Реферат на тему

Раціональні умови життєдіяльності людини

План

1. Людина як біологічний та соціальний суб’єкт

2. Соціально – політичне середовище

3. Техногенне середовище (техносфера)

4. Психологічні причини свідомого порушення виконавцями вимог
безпеки

Література 1. Людина як біологічний та соціальний суб’єкт

Людина як частина природи є біологічним суб’єктом. Хоча за своєю
тілесною будовою й фізіологічними функціями людина належить до
тваринного світу, вона має якісні відмінності від тварин:

характерні тілесні ознаки (прямоходіння, руки пристосовані до праці
тощо);

високорозвинений мозок, здатний відобразити світ у поняттях і
перетворювати його відповідно до своїх потреб, інтересів, ідеалів;

свідомість як здатність до пізнання сутності як зовнішнього світу, так і
своєї особистої природи;

мислення та мова, які з’явились в результаті трудової суспільної
діяльності.

Найхарактернішою ознакою людини є свідомість, не тільки в плані
осмислення життєвої ситуації й пізнання навколишньої дійсності, що
властиво навіть тваринному світу, але з погляду здатності розмірковувати
над зовнішніми обставинами, над своїми зв’язками з ними і з іншими
людьми, заглиблюватись в себе, щоб досягти злагоди з собою, з метою
усвідомлення сенсу власного буття у світі.

Найголовніша відмінність між людиною і тваринним світом полягає у
способі життя. Якщо тварина живе в природі, то людина — в соціумі.
Соціум — це особливий спосіб життя особливих істот — людей.

Діяльність людини — це специфічний спосіб ставлення людини до світу,
активна взаємодія для досягнення свідомо поставленої мети, яка виникла
внаслідок прояву у неї певних потреб.

Потреби людини поділяються на фізіологічні, матеріальні та духовні.

Групи потреб:

фізіологічні і сексуальні (у відтворенні людей, в їжі, диханні, рухові,
одязі, житлі, відпочинку);

екзистенціальні (потреби в безпеці свого існування, впевненості у
завтрашньому дні, стабільності суспільства, гарантованості праці);

соціальні (у належності до колективу, групи чи спільноти у спілкуванні,
турботі про інших та увазі до себе, в участі у спільній трудовій
діяльності);

престижні (у повазі з боку інших, їх визнанні та високій оцінці своїх
якостей, у службовому зростанні і високому статусі у суспільстві);

особистісні (у самовираженні, у самореалізації, тобто в діяльному прояві
себе як самостійної, оригінальної, творчої особистості);

духовні (потреби в нових знаннях про навколишній світ, в самопізнанні,
залученні до наук, мистецтв тощо);

Перші дві групи потреб є первинними і вродженими, чотири інші —
набутими.

Види діяльності: праця, гра, навчання, спілкування. Вони забезпечують
існування людини та її формування як особистості.

До типів діяльності належать такі, що будуються за ознаками суспільних
відносин, потреб та предметів: перетворювальна, соціальна,
духовно-пізнавальна (дослідження), ціннісно-орієнтаційна (пізнання добра
і зла), комунікативна, художньо-творча, споживча.

Однією із специфічних форм діяльності є праця, найголовнішою відмінністю
якої є те, що людина використовує знаряддя праці, виготовлені знаряддями
праці. Тварина цього робити не вміє.

Людина являє собою цілісну єдність біологічного, психічного і
соціального рівня, причому не проста їх арифметична сума, а інтегральна
єдність, яка є основою до виникнення нового якісного ступеня –
особистості. Головною підсумковою властивістю особистості виступає
світогляд.

Особливим компонентом особистості є її моральність.

Мета життя розвивається в різноманітних видах діяльності.

Середовище життєдіяльності людини, його характеристика, оптимальні та
допустимі параметри з точки зору забезпечення життєдіяльності людського
організму

Неможливо вивчати особливості людини, колективу чи суспільства, не
враховуючи їх місця в навколишньому середовищі і стану цього середовища.
Тому БЖД вивчає людину і її навколишнє середовище саме в системі “людина
– життєве середовище”.

