РЕФЕРАТ

на тему:

Вплив факторів довкілля на мікроорганізми

ПЛАН

Вступ

1. Фізичні фактори

2. Хімічні фактори

3. Біологічні фактори

4. Антибіотики

5. Мікробні препарати проти шкідливих комах

6. Фітонциди

Список використаної літератури

Вступ

Умови довкілля мають велике значення для життєдіяльності
мікроорганізмів. Чим сприятливіші вони, тим інтенсивніше розвиваються
мікроби, і навпаки. Надлишок або брак вологи, низька або висока
температура, освітлення, радіоактивне випромінювання, наявність поживних
речовин тощо зумовлюють відповідний темп розвитку мікробної клітини.
Розвиваючись у певних умовах довкілля прокаріоти пристосовуються до них.
Цим і пояснюється той факт, що в південних широтах бактерії можуть добре
розвиватися при підвищеній температурі, у північних — при пониженій,
галофільні мікроорганізми — у водоймищах з високим вмістом солей.

Усі чинники зовнішнього середовища, які впливають на розвиток
прокаріотів, можна розподілити на три основні групи: ф і з и ч -ні,
хімічні і біологічні. До фізичних факторів належать: волога,
температура, концентрація розчинених речовин, світло та інші форми
променевої енергії, радіохвилі, ультразвук. Серед хімічних чинників
розрізняють рН середовища, отруйні речовини, кисень тощо. До біологічних
належать різного типу взаємозв’язки і взаємовідношення між бактеріями, а
також між ними та іншими організмами довкілля (симбіоз, метабіоз,
коменсалізм, синергізм, антагонізм, паразитизм тощо).

1. Фізичні фактори

Волога. Активна життєдіяльність бактерій можлива лише в умовах
достатнього зволоження. Надходження поживних речовин у клітину та
виділення продуктів обміну в зовнішнє середовище можливі тільки при
достатньому вмісті води. Найменша кількість води, при якій ще можливий
розвиток прокаріотів, становить 20—30 % загальної маси організму. Менш
вимогливі до умов зволоження цвілеві гриби. Вони

можуть розвиватися навіть тоді, коли вміст вологи в субстраті дорівнює
10-15 %.

Більшість мікробів витримують висушування непогано. Наприклад,
туберкульозні палички після висушування зберігають свою життєздатність
протягом кількох місяців, а спори сибірки — упродовж 10 років.
Молочнокислі бактерії і дріжджові гриби зберігають життєздатність після
висушування протягом кількох років. Ця властивість мікробів широко
використовується, наприклад, для отримання сухих заквасок, які
застосовуються при виготовленні різних молочнокислих продуктів тощо, а
також для зберігання музейних мікробів. При цьому культури піддаються
заморожуванню в умовах вакууму (ліофілізація).

Температура. Мікроорганізми не регулюють температуру свого тіла, а тому
існування їх визначається температурою оточуючого середовища.
Розрізняють три основні температурні зони, які мають вирішальне значення
для розвитку бактерій: мінімум, оптимум і максимум. Найменша
температура, при якій можуть розвиватися дані мікроби, називається
мінімальною. Найвища температура, при якій ці самі організми ще можуть
жити, називається максимальною. Між двома крайніми точками є
температура, при якій прокаріоти розвиваються найкраще. Така температура
дістала назву оптимальної. Кардинальні температурні точки для деяких
мікроорганізмів наведено в табл. 3. Ці точки, хоча і є характерними для
кожного виду мікроба, але вони можуть змінюватися під впливом інших
чинників зовнішнього середовища.

Щодо температурних умов, усі мікроорганізми прийнято поділяти на три
групи: психрофіли, мезофіли, термофіли. Психрофіли — холодолюбні
мікроби. Мінімальні температури для них — у межах від -10 до О °С,
оптимальні — від 10 до 15 °С і максимальні — близько ЗО °С. Психрофіли
живуть у грунтах полярних країн, холодних морях і океанах, льодах, на
заморожених продуктах тощо.

