Реферат на тему:

Організація охорони праці на виробництві

Створення цілком безпечних та здорових умов праці є одним з
найважливіших завдань, що стоять перед державою. Виконання цього
завдання нерозривно пов’язано з удосконаленням методів управління
охороною праці на виробництві.

В умовах ринку в роботі підприємств з охорони праці великого значення
набувають такі фактори:

економічна зацікавленість власника (керівника) в одержанні максимального
прибутку, зменшенні витрат на штрафні санкції, ремонт пошкодженого
устаткування, відшкодування шкоди потерпілим;

необхідність постійного підвищення якості і конкурентоздатності
продукції, що можливо лише за сприятливих і безпечних умов праці;

моральна і юридична відповідальність власника за нещасні випадки і
відшкодування збитків потерпілим та їхнім сім’ям;

моральна відповідальність власника перед трудовим колективом за
створення гуманних умов праці;

необхідність зміцнювати позиції підприємства на ринку серед вітчизняних
і зарубіжних конкурентів;

необхідність підносити продуктивність праці й віддачу кожної затраченої
людино-години, збільшувати відсоток прибутку по відношенню до вкладених
інвестицій, підвищувати ефективність використання людських, матеріальних
і фінансових ресурсів;

забезпечення досягнення перспективних цілей підприємства, що неможливо
без підвищення рівня охорони праці.

Названі фактори чинять певний моральний і матеріальний тиск на власника
підприємства, що змушує його постійно і систематично займатися питанням
охорони праці. Однак цей тиск, як і приписи державних інспекцій та
численні нормативні акти, самі по собі не дадуть ефекту, якщо власник не
буде озброєний механізмом зменшення рівня виробничого ризику, тобто
науково-обґрунтованою системою управління охороною праці (СУОП) на
підприємстві.

Управління охороною праці на підприємстві є складовою частиною,
підсистемою загальної системи управління підприємства, бо лише за
високого рівня охорони праці може бути забезпечене ефективне виконання
завдань, що стоять перед підприємством, і досягнення високих економічних
результатів.

Управління являє собою сукупність дій, спрямованих на підтримання та
поліпшення функціонування об’єкта відповідно до існуючої програми чи
мети функціонування.

В процесі управління орган управління отримує певну інформацію про стан
об’єкта управління та стан навколишнього середовища, в якому він
перебуває. На основі цієї інформації виробляється рішення, за яким
здійснюється вплив на об’єкт управління.

Метою управління охороною праці є забезпечення безпеки, збереження
здоров’я та працездатності людини під час трудової діяльності. Мета
управління може бути досягнута шляхом виконання певних функцій
управління. Функція управління — це комплекс взаємопов’язаних видів
діяльності, що здійснюються суб’єктом управління при цілеспрямованому
впливі на об’єкт управління. Управління охороною праці забезпечує
виконання таких функцій:

1. Організація і координація робіт з охорони праці;

2. Аналіз і оцінка стану умов праці;

3. Планування робіт з охорони праці;

4. Стимулювання забезпечення високого рівня охорони праці;

5. Контроль стану охорони праці.

Потрібно зазначити, що управління охороною праці має включати виконання
таких основних завдань:

навчання працівників безпеці праці та пропаганда питань охорони праці;

забезпечення безпеки виробничого обладнання;

забезпечення безпеки виробничих процесів;

забезпечення безпеки будівель та споруд;

нормалізація санітарно-гігієнічних умов праці;

забезпечення працівників засобами індивідуального захисту;

забезпечення оптимальних режимів праці та відпочинку працівників;

організація лікувально-профілактичного обслуговування працівників;

санітарно-побутове обслуговування працівників;

професійний відбір працівників за певними спеціальностями.

При виконанні зазначених завдань власник (уповноважений ним орган) має
керуватися такими статтями як 153, 160, 161, 163—168 Кодексу Законів про
працю України, Законом України «Про охорону праці», а також нормативними
актами з перелічених питань, розробленими, затвердженими відповідними
органами та зареєстрованими в установленому порядку в Державному Реєстрі
міжгалузевих та галузевих нормативних актів про охорону праці,
ствердженому наказом Державного комітету України по нагляду за охороною
праці від 6 лютого 1995 року № 12.

Кафедрою охорони праці державного університету «Львівська політехніка»
розроблено наукове обґрунтування побудови СУОП на підприємствах для
сучасних умов господарювання. Розробка її проводилася на базі системного
підходу шляхом послідовного визначення цілей, завдань, органів і
критеріїв ефективності управління охороною праці, функцій, складу
системи та організаційної структури управління, розробки та вибору
механізмів, методів, технічних засобів і технології управління. Це
забезпечує перехід від проведення розрізнених ситуаційних заходів з
охорони праці до єдиної цілісної СУОП.

З методологічних позицій системного підходу визначається перелік і склад
спеціальних функцій (завдань) управління охороною праці в їх
безпосередньому зв’язку з функціональними підсистемами управління
підприємством зі встановленням локальних цілей роботи, органів і
критеріїв ефективності управління за кожною спеціальною функцією.

Особливу увагу слід звернути на принципи організації та функціонування
системи управління охороною праці на підприємстві.

Система управління охороною праці (СУОП) конкретного підприємства
повинна розроблятися з урахуванням особливостей його виробничої
діяльності і вписуватися в існуючу структуру та схему управління
підприємством в цілому, де органи (суб’єкти) управління діяльністю
підприємства одночасно є й органами (суб’єктами) управління охороною
праці. Зокрема, суб’єктами управління є відповідні служби, відділи,
посадові особи; об’єктами управління — діяльність функціональних служб і
структурних підрозділів щодо забезпечення безпечних і нешкідливих умов
праці на робочих місцях, виробничих ділянках, у цехах і на підприємстві
в цілому.

СУОП може бути побудована за ієрархічною трирівневою схемою, при цьому
управління здійснюється на всіх рівнях і стадіях виробничого циклу
(трудової діяльності працівників): на стадії підготовки — в ході
виробництва — після його завершення в умовах нормального функціонування
та непланових нестандартних (надзвичайних) ситуацій.

В основу СУОП підприємства повинна бути закладена економіко-цільова
спрямованість функціонування та комплексний підхід до розв’язання
проблем охорони праці. Це виражається в чіткому формулюванні цільових
завдань як бажаного результату діяльності та в розробці економічного
механізму як способу, що забезпечує досягнення поставленої мети.

Управління охороною праці включає виконання ряду основних завдань і
певних функцій. Основне цільове завдання роботи підприємства в галузі
охорони праці може бути сформульоване як необхідність створення
передумов для формування на виробничій території професійно безпечного
та екологічно чистого простору.

