Уявлення про гострі і хронічні професійні інтоксикації. Інтоксикація пестицидами, ртуттю, свинцем та його сполуками миш’яку (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 14158
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

Уявлення про гострі і хронічні професійні інтоксикації. Інтоксикація
пестицидами, ртуттю, свинцем та його сполуками миш’яку

Професійні інтоксикації

У виробничих умовах часто користуються речовинами, які справляють
токсичну дію. Це, зокрема, розчинники, фарби, інсектофунгіциди, різні
хімічні елементи, неорганічні та органічні сполуки. Потрапляючи в
організм, багато з них беруть участь у біохімічних реакціях, які
відбуваються в клітинах і тканинах. Вони порушують обмінні процеси і
спричинюють структурні та функціональні зміни в організмі. Промислові
отрути проникають в організм через органи дихання і шкіру, значно рідше
— через травний тракт. Знешкодження токсичних речовин відбувається в
різних органах, та основна роль в їх нейтралізації належить печінці.

Характер дії токсичних речовин на організм людини залежить від їх
хімічної структури, фізичних властивостей, концентрації, тривалості
контакту і шляхів надходження. За клінічною картиною розрізняють гостру,
підгостру та хронічну інтоксикації.

Отруєння свинцем

Свинець належить до найпоширеніших промислових отрут. Контакт із свинцем
відбувається під час плавлення свинцевої руди, загартовування металевих
виробів, покриття електричного кабелю, виготовлення куль, в
акумуляторному та друкарському виробництвах. Свинець широко застосовують
для захисту від рентгенівських та іонізуючих променів.

У побуті отруєння свинцем може виникнути внаслідок вживання харчових
продуктів, які зберігаються в глиняному посуді, покритому свинецьумісною
поливою, а також пиття води, що тече по свинцевих трубах, та вживання
продуктів, забруднених свинцем. Допустима концентрація свинцю в робочих
приміщеннях становить 0,01 мг/м3.

Патогенез. У виробничих умовах свинець і його сполуки проникають в
організм головним чином через органи дихання, рідше — через травний
канал та ушкоджену шкіру (свинцеві мазі, примочки, грим).

Свинець усмоктується в дихальних шляхах, звідки швидко надходить у кров,
минаючи печінковий бар’єр. У крові одна частина свинцю акумулюється в
еритроцитах і лейкоцитах, а інша зв’язується з білками плазми. Місцем
його депонування є кістки, печінка, нирки, м’язи.

До основних симптомів свинцевої інтоксикації належать:

1) свинцевий колорит — своєрідне землисто-бліде забарвлення шкіри, яке
зумовлене анемією, спазмом судин шкіри, а також збільшенням у крові
вмісту порфірину, який спричинює гіперпігментацію;

2) свинцева облямівка — лілово-сіра смужка навколо ясен і зубів
(механізм її утворення пов’язують з відкладенням сірчистого свинцю, який
утворюється внаслідок взаємодії свинцю, що виділяється із слиною, і
сірководнем ротової порожнини);

3) ретикулоцитоз — понад 1 %, як прояв посиленого еритропоезу;

4) поява в крові еритроцитів з базофільною зернистістю (понад 15 на 10
000 еритроцитів);

5) вміст свинцю в сечі понад 0,04 мг/л.

У клінічній картині свинцевої інтоксикації спостерігаються такі
синдроми: астенічний, астеновегетативний, свинцевий поліневрит,
енцефалопатії, анемічний, абдомінальний, печінковий, нирковий,
серцево-судинний.

Астенічний синдром характеризується виникненням головного болю,
запаморочення, швидкої стомлюваності, порушення сну, зниження пам’яті,
млявості, емоційної лабільності.

Іноді уражуються м’язи — розгиначі ніг, що призводить до розвитку
симптому висячої ступні.

Синдром енцефалопатії характеризується виникненням свинцевого менінгіту,
психозу, нападів, подібних до епілепсії.

Анемічний синдром характеризується розвитком ретикулоцитозу, появою у
крові еритроцитів з базофільною зернистістю. Часто виникають анізоци-тоз
і пойкілоцитоз. Пізніше виявляється помірне зменшення гемоглобіну.

Абдомінальний синдром проявляється відсутністю апетиту, солодким
присмаком у роті, переймоподібним болем у животі, не пов’язаним із
вживанням їжі, закрепами, печією, відрижкою, інколи блюванням. Найтяжчим
проявом інтоксикації свинцем є свинцева коліка.

Для неї характерна тріада симптомів:

1) різкий переймоподібний біль у животі;

2) стійкий закреп;

3) артеріальна гіпертензія.

