Реферат на тему
Вплив діяльності людини на навколишнє середовище
План
1. Загальна характеристика впливу людини на планетарні та космічні
ресурси
2. Основні джерела забруднення атмосфери, водних ресурсів та ґрунтів
3. Забруднення атмосфери
4. Забруднення водних ресурсів
5. Деградація оточуючого середовища внаслідок розвитку урбанізації.
Література
1. Загальна характеристика впливу людини на планетарні та космічні
ресурси
З появою людей на Землі почався вплив їхньої діяльності на кругообіг
речовин та енергетичний обмін у біосфері, почалося руйнування біосфери.
Людство, розростаючись чисельно і розповсюджуючись на планеті,
автоматично і неминуче витіснило інших жителів природи. Та і саму
природу воно відкинуло на задвірки біосфери, замінюючи останню вже не
ноосферою Вернадського, а техносферою або біотехносферою.
Техносфера – це регіон біосфери в минулому, перетворений людиною за
допомогою прямого або непрямого впливу технічних засобів з метою
найкращої відповідності своїм матеріальним і соціально-економічним
потребам.
Створюючи техносферу, людина прагнула до підвищення комфортності
довкілля, до зростання комунікабельності, до забезпечення захисту від
природніх негативних впливів. Усе це позитивно вплинуло на умови життя і
в сукупності з іншими факторами – на тривалість життя людей.
Але нераціональна господарська діяльність, багаторазово підсилена
здобутками науково-технічного прогресу, призвела до пошкодження і
вичерпання природних ресурсів, зміни регенераційних механізмів біосфери,
деформації сформованого протягом багатьох мільйонів років природного
кругообігу речовин та енергетичних потоків на планеті, порушення
динамічної рівноваги глобальної земної соціоекосистеми. Існує декілька
класифікацій природних ресурсів. Згідно з природничою класифікацією,
ресурси поділяються на природні групи: водні, повітряні, ґрунтові,
рослинні, тваринні, мінеральні, кліматичні тощо.
За природноекономічною класифікацією ресурси поділяються на ті, які
використовуються в матеріальному виробництві, і ті, що використовуються
в невиробничій сфері.
За іншою класифікацією природні ресурси поділяються на невичерпні і
вичерпні, а останні на відновлювальні, важковідновлювальні та
невідновлювальні.
Відновлюваними вважають біологічні ресурси, атмосферне повітря,
поверхневі води. До важковідновлюваних можна віднести грунти, підземні
води, деякі гірські породи, природні ландшафти. Практично
невідновлювальними є переважна більшість корисних копалин та види
організмів, що вже зникли на Землі.
Загальна характеристика впливу людини на природні ресурси:
а) наслідки впливу на атмосферу шляхом забруднення:
парниковий ефект – глобальне потепління клімату за рахунок збільшення
вмісту вуглекислого газу в повітрі;
утворення озонових дір;
зменшення прозорості атмосфери та збільшення хмарності;
смог тобто димні тумани, які виникають внаслідок хімічних реакцій в
повітрі при його забрудненні великою кількістю пилу та газів;
кислотні дощі, які утворюються при викиданні в повітря сірчистих
сполук і оксидів азоту;
корозія металевих конструкцій;
порушення фотозахисту рослин.
б) наслідки впливу на водні ресурси шляхом їх забруднення:
зменшення кількості якісної, чистої прісної води;
порушення життєдіяльності живих організмів водойм;
вимирання окремих видів організмів (жаб, комах, риб);
порушення ланцюгів живлення у біоценозах (історично складена сукупність
тварин і рослин, що населяють територію з більш-менш однаковими умовами
існування).
в) наслідки впливу на ґрунт шляхом його забруднення:
зменшення території, що вкрита рослинністю;
зменшення площі лісів;
зниження родючості ґрунтів та опустелювання, пилові бурі, селі;
погіршення умов росту та розвитку рослинного світу;
міграція небезпечних речовин в гідросферу;
накопичення небезпечних речовин в біологічних ланцюгах живлення.