Комплексний підхід до розв’язання проблем у галузі охорони праці
реалізується на основі принципів:

спрямованості системи управління на реалізацію цільових завдань;

безумовного пріоритету професійної та екологічної безпеки щодо інших
категорій господарської діяльності, підкріпленої фінансовими та
матеріальними ресурсами;

партисипативності управління, тобто масової участі всіх працівників
підприємства в заходах із забезпечення професійної та екологічної
безпеки, а також реалізації заходів працеохоронного характеру та
управлінських впливів на всіх рівнях і стадіях виробничих і трудових
процесів;

принципу ненульового ризику, тобто усвідомлення необхідності підготовки
виробництва й організації дій на випадок нестандартної (надзвичайної)
ситуації;

соціальної та економіко-цільової оцінки наслідків припустимих дій та
рішень, які приймаються на основі прогнозування ризику й усунення джерел
потенційної небезпеки;

достовірності, повноти й оперативності зовнішньої та внутрішньої
інформації, доведення її до кінцевої ланки всього управлінського ланцюга
по вертикалі та горизонталі;

експрес-реагування на інформацію, яка надходить: оперативна оцінка й
аналіз ситуації, вироблення, прийняття та виконання управлінських
рішень, спрямованих на усунення професійної та екологічної небезпеки,
причин її виникнення;

безперервності функціонування системи навчання, яка забезпечує достатню
професійну компетентність менеджерів і працівників у галузі охорони
праці та інженерної екології;

безперервності контролю (нагляду) за дотриманням нормативних вимог на
виробничих ділянках та робочих місцях;

економічної мотивації й обопільної відповідальності всіх працівників
(адміністрації, посадових осіб і робітників) — учасників трудових
процесів на підприємстві — за створення й дотримання нормативних умов,
забезпечення професійної та екологічної безпеки.

Контроль за рівнем охорони праці та станом об’єктів управління
здійснюється на основі принципу «безперервності» за допомогою «методу
відхилень», згідно з яким управлінські рішення приймаються за наявності
і залежно від ступеня відхилень контрольованих критеріїв і показників
від нормативних (допустимих) значень.

З цією метою проводиться збір інформації про фактичні значення рівнів
виробничих факторів і показників (критеріїв) безпеки праці; порівняння
їх з установленими нормами та вимогами; оцінка величин і аналіз причин
відхилень фактичних значень виробничих чинників і показників від тих, що
необхідні; прийняття, реалізація оперативних рішень, спрямованих на
ліквідацію відхилень фактичних значень від тих, що необхідні, й
досягнення поставленої мети.

Серед основних найважливіших функцій СУОП на підприємстві потрібно
виділити такі:

організація та координація роботи в галузі охорони праці;

планування роботи та прогнозування виробничого ризику (ступеня
небезпеки);

кадрове та професійне забезпечення;

проектно-конструкторське забезпечення;

технологічне забезпечення;

технічне забезпечення;

енергетичне забезпечення;

забезпечення безпечної експлуатації гідротехнічних та інженерних споруд;

матеріально-технічне забезпечення;

метрологічне забезпечення;

нормалізація санітарно-гігієнічних умов праці, лікувально-профілактичне
та соціальне забезпечення;

правове забезпечення;

інформаційне, нормативно-методичне та довідкове забезпечення;

економіко-цільове регулювання та мотивація безпечної роботи;

контроль за станом охорони праці;

облік, аналіз й оцінка показників стану охорони праці та функціонування
СУОП.

Реалізацію всіх цих функцій повинні здійснювати відповідні служби і
підрозділи.

Аналіз ефективності функціонування СУОП на підприємствах проводиться за
такою методикою:

наявність цільових програм щодо запобігання виробничому травматизму та
професійним захворюванням, усунення небезпечних і шкідливих виробничих
факторів;

цілеспрямованість щорічних комплексних заходів та інших планів роботи
щодо зменшення рівня виробничого травматизму і профзахворювань,
підвищення рівня охорони праці. Виконання планів, заходів, приписів,
пропозицій з охорони праці;

наявність посадових інструкцій з охорони праці та врахування в них усіх
завдань і функцій управління охороною праці;

створення мотивації роботи з охорони праці на підприємстві;

контроль, облік і аналіз роботи з охорони праці;

виконання завдань з охорони праці. За результатами перевірки
визначається середній коефіцієнт виконання завдань і функцій управління
охороною праці на підприємстві та надаються пропозиції щодо поліпшення
функціонування СУОП.

З метою систематизації роботи з охорони праці бажаним є розроблення
технологічної схеми управління цією діяльністю на підприємствах.
Користуючись схемою як алгоритмом, керівник підприємства (підрозділу,
служби охорони праці) послідовно перевіряє виконання завдань і функцій
управління охороною праці. Це дає можливість системно та комплексно
вирішувати всі питання охорони праці, підвищувати її ефективність,
зменшувати виробничий ризик.

Управлінська технологія — це комплекс методів, засобів і процедур, які
забезпечують прийняття і реалізацію раціональних управлінських рішень.
На підставі посадових інструкцій з охорони праці для виконання типових
завдань (контроль, інструктаж, навчання тощо) повинні бути розроблені і
детально відпрацьовані стандартні процедури, алгоритми, формати,
комп’ютерні програми, інструкції з прийняття і реалізації управлінських
рішень у подібних стандартних ситуаціях.

Організація роботи в царині охорони праці полягає у виборі і формуванні
такої структури управління охороною праці на підприємстві, яка б
якнайкраще відповідала меті створення безпечних та сприятливих умов
праці.

Об’єктом управління охороною праці є діяльність функціональних служб та
структурних підрозділів підприємства, спрямована на забезпечення
безпечних та здорових умов праці на робочих місцях, виробничих ділянках,
у цехах та підприємстві в цілому.

Організація та координація робіт у галузі охорони праці має передбачати
формування органів управління охороною праці, встановлення обов’язків та
порядку взаємодії осіб, які беруть участь в управлінні, а також
прийнятті і реалізації управлінських рішень.

Управління охороною праці на підприємстві здійснює керівник
підприємства, а в структурних підрозділах управління здійснюють
відповідні керівники підрозділів.

Слід знати обов’язки та права посадових осіб щодо питань охорони праці.

Зобов’язання, права та відповідальність посадових осіб за виконання
покладених на них функцій щодо питань охорони праці мають розглядатися в
посадових інструкціях, форма яких розроблена Держнаглядохоронпраці та
узгоджена з Державним комітетом по стандартизації, метрології та
сертифікації та Головним архівним управлінням при Кабінеті Міністрів
України.