Мезофіли — мікроорганізми, мінімальні температури для яких перебувають у
межах від 0 до 10 °С, оптимальні — близько 25-35 °С, максимальні — 40-50
°С. До них належать більшість сапрофітних і патогенних мікроорганізмів,
наприклад, кишкова паличка, протей, стафілокок та інші.

Термофіли — група теплолюбних мікробів, які можуть розвиватися при
відносно високих температурах. Цю групу складають такі підгрупи: 1)
термотолерантні види, що розвиваються в межах від 10 до 55 °С (оптимум —
35—40 °С); 2) факультативні термофіли, температурний максимум для яких
становить 50—65 °С; 3) облігатні термофіли, що можуть рости при
температурі 70 °С і нижче 40 °С не ростуть (Bacillus acidocaldarius,
Thermoplasma acidophilum та інші); 4) екстремальні термофіли. Для
прокаріотів цієї підгрупи температурний оптимум становить 80-105 °С.
Представники екстремальних термофілів належать до архебактерій, зокрема
родів Thermoproteus, Pyrococcus та інших.

Випромінювання. Пряме сонячне світло шкідливо впливає на більшість видів
бактерій. Тільки фототрофні мікроорганізми витримують вплив сонячної
радіації порівняно легко. Вплив різних видів випромінювання на
прокаріотів залежить від довжини хвилі, а також інтенсивності і
тривалості випромінювання. Променева енергія поширюється в просторі у
вигляді електромагнітних хвиль. Це можуть бути радіохвилі, видимі,
інфрачервоні й ультрафіолетові світлові промені, іонізуючі промені —
рентгенівські і космічні промені, а також випромінювання, які виникають
при ядерних реакціях.

Найбільшою довжиною характеризуються радіохвилі. Вони не викликають
біологічного ефекту. Дещо меншу довжину хвилі мають інфрачервоні
промені. При поглинанні живим організмом вони перетворюються на тепло.
Видиме світло, з довжиною хвилі від 300 до 800 нм, поглинається
фотосинтезуючими прокаріотами і перетворюється на хімічну енергію. Цей
вид випромінювання індукує такі процеси у прокаріотів, як фотосинтез,
фототаксис, фотореактивацію ДНК тощо.

Найбільш згубними для бактерій є короткохвильові промені, наприклад,
ультрафіолетові (УФ) з довжиною хвилі 250—260 нм. Вони поглинаються ДНК,
РНК і білками та зумовлюють зміни їхніх молекул, що призводить до
пошкодження клітини. УФ-промені викликають також мутагенний ефект,
спричиняючи спадкові зміни прокаріотів, а тому їх часто використовують
для одержання мутантів різних мікроорганізмів. Штучні джерела
УФ-променів — бактерицидні лампи — широко використовують для дезинфекції
повітря, холодильних камер, лікувальних і виробничих приміщень тощо.

Іонізуюче випромінювання на мікроорганізми може діяти згубно
(бактерицидна дія) або викликати мутагенний ефект. Ефективність дії
іонізуючої радіації залежить від виду, дози і об’єкту опромінення.
Наприклад, прокаріоти набагато витриваліші до дії ядерних випромінювань,
ніж вищі організми. Тіонові бактерії, які живуть у покладах уранових
руд, мають високу стійкість до радіації. Бактерії знаходили у воді
атомних реакторів, де концентрація іонізуючої радіації перевищувала
20-30 тис. Гр (2-3 млн рад).

Ультразвук. Ультразвукові хвилі мають частоту коливання понад 16 000 Гц.
Вони виявляють згубну дію на різні мікроорганізми: зумовлюють розпад
високомолекулярних сполук, коагуляцію білка, інактивують ферменти,
токсини, спричинюють розрив клітинної стінки тощо. Досі ще не розкрито
механізм дії ультразвукових хвиль. Його зв’язують з кавітацією (від лат.
cavitas — порожнина), тобто утворенням у рідині порожнин, при закриванні
яких виникають гідравлічні удари, що руйнують клітини мікроорганізмів.

