Реферат на тему:
Принципи та механізми функціонування нервової системи людини. Основні
принципи діяльності нервової системи
Організм людини в процесі її життєдіяльності реагує на різноманітні
сигнали, що надходять із зовнішнього та внутрішнього середовища, як
єдине ціле. Це досягається завдяки тому, що регулює і спрямовує всю
роботу організму центральна нервова система.
Основні принципи діяльності нервової системи такі:
принцип детермінізму — всі реакції організму мають свою причину, тобто
зумовлюються дією подразників;
принцип аналізу і синтезу — вся діяльність організму здійснюється на
основі аналізу і синтезу сигналів, які діють на нього;
принцип структурності — кожний нервовий процес відбувається в певних
відділах мозку;
принцип системності — різноманітні функції організму об’єднуються для
злагодженої взаємодії.
Рефлекс і рефлекторна дуга
Основу діяльності нервової системи, її елементарний акт становить
рефлекс. Рефлекс — це реакція організму у відповідь на подразники
зовнішнього або внутрішнього середовища, яка відбувається з обов’язковою
участю центральної нервової системи. Рефлекс виявляється у виникненні
або припиненні якоїсь діяльності.
Шлях, яким за допомогою основних фізіологічних процесів здійснюється
рефлекс, називається рефлекторною дугою. Рефлекторна дуга складається з
таких ланок:
рецептора, який сприймає подразнення;
аферентного нервового волокна, по якому передається збудження від
рецептора в центральну нервову систему;
вставних нейронів і синапсів, які передають збудження від аферентних до
еферентних нейронів;
еферентних нервових волокон, по яких передається збудження до робочих
органів;
ефектора, або робочого органа.
Для здіснення рефлексу, або керування однією з функцій організму, група
нейронів, розміщених у різних відділах центральної нервової системи,
утворює нервовий центр. Нервовий центр — це функціональне об’єднання, в
якому є головна частина (скупчення нейронів), без якої конкретна функція
нездійсненна.
Властивості нервового центра такі:
одностороннє проведення збудження від аферентного нейрона до
еферентного;
сповільнення проведення збудження в синапсах;
кумуляція збуджень — кілька слабких подразнень, кожне з яких не викликає
жодного рефлексу, діючи одночасно на різні групи рецепторів або
надходячи один за одним від одного й того самого рецептора, викликають
рефлекс;
післядія — продовження рефлекторної реакції після припинення подразнення
рецептора;
трансформація ритму — здатність змінювати частоту імпульсів;
втомлюваність — зменшення або припинення рефлекторної реакції в разі
тривалої дії подразника;
фонова активність, яку створюють вставні нейрони та ретикулярна
формація.
Принципи рефлекторної діяльності
Принципи рефлекторної діяльності такі:
принцип зворотного зв’язку. Під час здійснення рефлексу від робочих
органів надходять сигнали до центральної нервової системи відносно
ефективності реакції. Це явище названо зворотним зв’язком, а система
сигналів — зворотною аферентацією. Сукупність нервових шляхів —
рефлекторної дуги та шляхів отримання зворотної інформації про
ефективність відповідної реакції — утворює рефлекторне кільце;
принцип загального кінцевого шляху. Кількісне переважання аферентних
нейронів над еферентними є причиною того, що останні є загальним
кінцевим шляхом для багатьох рефлексів від центральної нервової системи
до робочих органів. Обмежений вихід на периферію є механізмом, завдяки
якому організм відповідає рефлекторною реакцією лише на найважливіші
подразники;
принцип домінанти — в кожний момент переважає певний рефлекс.
Безумовні та умовні рефлекси. Нижча та вища нервова діяльність
Існують безумовні та умовні рефлекси. Безумовні рефлекси є вродженими і
передаються спадково. Вони характеризуються стереотипною формою прояву і
забезпечують пристосування організму до постійних умов. Безумовні
рефлекси поділяються на прості і складні. До простих належать зіничний,
сухожильний, кашлевий і т. ін.; а до складних — харчовий, захисний,
дослідницький, орієнтувальний тощо. Складні безумовні рефлекси
становлять основу життєдіяльності організму.
Безумовні рефлекси виникають лише у відповідь на адекватні подразники і
мають специфічне рецепторне поле. Центральна ланка рефлекторної дуги
безумовного рефлексу знаходиться нижче від кори великих півкуль
головного мозку. Це означає, що безумовні рефлекси є результатом
діяльності підкоркових утворень і нижніх відділів центральної нервової
системи.
Функції підкоркових і нижніх відділів центральної нервової системи, які
забезпечують прості стосунки організму із зовнішнім середовищем та
злагоджену діяльність внутрішніх органів, становлять нижчу нервову
діяльність.
Умовний рефлекс — це реакція організму, яка засвоюється за певних умов у
процесі індивідуального розвитку. Біологічна роль умовних рефлексів
полягає в розширенні діапазону пристосовних можливостей організму.
Умовні рефлекси набуваються, змінюються залежно від умов, згасають, якщо
потреби в них немає, виконують сигнальну (попереджувальну) функцію.