Слід звернути увагу на те, що згідно зі статтею 17 Закону України «Про
охорону праці», власник зобов’язаний створити в кожному структурному
підрозділі і на робочому місці умови праці відповідно до вимог
нормативних актів, а також забезпечити додержання прав працівників,
гарантованих законодавством про охорону праці.

З цією метою власник забезпечує функціонування системи управління
охороною праці, для чого:

створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які забезпечують
функціонування системи охорони праці;

розробляє за участі профспілок і реалізує комплексні заходи для
досягнення встановлених нормативів з охорони праці, впроваджує
прогресивні досягнення з охорони праці;

забезпечує усунення причин, що призводять до нещасних випадків,
професійних захворювань, і виконання профілактичних заходів, визначених
комісіями за підсумками розслідування цих причин;

організовує проведення лабораторних досліджень умов праці, атестації
робочих місць на відповідність нормативним актам про охорону праці;

розробляє і затверджує положення, інструкції, інші нормативні акти про
охорону праці, що діють у межах підприємства;

здійснює постійний контроль за додержанням працівниками технологічних
процесів, правил та вимог щодо охорони праці;

організовує пропаганду безпечних методів праці та співробітництво з
фахівцями галузі охорони праці.

В разі відсутності в нормативних актах про охорону праці вимог, які
необхідно виконати для забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці
на певних роботах, власник зобов’язаний вжити заходів, що забезпечать
безпеку працівників.

У разі виникнення на підприємстві надзвичайних ситуацій і нещасних
випадків, власник зобов’язаний вжити термінових заходів для допомоги
потерпілим, залучити при необхідності професійні аварійно-рятувальні
формування.

У колективному договорі (угоді, трудовому договорі) сторони передбачають
забезпечення працівникам соціальних гарантій у галузі охорони праці на
рівні, не нижчому за передбачений законодавством, їхні обов’язки, а
також комплексні заходи з досягнення встановлених нормативів безпеки,
гігієни праці та виробничого середовища, підвищення існуючого рівня
охорони праці, запобігання випадкам виробничого травматизму, професійним
захворюванням і аваріям.

Власник зобов’язаний за свої кошти організувати проведення попереднього
(при прийнятті на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності)
медичних оглядів працівників:

— зайнятих на важких роботах;

— роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці, або роботах, де є
потреба у професійному доборі;

— щорічного обов’язкового медичного огляду осіб віком до 21 року.

Здійснення медичних оглядів покладається на медичні заклади, працівники
яких несуть відповідальність згідно з законодавством за невідповідність
медичного висновку фактичному стану здоров’я працівника. Перелік
професій, працівники яких підлягають медичному огляду, термін і порядок
його проведення встановлюються Міністерством охорони здоров’я України за
погодженням з Департаментом державного нагляду за додержанням
законодавства про працю.

Власник має право притягнути працівника, який ухиляється від проходження
обов’язкового медичного огляду, до дисциплінарної відповідальності і
зобов’язаний відсторонити його від роботи без збереження заробітної
плати.

Власник на прохання працівника або за своєю ініціативою організовує
позачерговий медичний огляд, якщо працівник вважає, що погіршення стану
його здоров’я пов’язане з умовами праці.

За час проходження медичного огляду за працівником зберігається місце
роботи (посада) і середній заробіток.

Власник повинен проводити розслідування та вести облік нещасних
випадків, професійних захворювань і аварій.

Розслідування проводиться за участю представника профспілкової
організації, членом якої є потерпілий, а у випадках, передбачених
законодавством, також за участю представників органів державного
нагляду, управління охороною праці та профспілок.

За підсумками розслідування нещасливого випадку чи професійного
захворювання, власник складає акт за встановленою формою, один примірник
якого він зобов’язаний видати потерпілому або іншій заінтересованій
особі не пізніше трьох днів з моменту закінчення розслідування.

У разі відмови власника скласти акт про нещасний випадок або професійне
захворювання чи незгоди потерпілого або іншої заінтересованої особи зі
змістом акта питання вирішується в порядку, передбаченому законодавством
про розгляд трудових спорів. Органи з розгляду трудових спорів за
необхідності одержують відповідний висновок представника органу
державного нагляду, або органу державного управління охороною праці, або
профспілкового органу.

Власник зобов’язаний надавати інформацію та звітність про стан охорони
праці, інформувати працівників про стан охорони праці, причини аварій,
нещасних випадків і професійних захворювань та про заходи, яких вжито
для їх усунення та для забезпечення на підприємстві умов і безпеки праці
на рівні нормативних вимог.

Слід знати також обов’язки працівника щодо виконання нормативних актів
про охорону праці.

В свою чергу працівник зобов’язаний:

знати і виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці, правила
поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами
виробництва, користуватися засобами колективного та індивідуального
захисту;

додержувати зобов’язань щодо охорони праці, передбачених колективним
договором (угодою, трудовим договором) та правилами внутрішнього
трудового розпорядку підприємства;

проходити у встановленому порядку попередні та періодичні медичні
огляди;

співробітничати з власником у справі організації безпечних і нешкідливих
умов праці, особисто вживати посильних заходів з усунення будь-якої
виробничої ситуації, яка створює загрозу його життю чи здоров’ю людей,
які його оточують, і навколишньому природному середовищу, повідомляти
про небезпеку своєму безпосередньому керівникові чи іншій посадовій
особі.

Усі працівники при прийнятті на роботу і в процесі роботи проходять на
підприємстві інструктаж (навчання) з питань охорони праці, надання
першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків, про правила
поведінки при виникненні аварій згідно з типовим положенням,
затвердженим Державним комітетом України по нагляду за охороною праці.

Працівники, зайняті на роботах з підвищеною небезпекою або там, де є
потреба у професійному доборі, мають проходити попереднє спеціальне
навчання і один раз на рік перевірку знань відповідних нормативних актів
про охорону праці.

Перелік таких робіт затверджується Департаментом державного нагляду за
додержанням законодавства про працю.

Посадові особи згідно з переліком, затвердженим Департаментом до початку
виконання своїх обов’язків і періодично один раз на три роки проходять у
встановленому порядку навчання, а також перевірку знань з охорони праці
в органах галузевого або регіонального управління охороною праці з
участю представників органу державного нагляду та профспілок.

Допуск до роботи осіб, які не пройшли навчання, інструктаж і перевірку
знань з охорони праці, забороняється.

У разі незадовільних знань з питань охорони праці працівники повинні
пройти повторне навчання.

