Реферат на тему:

Перша медична допомога при опіках

Опіки виникають при впливі високих температур. Особливо багато
потерпілих може бути у осередках ядерного ураження, у більшості випадків
опіки можуть сполучатися з травмами і радіаційними поразками.

Опіки від світлового випромінювання, полум’я, окропу і гарячої пари
називаються термічними. При дії на шкіру і слизуваті оболонки міцних
кислот і лугів виникають хімічні опіки. Кислоти і луги викликають не
тільки місцеві поразки, але і загальне отруєння організму. Важкими є
опіки від напалму й інших запалювальних речовин. Напалм прилипає до
шкіри, одягу і, продовжуючи горіти, уражає не тільки шкіру, але і
підшкірну клітковину, м’язи, утворюючи глибокі опіки. При влученні і
тривалому впливі радіоактивних речовин на шкіру і слизуваті оболонки
виникають радіаційні опіки. Наслідки усіх видів опіків залежить від
глибини поразки тканин і від площі опіку. У залежності від глибини
поразки шкіри і тканин розрізняють чотири ступені опіків: легку (I),
середньої ваги (II), важку (III) і украй важку (IV) .

Розміри опікової поверхні виражають у відсотках від загальної поверхні
шкірного покриву. Для дорослих поверхня голови і шиї займають рівною 9%
від усієї поверхні тіла, така ж поверхня однієї верхньої кінцівки ,
поверхня грудей і живота – 18%, задня поверхня тулуба – 18%, поверхня
однієї нижньої кінцівки – 18%, поверхня промежини і зовнішніх полових
органів – 1%.

При великих, що займають більш 10…15% поверхні тіла, опіках II-III
ступеня виникає важка загальна поразка організму – опікова хвороба, що
нерідко ускладнюється опіковим шоком. Особливістю опікового шоку є
тривалість його впливу. Він може продовжуватися до 24…72 години.
Опікова хвороба характеризується гострою інтоксикацією, порушенням в
організмі процесів водно-сольового обміну. Вона часто ускладнюється
запаленням легенів, поразкою печінки, нирок, гострими виразками
шлунково-кишкового тракту.

Обпаленим дається тепле підсолене питво відразу ж при наданні першої
допомоги.

Чим раніше зроблена перша медична допомога обпаленим, тим рідше в них
відзначаються ускладнення.

При наданні допомоги насамперед треба погасити палаючий одяг, для чого
на ураженого накидають пальто або ковдру. Обпалену частину тіла
звільняють від одягу, обрізав її навколо, залишаючи на місці лише
прилиплу до опіку тканину. Не можна розкривати міхурі, торкатися
опікової поверхні руками, змазувати її жиром, маззю й іншими речовинами.
На опікову поверхню накладають стерильну пов’язку. Можуть бути
використані спеціальні контурні проти опікові пов’язки, що заздалегідь
заготовлюють для обличчя, грудей, спини, живота, стегна відповідно до
контурів границь цих областей тіла, стерилізують і просочують
спеціальним розчином. Фіксують їх за допомогою тасьм. При великих опіках
нижніх і верхніх кінцівок роблять їхню іммобілізацію шинами чи
підручними засобами.

При великих опіках, що займають велику поверхню тіла, ураженого найкраще
загорнути у чисте простирадло, провести всі заходи щодо попередження
шоку і терміново транспортують у медичну установу.

Перша медична допомога при опіках очей полягає в накладенні на них
стерильної пов’язки і створенні для ураженого спокою.

При наданні першої медичної допомоги ураженим напалмом і іншими
запалювальними речовинами необхідно в першу чергу припинити їхнє
горіння, для чого накласти змочену у воді пов’язку на палаючі ділянки
або занурюють у воду. Спроба збити полум’я сприяє розмазуванню
вогню-суміші по тілу і більш інтенсивному її горінню. Після припинення
горіння на опікову поверхню накладають стерильну чи спеціальну проти
опікову пов’язку.

Питання для контролю засвоєння навчального матеріалу.

1. Види та ступені опіків.

2. Опікова хвороба та опіковий шок. Перша допомога при опіках.

3. Перша медична допомога при опіках очей.

4. Правила поводження з опіковими міхурами.

5.9. Перша медична допомога при раптовому припиненні серцевої діяльності
і задусі

При раптовому припиненні серцевої діяльності і подиху настає стан

клінічної смерті. Якщо відразу ж приступити до непрямого масажу серця і
штучному диханню, то в ряді випадків удається відновити потерпілому
життя.