г) вплив діяльності людини на корисні копалини.
Корисні копалини – це мінеральні ресурси, які залягають у літосфері.
Корисні копалини поділяються на такі групи:
1. Енергоносії – вугілля, нафта, природний газ, горючі сланці, уран,
торій.
2. Рудні – руди чорних, кольорових та благородних металів.
3. Гірничо-хімічні – апатити, харчова сіль, карбонати, сульфати кальцію.
4. Механічні неметалорудні – алмаз, корунд та інші.
5. Будівельні – гіпс, пісчаники, будівельний камінь.
6. Гідромінеральні – підземні води.
Ситуація з деякими видами корисних копалин близька до критичної. За
прогнозами, алюмінію вистачить на 570 років, заліза на 250 років, цинку
на 19 років, олова на 35 років. При теперішніх темпах споживання
вугілля, нафти, газу людству може вистачити на 150 років.
Результатом споживання значної кількості природних ресурсів є збільшення
забрудненості всіх складових біосфери.
2. Основні джерела забруднення атмосфери, водних ресурсів та ґрунтів
Забрудненням називають внесення в якесь середовище нових, не характерних
для нього фізичних, хімічних і біологічних агентів, перевищення їхнього
природного середнього багаторічного рівня в середовищі. Об’єктом
забруднення є атмосфера, вода, ґрунт. Непрямими жертвами забруднення є
люди, тварини, рослини, мікроорганізми.
Забруднення навколишнього середовища поділяють на природні, викликані
якимись природними причинами (космічний пил, пожежі, виверження
вулканів тощо) та антропогенні, що виникають в результаті діяльності
людей.
Серед антропогенних виділяють забруднення:
– механічні (тверді частинки та предмети в біосфері);
– хімічні (хімічні елементи, різні сполуки, отруйні речовини
промислового і побутового призначення);
– фізичні (шуми, вібрація, зміни теплових, електричних, радіаційних,
світлових полів у природному середовищі);
– біологічні (різні організми, бактеріологічна зброя, нові віруси).
Фізичні забруднення поділяються на такі типи:
– теплове (термальне) – виникає в результаті підвищення температури
середовища, головним чином у зв’язку з промисловими викидами нагрітого
повітря, відхідних газів і води;
– світлове – порушення природної освітленості місцевості внаслідок
впливу штучних джерел світла, що призводить до аномалій у житті рослин і
тварин;
– шумове – утворюється через збільшення інтенсивності створюваності
шуму надприродного рівня;
– електромагнітне – виникає у разі зміни електромагнітних властивостей
середовища (від ліній електропередач, радіо й телебачення, роботи деяких
промислових установок) й приводить до глобальних і місцевих географічних
аномалій і змін у тонких біологічних структурах;
– радіоактивне – пов’язане з перевищенням природного рівня вмісту в
середовищі радіоактивних речовин.
3. Забруднення атмосфери
Джерелами забруднення атмосфери є димові викиди промислових підприємств
та теплових електростанцій, вихлопні гази транспортних засобів, продукти
само згорання сміттєзвалищ та териконів вугільних шахт.
Атмосфера забруднюється аерозолями важких металів, синтетичними
сполуками, радіоактивними та канцерогенними речовинами – усіх їх більше
500. Найбільш поширеними речовинами, що забруднюють атмосферу є оксид
вуглецю СО, двоокис вуглецю (вуглекислий газ) СО2, двоокис сірки SO2,
оксид азоту NO2, вуглеводні СnНm , пил.
Основними фізико-хімічними характеристиками забруднювачів повітря є їх
хімічний склад та щільність, а для газоподібних речовин їх леткість
(швидкість випаровування), пружність та тиск пари, температура кипіння.
Масова концентрація всіх викидів вимірюється в мг/м та приводиться до
нормальних умов.