Життєве середовище є частиною Всесвіту, де перебуває або може перебувати
в даний час людина і функціонують системи її забезпечення.

Середовище в якому живе і діє людина складається з природного
середовища, техногенного та соціально-політичного середовища.

Навколишнє природне середовище в широкому розумінні – космічний простір,
а вужчому – біосфера, зовнішня оболонка Землі, яка охоплює частину
атмосфери, гідросферу і верхню частину літосфери, що взаємопов’язані
складними біогеохімічними циклами міграції речовин і енергії.

Земля – одна з планет Сонячної системи, відстань до Сонця 150 млн. км.,
середній радіус – 6371 км, маса Землі становить 1/330000 маси Сонця.
Сонце – найголовніша зірка сонячної системи, температура близько 60000С.
Земля отримує всього одну двомільярдну частку сонячного випромінювання.
Цього досить, щоб обігріти Землю та постачати необхідною енергією весь
рослинний та тваринний світ. Атмосфера – це газова оболонка Землі, яка
обертається разом з нею. Маса атмосфери становить менше однієї
мільйонної частки загальної маси Землі. До складу атмосфери входять азот
– 78.08 %, кисень – 20.95 %, аргон – 0.93 %, вуглекислий газ – 0.027 %
та малі домішки водню, неону, гелію, метану, криптону тощо – 0.009%.

За характером зміни різних параметрів атмосферу Землі розділяють на такі
шари: тропосфера(9-18 км), стратосфера (50-55 км), мезосфера(80-90 км),
термосфера (вище 90 км до 1000 км), екзосфера(вище 800-1000 км).

За складом повітря виділяють також озоносферу, яка має максимальну
концентрацію озону на висотах 20-25 км (є щитом, що захищає все живе на
Землі від ультрафіолетового випромінювання Сонця).

У напрямку від Сонця атмосфера (так званий газовий хвіст Землі) може
простягатись більше як на 10000 км.

Основні складові атмосферного повітря – азот, кисень, вуглекислий газ –
відіграють дуже важливу роль. Азот є обов’язковим компонентом білків, де
його міститься 15-19 %.

Кисень необхідний для дихання, активний окислювач. Основне джерело його
утворення – це фотосинтез зелених рослин. Близько 80 % всього кисню в
атмосферу постачає морський фітопланктон, 20 % виробляє наземна
рослинність.

Вуглекислий газ – це обов’язковий компонент фотосинтезу рослин.
Більшість СО2 (70 %) поглинається океанами і лише 30% залишається в
атмосфері.

У придонних шарах атмосфери, особливо в містах, склад повітря
змінюється.

Атмосферні водяні пари і двооксид вуглецю захищають земну поверхню від
надмірного охолодження, створюючи так званий парниковий ефект: якби не
було атмосфери, то середня температура поверхні земної кулі була б не
+15, а –23 С.

Клімат Землі створюється внаслідок взаємопов’язаних процесів
теплообміну, вологообміну і загальної циркуляції атмосфери і
характеризується середнім показником світла, температури, вологості
повітря, рівнем опадів, рівнем радіації, атмосферного тиску, напрямком
вітрів тощо.

Великий вплив на погоду та життєдіяльність людини мають процеси, які
відбуваються на Сонці. Від спалахів сонячної активності змінюється і
сама погода, і реакція на її зміни в організмі людини.

Гідросфера – це водяна оболонка Землі. До надземної частини гідросфери,
що вкриває 70 % поверхні Земної кулі, належать океани, моря, озера,
ріки, а також льодовики, в яких вода перебуває в твердому стані.
Основна частина води(понад 80 %) перебуває в глибинних зонах Землі – в
її мантії. Підземна частина гідросфери охоплює ґрунтові, підгрунтові,
міжпластові води і води карстових порожнин у легкорозчинних гірських
породах (вапняках, гіпсах тощо). Вода є основою існування життя на
Землі. Маса води становить 0.25 % маси планети. Але для більшості
людських потреб придатна не будь-яка вода, а прісна – з вмістом
мінеральних солей до 1 г/л. Незважаючи на величезні обсяги гідросфери,
прісні води становлять менше 3 % її об’єму. Доступною для використання є
лише невелика частина прісних вод, що зосереджена у прісноводних озерах,
водосховищах, річках та підземних водоносних горизонтах.