Утворення умовних рефлексів є функцією кори головного мозку, а умовний
рефлекс — одиницею вищої нервової діяльності. Вища нервова діяльність —
це об’єднана діяльність кори великих півкуль, підкоркових утворень і
нижніх відділів центральної нервової системи, яка забезпечує складні
стосунки організму із зовнішнім середовищем.
Утворення умовних рефлексів полягає у встановленні функціонального
зв’язку в корі головного мозку між нервовими центрами умовного та
безумовного подразників. Діяльність кори з утворення нових зв’язків
виявляється в аналізі і синтезі. Корковий аналіз — це виокремлення
інформації, яка закономірно збігається з іншими сигналами або діями
організму. Корковий синтез — замикання зв’язку між центрами, які
відповідають за сприймання різних сигналів або за різні дії організму.
Утворення умовних рефлексів можливе:
за наявності двох подразників — безумовного та індиферентного, який має
стати умовним;
коли дія умовного подразника починається раніш, ніж безумовного;
за оптимальної сили подразників;
за достатнього рівня збудливості кори;
за багаторазового повторення поєднаної дії подразників.
Утворення умовного рефлексу в корі головного мозку супроводжується
встановленням функціонального зв’язку між центрами збудження безумовного
та умовного подразників. Незважаючи на те, що центральна ланка
безумовного рефлексу міститься нижче від кори, збудження безумовного
рефлексу поширюється в кору головного мозку, у своє коркове
представництво.
Корковим представництвом називається сукупність коркових нейронів, які
збуджуються під час стимулювання безумовного рефлексу. Воно є тим
анатомічним мостом, за допомогою якого здійснюється вища нервова
діяльність. Основу функціональної взаємодії кори та підкоркових утворень
становлять нервові шляхи, які з’єднують коркове представництво з
центральною ланкою рефлекторної дуги безумовного рефлексу.
Між корковим представництвом безумовного рефлексу і центральною ланкою
умовного рефлексу, яка міститься в корі, виникає функціональний зв’язок,
названий тимчасовим. Цей тимчасовий зв’язок є центральною ланкою дуги
умовного рефлексу. Розрізняють рухові і вегетативні (серцеві, дихальні)
умовні рефлекси. Умовні рефлекси можуть формуватися також на основі
раніше набутих умовних рефлексів. Вони називаються умовними рефлексами
вищого порядку і становлять фізіологічну основу навчання, формування
трудових навичок і умінь.
У вищій нервовій діяльності підкоркові та нижні відділи центральної
нервової системи виконують важливі функції.
По-перше, для кори великих півкуль вони є джерелом інформації щодо змін
у зовнішньому та внутрішньому середовищах. Рецептори організму не мають
прямого зв’язку з корковими клітинами. Нервові імпульси, виникнувши в
рецепторах, спочатку надходять до підкоркових утворень, зазнають там
фізіологічної переробки і лише після цього поширюються у відповідне
коркове представництво.
По-друге, безумовні рефлекси створюють у мозку специфічну збудливість,
тобто підвищену вибіркову чутливість клітин кори щодо тих чи інших
безумовних подразників. Підкоркові утворення і нижні відділи центральної
нервової системи створюють і підтримують високий рівень загальної
збудливості кори головного мозку. Під загальною збудливістю кори
розуміють тонус, напруження процесу збудження в коркових клітинах. Вона
залежить від нервових імпульсів, які циркулюють між корковими клітинами,
а також між корою і підкорковими утвореннями. Основну роль у підтриманні
загальної збудливості кори на високому рівні відіграє ретикулярна
формація.
По-третє, підкоркові утворення і нижні відділи центральної нервової
системи є виконавчим відділом у творчій діяльності кори великих півкуль.
Кора головного мозку не має прямих шляхів, які з’єднували б її з
виконавчими органами, тому роль проміжної ланки між ними виконують
підкоркові і нижні відділи мозку.
Перша і друга сигнальні системи
Вища нервова діяльність людини базується на двох сигнальних системах.
Перша сигнальна система — це діяльність великих півкуль головного мозку,
за допомогою якої формуються і здійснюються умовні рефлекси на реальні
матеріальні подразники.
Друга сигнальна система — це діяльність великих півкуль мозку людини,
яка забезпечує формування й здійснення умовних рефлексів на словесні
сигнали.
Анатомічною основою першої сигнальної системи є аналізатори, які
нервовими шляхами пов’язані з органами чуттів.
Аналізатор — сукупність нервових клітин, які сприймають і переробляють
інформацію із зовнішнього та внутрішнього середовища організму.
Аналізатор складається з трьох відділів; периферійного, провідникового і
центрального. Периферійний відділ утворюють рецептори, функцією яких є
сприймання подразнень, первинний їх аналіз і перетворення на процес
збудження. Провідникова ланка представлена аферентними нервами, які
передають збудження. Центральним відділом є клітини кори головного
мозку, де відбувається вищий аналіз збуджень і виникають відчуття.
Подразниками, які безпосередньо сприймаються органами чуттів, є реальні
предмети, явища і зв’язки між ними.
