Контрольна робота

З дисципліни БЖД

ОСНОВНІ ДЖЕРЕЛА ТА ЧИННИКИ НЕБЕЗПЕКИ,

ПРОГНОЗУВАННЯ НЕБЕЗПЕК ТА ЗАХИСТ ВІД ЇХ ДІЇ

ХІМІЧНО НЕБЕЗПЕЧНІ ВИРОБНИЦТВА

ОСНОВНІ ДЖЕРЕЛА ТА ЧИННИКИ НЕБЕЗПЕКИ

Науково-технічний прогрес та пов’язані з ним механізація і
автоматизація, впровадження інформаційних технологій, застосування нових
матеріалів, збільшення швидкості машин потужності установок,
використання більш ефективних джерел енергії, привносить в сучасний
процес життєдіяльності низку переваг та зручностей, робить працю більш
продуктивною та з меншими фізичними навантаженнями. В той же час
виникають нові небезпеки, які за своїм впливом та наслідками значно
переважають попередні.

Це обумовлено:

— впровадженням принципово нових технологій та видів техніки, розвитком
атомної енергетики, освоєнням космічного простору та ін.;

— зростанням споживання всіх видів енергії та природних ресурсів;

— глобальними змінами природного середовища („парниковий» ефект, озонові
діри, кислотні дощі тощо);

— збільшенням концентрації та виникненням нових

— забруднювачів навколишнього середовища (природного і виробничого),
зокрема високотоксичних хімічних сполук, мутагенних та канцерогенних
органічних речовин та ін.;

— посиленням інформаційного тиску на психіку людини, що спричинює
значну кількість психічних розладів;

— появою нових захворювань (наркоманії, СНІДу та ін.);

— посиленням військового протистояння в локальних та міжнаціональних
конфліктах, поширенням тероризму, загостренням криміногенної обстановки.

Серед джерел небезпеки виділяють три групи чинників: природні,
техногенні, соціальні.

Група чинників небезпеки, що належать до природної сфери (екологічних
чинників) характеризує несприятливий вплив на людину та всі інші живі
організми природного середовища. До цієї групи відносяться кліматичні,
грунтові, геоморфологічні, біотичні чинники.

Кліматичні чинники небезпеки залежать від надходження сонячної радіації
до поверхні Землі, переміщення повітряних мас, коливання атмосферного
тиску, розподілу тепла та вологи, які викликають різкі похолодання та
настання спеки, проливні дощі, бурі, урагани, шторми та ін.

Ґрунтові чинники небезпеки визначаються особливостями різних типів
грунтів, можливостями виникнення ерозії, зсувів, обвалів, утворення
ярів. Руйнування грунтів може створити загрозу для сільського
господарства, шляхів сполучення, водопостачання, житлових та виробничих
будівель тощо.

Геоморфологічні чинники небезпеки викликані особливостями будови
геологічних структур надр Землі, рельєфом, схильністю до землетрусів,
вулканічної діяльності та ін.

Біотичні чинники небезпеки враховують вплив на людину рослин, тварин,
вірусів, мікробів. До них можна віднести загрозу здоров’ю та життю
людини з боку хижих звірів, птахів, отруйних рослин та тварин,
перенесення інфекцій комахами та хворими тваринами, а також
опосередкований вплив живих організмів, наприклад, через хімічні
виділення (екскременти) та залишки тварин, що не розклалися до кінця.

До чинників небезпеки в техногенній сфері відносяться технічні,
санітарно-гігієнічні, організаційні та психофізіологічні.

Технічні чинники небезпеки визначаються рівнем надійності та ступенем
ергономічності устаткування, застосуванням в його конструкції захисних
загороджень, запобіжних пристроїв, засобів сигналізації та блокування,
досконалістю технологічних процесів, правильною послідовністю
виконуваних операцій тощо.

Санітарно-гігієнічні чинники небезпеки виникають при підвищеному вмісті
в повітрі робочих зон шкідливих речовин, недостатньому чи
нераціональному освітленні, підвищеному рівні шуму, вібрації,
незадовільних мікрокліматичних умовах, наявності різноманітних
випромінювань вище допустимих значень, порушенні правил особистої
гігієни та ін.