Літосфера – це зовнішня тверда оболонка Землі, яка включає земну кору з
частиною верхньої мантії Землі і складається з осадових, вивержених і
метаморфічних порід.

Будова Землі неоднорідна, вона складається з трьох оболонок – земної
кори, мантії та ядра. Їх маса: кори 0.5 %, мантії – 67 %, ядра – 31.5 %
від маси Землі. При поверхнева частина земної кори є, з одного боку,
мінерально-сировинною базою для виробничої діяльності, а з іншого –
місцем існування усієї господарської діяльності людства.

У верхній частині континентальної земної кори розвинуті ґрунти, значення
яких для людини важко переоцінити, тому що вони є джерелом для одержання
продуктів харчування, очищають природні і стічні води. Це своєрідний
біологічний бар’єр. Ось чому нинішній стан ґрунтів потребує значного
поліпшення.

Найбільшим багатством ґрунту є його гумус, органіка. Гумус – це
акумульована рослинами енергія. Без ґрунту неможливе життя рослин і
тварин на суші. За визначенням В.І.Вернадського, ґрунт є основою
організації біосфери.

Біосфера являє собою оболонку життя – область існування живої речовини.
Організованість є однією з головних особливостей біосфери і ця
особливість визначається способом існування живого природного тіла. Живе
виступає у біосфері організатором потоків речовини та енергії, що
прагнуть до замкненості за принципом циклічності.

Аналізуючи процеси у біосфері Землі В.І.Вернадський дійшов висновку, що
еволюція видів переходить в еволюцію біосфери, і відзначив, що
спостерігається перехід біосфери в якісно новий стан – ноосферу – сферу
людського розуму, в якій людська свідома діяльність стає визначальним
фактором існування та розвитку.

Проблема полягає в тому, що в силу специфіки свого способу існування
людина, ставши істотою соціальною, перестає пристосовуватись до
навколишнього середовища, як інші живі організми, а пристосовує його до
своїх цілей і потреб. Освоєння природного простору людиною призводить до
того, що людина, втручаючись у кругообіг речовин та енергії в біосфері,
порушує функціонування механізмів підтримки динамічної рівноваги між її
складовими частинами. Біосфера почала швидко втрачати здатність до
відтворення своїх основних функцій. Перед людством постала реальна
загроза знищення природи як сукупності умов існування біологічного
людського організму, самознищення людства. Процеси руйнування природи,
викликані людською діяльністю, набувають незворотного характеру.

Збереження умов біологічного існування людини залежить саме від того, що
й породило їй загрозу – від особливості людського способу буття.

2. Соціально – політичне середовище

Виділяють такі сфери суспільного життя:

матеріальна, охоплює процеси матеріального виробництва, розподілу,
обміну;

соціально-політична, включає соціальні та політичні стосунки людей у
суспільстві — класові, національні, групові, міждержавні тощо. У цій
сфері функціонують такі соціальні інститути як держава, партії,
громадські організації;

духовна – це широкий комплекс ідей, поглядів, уявлень;

культурно-побутова, це такі явища, як виробництво культурних цінностей,
життя сім’ї, організація побуту, відпочинку, освіта виховання тощо.

Усі сфери суспільного життя взаємопов’язані.

Важливу роль у суспільстві відіграють соціальні відносини, які виникають
між людьми і поділяються на економічні, соціально-політичні,
ідеологічні, культурні, побутові, сімейні та інші. В основі суспільних
відносин лежать індивідуально-суспільні інтереси і потреби людей.

Завершальним етапом механізму вирішення суперечностей у системі
суспільних відносин є конфлікт.

>

@

D

F

?  

| a oooooooooooooccccccccccccc

788oooooooooooooooooooooooooooo

rooooooooooooocoooooooooooo

Lного характеру, надзвичайних подій, що загрожуватимуть безпеці людства.

Люди в процесі життєдіяльності об’єднуються в соціальні групи.

