Реферат на тему:

Вплив найпоширеніших хімічних речовин на стан здоров’я людини.

Пестициди

Як зазначалося раніше, пестицидами (отрутохімікатами) називають велику
групу речовин і сполук, які використовують для знищення шкідливих комах,
збудників хвороб рослин (бактеріальних, грибкових, вірусних), гризунів,
бур’янів.

Отрутохімікати у процесі застосування можуть потрапляти в атмосферу,
воду, грунт, забруднюючи харчові продукти. Небезпека цих речовин
зумовлюється гонадотоксичною, ембріотоксичною, тератогенною (вади
розвитку плода), мутагенною (зміни в генетичному матеріалі) та
канцерогенною дією.

Залежно від виробничого призначення розрізняють кілька груп
отрутохімікатів. Серед них найбільше значення мають: інсектициди
(знищують шкідливих комах), бактерициди і фунгіциди (впливають на
бактеріальні та грибкові збудники хвороб рослин); акарициди (знищують
кліщів), зооциди (знищують гризунів); нематоциди (знищують молюсків і
слизняків) та гербіциди (знищують бур’яни, а також використовуються для
протруювання насіння).

Багато препаратів мають комбінований ефект, тобто діють водночас як
інсектициди і фунгіциди (інсектофунгіциди), як інсектициди й акарициди
тощо.

До отрутохімікатів належать різні за хімічним складом речовини:
фосфорорганічні сполуки (ФОС); хлорорганічні сполуки (ХОС);
ртутьорганічні сполуки (РОС); карбамати; нітрофенольні сполуки;
препарати, які містять мідь; біологічні препарати.

Ступінь токсичності пестицидів визначається мірою легкості їх
проникнення крізь шкіру, здатністю до накопичення в організмі
(кумуляції), ступенем і швидкістю знешкодження і видалення з організму.

Фосфорорганічні сполуки

За ступенем токсичності розрізняють ФОС отруйні (меркаптофос, октаметил,
метафос, тіофос), що заборонені до використання в сільському
господарстві; високотоксичні (метилмеркаптофос, фос-фамід); середнього
ступеня токсичності (хлорофос, карбофос, метил-нітрофос та ін.) і
малотоксичні (авенін, метилацетофос та ін.).

Отруєння ФОС можливе на виробництві, у сільському господарстві та
побуті. Ці сполуки потрапляють в організм через органи дихання,
неуражену шкіру і травний канал. Більшість ФОС мають кумулятивну дію.
Ознаки отруєння різними видами ФОС подібні, але швидкість їх появи і
вираженість залежать від кількості отрути, що потрапила в організм,
шляхів її надходження, ступеня токсичності.

Фосфорорганічні сполуки є нейротропною отрутою, що вражає переважно
парасимпатичну частину вегетативної нервової системи і діє
загальнотоксично на центральну нервову систему. Основну роль у механізмі
дії ФОС відіграє пригнічення активності ферменту холі-нестерази, який
бере участь у процесі передавання нервових імпульсів. Це призводить до
порушення функцій усіх органів, які мають парасимпатичну іннервацію.

Основні симптоми, за якими розпізнається отруєння ФОС, — посилення
секреції сльозових, бронхіальних і потових залоз, системи травлення,
уповільнення пульсу і розширення кровоносних судин, посилення скорочення
гладеньких м’язів очей (колового м’яза, райдужної оболонки), бронхів,
кишок, жовчних і сечових шляхів, матки, виникнення м’язової слабкості,
підвищення артеріального тиску, ураження центральної нервової системи
загальнотоксичного характеру (головний біль, порушення сну, сплутаність
свідомості, судоми тощо).

Відомі три ступеня гострої інтоксикації ФОС — легкий, середній і тяжкий.

Інтоксикація легкого ступеня супроводжується головним болем,
запамороченням, загальною кволістю, безсонням, болем у животі, нудотою,
іноді блюванням, великим виділенням слини й поту. Можливі звуження
зіниць, млява реакція зіниць на світло, помірна брадикардія й
артеріальна гіпотензія.

Симптоми легкого отруєння минають через кілька годин, інколи через
кілька діб. Хворий із симптомами легкого отруєння має перебувати під
наглядом лікаря протягом двох-трьох днів зі звільненням від роботи
щонайменше на тиждень.