Організаційні чинники небезпеки характеризують структуру виробничих
взаємозв’язків, систему правил, норм, інструкцій, стандартів стосовно
виконання робіт, планово-попереджувального ремонту устаткування,
організацію нагляду за небезпечними , роботами, використанням
устаткування, механізмів та інструменту за призначенням тощо.

Психофізіологічні чинники небезпеки визначаються втомою працівника через
надмірну важкість і напруженість роботи, монотонність праці, хворобливим
станом людини, її необережністю, неуважністю, недосвідченістю,
невідповідністю психофізіологічних чи антропометричних даних працівника
використовуваній техніці чи виконуваній роботі.

До чинників небезпеки в соціальній сфері відносяться державно-правові,
етно-соціальні, інформаційні, психологічні.

Державно-правові чинники небезпеки обумовлені відсутністю або ж
недостатньою проробкою законодавчо-правової бази, загальнообов’язкових
норм поведінки, що встановлені чи санкціоновані державою, а також
слабкою державною гарантією охорони правопорядку. Це призводить до
зростання протиправних дій, тероризму, злочинності та криміналізації
суспільства, виступів окремих верств суспільства на захист своїх прав.

Етно-соціальні чинники небезпеки залежать від особливостей побуту,
звичаїв, культури, релігії етнічної спільності людей, що історично
склалася. Недостатня увага, утиски, обмеження в проживанні та діяльності
окремих народностей, націй можуть сприяти виникненню міжнаціональних
конфліктів, що становлять небезпеку не лише для життя окремих людей, але
й цілісності держави.

Інформаційні чинники небезпеки визначаються надмірним інформаційним
тиском на суспільство, психологічними закономірностями створення,
передачі та сприйняття інформації, а також ефектами, що виникають у
суспільстві в результаті її розповсюдження. Цей чинник небезпеки почав
проявлятись особливо сильно останнім часом, коли засоби масової
інформації досягли високого рівня розвитку.

Психологічні чинники небезпеки проявляються в порушеннях правил
поведінки і діяльності людей, а також їх психологічних характеристик.
Поява психічно неврівноважених людей, маньяків, терористів, сект,
антисоціальних угруповань створює небезпеку для нормальної
життєдіяльності суспільства.

Перераховані вище чинники підтверджують об’єктивні умови існування
широкого спектру небезпек, різноманітних за походженням та сферою
прояву. Теперішній час характеризується розвитком процесу наростання
небезпек.

ПРОГНОЗУВАННЯ НЕБЕЗПЕК ТА ЗАХИСТ ВІД ЇХ ДІЇ

Дослідження причин виникнення небезпек, їх характеристик, особливостей
впливу сприяють розробці ефективних заходів захисту, що спрямовані на
забезпечення нормальної життєдіяльності людини. Керування безпекою та
стійкістю функціонування системи „людина — життєве середовище» залежить
від глибини прогнозу соціально-економічних наслідків небезпечних
ситуацій та своєчасного планування і виконання низки попереджувальних та
захисних заходів.

Прогнозування наслідків небезпечних та екстремальних ситуацій повинно
включати:

— оцінку імовірності та аналіз причин виникнення екстремальних ситуацій;

— очікувану силу впливу (інтенсивність) та механізми розвитку небезпеки
(ураження);

— характеристику та розміри ураження реципієнтів (населення, тваринний
та рослинний світ, повітряне та геологічне середовища, водоймища,
господарські об’єкти);

— агресивність та глибину впливу чинників небезпеки (імовірність
генетичних змін у біосфері, тривалість періодів прояву негативних
наслідків, багатоступеневість такого прояву тощо);

— періодичність виникнення небезпечних та екстремальних ситуацій та їх
динаміку;

— визначення величини збитків у випадку реалізації небезпечних та
екстремальних ситуацій.

Оцінку потенційних збитків необхідно проводити на стадіях передпроектних
та науково-дослідних розробок при виборі пріоритетних заходів захисту
конкретної ділянки території, при обгрунтуванні вибору варіантів
розташування міського будівництва на територіях з екстремальними
природними умовами, при розробці генеральних планів міст, проектів
забудови, пропозицій щодо розширення, реконструкції та технічного
переозброєння підприємств, при розробці схем інженерного захисту
територій.

