Реферат

на тему:

“Середовище життєдіяльності. Природне середовище. Гідросфера”

Природне середовище — біосфера, зовнішня оболонка Землі, яка охоплює
частину атмосфери, гідросферу і верхню частину літосфери, що
взаємозв’язані складними біогеохімічними циклами міграції речовин і
енергії.

Людина давно живе не в «природі», а мешкає в середовищі, антропогенно
зміненому, трансформованому під впливом своєї діяльності. В життєвому
циклі людина і навколишнє середовище утворюють постійно діючу систему
«людина — довкілля».

Розглядаючи безпеку людини як поняття, що стосується сутності людського
життя, сфери її діяльності і взаємозв’язків з навколишнім середовищем,
ми повинні розглянути таке поняття, як «середовище», в якому живе і діє
людина.

• Гідросфера (грец. hydro — вода, sphaira — куля) — це водяна оболонка
Землі. До надземної частини гідросфери, що вкриває 70% поверхні Земної
кулі, належать океани, моря, озера, ріки, а також льодовики, в яких вода
перебуває у твердому стані. Основна частина води (понад 80%) перебуває у
глибинних зонах Землі — в її мантії. Підземна частина гідросфери охоплює
грунтові, підґрунтові, напірні й безнапірні води, тріщинні води і води
карстових порожнин у легкорозчинних гірських породах (вапняках, гіпсах
тощо).

Усі форми водних мас переходять одна в одну у процесі перетворення.
Вода у біосфері перебуває у безперервному русі, бере участь у
геологічному та біологічному кругообігах речовин.

Вода є основою існування життя на Землі. Для величезної кількості живих
організмів, особливо на ранніх етапах розвитку біосфери, вода була
середовищем зародження та розвитку. Б

ез води неможливий фотосинтез, який відбувається в зелених рослинах і
лежить в основі біологічного кругообігу речовин на нашій планеті.

Вода — своєрідний мінерал, який забезпечує існування живих організмів на
Землі. Живі організми на 60— 98% складаються з води і всі їхні життєві
функціональні процеси пов’язані з водою. Обмін речовин в організмах
можливий лише за наявності води, бо майже всі хімічні, колоїдно-хімічні
та фізіологічні процеси відбуваються у водних розчинах органічних, та
неорганічних речовин або за обов’язкової участі в них води. Процеси
травлення і засвоєння їжі у травному каналі та синтез живої речовини в
клітинах організмів відбувається виключно у рідкому середовищі. Втрата
організмом лише 10—20% води веде до його загибелі. Без води людина може
прожити не більше п’яти діб.

Без води не може існувати й людська цивілізація, бо вода
використовується людьми не лише для пиття, а й для забезпечення своїх
санітарно-гігієнічних та господарсько-побутових потреб. Вода
використовується у промисловості, побуті, сільському господарстві, як
джерело енергії.

Багато джерел і водоймищ мають лікувальне призначення.

Але для більшості людських потреб придатна не будь-яка вода, а прісна —
з вмістом мінеральних солей до 1 г/л. Незважаючи на величезні обсяги
гідросфери (16млрд м3 води), прісні води становлять менше 3%. її об’єму.
Доступною для використання є лише невелика частка прісних вод, що
зосереджена у прісноводних озерах, водосховищах, річках та підземних
водоносних горизонтах.

Світовий океан — неперервна водна оболонка Землі, що оточує материки й
острови. Площа Світового океану становить 361 млн км3, або 71 % земної
поверхні. В ньому зосереджено понад 1370 млн км3 води, тобто 96,5%
об’єму гідросфери. У Світовому океані виділяють його складові частини —
океани, моря, затоки, протоки, На Землі умовно виділяють 4 океани:

— Тихий — складає майже половину площі Світового океану (178,7 млн
км2) і понад половини його об’єму (740 млн км3);

— Атлантичний — складає приблизно 1/4 частину Світового океану за площею
(91,6 млн км2) і об’ємом (330 млн км3);

— Індійським — складає дещо більше 1/5 частини Світового океану за
площею (76,2 млн км2) і об’ємом (283 млн км3);

— Північний Льодовитий — складає лише 1/25 частину Світового океану за
площею (14,7 млн км2) і 1/75 його частину за об’ємом (18 млн км3).

Деякі дослідники виділяють п’ятий — Південний океан, що омиває береги
Антарктиди.