На прохання працівника проводиться додатковий інструктаж з питань
охорони праці.

Розглянемо служби охорони праці на підприємствах, організаціях, їх права
та обов’язки. Згідно з Типовим положенням про службу охорони праці,
служба охорони праці створюється власником або уповноваженим ним органом
на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності
та видів їх діяльності для організації виконання правових,
організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних, соціально-економічних і
лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на запобігання нещасним
випадкам, професійним захворюванням і аваріям у процесі праці. Служба
охорони праці входить до структури підприємства, установи, організації
як одна з основних виробничо-технічних служб. Ліквідація служби охорони
праці допускається тільки в разі ліквідації підприємства.

На підприємствах (у виробничих або науково-виробничих об’єднаннях) при
чисельності працівників від 51 до 500 осіб включно (невиробнича сфера
від 101 до 500) службу охорону праці має представляти один спеціаліст.
На підприємствах, де використовуються вибухові матеріали чи сильно діючі
отруйні речовини, в такій службі має бути два спеціалісти.

Розрахунок чисельності працівників служб охорони праці на підприємствах
з числом працівників понад 500 осіб здійснюється за формулою:

,

де М1 — чисельний склад служби охорони праці на підприємстві;

Рср — середньосписочна чисельність працівників підприємства;

Ф — ефективний річний фонд робочого часу спеціалістів з охорони праці,
що дорівнює 1820 годинам і враховує втрати робочого часу на можливі
хвороби, відпустку тощо;

Кв — коефіцієнт, що враховує шкідливість та небезпечність виробництва.

,

де Рв — чисельність тих, які працюють з шкідливими речовинами незалежно
від рівня їх концентрації;

Ра — чисельність людей, які працюють на роботах підвищеної небезпеки (що
підлягають щорічній атестації з охорони праці).

Згідно з Типовим положенням про службу охорони праці, служба охорони
праці виконує такі завдання:

а) забезпечення безпеки виробничих процесів, устаткування, будівель і
споруд;

б) забезпечення працівників засобами індивідуального та колективного
захисту;

в) професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань
охорони праці, пропаганди безпечних методів праці;

г) вибору оптимальних режимів праці та відпочинку працівників;

д) професійного добору виконавців для визначених видів робіт.

До основних функцій служби охорони праці належать опрацювання ефективної
цілісної системи управління охороною праці, сприяння вдосконаленню
діяльності в цьому напрямку кожного структурного підрозділу і кожної
посадової особи; проведення оперативно-методичного керівництва роботою з
охорони праці та ін.

Служба організує:

забезпечення працівників правилами, стандартами, нормами, положеннями,
інструкціями та іншими нормативними актами з охорони праці;

паспортизацію цехів, дільниць, робочих місць щодо відповідності їх
вимогам охорони праці;

облік, аналіз нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, а
також шкоди від цих подій;

підготовку статистичних звітів підприємства з питань охорони праці;

розробку перспективних та початкових планів роботи підприємства зі
створення безпечних та нешкідливих умов праці;

роботу методичного кабінету охорони праці, пропаганду безпечних та
нешкідливих умов праці шляхом проведення консультацій, оглядів,
конкурсів, бесід, лекцій, розповсюдження засобів наочної агітації,
оформлення інформаційних стендів тощо;

допомогу комісії з питань охорони праці підприємства в опрацюванні
необхідних матеріалів та реалізації її рекомендацій;

підвищення кваліфікації і перевірку знань посадових осіб з питань
охорони праці.

Служба бере участь у:

розслідуванні нещасливих випадків та аварій;

формуванні фонду охорони праці підприємства і розподілі його коштів;

роботі комісії з питань охорони праці підприємства;

роботі комісії з введення в дію закінчених будівництвом, реконструкцією
чи технічним переозброєнням об’єктів виробничого та соціального
призначення, відремонтованого або модернізованого устаткування;

розробці положень, інструкцій, інших нормативних актів про охорону
праці, що діють у межах підприємства;

роботі постійно діючої комісії з питань атестації робочих місць за
умовами праці.

Відповідно до п. 2.4.12 Типового положення про службу охорони праці, яке
затверджене наказом Державного комітету України по нагляду за охороною
праці, вона контролює:

дотримання чинного законодавства, міжгалузевих, галузевих та інших
нормативних актів, виконання працівниками посадових інструкцій з питань
охорони праці;

виконання приписів органів державного нагляду, пропозицій та подань
уповноважених трудових колективів і профспілок з питань охорони праці,
використання за призначенням коштів фонду охорони праці;

відповідність нормативним актам про охорону праці машин, механізмів,
устаткування, транспортних засобів, технологічних процесів, засобів
протиаварійного, колективного та індивідуального захисту працівників;
наявність технологічної документації на робочих місцях;

своєчасне проведення навчання та інструктажів працівників, атестації та
переатестації з питань безпеки праці посадових осіб та осіб, які
виконують роботи підвищеної небезпеки, а також дотримання вимог безпеки
при виконанні цих робіт;

забезпечення працюючих засобами індивідуального захисту,
лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними
харчовими продуктами, засобами миття, санітарно-побутовими приміщеннями;
організацію питного режиму; надання працівникам передбачених
законодавством пільг і компенсацій, пов’язаних з важкими та шкідливими
умовами праці;

використання праці неповнолітніх, жінок та інвалідів згідно з чинним
законодавством;

проходження попереднього (при прийнятті на роботу) і періодичних
(протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, які беруть
участь у важких роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або
таких, де є необхідність у професійному доборі; проходження щорічних
обов’язкових медичних оглядів осіб віком до 21 року;

виконання заходів, наказів, розпоряджень з питань охорони праці, а також
заходів з усунення нещасних випадків і аварій, які визначені в актах
розслідувань.

Спеціалісти з охорони праці мають право видавати керівникам структурних
підрозділів підприємства обов’язкові для виконання приписи щодо усунення
наявних недоліків, одержувати від них необхідні відомості, документацію
і пояснення з питань охорони праці, вимагати відсторонення від роботи
осіб, які не пройшли медичного огляду, навчання, інструктажу, перевірки
знань і не мають допуску до відповідних робіт або не виконують
нормативів з охорони праці; зупиняти роботу виробництв, дільниць, машин,
механізмів, устаткування та інших засобів виробництва в разі порушень,
які створюють загрозу життю чи здоров’ю працівників; надсилати
керівникові підприємства подання про притягнення до відповідальності
працівників, які порушують вимоги щодо охорони праці.

