Реферат на тему:
Поняття про переломи і травматичний шок
Переломи виникають при різких рухах, ударах, падінні з висоти. Вони
можуть бути закритими і відкритими. При закритих переломах не
порушується цілісність шкірних покривів, при відкритих – у місці
перелому має місце рана (рис. 5.15). Найбільш небезпечні відкриті
переломи.
Розрізняють переломи без зсуву і зі зсувом кісткових фрагментів.
Переломи, при яких утворяться тільки два уламки, називаються одиничними,
переломи з утворенням декількох уламків – множинними. При аваріях,
катастрофах, землетрусах і у вогнищах ядерної поразки у людей можуть
бути множинні переломи декількох кісток. Найбільше важко протікають
переломи, які сполучаються з опіками і радіаційними поразками. Переломи,
що виникають у результаті впливу кулі чи осколка снаряда, називаються
вогнепальними. Для них характерне роздроблення кісток на великі чи
дрібні осколки, роздушення м’яких тканин в області перелому, відриву
частини кінцівки.
а
б
Рис. 5.15. Закритий перелом кісток передпліччя (а) і відкритий перелом
гомілки (б).
Основні ознаки переломів: біль, припухлість, синець, ненормальна
рухливість у місці перелому, порушення функції кінцівки. При відкритих
переломах у рані можуть бути видними уламки кісток. Переломи кісток
кінцівок супроводжуються їхнім укороченням і скривленням у місці
перелому. Ушкодження ребер може утрудняти подих, при обмацуванні в місці
перелому чутний хрускіт (крепітація) уламків ребра. Переломи кісток тазу
і хребта часто супроводжуються розладами сечовипускання і порушенням
рухів у нижніх кінцівках. При переломах кісток черепа нерідко буває
кровотеча з вух.
У важких випадках переломи супроводжуються шоком. Особливо часто
розвивається шок при відкритих переломах з артеріальною кровотечею.
Травматичний шок – небезпечне для життя ускладнення важких поразок, що
характеризується розладом діяльності центральної нервової системи,
кровообігу, обміну речовин і інших життєво важливих функцій.
Причиною шоку можуть бути однократні чи повторні важкі травми. Особливо
часто шок настає при великих кровотечах, у зимовий час – при охолодженні
пораненого. В залежності від часу появи ознак шоку він може бути
первинним і вторинним.
Первинний шок виявляється в момент нанесення травми, або незабаром після
її. Вторинний шок може виникати після надання допомоги ураженому
внаслідок недбалого його транспортування, поганої іммобілізації при
переломах.
У розвитку травматичного шоку розрізняють дві фази – порушення і
гальмування. Фаза порушення розвивається відразу ж після травми як
відповідна реакція організму на найсильніші болючі подразники. При цьому
уражений виявляє занепокоєння, метається від болю, кричить, просить про
допомогу. Ця фаза короткочасна (10…20 хв.) і не завжди може бути
виявлена при наданні першої медичної допомоги. Слідом за нею настає
гальмування, при повній свідомості уражений не просить про допомогу,
загальмований, байдужий до навколишнього, усі життєво важливі функції
пригноблені: тіло холодне, обличчя бліде, пульс слабкий, подих ледь
помітний.
В залежності від ваги розрізняють чотири ступені травматичного шоку:
легку, середньої ваги, важкий шоковий стан, украй важкий шоковий стан.
Основні міри профілактики шоку: усунення ослаблення болю після одержання
травми, зупинка кровотечі, виключення переохолодження, дбайливе
виконання прийомів першої медичної допомоги і транспортування. При
наданні першої медичної допомоги ураженому в стані шоку необхідно
зупинити небезпечну для життя кровотечу, увести шприць-тюбиком
протибольовий засіб, захистити від холоду, при наявності переломів
провести іммобілізацію.
У тих випадках, коли шприць-тюбик із протибольовим засобів відсутній,
ураженому в стані шоку, якщо немає проникаючого поранення живота, можна
дати алкоголь (вино, горілку, розведений спирт), гарячий чай, каву.
Ураженого накривають ковдрою і якнайшвидше дбайливо на носилках
транспортують у медичну установу.
Переломи не завжди легко розпізнати, тому в сумнівних випадках першу
медичну допомогу роблять так само, як і при переломах.
Основне правило надання першої медичної допомоги при переломах –
виконання в першу чергу тих прийомів, від яких залежить збереження життя
ураженого: зупинка кровотечі; попередження травматичного шоку, а потім
накладення стерильної пов’язки на рану і проведення іммобілізації
табельними чи підручними засобами.