Море — частина океану, відділена від нього суходолом, підводними
узвишшями або островами. Розрізняють внутрішні, окраїнні, міжостровні
моря. В Атлантиці є море без берегів — Саргасове (його межами є течії).

Затока — частина океану або моря, що далеко заходить в сушу. В деяких
випадках назва «затока» історично закріпилося за водоймами, які за їх
гідрологічним режимом вірніше було б називати морями (Мексиканська,
Гудзонова, Перська затоки).

Протока — відносно вузький водний простір, що розділяє ділянки суші І
з’єднує водні басейни абб їх частини.

Води Світового океану перебувають в постійному русі. Види руху: вітрові
хвилі, течії, припливи і відпливи, цунамі.

Вітрові хвилі — коливальні рухи водної поверхні. Звичайна висота
вітрових хвиль — до 4 м, рідше — до 6-7 м. Відзначено випадки, коли
штормові вітри піднімали у відкритому океані хвилі висотою 20-30 м і
більше.

Океанічні течії — горизонтальні переміщення величезних мас води у
певному напрямку і на великі відстані. Причиною течій здебільшого
бувають постійні вітри. Розрізняють теплі течії, температура води яких
вища від температури оточуючих океанічних вод (Гольфстрім, Куросіо та
ін.), і холодні течії — із температурою води, нижчою ніж у океанічних
водах (Лабрадорська, Бенгельська та ін.).

Припливи і відпливи — періодичні коливання рівня води в океанах і морях,
що спричиняються силами притяжіння Місяця і Сонця. Максимальний приплив
— 18 м (у затоці Фанді, біля берегів Північної Америки).

Цунамі — хвилі, утворювані в океані внаслідок сильних підводних
землетрусів! Швидкість цунамі — до 800 км/год, висота хвиль біля берегів
може сягати 15-30 м.

Складовою частиною гідросфери є води суходолу, які поділяються на
поверхневі і підземні.

Поверхневі води — води суходолу, що постійно або тимчасово знаходяться
на земній поверхні в рідкому або твердому стані у формі водних об’єктів
(водних потоків, водойм), а також скупчень льоду і снігу (льодовиків,
снігового покриву).

Ріка —природний водний потік, що тече у розробленому ним заглибленні —
річищі. Річище ріки, що постійно заповнене водою, е частиною річкової
долини — заглиблення, яке потік води створював тисячі, мільйони років,
розмиваючи гірські породи. Головна ріка з усіма притоками утворює
річкову системі/. Територія, з якої ріка та її притоки збирають воду,
називається басейном ріки, межа між басейнами сусідніх рік — вододілом.
Виділяють такі види живлення рік: дощове, снігове, підземне,
льодовикове. Зміни рівня води в річці визначають її режим. Режим, ріки
насамперед залежить від клімату.

Найдовша ріка в світі — Ніл (6671 км), найповноводніша — Амазонка
(середня витрата води в гирлі становить 200 тис. м3/с). Головна ріка
України — Дніпро — має довжину 2201 км і витрату води в гирлі близько 2
тис. м3/с.

Ріки є джерелом прісної води для промисловості, сільського господарства,
водопостачання населених пунктів, використовуються також для одержання
електроенергії (на них працюють тисячі ГЕС), як транспортні шляхи, місця
рибальства, відпочинку, туризму, спортивних змагань.

Озеро — водойма, що утворилася в замкненому природному заглибленні на
поверхні суходолу. Озерні улоговини можуть мати різне походження.
Виділяють тектонічні озера (Каспійське море, Байкал та ін.), льодовикові
(озера Фінляндії, Канади), загатні (Синевир у Карпатах), кратерні
(Кроноцьке на Камчатці), карстові (Світязь), лиманні (Ялпуг) та ін.
Озера поділяються за водним режимом на стічні — з прісною водою та
безстічні — з солоною.

Озера використовуються як шляхи сполучення, джерела водопостачання,
місця відпочинку та рибальства. З солоних озер добувають сіль (кухонну,
глауберову), магній та іншу мінеральну сировину. Видобувають також
лікувальну грязь.

Болота — надмірно зволожені ділянки суходолу Із шаром торфу не менше 0,3
м. Низинні болота виникають у місцях близького залягання 14

або виходу на поверхню підземних вод. Таких боліт багато в Поліссі, на
заплавах рік, по берегах озер. Верхові болота характерні для тайги,
тундри,— вони лежать на вододілах, не пов’язані з підземними водами і
живляться тільки атмосферними опадами.

