РЕФЕРАТ

на тему:

“Природне оточення та матеріальна культура – основні елементи життєвого
середовища людини”

ПЛАН

1. Система «людина — життєве середовище» та її компоненти.

2. Рівні системи «людина — життєве середовище»

Список використаної літератури

1. Система «людина — життєве середовище» та її компоненти.

Життєдіяльність вивчають, використовуючи системний підхід, шляхом
аналізу прямих та зворотних зв’язків у системі «людина — життєве
середовище». Неможливо вивчати особливості людини, колективу чи
суспільства, не враховуючи їх місця в навколишньому середовищі і стану
цього середовища. Тому БЖД вивчає людину і її навколишнє середовище саме
в системі «людина — життєве середовище». Поза межами цієї системи людина
є об’єктом вивчення антропології, медицини, психології, соціології та
багатьох інших наук. Середовище, яке оточує людину поза межами цієї
системи, вивчають астрономія, географія, геологія, біологія, екологія
тощо.

Система «людина — життєве середовище» є складною системою в тому
розумінні, що в неї, як правило, входить велика кількість перемінних і
між якими існує велика кількість зв’язків. Відомо, що чим більше
перемінних та зв’язків між ними має система, тим важче ці зв’язки
піддаються математичній обробці і виведенню універсальних законів.
Складність вивчення систем «людина — Життєве середовище» зумовлюється
також і тим, що ці системи є багаторівневими, містять у собі позитивні,
негативні та гомеостатичні зворотні зв’язки і мають багато емерджентних
властивостей.

Людина є одним з eлeмeнmiв зазначеної системи, в якій під терміном
«людина» — розуміється не лише одна істота, індивід, а й група людей,
колектив, мешканці населеного пункту, регіону, країни, суспільство,
людство загалом.

Хоч основним об’єктом вивчення безпеки життєдіяльності є зв’язки у
системі «людина — життєве середовище», у центрі уваги перебуває людина
як самоціль розвитку суспільства.

Залежно від того, що ми розуміємо під терміном «людина» в системі
«людина — життєве середовище», визначається рівень цієї системи, що
Детально буде проаналізовано далі.

Життєве середовище — другий елемент системи «людина — життєве
середовище». Життєве середовище є частиною Всесвіту, де перебуває або
може перебувати в даний час людина і функціонують системи її
життєзабезпечення.

У цьому розумінні воно не має постійних у часі і просторі кордонів, його
межі визначаються передусім рівнем системи, тобто тим, що в даному разі
розуміється під терміном «людина».

Життєве середовище людини складається з трьох компонентів — природного,
соціального, або соціально-політичного, та техногенного середовищ.

* природне середовище (земний грунт, повітря, водоймища, рослини,
тварини, сонце, місяць, планети тощо) Життєве* соціальне,
соціально-політичне середовище (форми середовище спільної діяльності
людей, єдність способу життя) людини * техногенне середовище (житло,
транспорт, знаряддя праці, промислові та енергетичні об’єкти, зброя,
домашні і свійські тварини, сільськогосподарські рослини тощо)

З одного боку людину оточують земний грунт, повітря, водоймища» рослини,
звірі, птахи, риби, мікроорганізми, тобто об’єкти природного походження
і створені ними екологічні системи. Природні об’єкти утворюють поля,
ліси, гори, ріки, озера, моря, океани континенти. Це оточення зветься
природним середовищем. У ньому переважно діють закони природного
розвитку — фізичні, хімічні, геологічні, біологічні. В ньому
відбуваються дощі, бурі, землетруси, виверження вулканів, тектонічні
дислокації тощо. Природними об’єктами також є космічні об’єкти — сонце,
місяць, планети, зірки, комети, астероїди. Сонце і місяць викликають
припливи і відпливи води, а також відповідний рух земної кори. Сонце
живить енергією всі біологічні об’єкти, а також спричиняє переміщення
повітряних мас, внаслідок чого на Землі змінюється рельєф, відбувається
кругообіг води і біологічних речовин. Фактично вся енергія, яку
використовувала і використовує людина, за винятком ядерної, є
трансформованою і накопиченою на Землі за мільярди років сонячною
енергією. Метеорити, що падають на Землю, спричиняють не лише локальні,
а й глобальні катаклізми,

З другого боку людину оточують інші люди. Форми спільної діяльності
людей, що історично склалися і характеризуються певним типом
взаємовідносин, утворюють людську спільноту, або соціум (від лат. socium
— загальне, спільне).

