Реферат на тему:

Психофізіологічна суть і критерії монотонності праці

Причини і наслідки монотонної праці

Важливим мотивом високопродуктивної праці є змістовна робота, яка
стимулює творчу активність та ініціативу працівника, розвиває його
фізіологічний та інтелектуальний потенціал. Однак, як уже зазначалося,
науково-технічний прогрес часто супроводжується надмірним розчленуванням
технологічного процесу на прості операції або її елементи. Поопераційний
поділ праці набув особливого поширення в потоково-конвеєрному, масовому,
крупносерійному виробництві, де на робочому місці постійно або тривалий
час виконується одна або обмежена кількість операцій.

Раціональний поділ праці забезпечує високий рівень спеціалізації і
сприяє підвищенню продуктивності праці, оскільки:

у працівників формуються і закріплюються трудові навички внаслідок
вправ, виключаються зайві рухи, зменшуються затрати енергії;

встановлюється чіткий ритм, який активізує нервову діяльність, а через
неї діяльність усіх органів і систем працівника;

забезпечується раціональна організація робочих місць відповідно до
послідовності виконання трудових операцій;

забезпечується автоматична подача деталей і заготовок на кожне робоче
місце, що зменшує час на допоміжні роботи;

створюється можливість підбирати персонал з урахуванням індивідуальних
здібностей;

скорочується період виробничого навчання в зв’язку з простотою
виконуваних операцій.

Поряд з позитивними сторонами потоково-конвеєрний спосіб організації
виробництва має і недоліки.

Основні з них такі:

жорстка регламентація діяльності внаслідок стабільних темпу і ритму, які
не можуть бути оптимальними для всієї групи працівників;

перенапруження окремих груп м’язів;

відсутність зміни діяльності, що не забезпечує відпочинку працюючим
групам м’язів у процесі праці;

виникнення у працівників такого стану, як монотонність, що виявляється в
незацікавленості і байдужості до роботи та призводить до зниження
продуктивності праці.

Слід зазначити, що монотонія виникає не тільки на конвеєрних роботах.
Вона характерна і для одноманітної ручної праці, яка поширена в багатьох
галузях народного господарства. Навіть на механізованих і частково
автоматизованих потокових лініях ручною працею зайнято 30—35 %
робітників.

Важливою передумовою появи монотонних робіт є розвиток
напівавтоматичного виробництва і автоматизованих систем керування.
Основними функціями працівника є нескладні, одноманітні рухи, які
повторюються тисячі разів за зміну, або функції спостереження, керування
і контролю за роботою системи.

Наслідки монотонності такі:

швидкий розвиток втоми в зв’язку з локалізацією м’язових і нервових
навантажень;

гіподинамія;

розвиток неврозів;

незадоволення роботою і зниження творчої активності працівника;

підвищена плинність кадрів.

Сутність та види монотонності

«Монотонність» у перекладі з грецької означає одноманітність. У
психологічній літературі поняттям «монотонність» характеризують
особливий психічний стан, який виникає у людини як реакція на
одноманітну і бідну на враження діяльність. У соціально-економічній
літературі монотонність пов’язується з надмірним розчленуванням
трудового процесу на прості елементи (операції).

Психофізіологічна суть монотонності пояснюється закономірностями
взаємодії процесів збудження і гальмування.

Основні ознаки монотонних робіт такі:

малоелементний склад, тобто структурна одноманітність і простота
трудових дій;

незначна тривалість виконання однотипних трудових операцій і дій;

висока повторюваність трудових операцій і дій за одиницю часу.

Згідно з ученням І. П. Павлова про вищу нервову діяльність для кожного
умовного рефлексу в корі головного мозку є своя точка прикладання, тобто
нервова клітина, яка відповідає за цей рефлекторний акт. Це означає, що
кожною трудовою дією або трудовим рухом управляє спеціальна нервова
клітина або група нервових клітин. При виконанні простих одноманітних
операцій і дій у стані збудження знаходиться обмежена кількість нервових
клітин. За образним висловлюванням І. П. Павлова, у цьому разі має місце
«довбання в одну клітину». Внаслідок цього відбувається швидке
виснаження енергетичних речовин в працюючих коркових центрах, і процес
збудження в них змінюється процесом охоронного гальмування.