Раптове припинення дихання і серцевої діяльності може бути при поразці
електрострумом, утопленні, при здавлюванні, закупорці дихальних шляхів
й у ряді інших випадків. Найбільш ефективне використання для штучного
дихання спеціальних апаратів, за допомогою яких вдувається повітря у
легені. При відсутності таких апаратів штучне дихання роблять різними
способами, з яких найбільш розповсюджений спосіб “із рота в рот”.

Перш ніж почати штучне дихання, треба укласти потерпілого на спину і
переконатися, що його повітряносні шляхи вільні від сторонніх предметів,
для чого його голову максимально закидають назад. При стиснутих щелепах
треба висунути нижню щелепу вперед і, надавлюючи на підборіддя, розкрити
рот, потім варто очистити серветкою ротову порожнину від слини,
блювотних мас і приступити до штучного дихання: на відкритий рот
ураженого покласти в один шар серветку (носова хустка), затиснути йому
ніс, зробити глибокий вдих, щільно пригорнути свої губи до губ
ураженого, створивши герметичність, із силою вдути повітря йому в рот
(рис.5.18 а).

Удмухують таку порцію повітря, щоб вона щораз викликала можливо більш
повне розправлення легенів, це визначається по русі грудної клітини. При
вдмухуванні невеликих порцій повітря штучне дихання не буде ефективним.
Повітря вдмухують ритмічно 16…18 разів у хвилину до відновлення
природного дихання. При пораненнях нижньої щелепи штучне

дихання можна робити іншим способом, коли повітря вдмухують через ніс
потерпілого. Рот його при цьому повинний бути закритий. Штучне дихання
припиняють при встановленні достовірних ознак смерті.

При великих пораненнях щелепи штучне дихання зазначеними способами
зробити неможливо, тому використовують способи Сильвестра та Каллістова.
При проведенні штучного дихання способом Сильвестра потерпілий лежить на
спині, той хто надає допомогу встає на коліна в головах потерпілого,
бере обидві його руки за передпліччя і різко піднімає їх, далі відводить
руки назад за себе і розводить у сторони. Так утворюється вдих. Потім
роблять зворотний рух, передпліччя ураженого кладуть на нижню частину
грудної клітини і стискають її. Відбувається видих.

При штучному диханні способом Каллістова потерпілого укладають на живіт
з витягнутими уперед руками, голову повертають набік, підкладаючи під
неї одяг (ковдру). Носилковими лямками або зв’язаними двома-трьома
брючними ременями потерпілого періодично (у ритмі подиху) піднімають на
висоту до 10 см і опускають. При підніманні ураженого в результаті
розправлення грудної клітини відбувається вдих, при опусканні внаслідок
її здавлювання – видих.

Рис 5.18. Штучне дихання і непрямий масаж серця: а – вдих; б – видих.

При раптовому припиненні серцевої діяльності, ознаками якого являється
відсутність пульсу, серцебиттів, реакції зіниць на світло (зіниці
розширені), негайно приступають до непрямого масажу серця: потерпілого
укладають на спину, він повинний лежати на твердій рівній поверхні.
Устають з лівої сторони від нього і кладуть свої долоні одну на іншу на
область нижньої третини грудини. Енергійними ритмічними поштовхами
50…60 разів у хвилину натискають на грудину, після кожного поштовху
відпускаю руки, щоб дати можливість розправитися грудній клітці. Передня
стінка грудної клітини повинна зміщатися на глибину не менш 3…4 см.

Непрямий масаж серця проводиться в сполученні зі штучним диханням (рис.
5.19, б). У цьому випадку допомогу ураженому повинні робити два чи три
людини. Перший робить непрямий масаж серця, другий – штучне дихання
способом «із рота в рот», а третій підтримує голову ураженого,
знаходячись праворуч від нього, і повинний бути готовим замінити одного
з тих, хто надає допомогу, щоб штучне дихання і непрямий масаж серця
здійснювати безупинно протягом потрібного часу. Під час вдмухування
повітря надавлювати на грудну клітину не можна. Ці заходи проводять
поперемінно: 4…5 натиснень на грудну клітину (на видиху), потім одне
вдмухування повітря в легені (вдих).

h•G? h?

h?

h?

@?

???????$???????K?яхом натиснення в області грудини не долонями, а
пальцем.

