.

Поняття про валеологію. Об’єкт, завдання та методологічні основи валеології (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 14937
Скачать документ

Реферат на тему:

Поняття про валеологію. Об’єкт, завдання та методологічні основи
валеології

Валеологія – комплекс знань в їх практичному доповненні про фізичне,
психічне і моральне здоров’я людини при її взаємодії з оточуючим
середовищем; про збереження і закріплення здоров’я з моменту народження
і до глибокої старості, профілактику захворювань, про повернення до
стану здоров’я після хвороби, про продовження здорового життя.

Валеологію як науку про здоров’я індивідума, суспільства і Природи в
цілому, можна поділити на індивідуальну і суспільну.

Індивідуальна – направлена на збереження, примноження і відновлення
здоров’я окремої конкретної людини. Тут органічно переплітаються:

а) особиста гігієна;

б) психогігієна;

в) загартування;

г) фізичне навантаження;

д) раціональне харчування;

е) методики систем оздоровлення.

Іншими словами сюди входить все, що образно називається здоровим образом
життя.

Суспільна – це збереження і підтримка здоров’я суспільства, як
фізичного, так і психічного, духовного, економічного і соціального.

Предмет валеології – індивідуальне здоров’я людини. Здоров’я та хвороба
– основні категорії наукового пізнання в медицині. Хвороба – це
патологічний процес. Хвора людина втрачає активну самостійність у
реалізації своєї життєвої установки, втрачає оптимальний зв’язок із
середовищем.

Згідно з В.П. Куликовим, індивідуальне здоров’я – це відсутність
хвороби, здоров’я як норма і здоров’я як успішне пристосування.
Правомірно говорити про здоров’я як динамічний стан, що дозволяє
проявитись якомога більшій кількості видоспецифічних функцій при
економній витраті біологічного субстрату, тобто здоров’я – це здатність
індивіда проявляти свої біологічні та соціальні функції.

За Б.Н. Чумаковим, здоров’я людини – процес збереження та розвитку її
психічних та функціональних якостей, оптимальної працездатності та
соціальної активності при максимальній тривалості життя.

За даними Ю.П. Лисицина, факторами, які визначають здоров’я, є:

здоровий спосіб життя – 50-55%

екологічні фактори – 15-20%

спадковість – 15-20%

медицина – 10-15%

Об’єктом уваги валеології є по-перше – здорова людина; по-друге – все
її оточення і діючі фактори; по-третє – причини розвитку патологічного
процесу, механізми повернення організму до стану здоров’я,
захисно-пристосовні механізми, іншими словами – процеси виліковування,
повернення до норми; по-четверте – профілактичні і оздоровчі заходи; і
на кінець по-п’яте – причини, механізми і ознаки старіння і можливі
шляхи профілактики як патології старіння, так і старіння в цілому.

Принципи валеології:

1. Розуміння, що здоров’я фізичного тіла залежить від енергетичної,
емоційної, інтелектуальної та духовної сфер людини.

2. Людина є здоровою, якщо вона цілісна та гармонійна з Природою, живе у
відповідності зі своїми духовними завданнями.

3. Хвороба не є великим злом, яке необхідно негайно викорінити будь-яким
чином, хвороба є сигналом до трансформації, вказівкою повернути в
потрібному напрямку.

4. Здоров’я, не просто відсутність хвороби, а внутрішня життєва
динамічна сила, що протистоїть хворобі.

5. Дійсне здоров’я досяжне для кожного. Людина може бути здоровою
настільки, наскільки вважає це для себе можливим.

Методологічні основи валеології:

1. Здоров’я людини розглядається як самостійна соц.-біологічна
категорія, яка може бути кількісно та якісно охарактеризована та якою
можна керувати – формувати, зберігати та зміцнювати.

2. Між здоров’ям і хворобою існує перехідний «третій» стан.

3. Підхід до людини та її здоров’я є інтегральним (системним) та
холістичним (цілісним). Методи валеології – переважно природні.

4. Теоретичні принципи валеології відповідають завданням теоретичної
медицини.

Основні завдання валеології:

1. Розробка й реалізація уявлень про здоров’я, побудова діагностичних
моделей і методів його оцінки та прогнозування.

2. Кількісна оцінка рівня здоров’я практично здорової людини, його
прогнозування, характеристика образу та якості її життя, формування
індивідуальних оздоровчих програм.

3. Формування «психології» здоров’я, мотивації до корекції образу життя
індивідом із метою закріплення здоров’я.

4. Реалізація індивідуальних оздоровчих програм, первинної та вторинної
профілактики захворювань, оцінка ефективності оздоровчих заходів.

Валеологічні аспекти психічного здоров’я.

Поняття про психіку здоров’я, структура психіки

Психіка – сфера мислення, почуттів та емоцій, інтеграція цих окремих
автономних систем у цілісну особистість. Першопричина, яка є поштовхом
до різних захворювань і неадекватних форм поведінки, у першу чергу,
пов’язана із психікою.