Інтоксикація середнього ступеня характеризується вираженішими
порушеннями центральної нервової системи: посилюється головний біль,
запаморочення, виникає відчуття неспокою, страху, стан депресії,
безсоння. Згодом приєднуються відчуття стискання у грудях, задишка,
кашель, напади ядухи з численними сухими хрипами, нудота, спазми кишок,
рідкі випорожнення, посилюються болісні явища в ділянці печінки, нирок,
гостро виражена артеріальна гіпотензія, ознаки дистрофії міокарда, хода
стає хиткою, нестійкою.

Інтоксикація тяжкого ступеня характеризується сплутаним станом
свідомості, виникає непогамовне блювання, мимовільні сечовипускання і
дефекація, судоми м’язів кінцівок і тіла. Значно виражені розлади
дихання, які нагадують набряк легенів, з’являються ознаки токсичного
ураження нирок, печінки, серця. Наростають явища токсичної коми і
можлива смерть від асфіксії.

Особливості інтоксикації ФОС, час її виникнення залежать від шляху
надходження отрути в організм. Так, у разі надходження ФОС у шлунок
насамперед виникають диспепсичні явища, спазм кишок тощо. Якщо ФОС діяли
на шкірні покриви, у місці контакту спостерігаються фібриляція м’язів і
посилення потовиділення, хоча місцеві шкірні реакції можуть бути
відсутніми (винятком є ФОС, які в разі тривалого впливу на шкіру
спричинюють її подразнення, розвиток дерматиту — карбофос, меркаптофос).

Місцевий вплив ФОС на слизову оболонку очей викликає кон’юнктивіт,
порушення зору (звуження зіниць, послаблення зору).

Картина хронічної інтоксикації проявляється розвитком функціональних
порушень нервової системи за типом токсичної неврастенії, яка
поєднується з явищами вегетосудинної дистонії. Скарги хворих численні і
різноманітні: головний біль, запаморочення, порушення сну,
роздратованість, підвищені стомлення, потовиділення, послаблення
пам’яті, диспепсичні розлади. У подальшому можуть приєднатися зміни
психіки (депресія, галюцинації, зниження рівня інтелекту), зміни з боку
травного каналу, печінки, серцево-судинної системи, картини крові.

В осіб, які мають тривалий контакт з ФОС, можуть спостерігатись ураження
шкіри (сухість, дерматити), у жінок — порушення менструального циклу.

Перша допомога при отруєнні ФОС полягає в негайному припиненні контакту
з ними.

Якщо отрута потрапила у травний канал, постраждалому дають випити кілька
склянок води, бажано з карбаміном чи гідрокарбонатом натрію (1 чайна
ложка на 1 склянку води), після чого викликають блювання шляхом
подразнення задньої стінки горла. Промивання здійснюють двічі-тричі.
Після цього дають випити півсклянки 2%-ного розчину гідрокарбонату
натрію. Після подання долікарської допомоги потерпілий повинен отримати
кваліфіковану медичну допомогу.

Сполуки, які містять хлор

До групи ХОС входять ДДТ, гексахлорциклогексан (ГХЦГ), гептахлор,
хлориндан-поліхлорпіпен, поліхлоркамфен, хлорбензол. Відмітна
особливість ХОС полягає в тому, що вони довго зберігаються в організмі
через значну стійкість до дії температури, вологості, мікроорганізмів
тощо. Найстійкішими є ДДТ та ГХЦГ, у зв’язку з чим нині в багатьох
країнах світу заборонено або значно обмежено використання препаратів,
які містять ці речовини.

Усі ХОС нерозчинні у воді, але легко розчиняються в жирах та органічних
розчинниках. Вони можуть потрапляти в організм через органи дихання під
час вдихання пари, порошків та аерозолів, через

травний канал у разі забруднення ХОС рук, води та харчових продуктів і
через неушкоджену шкіру, що зазвичай пов’язано із забрудненням одягу.
Значно посилює всмоктуваність отруйних речовин підвищена температура
навколишнього середовища.

Більшість препаратів ХОС кумулятивної дії. Накопичуються жиророзчинні
речовини в жировій клітковині, мозковій тканині, у печінці та нирках.
Виводяться ці препарати з організму через нирки і травний канал. Ці
сполуки порушують в організмі людини окисно-відновні процеси у тканинах,
внаслідок чого виникає киснева недостатність.

Оскільки найчутливішими до нестачі кисню є нервова тканина і серцевий
м’яз, основні прояви токсичної дії ХОС пов’язані зі змінами у нервовій
системі, серці, а також у печінці.

