Реферат
на тему:
“Середовище зв’язане
з використанням техніки”1. Техногенне середовище і його небезпеки
Людина давно живе не в «природі», а мешкає в середовищі, антропогенно
зміненому, трансформованому під впливом своєї діяльності.
Людство, розростаючись чисельно і розповсюджуючись на планеті,
автоматично і неминуче відтіснило інших мешканців природи. Та і саму
природу воно відкинуло на задвірки біосфери, замінюючи останню вже не
ноосферою Вернадського, а техносферою, або біотехносферою.
Техносфера — це регіон біосфери в минулому, перетворений людиною За
допомогою прямого або непрямого впливу технічних засобів з метою
найкращої відповідності своїм матеріальним і соціально-економічним
потребам.
Створюючи техносферу, людина прагнула до підвищення комфортності
довкілля, до зростання комунікабельності, до забезпечення захисту від
природних негативних впливів. Усе це позитивно вплинуло на умови життя і
в сукупності з іншими факторами (поліпшення медичного обслуговування
тощо) на тривалість життя людей.
Але створення руками і розумом людини техносфери, призначеної
максимально задовольняти її потреби в комфорті і безпеці, далеко не
виправдувала надії людей. Нераціональна господарська діяльність,
багаторазово підсилена здобутками науково-технічного прогресу, призвела
до пошкодження і вичерпання природних ресурсів, зміни регенераційних
механізмів біосфери, деформації сформованого протягом багатьох мільйонів
років природного кругообігу речовин та енергетичних потоків на планеті,
порушення динамічної рівноваги глобальної земної соціоекосистеми.
У глобальній екосистемі, біосфері, яка є єдиним цілим, ніщо не може бути
виграно або втрачено, не може бути об’єктом загального поліпшення. Усе,
що добуто з неї людською працею, повинно бути повернене. Оплати цього
«векселя» не можливо уникнути, він може бути лише відстрочений.
Техносфера включає в себе регіони міста, промислової зони, виробничого і
побутового середовищ. До нових, техносферних, належать умови проживання
людини в містах і промислових центрах, виробничі, транспортні і побутові
умови життєдіяльності.
Щоб жити, людина має забезпечити своє життя, насамперед матеріально.
Матеріальне виробництво — передусім це діяльність, спрямована на
освоєння навколишнього природного середовища. Воно включає в себе
промисловість і сільськогосподарську діяльність. Матеріальне виробництво
є основою суспільного розвитку, тому що саме воно задовольняє
найрізноманітніші людські потреби. Провідну роль у системі матеріального
виробництва відіграли:
1) аграрне виробництво, що домінувало в Європі практично до початку
XVIII ст.;
2) промислове виробництво, яке розпочалося з того моменту, коли пара й
машина здійснили революцію в промисловості:
3) інформаційне виробництво — виробництво знань, що все більше
перетворюється на визначальну форму праці. На третьому етапі виробництво
ідей, знань, інформації виходить на перший план.
Людство вступає в нову еру — інформаційну. Основним видом економічної
діяльності стає виробництво, збереження і розповсюдження інформації.
Техногенне середовище склалося в процесі трудової діяльності людини.
Воно багатопланове. Сутність його знаходиться там, де закінчується
природа і починається людина, причому не як біологічна істота, а як
істота, що мислить, має мораль і естетичне відчуття. До об’єктів
матеріальної культури належить будь-яка матеріальна субстанція, яка
створена не Богом чи природою, а людським генієм, його трудовою
діяльністю. Навіть запах парфумів у цьому плані принципове відрізняється
від запаху квітів, оскільки парфуми створені людиною, а квіти —
природою.
Техногенне середовище, як правило, поділяють на побутове та виробниче.
Побутове середовище — це середовище проживання людини, що містить
сукупність житлових будівель, споруд спортивного і культурного
призначення, а також комунально-побутових організацій і установ.