Відповідно до ст. 26 закону, на підприємстві з кількістю працівників 50
і більше осіб рішенням трудового колективу може створюватися комісія з
питань охорони праці. Комісія є постійно діючим консультативно-дорадчим
органом трудового колективу та власника і створюється з метою залучення
представників власника та трудового колективу (безпосередніх виконавців
робіт, представників профспілок) до співробітництва в галузі управління
охороною праці на підприємстві, узгодженого вирішення питань, що
виникають у цій сфері.

Рішення про доцільність створення Комісії, її кількісний та персональний
склад, термін повноважень ухвалюється трудовим колективом на загальних
зборах (конференції) за поданням власника, органу самоврядування
трудового колективу та профспілкового комітету (комітетів).

Комісія формується на засадах рівного представництва осіб від власника
та від трудового колективу.

До складу Комісії від власника включаються спеціалісти з безпеки і
гігієни праці, виробничої, юридичної та інших служб підприємства, від
трудового колективу рекомендуються працівники основних професій,
уповноважені трудових колективів з питань охорони праці, представники
профспілки (профспілок).

Основними завданнями комісії є:

— захист законних прав та інтересів працівників у сфері охорони праці;

— підготовка на основі аналізу стану безпеки та умов праці на
виробництві рекомендацій власнику та працівникам щодо профілактики
виробничого травматизму та професійних захворювань, практичної
реалізації принципів державної політики в царині охорони праці на
підприємстві;

— узгодження шляхом двосторонніх консультацій позицій сторін у вирішенні
практичних питань у сфері охорони праці з метою забезпечення поєднання
інтересів держави, власника та трудового колективу, кожного працівника,
запобігання конфліктам;

— вироблення пропозицій щодо включення до колективного договору окремих
питань з охорони праці та використання коштів фонду охорони праці
підприємства.

Комісія має право:

звертатися до власника чи уповноваженого ним органу, органу
самоврядування трудового колективу, профспілкового комітету (комітетів)
з пропозиціями щодо регулювання відносин у сфері охорони праці;

створювати робочі групи з числа членів Комісії для вироблення узгоджених
рішень з конкретних питань охорони праці з залученням до їх складу на
договірній основі за погодженням сторін відповідних фахівців, експертів,
інспекторів державного нагляду за охороною праці;

одержувати від окремих працівників, служб підприємства, профспілкового
комітету (комітетів) інформацію, необхідну для виконання функцій і
завдань, передбачених Типовим положенням;

встановлювати ступінь вини потерпілого в порядку, що визначається
трудовим колективом за поданням власника та профспілкового комітету, при
вирішенні питання про розміри одноразової допомоги, коли нещасливий
випадок стався внаслідок невиконання потерпілим вимог нормативних актів
про охорону праці і факт наявності його вини встановлено комісією з
розслідування нещасних випадків;

здійснювати контроль за дотриманням вимог законодавства з питань охорони
праці безпосередньо на робочих місцях, забезпеченням працівників
засобами колективного та індивідуального захисту, змиваючими та
знешкоджуючими засобами, лікувально-профілактичним харчуванням, молоком
або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою та за
станом використання санітарно-побутових приміщень тощо;

знайомитися з будь-яким матеріалом з питань охорони праці, аналізувати
стан умов і безпеки праці на підприємстві, виконання відповідних програм
і колективних договорів;

вільного доступу на всі дільниці виробництва та обговорення з
працівниками питань охорони праці;

делегувати своїх представників для участі: у розв’язанні разом з
представниками державного нагляду за охороною праці конфліктів,
пов’язаних з відмовою працівника виконувати доручену роботу з мотивів
небезпечної для його здоров’я чи життя виробничої ситуації на
підприємстві, де відсутня профспілкова організація; в обговоренні питань
охорони праці власником або уповноваженим ним органом, профспілковим
комітетом чи органом самоврядування трудового колективу (за погодженням
з цим органом).

Комісія здійснює свою діяльність згідно з планами, що розробляються на
квартал, півріччя чи рік і затверджуються нею.

З метою залучення широких кіл працівників до здійснення громадського
контролю за додержанням законодавства про охорону праці на виробництві,
створення дієвих систем управління охороною праці відповідно до Закону
України «Про охорону праці» на підприємствах, установах, організаціях
незалежно від форм власності та видів їх діяльності створюється інститут
уповноважених трудового колективу з питань охорони праці.

Функції і права уповноважених трудового колективу з питань охорони праці
визначені «Типовим положенням про роботу уповноважених трудових
колективів з питань охорони праці».

Однією з основних складових системи управління охороною праці є контроль
за охороною праці, і від того, наскільки він чітко виконується, залежить
стан охорони праці на підприємстві.

Змістом функції контролю є перевірка стану умов праці, виявлення
відхилень від вимог законодавства про працю, від стандартів безпеки
праці і норм охорони праці, рішень директивних органів, а також
перевірка виконання службами і підрозділами своїх обов’язків у сфері
охорони праці.

За станом охорони праці на промисловому підприємстві здійснюється нагляд
і контроль трьох видів: державний, відомчий, громадський.

Державний нагляд за виконанням законів про працю всіма міністерствами,
відомствами, підприємствами і т. д. та їхніми службовими особами
покладений на Генерального Прокурора.

Професійні Спілки здійснюють громадський контроль за дотриманням умов
законодавства про працю, стандартів, правил і норм з охорони праці.

Відомчий контроль здійснюється шляхом систематичної перевірки
міністерствами і відомствами дотримання умов, стандартів, норм і правил
охорони праці і трудового законодавства на підлеглих їм підприємствах.

Громадський контроль за станом охорони праці на підприємствах здійснюють
профспілкові комітети, при яких створюються комісії з охорони праці.

Контроль буває двох видів:

— технічний, якщо його об’єктами є предмети праці (продукція, технічна
документація), засоби праці (обладнання, інструменти), трудові процеси;

— соціальний, якщо його об’єктом є діяльність людини.

Слід знати суть та принципи контролю за охороною праці.

Система контролю повинна формуватися на основі певних уніфікованих
принципів та концептуальних підходів.

До числа таких основоположних принципів можна віднести такі:

1. Контроль повинен бути безперервним у часі, тобто мати систематичний
характер, проводитися в кожному часовому інтервалі (день, тиждень,
місяць, рік), на всіх стадіях організації та здійснення виробничої
діяльності, ієрархічних рівнях управління та виконання. При цьому чим
нижчим є ранг керівника, тим частіше слід проводити контроль. В окремих
випадках необхідним є постійне і безпосереднє спостереження за ходом
виконання робіт. Особливі випадки, які потребують з погляду забезпечення
безпеки такого контролю, зазначені у відповідних правилах та
інструкціях.