Аналізаторні (сенсорні) системи характеризуються специфічністю, тобто
високою збудливістю щодо тих подразників, для яких вони призначені, і
здатністю адаптуватися до сили подразників, що діють на них. Збудливість
сенсорних систем непостійна: вона знижується при дії сильних подразників
і підвищується при дії слабких. Швидкість адаптації до сили діючих
подразників неоднакова (від декількох секунд до декількох хвилин).
Основними характеристиками аналізаторів являються пороги — абсолютний
(верхній і нижній), диференціальний та оперативний.
Нижнім абсолютним порогом чутливості є мінімальна величина подразника,
яка викликає ледь помітні відчуття, а верхнім абсолютним порогом —
максимально допустима величина подразника. Інтервал між нижнім і верхнім
порогом називається діапазоном чутливості аналізатора. Диференціальний
поріг — це мінімальна відмінність між двома подразниками. Оперативний
поріг характеризується тією найменшою величиною відмінності між
сигналами, за якої досягається максимальна точність і швидкість їх
розпізнавання. Як правило, він у 10—15 разів перевищує диференціальний
поріг, який характеризує граничні можливості аналізаторів. У процесі
праці інтенсивність подразників повинна відповідати середнім значенням
діапазону чутливості аналізаторів, а відмінність між сигналами —
перевищувати оперативний поріг розпізнавання.
У діяльності сенсорних систем виявляються процеси індукції, коли
збудження однієї сенсорної системи викликає гальмування іншої, та
післядія, коли збудження їх не закінчується за умови припинення дії
подразника, а затримується на деякий час. Останнє має велике значення,
оскільки забезпечує неперервність відчуттів за умови дискретних
подразників.
Анатомічною основою другої сигнальної системи є мовно-руховий
аналізатор, тісно пов’язаний із зоровим і слуховим аналізаторами.
Джерелом подразнень є слова. Слова — це абстракції реально існуючих
предметів, явищ і подій. У словах та словосполученнях фіксуються зв’язки
між предметами і явищами. Тому слова є сигналами сигналів, або сигналами
другого ступеня. Встановлення зв’язку між словесними сигналами і
реальними подразниками відбувається за законами утворення умовних
рефлексів. Обидві сигнальні системи постійно взаємодіють і
підпорядковуються загальним фізіологічним законам і механізмам.
Водночас друга сигнальна система має істотні відмінності.
У другосигнальній діяльності реалізується принцип моделювання дійсності
за допомогою мови, а умовні рефлекси можуть формуватися без підкріплення
безумовним сигналом, що є основою засвоєння знань. Фізіологічними
засобами моделюються в мозку предмети і явища навколишнього середовища,
дії та їх результат, встановлюються зв’язки і відносини між ними у
вигляді понять, суджень, закономірностей, формул тощо. За допомогою цих
моделей, тобто сигналів другого ступеня, людина має безмежні можливості
для пізнання, творчої діяльності і прогнозування.
Мова підвищила здатність мозку відображати дійсність, забезпечила вищі
форми аналізу й синтезу, абстрактне мислення, створила можливості для
спілкування, нагромадження, використання і передачі життєвого досвіду,
досягнень культури і мистецтва від покоління до покоління.
Центральна нервова система виконує рефлекторну, інтегративну та
координаційну функції. Рефлекторна функція пов’язана з участю
центральної нервової системи в реакціях організму на подразники.
Виконуючи інтегративну функцію, центральна нервова система забезпечує
злагоджену взаємодію всіх органів і систем організму, підтримання його
стійкого внутрішнього стану. Підпорядкування багатьох рефлексів одному,
який має в даний момент найважливіше значення для організму,
здійснюється завдяки координаційній функції центральної нервової
системи. Всі ці функції реалізуються в кожній конкретній реакції
організму, забезпечуючи найбільш адекватний пристосовний ефект.
Література
Агапова Е. Г. Основы физиологии и психологии труда. — Самара, 1991. —
149 с.
Асеев В. Г. Преодоление монотонности труда в промышленности. — М.:
Экономика, 1974. — 191 с.
Влияние условий труда на работоспособность и здоровье операторов / Под
редакцией А. О. Навакатикяна. — К.: Здоров’я, 1984. — 144 с.
Горшков С. И., Золина З. М., Мойкин Ю. В. Методики исследований в
физиологии труда. — М.: Медицина, 1974. — 311 с.
Зинченко В. П., Мунипов В. М. Основы эргономики. — М.: Экономика,
1980. — 343 с.
Интегральная оценка работоспособности при умственном и физическом труде
(Метод. рекомендации) / Е. А. Деревянко, В. К. Хухлаев и др. — М.:
Экономика, 1976. — 76 с.
Климов Е. А. Введение в психологию труда. Учебник для
ВУЗов. — М.: Культура и спорт, ЮНИТИ, 1998. — 350 с.
Количественная оценка тяжести труда. Межотраслевые методические
рекомендации / Составители В. Г. Макушин и др. — М.: Экономика, 1988. —
116 с.
Косилов С. А. Очерки физиологии труда. — М.: Медицина, 1965. — 371 с.
Косилов С. А. Физиологические основы НОТ. — М.: Экономика, 1969. —
302 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