Насамперед треба припинити контакт із свинцем (переведення на іншу
роботу). Здійснюють також заходи, спрямовані на мобілізацію свинцю з
депо і виведення його з організму. Призначають препарати йоду (калію
йодид). Останнім часом застосовують високоефективні засоби, що сприяють
активному виведенню свинцю, зокрема тетацин-кальцій у вигляді таблеток
або 10 % розчину по 20 мл для внутрішньовенного введення. Таблетки ЕДТА
приймають по 250—500 мг під язик, до 2 г на добу (через 1 добу). Курс
лікування становить 10—20 діб. Найефективнішим засобом, який швидко
знімає напад свинцевої коліки, є пентацин. Внутрішньовенно дуже повільно
вводять 5 % розчин пентацину по 20 мл упродовж ЗО діб з перервою 4—5
тиж. У деяких випадках призначають 5 % розчин унітіолу по 5—8 мл 1 раз
на добу. Хворим на хронічну свинцеву інтоксикацію протипоказані снодійні
препарати з групи барбітуратів, а також тривале вживання
сульфаніламідних препаратів.

У випадках свинцевої анемії призначають препарати заліза: фероплекс,
ферамід, тардиферон, сорбіфер, гемостимулін (всередину) та ферумлек
—внутрішньом’язово по 2 мл. Уведення заліза супроводиться прийманням
соляної або аскорбінової кислоти.

У разі токсичного свинцевого гепатиту призначають глюкозу з інсуліном,
ліпотропні речовини (ліпостабіл, ліпокаїн, есенціале), гепатопротек-тори
(гепабене, гепатофальк, карсил, ліобіл, гептрал).

За наявності астенічного стану доцільно призначати загальнозміцню-вальну
терапію, внутрішньовенне введення глюкози з вітаміном Вх та аскорбіновою
кислотою.

Під час свинцевої коліки застосовують теплі ванни, грілки, ін’єкції
атропіну сульфату, кальцію хлориду, калію броміду (10 мл 10 % розчину).
Для поліпшення функції кишок застосовують сифонні, олійні, гіпертонічні
та мильні клізми.

Хворим із свинцевою інтоксикацією рекомендують курортне лікування із
застосуванням сірководневих ванн (Любінь Великий, Немирів Львівської
області).

Важливим заходом профілактики свинцевих інтоксикацій є заміна свинцю на
менш токсичні речовини.

Робітники, які працюють із свинцем, повинні користуватися респіраторами,
дотримуватись правил особистої гігієни.

Цінним лікувально-профілактичним заходом є періодична вітамінізація їжі
з обов’язковим щоденним вживанням протягом 1 міс щороку аскорбінової
кислоти.

Профілактичні медичні огляди осіб, які працюють зі свинцем і його
сполуками, проводять через кожні 3—6 або 12 міс.

Отруєння хлорорганічними сполуками (пестицидами)

Хлорорганічні сполуки застосовують у сільському господарстві для
боротьби зі шкідниками зернових, овочевих і польових культур та плодових
дерев. Їх використовують у вигляді аерозолів, дуетів, розчинів. В
організм людини проникають головним чином через органи дихання, травний
тракт, шкіру.

Якщо хлорорганічні сполуки потрапляють в організм через органи дихання,
це проявляється появою нежитю, почервоніння слизових оболонок очей і
зіва, носових кровотеч, кашлю.

У хворих спостерігають різку слабкість у ногах, головний біль,
запаморочення, нудоту, блювання, підвищення температури тіла до 39 °С.
Інколи відзначають загальмованість, посіпування м’язів рук і ніг,
тремор. Відтак приєднуються задишка, ціаноз, серцева недостатність,
атаксія. У периферійній крові виявляють лейкопенію, відносний
лімфоцитоз, збільшену ПІОЕ. У сечі знаходять білок.

Під час гострого отруєння хлорорганічними сполуками потерпілого виводять
із забрудненої атмосфери. Слід негайно очистити шкіру, промити слизові
оболонки 2 % розчином натрію гідрокарбонату або ізотонічним розчином
натрію хлориду. У разі нежитю та чхання у ніс треба закапати 2— З %
розчин ефедрину гідрохлориду. За наявності виснажливого кашлю хворому
дають випити тепле молоко з 2 % розчином натрію гідрокарбонату (V4
чайної ложки на одну склянку молока) або напій з лужною мінеральною
водою (Поляна, Поляна Квасова, Лужанська). Усередину призначають кодеїн,
лібексин, лазолван, бромгексин, налагоджують інгаляцію киснем.