Відновлювальна функціональна система блокує робочий акт, щоб запобігти
перенапруженню і виснаженню нервових клітин. При цьому гальмування в
працюючих коркових центрах розвивається на фоні загального гальмування в
корі головного мозку, яке було необхідною умовою формування робочої
домінанти. Отже, охоронне гальмування при монотонних роботах виявляється
в сонливості працівника і відчутті стомленості, що виключає можливість
їх виконання без напруження волі. На думку М. І. Виноградова, у
фізіологічній основі монотонності лежить гальмівна дія одноманітних
повторних подразників, яка проявляється тим швидше і глибше, чим більш
обмежена подразнювальна область кори, тобто чим простіший склад
подразникової стереотипної системи.

Монотонна робота, як і всяка інша, викликає втому і появу відчуття
стомлення. Саме це і зумовило наявність двох точок зору на проблему
монотонності. Одні вчені розглядають монотонність як різновид втоми.
Інші, навпаки, вважають монотонність самостійним явищем, незважаючи на
схожість фізіологічного механізму втоми.

Спільним для монотонності і втоми є те, що вони впливають на
працездатність і переживаються як неприємне відчуття. Відмінність між
ними полягає у тому, що:

втома зумовлюється важкістю роботи, а монотонність може мати місце при
виконанні легкої, невтомливої роботи;

втома є фазовим процесом у динаміці працездатності, а монотонність
характеризується хвилеподібною кривою, тобто періодичними підвищеннями і
спадами;

втома посилює психічне напруження, а монотонність послаблює його.

Залежно від переважаючого навантаження розрізняють два види
монотонності: рухову і сенсорну.

Рухова монотонність, як правило, характерна для робіт, де провідну роль
відіграє енергетичний фактор, тобто має місце напруження опорно-рухового
апарату. Вона характеризується одноманітними трудовими рухами і діями,
коли навантаження припадає на обмежені групи м’язів. Це, як правило,
штампувальні, шліфувальні, прості верстатні роботи, праця на конвеєрі,
напівавтоматизованих лініях, ручні допоміжні роботи тощо.

Сенсорна монотонність характерна для робіт, в яких переважає
інформаційний фактор (напруження сенсорного апарату, активізація таких
психічних функцій, як увага, мислення, довготривала та оперативна
пам’ять). При цьому монотонними вважаються роботи, пов’язані з тривалим
пасивним спостереженням, з сприйманням одноманітної інформації, або
характеризується браком інформації, що надходить, а отже, обмеженим
впливом на нервову систему виробничих сигналів.

Відмічається також монотонний вплив на людину навколишнього виробничого
середовища.

Фізіолого-гігієнічними дослідженнями встановлено, що існує не менш як
сім груп монотонних робіт [23]:

конвеєрні роботи, що виконуються в заданому темпі і ритмі, де прості
елементи операції, короткі за тривалістю і в певній послідовності,
повторюються багаторазово протягом зміни, тижня, місяців;

роботи, що виконуються потоковим способом, де темп і ритм залежать від
головного робітника потоку;

роботи, що виконуються у вільному темпі і ритмі на верстатах, автоматах
і напівавтоматах, штампування, клепання тощо, де операція зводиться до
двох елементів: взяти і покласти деталь чи виріб;

контрольні роботи, пов’язані з вибракуванням продукції (зоровий
контроль);

операторська і диспетчерська праця, пов’язана з регулюванням (натискання
пальцями рук на клавіші, кнопки, важелі, розміщені на пульті
управління), подачею виробів чи деталей з однієї дільниці цеху в іншу;

праця операторів, пов’язана з пасивним спостереженням за стрілками
приладів на панелі щита пульта управління, які відображають хід
технологічного процесу;

одноманітна робота в умовах монотонної дії виробничого середовища при
наявності таких факторів, як певний рівень шуму, освітлення, вібрації і
т. п.