В земній атмосфері вуглекислий газ діє як скло в парнику: пропускає
сонячне світло і затримує тепло розігрітої сонцем поверхні Землі. Це
викликає розігрівання планети, яке відоме під назвою “парникового
ефекту”. Для людства є два наслідки парникового ефекту. Значне
збільшення посушливості в середніх шротах, в результаті чого врожаї
зерна різко скоротяться. Другий – це підйом рівня Світового океану на
2-3 м. за рахунок танення полярних льодовиків.
Окиси сірки і азоту, що потрапляють в атмосферу внаслідок роботи ТЕС і
автомобільних двигунів, сполучаючись з атмосферною вологою, утворюють
дрібні краплі сірчаної та азотної кислоти, що переносяться вітрами у
вигляді кислотного туману й випадають на землю кислотними дощами, які
шкідливо діють на рослинність, фауну, врожайність, будівлі.
Промислові викиди в атмосферу порушують озоновий шар, який є своєрідним
щитом від жорсткого ультрафіолетового випромінення – смертельного для
всього живого.
Вплив забруднення атмосфери на людину:
– зниження загального імунітету організму та підвищення вразливості до
інфекцій;
– підвищення дитячої захворюваності;
– поширення хронічних захворювань: бронхіту, рахіту;
– підвищення кількості алергічних захворювань;
– “помолодшання” хвороб.
4. Забруднення водних ресурсів
Джерелами забруднення гідросфери є:
– скид забруднених стічних вод промисловими, сільськогосподарськими
виробництвами та населеними пунктами;
– викид шкідливих речовин під час аварій та катастроф;
– міграція небезпечних речовин у водне середовище з грунту та
атмосфери.
До основних видів забруднення поверхневих та підземних вод належать
фізичне, хімічне, біологічне, теплове, радіоактивне.
Фізичне забруднення – збільшення кількості нерозчинних часток (глина,
пісок, намул), внаслідок чого зменшується прозорість води, погіршуються
умови росту та розвитку водних організмів.
Хімічне забруднення – проявляється появою у воді невластивих їй
мінеральних сполук (нафтопродуктів, пестицидів, токсичних речовин,
поверхнево-активних речовин). Часто супроводжується появою запаху,
забарвлення та підвищення температури. Посилення шкідливої дії
відбувається за рахунок кумулятивного ефекту.
Біологічне забруднення – забруднення стоками, що містять велику
кількість мікроорганізмів, особливо небезпечними є забруднення
хвороботворними мікроорганізмами.
Теплове забруднення – скидання у водойми теплих вод після охолодження
виробничих процесів, виявляється у підвищенні температури води. Його
супроводжує зміна хімічного та газового складу води, зменшення кількості
кисню, “цвітіння” води, збільшення вмісту в ній мікроорганізмів.
Вважають, що у водойми надходить понад 500 тис. різних речовин. Важкі
метали (свинець, ртуть, цинк, мідь, кадмій та інші) активно
нагромаджуються в харчових ланцюгах, кінцева ланка яких – людина.
Вплив забруднення водних ресурсів на людину:
– поширення інфекційних захворювань;
– споживання небезпечних для здоров’я речовин разом з питною водою,
рибою та іншими морепродуктами;
– збільшення фінансових витрат для очистки води для споживання;
– проблема екологічно-безпечного для здоров’я людей відпочинку біля
водоймищ.
Забруднення грунтів
Головними джерелами забруднення грунтів є:
масове застосування мінеральних добрив;
– використання пестицидів (отрутохімікатів, що використовуються у
сільському господарстві для боротьби з бур’янами та шкідниками;
– промислові та побутові відходи;
– викиди в атмосферу та скиди у воду забруднювальних речовин,
радіаційне забруднення.
Вплив забруднення грунтів на людину:
– споживання забруднених харчових продуктів;
збільшення алергічних хвороб;
– непрямі наслідки через вплив на біо- , гідро та атмосферу.
Дані наукових досліджень вказують, що забруднення навколишнього
середовища є однією з головних причин глобальної соціоекологічної кризи.