2. Контроль має бути повним, всебічним, об’єктивним, охоплювати всі
сторони діяльності підприємства в галузі охорони праці, відображати
реальний стан цієї діяльності в контрольованих підрозділах, на дільницях
і робочих місцях; повинен забезпечувати одержання на кожному обліковому
часовому інтервалі даних, необхідних для оцінки стану охорони праці,
бути максимальною мірою об’єктивним, незалежним від суб’єктивних оцінок.

Таблиця 8.1

МАТРИЦЯ БЕЗПЕРЕРВНОГО КОНТРОЛЮ В СУОП

Рівень виробництва Характер

контролю Вид контролю Періодичність контролю Зміст контролю Виконавці

Рівень

інженерного забезпечення Комплексна перевірка Періо-

дичний Щоквартально Перевірка інженерного,

організаційного, технічного забезпечення

на відповідність

нормативним

вимогам Спеціалізовані комісії

на чолі з головними

спеціалістами і за участі

керівників підрозділів,

інженера охорони

праці та інших

осіб

Рівень

організаційного забезпечення (середня ланка) Організа-

ційно-технічна

перевірка Опера-

тивний Щомісячно Перевірка організаційно-технічного забезпечення

на відповідність

нормативним вимогам Комісії підрозділів

на чолі з заступником

керівника підрозділу,

за участі інженера

охорони праці

та інших осіб

Рівень

виконання

(робочі місця) Перевірка

нормативних умов Поточний Щомісячно Перевірка умов

праці та виробничих

процесів

на відповідність

нормативним вимогам Організатори (керівники) виробництв, виконавці

(самоконтроль)

3. Контроль має бути таким, що випереджає (чи запобіжним), тобто мати
профілактичний характер. Система контролю має бути спрямована на
запобігання порушенням, а не лише на їх констатацію. Це необхідно для
того, щоб запобігти нещасному випадку, аварії, профзахворюванню.
Виявляючи фактори ризику як передумови травм і аварій, ми тим самим
знижуємо чи унеможливлюємо реалізацію потенційної небезпеки.

Прикладами запобіжного контролю є:

— діагностика технічного стану технологічного устаткування та
механізмів, інвентарю, оснастки;

— перевірка наявності та стану засобів індивідуального захисту;

— первинний та періодичний медичний контроль працівників тощо.

4. Система контролю повинна бути ув’язана з економічним механізмом
регулювання та мотивації безпечної роботи. За результатами контролю та
оцінки стану охорони праці має здійснюватися заохочення (за роботу без
травм та аварій), а також покарання (за низький рівень охорони праці)
посадових осіб, окремих порушників, виробничих колективів і підрозділів.

5. Контроль має бути ефективним. Цей принцип полягає в тому, що
наглядові функції здійснюються не заради самого контролю, а для усунення
виявлених недоліків з метою приведення умов праці на робочих місцях та
дільницях до нормативних вимог, для зниження потенційного ризику,
підвищення безпеки трудових та виробничих процесів. Однак при цьому
потрібно враховувати, що ефективним може бути тільки такий контроль,
який забезпечить необхідну та своєчасну оцінку стану та перспектив
розвитку ситуації за мінімальних затрат часу та зусиль. Тому успішність
контролю визначається не лише вжитими заходами, а й оперативністю
(швидкодією) системи.

Принцип мінімуму причин — істотний вплив на кінцевий результат
виробничого процесу справляє лише невелика кількість чинників.

Принцип точки контролю — найефективнішим є контроль, що здійснюється в
точці докладання зусилля.

Щодо охорони праці, ці принципи можна інтерпретувати таким чином:

— винуватцем більшості нещасних випадків, помилок та порушень
регламентованих правил є лише невелика частина працівників;

— небагато операцій чи колективів регулярно створюють серйозні труднощі.

На цих двох моментах і має бути зосереджена увага керівників підрозділів
та дільниць.

Наведені положення лежать в основі стандарту СТП 195-145-91.

Розглядаючи види контролю за охороною праці, слід визначити, що контроль
буває поточним, оперативним або періодичним.

Поточний контроль проводиться щозмінно до початку і в процесі роботи.
Полягає в перевірці готовності виконавців до трудової діяльності,
відповідності та додержання умов праці та вимог безпеки на робочих
місцях і дільницях під час виконання трудових і виробничих процесів. Він
здійснюється керівниками дільниць, організаторами робіт, виконавцями.

Оперативний контроль проводиться протягом другого тижня кожного місяця.
Він полягає в перевірці організаційно-технічного забезпечення безпеки
праці на відповідність нормативним вимогам.

Періодичний контроль проводиться щоквартально протягом четвертого тижня,
полягає в перевірці управлінського, організаційного, технічного
забезпечення безпеки праці на відповідність нормативним вимогам. Він
здійснюється в кожному підрозділі спеціалізованими комісіями на чолі з
головними спеціалістами і за участі керівника підрозділу, інших
спеціалістів.

Залежно від характеру та обсягу контролю передбачаються такі види
перевірок:

1) перевірка нормативних умов — це контроль умов праці на робочих місцях
і дільницях, технологічних та виробничих місцях та процесів на
відповідність нормативним вимогам, а саме: додержання правил та норм
безпосередніми виконавцями, забезпеченість інвентарем, стану робочих
місць і дільниць тощо. Він здійснюється на виконавчому рівні;

2) організаційно-технічна перевірка передбачає контроль за
організаційно-технічним забезпеченням безпеки праці в підрозділах і
реалізується на рівні організаторів та виконавців робіт;

3) комплексна перевірка — контроль підрозділів за всіма аспектами
діяльності в галузі охорони праці; управлінського, організаційного,
технічного забезпечення безпеки праці; організації виконуваної
профілактичної роботи, створення і додержання нормативних умов; аналіз
статистики травматизму тощо. Реалізується на управлінському рівні;

4) цільова перевірка — контроль, який передбачає поглиблену перевірку
певного виду діяльності підрозділу(-ів) з охорони праці (додержання
правил експлуатації вантажопідйомних машин, будівель і споруд,
електричного чи іншого устаткування, забезпечення спецодягом тощо) на
відповідність нормативним вимогам.

На підприємствах і в організаціях широке розповсюдження отримав
триступеневий контроль за охороною праці.

На першому ступені контроль здійснюється майстром, механіком,
уповноваженим інспектором з охорони праці, які щодня на початку зміни
перевіряють готовність машин до роботи.

Щотижня начальник цеху разом з представником комісії з охорони праці
здійснюють другий ступінь контролю за охороною праці на своїх ділянках.

