Реферат

на тему:

“Причини вогкості в житлі, заходи щодо боротьби

з нею. Поняття про кондиціонування повітря. Гігієнічні вимоги до
упорядження та експлуатації гуртожитків, сільських будівель і польових
станів”

ПЛАН

1. Причини вогкості в житлі, заходи щодо боротьби з нею

2. Поняття про кондиціонування повітря

3. Гігієнічні вимоги до упорядження та експлуатації гуртожитків,
сільських будівель і польових станів

Використана література

1. Причини вогкості в житлі,

заходи щодо боротьби з нею

Причини вологості можуть мати експлуатаційний характер — недостатнє
опалення у зимовий період, перенаселення житла, прання і сушіння
білизни, готування їжі при недостатній вентиляції. Застосування
вологоємких будівельних матеріалів, в’язких розчинів, відсутня або
недостатня гідроізоляція, дефекти покрівлі та ринв, розташування будинку
в улоговині, яка погано освітлюється та провітрюється тощо також
сприяють появі вологості.

Підвищення вологості у приміщенні погіршує умови проживання І негативно
впливає на організм людини. Перш за все у приміщенні підвищується
відносна вологість повітря, в результаті чого на стінах, шпалерах,
меблях, підлозі з’являється пліснява, розвиваються бактерії, грибки, які
мають неприємний запах і руйнуються дерев’яні деталі будівлі, меблі.
Особливо це сприяє появі різних захворювань.

Крім того, вогкість підвищує тепловіддачу організму — людина у вологому
приміщенні постійно мерзне. Це призводить до загострення тонзилітів,
виникнення ангін, катарів верхніх дихальних шляхів. Порушення
терморегуляції в цілому сприяє виникненню ревматизму, радикуліту,
невралгії, загостренню туберкульозу.

Особливо небезпечне охолодження для людини, яка спить у вологому
приміщенні.

При появі перших ознак вогкості приміщення треба добре опалювати і
провітрювати, регулярно витирати воду з предметів і стін. Не слід
заставляти вологі стіни меблями, завішувати килимами, заклеювати
шпалерами, тому що доступ повітря до стін закривається. Заклеєна
шпалерами стіна «не дихає», тобто немає обміну між внутрішнім повітрям і
зовнішнім.

Систематичне провітрювання і хороше опалення квартири попереджують появу
вогкості в житлі. Для об’єктивної оцінки ступеня відволоження стін
визначають вміст води в штукатурці, він не повинен перевищувати 2 %.

При проведенні профілактичних заходів вирішальне значення має
забезпечення житлових приміщень достатнім повітрообміном. Разом із тим,
тісні приміщення при санітарному не благополуччі можуть сприяти
виникненню і поширенню кишкових інфекцій та гельмінтозів. А з
перебуванням у вогких і холодних приміщеннях не без підстави пов’язують
виникнення ангін і ревматизму. Вогкість, крім того, сприяє розвитку
грибків, які руйнують дерев’яні частини будівлі й спричиняють появу
неприємного специфічного запаху в приміщенні. Тривале перебування у
перенаселених, забруднених і гамірних приміщеннях зумовлює зниження
загальної опірності організму, погіршує сон і перешкоджає цілющій дії
природних факторів.

Повноцінне в гігієнічному відношенні житло повинно бути достатньо
просторим, сухим, мати сприятливий мікроклімат, чисте повітря, важливо,
щоб у нього потрапляло сонячне світло. Так, при вивченні впливу на
здоров’я дітей планування квартир і, насамперед, орієнтації кімнат,
встановлено, що найбільша захворюваність спостерігалась при північній
орієнтації, найменша — при південній.

2. Поняття про кондиціонування повітря

На чистоту повітря в житлових приміщеннях впливають кількість людей, які
знаходяться в приміщенні, інтенсивність виконуваної ними роботи,
температура внутрішніх приміщень. Різноманітні побутові процеси —
приготування їжі, прання білизни, опалювання печей тощо також призводять
до погіршення якості повітря. Крім цього, істотним джерелом забруднення
є тютюновий дим, в якому містяться продукти повного і неповного
згоряння, а також сухої перегонки тютюну і паперу: оксид вуглецю,
ціанисті сполуки, метиловий спирт, нікотин, кадмій тощо. При спалюванні
1 г тютюну в цигарках в повітря надходить 20-80 см3 оксиду вуглецю, а
при спалюванні в люльці — від 53 до 109 см3.