Ознаками здоров’я особистості є вміння людини регулювати свої вчинки та
поведінку у межах соціальних груп, її здатність до саморегуляції, тобто
уміння в бадьорому стані керувати психікою, правильно та свідомо
оцінювати суб’єктивне та об’єктивне «Я».

Сучасні західні психологи вважають, що самоповага та ступінь вираженої
стурбованості є одними з найважливіших показників психічного здоров’я.

Ф.М. Достоєвський як критерій психічного здоров’я розглядав адекватне
сприйняття оточення, свідоме здійснення вчинків, цілеспрямованість та
активність.

Американський психолог Маслоу вважає, що здорова людина – це перш за все
людина щаслива, яка живе у гармонії сама із собою, не відчуває
внутрішнього розладу, здатна захищатись, але першою не нападати ні на
кого.

Валеологічний аспект психічного здоров’я – це управління станом психіки
(мисленням, почуттям, емоціями) з елементами самопізнання та психічного
оздоровлення. Мислення може бути свідомим і несвідомим.

Свідоме мислення – це якість розуму, коли проявляється можливість
виразити результати словом, а також засоби та прийоми, за допомогою яких
було отримано цей результат. Це здатність ідеального відтворення
дійсності у свідомості.

Несвідоме мислення проявляється у тому, що людина не може розповісти, як
вона розв’язала задачу (хоча зробила це правильно), не бачить своїх
помилок, не в змозі вказати на ознаки та якості, на які вона спиралася,
коли давала відповідь.

Психічне здоров’я асоціюється з такою метою існування людини, як потреба
у самореалізації, тобто забезпеченні сфери життя, яку називають
соціальною. Людина себе може реалізувати в суспільстві тоді, коли має
достатній рівень психічної енергії, яка визначає її працездатність
(сили), і, в той же час, достатню пластичність і гармонійність психіки,
які дозволяють їй адаптуватись у суспільстві, бути адекватною його
вимогам.

За сучасними уявленнями психіка людини має свідому та несвідому частини.
На свідому приходиться майже 10%, на несвідому – до 90%, вона у свою
чергу поділяється на підсвідому і надсвідому.

Підсвідомість – це психічні процеси, не представлені у свідомості, той
психічний досвід, який людина набула та несе в собі. Цей рівень
пов’язаний із нашим біологічним існуванням (через підкіркові структури
мозку).

?

x

l|

¦

E

e

&

e

&

&

gdaE Надсвідомість – це вищі рівні психіки, яких людина намагається
досягти, тому що відчуває в собі їх присутність.

Свідома частина психіки, згідно з К.Г. Юнгом, має Его (наше уявлення про
себе) та особистість (як ми подаємо себе суспільству).

Природні особливості психіки:

Особливості психічного коду людини. Природжений психічний код людини має
архетипи – прообрази колективного підсвідомого. Це відчуття, мислення й
поведінки, такі як любов, відданість, бажання влади та багатства,
агресивність, потреба у спілкуванні, милосерді, щедрості, прагнення
перемін, ініціативність, відповідальність тощо.

Особливості внутрішньоутробного розвитку плоду та процесу народження як
факторів, які формують перші психокомплекси – пренатальні матриці.

Природжені психокомплекси можуть супроводжувати людину протягом усього
життя ( якщо не вжити спеціальних заходів), порушуючи її соціальну
адаптацію.

3. Наступним фактором уродженого походження, який впливає на психічну
діяльність, є особливості темпераменту.

Темперамент – це сукупність індивідуально-психологічних особливостей,
які проявляються у швидкості виникнення та силі відчуттів, у загальній
рухливості людини. Він має два основні прояви: емоційність та
активність, особливості яких визначають риси характеру.

Характер – це сукупність стійких індивідуальних особливостей людини, які
проявляються у діяльності та спілкуванні, обумовлюють типові для неї
форми поведінки. Надмірний прояв окремих рис характеру, який виявляється
у слабких його рисах, вразливості, називається акцентуацією. Ці риси
характеру можуть проявлятися в будь-який час, що перешкоджає адаптації
до соціального середовища, тому може проявлятись патологія характеру,
тобто психопатія.

Набуті у процесі життя особливості психіки. Вчення про стрес.

Крім спадкових факторів, на стан психічного здоров’я впливають і ті, які
діяли протягом життя людини. Наприклад, це психічний стрес, який
пов’язаний з емоційними та інтелектуальними перевантаженнями або
психологічними травмами, що часто поєднуються зі стресом.

Стрес – це стан напруги у системі, на яку діють подразники, сила яких
перевищує адаптаційні можливості. Після сприйняття нових умов життя
мають місце такі стадії психічного стресу:

Ігнорування психотравмуючого фактора, спроба вийти із ситуації з
мінімальними витратами енергії.