На монотонність роботи вказують три групи ознак [2]:

психологічні — швидка поява суб’єктивного відчуття стомлення,
сонливості, апатії, нудьги;

фізіологічні — зниження частоти пульсу і дихання, зменшення споживання
кисню, зниження м’язового тонусу;

виробничі — періодичні коливання середньої тривалості виконання
операцій, нерівномірність виробітку та його зменшення.

Психічні стани працівника при виконанні монотонної роботи

Суб’єктивне переживання монотонії проходить у формі фазного розгортання
таких психічних станів, як перенасичення, зниження психічної активності,
нудьга, апатія і байдуже ставлення до роботи, стомлення, сонливість.

Таким чином, монотонія — неспецифічний стан, зумовлений негативними
змінами в направленості особистості, який супроводжується переживанням
одноманітності, що виражається в формі апатії і нудьги, з наступним
зниженням психофізіологічної і трудової активності.

Психічне перенасичення характеризується як емоційне психофізіологічне
напруження, яке виникає у працівника на фоні вкрай негативного ставлення
до одноманітної роботи і виявляється в намаганні припинити її, різкому
зниженні ефективності праці. Воно має трифазну динаміку емоційних
станів: незадоволення — роздратування — афект, який виявляється в формі
різкого припинення роботи, гніву, конфліктності.

Стан перенасичення відповідає утворенню в корі головного мозку
концентрованого збудження, яке індуктує в інших відділах мозку
гальмування. Однак тривала сумація збуджень в цій ділянці призводить до
поступового виснаження нервових клітин і розвитку охоронного
гальмування. Підтримання за допомогою вольових зусиль активності
нервових клітин на фоні охоронного гальмування зумовлює появу в
поведінці працівника різних афективних дій (аж до відмови працювати).

Стан зниженої психічної активності виявляється в послабленні психічних
функцій, зокрема уваги, у сповільненні швидкості процесів сприймання,
рухових реакцій, що призводять до втрати пильності, погіршення контролю
і самоконтролю. Такий стан характерний переважно для робіт, які
відзначаються сенсорною монотонністю (робота операторів, водіїв
автотранспорту). Швидкість реакції різко зменшується і миттєва реакція
стає неможливою, що створює психологічні передумови для аварій і
виробничого травматизму.

Нудьга за психологічним змістом представляє відносно спокійне
переживання працівником зниженого інтересу до роботи. Це пасивний стан,
який характеризується зниженням трудової активності, бажанням
відволіктися, поговорити. Нудьга безпосередньо не залежить від змін у
фізіологічному субстраті. При цьому стані в корі головного мозку
переважають процеси гальмування, однак разом з тим є невелика ділянка
збудження, пов’язана з виконанням одноманітної роботи або очікуванням її
закінчення. Нудьга подібна до очікування і пов’язана з бажанням змінити
умови для можливої активної діяльності.

Сонливість — постійний супутник деяких монотонних робіт, особливо
небезпечна, коли від працівника вимагається напружена увага і висока
пильність. Сонливість виникає найчастіше за умов сенсорної монотонії,
рідше — за умов рухової монотонії (на конвеєрі). Для цього стану
характерне переважання в корі розлитого гальмування.

Усі ці стани тісно взаємопов’язані і можуть переходити один в другий.

Багатьма дослідженнями встановлено, що залежно від
індивідуально-психологічних особливостей люди по-різному ставляться до
монотонних робіт і по-різному переживають пов’язані з ними психічні
стани. Одні працівники відчувають сильно виражену нудьгу, інші —
задоволені простою роботою, треті — активно намагаються урізноманітнити
трудовий процес, привносячи елементи творчості. В зв’язку з цим важливе
значення має вивчення таких професійно важливих якостей, які формують
психологічну структуру спеціальних здібностей людини до
монотоностійкості.