До дії ультразвуку чутливі (різною мірою) всі прокаріоти. Наприклад, до
дуже чутливих належать протей, сальмонели, сирна паличка та інші, до
дуже стійких — туберкульозна паличка та багато інших прокаріотів.
Інтенсивні дослідження дії електрогідравлічного ефекту на живі об’єкти
за допомогою спеціальних установок проводились І. О. Ситником (1982) та
іншими дослідниками. Це відкрило широкі можливості для практичного
використання електрогідравлічного ефекту при стерилізації молока, соків
та інших харчових продуктів, виробництві вбитих вакцин, одержанні
внутрішньоцитоплазматичного білка різних видів мікробів, а також для
стерилізації питної і стічних вод.

Осмотичний тиск. Важливе значення для життя прокаріотів має осмотичний
тиск, величина якого визначається концентрацією розчинених речовин у
середовищі. Цитоплазматична мембрана бактеріальної клітини регулює
проникнення в клітину і вихід із неї води і розчинених речовин,
зберігаючи при цьому осмотичну рівновагу. Надходження води з довкілля у
клітину можливе лише в тому випадку, коли осмотичний тиск в клітині буде
більшим, ніж тиск зовнішнього розчину. При високому осмотичному тиску в
середовищі клітина втрачає здатність поглинати з нього воду, що згубно
діє на неї. Нормальний осмотичний тиск у клітині визначається в межах
від 3 до 7 атм.

Мікроорганізми, які добре розвиваються при нормальному тиску, дістали
назву осмотолерантних. Мікроби, що краще розвиваються при підвищеному
осмотичному тискові, називаються осмофільними. Є також група бактерій
(наприклад Halobacterium), які потребують для свого росту і розвитку
високої концентрації солей (NaCl). Вони краще ростуть при концентрації
солі в середовищі в межах 20—30 %. Ці прокаріоти дістали назву г а -л о
ф і л і в . Своєю чергою серед них розрізняють помірних і екстремальних
галофілів. Галофіли потребують іонів Na+ для стабільності клітинних
мембран і активності ферментів.

Гідростатичний тиск. Прокаріоти по-різному реагують на дію
гідростатичного тиску. Наприклад морські бактерії, що мешкають на
глибині 1000—10 000 м, можуть витримувати тиск до 900 атм. Деякі
бактерії, дріжджі, цвільові гриби витримують тиск до 3000 атм, а
фітопатогенні віруси — до 5000 атм. Бактерії, які ростуть при звичайному
та підвищеному тиску, називають баротолерантними.

Мікроорганізми, що краще розвиваються при високому тиску, належать до
барофільних організмів. Під дією гідростатичного тиску змінюються
активність ферментів і біохімічні властивості бактерій.

2. Хімічні фактори

Хімічний склад середовища істотно впливає на ріст і розвиток
прокаріотів. Від нього залежить надходження поживних речовин, і він
визначає

реакцію середовища, и окислювально-відновний потенціал.

Реакція середовища (рН). Ступінь кислотності або лужності середовища
справляє великий вплив на життя мікроорганізмів. Фізіологічне діючою
основою в кислих і лужних субстратах є концентрація гідроксильних і
водневих іонів (ОН» і Н+). До найбільш кислих природних середовищ
належать гарячі кислі джерела і їхні ґрунти, рН у них іноді може сягати
1. З цих місць виділено бактерії, які водночас є ацидофілами і
термофілами. У природі також трапляються такі лужні джерела і озера, рН
яких може сягати 8— 11. З них виділено бактерії, які можуть добре рости
при рН = 8 … 10 (ціанобактерії та інші).

Від реакції середовища залежить активність ферментів, яка є основою
біохімічної активності мікробів. Наприклад, відомо, що ті самі дріжджі у
кислому середовищі утворюють при зброджуванні цукру багато етилового
спирту і незначну кількість гліцерину. В лужному субстраті, натомість,
вони утворюють із цукру велику кількість гліцерину і дуже мало етанолу.