Одним із важливих заходів щодо збереження чистоти повітря в житлах є
вентиляція, тобто заміна забрудненого повітря чистим, атмосферним.
Вентиляцію (повітрообмін) характеризують вентиляційний об’єм і кратність
повітрообміну.

Вентиляційний об’єм — це кількість повітря (в м3), яке надходить у
приміщення протягом 1 години. Він складається з інфільтраційного і
вентиляційного повітря. Інфільтрація — це проникнення повітря через
стіни, пори будівельних матеріалів, щілини в будівельних конструкціях
тощо. Найбільш повітропроникними є шлакоблокові, керамзитобетонні,
цегляні, дерев’яні стіни. Найменш повітропроникними — гранітні,
мармурові. Другою складовою частиною вентиляційного об’єму є повітря,
яке надходить у приміщення через спеціально передбачені для цього
вентиляційні пристрої: кватирки, фрамуги, вікна, вентиляційні канали.

Найбільш досконалою системою штучної вентиляції є кондиціювання, тобто
очищення повітря і створення та автоматичне регулювання в приміщенні
оптимальних мікрокліматичних параметрів: температури, вологості,
швидкості руху повітря. Є різні системи кондиціонерів. У найбільш
досконалих приладах можна регулювати іонний склад, ароматизувати
повітря.

Кондиціонери є місцеві й центральні. Місцеві, або кімнатні, кондиціонери
називають ще кліматизерами, вони передбачають лише охолодження повітря.
При кондиціюванні повітря в приміщеннях для перебування великої
кількості людей (аудиторії, кінозали, театри тощо) рекомендовано
створювати пульсуючий мікроклімат для підтримання тонізуючого ефекту:
кожні 15 хвилин на дві хвилини знижувати температуру повітря на 3-4 °С.
Цей захід попереджує присипляючу дію монотонного мікроклімату.

Природна вентиляція приміщень зумовлена різницею температур зовнішнього
і внутрішнього повітря. Для посилення природної вентиляції проводять
провітрювання приміщень через вікна, кватирки, фрамуги. Особливої уваги
в цьому плані заслуговують, переважно в холодну пору року, фрамуги, їх
влаштовують у верхній частині вікна і відкривають всередину під кутом
30-45°. Зовнішнє холодне повітря йде спочатку вгору до стелі, потім,
змішуючись з повітрям приміщення і нагріваючись, опускається вниз (рис..
6.4). Кватирки в житлових приміщеннях роблять розміром не менше 0,3 м2.
Коефіцієнт аерації (відношення площі підлоги до площі кватирки) повинен
бути не меншим 1:50.

3. Гігієнічні вимоги до упорядження та експлуатації гуртожитків,
сільських будівель і польових станів

У практиці житлового будівництва іноді застосовують коридорне, або
готельне розміщення квартир. Переважно це буває, коли будинки призначені
для малосімейних і бездітних сімей, а також для гуртожитків. У цих
випадках житлові кімнати розташовують обабіч центрального коридору.
Кожна така квартира має 1-2 житлові кімнати, маленьку кухню, убиральню,
невеликий передпокій і стінну шафу замість комори. Будинки повинні мати
водогін, каналізацію, центральне опалення. При правильній орієнтації
будівлі, наприклад в середніх широтах довгою віссю по меридіану або
геліотермічній осі, можна задовільно інсолювати всі квартири.

На відміну від будинків із квартирами для сімейних, гуртожитки
розраховані на проживання одиноких та сезонних робітників, студентів. ЦІ
групи населення досить великі, особливо в промислових районах та великих
містах.