Вибираючи варіант найбільш ефективних попереджувальних та запобіжних
заходів необхідно враховувати суму інвестицій та величину збитків, яких
вдасться уникнути в результаті їх реалізації (при відсутності можливості
повного захисту).

Попереджувальні та захисні заходи, а також засоби забезпечення безпеки
направлені на:

— попередження чи ліквідацію небезпеки шляхом усунення джерела її
виникнення або віддалення його на безпечну відстань;,

— захист людини від небезпеки шляхом застосування колективних та
(чи) індивідуальних заходів захисту, а також страхування при роботах в
небезпечних зонах;

— використання технічних та конструкторських засобів підвищення
безпеки, що дозволяють автоматизувати та, роботизувати небезпечні
виробництва, застосовувати дистанційне керування, автоматично приводити
в дію засоби захисту, підвищувати надійність роботи машин, механізмів,
устаткування;

— розробку відповідної нормативно-правової бази, спрямованої на
формування концепції безпеки та створення безпечних та нешкідливих
умов життєдіяльності;

— проведення суворого нагляду та контролю за виконанням відповідних
законів, постанов, правил, положень, які регламентують вимоги щодо
забезпечення безпеки життєдіяльності;

— розробку системи запобігання і реагування на надзвичайні ситуації,
планів щодо захисту населення у випадку стихійних лих, аварій, катастроф
тощо;

— забезпечення медико-гігієнічних умов для підтримання на належному
рівні здоров’я людей.

Проблема захисту від небезпечних природних та техногенних процесів, як
правило, зводиться до проведення локальних заходів щодо захисту людей,
будівель, підприємств і т. д. Однак нині ефективних результатів можна
досягти лише за умови проведення комплексної системи попереджувальних та
захисних заходів, які спрямовані на охорону усієї сукупності об’єктів,
що складають середовище життєдіяльності людини.

ХІМІЧНО НЕБЕЗПЕЧНІ ВИРОБНИЦТВА

У відповідності з Міжнародним Регістром, у світі використовується в
промисловості, сільському господарстві і побуті близько 6 млн. токсичних
речовин, 60 тис. з яких виробляються у великих кількостях, в тому числі
більше 500 речовин, які відносяться до групи сильнодіючих отруйних
речовин (СДОР) — найбільш токсичних для людей. Об’єкти господарювання,
на яких використовуються СДОР, є потенційними джерелами техногенної
небезпеки. Це так звані хімічно небезпечні об’єкти. При аваріях та
руйнуванні цих об’єктів можуть мати місце масові ураження людей, тварин
і сільськогосподарських рослин СДОР. До хімічно небезпечних об’єктів
(підприємств) відносяться:

— заводи і комбінати хімічних галузей промисловості, а також окремі
установки і агрегати, які виробляють або використовують СДОР;

— заводи (або їх комплекси) з переробки нафтопродуктів;

— виробництва інших галузей промисловості, які використовують
СДОР;

— підприємства, обладнані холодильними установками, водонапірними
станціями та очисними спорудами, де використовують хлор або
аміак;

— залізничні станції і порти, де концентрується продукція хімічних
виробництв, термінали і склади на кінцевих пунктах переміщення СДОР;

— транспортні засоби, контейнери і наливні поїзди, автоцистерни, річкові
і морські танкери, що перевозять хімічні продукти;

— склади і бази, на яких знаходяться запаси речовин для дезинфекції,
дератизації сховищ для зерна ї продуктів його переробки;

— склади і бази із запасами отрутохімікатів для сільського
господарства.

Основними причинами виробничих аварій на хімічно небезпечних
об’єктах можуть бути:

— вихід з ладу деталей, вузлів, устаткування, ємностей, трубопроводів;

— несправності у системі контролю параметрів технологічних процесів;

— несправності систем контролю і забезпечення безпеки виробництва;

— порушення герметичності зварних швів і з’єднувальних фланців;

— організаційні помилки та помилки персоналу;

— пошкодження в системі запуску і зупинки технологічного процесу, що
може призвести до виникнення вибухонебезпечної обстановки;

— акти саботажу або диверсій з боку виробничого персоналу або сторонніх
осіб;

зовнішня дія сил природи і техногенних систем на обладнання.