Для гострої інтоксикації характерна передусім контактна подразнювальна
дія, клінічні ознаки якої залежать від шляху надходження отрути в
організм. У разі вдихання ХОС спостерігається токсичне ураження верхніх
дихальних шляхів — гострий фаринголаринготра-хеїт, який проявляється у
вигляді кашлю, неприємного відчуття в горлі, загруднинного болю,
гіперемії та набрякання слизових оболонок уражених ділянок.

Якщо отрута потрапила в організм через травний канал, проявляються
ознаки, характерні для гострого токсичного гастриту: біль під грудьми,
нудота, блювання. У разі дії ХОС на шкіру розвивається гострий дерматит
— гіперемія, набрякання шкіри чи навіть пухирі за типом опіку. Якщо ХОС
потрапили в очі, розвивається гострий токсичний кон’юнктивіт з явищами
сльозотечі, набряканням і почервонінням слизових оболонок очей.

Особливістю контактної дії є виникнення всіх симптомів одразу після
впливу токсичної речовини, без прихованого періоду.

Існує значна індивідуальна чутливість до дії ХОС. Особливо чутливі до
дії цих препаратів діти, у яких іноді спостерігається дуже важкий
перебіг отруєння.

Хронічна інтоксикація може розвинутися після тривалого контакту навіть з
невеликими дозами препаратів ХОС внаслідок кумуляції отрути і створення
її депо в організмі.

Клінічні прояви хронічної інтоксикації характеризуються насамперед
ураженням нервової системи. Хворі скаржаться на головний біль,
запаморочення, відчуття повзання мурашок у кінцівках. Ураження печінки
проявляється болем у правому підребер’ї, диспепсичними розладами.
Встановлено, що ХОС уражають насамперед печінку і тому мають назву
«печінкові отрути». Вони так само мають алергічну дію, що може призвести
до бронхіальної астми і алергічних дерматитів.

Перша допомога полягає у припиненні контакту з ХОС і нейтралізації
отрути, що потрапила в організм. Постраждалого слід вивести на свіже
повітря. У разі забруднення одягу та шкіри необхідно зняти одяг і
ретельно вимити шкіру водою з милом. Якщо отрута потрапила у шлунок,
його слід промити, краще з додаванням активованого вугілля (20-30 г на
склянку води). Після цього треба дати сольове проносне (20 г на 0,5
склянки води). Для того щоб знизити подразнювальну дію ХОС на слизові
оболонки дихальних шляхів, необхідно призначити тепловологі інгаляції.

В усіх випадках отруєння ХОС необхідна медична допомога.

Ртутьорганічні сполуки

Найпоширенішими ртутьорганічними пестицидами є гранозан, меркурам і
меркургексан, які мають високі бактерицидні та фунгіцидні властивості.
Дію цих сполук визначає етилмеркурхлорид — біла летка кристалічна
речовина з різким неприємним запахом. Ртутьорганічні сполуки
використовують здебільшого для протруєння насіння культурних злаків.
Отруєння РОС може статися як у виробничих умовах у процесі їх
виготовлення або застосування, так і внаслідок випадкового вживання в
їжу протруєного насіння.

Ртутьорганічні сполуки високотоксичні. Вони легко проходять з током
крові в мозок, здатні затримуватись у мозковій тканині, чим пояснюються
їх нейротропні властивості. Ці сполуки проникають в організм через
дихальні шляхи, травний канал, шкіру, а виводяться через нирки і травний
канал. Маючи кумулятивну дію, РОС на тривалий час депонуються в печінці,
нирках, головному мозку.

Потрапляючи в організм, РОС циркулюють у крові, проникають у різні
органи і мають загальнотоксичну дію. Токсична їх дія полягає у порушенні
різних видів обміну (вуглеводного, білкового, жирового).

Перші симптоми гострого отруєння характеризуються відчуттям металевого
присмаку в роті, печією, різкою загальною слабкістю, головним болем,
диспепсичними явищами (нудота, блювання, біль у животі, пронос). Через
два-три дні можуть виникнути атрофічні зміни ясен у вигляді набрякання і
кровотечі, а також виразкового стоматиту.

Найтяжчий перебіг мають підгострі інтоксикації в побуті внаслідок
вживання в їжу протруєного насіння, зерна. Крім шлунково-кишкових
проявів іноді фіксують виразні зміни в діяльності нервової системи:
безсоння, запаморочення, хитка хода, тремтіння кінцівок, порушення
мовлення, паралічі, психози. Важкі форми отруєння можуть
супроводжуватися різким порушенням серцевої діяльності, колапсом. Смерть
настає від гострої серцево-судинної недостатності або тяжкої нервової
недостатності.