Якщо припинення подиху і серцевої діяльності виникло в результаті
поразки електричним струмом, то спочатку необхідно звільнити ураженого
від дії електричної енергії. Треба швидко виключити рубильник, вивернути
електричні пробки, відкинути дріт. При цьому треба пам’ятати, що
уражений, не звільнений від впливу струму, сам є провідником електрики і
доторкатися до нього можна тільки у гумових рукавичках, провід з його
тіла знімають сухий дерев’яним ціпком. Звільнивши потерпілого від одягу,
що стискує, негайно приступають до штучного дихання і непрямого масажу
серця. Після відновлення серцевої діяльності і подиху ураженого
зігрівають, на рани й опіки накладають стерильні пов’язки.

Питання для контролю засвоєння навчального матеріалу.

Поняття клінічної смерті.

Перша допомога при раптовому припинення дихання і серцевої діяльності.

Штучне дихання і порядок його застосування.

5.10. Перша медична допомога при відмороженнях, сонячному і тепловому
ударах, утопленні і укусах отрутними зміями і комахами

Відмороження характеризуються ушкодженням тканин організму в результаті
впливу на них низьких температур.

Відмороження можуть виникати навіть при температурі вище нуля градусів,
особливо при періодично наступаючих відлигах. Відмороженню сприяють
мокре і тісне взуття, тривале перебування в нерухомому положенні на
холодному повітрі, у снігу, під холодним дощем. Частіше піддаються
відмороженню кінцівки, особливо нижні. Спочатку при дії холоду
спостерігається поколювання, почуття холоду, печіння, потім настає
збліднення, синюшне фарбування шкіри і втрата чутливості. Кінцівка
нездатна до активних рухів. Глибину і площу ушкодження можна визначити
тільки після припинення дії холоду, іноді через кілька днів (на ділянці
відмороження розвивається набряк, чи запалення , некроз – омертвіння
тканин).

У залежності від глибини поразки тканин розрізняють чотири ступені
відморожень: легку (I), середньої ваги (II), важку (III) і украй важку
(IV) .

При низьких температурах, особливо у вітряну погоду, треба закривати
відкриті ділянки шкіри. Знаходячись на сильному морозі, періодично варто
перевіряти чутливість відкритих ділянок обличчя. Застосування різних
мазей для профілактики відморожень необґрунтовано.

При наданні першої медичної допомоги потерпілого переводять у тепле
приміщення, кладуть у ванну з теплою водою, а якщо такої можливості
нема, тоді захищають його від холоду на місці, дають йому гарячий чай,
каву. Мокрий одяг і взуття по можливості заміняють на сухий. Якщо ще не
наступили зміни в тканинах (міхури на шкірі, ділянки омертвіння), то
відморожені ділянки протирають спиртом, одеколоном і ніжно розтирають
ватяним тампоном чи вимитими сухими руками до почервоніння шкіри.

У тих випадках, коли у потерпілого проявляються зазначені вище зміни в
тканинах, ушкоджені ділянки протирають спиртом і накладають стерильну
пов’язку. Не рекомендується при відмороженнях будь-якого ступеня
розтирати ушкоджені ділянки шкіри снігом. Це може привести до погіршення
стану потерпілого.

Тепловий удар виникає при загальному перегріванні в результаті тривалого
впливу високої температури., або при тривалому знаходженні у засобах
захисту шкіри ізолюючого типу. Його різновидом є сонячний удар,
обумовлений прямим впливом сонячних променів на незахищену людину. При
цьому порушується терморегуляція організму, з’являється головний біль,
шум у вухах, запаморочення, слабість, нудота і блювота. У важких
випадках температура тіла піднімається до 400С, з’являються судороги,
зіниці розширюються, подих учащається до 35…40, а пульс до 140…160 у
хвилину, іноді відзначається утрата свідомості. При наданні першої
медичної допомоги хворого треба винести із зони перегрівання, зняти
одяг, що стискує, укласти, піднявши голову. Покласти холод на голову й
область серця, дати нюхати нашатирний спирт. Ураженому необхідно часте
питво – чай, каву.

Непритомність є проявом гострої судинної недостатності з короткочасним
порушенням мозкового кровообігу. Вона може виникнути при психічних
травмах, сильних болях і кровотечах, різкому уставанні хворих з постелі.
При непритомності з’являється загальна слабкість, запаморочення,
дзенькіт у вухах, потемніння в очах, утрата свідомості на кілька секунд
чи хвилин. Хворий падає, відзначається блідість шкірних покривів,
пітливість. Пульс слабкий, 40…60 ударів у хвилину.

При наданні першої медичної допомоги хворого варто укласти з піднятими
ногами (голова не повинна знаходитися на узвишші), розстебнути комір,
протерти обличчя холодною водою, дати понюхати нашатирний спирт. Якщо
непритомність не проходить, варто почати штучне дихання.

