша, 1999.

Васильчук М.В., Медвідь М.К., Сачков Л.С., Збірник нормативних
документів з безпеки життєдіяльності. Київ – 2000.

Даценко І.І. Гігієна та екологія людини – Львів, Афіша, 2000.

Депутат О.П., Коваленко І.В., Мужик І.С. Цивільна оборона, Львів,
Афіша, 2000.

Джигирей В.С., Жидецький В.Ц., Безпека життєдіяльності – Львів, Афіша,
2000.

Дубицький А.Е. Медицина катастроф М. 1994.

Желібо Є.П., Заверуха Н.М., Зацарний В.В. Безпека життєдіяльності.
Навчальний посібник, Київ «Каравела» 2001, Львів, Новий світ, 2000.

Жидецький В.Ц., Джигирей В.С. Основи охорони праці – Львів, Афіша, 2000.

Заплатинський В.М. Безпека життєдіяльності – Київ, КДТЕУ, 1997.

Захарченко М.В. Безпека життєдіяльності – Львів, За вільну Україну,
1997.

Збірник документів з питань безпеки життєдіяльності в системі освіти –
Львів, 1997.

Катренко Л.А., Пістун І.П. Охорона праці в галузі освіти, Суми.
Університецька книга, 2000.

Лапін В.М. Безпека життєдіяльності людини – Львів, Банківський коледж,
1999.

Лозниця В.С. Психологія та педагогіка – Київ, ЕксОб, 2000.

Методичний посібник з цивільної оборони і надзвичайних ситуацій, Київ,
1997.

Миценко І.М. Забезпечення життєдіяльності людини в навколишньому
середовищі – Кіровоград, 1998.

Похожие записи