Оскільки стурбованість у зв’язку із забрудненням соціоекосистеми Землі
проявилась лише недавно, наукові дослідження ще не дали відповіді на
багато проблем. Проте відомо, що вже вивчені види забруднення зростають
експоненційно. Багато забруднювачів мають глобальне розповсюдження і їх
шкідливий вплив проявляється на великих відстанях від місця викиду в
довкілля. Негативний вплив багатьох з них на природні екосистеми після
викиду проявляється з тривалим запізненням, що становить ще більшу
небезпеку у зв’язку з невивченістю максимальної можливості поглинання
забруднювачів біосферою Землі.
Земля конечна, як і її ресурси. Тому експоненційне зростання забруднення
довкілля та інші негативні фактори можуть призвести через деякий час до
незворотних змін у глобальній земній соціоекосистеми.
5. Деградація оточуючого середовища внаслідок розвитку урбанізації.
Кінець ХХ ст. ознаменувався тим, що внаслідок технічного прогресу і
урбанізації нашої планети, навколишнє середовище в результаті
антропогенної діяльності людини неухильно погіршується. Суспільство з
кожним роком несе величезні матеріальні збитки і неспроможне
адаптуватися до швидких глобальних змін. Урбанізація негативно впливає
на стан навколишнього середовища, зокрема це стосується великих
індустріальних центрів, вона охопила всю нашу планету.
Специфічною рисою сучасної цивілізації став процес концентрації
промисловості та населення у великих містах. Мільйонне місто за добу
споживає майже 25 тис. тонн води, 2 тис. тонн продуктів харчування, 9,5
тис. тонн пального. У навколишнє середовище без необхідної очистки й
обробки при цьому надходить до 500 тис. тонн рідких, 2 тис. тонн твердих
і 950 тонн газоподібних відходів.
Однією з особливостей міських екосистем є наявність значної кількості
відходів, обсяг яких зростає прямо пропорційно зростанню великих міст.
Обсяги твердих побутових відходів щороку зростають .на 1-1,5%.
Накопичення значної їх кількості потребує відведення нових земельних
ділянок під звалище, спричиняє подальше забруднення атмосферного повітря
і водойм, є вибухо- і пожежонебезпечним, потенційним джерелом поширення
інфекційних хвороб, а отже, пов’язане із значним ризиком для здоровая
людей.
На місто накладається дія різноманітних елементів: природних (рельєф,
клімат, водний режим), біологічних (рослинний покрив, фауна,
мікроорганізми), техногенних (забудова, інфраструктура, транспортна
мережа тощо) і соціальних (суспільна організація, спосіб життя, традиції
тощо).
Місто, або урбоекосистема, складається з трьох підсистем — природної
(П), соціальної (С) і технологічної (Т) — є своєрідною функцією від них:
М = (П,С,Т). Порушення, або, як називають системники «шум», в одній із
підсистем завдяки зворотному зв’язку дає про себе знати в системі
«місто» або ж у сусідній підсистемі. Низька якість технічного середовища
сучасних великих міст України (засилля промисловості, надмірне
ущільнення забудови, недосконалість транспортних заходів), а також
мізерне фінансування зеленого господарства і природоохоронних програм
спричинили погіршення сусіднього блоку — підсистеми «природа», а в
цілому — екологічну кризу багатьох міст.
Процес урбанізації, незважаючи на ускладнення екологічної обстановки, не
припиняється, про що свідчать численні дані. Кількість міського
населення на планеті постійно з кожним роком збільшується.
По відношенню до природи в усі періоди розвитку міст проявляється
тенденція до заміни (або навіть знищення) природних умов місцевості
умовами штучними, які посилюють панування людини і створюють ілюзію її
повної незалежності від природи.
На території міста утворюються великі площі штучної підстилаючої
поверхні, змінюється ґрунтове покриття. Нові джерела енергії, небачені
обсяги промислового виробництва, зокрема сталеварного, коксового,
хімічного, автомобільний транспорт, теплоелектроцентралі викидають у
повітря і воду відходи, які вже не спроможні переробити природні
саморегульовані екосистеми.
