Реферат на тему:

Психофізіологічні закономірності формування трудових навичок і умінь

Психофізіологічні засади формування трудових навичок і умінь

Професійна діяльність виступає перед учнем у формі нормативно
закріпленого способу діяльності, в якому узагальнені досвід та здібності
попередників. У процесі професійної підготовки нормативно закріплений
спосіб діяльності перетворюється на індивідуальний спосіб діяльності.
Засвоєння нормативно закріпленого способу діяльності відбувається на
основі формування інтегрального образу робочих дій, спрямованих на
досягнення результату цих дій відповідно до образу-мети. Образ-мета як
ідеальне уявлення про результат досягається завдяки програмі дій над
реальним предметом праці, що динамічно змінюється в процесі діяльності.
Оскільки всяка праця має предметно-дійову та психологічну основу, то в
процесі виробничого навчання формуються і засвоюються інтегральний образ
робочих дій та інформаційна основа діяльності.

Інтегральний образ робочих дій — це сформований фізіологічними засобами
в корі головного мозку образ сукупності елементарних трудових рухів,
дій, операцій.

Інформаційна основа діяльності — це сукупність інформаційних ознак, які
характеризують предметні і суб’єктивні умови діяльності.

В результаті професійного навчання засвоюються певні поєднання різних
рухових та розумових дій, які вирішують конкретне трудове завдання і
знаходять підкріплення у вигляді корисного результату. Результатом
виробничого навчання є формування системи таких трудових навичок, як:

сенсорно-перцептивні (сприймання-розпізнавання букв при читанні, фонем
при слуханні мови, форм, віддалі, швидкості руху);

моторні (виконання трудових рухів, дій, операцій);

інтелектуальні (читання креслень, контрольних приладів, топографічних
карт, прийоми розв’язання задач).

Аналогічні трудові вміння (сенсорно-перцептивні, атенційні, мнемічні),
які мають своєю основою розумові процеси, формуються в особистому
досвіді.

Трудові навички являють собою складні системи умовних рефлексів,
об’єднаних окремим виробничим завданням. Формування їх пов’язане з
формуванням і закріпленням робочих динамічних стереотипів, тобто
утворенням і функціонуванням у корі головного мозку стійких систем
тимчасових нервових зв’язків між окремими елементарними рухами або
розумовими актами.

В процесі формування трудових навичок у працівника поступово зникають
зайві рухи, зменшується напруження, увага переноситься з процесу на
результат, виробляється ритм дій і можливість довільно змінювати темп
роботи. Таким чином, формується автоматизм рухів і дій та створюються
умови для одночасного виконання більш складної аналітико-синтетичної
діяльності.

Етапи формування трудових навичок

Процес формування трудових навичок включає декілька етапів, які
різняться особливостями виконання дій і механізмами нейродинаміки.

Попередній етап — початок усвідомлення навичок, чітке розуміння мети,
але недостатнє уявлення про способи її досягнення; при виконанні дій
мають місце значні помилки.

Аналітичний етап — оволодіння окремими елементами дій, чітке розуміння
того, як потрібно виконувати дії, поєднується з неточним, нестабільним
їх виконанням, зайвими рухами при інтенсивній концентрації довільної
уваги.

Синтетичний етап — формування цілісної системи трудових рухів, дій,
автоматизація навичок, коли виконання роботи стає все більш якісним,
зникають зайві рухи, послаблюється довільна увага.

Етап закріплення і високої автоматизації дій. Точне, економне, стабільне
виконання дій поєднується з виконанням інших більш складних дій під
контролем свідомості.

Умови та етапи формування трудових навичок представлені на рис. 15.1.

Рис. 15.1. Умови та етапи формування трудових навичок

Процес формування будь-яких трудових навичок має певні спільні риси
[18]. Основною рисою цього процесу є утворення рухових структур, які
об’єднують окремі трудові рухи в єдине ціле. Другою рисою процесу
формування трудових навичок є виявлення людиною сигналів, які мають
пряме відношення до виконуваних дій, що приводить до формування
сенсомоторної структури навичок. Третя риса формування навичок — зміна
співвідношення між рівнями регуляції. Це означає, що на перших етапах
навчання рухові дії регулюються процесами мислення і мовою. Пізніше
регуляція переходить до сенсорно-перцептивного рівня, тобто відбувається
автоматизація дій. Четвертою рисою формування навичок є засвоєння ритму
виконуваних дій, що сприяє тривалому виконанню роботи без втоми.