Параметрами цього середовища є розмір житлової площі нг людину, ступінь
електрифікації, газифікації житла, наявність центрального опалення,
холодної та гарячої води, рівень розвитку громадського транспорту та ін.
Виробниче середовище — це середовище, в якому людина здійснює свою
трудову діяльність. Воно містить комплекс підприємств, організацій,
установ, засобів транспорту, комунікацій тощо. Виробниче середовищ
характеризується передусім параметрами, які специфічні для кожного
виробництва і визначаються його призначенням. Це вид продукції, яка
виробляється на ньому, обсяги виробництва, кількість працівників
продуктивність праці, енергомісткість, сировинна база, відході
виробництва тощо. Крім цих параметрів, є такі, що визначають умова праці
та її безпеку: загазованість, запиленість, освітленість робочий
місць, рівень акустичних коливань, вібрації, іонізуючої радіації,
електромагнітного випромінювання, пожежо- та вибухонебезпечність, »
на-І явність небезпечного обладнання, засобів захисту працівників, »
ступінь напруженості праці, психологічний клімат та багато інших.
2. Небезпеки, зумовлені використанням технічних засобів.
Питання захисту людей
Наслідком прояву небезпек є нещасні випадки, аварії, катастрофи, які
супроводжуються смертельними випадками, скороченням тривалості життя,
шкодою здоров’ю, шкодою природному чи техногенному середовищу,
дезорганізуючим впливом на суспільство або життєдіяльність окремих
людей. Наслідки або ж кількісна оцінка збитків, заподіяних небезпекою,
залежать від багатьох чинників, наприклад, від кількості людей, що
знаходились у небезпечній зоні, кількості та якості матеріальних (в,
тому числі і природних) цінностей, що перебували там, природних
ресурсів, перспективності зони тощо.
Характерним прикладом визначення загального ризику може служити
розрахунок числового значення загального ризику побутового травматизму
зі смертельними наслідками. Відповідно до статистичних даних за 2000р. в
Україні загинула у побутовій сфері 68271 людина. Наразитись на
смертельну небезпеку в побуті практично міг кожен із загальної кількості
громадян, що проживали в Україні за цей період, тобто N = 50 100 000
осіб. Відтак числове значення загального ризику смертельних випадків у
побутовій сфері 2000 р. становитиме:
R = 68 271/50 100 000 = 0,001362
З розглянутого прикладу випливає, що з кожного мільйона громадян, які
проживали в Україні, в побутовій сфері загинули 2000 р. 1362 особи. В
охороні праці для характеристики рівня травматизму використовується
коефіцієнт частоти, який показує кількість травмованих чи загиблих на 1
000 працюючих. Якщо його використати для наведеного прикладу, то можна
сказати, що рівень смертельного побутового травматизму в Україні 2000 р.
становить 1,362.
Аналітично-статистичний збірник «Праця та соціальна політика в Україні»
за 1999 р. повідомляє, ЩО «у 1991 — 2000 роках в Україні від нещасних
випадків невиробничого характеру загинули 567,5 тис. осіб, що в 38 разів
перевищує рівень смертельного травматизму на виробництві, сотні тисяч
людей стали інвалідами. Від травматизму на транспорті померло близько 76
тис. осіб, майже 82 тис. осіб загинули від отруєнь, 108 тис. осіб
закінчили життя самогубством, від насильницьких дій постраждали 50,8тис.
осіб, 37,3 тис. осіб утопилися і 12,7 тис. осіб загинули при пожежах».
Табл. 1.5 містить статистичні дані про загальну кількість населення
України, чисельність працюючих, кількість загиблих та травмованих на
виробництві і й побуті у 1997—2000 роках. Аналізуючи наведені в цій
таблиці дані, доходимо висновку, що рівень побутового травматизму в
нашій країні у 13 разів перевищує рівень виробничого травматизму, що на
один смертельний нещасний випадок припадає ЗО нещасних випадків, які
закінчуються травмою. Використовуючи інші дані, можна визначити ризик
травматизму від окремих джерел небезпеки в різних галузях виробництва чи
в різних країнах.