Зростаючи у бік передмість і витісняючи природній ландшафт, протягом
тривалого історичного періоду довкола міського центру або середньомістя
формуються концентричні урбанізовані смуги, які мають різну щільність
забудови. Якщо площі середньовікових міст становили сотні гектарів, то
сучасні міста займають величезні території, які сягають сотні квадратних
кілометрів. Збільшуючи за горизонталлю, сучасне місто одночасно зростає
і в гору.
Атмосферне повітря населених пунктів постійно забруднюється і за всіма
параметрами докорінно відрізняється від повноцінного природного повітря,
яке є чистим і стимулює біологічні процеси. У дітей, які у проживають у
районах міста з інтенсивно забрудненим повітрям, є зміни показників
імунобіологічного статусу організму. У водіїв і пасажирів автобусів
змінюються показники розумової та фізичної працездатності.
Найбільш поширеною шкідливою домішкою повітряного середовища є монооксид
вуглецю. При вдиханні цього газу наступає швидка втомлюваність, головний
біль, запаморочення, порушення сну, лабільність настрою, ослаблення
пам’яті, порушення діяльності серцево-судинної системи та інших систем
організму. Оксид вуглецю утворює з гемоглобіном крові стійку сполуку –
карбоксигемоглобін, який блокує транспорт кисню в організм.
У відпрацьованих газах автомобілів постійно присутній також свинець,
внаслідок чого у крові водіїв і пасажирів знаходять його кількість
шкідливу для здоров’я. Чим більше свинцю в повітрі, тим більше його в
крові, і це веде до зниження активності ферментів, що беруть участь у
насиченні крові киснем, і до порушення обмінних процесів в організмі.
У містах швидко зростає кількість захворювань на кон’юктивіт, екзему,
фарингіт, ларингіт внаслідок забруднення атмосфери оксидом вуглецю,
оксидами азоту, аміаком, вуглеводнями, сірчистим газом, формальдегідом,
фторидами, аерозолями сірчаної кислоти, поверхнево-активними речовинами
тощо, які викликають отруєння, а окрім того, знижують імунобіологічні
властивості організму.
Література
Бедрій Я.І., Джигирей В.С., Кидисюк А.І. та ін. Безпека життєдіяльності
– Львів, Афіша, 1999.
Васильчук М.В., Медвідь М.К., Сачков Л.С., Збірник нормативних
документів з безпеки життєдіяльності. Київ – 2000.
Даценко І.І. Гігієна та екологія людини – Львів, Афіша, 2000.
Депутат О.П., Коваленко І.В., Мужик І.С. Цивільна оборона, Львів,
Афіша, 2000.
Джигирей В.С., Жидецький В.Ц., Безпека життєдіяльності – Львів, Афіша,
2000.
Дубицький А.Е. Медицина катастроф М. 1994.
Желібо Є.П., Заверуха Н.М., Зацарний В.В. Безпека життєдіяльності.
Навчальний посібник, Київ «Каравела» 2001, Львів, Новий світ, 2000.
Жидецький В.Ц., Джигирей В.С. Основи охорони праці – Львів, Афіша, 2000.
Заплатинський В.М. Безпека життєдіяльності – Київ, КДТЕУ, 1997.
Захарченко М.В. Безпека життєдіяльності – Львів, За вільну Україну,
1997.
Збірник документів з питань безпеки життєдіяльності в системі освіти –
Львів, 1997.
Катренко Л.А., Пістун І.П. Охорона праці в галузі освіти, Суми.
Університецька книга, 2000.
Лапін В.М. Безпека життєдіяльності людини – Львів, Банківський коледж,
1999.
Лозниця В.С. Психологія та педагогіка – Київ, ЕксОб, 2000.
Методичний посібник з цивільної оборони і надзвичайних ситуацій, Київ,
1997.
Миценко І.М. Забезпечення життєдіяльності людини в навколишньому
середовищі – Кіровоград, 1998.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