Більшість бактерій краще розвиваються в нейтральному або сла-болужному
середовищі. Добре витримують кислотність оцтовокислі, молочнокислі та
деякі інші види бактерій. Дуже чутливі до високої кислотності гнильні
бактерії. Мікроорганізми, які добре розвиваються в лужному середовищі,
дістали назву алкаліфільних. Наприклад холерний вібріон добре
розмножується при рН = 9. Прокаріоти, які краще ростуть у кислому
середовищі, називаються ацидофільними. На вивченні ставлення різних
мікробів до рН середовища ґрунтується низка важливих практичних заходів
щодо зберігання деяких харчових продуктів у квашеному й маринованому
вигляді.

Хімічні речовини. Залежно від хімічного складу, концентрації,
температури, тривалості дії, виду прокаріотів хімічні речовини можуть
чинити на мікроорганізми стимулюючу, бактеріостатичну

(пригнічуючу) і бактерицидну дію. Речовини, які діють на мікроби
токсично, називають антисептиками, їх дуже широко використовують проти
різних шкідливих мікроорганізмів.

За характером дії хімічні речовини поділяють на кілька груп:

а) поверхнево-активні речовини — жирні кислоти, мила, інші ПАР; ці
речовини найчастіше пошкоджують клітинну стінку;

б) етанол, крезол, фенол та їхні похідні не тільки пошкоджують
оболонку, а й діють руйнівно на білки цитоплазми;

в) барвники — актифлавін, реванол та інші — діють на ДНК і РНК,
порушують цитокинез;

г) формалін спричинює денатурацію білків, згубно діє на вегетативні
клітини і спори;

д) солі важких металів (мідь, срібло, свинець, цинк, ртуть та інші).

Бактерицидна дія важких металів може бути проілюстрована на прикладі
срібла. Концентрація солей срібла в розведенні 1:100000 згубно діє на
різні види мікробів. У садівництві, наприклад, розчини солей міді, цинку
й заліза застосовують для оприскування плодових дерев при зараженні їх
бактеріальними і грибковими хворобами.

Окислювачі (хлор, пероксид водню, йод, перманганат калію та інші) широко
використовують для дезинфекції питної води, в медицині, сільському
господарстві тощо.

Кисень. Трапляється в природі як у вільному, так і в зв’язаному стані; є
обов’язковим компонентом будь-якої клітини. Переважна більшість живих
організмів використовують обидві форми кисню. За відношенням до
молекулярного кисню серед мікроорганізмів розрізняють: облігатні аероби,
облігатні анаероби, факультативні анаероби і мікроаерофіли. Різне
відношення бактерій до кисню залежить від їхніх фізіологічних
особливостей (М.В.Гусєв, 1992).

Ступінь аеробності або анаеробності середовища можна кількісно
охарактеризувати за допомогою окисно-відновного потенціалу, який
виражається символом гН2. Цей індекс аналогічний рН. Тільки рН виражає
ступінь кислотності і лужності середовища, а гН2 — ступінь аеробності і
анаеробності. У водному розчині, повністю насиченому киснем, гН2 = 41, а
при повному насиченні середовища воднем гН2 — 0. Отже, шкала від 0 до 41
характеризує будь-який ступінь аеробності.

3. Біологічні фактори

Взаємовідносини різних організмів, які живуть в екосистемі, бувають
найрізноманітнішими. Мікроорганізми в різних угрупованнях пов’язані між
собою енергетичними ланцюгами і відчувають взаємний вплив.
Взаємовідносини між організмами в цих угрупованнях складні й динамічні
через постійні зміни екологічних умов і мінливість самих
мікроорганізмів. Вивчення цих взаємовідношень має надзвичайно важливе
значення для розуміння кругообігу речовин у природі, утворення ґрунтів,
еволюції видів прокаріотів.

Упродовж еволюції в живій природі виникли різноманітні взаємовідносини
як між мікроорганізмами, так і між мікро- та макроорганізмами.

Симбіоз — взаємно корисне співіснування організмів різних видів.
Прикладом є співжиття молочнокислих бактерій і дріжджів. Бактерії
утворюють молочну кислоту, яка підкислює середовище, створюючи
сприятливі умови для росту дріжджів. Останні синтезують ростові
речовини, необхідні для розвитку бактерій. Інші приклади симбіозу —
лишайник (симбіоз водорості й гриба), бульбочкові бактерії та бобові
рослини.