Хронічна інтоксикація проявляється функціональними порушеннями
діяльності нервової системи у вигляді емоційної нестійкості, головного
болю, запаморочення, стійкого безсоння, розладів пам’яті, підвищеної
втомлюваності, яка поєднується з вегетативними порушеннями (пітливість,
тремтіння пальців рук). Можуть спостерігатися сповільнення пульсу,
зменшення артеріального тиску, аритмія. Часто виникає біль у шлунку,
печінці, нирках і порушуються функції цих органів.

Перша допомога при гострому отруєнні полягає у застосуванні антидоту —
унітіолу.

Якщо РОС потрапили у травний канал, необхідно терміново промити шлунок
теплою водою і прийняти активованого вугілля (одну-дві столові ложки на
склянку води) чи унітіолу (50-100 мг 5%-ного розчину) з повторним
промиванням через 10-15 хв. Паралельно з уведенням антидоту і
промиванням шлунка слід ставити високі сифонні клізми з теплої води з
додаванням 50 г активованого вугілля.

Постраждалий повинен тривалий час перебувати під контролем лікаря.

Карбамати

До карбаматів належать речовини, які за хімічним складом є похідними
карбамінової, гіпокарбамінової та дитикарбамінової кислот: севін,
тіурам, цирам, цинеб та ін.

Карбамати мають широкий спектр дії. їх використовують як інсектициди,
фунгіциди, бактерициди, акарициди, нематоциди та гербіциди. Вони
впливають на комах, не чутливих до ФОС та ХОС. Недолік цих препаратів
полягає в тому, що їх дія може поширюватися не лише на шкідливих комах,
а й на корисних, наприклад, на бджіл.

Карбамати не мають кумулятивних властивостей, не виділяються з молоком
лактуючих тварин.

Карбамати різняться дією на організм людини. Так, севін (утворення
карбамінової кислоти) належить до антихолінестеразних отрут і його дія
подібна до дії ФОС. Цинеб може призвести до розвитку гемолізу. Цирам і
цинеб спричинюють подразнення шкіри (дерматити).

Небезпечність карбаматів пов’язана з можливістю їх ембріоток-сичної,
гонадотропної та мутагенної дії (севін, цинеб, цирам). Доведено
можливість канцерогенної дії цинебу і тіураму.

Для гострої інтоксикації тіурамом (цю сполуку часто застосовують у
побутових помешканнях для боротьби з тарганами) характерні головний
біль, запаморочення, подразнення, кон’юнктивіти очей і слизових оболонок
дихальних шляхів, шкіри. Істотно поглиблює шкідливий вплив тіураму
алкоголь — з’являються тахікардія, відчуття жару, плямисте почервоніння
шкіри тулуба, загальна слабкість, знижується артеріальний тиск, виникає
стискаючий біль за грудниною і страх смерті.

У разі хронічного отруєння тіурамом спостерігаються атрофічні зміни
слизових оболонок носа і горла, розлади вегетативної нервової системи,
ушкодження печінки і серцевого м’яза.

Перебіг гострої інтоксикації севіном аналогічний дії ФОС з усіма
характерними для цієї групи отрут клінічними синдромами.

Перша допомога в разі інтоксикації севіном полягає у швидкому припиненні
контакту з отрутою і видаленні отрути з поверхні шкіри. У подальшому
необхідна кваліфікована медична допомога.

Нітрофенольні сполуки

До нітрофенольних сполук належать нітрофен — продукт кам’яновугільних
фенолів, динітрофенол та ін.

Ці сполуки використовують як інсектициди, фунгіциди і гербіциди.
Впливаючи на окислювальні процеси у тканинах, вони збільшують потребу
тканин у кисні, порушують теплопродукцію і терморегуляцію.

У разі гострого отруєння проявляється симптом «тепловою удару» з
головним болем, запамороченням, задишкою, відчуттям жару в грудях,
серцебиттям. Температура тіла підвищується до 39-40 °С і вище.
Спостерігаються рясне потовиділення, сильна спрага, ознаки зневоднення
організму з руховим збудженням, судоми, падіння артеріального тиску,
непритомність. Такі випадки можуть дуже швидко закінчитися смертю.