Монотоностійкість та її показники

Монотоностійкість — це спеціальна здібність людини, яка характеризується
низькою чутливістю до одноманітності, схильністю до однотипної
діяльності, домінуванням позитивних емоційних станів, високою
продуктивністю праці, що забезпечує реалізацію особистого потенціалу при
тривалому виконанні монотонної роботи.

Основними показниками монотоностійкості працівника є: чутливість до
монотонного фактора; домінуючі цілі в процесі праці; емоційні стани;
потреба в різноманітній діяльності; мотивація; ефективність праці (темп
роботи, активність, ініціативність). За цими ознаками виділяються три
рівні монотоностійкості: низький, середній і високий. Працівники з
низьким рівнем монотоностійкості характеризуються підвищеною чутливістю
до монотонного фактора, уникненням монотонної роботи, наданням переваги
творчій роботі, переважанням під час виконання монотонної роботи станів
психічного перенасичення і монотонії, низькими показниками ефективності,
значними перепадами в темпі і якості роботи. Для працівників з середнім
рівнем монотоностійкості характерні невисока чутливість до монотонної
праці, нейтральність щодо орієнтації на монотонну чи різноманітну
діяльність, більша схильність до звичної, малоелементної праці,
домінування нейтральних або позитивних емоційних станів, високі, але
нестабільні результати праці.

Працівникам з високим рівнем монотоностійкості властиві низька
чутливість до одноманітної роботи, переважання активно-позитивних цілей
і мотивів, надання переваги малоелементним видам роботи, переважання
позитивних емоційних станів, високі і досить стабільні результати праці,
творче включення у трудовий процес.

Західні психологи розрізняють «монотонофільність» і «монотонофобність».
Монотонофіли — особи, які сприймають одноманітну роботу як найбільш
приємну; монотонофоби, навпаки, сприймають монотонну роботу як
неприємну. Навряд чи варто перебільшувати любов до монотонної роботи.
Таких людей, за соціологічними дослідженнями, не більш як 3 %.

Інтегральним показником монотоностійкості можна вважати час, після якого
у працівника виникає монотонія і психічне перенасичення. При цьому
центральне місце в структурі монотоностійкості належить мотиву і меті
діяльності. Саме мотив і мета значно впливають на систему психічних
процесів і станів, хоча і не виключають розвиток монотонії. Остання
залежить від багатьох факторів, які визначають ступінь монотонності
роботи.

Критерії монотонності праці

Критеріями монотонності праці є повторюваність трудових прийомів і дій
за одиницю часу, тривалість операції і рівень її складності. Однак цих
показників недостатньо, оскільки ступінь монотонності операції навіть
при значному часовому інтервалі, але меншому елементному складі, може
бути вищим, ніж при виконанні багатоелементної операції з незначним
часовим циклом кожного елемента. Залежно від поєднання кількох ознак
розрізняють чотири категорії монотонних робіт.

Таблиця 9.1

КРИТЕРІЇ ДЛЯ ОЦІНКИ МОНОТОННОСТІ ПРАЦІ

Особливості операції Ступінь монотонності

І II III IV

Повторюваність

(за годину) до 180 181—300 301—600 > 600

Тривалість, с > 100 100…46 45…20 19…2

Кількість елементів > 10 10—6 5—3 2—1

Для оцінки монотонності важливе значення має врахування темпу і ритму
роботи. Операційний темп — це ступінь насичення одиниці робочого часу
трудовими рухами. Ритм — закономірне чергування елементів роботи і пауз
між ними.

За однакових умов, більш монотонна та виробнича операція, якій властивий
вищий операційний темп. Вихідною величиною для оцінки інтенсивності
операційного темпу вважається норматив 25 трудових рухів руками за одну
хвилину.

Для порівняння різних робіт за монотонністю використовується коефіцієнт
монотонності — Км, який вираховується за формулою:

,

де Тпр — час, затрачений на виконання повторюваних рухів (дій);

Т — загальна тривалість виконання роботи.