Соціум — це специфічна система, свого роду організм, що розвивається за
своїми особливими законами, які характеризуються надзвичайною
складністю. У соціумі взаємодіє величезна кількість людей. Результатом
їх зв’язків стають особливі умови життєдіяльності та особливе оточення,
які створюються в окремих соціальних групах. Ці умови можуть впливати на
інших людей, які не входять до цих груп.

Все це утворює соціальне, або соціально-політичне, середовище.

Процеси, що відбуваються у суспільстві загалом і в окремих суспільних
групах, вивчають суспільствознавство та соціологія. Закономірності
поведінки та діяльності окремих людей, зумовлені належністю їх до певних
соціальних груп, та психологічні характеристики цих груп досліджує
соціальна психологія. Вплив соціальних чинників на стан здоров’я
суспільства вивчає соціальна гігієна,

Третім компонентом життєвого середовища є житло, транспорт, знаряддя
праці, промислові та енергетичні об’єкти, зброя, домашні і свійські
тварини, сільськогосподарські рослини, тобто матеріальна культура,
створена людством за час його існування. Це оточення формується людиною
фактично в односторонньому порядку без участі природи, а переважно за її
рахунок і є сукупністю досягнень суспільства в результаті матеріального
і духовного розвитку. Слово, яким можна охарактеризувати таке оточення є
культура у широкому його значенні.

Сучасні словники дають такі значення слова «культура»:

* сукупність досягнень і творчості того чи іншого народу;

* характерні особливості життя і діяльності певних історичних,
географічних і кон’юнктурних людських спільнот (феодальна, буржуазна,
соціалістична, українська і навіть, як це не парадоксально, «блатна»
культура);

* ступінь досконалості в тій чи іншій сфері людської діяльності
(культура праці, мови, поведінки);

* той чи інший вид сільськогосподарських рослин (цитрусові, баштанні,
злакові культури).

Отже, таке середовище точніше було б назвати «культурним», або
«матеріально-культурним», але в жодній з відомих нам праць з безпеки
життєдіяльності таке визначення не використовують. Натомість таке
середовище називається техногенним, штучним, побутово-виробничим або ж
антропогенним. Надалі ми будемо використовувати термін техногенне
середовище, або техносфера, саме для визначення матеріально-культурного
середовища.

Головною причиною створення і розвитку техногенного середовища було і є
прагнення людей задовольняти свої потреби, які весь час зростають. Однак
дуже часто через незнання або нехтування законами природи людська
діяльність призводить до небажаних, а інколи навіть До трагічних
наслідків.

Наприклад, через людську діяльність відбулося вимирання багатьох видів
рослин і тварин, забруднення і деградація природних екологічних систем
на значних територіях, пошкодження і вичерпання природних ресурсів,
навіть зменшення в атмосфері озонового шару, який захищає біологічні
об’єкти на Землі від руйнівного впливу ультрафіолетового випромінювання.
Особливо небезпечними перелічені явища стали у другій половині XX ст.,
після другої світової війни, яка стимулювала різкий стрибок у розвитку
науки і техніки, започаткувала нову науково-технічну революцію,
результати, якої у багатьох випадках були непередбачуваними і загрожують
порушити динамічну рівновагу глобальної соціоекосистеми.

Техногенне середовище склалося в процесі трудової діяльності людини.
Воно багатопланове. Сутність його знаходиться там, де закінчується
природа і починається людина, причому не як біологічна істота, а як
істота, що мислить, має мораль і естетичне відчуття. До об’єктів
матеріальної культури належить будь-яка матеріальна субстанція, яка
створена не Богом чи природою, а людським генієм, його трудовою
діяльністю. Навіть запах парфумів у цьому плані принципове відрізняється
від запаху квітів, оскільки парфуми створені людиною, а квіти —
природою.

Техногенне середовище, як правило, поділяють на побутове та виробниче.

Побутове середовище — це середовище проживання людини, що містить
сукупність житлових будівель, споруд спортивного і культурного
призначення, а також комунально-побутових організацій і установ.
Параметрами цього середовища є розмір житлової площі нг людину, ступінь
електрифікації, газифікації житла, наявність центрального опалення,
холодної та гарячої води, рівень розвитку громадського транспорту та ін.