Основна мета іммобілізації – досягнення нерухомості кісток у місці
перелому. При цьому зменшується біль, що сприяє попередженню
травматичного шоку. Прийоми проведення іммобілізації повинні бути
такими, що щадять. Нерухомість у місці перелому забезпечують накладенням
спеціальних шин підручними засобами шляхом фіксації двох прилеглих
суглобів (вище і нижче місця перелому). Така іммобілізація називається
транспортною.
Основні види транспортних шин: металеві сходові, сітчасті, фанерні,
спеціальні дерев’яні.
При використанні сходових і сітчастих шин підбирають одну з них
потрібної довжини, моделюють по підлягаючій частині тіла (не на
ураженому!) і накладають поверх одягу; закріплюють, прибинтовуючи до
кінцівки. Фанерні шини легкі, можуть бути різних розмірів, але ними не
можна моделювати, при використанні під них підкладають вату і
прибинтовують до кінцівки.
Транспортна шина для нижній кінцівки вироблена з деревини (рис. 5.16).
Вона складається з двох розсувних планок різної довжини, фанерної
підошви і палички-скрутки. Зовнішня планка довше внутрішньої. При
використанні шини, планки розсовують до необхідної довжини, щоб
внутрішня упиралася у промежину, а зовнішня у пахову западину, були на 3
см довшими кінцівки. До стопи прибинтовують фанерну підошву. Нижні кінці
обох планок вставляють у дротові скоби підошви, після чого нижній кінець
зовнішньої планки вставляють у паз поперечної планки, з’єднаної з
внутрішньою. Планки шини прибинтовують до кінцівки і тулуба. Закрученням
витягають кінцівку.
При переломах щелепи використовують стандартні транспортні пов’язки.
Підручними засобами іммобілізації можуть служити смужки фанери, ціпки,
тонкі дошки, різні побутові предмети, використовуючи які можна
забезпечити нерухомість у місці перелому.
Способи і черговість виконання прийомів першої медичної допомоги при
переломах визначаються вагою і локалізацією (місцем) перелому, наявністю
кровотечі чи шоку, а також супутніх поразок.
$
визначаються вагою і локалізацією (місцем) перелому, наявністю кровотечі
чи шоку, а також супутніх поразок.
При накладенні пов’язки на рану і проведенні іммобілізації не можна
допускати зсуву уламків кісток і перетворення закритого перелому у
відкритий.
При різних переломах проводиться їхня іммобілізація шинами чи підручними
засобами таким чином, щоб ушкоджені частини тіла знаходилися в положенні
найбільш фізіологічному і зручному для наступного транспортування.
Переломи кісток черепа нерідко супроводжуються ушкодженням головного
мозку. Уражений може знаходитися в несвідомому стані. При наданні першої
медичної допомоги потрібна велика обережність. Після огляду ураженого
укладають на носилки животом униз, під голову (обличчя) підкладають
м’яку підстилку з поглибленням, використовуючи ватно-марлеве коло.
Рис. 5.16. Іммобілізація при переломі стегна транспортною шиною
(Дитерихса).
Пошкоджені верхню і нижню щелепи фіксують пращевидною пов’язкою, голову
повертають на бік так, щоб уникнути западання язика, який може закрити
горло і викликати задуху. При переломах ключиці на область надпліччя
накладають два марлевих кільця, які зв’язують на спині. Руку підвішують
на косинці.
При переломах ребер на грудну клітину в стані видиху накладають тугу
бинтову пов’язку чи стягають грудну клітину рушником і зашивають його.
Частіше інших зустрічаються переломи кісток верхніх і нижніх кінцівок.
При відкритих переломах фаланг пальців і кісток, після накладення
стерильної пов’язки на рану у долоню вкладають щільну грудку вати,
обмотану марлею (бинтом), щоб додати пальцям напівзігнуте положення.
На передпліччя, кисть і пальці накладають фанерну, картонну чи сходову
шину. Руку підвішують на косинці.
Рис. 5.17. Іммобілізація при переломах кіст передпліччя.
При переломі кісток передпліччя руку треба обережно зігнути в ліктьовому
суглобі під прямим кутом, повернути долонею до грудей і в такім
положенні зафіксувати шиною або за допомогою підручних засобів. Шину
накладають від підстави пальців до верхньої третини плеча (рис. 5.17).
При цьому досягається нерухомість у лучезап’ястному і ліктьовому
суглобах. Руку підвішують на косинці.
При травмі плечового суглоба і переломі плечової кістки іммобілізацію
роблять сходовою шиною підручними засобами. Шину моделюють на собі таким
чином, щоб її можна було накласти на ушкоджену руку, зігнуту у
ліктьовому суглобі, від здорової лопатки через надпліччя ушкодженої
кінцівки на плече і передпліччя до підстави пальців. Руку підвішують на
косинці. Якщо поблизу не виявилося шини чи підручних засобів для
іммобілізації, то ушкоджену руку підвішують на косинці і прибинтовують
до тулуба.