Суть виробничої вправи та стадії її розвитку

Трудові навички формуються в процесі виробничих вправ — цілеспрямованого
систематичного повторення діяльності з метою підвищення її якості.

З фізіологічного погляду виробнича вправа являє собою процес
пристосування і відповідної зміни фізіологічних функцій організму людини
для найбільш ефективного виконання конкретної роботи. У процесі вправ по
мірі формування трудових навичок відбувається нарощування сили і
визначаються способи її найраціональнішого використання, досягається
зменшення енергетичних затрат на виконання операції. Вправи є дієвим
засобом розвитку резервів організму, методом удосконалення діяльності.

У процесі вправ встановлюється злагоджена взаємодія між центральною
нервовою системою, рецепторами, серцево-судинною та іншими системами
організму, оскільки на початкових етапах має місце неузгодженість в їх
роботі, різна лабільність окремих ланок функціональної системи.

Узгодження ритмів забезпечується за рахунок адаптації фізіологічних
систем, їх здатності змінювати свої характеристики в процесі роботи.
Завдяки погодженню лабільності компонентів функціональної системи
засвоюється ритм.

М. І. Виноградов встановив три стадії в розвитку виробничої вправи.

Перша початкова стадія вправи характеризується дискоординацією рухової
системи, невідповідністю лабільностей центральної і периферійної ланок,
широкою іррадіацією збудження, що призводить до зайвих рухів. Виразна
індукція гальмування з рухового аналізатора на інші області кори
головного мозку зумовлює невизначеність, нерішучість при виконанні
роботи, а деколи і припинення її.

Друга стадія вправи характеризується поступовим підвищенням
працездатності і встановленням її на достатньо високому рівні,
закріпленням трудових навичок, концентрацією збудження в спеціальних
нервових центрах і формуванням домінанти. Трудові дії стають більш
чіткими, швидкими, економними при помірному напруженні вегетативних
органів.

Третя стадія виробничої вправи характеризується стійкою працездатністю
на високому рівні, формуванням робочого динамічного стереотипу,
автоматизацією трудових навичок. Система рефлексів, які становлять
трудову операцію, відтворюється на один подразник цієї системи, участь
кори головного мозку реалізується в функціях контролю і оцінки
діяльності.

Показники досконалості трудових навичок та умови ефективного виробничого
навчання

Досконалість трудових навичок оцінюється кількісними і якісними
показниками роботи працівника, а також такими фізіологічними
показниками:

стійкість навичок, яка характеризується варіабельністю часу виконання
трудових дій, амплітудою і протяжністю траєкторії рухів;

концентрація нервових процесів, коли сформовані умовні рефлекси
виникають лише у відповідь на подразники певної якості і сили і не
виникають на подібні подразники, які мають інше сигнальне значення.

Умови ефективного виробничого навчання:

наявність в учня установки на підвищення якості своєї роботи, для чого
обліковуються результати роботи, проводиться аналіз допущених помилок на
основі контролю і самоконтролю;

постійний і поступовий перехід у процесі навчання від менш складного до
більш складного, але посильного матеріалу;

правильний розподіл повторень у часі. Повторення не повинні бути надто
частими, щоб не порушувати сформовані умовнорефлекторні зв’язки.

Швидкість формування трудових навичок у різних людей і на різних етапах
навчання неоднакова. В деяких вона на перших етапах висока, а потім
зменшується, в інших — зберігається на одному рівні або зростає.
Гетерохронний характер має формування окремих трудових навичок в однієї
і тієї ж особи (одні операції засвоюються раніше, інші — пізніше). Це
зумовлюється як типологічними властивостями і здібностями, минулим
досвідом і мотивацією людини, так і специфікою діяльності.

Трудові навички залежно від рівня їх сформованості, а також перерв у
роботі можуть руйнуватися. При цьому високоавтоматизовані рухові навички
дуже стійкі, а сенсорно-перцептивні — найменш стійкі, хоча швидко
відновлюються.