Виробниче середовище — це середовище, в якому людина здійснює свою
трудову діяльність. Воно містить комплекс підприємств, організацій,
установ, засобів транспорту, комунікацій тощо. Виробниче середовищ
характеризується передусім параметрами, які специфічні для кожного
виробництва і визначаються його призначенням. Це * вид продукції, яка
виробляється на ньому, * обсяги виробництва, * кількість працівників *
продуктивність праці, * енергомісткість, * сировинна база, * відході
виробництва тощо. Крім цих параметрів, є такі, що визначають умова праці
та її безпеку: * загазованість, * запиленість, * освітленість робочий
місць, * рівень акустичних коливань, вібрації, іонізуючої радіації,
електромагнітного випромінювання, * пожежо- та вибухонебезпечність, »
на-І явність небезпечного обладнання, засобів захисту працівників, »
ступінь напруженості праці, * психологічний клімат та багато інших.

Але з точки зору безпеки життєдіяльності як навчальної дисципліни
недоцільно розглядати окремо системи «людина — життєве середовище», ще
містять суто побутове чи суто виробниче середовище з кількох причин.

По-перше, для цього існують спеціальні науки та навчальні дисципліни,
такі як комунальна гігієна, гігієна праці, охорона праці, інженерна
психологія, ергономіка.