При переломах кісток стопи й ушкодженні гомілковостопного суглоба для
іммобілізації використовують сходову шину чи підручні засоби. Шину
спочатку згинають таким чином, щоб її можна було покласти на підошву
стопи і задню поверхню гомілки до її верхньої третини. Для п’яти роблять
поглиблення, у яке кладуть вату, щоб не було тиску на п’яткову кістку.
Потім шину прикладають до кінцівки і закріплюють, починаючи восьми
подібними ходами бинта через нижню третину гомілки і стопу, закінчують
круговими ходами бинта на гомілці в її верхній третині. Стопа повинна
бути зафіксована під прямим кутом до гомілки.
При іммобілізації фанерними смужками і дерев’яними рейками їх
прикладають від верхньої третини гомілки до підошви стопи з боків: одну
– із зовнішньої сторони, іншу – із внутрішньої – і прибинтовують до
кінцівки, добре закріплюючи стопу. У місцях прилягання фанерних смужок
до кісткових виступів підкладають вату.
При переломі кісток гомілки іммобілізацію роблять так само, як і при
ушкодженні гомілковостопного суглоба, забезпечуючи нерухомість у двох
суглобах: гомілковостопному і колінному. Шину чи підручні засоби
накладають від стопи до верхньої третини стегна. Якщо поблизу не
виявилося ніяких підручних засобів іммобілізації, ушкоджену кінцівку
можна прибинтувати до здорової.
Переломи стегнової кістки, особливо відкриті, – дуже важка травма, яка
часто супроводжується кровотечею і шоком. Найбільш зручні для
іммобілізації стегна при цих травмах спеціальні шини (Дитерихса).
Підручні засоби (наприклад, дошки) при іммобілізації стегна накладають
по його бічних поверхнях: одну – по внутрішній, іншу – по зовнішній і
фіксують до кінцівки і тулуба широким бинтом, поясним ременем, рушником.
На кісткові виступи в області гомілковостопного і колінного суглобів, а
також у пахову западину і пахову область підкладають шматки вати.
При переломах кістки таза уражений завжди знаходиться у важкому стані.
Його укладають на спину на твердий щит (фанеру, дошки), під коліна
підкладають скачане пальто або ковдру так, щоб нижні кінцівки були
напівзігнуті в колінних суглобах і злегка розведені в сторони.
У випадках, коли у ураженого є переломи декількох кісток, першу медичну
допомогу роблять у такій послідовності: зупиняють кровотечу, накладають
стерильні пов’язки на рани, уводять протибольовий засіб і роблять
іммобілізацію спочатку найбільш небезпечних для життя, а потім інших
переломів.
ЛІТЕРАТУРА
Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного
та природного характеру: Закон України.– К.: – 2000.
Бабенко О.І., Задорожна О.М.,Черевко Р.І. Безпека життєдіяльності людини
в надзвичайних ситуаціях: Навч.посібник.– К.: ІЗМН. – 1996.– 224с.
Миценко І.М. Забезпечення життєдіяльності людини в навколишньому
середовищі: Навч. Посібник. – Кіровоград. – 1998.– 292с.
Чирва Ю.О.,Баб’як О.С. Безпека життєдіяльності: Навч.посібник. – К.:
АТІКА.– 2001.– 304с.
Джигирей В.А. та ін. Безпека життєдіяльності: Навч.посібник. – Львов:
“Афіша”. – 1999.–254с.
Литвак С.М., Михайлик В.О. Безпека життєдіяльності: Навч.посібник. –
Миколаїв: ТОВ “Компанія ВІД”. – 2001. – 230с.
Методичні вказівки і завдання для самостійної роботи студентів з курсу
“Безпека життєдіяльності людини”, КНЕУ.– 1998. –44с.
Каммерер Ю.Ю.,Кутырев А.К., Харкевич А.Е. Защитные сооружения
гражданской обороны :Учеб.пособие.– М.: Энергоатомиздат. – 1985.– 232с.
Шубин Е.П. Гражданская оборона : Учебное пособие. – М.: Просвещение. –
1991. – 223с.
Жалібо Е.П. Безпека життєдіяльності.– Львів.: “Новий світ”. – 2000.
–320с.
СтеблюкМ.І. Цивільна оборона.– Київ.: “Знання-прес”. –2003.– 430 с.
Алексеенко В.А. Биосфера и жизнедеятельность: Учеб.пособие. – Логос,
2002.– 212с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