Мутуалізм — різновидність симбіозу, при якому також існує
взаємосприятливий вплив обох партнерів, наприклад взаємовідносини між
мікрофлорою рубця жуйних і організмом тварини. Бактерії розкладають
клітковину в рубці до сполук, які засвоюються організмом хазяїна, а
останній забезпечує бактерії поживними речовинами і захищає їх від
несприятливих умов.

Коменсалізм — форма симбіозу, при якій має вигоду тільки один партнер,
не завдаючи ані шкоди, ані користі іншому. Прикладом цього може бути
симбіоз організму людини з нормальною мікрофлорою її тіла (сапрофітна
мікрофлора шкіри, травного каналу тощо).

Метабіоз — взаємовідносини між мікробами, при яких продукти метаболізму
одного виду прокаріотів використовуються як пожива або енергетичний
матеріал іншим видом мікробів. Наприклад, амоніфікатори розкладають
білки з утворення NH3, який використовується нітрифікуючими бактеріями.

Синергізм. При цій формі взаємовідносин у симбіонтів взаємно посилюються
фізіологічні функції і виникають нові властивості. Це явище можна
спостерігати при співжитті оцтовокислих бакте-

рій і дріжджів. Бактерії перетворюють цукри на кислоти, які
використовуються дріжджами, а останні забезпечують бактерії вітамінами.

Антагонізм — форма взаємовідносин, коли один вид мікробів несприятливо
діє на інший. Явище антагонізму — одна із форм боротьби за існування
мікроорганізмів. Ще в 1887 р. Л.Пастер вперше спостерігав це явище і
висловив думку про можливість його використання з лікувальною метою. При
антагонізмі відбувається боротьба за поживні речовини, кисень тощо.
Високі антагоністичні властивості демонструють представники різних видів
прокаріотів, зокрема актиноміцети. Встановлено, що антагонізм існує
навіть між штамами того самого виду мікробів, а також серед вірусів
(інтерференція).

4. Антибіотики

Ці речовини належать до вторинних метаболітів, їх біосинтез не зв’язаний
з ростом мікроорганізмів і вони не є життєво необхідними.

Вони утворюються тільки при певних умовах для забезпечення їх
продуцентів в умовах конкуренції. Деякі з них можуть виконувати низку
фізіологічних функцій в організмі.

Наріжний камінь у справі виділення і застосування антибіотиків у
медицині заклав О.Флемінг, який у 1929 р. відкрив у культурі гриба
Penicillium notatum антибіотичну речовину — пеніцилін. Проте ще
наприкінці XIX ст. Л. Пастер та 1.1. Мечников відмічали, що деякі
мікроби можуть бути дійовими для боротьби з патогенними та іншими
бактеріями, а у 1872 р. російські дослідники О.Г.Полотебнов і
В.А.Манасеїн вперше використали лікувальні властивості зеленої цвілі
(Penicillium).

У 1943 р. З.Ваксман виділив з актиноміцетів високоактивний антибіотик
стрептоміцин, який виявився дуже цінним для лікування туберкульозу.
Російські вчені Г.Ф.Гаузе, З.В.Єрмольєва, М.О.Красильников та інші
відкрили антибіотики граміцидин С, альбоміцин, бацитрацин, екмолін тощо.
Продуцентами антибіотиків є бактерії (граміцидин, бацитрацин, едеїн,
тиротрицин, субтилін та інші), актиноміцети (стрептоміцин, тетрацикліни,
мономіцин, левоміцетин, ністатин тощо), гриби (пеніцилін, цефалоспорини,
грізео-фульвін, мікроцид, фумагілін та інші). Продуцентом останнього є
плісневий гриб Aspergillus fumigatus. Інший представник роду Aspergillus
— A. flavus — синтезує аспергілову і оксіаспергілову кислоти, які
володіють широким спектром антимікробної дії. За даними В.В.Смірнової та
співавторів (2000), бацили (B.subtilis і B.polymyxa) є продуцентами
пептидних антибіотиків — мерсацидину, кристеніну, гавасерину,
поліміксину та ін. Виявлено також, що A. flavus є продуцентом
афлотоксинів. До антибіотиків тваринного походження належать: лізоцим,
еритрин, інтерферони тощо. Серед антибіотиків рослинного походження
найпоширенішими є аліцин, аренарин, берберин, іманін, рафанін (див. далі
про фітонциди).

