МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ Й НАУКИ УКРАЇНИ

ЛУБЕНСЬКИЙ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНИЙ КОЛЕДЖ

ПДАА

РЕФЕРАТ

З ОХОРОНИ ПРАЦІ

НА ТЕМУ:

Основні законодавчі акти з охорони праці, основні положення
законодавства України про працю і охорону праці. Види відповідальності
за порушення законодавства з охорони праці

Виконала студентка 25 групи

Дем’яненко Свєта

Лубни 2009

Основні законодавчі акти з охорони праці

Основою законодавства України з охорони праці є Конституція України, що
гарантує громадянам право на безпечні й здорові умови праці й система
законодавчих актів України, спрямованих на реалізацію цього
конституційного права.

Основними законодавчими актами цієї системи є наступні Закони України:

· «Про охорону праці».

· «Про охорону здоров’я».

· «Про пожежну безпеку».

· «Про обов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку
на виробництві й професійного захворювання, що привели до втрати
працездатності».

· «Про використання ядерної енергії і радіаційний захист».

· «Про забезпечення санітарного й епідемічного благополуччя населення».

· «Про цивільну оборону».

· Кодекс законів «Про працю України».

Основні положення законодавства України про працю і охорону праці

У наведеній вище системі законодавчих актів основна роль приділяється
Закону «Про охорону праці» (редакція від 2002 р.). Цей закон визначає
основні положення з реалізації конституційного права громадян на охорону
їхнього життя й здоров’я у процесі трудової діяльності, регулює за
участю відповідних державних органів відносини між власником
підприємства і працівником з питань безпеки праці, виробничої санітарії,
встановлює єдиний порядок організації охорони праці у виробничій сфері в
Україні.

Чинність Закону України «Про охорону праці» поширюється на всі
підприємства, установи, організації (далі – підприємства) незалежно від
форм власності й видів діяльності, що використовують найману працю, і на
всіх працюючих.

Закон визначає основні принципи державної політики в області охорони
праці, серед яких чільне місце займають:

· пріоритет життя й здоров’я працівників стосовно результатів виробничої
діяльності підприємства;

· повна відповідальність власника підприємства за створення безпечних і
нешкідливих умов праці;

· соціальний захист працівників;

· повне відшкодування шкоди особам, які потерпіли на виробництві від
нещасних випадків або професійних захворювань.

Окремо виділені статті Закону присвячені регулюванню охорони праці
жінок, неповнолітніх, інвалідів, видам відповідальності за порушення
законодавства і нормативних актів про охорону праці, за створення
перешкод для діяльності посадових осіб органів державного нагляду за
охороною праці і представників профспілок.

Колективний договір є найбільш важливим документом у системі
нормативного регулювання взаємин між власником підприємства і
працівниками з першочергових соціальних питань, у тому числі з питань
охорони праці. Питанням охорони праці присвячений спеціальний розділ
колективного договору, що називається «Охорона праці».

Положенням, що викладаються в колективному договорі, повинні передувати
колективні переговори, що починаються сторонами за три місяці до
закінчення терміну дії попереднього договору. Зобов’язання, які
пропонується включити в колективний договір за результатами переговорів,
повинні бути реальними й всебічно обґрунтованими, тому що після
схвалення і підписання документа вони стають обов’язковою нормою для
виконання, яка діє в рамках підприємства.

Зобов’язання, викладені в колективному договорі (далі Договорі) не
повинні суперечити законам й нормативним актам України. Гарантії, пільги
і компенсації, наведені в Договорі згідно з чинним законодавством,
вважаються обов’язковими для виконання при будь-яких обставинах.

Колективний договір повинен обов’язково містити заходи щодо захисту прав
і соціальних інтересів осіб, які постраждали на виробництві від нещасних
випадків, а також їх утриманців і членів родин загиблих. Вони повинні
включати такі положення:

· з відшкодування нанесеного збитку здоров’ю потерпілим;

· про виплату одноразової допомоги, компенсації витрат на придбання
медикаментів, на додаткове оплачуване лікування;

· про надання потерпілим, відповідно до медичного висновку, більш легкої
роботи, при одночасному збереженні середнього заробітку;

· про організацію навчання, перекваліфікації потерпілих,
працевлаштування інвалідів праці, наданню таким інвалідам допомоги у
вирішенні соціально-побутових питань і т. п.