На третьому ступені контролю головний інженер, інженер з охорони праці,
головний механік раз на місяць перевіряють стан засобів безпеки.

Всі недоліки фіксуються в спеціальному журналі.

Економічний аналіз стану охорони праці на підприємстві здійснюється з
метою виявлення причин і факторів незадовільного стану безпеки
виробництва, які найбільше впливають на результати діяльності
підприємства та на визначення заходів з поліпшення умов та охорони
праці.

Чимале значення має оцінка стану охорони праці.

Оцінка рівня охорони праці в підрозділах здійснюється відділом охорони
праці та спеціалізованими комісіями за результатами періодичного
контролю за відповідний період на підставі статистики травматизму,
аналізу усунення порушень, виявлених у ході попереднього контролю,
зазначених у приписах інженерів охорони праці, органів нагляду та ін.

Поряд з показниками, що характеризують частоту (Кч) та тяжкість (Кт)
травматизму, можуть застосовуватися й інші показники (критерії) оцінки,
наприклад, сумарні витрати підприємства (підрозділу), пов’язані з
нещасними випадками (профзахворюваннями, аваріями), часовий коефіцієнт
частоти нещасливих випадків, який подає кількість цих подій на кожні
10 млн год., відпрацьованих всіма працівниками підприємства
(підрозділу).

На основі кількісних та інших показників роботи підприємства в галузі
безпеки праці може здійснюватися й якісна оцінка стану охорони праці
(задовільний стан; незадовільний стан; вкрай незадовільний стан). З цією
метою мають бути встановлені чіткі, об’єктивні межі цього розподілу.

Стан охорони праці вважається незадовільним за наявності в підрозділі в
оцінюваному періоді хоча б одного з таких факторів: одного й більше
травматичних випадків чи аварійних ситуацій, порушень, що виявляються
повторно по закінченні терміну усунення; порушень, пов’язаних з явною чи
потенційною небезпекою для здоров’я і життя людей, значними негативними
технічними чи екологічними наслідками (так званих критичних порушень),
виявлених у момент проведення періодичного (квартального) контролю.

У разі відсутності в підрозділі зазначених факторів стан охорони праці
оцінюється задовільно.

Оцінка стану охорони праці за результатами роботи за рік здійснюється за
тими ж категоріями, виходячи з переважаючої оцінки за результатами
періодичного контролю. Якщо робота з охорони праці була оцінена більше
ніж в одному кварталі незадовільно, за результатами року вона не може
бути оцінена позитивно, тобто задовільно. У разі, коли хоча б в одному з
кварталів робота підрозділу оцінювалася як украй незадовільна, за
результатами року вона повинна бути визнана також незадовільною.

Оцінка охорони праці на підприємстві в цілому здійснюється на підставі
відповідних оцінок у підрозділах.

Незадовільно оцінюється рівень охорони праці, якщо її стан більше ніж у
половини підрозділів було оцінено незадовільно, якщо коефіцієнт частоти
травматизму в обліковуваному календарному періоді перевищує його
значення за аналогічний період порівнюваного (минулого) року. Стан
охорони праці оцінюється як вкрай незадовільний у тому разі, коли хоча б
в одному з підрозділів і хоча б в одному з періодів він оцінювався як
вкрай незадовільний.

В усіх інших випадках, крім зазначених, рівень охорони праці оцінюється
задовільно (позитивно).

Переваги поданої системи полягають ось у чому:

система безперервного контролю з трьох ієрархічних рівнів, на яких
здійснюється наглядова діяльність, ув’язується з традиційною
триступеневою системою;

на відміну від попередньої триступеневої пропонована система є
неформалізованою, вона простіша, а значить, більше наближена до
практики, більш життєва;

система відповідає всім принципам контролю і за неформального підходу
може бути ефективним засобом профілактики травматизму та механізмом
управління охороною праці на підприємстві.

З урахуванням цих переваг запропонована система безперервного контролю
може бути моделлю для розробки її на галузевому рівні.

Важливою функцією управління охороною праці є планування
організаційно-технічних заходів з охорони праці, яка має вирішальне
значення для підвищення ефективності роботи з охорони праці.

Слід визначити, що планування роботи з охорони праці на підприємствах в
більшості випадків ведеться не цілеспрямовано і тому вся робота не дає
вагомого зниження виробничого травматизму. На більшості підприємств не
проводиться передпланова робота і, зокрема, прогнозування цієї
діяльності. Тому необхідно застосувати методи інженерного прогнозування
небезпечних і шкідливих виробничих факторів шляхом аналізу
проектно-конструкторських і технологічних розробок та виробничих
процесів, визначення головної і локальних стратегій роботи з охорони
праці на підставі вивчення причин виробничого травматизму і
профзахворювань, вивчення умов праці за результатами паспортизації та
атестації робочих місць, збору пропозицій від працівників, уповноважених
з охорони праці і профспілок, аналізу експертних оцінок.

Планування робіт з охорони праці може бути перспективне, поточне (річне)
та оперативне (квартальне, щомісячне, декадне).

При плануванні робіт з охорони праці використовуються:

плани економічного і соціального розвитку підприємств;

плани організаційно-технологічних заходів, спрямованих на поліпшення
умов праці;

матеріали атестації робочих місць;

матеріали розслідування нещасних випадків на виробництві;

пропозиції комісії з охорони праці.

Важливе значення в системі планування має розробка розділу «охорона
праці» колективного договору підприємства.

Колективний договір (угода) є найважливішим документом у системі
нормативного регулювання взаємовідносин між власниками (уповноваженими
ними органами) і працівниками з першочергових соціальних питань, у тому
числі з питань охорони праці.

Це ствердження випливає з вимог законів України «Про охорону праці» та
«Про колективні договори і угоди», якими передбачено, що здійснення
комплексних заходів щодо організації безпечних і нешкідливих умов праці,
визначення обов’язків, а також реалізація трудящими своїх прав і
соціальних гарантій на охорону праці забезпечується насамперед за
допомогою колективного договору (угоди).

Висока оцінка значення колективного договору (угоди) у вирішенні
нагальних проблем охорони праці справедлива лише за умов, коли
відповідні двосторонні зобов’язання опрацьовані якісно, з урахуванням
усіх положень чинного законодавства. Тому особливу увагу слід звернути
на формування на належному рівні розділу «Охорона праці» колективного
договору (угоди).

Укладенню колективного договору (угоди), як відомо, повинні передувати
колективні переговори, які розпочинаються сторонами за три місяці до
закінчення терміну дії попередньої угоди. Цьому підготовчому періоду
необхідно приділити особливу увагу, забезпечивши збір і вивчення
пропозицій працівників, аналіз результатів атестації робочих місць,
стану виробничого травматизму, професійної і виробничо обумовленої
захворюваності, розробку найактуальніших заходів з поліпшення умов
праці.