Проте обгрунтування єдиних критеріїв монотонності наштовхується на певні
труднощі, оскільки монотонні роботи сильно відрізняються за важкістю і
характером зрушень фізіологічних функцій організму працівника.
З. М. Золіна виділяє такі чотири групи конвеєрних робіт:

нервово-напружена фізично легка праця;

фізично легка праця з середнім нервовим напруженням;

фізично важка праця з середнім нервовим напруженням;

фізично важка нервово-напружена праця.

Перша група конвеєрних робіт (складання годинникових механізмів)
характеризується найбільшою складністю операцій і найменшою
монотонністю. Для цієї групи характерним є висока координація рухів,
напруження зору, статичні навантаження, активність вищих відділів ЦНС.

Друга група конвеєрних робіт характеризується порівняно простими за
змістом операціями, меншою кількістю і тривалістю елементів, помірним
напруженням зору, уваги.

Третя група робіт (складання моторів автомашин) характеризується ще
більш простим змістом операцій, високою монотонністю при значних
динамічних і статичних навантаженнях, затратами енергії 200…250
ккал/год.

Четверта група робіт пов’язана зі значною монотонністю, оскільки
операції складаються всього із 2—3 елементів (складання вантажних
автомобілів) — піднімання, перенесення і підтримання деталей.
Вантажообіг за зміну 30…40 т. Енергозатрати — 300—350 ккал/год.

Криві працездатності, побудовані на основі економічних, фізіологічних і
психологічних показників при виконанні різних груп робіт, значно
відрізняються. Так, за показником м’язової витривалості для робіт першої
і другої груп характерна класична крива працездатності, для третьої і
четвертої груп — крива виснаження, коли різке зниження цього показника
відмічається через 1—1,5 години, а наприкінці робочої зміни вона на 60 %
менша від вихідного рівня.

Монотонні операції призводять до різко виражених змін у ключових для
даної трудової діяльності фізіологічних системах і помірних зрушень у
супутніх системах. Особливо монотонні операції без переважного
напруження якоїсь однієї фізіологічної системи викликають великі
зрушення у функціональному стані центральної нервової системи.

Психофізіологічний аналіз трудових операцій

Для обґрунтування меж поопераційного поділу праці і розробки заходів
щодо запобігання монотонності, проектування раціональної структури
операції, темпу і ритму роботи необхідні об’єктивний аналіз трудових
операцій, оцінка ступеня їх монотонності, виявлення так званих критичних
і структурних психологічних особливостей. Критичні особливості операції
— це ті елементи операції, які вимагають від працівника підвищеного
напруження психічних функцій або при виконанні яких спостерігається
найбільша частота помилкових дій. Помилкові дії — це елементи трудової
діяльності, які порушують її нормальний хід і не сприяють досягненню
поставленої мети. Кожна помилкова дія має свою причину або декілька
причин, з яких одна є основною. Усунення основної причини є запорукою
безпомилкового виконання трудової операції.

Найбільш типовими причинами помилкових дій є:

недостатня підготовка робітника, відсутність добре сформованих трудових
навичок;

невідповідність індивідуально-психологічних якостей працівника вимогам
виконуваної роботи;

тимчасове зниження працездатності;

негативний перенос раніше сформованих трудових навичок на виконувану
роботу.

Помилкові дії можуть бути причиною аварійних ситуацій і нещасних
випадків. Аварійна ситуація — це ускладнення трудової діяльності, яке
робить неможливим її подальше виконання у зв’язку з можливою аварією.
Якщо працівник неправильно реагує на аварійну ситуацію, то можлива
аварія або нещасний випадок. Шляхом вивчення допущених помилок
встановлюється залежність аварійної ситуації або аварії від сукупності
особистісних якостей працівника.

Під психофізіологічними структурними особливостями трудової операції
розуміють склад сенсорних, перцептивних, мнемічних і моторних дій, їх
взаємозв’язок і взаємовплив.