Згідно із санітарними нормами і правилами для гуртожитків, площа спальні
на одну особу в робітничих гуртожитках повинна бути не менше 4,5 м2, в
студентських — 6м2 при висоті приміщення не менше 2,7 м; кількість осіб,
які проживають в одній кімнаті — відповідно 6 і 4 чоловік. У гуртожитках
також передбачаються обов’язкові для гуртожитків підсобні приміщення.
Додатково в гуртожитках на 300 чоловік і більше плануються їдальня,
пральня і медичний пункт, а в окремих випадках — баня з дезінфекційною
камерою. Обов’язковим є ізолятор з розрахунку 1 ліжко на 40 жителів.

Територія сільського населеного пункту за функціональним призначенням
поділяється на сельбищну й виробничу, а також присадибні ділянки,
включаючи землі фермерських та індивідуальних господарств, майданчики
населеного пункту.

До сельбищної території входять житлові території, ділянки установ і
підприємств обслуговування, парки, сквери, бульвари, майдани, вулиці,
проїзди, майданчики для стоянки автомашин, водойми.

До виробничих територій входять зони і ділянки підприємств із
виробництва й переробки сільськогосподарської продукції, ремонту,
технічного обслуговування і зберігання сільськогосподарської техніки,
ділянки комунально-складських та інших об’єктів, дороги, проїзди і
майданчики для стоянки автомашин, Інші території.

Основним структурним елементом сільського населеного пункту є його
громадський центр, до складу якого входять головні установи управління і
культурно-побутового обслуговування, а також площа для проведення
масових заходів із розрахунку 8-12 м2 на одного жителя (більші показники
— для малих сіл).

При плануванні сільських населених пунктів враховують географічні,
кліматичні, геологічні та інші особливості. Так, у південних районах із
спекотним кліматом бажано розміщувати населені пункти на підвищенні для
кращого провітрювання. Для житлової забудови найкращим є сухий, пористий
грунт, незабруднений стоками, хімічними і радіоактивними речовинами.
Непридатними для житлової зони є ділянки землі, де влаштовувались
скотомогильники, сміттєзвалища, а також колишні цвинтарі тощо.

Рівень ґрунтових вод повинен бути не меншим 2 м від поверхні ґрунту.
Високе стояння ґрунтових вод чи заболочення негативно впливає на умови
будівництва І подальшу експлуатацію наземних будівель та льохів
(підвалів).

У сільському населеному пункті виділяють 2 зони: сельбищну і виробничу.
До сельбищної зони належать житлові території, ділянки обслуговуючих
установ, вулиці, парки, сквери. До виробничої -ділянки, на яких
розміщені споруди з виробництва сільськогосподарської продукції: ферми,
птахофабрики, ремонтні майстерні, складські приміщення, гаражі тощо.
Основний тип сільського житла — одно- і двоповерхові будинки з
присадибною ділянкою і господарськими будівлями. Мінімальна відстань між
житловими будівлями — не менше 15 м між торцями і 20 м між поздовжніми
сторонами будинків. Кожна садиба має житлову і господарську зони.

Житлова площа однокімнатної квартири повинна бути не меншою 30 м3,
двокімнатної — 43 м3, трикімнатної — 61 м3, чотирикімнатної — 73 м3,
п’ятикімнатної — 87 м2. Площа загальної кімнати — не менше 20 м2,
спальні для батьків — 12 м2, інших спалень, дитячої — 10 м2.

Вхід у будинок роблять переважно через веранду або ґанок глибиною не
менше 1,2 м. Кухня повинна мати площу не менше 8 м2. Обов’язково
передбачаються комори для зберігання продуктів. Убиральні будують або
надвірні з вигрібною ямою, або люфт-клозет. Найкращими є каналізовані
убиральні. Розміри ванної кімнати — 1,5×2,0 м. Двері в убиральню й ванну
кімнату необхідно відкривати назовні. Вхід у неканалізовані убиральні
повинен бути через тамбур глибиною не менше 1 м.

Необхідно, щоб житлові кімнати і кухні мали природне освітлення. СК
повинен бути не меншим 1:8 і не більшим 1:5,5. Температура повітря в
приміщеннях для денного перебування — не меншою взимку 20-22 °С,
відносна вологість — 30-60 %, швидкість руху повітря — 0,08-0,18 м/с.