У діагностиці отруєння допомагає наявність жовтого забарвлення шкіри та
виділеного поту, що зумовлено кольором препаратів.

Легкі форми інтоксикації характеризуються ейфорією, сонливістю, головним
болем, підвищеною пітливістю. Часто проявляються незначне роздратування
та геморагічні висипання на шкірі.

Для хронічної інтоксикації характерні скарги на слабкість,
втомлюваність, диспепсичні розлади.

Подаючи першу допомогу при отруєнні нітрофенольними сполуками, необхідно
зняти забруднений одяг, вимити шкіру теплою водою з милом. У разі
підозри, що отрута потрапила у шлунок, слід ретельно його промити. До
подання медичної допомоги використовують прохолодні обтирання, ванни,
потерпілому дають багато пити.

Препарати, що містять мідь

До препаратів, що містять мідь, належать мідний купорос, сульфат міді,
бордоська рідина (суміш мідного купоросу і вапняного молока), хлорокис
міді та трихлорфенолят міді.

Препарати цієї групи використовують як фунгіциди для обприскування
рослин і протруєння насіння. Потрапляючи в організм, ці препарати
сполучаються з білками, утворюючи альбумінати, які можуть мати місцеву
в’яжучу та припікаючу дію на слизові оболонки. Окрім того, усім
препаратам, які містять мідь, властива загальноток-сична дія з
переважанням гемолітичного і капіляротоксичного ефектів.

Клінічна картина гострого отруєння залежить від шляху, яким отрута
потрапила в організм. У разі потрапляння отрути у травний канал
з’являються металевий присмак у роті, слинотеча, блювання (блювотні маси
забарвлені в синьо-зелений колір), біль у животі, пронос (іноді
кривавий), втрата апетиту. У потерпшого знижується температура тіла,
розвивається слабкість. У подальшому приєднуються ознаки гемолізу:
розвивається жовтяниця. У важких випадках порушуються дихання і серцева
діяльність, розвивається кома, може настати смерть.

Перша допомога в разі потрапляння отрути у травний канал полягає в
негайному промиванні шлунка 0,1%-ним розчином перманганату калію. Потім
потерпілому дають багато пити, зокрема молоко, активоване вугілля.

Якщо отрута потрапила в організм через органи дихання, після невеликого
прихованого періоду розвивається «міднопротруйна лихоманка»:
постраждалого морозить, з’являються слабкість, різкий кашель, часто з
виділенням зеленуватого мокротиння, носові кровотечі, підвищується
температура тіла. Одночасно виникають біль у животі, пронос,
прискорюється пульс. Лихоманковий стан може тривати кілька діб і, як
правило, закінчується одужанням.

У разі хронічного отруєння постраждалі скаржаться на поганий апетит,
слинотечу, біль у животі, нудоту, пронос, запалення ясен, біль під
грудьми і по ходу кишок, подразнення слизових оболонок верхніх дихальних
шляхів. На шкірі часто з’являються ділянки подразнення — алергічні
контактні дерматити. У діагностиці хронічних інтоксикацій допомагає
своєрідне зеленувато-жовте чи зеленувато-чорне забарвлення шкіри обличчя
і волосся.

Гострі та хронічні отруєння нітратами

Високі концентрації нітратів у питній воді чи продуктах харчування
можуть спричинитися до гострих отруєнь людей. Перші ознаки отруєння
серед дітей спостерігають уже при концентрації 100 мг на 1 л води або
соку.

Важкі отруєння фіксують при вмісті нітратів у харчових продуктах, воді,
напоях щонайменше 1200 мг на 1 л або на 1 кг.

Відомо, що нітрати з тонкого кишечнику швидко потрапляють у кров і там
відновлюються до нітритів. Отруєння виникає як наслідок впливу
комбінації нітратів і нітритів. Що більше утворюється нітритів, то
сильнішою стає їх токсична дія — нітрити взаємодіють з оксигемоглобіном,
утворюється метгемоглобін, який не має змоги зв’язувати і приносити у
тканини кисень. Смерть може настати вже після прийняття всередину 3,5 г
нітрату натрію.

Картина гострого отруєння може бути різною залежно від дози препарату,
що потрапив в організм, бактеріального біоценозу кишок, віку,
індивідуальної чутливості організму та інших чинників. Чутливість до
нітратів підвищується в умовах гірської місцевості, за наявності в
повітрі оксиду азоту, чадного газу, вуглекислоти та в разі вживання
спиртних напоїв.