Сутність і фактори ефективності тренування

Процес функціонального вдосконалення організму працівника з метою
пристосування його до підвищених вимог діяльності шляхом систематичних
повторень зростаючої складності операцій називається тренуванням.

Ефективність тренування залежить від додержання таких правил:

різнобічність фізичних вправ з метою розвитку загальних якостей рухового
апарату (м’язова сила, витривалість);

поступове збільшення навантаження;

багаторазове систематичне повторення роботи через певні проміжки часу.

Наслідок тренувань:

підвищення здатності організму мобілізувати свої функціональні
можливості і працювати економно;

прискорення відновлювальних процесів після роботи;

підвищення точності і швидкості дій при помірних зрушеннях в роботі
фізіологічних систем;

зниження порогів чутливості аналізаторів;

зростання швидкості реакції на подразники.

Фізіологічно обґрунтований алгоритм формування трудових навичок

Формування і вдосконалення трудових навичок як динамічних рефлекторних
систем вимагає фізіологічно обґрунтованого підходу, врахування
специфічних вимог конкретної трудової діяльності та індивідуальних
особливостей людини. Згідно з дослідженнями C. О. Косилова, фізіологічно
обґрунтований алгоритм формування трудових навичок спрямований не тільки
на створення усвідомлюваних працівником уявлень і понять, але і на
збереження у слідах збудження в нервовій системі тих подразників, які є
результатом рефлекторного, не передбаченого інструкцією пошуку. В
зв’язку з цим першим кроком фізіологічно обґрунтованого алгоритму
трудового навчання і вправи є вивчення трудової операції і встановлення
основних факторів, які заважають формуванню навички. Другим кроком є
інструктування з врахуванням психофізіологічних особливостей операції і
трудових дій. Третій крок передбачає вибір фізіологічно обґрунтованих
педагогічних заходів, спрямованих на усунення не усвідомлюваних учнем
перешкод, зумовлених своєрідним протіканням фізіологічних процесів, які
заважають засвоєнню навичок. Так, якщо низька функціональна рухливість
нервових центрів рухового апарату гальмує правильне і швидке оволодіння
навичками, то застосовуються вправи тренувального характеру
(багаторазове повторення окремих рухів). Якщо вправи поєднуються з
педагогічними заходами, спрямованими на вдосконалення структури рухів,
робочої пози, застосування раціональної послідовності рухів, правильне
поєднання роботи обох рук, то вони є вправами навчаючого характеру.

На початковій стадії навчання і вправ ще не сформований досконалий
апарат оцінки результатів дії відповідно до інтегрального образу. Тому
необхідна додаткова, термінова інформація щодо успішності виконання. Для
цього застосовуються технічні засоби інформації. Повторення спроб
виконати правильні дії призводять до підвищення збудливості і
лабільності відповідних нервових центрів. Внаслідок цього в корі великих
півкуль формується інтегральний образ правильних робочих дій, з яким
потім порівнюються реально виконувані дії.

Четвертим кроком фізіологічно обґрунтованого алгоритму трудового
навчання і вправ є перевірка ефективності цих заходів.

При фізіологічно обґрунтованому розвитку трудових навичок значна увага
приділяється засвоєнню ритму, відчуттям, які не піддаються словесному
описові, що прискорює і полегшує процес формування трудових навичок.

В процесі освоєння професійної діяльності змінюються механізми психічних
властивостей особистості відповідно до вимог професії. Наявні у людини
професійно важливі якості характеризуються різним рівнем розвитку, але
вони не пристосовані до конкретного виду діяльності. Лише в процесі
навчання відбувається функціональне об’єднання окремих професійно
важливих якостей, які проявляють себе в режимі взаємодії.

Закономірності взаємодії трудових навичок

В ринкових умовах, які вимагають від робітника високої професійної
мобільності, пов’язаної з переміною, набуттям нової або суміщеної
професії, формування нових знань, навичок і умінь відбувається на основі
уже наявних. У цьому випадку трудові навички вступають у взаємодію. В
деяких випадках старі навички сприяють оволодінню новими, тобто має
місце позитивне перенесення навичок. Формування нових навичок
відбувається швидко і ефективно, а самі навички характеризуються
гнучкістю і пластичністю. Якщо старі навички утруднюють формування
нових, відбувається їх інтерференція, тобто негативне перенесення. Ці
особливості взаємодії старих і нових трудових навичок необхідно
враховувати при організації виробничого навчання в процесі професійної
переорієнтації працівників.