Збудження. Характеризується хаотичним проявом активності, спрямованої
на ліквідацію психотравмуючої ситуації.

Стадія депресивного стану. Депресія пов’язана з витратою енергії, тому
за своєю суттю є реактивною.

Стадія концентуалізації. Прийняття рішення, нової концепції подальшої
роботи, сприйняття життя.

Ця динаміка адаптаційної перебудови особливо проявляється при гострих
психічних стресах, психологічних травмах. Якщо ситуація затягується, то
виникає хронічний психічний стрес, який проявляється ознаками неврозу –
емоційною нестійкістю, поганим самопочуттям.

Невроз – це форма психічної адаптації акцентуйованої людини. Форма
неврозу не змінюється протягом усього життя. Є три основні форми:

Неврастенія проявляється у психічному виснаженні, негативному емоційному
фоні, вразливості, плачі, надмірно виразній реакції пасивного захисту.

Істерія характерна для інфантильних, істероїдних людей зі слабкою
психічною адаптацією.

Невроз нав’язливих станів з’являється у астеніків, меланхоліків.
Характеризується фобіями, підвищеною тривожністю, яка призводить до
повторення окремих дій, вегетативних розладів.

Механізми психічного та фізіологічного стресу та його наслідки.

Механізмом, який запускає психічний стрес, є емоції. Негативні емоції
сильніші та довготриваліші, ніж позитивні. Негативні емоції збуджують на
досягнення мети, задоволення потреби. На біологічному рівні – це потреба
в безпеці, їжі, задоволенні статевого та батьківського інстинктів. На
вищих рівнях – душевному та духовному – це потреба в емоційному
резонансі, в особистій території авторитету, творчості тощо.

Позитивні емоції – це сигнал про задоволення потреби. Інколи вони можуть
бути надмірними, тоді вмикається механізм, властивий негативним емоціям.

Різні люди не однаково запам’ятовують емоції. «Люди дії», які мають
інтенсивний обмін катехоламінів у головному мозку, краще запам’ятовують
негативні емоції як досвід, необхідний для життя. У той же час «творчі
люди» переважно тримають у пам’яті позитивні емоції, тому що творити
можливо лише в атмосфері альтруїзму.

Виснаження психіки призводить до психологічних проявів і погіршення
стану організму, зокрема виникають «хвороби адаптації». Наприклад,
тривала та надмірна секреція глюкокортикоїдів наднирниками виснажує
інсулярний апарат підшлункової залози, тому може виникнути цукровий
діабет. До інших хвороб адаптації, також пов’язаних із гіперфункцією
наднирників, належать виразки у шлунково-кишковому каналі, імунодефіцит,
неплідність тощо.

Порушення психічного стану при стресі може проявлятися: швидкою втомою,
роздратованістю, або ж, навпаки, депресією, головним болем, розладом
сну, надмірним апетитом як способом одержання енергії, сили та
впевненості, потребою в штучних стимуляторах нервових процесів (паління,
вживання алкоголю та наркотичних засобів природного або штучного
походження).

Профілактика психічного стресу та сучасні підходи до психічного
оздоровлення

Профілактика базується на наступних принципах:

1. Підвищення стійкості до стресу. Потрібно готувати людей до різних
ситуацій, вчити управляти своїми емоціями.

2. Позбавлення від психічної напруги, оптимальна реакція на негативні
емоції.

3. Психокорекція. При гострих короткочасних стресах викликає:

а) комплекс рухів, особливо ритмічних і досить важких;

б) релаксація;

в) самонавіяння;

г) використання зовнішніх розслаблюючих факторів (музика, запахи,
природні фактори).

4. Фармакологічна корекція, тобто застосування заспокійливих засобів.

Уміння працювати з підсвідомістю розкриває великі можливості в
психічному оздоровленні людини, тому що всі психологічні травми,
психокомплекси зафіксовані саме в цій частині психіки.

Ключем, який відчиняє двері у підсвідомість, є стан трансу. Під трансом
розуміють змінений, але фізіологічний стан організму, при якому
внутрішні образи мають більшу значущість, ніж зовнішні. Описано понад
сімдесять форм трансу, зокрема це гіпнотичний стан, сон, медитація,
глибока концентрація на чомусь. Для оздоровлення використовують, як
правило, легкі форми трансу, які називають ериксонівським гіпнозом.

Говорячи про психічне здоров’я, слід пам’ятати про психологію
навколишнього простору. Люди, які живуть на спільній території, мають
єдине психічне поле, постійно обмінюються між собою емоціями, думками,
тому між ними постійно існує взаємне наведення позитивних і негативних
психічних станів. Збереження емоційної та інтелектуальної рівноваги
вимагає відповідної психоекології середовища. Нетерпимість , гнів,
ворожість і агресивність сприяють розвитку стресу.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019