Психофізіологічний аналіз операцій передбачає вивчення кількості
прийомів і рухів, їх тривалості і повторюваності, складності елементів і
траєкторій рухів, сили і точності м’язових зусиль, ритму і темпу,
напруження окремих сенсорних систем, уваги, динаміки працездатності та
фізіологічних зрушень в організмі працівника. Для цього застосовують
такі методи, як спостереження за виконанням трудового процесу
(операції), хронометраж та алгоритмічний аналіз. Суть останнього полягає
у розчленуванні трудового процесу (операції) на складові елементи і
встановленні між ними логічного зв’язку та послідовності. На основі
алгоритмічного аналізу визначається кількісна складність діяльності,
м’язове та нервово-психічне напруження працівника. Крім того,
використовуються результати опитування працівників про суб’єктивну
оцінку їхнього стану і рівня монотоностійкості.

Основні заходи, спрямовані на запобігання монотонності і підвищення
змістовності праці

Реалізація творчих здібностей особистості, підвищення мотивації до праці
за рахунок так званого «збагачення» праці набувають дедалі більшого
значення в розвитку виробництва на сучасному етапі.

Обгрунтування системи заходів щодо запобігання монотонності і її
негативних наслідків базується на вченні І. П. Павлова і І. М. Сєченова
про необхідність розширення поля коркової активності в процесі праці і
виключення «довбання» в одну клітину.

Найрадикальнішим заходом є проектування раціональних трудових процесів і
операцій на основі оптимального поділу праці. Завдання полягає в тому,
щоб кожну операцію зробити змістовною, яка сприяла б розвитку у
працівника творчого мислення. Основним принципом проектування
раціонального трудового процесу (операції) є принцип збереження певної
логічної завершеності і структурної цілісності виконуваної операції.
Навіть в умовах глибокої диференціації технологічного процесу необхідно
встановлювати таку кількість елементів операції і послідовність їх
виконання, яка сприймалася б працівником як логічно завершена одиниця.

Другим важливим принципом проектування трудового процесу є забезпечення
достатнього енергетичного рівня операції. Спеціальними дослідженнями
встановлено, що негативні психічні стани більшою мірою виявляються при
виконанні тих робіт, які через незначну енергетичну вартість не
стимулюють функціональної активності організму. Якщо монотонна робота
досить інтенсивна за затратами енергії, то нудьга, сонливість, психічне
перенасичення можуть не виникати. Доведено, що при фізичній роботі для
підтримання активного тонусу кори затрати енергії не повинні бути
меншими за 2,5 ккал/хв (150 ккал/год).

Запобіганню монотонності і підвищенню змістовності праці сприяє
укрупнення трудових операцій. Завдяки укрупненню операцій у працівника
формується більш складний стереотип трудових дій, що позитивно
позначається на стані психофізіологічних функцій. Досвід показує, що
операція повинна складатися не менш як з 5—6 елементів за умови
збереження цільового змісту.

Важливим засобом боротьби з монотонністю є чергування операцій, кожна з
яких є монотонною. Науковою основою чергування операцій є ефект
Сєченова, суть якого в тому, що при зміні діяльності активізується інша
група нервових центрів, а в раніше працюючих ефективно відбувається
«заправка» енергією. Отже, принцип чергування операцій полягає в
заміщенні і компенсації психофізіологічних функцій, активізації інших
м’язових груп, нервових центрів, зменшенні надмірного напруження
працюючих м’язів. Значення чергування операцій, таким чином, полягає в
ліквідації негативного впливу однобоких навантажень. На практиці
застосовується декілька варіантів чергування операцій: через кожну
годину, через 2,5 год, один раз протягом зміни, через день. Відносно
зняття фактора монотонності найбільш ефективне чергування операцій один
раз протягом зміни, хоча в конкретних виробничих умовах це питання
вирішується по-різному. Враховуються умови праці, структура операцій,
майстерність працівників.

Чергування операцій пов’язане із суміщенням професій і трудових функцій.
Зазначимо, що оволодіння працівником другими і суміжними професіями,
крім подолання монотонності і підвищення привабливості праці, підвищує
конкурентоспроможність працівника на ринку праці і мобільність на самому
підприємстві.