Усі працівники, відповідно до законодавства, підлягають обов’язковому
страхуванню від нещасних випадків на виробництві і професійних
захворювань, що призвели до втрати працездатності (1.7).

Згідно із ст. 20 Закону в підрозділі колективного договору про охорону
праці повинні бути обов’язково відображені наступні заходи:

· забезпечення працівникам соціальних гарантій в області охорони праці
на рівні, не нижче передбаченого законодавством;

· комплексні заходи для досягнення нормативів безпеки праці й виробничої
санітарії;

· заходи з підвищення існуючого рівня охорони праці, попередження
випадків виробничого травматизму, професійних захворювань, аварій і
пожеж.

Повинні бути також визначені обсяги і джерела фінансування вказаних
заходів.

Зобов’язання угоди «Охорона праці» колективного договору повинні
відповідати принципам економічного стимулювання і матеріальної
відповідальності за стан охорони праці (ст. 25 Закону «Про охорону
праці»).

Зобов’язання колективного договору є двосторонніми, тому цей документ
повинен містити не тільки вимоги до власника (адміністрації
підприємства), але і зобов’язання працівників з безумовного виконання
норм, правил, стандартів і інструкцій з охорони праці, дотримання
встановлених вимог користування машинами, механізмами, інструментом і
пристроями, обов’язкового використання засобами колективного й
індивідуального захисту і т. д.

Залежно від характеру виробництва, складу трудового колективу, специфіки
галузі в колективному договорі визначаються зобов’язання з організації
безпечних і нешкідливих умов праці інвалідів, неповнолітніх,
пенсіонерів, осіб, які тимчасово залучаються до виконання суспільних
робіт за договорами з центрами зайнятості населення та ін.

У трудові договори забороняється включати умови, що погіршують у
порівнянні з чинним законодавством, колективним договором становище
працівників.

Охорона праці жінок

Згідно із ст. 10 Закону України «Про охорону праці» забороняється:

· застосування праці жінок на важких роботах і на роботах зі шкідливими
або небезпечними умовами праці;

· на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт
або робіт із санітарного й побутового обслуговування);

· залучення жінок до підняття і переміщення вантажів, маса яких
перевищує встановлені для них граничні норми.

Міністерством охорони здоров’я України, за узгодженням з Державним
комітетом України з нагляду за охороною праці, затверджений перелік
важких робіт і робіт зі шкідливими й небезпечними умовами праці, на яких
забороняється застосування праці жінок, а також граничні норми підняття
і переміщення вантажів жінками (наказ № 241 від 10 грудня 1993 р.).

Праця вагітних жінок і жінок, які мають неповнолітніх дітей, регулюються
чинним законодавством.

Охорона праці неповнолітніх

Відповідно до Закону, забороняється застосування праці неповнолітніх,
тобто осіб віком до вісімнадцяти років, на важких роботах і на роботах
зі шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних
роботах (ст. 11 Закону). Порядок трудового й професійного навчання
неповнолітніх професіям, пов’язаним з цими роботами, визначається
положенням, що затверджується Державним комітетом України з нагляду за
охороною праці.

Роботодавець повинен забезпечити обов’язкове проходження працюючими в
нього підлітками попереднього і наступних періодичних медичних оглядів.

Загальна тривалість робочого часу підлітків не повинна перевищувати 24
години на тиждень для підлітків 14 – 15 років і 36 годин для підлітків
16 – 17 років. Обов’язковим має бути рівномірний розподіл робочого часу
по днях п’яти- або шестиденного робочого тижня.

Забороняється залучати неповнолітніх до нічних, понаднормових робіт і
робіт у вихідні дні.

Трудовим законодавством України заборонено приймати неповнолітніх віком
до 18 років на такі роботи:

· пов’язані тільки з перенесенням або пересуванням вантажів вагою понад
4,1 кГ;

· що пов’язані винятково з підйомом, утриманням або переміщенням важких
предметів.