Етапи і методи формування трудових умінь

На основі знань і трудових навичок в межах конкретної професійної
діяльності формуються трудові вміння. Психологічною основою трудових
вмінь є розуміння взаємозв’язків між метою трудової діяльності, умовами
і способами її виконання.

Уміння як складне психологічне утворення включає в себе систему навичок,
що відносяться до одного і того ж виду діяльності, і систему знань
стосовно основних особливостей діяльності в цілому (технологія, машини,
умови праці і т. п.). Уміння дозволяють працівникові орієнтуватися в
нових умовах, вирішувати нестандартні завдання, тобто працювати творчо.

У формуванні вмінь К. К. Платонов виділяє п’ять етапів:

Перший етап — початкове вміння, яке характеризується усвідомленням мети
дії і пошуком способів її виконання на основі раніше набутих знань і
навичок.

Другий етап — недостатньо вміла діяльність, коли наявні знання про
способи виконання діяльності поєднуються з використанням раніше
отриманих, неспецифічних для даної діяльності навичок.

Третій етап — окремі загальні вміння; високорозвинуті, але вузькі
вміння, можуть бути використані в різних видах діяльності.

Четвертий етап — високорозвинуті вміння; характеризуються творчим
використанням знань і навичок щодо даної діяльності, усвідомленням мети,
мотивів вибору і способів її досягнення.

П’ятий етап — майстерність; характеризується творчим використанням
різних умінь.

Основні методи формування трудових умінь:

проблемне навчання, коли людина отримує необхідну інформацію і повинна
самостійно розв’язати певну проблему із застосуванням знань;

алгоритмічне навчання – за певними ознаками людина визначає тип завдання
і необхідні для його вирішення операції;

поетапне навчання, коли формуються прийоми розумової діяльності із
застосуванням знань для виконання розумової праці;

системно-структурне навчання, яке поєднує всі методи навчання, включаючи
моделювання, ролеві і ділові ігри, а також враховує специфічні
особливості професійної діяльності людини.

Методи виробничого навчання та їх оцінка

Професійне навчання має багато організаційних форм і методів.

Метод самонавчання, психологічною основою якого є наслідування, шлях
спроб і помилок. Позитивною стороною його є творчий пошук і знаходження
найбільш зручних для індивіда прийомів. Негативна сторона методу
зводиться до неекономічності та великої тривалості.

Предметний метод, що ґрунтується на виготовленні якогось предмета,
починаючи від простого до більш складного. Психологічною перевагою його
є реальність, конкретність і уречевленість праці, що підвищує
заінтересованість в якісному кінцевому результаті. Недоліками
предметного методу навчання можуть бути складність предмета на перших
етапах, зниження заінтересованості в разі тривалого виконання одного і
того ж уже засвоєного предмета; недостатня гнучкість навичок, пасивність
учня.

Операційний метод полягає у засвоєнні окремих трудових прийомів,
операцій, які можуть використовуватися при виготовленні різних
предметів. Психологічними перевагами цього методу є економне навчання
гнучким навичкам, необхідних при виготовленні багатьох предметів.

Недоліки його пов’язані з абстрактністю завдань, фрагментарністю окремих
дій, відсутністю предметного зразка, що гальмує особисту творчість.

Комплексний метод, який поєднує позитивні сторони предметного та
операційного методів. Він передбачає два етапи виробничого навчання. На
першому етапі засвоюються окремі технологічні прийоми і операції шляхом
виконання нескладних робіт. На другому етапі засвоюється виконання
комплексних робіт зростаючої складності за умови підвищення
продуктивності і якості праці.

Метод програмованого, або модульного, навчання передбачає:

поділ навчального матеріалу на невеликі, логічно пов’язані з
елементарними цілями, частини;

розробку навчального алгоритму, який визначає порядок і послідовність
дій з предметом праці для найбільш швидкого досягнення мети;

управління, тобто підкріплення кожного кроку навчання і досягнутих
результатів за допомогою різних сигналів.

Незалежно від методів ефективним виробниче навчання може бути лише за
умови індивідуального особистісного підходу до тих, хто навчається.