Утоплення настає при заповненні дихальних шляхів рідиною, частіше водою.

У потопаючого в бронхи і легені надходить вода, припиняється подих,
розвивається гостре кисневе голодування і відбувається припинення
серцевої діяльності. Необхідно якомога раніше витягти потерпілого з
води. Після цього

його роздягають до пояса, ретельно очищають рот і ніс від мулу, тини і
слизи, кладуть животом на високий валик чи на своє коліно, після чого,
надавлюючи на грудну клітину, виливають воду з легенів і шлунка. Потім
кладуть потерпілого на спину і негайно приступають до штучного дихання і
непрямого масажу серця. Найбільш ефективним є штучне дихання способом
«із рота в рот», що проводять до відновлення подиху потерпілого. Якщо
дихання не відновлюється і потерпілий не опритомнює, штучне дихання і
непрямий масаж серця припиняють тільки з появою об’єктивних ознак смерті
(широка зіниця ока, повна відсутність реакції ока на світло, відсутність
серцебиття протягом тривалого часу, трупні плями).

При відновленні дихання і серцевої діяльності потерпілого треба зігріти,
напоїти гарячим чаєм і доставити в медичну установу.

Укуси отрутними зміями: гадюкою звичайною, гюрзою, коброю й іншими, а
також павуками – каракуртами і тарантулами небезпечні для життя. Першу
медичну допомогу варто робити негайно. З ранки відразу ж видавлюють
протягом 4…5 хвилин краплі крові. Для відсмоктування отрути з ранки на
неї ставлять кровососну банку, рекомендують припекти місця укусу
палаючим сірником. Отрута, що не устигла всмоктатися, руйнується.

Потерпілому від укусу зміями (гюрзи, кобри) необхідно не пізніше години
після укусу ввести сироватку “антигюрза”. При відсутності сироватки
рекомендують припекти місця укусу палаючою сірником. Отрута, що не
устигла всмоктатися, руйнується.

При укусах бджолами, осами, джмелями з ранки видаляють жало, на ранку
кладуть примочку з нашатирного спирту з водою.

З отрутних рослин на території нашої країни найбільш небезпечними є
вовчі ягоди, вовче лико, воронячі очі, віх отрутний (цикута), білена.
Серед грибів отрутні мухомор, бліда поганка, не справжній опеньок, не
справжні лисички й інші. При отруєнні отрутними рослинами і грибами
з’являється загальна слабість, запаморочення, нудота і блювота, болі в
животі. Варто негайно промити шлунок, для чого випивають 5…6 склянок
теплої підсоленої води, а потім вводять у рот два пальці і, надавивши на
корінь язика, домагаються видалення води зі шлунка. Потерпілий повинний
бути оглянутий лікарем.

ЛІТЕРАТУРА

Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного
та природного характеру: Закон України.– К.: – 2000.

Бабенко О.І., Задорожна О.М.,Черевко Р.І. Безпека життєдіяльності людини
в надзвичайних ситуаціях: Навч.посібник.– К.: ІЗМН. – 1996.– 224с.

Миценко І.М. Забезпечення життєдіяльності людини в навколишньому
середовищі: Навч. Посібник. – Кіровоград. – 1998.– 292с.

Чирва Ю.О.,Баб’як О.С. Безпека життєдіяльності: Навч.посібник. – К.:
АТІКА.– 2001.– 304с.

Джигирей В.А. та ін. Безпека життєдіяльності: Навч.посібник. – Львов:
“Афіша”. – 1999.–254с.

Литвак С.М., Михайлик В.О. Безпека життєдіяльності: Навч.посібник. –
Миколаїв: ТОВ “Компанія ВІД”. – 2001. – 230с.

Методичні вказівки і завдання для самостійної роботи студентів з курсу
“Безпека життєдіяльності людини”, КНЕУ.– 1998. –44с.

Каммерер Ю.Ю.,Кутырев А.К., Харкевич А.Е. Защитные сооружения
гражданской обороны :Учеб.пособие.– М.: Энергоатомиздат. – 1985.– 232с.

Шубин Е.П. Гражданская оборона : Учебное пособие. – М.: Просвещение. –
1991. – 223с.

Жалібо Е.П. Безпека життєдіяльності.– Львів.: “Новий світ”. – 2000.
–320с.

СтеблюкМ.І. Цивільна оборона.– Київ.: “Знання-прес”. –2003.– 430 с.

Алексеенко В.А. Биосфера и жизнедеятельность: Учеб.пособие. – Логос,
2002.– 212с.

Похожие записи