Нітрати харчових продуктів викликають більш виражені симптоми з боку
травного каналу, серцево-судинної та центральної нервової систем;
нітрати води — з боку серцево-судинної, дихальної та центральної
нервової систем.

Перші ознаки отруєння настають через кілька годин (від однієї до 6 год)
після надходження нітратів в організм. У потерпілого з’являються нудота,
блювання (часто з домішкою жовчі), пронос,

збільшується розмір печінки, у ній виникає біль, іноді жовтіють склери.
Важливою ознакою отруєння нітратами є синюшність шкірних покривів.
Нітрати мають судинорозширювальний ефект, який поряд зі зниженням
артеріального тиску поглиблює нестачу кисню у тканинах. У потерпілого,
як правило, виявляють нерівний пульс (слабкого наповнення), холодні
кінцівки. Потерпілий скаржиться на біль у грудях, перебої в роботі
серця, прискорення дихання, задишку. Аналіз виявляє високий рівень
метгемоглобіну у крові вже через 5-6 год після надходження нітратів в
організм. Потерпілий скаржиться на головний біль, шум у вухах,
слабкість, судоми м’язів обличчя, порушення координації рухів.
Потерпілий може знепритомніти і навіть впасти в коматозний стан.

У легких випадках отруєння людина стає млявою, її стан можна оцінити як
загальну депресію.

У разі тяжких отруєнь з’являються сильне потовиділення, блювання,
синювато-сіре забарвлення губ і нігтів, через кілька днів можуть
з’явитися кишкова кровотеча і гостра ниркова недостатність з відсутністю
сечовиділення.

Перша допомога полягає у промиванні шлунка, швидкому введенні в організм
метиленового синього. Людині необхідно якнайшвидше подати медичну
допомогу.

Отруєння металами

На виробництві широко використовують різні метали: важкі — свинець,
ртуть, цинк, марганець, хром, нікель, кадмій та ін.; легкі — берилій,
літій та ін.; тугоплавкі — ванадій, титан, цирконій, молібден, вольфрам
та ін.; розсіяні метали — талій, селен, телур та ін.; рідкісноземельні —
церій, лантан та ін. Ці метали використовують для отримання легованих
сталей, твердих, надтвердих, жаро-, кислотостійких та інших
високоякісних спеціальних сплавів; деякі з них використовують у
реактивній техніці, радіотехніці і як каталізатори в хімічній
промисловості.

У виробничих умовах метали зустрічаються в різних сполуках. Метали в
рідкому стані найчастіше впливають на організм у вигляді аерозолів,
дезінтеграцій чи конденсацій, але можуть діяти також як рідини чи пари
(металоорганічні сполуки, хлоровані метали та ін.).

Важкі метали, як правило, є загальнопротоплазматичними отрутами, що
мають водночас вибіркову дію. Характерною особливістю важких металів
після потрапляння в організм є їх нерівномірний розподіл між клітинами
та тканинами і здатність утворювати в організмі депо. Виділяючись через
сечові шляхи, слизові оболонки травного каналу і різні залози, окремі
метали спричинюють у них патологічні зміни.

Свинець і його сполуки. У промисловості застосовують різні сполуки
свинцю: оксид, діоксид, хлорид, сульфат, арсеніт та ін.

Контакт зі свинцем і його сполуками відбувається під час добування
свинцевих руд, у поліграфічному виробництві, сільському господарстві,
при використанні інсектицидів, які містять арсеніт свинцю, в
автотранспорті тощо.

Токсичність сполук свинцю тотожна, відмінності виявляються в силі й
характері їх дії і залежать від різної розчинності сполук у рідинах
організму і особливо у шлунковому соку.

Свинець і його сполуки надходять в організм через дихальні шляхи у
вигляді пилу і парів, а також через травний канал, потрапляючи в
порожнину рота із забруднених рук.

У крові свинець циркулює у вигляді фосфату свинцю або, що трапляється
частіше, колоїдного свинцю. У товстих кишках свинець перетворюється на
нерозчинну сірчанокислу сполуку і виводиться з організму.

Свинець виділяється з організму не повністю: він відкладається в усіх
тканинах, але основна його частина (до 75 %) утворює депо в кістках у
вигляді трифосфату свинцю. Алкоголізм, перевтома, голодування, інфекції
мобілізують свинець із депо, а надходження свинцю у кров спричинює
загострення захворювання.