Виробниче навчання може проводитися на реальному робочому місці або на
спеціальних навчальних установках-тренажерах.

Тренажер — це навчальний засіб, який дозволяє формувати навички і
вміння, необхідні в реальних умовах праці.

Основні психологічні вимоги до тренажерів:

навички, які формуються на тренажерах, за своєю психологічною структурою
повинні відповідати реальним трудовим навичкам;

при формуванні навичок слід запобігати негативному їх перенесенню на
реальну трудову діяльність;

необхідно створити можливість тренування в екстремальних ситуаціях, які
можуть виникнути в реальній трудовій діяльності;

необхідно забезпечити сприймання результатів діяльності і здійснення
самоконтролю.

Як інструктивні і наочні посібники можуть застосовуватися тренувальні
кінофільми, які сприяють засвоєнню відповідних знань і навичок.

Роль інструкцій та інструктажу у виробничому навчанні

У процесі виробничого навчання велика роль належить інструкціям та
інструктажу — вступному, поточному, заключному. На ранніх етапах
оволодіння трудовими навичками інструкції не повинні бути надто
деталізованими, щоб не сковувати ініціативу і творчий підхід, однак вони
повинні виконуватися.

Вступний інструктаж пов’язаний з поясненням мети і значення роботи,
організації робочого місця, обладнання і його експлуатації, правил
техніки безпеки, демонстрацією найбільш раціональних способів і прийомів
виконання роботи, ознайомленням з робочою документацією, кресленнями,
схемами, інструктивними матеріалами. Після цього починається освоєння
трудових прийомів.

Поточний інструктаж проводиться регулярно по всьому комплексу питань.
Мета — добитися чіткого виконання всіх установлених робіт і операцій,
норм виробітку при суворому дотриманні правил техніки безпеки і
виробничої дисципліни.

Заключний інструктаж проводиться з метою підбиття підсумків та оцінки
результатів роботи учнів.

Дидактичні системи виробничого навчання

Виробниче навчання на реальних робочих місцях повинно враховувати
конкретні умови (рівень механізації праці, тип виробництва) і
характеристики трудових процесів.

Воно організується за такими дидактичними системами:

зональною;

нарощування комплекту устаткування;

ступеневою за процесами;

переміщення за робочими місцями.

Зональна система передбачає освоєння робіт по зонах — частинах складного
робочого місця з переходом до обслуговування всього робочого місця.

Система нарощування комплекту устаткування передбачає послідовне
збільшення кількості обслуговуваного обладнання з одночасним розширенням
функцій робітника.

При навчанні за системою «ступеневою за процесами» послідовно вивчаються
трудові процеси зі збільшенням складності їх структури і змісту.

Навчання за системою «переміщення за робочими місцями» дозволяє
послідовно освоїти роботи, які повинен виконувати робітник даної
професії на вузькоспеціалізованих робочих місцях.

Перші дві системи доцільно використовувати при організації виробничого
навчання в цехах з високим рівнем механізації праці (оператори
автоматичних ліній, налагоджувальники складного обладнання,
робітники-багатоверстатники). Дві наступні системи використовуються при
навчанні робітників, зайнятих на конвеєрах і потокових лініях.

Там, де праця організована за предметно-технологічним принципом,
виробниче навчання робітників доцільно проводити за
операційно-технологічною системою, яка передбачає послідовне освоєння
технологічних операцій, потім їх комплексів.

На виробництві застосовується ступенева система підготовки і підвищення
кваліфікації робітників. За цією системою навчання робітників
здійснюється за єдиними навчальними планами і програмами, розробленими
для кожного ступеня і професії окремо. У цехах виділяються учнівські
робочі місця, створюються навчально-виробничі дільниці, майстерні,
лабораторії, цехи, навчально-курсові комбінати, які поєднують усі форми
і види навчання на виробництві.

Культура праці та індивідуальний стиль діяльності

У процесі виробничого навчання у робітника не тільки формуються і
закріплюються трудові навички і вміння, але й виховується культура
праці. Під культурою праці розуміють уміння і звичку робітника
раціонально планувати, організовувати і обліковувати свою роботу, творчо
використовувати набуті трудові навички, розвивати свою трудову
концепцію, погоджуючи мотиви і результати праці зі стратегією розвитку
організації.