????

розчину глюкози і 500 мг аскорбінової кислоти, внутрішньом’язово —
тіаміну хлорид, кокарбоксилазу, кальцію глюконат. Таким хворим
протипоказані препарати морфіну.

Лікування хронічного отруєння хлорорганічними сполуками повинно бути
симптоматичним. Призначають харчування, збагачене ліпотропними
речовинами (сир), солями кальцію і вітамінами. Крім того, призначають
рибофлавін, ціанокобаламін, глюкозу з аскорбіновою і нікотиновою
кислотами, біогенні стимулятори (алое, плазмол, ФіБС тощо), ліпотропні
речовини.

У разі алергійних проявів призначають антигістамінні препарати
(димедрол, супрастин, фенкарол, тавегіл). Надалі рекомендують
санаторно-курортне лікування (Ялта, Одеса, Любінь Великий, Немирів).

Отруєння фосфорорганічними сполуками (пестицидами)

Фосфорорганічні сполуки використовують для боротьби зі шкідниками
бавовнику, плодових дерев, зернових та декоративних культур, деякі
засоби — для знищення мух, комарів. Найчастіше застосовують байтекс,
бутифос, карбофос, хлорофос. В організм людини ці сполуки потрапляють
головним чином через органи дихання, травний тракт і шкіру. Вони здатні
також проникати в організм через неушкоджену шкіру, не спричинюючи
місцевих змін.

До ранніх проявів отруєння належать такі ознаки: неспокій, слино- та
сльозотеча, нудота, блювання, біль у животі, пронос, порушення зору. Під
час огляду хворого відзначають збудження, посмикування м’язів або
адинамію. Мовлення утруднене, зіниці звужені. Спостерігаються фібриляція
м’язів язика і повік, нерегулярні поштовхоподібні рухи очних яблук,
тахікардія й артеріальна гіпертензія. Часто наростають явища серцевої
слабкості.

Клінічна картина отруєння фосфорорганічними сполуками залежить від
шляхів надходження отрути в організм.

У разі отруєння фосфорорганічними сполуками потерпілого евакуюють із
забрудненої зони. Треба швидко обмити шкіру водою з милом, обробити її 2
% розчином натрію гідрокарбонату або 5—10 % розчином аміаку, 2—5 %
розчином хлораміну Б. Якщо отрута потрапила в очі, їх необхідно промити
водою і закапати ЗО % розчином сульфацил-натрію (альбуцид).

Антидотом цього отруєння є атропіну сульфат; 0,1 % розчин атропіну
сульфату слід уводити підшкірно по 0,3—0,5 мл 3—4 рази на добу.

Ефективним є введення 15 % розчину дипіроксиму по 1 мл підшкірно в
поєднанні з 2—3 мл 0,1 % розчину атропіну сульфату. У разі тяжких
отруєнь внутрішньовенно вводять 0,5 мл 5 % розчину ефедрину
гідрохло-риду і підшкірно 1 мл 0,05 % розчину прозерину.

За наявності збудження ЦНС і судом внутрішньом’язово вводять гексенал
(по 5 мл 10 % розчину), хлоралгідрат у клізмі (по 2—3 г), усередину
призначають аміназин (по 25 мг на добу), внутрішньом’язово — сульфат
магнію (по 8—10 мл 25 % розчину на добу). У разі порушення ритму дихання
призначають лобелін або цититон, вдихання кисню. За необхідності
призначають також серцево-судинні засоби.

Для профілактики пневмонії доцільно застосувати антибіотики. Призначають
також полівітаміни, біостимулятори, фізіотерапевтичні методи.

Отруєння ртутьорганічними сполуками

Для протруювання насіння часто використовують ртутьорганічні пестициди.
Це такі комплексні препарати, як гранозан, меркуран, меркургексан.

Ранніми проявами отруєння ртутьорганічними сполуками є присмак металу в
роті, головний біль, нудота, блювання, біль у животі, пронос із слизом
або кров’ю, сильна спрага, відчуття печії в роті, кровоточивість ясен,
різка слабкість.

У крові виявляють нейтрофільний лейкоцитоз, збільшену ПІОЕ. У сечі
знаходять білок, еритроцити, ртуть (до 0,05 мг/л).

Пізніше хворих турбують пароксизмальні напади, які супроводяться
безпричинним страхом, посиленою спрагою, поліурією. Часто з’являються
епілептиформні судоми.