Характерною властивістю антибіотиків є вибірковість їхньої дії щодо
мікробів: кожен впливає тільки на певні види, тобто характеризується
специфічним антимікробним спектром дії. Одні антибіотики зумовлюють
бактеріостатичну або фунгістатичну дію (затримка розмноження,
пригнічення життєдіяльності), інші, виявляючи бактерицидний і
фунгіцидний вплив, спричинюють загибель певних видів бактерій і грибів.
Особливо ефективними є беталактамні антибіотики.

Механізм дії антибіотиків ще недостатньо вивчено. Вважають, що
пеніциліни гальмують певні етапи синтезу пептидоглікану клітинної стінки
прокаріотів. Тільки мікоплазми і архебактерії не чутливі до пеніциліну,
оскільки у них немає муреїну. Дуже важливою особливістю антибіотиків є
те, що вони можуть бути токсичними відносно чутливих до них мікробів і
водночас малотоксичними для організму людини і тварин.

Відкриття і впровадження у промислове виробництво антибіотиків є одним
із великих досягнень науки другої половини XX ст., оскільки це відіграло
вирішальну роль у створенні сучасної мікробіологічної промисловості, яка
ґрунтується на мікробіологічному синтезі. Розробка методів селекції
продуцентів і технології виробництва антибіотиків дозволила розвинути на
промисловій основі виробництво білка, амінокислот, ферментів, вітамінів
та багатьох інших цінних продуктів. І цим закладено основи
біотехнології.

5. Мікробні препарати проти шкідливих комах

У 1863 р. Л.Пастер установив мікробну природу інфекційних захворювань
комах. Трохи пізніше І І.Мечников виявив у личинок хлібного жука кузьки
(Anisoplia austriaca) захворювання, що зумовлюється зеленою мускардиною
(Metarrhizium anisopliae) і грибом (Entomophthora anisopliae).

Ґрунтуючись на результатах вивчення цього питання, 1.1.Мечников у 1879
р. у своїй доповіді «Про застосування грибних хвороб для знищення
шкідливих комах» висунув ідею біологічного методу боротьби з
комахами-шкідниками. Проте успішне втілення цієї ідеї в практику
розпочалось лише в другій половині XX ст.

У нашій країні і за кордоном особливу увагу привернули дослідження на
бактеріях з роду Bacillus thuringiensis, що уражають багатьох шкідників
сільськогосподарських і лісових культур. Характерною особливістю цих
ентомопаразитів є наявність у їхніх клітинах кристалічних утворень, дуже
токсичних для комах. Коли пожива, яка містить ці своєрідні мікробні
токсини, потрапляє в кишечник гусені, то спричинює параліч, і гусінь
гине.

Помітних успіхів у розробці та застосуванні мікробних препаратів для
боротьби зі шкідливими комахами досягли російські вчені Є.В.Талалаєв,
Н.П.Ісакова та інші. Є.В.Талалаєв виділив із хворої гусені сибірського
шовкопряда бактерію Bacillus dendrolimus, яка належить до групи Bacillus
thuringiensis. Препарат дендробацилін, який містить цю бактерію,
використовується не тільки проти сибірського шовкопряда, а й проти
бавовникової совки та інших шкідливих комах. Другий мікробний препарат,
виготовлений на цих же бактеріях, виявився ефективним у боротьбі проти
великої групи листоїдних ко-мах-шкідників овочевих і плодових культур.

Ефективність цього біологічного методу боротьби зі шкідниками рослин
подекуди буває досить високою. Зафіксовано випадки, коли застосування
мікробних препаратів викликало масову загибель шкідників. Проте
результати застосування мікробіологічного методу значною мірою залежать
від кліматичних умов, стану шкідників та інших чинників.