Щоб запобігти забрудненню повітря кухонь, господарських приміщень,
пралень тощо, необхідно передбачити влаштування природної витяжної
вентиляції. Витяжна вентиляція житлових кімнат здійснюється через
витяжні канали кухонь, убиралень, ванн. Вентиляція при цьому повинна
бути найбільшою в кухні — 60-90 м3/год, ванній і убиральні (окремих) —
25 м3/год, сумісних санвузлах -50 м3/год, а в житлових кімнатах на 1 м2
площі — 3 м3/год.

Необхідно дотримуватися санітарних вимог майданчиків для компосту,
дворових убиралень та очисних споруд каналізації, вони повинні
знаходитись у глибині двору не ближче 20 м від вікон житлових будинків,
у тому числі й сусідніх садиб; сараї для утримання худоби і птиці — не
ближче 12 м. Господарські будівлі й гаражі дозволяється об’єднувати на
суміжних ділянках. Дворову убиральню і компостосховище рекомендується
розміщувати безпосередньо біля сараю для худоби і на відстані 50 м від
джерела водопостачання (колодязя), обов’язково враховуючи напрямок ухилу
ділянки.

Крім житлового будинку, на присадибній ділянці для ведення підсобного
господарства можуть бути: приміщення для зберігання господарського
інвентарю, приготування кормів, господарський навіс (повітка), літня
кухня, гараж, льох, теплиця тощо.

Тваринницькі (птахівницькі) господарства, склади для отрутохімікатів,
гноєсховища слід розміщувати з підвітряного боку стосовно сельбищної
зони. Ферми рогатої худоби розташовують за 300-1000 м від найближчих
житлових будинків, а свиновідгодівельні ферми і комплекси — 1500-2000 м.

Польові стани бувають постійні й тимчасові. Переваги постійних польових
таборів у тому, що в них споруджуються капітальні будівлі й можна там
досягти кращих виробничих і санітарних умов. Плюси тимчасових польових
станів у тому, що їх можна наблизити до місця роботи. Для польових
станів вибирають суху підвищену місцевість площею 0,70-1,25 га, при
цьому під забудову відводять не більше 25 % території. Умовно стан
поділяють на 2 сектори: виробничий і побутовий. Останній розташовують на
підвищенні, з підвітряної сторони стосовно виробничого. Віддаль між
секторами повинна бути не меншою 50 м. У цій проміжній зоні (між
секторами) обладнують пункт водопостачання. У виробничому секторі,
найдалі від житлового, розташовують нафтосховище, тік, електростанцію, а
найближче — складські приміщення.

У побутовому секторі розміщують житлові приміщення — гуртожитки
полегшеного типу. В них передбачені окремі приміщення для сушіння одягу
і взуття, приміщення для прання білизни, лазні (в літній період — душі
із сонячним підігрівом води). В окремому будинку або в самому гуртожитку
відкривають їдальню. Для обслуговування дітей на польовому стані
влаштовують ясла та дитячий садок не більше як на 25 дітей. Вимоги до
них такі ж самі, як І до стаціонарних дошкільних дитячих закладів.

Найважливіший гігієнічний захід, який належить здійснити — це
організація водопостачання, яка забезпечувала б людей достатньою
кількістю доброякісної води. Найкращою є, звичайно, артезіанська вода.
Можливим є використання підґрунтової води з 2-3-го водоносних
горизонтів. Для забору води обладнують шахтні або трубчасті колодязі.
При відсутності на місці джерел доброякісної питної води треба
організувати її привіз з дотриманням усіх санітарних вимог. Для цього
треба виділити спеціальний транспорт та людину, яка пройшла медичний
огляд.

У постійних польових станах окремо для чоловіків і жінок влаштовуються
убиральні вигрібного або засипного типу не ближче 50 м від житла і
кухні. Нечистоти в убиральнях треба постійно присипати землею. Територію
польового стану максимально озеленюють. По всьому периметру і між
секторами висаджують захисні смуги зелених насаджень.

Використана література:

Загальна гігієна з основами екології: Підручник / Кондратюк В.А.,
Сергета В.М., Бойчук Б.Р. та Ін. / За ред. В А. Кондратюка. — Тернопіль:
Укрмедкнига, 2003. — 592 с.

PAGE

PAGE 2

Похожие записи