По-друге, вище було зазначено, що в центрі уваги безпеки життєдіяльності
є людина, а будь-яка людина протягом дня, а інколи навіть кількох годин
чи хвилин знаходиться в різних елементах цього середовища. Так,
прокинувшись вранці, людина перебуває в умовах свого помешкання, її
оточують < побутові прилади та системи: газова плита, радіоприймач, електробритва, фен, водопровід, каналізація. На вулиці, в транспорті, по дорозі на роботу її оточують вже зовсім інші елементи та умови побутового середовища. Перейшовши поріг прохідної, вона вже потрапляє в умови виробничого середовища. В магазині чи кінотеатрі, на футбольному майданчику чи в плавальному басейні, навіть у міському парку чи в гостях у друзів нас оточують різні елементи, які характеризуються різними параметрами. По-третє, дуже часто ми навіть не можемо визначити, до якої категорії слід віднести те чи інше середовище, тому що є дуже багато видів діяльності, коли робота виконується в домашніх умовах. І якщо раніше до такої категорії працівників відносилась порівняно обмежена кількість людей, передусім творчих професій або кустарі-надомники, то зараз такий різновид праці значно зріс завдяки можливостям комп'ютерних інформаційних, технологій. По-четверте, можна навести безліч прикладів, коли дві людини, перебуваючи поруч, тобто в абсолютно однакових умовах середовища, вважаються такими, що належать до різних його видів, один — у побутовому, другий — у виробничому Наприклад, покупець і продавець магазину, пасажир та кондуктор тролейбуса, працівник, що виконує ремонтні роботи на вулиці, і перехожий, що проходив або зупинився поруч. У звичайних умовах проживання параметри побутового середовища регламентуються відповідними санітарно-гігієнічними нормативними документами, які встановлюються державними або місцевими органами влади та охорони здоров'я. Ці параметри підтримуються спеціальними комунальними службами і самими людьми, які проживають у регіоні. Параметри виробничого середовища регламентуються державними нормативними актами з охорони праці та нормативними актами з охорони праці окремих підприємств і відповідальність за їхнє дотримання покладається на власників підприємств або уповноважених ними осіб. Але під впливом тих чи інших факторів, передусім природного чи військового характеру, параметри життєвого середовища можуть вийти за межі встановлених норм і тоді може виникнути загроза не тільки здоров'ю, а й життю людей. Як правило, ми не можемо назвати прикладів окремого існування кожного з названих вище компонентів життєвого середовища — природного, соціального або ж техногенного. Кожен з компонентів життєвого середовища людини взаємопов'язаний з іншими, і людина відчуває вже результат їх комплексної дії. 2. Рівні системи «людина — життєве середовище» Людське суспільство протягом усієї своєї історії існує, створюючи різного роду колективи — спільноти. Це зумовлено біологічною взаємозалежністю людей, перевагами співробітництва і розподілу праці, а також винятковою здатністю встановлювати взаємини через символічні комунікації. Спільна діяльність людей породжує складну систему соціальних зв'язків, яка згуртовує індивідів у єдине соціальне ціле — соціальну спільноту і через неї у соціальну систему. У сучасному суспільстві кожна людина належить до безлічі різних соціальних інститутів, тобто форм закріплення і способів здійснення спеціалізованої діяльності, яка забезпечує стабільне функціонування суспільних відносин. Людина є членом сім'ї, навчається в школі, працює на виробництві, користується громадським транспортом тощо. Кожного разу вона є членом окремої соціальної спільноти. Соціальна спільнота — форма соціальної взаємодії; реально існуюча сукупність людей, об'єднаних відносно стійкими соціальними зв'язками, відносинами, яка має загальні ознаки, умови і спосіб життя, риси свідомості, культури, що надають їй неповторної своєрідності, цільності. Здавна такі соціальні спільноти, як рід, сім'я, плем'я тощо, забезпечували людям засоби до існування, репродукцію* людини, спільну протидію силам природи, іншим племенам тощо. Все це допомогло людству не тільки вціліти, а й закласти основи подальшого прогресу, розвитку цивілізації. Соціальні спільноти відзначаються великим різноманіттям видів, форм. За кількісним складом вони змінюються від союзу двох людей (діади) до таких, які налічують десятки і сотні мільйонів, а перед загрозою знищення життя на Землі найбільшою соціальною спільнотою можна розглядати все людство, яке налічує понад 6 млрд людей. Як правило - завжди можна говорити про певну ієрархію соціальних спільнот. В одних випадках ця ієрархія жорстко визначена і регламентована, наприклад, у різного роду виробничих структурах та в армії. В інших випадках вона існує, незважаючи на відсутність такої регламентації. Розглянемо приклад такої ієрархічної структури людських спільнот, виходячи з принципу місця проживання людини. Вище було зазначено, що мінімальною спільнотою може розглядатися союз двох людей. Як правило, це сім'я. Але це також можуть бути два студенти, що проживають разом у гуртожитку. Таку спільноту назвемо мікроколективом, що належить до більшого колективу — мешканців будинку (гуртожитку). Умови проживання в окремих будинках значною мірою визначаються якістю комунального обслуговування, яке здійснює житлово-квартирне управління чи інша аналогічна структура того мікрорайону, в якому знаходиться будинок. Таким чином, мешканці мікрорайону можуть розглядатися як члени одного великого колективу, який ми назвемо макроколектив. Мікрорайон є складовою частиною міста, а, отже, населення міста — це соціальна спільнота вищого ієрархічного рівня по відношенню до тих, що розглядалися раніше. Ще вищі ієрархічні спільноти — це населення області, країни, континенту і, нарешті, людство. Так само ми можемо розглянути приклади інших ієрархічних структур, побудованих за іншим принципом — виробничим, навчальним тощо. Наприклад, студентська група, колектив факультету, університету, студентство міста, країни. Максимальна кількість членів мікроколективу, як правило, 20—30 осіб, але може бути й більшою. Функціонально соціальні спільноти спрямовують дії своїх членів на досягнення групової мети. Ця мета може мислитися досить широко — від призначення, що має виконувати військовий колектив, до необхідності певної Кількості людей проживати на спільній території (соціально-територіальна спільнота). Соціальні спільноти можуть виникати спонтанно (мимовільно) чи інституціоналізовано (організовано), бути формальними чи неформальними. Будь-яка соціальна група може розглядатися як суб'єкт системи «людина — життєве середовище» і визначати рівень цієї системи. Отже, ми можемо говорити про рівень системи «людина — життєве середовище» з однієї особи, сім'ї, мешканців житлового будинку, мікрорайону, населеного пункту тощо. Для окремої людини, тобто коли ми говоримо про систему «людина — життєве середовище» з однією особою, всі інші люди та будь-які спільноти є елементами життєвого середовища, а саме соціального середовища. Для глобальної системи «людина — життєве середовище» всі люди є складовими загальнолюдської спільноти, а життєве середовище складається з природного — Землі та космічного простору, що оточує її, та техногенного середовища, створеного людством за всю історію його існування. Для систем будь-якого іншого рівня завжди необхідно визначити, які люди і спільноти є внутрішніми складовими тієї спільноти, для якої розглядається система «людина — життєве середовище», а які є елементами соціального середовища, що оточує цю спільноту. Список використаної літератури Основни безпеки життєдіяльності / За ред. Коваленка Р.В. – К., 2000. Смірнов С.А. Людина і довкілля. – Львів, 2001. PAGE PAGE 11

Похожие записи