Затверджені граничні норми переміщення і підйому важких предметів
неповнолітніми (наказ Головного державного санітарного лікаря України №
59 від 22.03.96 р.).

Час роботи підлітків з вантажами не повинен складати більше 1/3 часу
робочої зміни.

Охорона праці інвалідів

Підприємства, що використовують працю інвалідів, зобов’язані створювати
для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної
експертизи й індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткові
заходи з безпеки праці, що відповідають специфічним особливостям цієї
категорії працівників.

Власник зобов’язаний організувати навчання, перекваліфікацію і
працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій, при
необхідності встановити неповний робочий день або неповний робочий
тиждень і пільгові умови праці на прохання інвалідів (ст. 12 Закону).

Залучення інвалідів до понаднормових робіт і робіт у нічний час без
їхньої згоди не допускається.

Положення про медичний огляд працівників

Положенням про медичний огляд працівників установлюється:

· єдиний порядок організації і проведення попереднього (при прийомі на
роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів
працівників, зайнятих на важких роботах, роботах зі шкідливими або
небезпечними умовами праці або таких, де є необхідність у професійному
доборі, а також щорічного обов’язкового медичного огляду осіб у віці до
21 року;

· обов’язки, права і відповідальність власника підприємства, установи,
організації.

Організацію і проведення медоглядів забезпечують:

· власник підприємства незалежно від форм власності і виду діяльності;

· органи й установи Міністерства охорони здоров’я України:
лікувально-профілактичні, санітарно-епідеміологічні, науково-дослідні,
медичні інститути.

Власник за рахунок засобів підприємства організовує проведення медичних
оглядів, відшкодовує витрати на лікування, професійну і медичну
реабілітацію осіб з професійними захворюваннями, обстеження конкретних
умов праці для складання санітарно-гігієнічної характеристики робочого
місця.

Існують попередні й періодичні медичні огляди працюючих.

Попередні медичні огляди проводяться при прийомі на роботу з метою
встановлення фізичної і психофізіологічної придатності осіб до роботи з
конкретно визначеної професії, спеціальності, посади, попередження
захворювань і нещасних випадків, виявлення захворювань, що представляють
небезпеку зараження працівників, продукції, що випускається, допуску до
роботи осіб у віці до 21 року.

Періодичні медичні огляди:

· проводяться для осіб, зайнятих на важких роботах зі шкідливими або
небезпечними умовами праці, відповідно до Переліку шкідливих речовин,
несприятливих виробничих факторів і робіт, для виконання яких
обов’язкові медичні огляди працівників;

· можуть проводитися в період перебування працівника в стаціонарі або у
випадках, коли він звернувся за медичною допомогою.

Результати проведеного дослідження передаються лікувально-профілактичній
установі, що обслуговує підприємство.

Результати попередніх і періодичного, щорічних медичних оглядів осіб у
віці до 21 року і висновки про стан здоров’я заносяться в «Карту особи,
що підлягає медичному оглядові», яка є вкладишем до «Медичної карти
амбулаторного хворого» (форма 025/V-87).

На час проходження медогляду, обстеження у профілактичних центрах,
клініках науково-дослідних і медичних інститутів для уточнення діагнозу
або визначення ролі виробничих факторів у розвитку захворювань за
працюючими зберігаються місце роботи і середній заробіток.

Нормативно-правові акти з охорони праці

Нормативно-правові акти з охорони праці – це правила, норми, регламенти,
положення, стандарти, інструкції та інші документи, обов’язкові для
виконання.

Нормативно-правові акти з охорони праці переглядаються в міру введення
досягнень науки і техніки, що сприяють поліпшенню безпеки, гігієни праці
і виробничого середовища, але не рідше одного разу в десять років.