Збудниками інфекційних захворювань шкідливих комах можуть бути також
гриби і віруси. Наприклад, мускардиновий гриб Beauveria bassiana
використовують для виготовлення препарату боверину, що застосовується
проти гусені соснового і шовковичного шовкопрядів, яблуневої плодожерки
тощо. В Україні створено сім препаратів вірусної природи: віріон ЕКС
проти гусениць капустяної совки, віріон ГЯП — проти яблуневої плодожерки
та ін. (В.П.Патика та співавтори, 1993).

В різних країнах світу на основі патогенних мікроорганізмів випускаються
понад 50 препаратів для боротьби з 200 видами шкідливих комах. Найкраще
налагоджено виробництво таких бактеріальних препаратів: ентобактерин,
дендробацилін, ліпідоцид, а з грибкових препаратів — актиній, боверин та
ін.

6. Фітонциди

Про лікувальні властивості вищих рослин було відомо ще в глибоку
давнину, проте бактерицидну властивість рослинних виділень вперше

було засвідчено Б.П.Токіним у 1928 р. Ці рослинні виділення було названо
фітонцидами (від грец. cpuov — рослина і лат. caedo — вбиваю). Фітонциди
— біологічно активні речовини, які виділяються рослинами і
характеризуються бактерицидними, фунгіцидними і протистоцидними
властивостями. Б. П. Токін вперше звернув увагу на те, що фітонциди
володіють антибіотичними властивостями. Разом з В.Г.Дроботько,
Б.Ю.Айземан та іншими дослідниками він науково обґрунтував доцільність
використання фітонцидів у медицині та інших галузях народного
господарства.

Практично майже кожній рослині притаманні фітонцидні властивості, але не
однаковою мірою. Найактивнішою бактерицидною дією характеризуються
цибуля, часник, гірчиця, хрін, алое, кропива, полин, черемха, горіх,
евкаліпт, цитрусові тощо. До складу фітонцидів входять альдегіди,
алкалоїди, глікозиди, синильна кислота, хінони і ефірні олії тощо. Серед
названих сполук надзвичайно високою антимікробною активністю володіють
алкалоїди (анабазин, нікотин, хінін та ін.)

Чимало антибіотичних препаратів рослинного походження широко
використовуються в медицині, сільському господарстві та інших галузях:
аліцин, добутий із часнику;аренарін, виділений із цмину
піскового;берберин, який одержують з багатьох видів рослин з родини
жовтецевих. Ці препарати виявляють бактерицидну дію на стрептококи,
стафілококи, дифтерійну паличку, гонококи і сальмонели. Фітонциди іманін
і новоіманін, виділені зі звіробою звичайного, виявилися високо
активними проти бактерій і вірусів рослин. Виділений з бавовника
антибіотичний препарат госіпол застосовується для лікування оперізуючого
лишаю, псоріазу та інших вірусних захворювань.

Серед інших рослинних антибіотиків, які виявляють антимікробну дію, слід
назвати: лютенарин, виділений з кореневищ глечиків жовтих; ксантин — із
коноплі посівної; рафін — із редьки чорної; сальвій — із шавлії
лікарської; хінін — з кори хінного дерева і хлоро-філіпт — з листків
евкаліпту. Вважають, що фітонциди є одним із факторів імунітету рослин,
також вони відіграють важливу роль у взаємовідносинах організмів у
біоценозах. Великий внесок стосовно вивчення і впровадження в практику
фітонцидних препаратів зробили вчені Інституту мікробіології і
вірусології ім. Д. К. Заболотного НАН України.

Список використаної літератури

Векірчик К.М. Мікробіологія з основами вірусології: Підручник. – К.:
Либідь, 2001. – 312 с.

Гудзь С.П. та ін. Основи мікробіології. – К., 1991.

Мишустин Е.Н., Емцев В.Т. Микробиология. – М., 1997.

PAGE

PAGE 2

Похожие записи