Свинець і його сполуки впливають на всі органи і системи організму, але
особливо тяжкі зміни спостерігаються в нервовій системі. Найбільш
ранньою ознакою впливу свинцю є посилення збудливості кори головного
мозку. У подальшому в корі головного мозку і в підкіркових центрах
розвиваються гальмівні процеси, зокрема знижуються смакові відчуття і
чутливість шкіри.

З подальшим розвитком інтоксикації можуть виникати свинцеві кольки, що є
наслідком спазму гладеньких м’язів кишок. Кольки характеризуються болем
у животі, блюванням, закріпленнями, спасти-ко-атонічним станом усіх
кишок, підвищенням артеріального тиску, рідким пульсом.

У разі подальшого розвитку захворювання функціональні порушення
центральної нервової системи переходять в органічні ураження

центральної та периферичної нервової систем. Виникає свинцевий
поліневрит, який може перетворитися на параліч променевого і
малогомілкового нервів, відомий під назвами «висяча кістка», «висяча
стопа». Поліневрит розвивається на тлі свинцевої неврастенії, що
супроводжується головним болем, зниженням пам’яті, поганим сном.

Найвищою формою свинцевого отруєння є свинцева енцефалопа-тія, що
виникає як наслідок спазму судин мозку чи органічних уражень судин мозку
— атеросклерозу. Енцефалопатія характеризується найрізноманітнішими
симптомами: головним болем, запамороченням, порушенням сну,
епілептичними припадками, перехідними розладами мовлення і зору,
спастичними паралічами, потьмаренням свідомості, коматозним станом.

Окрім нервової уражується також система травлення. Розвиваються гастрити
з порушенням секреторної функції шлунка. Часто виникають спастичні
хронічні кольки, які характеризуються нудотою, блюванням, переймистим
болем у животі, закріпленнями або проносами, збільшуються розміри
печінки і біль у печінці, а також трапляються випадки її гострої
атрофії.

У профілактиці виробничого свинцевого отруєння важливе значення мають
заходи особистої гігієни: перед вживанням їжі, палінням необхідно мити
руки слабким розчином 1-2%-ної хлористоводневої або оцтової кислоти,
після чого промивати водою з милом; приймати душ після роботи тощо.

Тетраетилсвинець (ТЕС). Отруєння можливе у процесі виробництва ТЕС,
виготовлення етилової рідини, етилювання бензину, випробування і ремонту
моторів, які працювали на етильованому бензині, обслуговування нафтобаз
і автогаражів.

Тетраетилсвинець потрапляє в організм у вигляді парів через дихальні
шляхи, поглинається через шкіру, а також через травний канал. Тривалий
час ТЕС циркулює в організмі в незміненому вигляді. Загальновідомо, що
ТЕС і його суміші — сильнодіючі отрути центральної нервової системи;
особливо вони впливають на вегетативну нервову систему, мають
кумулятивні властивості. Прихований період триває від кількох годин до
кількох діб.

Гостре отруєння ТЕС характеризується головним болем ниючого характеру,
запамороченням, загальною слабкістю, розладом сну (безсоння чи
страхітливі сновидіння), нудотою, блюванням, металевим

присмаком у роті. Температура тіла постраждалого знижується до 35,4-34,8
°С, частота пульсу зменшується до 40-35 ударів за хвилину, артеріальний
тиск знижується до 100/45-90/50 мм рт. ст.

У тяжких випадках виявляються істотні порушення функціонування
центральної нервової системи у вигляді психомоторного збудження,
слухових і зорових галюцинацій, ейфорії, страхітливих сновидінь,
розладів мовлення та ходи. У такому стані можливий смертельний наслідок.

Хронічне отруєння супроводжується симптомами, схожими для гострого, але
слабкіше вираженими. При цьому уражається переважно парасимпатична
частина вегетативної нервової системи (знижуються температура тіла,
частота пульсу, артеріального тиску).

Нещодавно було заборонено використання ТЕС як присадок до автомобільного
пального, що позитивно вплинуло на зниження частоти отруєнь цією
сполукою.

Миш’як і його сполуки. Миш’як у чистому вигляді з огляду на його
нерозчинність не отруйний; отруйні його численні сполуки.

Арсеніт натрію, швейпфуртську зелень, зелень Шеєле, арсенат кальцію,
арсенат натрію використовують у сільському господарстві для боротьби зі
шкідниками.