За ступенем припустимості ризик буває знехтуваний, прийнятний, гранично
допустимий, надмірний. ,
Знехтуваний ризик має настільки малий рівень, що він перебуває в межах
допустимих відхилень природного (фонового) рівня.
Прийнятним вважається такий рівень ризику, який суспільство може
прийняти (дозволити), враховуючи техніко-економічні та соціальні
можливості на даному етапі свого розвитку.
Гранично допустимий ризик — це максимальний ризик, який не повинен
перевищуватись, незважаючи на очікуваний результат. Надвірний ризик
характеризується виключно високим рівнем, який у переважній більшості
випадків призводить до негативних наслідків.
На практиці досягти нульового рівня ризику, тобто абсолютної
безпеки, неможливо.
Через це вимога абсолютної безпеки, що приваблює своєю гуманністю, може
обернутися на трагедію для людей. Знехтуваний ризик у теперішній час
також неможливо забезпечити з огляду на відсутність технічних та
економічних передумов для цього. Тому сучасна концепція безпеки
життєдіяльності базується на досягненні прийнятного (допустимого)
ризику.
Сутність концепції прийнятного (допустимого) ризику полягає у прагненні
створити таку малу безпеку, яку сприймає суспільство у даний час.
Прийнятний ризик поєднує технічні, економічні, соціальні та політичні
аспекти і є певним компромісом між рівнем безпеки й можливостями її
досягнення. Розмір прийнятного ризику можна визначити, використовуючи
витратний механізм, який дозволяє розподілити витрати суспільства на
досягнення заданого рівня безпеки між природною, техногенною та
соціальною сферами. Необхідно підтримувати відповідне співвідношення
витрат у зазначених сферах, оскільки порушення балансу на користь однієї
з них може спричинити різке збільшення ризику і його рівень вийде за
межі прийнятних значень.
Основним питанням теорії і практики безпеки життєдіяльності є питання
підвищення рівня безпеки. Порядок пріоритетів при розробці будь-якого
проекту потребує, щоб вже на перших стадіях розробки продукту або
системи у відповідний проект, наскільки це можливо, були включені
елементи, що виключають небезпеку. На жаль, це не завжди можливо. Якщо
виявлену небезпеку неможливо виключити повністю, необхідно знизити
ймовірність ризику до припустимого рівня шляхом вибору відповідного
рішення. Досягти цієї мети, як правило, в будь-якій системі чи ситуації
можна кількома шляхами. Такими шляхами, наприклад, є:
повна або часткова відмова від робіт, операцій та систем, які мають
високий ступінь небезпеки;
заміна небезпечних операцій іншими — менш небезпечними;
удосконалення технічних систем та об’єктів;
розробка та використання спеціальних засобів захисту;
заходи організаційно-управлінського характеру, в тому числі контроль за
рівнем безпеки, навчання людей з питань безпеки, стимулювання безпечної
роботи та поведінки.
Кожен із зазначених напрямів має свої переваги і недоліки, і тому часто
заздалегідь важко сказати, який з них кращий. Як правило, для підвищення
рівня безпеки завжди використовується комплекс цих заходів та засобів.
Для того, щоб надати перевагу конкретним заходам та засобам або певному
їх комплексу, порівнюють витрати на ці заходи та засоби і рівень
зменшення шкоди, який очікується в результаті їх запровадження. Такий
підхід до зменшення ризику небезпеки зветься управління ризиком.
Захист людей від техніки передбачає здійснення спеціальних
організаційних та санітарно-гігієнічних заходів: а) розробки і
запровадження технологічних карт та інструкцій з техніки безпеки; б)
навчання та інструктажу персоналу, контролю за дотриманням та виконанням
встановлених правил безпеки при проведенні робіт; в) забезпечення
працівників санітарно-гігієнічним обладнанням та відповідними
процедурами, а також іншими – заходами та засобами, які вимагаються
чинними нормативними документами з охорони праці.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