Стандарти, технічні умови та інші документи на засоби праці й
технологічні процеси повинні включати вимоги з охорони праці й
узгоджуватися з органами державного нагляду за охороною праці.
Нормативно-технічну базу охорони праці складають міжгалузеві й галузеві
державні нормативні акти з охорони праці (ДНАОП) і нормативні акти з
охорони праці окремих підприємств

Дія ДНАОП загальнодержавного користування поширюється на всі
підприємства, організації незалежно від їхньої відомчої приналежності і
форми власності.

Галузеві ДНАОП відносяться до певної галузі промисловості.

Власники підприємств або уповноважені ними органи розробляють на основі
ДНАОП і затверджують власні положення, інструкції або інші нормативні
акти з охорони праці, що діють у межах підприємства. Структура
законодавчої і нормативно-технічної бази з охорони праці подана рис.
1.1.

Види відповідальності за порушення законодавства з охорони праці

Ст. 44 Закону України «Про охорону праці» визначає відповідальність
працівників за порушення вимог з охорони праці: «…За порушення
законодавчих та інших нормативних актів з охорони праці, створення
перешкод для діяльності посадових осіб органів державного нагляду за
охороною праці і представників професійних спілок винні працівники
залучаються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної,
кримінальної відповідальності відповідно до законодавства».

Дисциплінарна відповідальність працівників за порушення трудової
дисципліни, за невиконання трудових обов’язків, у тому числі в області
охорони праці, полягає в тому, що на винного працівника накладається
дисциплінарне стягнення.

Підставою для залучення до дисциплінарної відповідальності працівників є
порушення законодавчих і нормативно-правових актів з охорони праці,
правил внутрішнього розпорядку підприємства (ст. 139 КЗоТ України, ст.
18 Закону).

Згідно із КЗоТ України (ст. 147) встановлені такі дисциплінарні
стягнення: догана, звільнення з роботи.

Дисциплінарне стягнення накладається власником або уповноваженим ним
органом безпосередньо за моментом виявлення провини, але не пізніше
місяця з дня його виявлення. Воно не може бути накладене пізніше 6
місяців з дня здійснення провини (ст. 148 КЗоТ України). За кожне
порушення трудових обов’язків може бути застосовано тільки одне
дисциплінарне стягнення, що оголошується в наказі й повідомляється
працівникові під розписку.

Адміністративна відповідальність накладається за погіршення загальних
умов праці, крім випадків, коли, з одного боку, такі порушення не
спричиняють кримінальної відповідальності, а з іншого – якщо відсутні
підстави для звільнення від адміністративної відповідальності за
правопорушення (ст. 21, 22 Кодексу України про адміністративні
правопорушення) або відсутні обставини, що виключають адміністративну
відповідальність (ст. 17 – 20 Кодексу України про адміністративну
відповідальність). Адміністративній відповідальності підлягають особи,
які досягли 16-річного віку.

Адміністративна відповідальність полягає в накладенні штрафу.

Загальними підставами накладення матеріальної відповідальності на
працівника є наявність прямого дійсного збитку, провина працівника, його
протиправні дії. Законодавство передбачає різні види матеріальної
відповідальності. При наявності в діях працівника ознак карного злочину
на нього може бути покладена повна матеріальна відповідальність (п. 3,
ст. 134 КЗоТ), а при відсутності таких ознак – обмежена матеріальна
відповідальність у межах середнього місячного заробітку.

Кримінальна відповідальність накладається за порушення вимог
законодавства та інших нормативних актів з охорони праці, якщо це
порушення створювало небезпеку для життя і здоров’я громадян і (або)
працюючих (ст. 135, 218, 219 і 220 КК України).

Ст. 219 КК України передбачає кримінальну відповідальність за порушення
правил і норм з охорони праці у вигляді позбавлення волі на термін до 1
року, виправних робіт на той же термін або штрафу в розмірі до 20
мінімальних розмірів заробітної плати. Такі ж дії, якщо вони призвели до
людських жертв або інших важких наслідків, спричиняють позбавлення волі
на термін до 5 років або виправні роботи на термін до 2-х років.

Використана література

1. Я. О. Сє??в. О??и ???и ?а?: Н????й ???? ?я ????в ??х ???ів ???. –
Хар?в, ХНАМГ, 2007. 227с.

Похожие записи