Соціальна група – це сукупність певного числа людей, об’єднаних спільним
інтересом чи спільною справою.

Групи утворюються:

на засадах духовності (релігійні);

на родинних зв’язках (рід, сім’ї тощо);

за спільними етнічними особливостями (народ, нація);

за соціально-політичними інтересами (партія, держава);

— за громадсько-культурними (суспільні організації, спілки тощо).

Слід розрізняти малі (сім’ї, виробничі бригади, шкільні класи тощо),
середні (жителі одного села, міста, працівники однієї установи, закладу)
та великі соціальні групи (нація, народність, плем’я, вікові групи
тощо).

Якісний стан компонентів соціально-політичного середовища буття людини
значною мірою впливає на її здоров’я, життєдіяльність та тривалість
життя.

З точки зору забезпечення життєдіяльності людського організму параметри
середовища життєдіяльності людини поділяються на оптимальні та
допустимі.

Оптимальними вважаються такі, за яких має місце найвища працездатність і
хороше самопочуття.

Допустимі передбачають можливість напруженої роботи систем організму, що
не виходить за межі його можливостей.

В цілому параметри навколишнього середовища дуже активно впливають на
життєдіяльність людини. Зміни його параметрів є природними і не являють
небезпеки для життєдіяльності. Вони навіть необхідні, тому що
підтримують сформований режим життєдіяльності.

Конкретні умови середовища існування, в яких живе і працює людина,
суттєво впливають на її працездатність, самопочуття, збереження
здоров’я.

За впливом факторів існування на фізіологічні, психологічні та інші
функції організму умови життєдіяльності діляться на комфортні, відносно
комфортні, дискомфортні, екстремальні, надекстремальні умови
надзвичайних ситуацій.

Комфортні умови забезпечують високу працездатність людини, добре
самопочуття. При цьому не виникають небезпечні напруження
компенсаторних систем організму, здоров’я людини не погіршується
тривалий час (роки). Комфортні умови виникають при оптимальних значеннях
факторів існування.

Дискомфортні умови характеризуються високою напругою компенсаторних
систем організму, що знижує працездатність людини і може мати вплив на
її здоров’я протягом тривалого часу.

Екстремальні умови виникають, коли один чи декілька факторів
навколишнього середовища досягають рівня, який є межею витримки людини.
В екстремальних умовах працездатність швидко знижується, можуть виникати
функціональні зміни, які виходять за межі норм, але не викликають
патологічних порушень.

Надекстремальні умови можуть спричинити загибель людей чи викликати в
організмі людини патологічні зміни. В екстремальних та надекстремальних
ситуаціях однією з головних, а інколи і єдиною метою діяльності людини є
підтримка життя.

3. Техногенне середовище (техносфера)

Людина давно не живе в “природі”, а в середовищі, антропогенно
зміненому, трансформованому під впливом своєї діяльності. В життєвому
циклі людина і навколишнє середовище утворюють постійно діючу систему “
людина-довкілля”.

Довкілля — навколишнє середовище людини, зумовлене в даний момент
сукупністю факторів, здатних чинити пряму або непряму, негайну або
віддалену дію на людину, її здоров’я і життя.

З появою людей на Землі почався вплив їхньої діяльності на кругообіг
речовин та енергетичний обмін у біосфері.

Людство, розростаючись чисельно і розповсюджуючись на планеті,
автоматично і неминуче відтіснило інших мешканців природи. Та і саму
природу воно відкинуло на задвірки біосфери, замінюючи останню вже не
ноосферою Вернадського, а техносферою, або біотехносферою.

Техносфера – це регіон біосфери в минулому, перетворений людиною за
допомогою прямого або непрямого впливу технічних засобів з метою
найкращої відповідності своїм матеріальним і соціально-економічним
потребам.