У всіх випадках гострої інтоксикації фельдшер повинен промити шкіру
теплою водою або спиртово-лужним розчином. Якщо отрута потрапила через
рот, то необхідно промити шлунок водою й антидотом Стржижевського (100
мл на 2—4 л води). Призначають по 5 мл 5 % розчину унітіолу
внутрішньом’язово. Для виведення ртуті з організму застосовують
тіосульфат натрію — по 20 мл 20 % розчину внутрішньовенно.

За наявності ацидозу внутрішньовенно вводять 200 мл 3 % розчину натрію
гідрокарбонату. Рекомендують також серцеві глікозиди, кисень, вітаміни
групи В, аскорбінову кислоту, вітамін Р.

Такий хворий повинен регулярно полоскати рот водню пероксидом або
слабким розчином калію перманганату.

До складу комплексного лікування входить дієта, багата на солі калію
(печена картопля, яблука, зелень).

Санаторно-курортне лікування (Ялта, Одеса, Любінь Великий, Рай-Оленівка)
призначають після виведення хворого зі стану інтоксикації та за
відсутності протипоказань.

Отруєння сполуками миш’яку

У сільському господарстві сполуки миш’яку застосовують головним чином
для боротьби з грибковими захворюваннями рослин і гризунами.
Представником цієї групи є арсенат кальцію.

Миш’якумісні сполуки є протоплазматичними й тіоловими отрутами. Усі вони
кумулюють в організмі. Потрапляючи в організм, вони уражують нервову
систему, шлунок, печінку, кишки, органи кровотворення, подразнюють шкіру
та слизові оболонки.

Розрізняють три форми отруєння миш’яком: катаральну, шлунково-кишкову,
паралітичну.

Катаральна форма отруєння спостерігається в разі потрапляння аерозолю
миш’яку на слизові оболонки очей і органів дихання. Характеризується
загальною слабкістю, запамороченням, нудотою, блюванням, подразненням
слизових оболонок верхніх дихальних шляхів і очей, тремтінням тіла,
судомами, спаданням серцево-судинної діяльності.

Потім до цього приєднуються нестримне блювання, профузний пронос
холероподібного типу. Випорожнення мають вигляд рисового відвару з
домішками крові. Часто швидко розвивається колапс. Іноді на шкірі
утворюються пухирі та пустули.

Паралітичну форму отруєння відзначають тоді, коли в організм потрапляють
великі дози миш’яку. Вона характеризується появою різкої слабкості,
сонливості, запаморочення, відчуття страху, болісним посіпуванням
м’язів, втратою свідомості.

У разі гострої інтоксикації рекомендують проводити кровопускання (300
мл) з наступним переливанням крові й внутрішньовенним уведенням глюкози
(500 мл 5 % розчину) і аскорбінової кислоти (500 мг). Підшкірно вводять
5—10 ОД інсуліну. Як антидот уводять внутрішньом’язово 5 мл 5 % розчину
унітіолу. Призначають 15 мл 20 % розчину натрію тіосульфату
внутрішньом’язово, ЗО мл 10 % розчину тетацин-кальцію та 500 мл 5 %
розчину глюкози вводять внутрішньовенно краплинно. У тяжких випадках
призначають глюкокортикостероїди (125 мг гідрокортизону або 40 ОД АКТГ
на добу внутрішньом’язово), серцеві засоби, кисневу терапію.

Застосування унітіолу в разі вираженої ниркової недостатності
протипоказане. У таких випадках призначають перитонеальний діаліз,
гемодіаліз. За наявності больового синдрому застосовують знеболювальні
препарати. Призначають фізіотерапевтичні процедури: електрофорез
новокаїну, масаж, лікувальну фізкультуру, сірководневі ванни.
Рекомендується диспансерне спостереження і лікування в
санаторно-курортних закладах.

У разі роботи з отрутами необхідно дотримуватися правил безпеки й
особистої гігієни, запобігати забрудненню продуктів харчування, водойм і
атмосферного повітря. Осіб, які працюють з пестицидами, забезпечують
спецодягом, спецвзуттям, рукавицями, респіраторами, протигазами,
захисними окулярами.

Важливе значення мають профілактичні огляди: попередні (під час
влаштування на роботу) і періодичні. Огляду підлягають особи, які
тривалий час працюють з пестицидами, а також сезонні робітники. До
роботи з пестицидами допускають осіб не молодших за 18 років. Контакт з
пестицидами протипоказаний вагітним, матерям-годувальницям, особам із
захворюваннями серцево-судинної системи, центральної і периферійної
нервової системи, з ендокринною патологією, захворюваннями
паренхіматозних органів, а також очей, вуха, носа та горла.

Похожие документы
Обсуждение
    Заказать реферат
    UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2018