Болота регулюють стік рік, зволожують атмосферне повітря, є місцями
мешкання багатьох видів тварин і рослин. На болотах розробляють торф, що
використовується як добриво, паливо і хімічна сировина.

Льодовики —природні скупчення льоду на земній поверхні. Займають площу
16,2 млн. км2 — територію Антарктиди, Гренландії, багатьох арктичних
островів, а також високогірних районів, що лежать вище снігової лінії.
Гірським льодовикам належить важлива роль у живленні рік посушливих
районів світу. Льодовики — один із головних ресурсів прісної води.

Підземні води — води, що знаходяться в порах і пустотах гірських порід
верхньої частини земної кори. Під землею вода може знаходитися у всіх
агрегатних станах. Підземні води утворюються в основному за рахунок
просочування вглиб атмосферних опадів під час дощів або танення снігу і
льоду.

Підземні води за умовами залягання можуть бути поверхнево-ґрунтовими
(містяться в проміжках між часточок ґрунту), ґрунтовими (залягають у
першому від поверхні землі водотривкому шарі) і міжпластовими (залягають
між двома водотривкими шарами і досить часто бувають напірними, або
артезіанськими). Особливий вид джерел, що фонтанують, — гейзери.

Підземні води різноманітні за хімічним складом (прісні, слабо- або
сильномінералізовані) та температурою (холодні або термальні).

Підземні води регулюють стік рік, є рельєфоутворюючим чинником,
забезпечують рослини вологою і розчиненими мінеральними речовинами:
Людина використовує підземні води як джерело водопостачання. Термальні
води дають теплову енергію, мінеральні і радіоактивні води
використовуються в медицині. З підземної ропи одержують йод, солі, різні
метали.

Забезпеченість річковою водою України дуже мала. Цей дефіцит річкової
води доводиться надолужувати використанням підземних вод, яких у нашій
країні чималий запас. Головним джерелом річкової води в Україні є
Дніпро, а також Дністер, Південний Буг, Тиса] Прут, малі річки (їх
налічується понад 63000).

Не всяка прісна вода може використовуватись людьми. До якості води
висуваються певні вимоги залежно від галузей її використання. Найбільш
жорсткими є вимоги до якості питної води та води у водоймищах, що
використовуються для розведення риби. Вода повинна відповідати
санітарним вимогам — гранично допустимим нормам (ГДН) вмісту тих чи
інших компонентів, що забезпечують склад і властивості води. Така вода
повинна бути безпечною щодо бактеріального складу, нешкідливою за
вмістом і складом розчинених хімічних речовин. В основі гігієнічного
нормування якості питної води лежить відповідність її санітарним нормам
безпеки в епідеміологічному, патафізіологічному і токсикологічному
відношеннях, а також — естетичним вимогам (нормальної реакції людини).
Якщо джерела водопостачання не відповідають нормам, їх заздалегідь
очищують від бактерій, позбувають зважених часток. Проте є такі
забруднення, які усунути неможливо, тому така вода для використання
непридатна.

Показники хімічного складу води визначаються нормами вмісту — гранично
допустимими концентраціями (ГДК) речовин, які з’яви-лися у природній
воді внаслідок промислового, сільськогосподарського і
комунально-побутового забруднення. ГДК обмежують загальну мінералізацію
води, вміст хімічних речовин, загальну жорсткість І рН.

Наша планета Земля є стиснутою з полюсів кулею — геоїдом. Будова Землі
неоднорідна. Вона складається з трьох оболонок — земної кори, мантії та
ядра, де різко змінюються швидкості пружних сейсмічних хвиль, викликаних
землетрусами або штучними вибухами.

Товща земної кори під ложем океану досягає 5—12 км, у рівнинних регіонах
— 30—40 км, а під горами — 50—70 км, Мантія Землі простягається нижче
земної кори до глибини 2950 км від поверхні, ядро Землі — до її центру;
тобто глибини 6371 км. Відповідно з глибиною зростає тиск і щільність
гірських порід, підвищується а температура. Вважають, що температура
ядра Землі не перевищує 5000’С. Джерела внутрішньої теплової енергії
Землі ще недостатньо з’ясовані. Головними зник вважають радіаційний
розпад елементів та перерозподіл матеріалу за щільністю в мантії, який
супроводжується виділенням значної кількості тепла.

Література:

Фізична географія. Підручник. – К., 2000.

БЖД. – Львів, 2001.

Похожие записи