Для зняття монотонності необхідно, щоб операції відрізнялися за
характером навантажень, але в той же час були позбавлені інтерферентних
елементів.

Основні умови суміщення професій і трудових функцій, які забезпечують
зменшення монотонності:

суміщувані професії повинні змінювати рівень завантаженості різних
органів і систем;

суміщувана операція повинна бути легшою, ніж основна. При легкій
монотонній роботі ефективна зміна на більш важку;

більш монотонну роботу необхідно суміщувати з менш монотонною;

суміщувані трудові комплекси повинні забезпечувати роботу за участю
м’язів-антагоністів, а також зміну робочих поз;

статичні навантаження повинні компенсуватися помірними динамічними
навантаженнями.

При організації монотонних робіт важливе значення має вибір темпу
роботи. Темп може бути вільним або примусовим. Кожний з них має переваги
і недоліки. Тому при виборі темпу роботи слід виходити зі специфіки
конкретного виробництва. В одних випадках доцільним є оптимальний
заданий темп з регулюванням швидкості конвеєра відповідно до кривої
працездатності. Варіація швидкості не повинна перевищувати 10—15 %. В
інших випадках ефективне самостійне регулювання робочого темпу. Останнє
застосовується на автономних конвеєрах, що забезпечує не лише свободу
ритму, а й регулювання змісту роботи.

Ефективним засобом боротьби з монотонністю є бригадно-групова форма
організації потоку. Суть її в тому, що бригада виконує операції всього
циклу по виготовленню більш-менш закінченого продукту (вузла). Процеси
виготовлення кожного вузла виділяються в самостійні виробничі секції.
Робітники працюють у вільному ритмі, а вузли з’єднуються в монтажній
секції. В цьому випадку трудовий процес менше розчленований і тісніше
кооперований.

Зменшенню негативного впливу монотонних робіт на психічний стан
працівників і показники їхньої праці сприяють такі заходи:

раціоналізація режимів праці і відпочинку;

естетизація виробничого середовища;

застосування функціональної музики.

До факторів зменшення монотонності відносяться також психологічні
заходи, покликані посилити внутрішні мотиви діяльності. Це, зокрема,
психологічна стимуляція трудової діяльності за рахунок постановки
проміжних виробничих цілей, забезпечення працівників поточною
інформацією щодо виконання роботи. Особливе значення мають залучення
робітників до управління і розв’язання виробничих проблем, а також
сприятливий соціально-психологічний клімат, створення умов для
спілкування в процесі праці, якщо це можливо. Усе це формує позитивні
емоційні стани у працівників, посилює їх монотоностійкість.

Література

Агапова Е. Г. Основы физиологии и психологии труда. — Самара, 1991. —
149 с.

Асеев В. Г. Преодоление монотонности труда в промышленности. — М.:
Экономика, 1974. — 191 с.

Влияние условий труда на работоспособность и здоровье операторов / Под
редакцией А. О. Навакатикяна. — К.: Здоров’я, 1984. — 144 с.

Горшков С. И., Золина З. М., Мойкин Ю. В. Методики исследований в
физиологии труда. — М.: Медицина, 1974. — 311 с.

Зинченко В. П., Мунипов В. М. Основы эргономики. — М.: Экономика,
1980. — 343 с.

Интегральная оценка работоспособности при умственном и физическом труде
(Метод. рекомендации) / Е. А. Деревянко, В. К. Хухлаев и др. — М.:
Экономика, 1976. — 76 с.

Климов Е. А. Введение в психологию труда. Учебник для

ВУЗов. — М.: Культура и спорт, ЮНИТИ, 1998. — 350 с.

Количественная оценка тяжести труда. Межотраслевые методические
рекомендации / Составители В. Г. Макушин и др. — М.: Экономика, 1988. —
116 с.

Косилов С. А. Очерки физиологии труда. — М.: Медицина, 1965. — 371 с.

Косилов С. А. Физиологические основы НОТ. — М.: Экономика, 1969. —
302 с.

Похожие записи