Отруєння сполуками миш’яку виникають внаслідок потрапляння його у шлунок
чи вдихання пилу.

Залежно від шляхів проникнення в організм розрізняють три форми гострих
отруєнь людини миш’яковистими сполуками.

Шлунково-кишкова форма розвивається в разі потрапляння миш’яку у шлунок.
У роті відчувається металевий присмак, печіння у зіві, з’являються
сильне блювання і біль у животі. У подальшому блювання припиняється, але
сильний біль у животі триває. Починається сильний пронос, що нагадує
холерний: випорожнення мають вигляд рисового відвару. Внаслідок великої
втрати води різко зменшується сечовиділення, голос стає хрипкий і
беззвучний, з’являються судоми в литках, ціаноз, може настати колапс.
Температура тіла нижча за нормальну.

Паралітична форма розвивається тоді, коли в організм потрапляють дуже
великі концентрації миш’яку. Виникають загальна слабкість, судоми,
непритомність, коматозний стан, параліч дихального і судинорухового
центрів.

Форма подразливої дії виникає переважно внаслідок дії пилу на слизові
оболонки очей і верхніх дихальних шляхів. При цьому

спостерігаються набрякання слизових оболонок очей і порожнини носа,
чхання, кашель, іноді кровохаркання. До цієї форми можуть приєднуватись
явища з боку травного каналу і нервової системи.

Хронічні отруєння людей проявляються у вигляді захворювань, у перебігу
яких так само розрізняються три фази:

1. Шлунково-кишкові розлади — втрата апетиту, нудота, потяг на блювання,
біль у шлунку, чергування проносів із закріпленнями.

2. Подразлива дія на слизові оболонки і шкіру — кон’юнктивіт, сухість
слизової оболонки носа, нежить, прорив носової перегородки, хрипота,
бронхіт, гноячкові висипи на шиї, потовщення рогового шару
(гіперкератози) долонь і підошов, пігментація шкіри, лишаї на обличчі та
кінцівках, ламкість нігтів, випадіння волосся.

3. Ураження центральної та периферичної нервової системи — головний
біль, розлади психіки, порушення чутливості, болючість нервових
стовбурів, відсутність сухожильних рефлексів, паралічі, розлади зору аж
до сліпоти, атрофія м’язів. Цей період може закінчитися смертю від
паралічу серця.

Відомі також випадки раку дихальних шляхів і травного каналу як наслідок
тривалого контакту з миш’яком. Список використаної літератури

Безпека життєдіяльності / За ред. Я. І. Бедрія. — Львів, 2000.

Білявський Г.О., Падун М.М., Фурдуй Р.С. Основи загальної екології. —
К.. Либідь, 1995.

Будыко М.И. Глобальная экология. — М.. Мысль, 1977.

Величковский Б.Т., Кирпичев В.И., Суравегина И.Т. Здоровье человека и
окружающая среда. — М.. Новая шк., 1997.

Гігієна праці / А.М. Шевченко, О.П. Яворовський, Г.О. Гончарук та ін. —
К.. Інфотекс, 2000.

Єлісєєв А.Т. Охорона праці. — К., 1995.

Каспаров А.А. Гигиена труда и промышленная санитария. — М.. Медицина,
1981.

Кириллов В.Ф., Книжников В.А. , Коренков И.П. Радиационная гигиена. —
М.. Медицина, 1988.

Корсак К.В., Плахоттк О.В. Основи екології. — 2-ге вид. — К.. МАУП,
2000.

Лапт В М Безпека життєдіяльності людини. — К.. Знання, Л.. Вид-во ЛБК
НБУ, 1999.

Окружающая среда (споры о будущем) / А.М. Рябчиков, И.И. Альт-шулер,
С.П. Горшков и др. — М.. Мысль, 1983.

Основы сельскохозяйственной радиологии / Б.С. Пристер, Н.А. Лощилов,
О.Ф. Немец, В.А. Поярков. — К.. Урожай, 1991.

Пістун І.П. Безпека життєдіяльності. — Суми. Університет, книга, 1999.

Смит Р.Л. Наш дом — планета Земля. — М.. Мысль, 1982.

Солтовський О.І. Основи соціальної екології. — К.. МАУП, 1997.

Ткачук В.Г., Хапко В.Е. Медико-социальные основы здоровья. — К.. МАУП,
1999.

Хижняк М.І., Нагарна А.М. Здоров’я людини та екологія. — К.. Здоров’я,
1995.

Похожие записи