Динамічність діяльності і консервативність властивостей темпераменту
особистості є причиною формування індивідуального стилю діяльності
(ІСД).

Є. О. Климов зазначає, що до індивідуального стилю діяльності як стійкої
системи психологічних засобів, прийомів і способів дії працівник
вдається свідомо або стихійно з метою найкращого урівноважування своєї
індивідуальності з предметними, зовнішніми умовами праці. Індивідуальний
стиль діяльності завжди формується як інтегральний ефект взаємодії
людини з предметами і знаряддями праці, а тому розглядається як
універсальна форма пристосування її до вимог діяльності.

Індивідуальний стиль діяльності — це сукупність прийомів і способів
роботи, зумовлена певними властивостями особистості і сформована як
засіб її пристосування до об’єктивних вимог професії. Його формування є
важливою стороною професійного навчання, розвитку професійних
здібностей, професійної придатності. Цілеспрямоване формування ІСД
ґрунтується на використанні наявних у людини розвинутих
психофізіологічних і психічних властивостей, що відповідають вибраній
професії, і компенсації негативних або недостатньо розвинутих
властивостей. В зв’язку з цим у структурі ІСД виділяють механізми
адаптації і механізми компенсації. Так, у багатьох випадках здібності,
рівень мотивації особистості, функціональні можливості організму можуть
набути провідного значення і перекрити властивості нервової системи та
особливості темпераменту. Разом з тим, пристосовний ефект
індивідуального стилю діяльності не безмежний. Він забезпечує адаптацію
працівника до вимог роботи лише в межах, в яких виявляються
компенсаторні властивості особистості.

Ознаками індивідуального стилю діяльності є:

стійка система практичних способів дії, способів і прийомів організації
психічної діяльності;

зумовленість певними особистісними якостями;

адаптаційний характер до об’єктивних вимог роботи;

універсальний характер, можливість застосування у різних ситуаціях і
видах діяльності.

Необхідними умовами формування ІСД є достатнє осмислення працівником
вимог діяльності, позитивне ставлення до роботи, адекватна самооцінка та
прагнення реалізувати свої здібності. Завдання виробничого навчання
полягає в тому, щоб допомогти людині знайти найбільш доцільний і
вигідний стиль роботи.

Показниками пристосування особистості до об’єктивних вимог діяльності є
результативність праці та рівень нервово-психічних і енергетичних затрат
для досягнення результату.

Література

Агапова Е. Г. Основы физиологии и психологии труда. — Самара, 1991. —
149 с.

Асеев В. Г. Преодоление монотонности труда в промышленности. — М.:
Экономика, 1974. — 191 с.

Влияние условий труда на работоспособность и здоровье операторов / Под
редакцией А. О. Навакатикяна. — К.: Здоров’я, 1984. — 144 с.

Горшков С. И., Золина З. М., Мойкин Ю. В. Методики исследований в
физиологии труда. — М.: Медицина, 1974. — 311 с.

Зинченко В. П., Мунипов В. М. Основы эргономики. — М.: Экономика,
1980. — 343 с.

Интегральная оценка работоспособности при умственном и физическом труде
(Метод. рекомендации) / Е. А. Деревянко, В. К. Хухлаев и др. — М.:
Экономика, 1976. — 76 с.

Климов Е. А. Введение в психологию труда. Учебник для

ВУЗов. — М.: Культура и спорт, ЮНИТИ, 1998. — 350 с.

Количественная оценка тяжести труда. Межотраслевые методические
рекомендации / Составители В. Г. Макушин и др. — М.: Экономика, 1988. —
116 с.

Косилов С. А. Очерки физиологии труда. — М.: Медицина, 1965. — 371 с.

Косилов С. А. Физиологические основы НОТ. — М.: Экономика, 1969. —
302 с.

Умови

Трудові навички

Етапи

Рухові

Інтелектуальні

Сенсорно-перцептивні

Попередній

Об’єднання елементарних рухів у єдине ціле

Аналітичний

Усунення

зайвих рухів

Синтетичний

Перенесення уваги з процесу на результат

Закріплення

і автомати-

зація дій

Формування

ритму дій

Набуття здатності змінювати темп

Похожие записи