Існує можливість виникнення аварій внаслідок витікання (викиду) великої
кількості хімічно небезпечних речовин. Це може статися внаслідок таких
обставин:

— заповнення резервуарів вище норми через помилки персоналу і відмови
систем безпеки, що контролюють рівень;

— пошкодження вагона — цистерни з хімічно небезпечними речовинами або
ємностей для їх зберігання внаслідок відмови систем безпеки, що
контролюють тиск;

— розриви шлангових з’єднань у системі розвантаження;

— полімеризація хімічно небезпечних речовин у резервуарах для їх
зберігання;

витікання хімічно небезпечних речовин із насосів.

Головним фактором ураження при аваріях на хімічно небезпечних
об’єктах є хімічне зараження місцевості і приземного шару повітря.

Усього в Україні функціонує 1810 об’єктів, на яких зберігається або
використовується у виробничій діяльності більше 283 тис. тонн СДОР, у
тому числі — 9,8 тис. тонн хлору, 178,4 тис. тонн аміаку.

Ці об’єкти розподіляються за ступенями хімічної небезпеки:

перший ступінь хімічної небезпеки (у зонах можливого хімічного зараження
від кожного з них мешкає більше 75 тис. чол.) — 76 об’єктів;

другий ступінь хімічної небезпеки (у зонах можливого хімічного зараження
від кожного мешкає від 40 до 75 тис. чол.) — 60 одиниць;

третій ступінь хімічної небезпеки (у зонах можливого хімічного зараження
від кожного мешкає менше 40 тис. чол.) — 1134 одиниць;

четвертий ступінь хімічної небезпеки (зони можливого хімічного зараження
від кожного не виходить за межі об’єкту) •— 540 одиниць.

Всього у зонах можливого хімічного зараження від цих об’єктів мешкає
близько 20 млн. чол. (38,5% населення країни). 321
адміністративно-територіальна одиниця (АТО) має ступінь хімічної
небезпеки, з них до 1 ступеня хімічної небезпеки (в зоні хімічного
ураження знаходиться понад 50% мешканців) віднесено 154 АТО, до 2
ступеня хімічної небезпеки (від ЗО до 50% мешканців) — 47 АТО; до 3
ступеня (від 10 до 30%) — 108 АТО.

Крім отруйних, є багато легкозаймистих та вибухонебезпечних хімічних
речовин. Внаслідок аварій великі кількості СДОР можуть потрапити в
навколишнє середовище, що може бути причиною масових отруєнь робітників
і населення. Небезпека ураження людей може виникнути при ліквідації
хімічної зброї, складовою частиною якого є високотоксичні бойові отруйні
речовини.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО МІНІСТЕРСТВО НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ
УКРАЇНИ

З метою вдосконалення управління Цивільною обороною України, захисту
населення і територій від надзвичайних ситуацій та здійснення заходів
щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи указом президента
України утворено Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та
у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (МНС
України).

Основними завданнями МНС України щодо надзвичайних ситуацій та
ліквідації їх наслідків є:

— розроблення і реалізація заходів щодо захисту населення від наслідків
надзвичайних ситуацій;

— керівництво діяльністю органів управління, штабів, військ цивільної
оборони і підпорядкованих спеціалізованих формувань;

— координація діяльності міністерств та інших центральних органів
виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих
державних адміністрацій, підприємств, установ і організацій усіх форм
власності з розв’язання проблем захисту населення і територій від
надзвичайних ситуацій та ліквідації їх наслідків;

— визначення основних напрямів роботи у сфері захисту населення і
територій від надзвичайних ситуацій;

— державний нагляд і контроль за станом цивільної оборони і техногенної
безпеки, готовністю дій у надзвичайних ситуаціях та проведення заходів
щодо запобігання їм;

— координація робіт, пов’язаних з формуванням і реалізацією єдиної
науково-технічної політики у сфері створення та впровадження сучасних
інформаційних технологій, банків даних з проблем цивільної оборони,
захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій;

— підготовка і перепідготовка кадрів цивільної оборони та з питань
захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій,
навчання населення дій у надзвичайних ситуаціях.