Створюючи техносферу людина прагнула до підвищення комфортності
довкілля, до зростання комунікабельності, до забезпечення захисту від
природних негативних впливів. Але створення руками і розумом людини
техносферу, призначеної максимально задовольняти її потреби в комфорті і
безпеці, далеко не виправдовувала надії людей. Нераціональна
господарська діяльність, багаторазово підсилена здобутками
науково-технічного прогресу, призвела до пошкодження і вичерпання
природних ресурсів, зміни регенераційних механізмів біосфери, деформації
сформованих протягом багатьох мільйонів років природного кругообігу
речовин та енергетичних потоків на планеті, порушення динамічної
рівноваги глобальної земної соціоекосистеми.

У глобальній екосистемі, біосфері, яка є єдиним цілим, ніщо не може бути
виграно або втрачено, не може бути об’єктом загального поліпшення. Усе,
що добуто з неї людською працею, повинне бути повернене.

Техносфера включає в себе регіони міста, промислової зони, виробничого і
побутового середовища. До нових, техносферних, належать умови проживання
людини в містах і промислових центрах, виробничі, транспортні і побутові
умови життєдіяльності. Щоб жити, людина має забезпечити своє життя,
насамперед матеріально.

Матеріальне виробництво – це передусім діяльність, спрямована на
освоєння навколишнього природного середовища. Воно включає в себе
промисловість і сільськогосподарську діяльність. Матеріальне виробництво
є основою суспільного розвитку, тому що саме воно задовольняє
найрізноманітніші людські потреби. Провідну роль у системі матеріального
виробництва відіграли: аграрне виробництво; промислове виробництво, яке
розпочалося з того моменту, коли пара й машина здійснили революцію в
промисловості; інформаційне виробництво, тобто виробництво знань, що все
більше перетворюється на визначальну форму праці. На цьому етапі
виробництво ідей, знань, інформації виходить на перший план.

Людство вступає в нову еру — інформаційну. Основним видом економічної
діяльності стає виробництво, збереження і розповсюдження інформації.

4. Психологічні причини свідомого порушення виконавцями вимог
безпеки

Людина як жива істота має дві найхарактерніші складові: організм і
психіку.

Психіка – це властивість нервової системи. Люди мають центральну і
вегетативну нервову систему. Центральна нервова система керує
відносинами людини із зовнішнім світом. Вона включає спинний мозок,
великі півкулі головного мозку, які пов’язані з проміжним мозком,
середній мозок, задній мозок, довгастий мозок, мозочок. Вегетативна
нервова система керує діяльністю внутрішніх органів.

Розвиток психіки – це результат еволюції нервової системи під впливом
навколишнього середовища.

Психічні процеси – це короткочасні процеси отримання, переробки
інформації та обміну нею (наприклад відчуття, сприйняття, пам’ять і
мислення, емоції, воля тощо).

Психічні стани відображають порівняно тривалі душевні переживання, що
впливають на життєдіяльність людини (настрій, депресія, стрес).

Психічні властивості – сталі душевні якості, що утворюються у процесі
життєдіяльності людини і характеризують її здатність відповідати на
певні дії адекватними психічними діями (темперамент, досвід, характер,
здібності, інтелект тощо).

Психіка людини тісно пов’язана з безпекою її життєдіяльності. Аналіз
статистичних даних та висновки експертів в галузі безпеки
життєдіяльності дозволяють стверджувати, що від 60 до 90 % травм у
побуті та на виробництві відбуваються з вини потерпілих.

Звідси постає принципово важливе питання: чому люди, яким від народження
притаманний інстинкт самозахисту, самозбереження, так часто стають
винуватцями своїх ушкоджень?

Причинами можуть бути внутрішні фактори (індивідуальні психологічні або
фізіологічні властивості, порушення емоційного стану, недостатність
знань і досвіду) або фактори зовнішнього середовища. Отже, ті чи інші
психологічні властивості людини (внутрішні фактори) впливають на її дії,
вчинки, поведінку в процесі життєдіяльності.

Людині притаманні такі види поведінки: інстинкт, навички, свідома
поведінка. Розрізняють свідомість конкретної людини (знання про світ) і
її самосвідомість (знання про саму себе). Індивідуальна свідомість
спрямовується як на зовнішній, так і на внутрішній світ. Такі показники
свідомості, як самопізнання, самоконтроль і самовдосконалення, є
вершиною розвитку особистості. Інстинкти і навички можуть певним чином
впливати і на свідому поведінку, але остання, безперечно, може керувати
і навичками і гальмувати інстинкти. Отже, поведінка, дії, вчинки людини
є похідними від її психіки.

У кожній людині виокремлюють три функціональні частини: мотиваційну,
орієнтовну та виконавчу. Порушення в будь-якій з цих частин тягне за
собою зрушення в дії в цілому. Таким чином у психологічній кваліфікації
причин виникнення небезпечних ситуацій та нещасних випадків можна
визначити три класи:

Порушення мотиваційної частини дій (проявляється в небажанні виконувати
визначені дії). Порушення може бути відносно постійним (людина
недооцінює небезпеку) та тимчасовим.

Порушення орієнтованої частини дій (проявляється в незнанні правил
безпеки).

Порушення виконавчої частини (проявляється в невиконанні правил безпеки
внаслідок невідповідності психічних та фізичних можливостей людини).

Особиста безпека заснована головним чином на трьох важливих
фундаментальних принципах: знанні, спостережливості та обережності. Наші
знання не обов’язково базуються виключно на власному досвіді — в основі
майже всіх сучасних знань лежить досвід минулих поколінь людей. Цей
досвід треба вивчати, бо більшість ситуацій мають типовий характер.

Спостереження — це активний, свідомий процес, який може передати нашій
свідомості істину, детальну картину навколишнього світу. Цим процесом
необхідно навчитися керувати, з часом зробити його своєю звичкою,
невід’ємною частиною світогляду. Обидві ці якості — знання та
спостережливість — обов’язково повинні бути доповнені третьою —
обережністю.

Тільки при такому сполученні система особистої безпеки може бути дійсно
ефективною.

Розумну, тверезу обережність не треба плутати з боягузтвом. Перша
базується на об’єктивній оцінці фактів і передбачає прийняття
відповідного даній ситуації рішення. В другому випадку , оцінка також
проходить, але рішення так ніколи і не приймається.

Всі три складові, на котрих базується особиста безпека, можливо
об’єднати в одне поняття — пильність. Пильність — це стан духу, друга
натура обережної людини. Люди, які виховали в собі цю особливість, рідше
попадають в небезпечні, кризові ситуації, тому що в змозі їх вчасно
прогнозувати та обходити стороною.

Література

Бедрій Я.І., Джигирей В.С., Кидисюк А.І. та ін. Безпека життєдіяльності
– Львів, Афіша, 1999.

Васильчук М.В., Медвідь М.К., Сачков Л.С., Збірник нормативних
документів з безпеки життєдіяльності. Київ – 2000.

Даценко І.І. Гігієна та екологія людини – Львів, Афіша, 2000.

Депутат О.П., Коваленко І.В., Мужик І.С. Цивільна оборона, Львів,
Афіша, 2000.

Джигирей В.С., Жидецький В.Ц., Безпека життєдіяльності – Львів, Афіша,
2000.

Дубицький А.Е. Медицина катастроф М. 1994.

Желібо Є.П., Заверуха Н.М., Зацарний В.В. Безпека життєдіяльності.
Навчальний посібник, Київ «Каравела» 2001, Львів, Новий світ, 2000.

Жидецький В.Ц., Джигирей В.С. Основи охорони праці – Львів, Афіша, 2000.

Заплатинський В.М. Безпека життєдіяльності – Київ, КДТЕУ, 1997.

Захарченко М.В. Безпека життєдіяльності – Львів, За вільну Україну,
1997.

Збірник документів з питань безпеки життєдіяльності в системі освіти –
Львів, 1997.

Катренко Л.А., Пістун І.П. Охорона праці в галузі освіти, Суми.
Університецька книга, 2000.

Лапін В.М. Безпека життєдіяльності людини – Львів, Банківський коледж,
1999.

Лозниця В.С. Психологія та педагогіка – Київ, ЕксОб, 2000.

Методичний посібник з цивільної оборони і надзвичайних ситуацій, Київ,
1997.

Миценко І.М. Забезпечення життєдіяльності людини в навколишньому
середовищі – Кіровоград, 1998.

Похожие записи