МНС України відповідно до покладених на нього завдань щодо питань
надзвичайних ситуацій:

— організовує розроблення і здійснення заходів цивільної оборони щодо
запобігання і реагування на надзвичайні ситуації;

— подає в межах своїх повноважень пропозиції до проекту Державного
бюджету України, здійснює контроль за цільовим використанням бюджетних
коштів;

— керує роботами, пов’язаними з ліквідацією наслідків великих за
масштабами аварій і катастроф техногенного характеру та інших
надзвичайних ситуацій і забезпечує готовність сил і штабів цивільної
оборони та сил з надзвичайних ситуацій до дій за призначенням; .

— здійснює державний нагляд і контроль за виконанням вимог цивільної
оборони і техногенної безпеки, заходів щодо запобігання надзвичайним
ситуаціям та їх ліквідації, станом готовності сил і засобів цивільної
оборони до проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у разі
виникнення надзвичайної ситуації;

— бере участь у проведенні державної експертизи містобудівної
документації та проектів будівництва техногенно небезпечних об’єктів у
частині додержання вимог цивільної оборони і техногенної безпеки;

— координує діяльність центральних органів виконавчої влади щодо
проведення пошуку і рятування людей, аварійно-рятувальних робіт,
ліквідації впливу нафтопродуктів, шкідливих хімічних та радіоактивних
речовин на довкілля;

— оповіщає населення про загрозу і виникнення надзвичайної ситуації,
забезпечує належне функціонування територіальних і локальних систем
оповіщення;

— прогнозує разом із зацікавленими організаціями імовірність виникнення
надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру, моделює їх,
районує території України за наявністю потенційно небезпечних
виробництв, об’єктів та загрози стихійного лиха, визначає показники
ризику на об’єктах народного господарства і територіях;

— організовує в установленому порядку надання допомоги населенню України
та інших держав, яке потерпіло внаслідок надзвичайної ситуації;

— визначає разом з центральними органами виконавчої влади, Радою
міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними
адміністраціями склади, місця розміщення та оснащення сил і засобів,
призначених для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, утворює
навчальні та реабілітаційні центри;

— організовує створення, підготовку і використання аварійно-рятувальних
спеціалізованих формувань у проведенні першочергових робіт з
локалізації та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;

— забезпечує проведення науково-дослідних та конструкторських робіт з
проблем захисту населення і територій від наслідків надзвичайних
ситуацій, удосконалення існуючих і створення нових приладів контролю та
визначення ступеня впливу шкідливих хімічних речовин та іонізуючого
випромінювання, засобів захисту від їх дії і аварійно-рятувальних
засобів;

— організовує фінансове, матеріальне і технічне забезпечення військ
цивільної оборони, аварійно-рятувальних та інших підпорядкованих
спеціалізованих формувань;

— забезпечує розроблення, погоджує або затверджує програми підготовки
спеціалістів, посадових осіб органів управління і сил цивільної оборони
до дій у надзвичайних ситуаціях, навчання населення, організовує та
проводить атестацію рятувальників і аварійно-рятувальних формувань;

— забезпечує безпеку осіб, які залучаються до роботи у районах
надзвичайних ситуацій, і збереження вантажів, що доставляються у райони
стихійного лиха;

— налагоджує в установленому порядку міжнародне співробітництво з
питань, віднесених до його повноважень, вивчає, узагальнює та поширює
зарубіжний досвід, проводить зовнішньоекономічну діяльність згідно з
чинним законодавством, бере участь у підготовці міжнародних договорів
України, укладає міжнародні договори міжвідомчого характеру;

— узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать
до сфери його управління, розробляє пропозиції про вдосконалення
законодавства та в установленому порядку вносить їх на розгляд
Президентові України, Кабінету Міністрів України;

— організовує виконання актів законодавства, здійснює систематичний
контроль за їхньою реалізацією в межах і в порядку, установлених
законодавством;

— здійснює інші функції, що випливають з покладених на нього завдань.

Похожие записи