Зобов’язання, що їх пропонується включити до колективного договору
(угоди) за підсумками переговорів, повинні бути всебічно обґрунтованими
і реальними, адже після схвалення та підписання документа вони стають
обов’язковою для виконання локальною нормою, що діє в межах підприємства
(галузі).

Визначаючи загальні принципи формування двосторонніх зобов’язань з
охорони праці, слід також наголосити на тому, що ці зобов’язання не
повинні суперечити законам та іншим нормативним актам України. Гарантії,
пільги та компенсації, що передбачені для трудящих чинним
законодавством, мають вважатися мінімальними, обов’язковими для
виконання за будь-яких умов. Разом з тим, за наявності на підприємстві
(в об’єднанні підприємств) певних економічних можливостей нормативні
пільги та компенсації можуть перевищуватися і застосовуватися у
значніших розмірах на підставі додаткових зобов’язань згідно з
колективним договором (угодою).

Наприклад, відповідно до статей 6, 9, 11, 12 Закону України «Про охорону
праці» може бути передбачено: надання працівникам додаткової відпустки
за несприятливі умови праці (понад розміри, визначені відомим Списком);
додаткового комплекту спецодягу понад встановлені Норми; обладнання
додаткових санітарно-побутових приміщень (саун, душових кабін тощо) в
тих виробництвах, де нормами це не передбачено; встановлення залежно від
конкретних умов праці додаткових оплачуваних перерв
санітарно-оздоровчого призначення чи скороченої тривалості робочого часу
тощо.

З метою раціональнішого викладення колективного договору, зменшення його
обсягів рекомендується не повторювати в ньому переліки професій і посад
працівників, яким відповідно до загальнодержавних нормативів надається
право на скорочений робочий день, додаткову відпустку у зв’язку з
важкими і шкідливими умовами праці, видається спецодяг, спецвзуття та
інші засоби індивідуального захисту тощо. Достатньо в текстовій частині
колдоговору обумовити зобов’язання адміністрації щодо додержання цих
нормативів у загальному плані, одночасно подбавши про те, щоб працівники
мали можливість ознайомитися з нормативними пільгами і компенсаціями та
з результатами атестації робочих місць (на підставі якої вони
призначаються) під час укладання трудового договору, організації
навчання (інструктажу) з питань охорони праці, або завдяки оснащенню
відповідними матеріалами та офіційними документами кабінетів, кутків,
стендів охорони праці у виробничих підрозділах тощо.

Проте обов’язковими слід вважати додатки до колективної угоди з тих
питань, які визначені трудовим колективом самостійно і є доповненням до
вимог чинного законодавства.

Колективний договір (угода) повинен обов’язково містити заходи захисту
прав і соціальних інтересів осіб, які потерпіли на виробництві від
нещасних випадків (профзахворювань), а також утриманців і членів сімей
загиблих. Ідеться про відшкодування завданої їм шкоди, оплату
одноразової допомоги, компенсацію витрат на придбання ліків, на
проходження додаткового платного лікування; про надання потерпілим
легшої роботи відповідно до медичного висновку із збереженням середнього
заробітку, організацію навчання, перекваліфікації та працевлаштування
інвалідів праці, надання цим інвалідам допомоги у вирішенні
соціально-побутових питань (якби навіть вони вже не працювали на
підприємстві за станом здоров’я) тощо.

Підприємствами накопичено певний досвід вирішення цих соціальних питань
за допомогою колективних договорів (угод), який безумовно повинен
використовуватися в подальшій роботі. Разом з тим, нововведення до
чинного законодавства, започатковані Законом України «Про охорону
праці», потребують правильного тлумачення і єдиних підходів до
організації виконання.

Насамперед це стосується одноразової допомоги постраждалим.

Як вимагає стаття 2 Закону, саме колективним договором (угодою, трудовим
договором) повинен встановлюватися розмір зазначеної допомоги. За
рішенням трудового колективу вона призначається будь-якому з потерпілих
на виробництві, включаючи й осіб, які одержали, наприклад, легкі травми,
що тягнуть за собою тимчасову непрацездатність. Законом забезпечується
особливий захист інтересів тих працівників, які були важко травмовані і
стали інвалідами, а також інтересів утриманців та членів сімей загиблих.
Для них встановлено мінімальний розмір одноразової допомоги, що
становить:

у разі смерті потерпілого — не менше п’ятирічного заробітку працівника
на його сім’ю, крім того, не менше річного заробітку на кожного
утриманця померлого, а також на дитину, яка народилася після його
смерті;

у разі стійкої втрати працездатності — не менше суми, визначеної з
розрахунку середньомісячного заробітку потерпілого за кожен процент
втрати ним професійної працездатності.

Отже, відповідні зобов’язання колективного договору (угоди, трудового
договору) можуть бути й більших розмірів. Проте вказана мінімальна
одноразова допомога повинна сплачуватися всім потерпілим на підприємстві
(в установі, організації), незалежно від форм власності, його
економічних можливостей і фінансового становища, якби навіть ішлося про
збільшення на відповідну суму заборгованості підприємства державі чи
іншим кредиторам, про виділення додаткових коштів державного бюджету
(для бюджетних організацій) тощо.

Законом передбачено можливість зменшення розміру одноразової допомоги
лише у випадках, коли виробнича травма сталася внаслідок невиконання
потерпілим вимог нормативних актів про охорону праці, тобто з повної або
часткової його вини. Щоб не допустити безпідставних звинувачень
потерпілого у нещасному випадку та порушення його прав на одноразову
допомогу, слід додержуватися передбачених законодавством вимог про те,
що:

— за умов явної помилки чи вини потерпілого розмір одноразової допомоги
не може бути зменшено більше як на половину тієї суми, яка належить
працівникові при відсутності порушень ним вимог охорони праці;

— наявність чи відсутність порушень з боку потерпілого, що призвели до
нещасного випадку, тобто наявність або відсутність його вини у цьому
випадку, встановлюється комісією з розслідування; однак порядок
зменшення розміру одноразової допомоги (встановлення ступеня вини
потерпілого) має визначатися трудовим колективом за поданням власника та
профспілкового комітету підприємства, установи, організації.

Трудовий колектив може ухвалювати окреме рішення з цього приводу, але
доцільніше визначити порядок зменшення розміру одноразової допомоги
безпосередньо в колективному договорі. З цією метою може бути
рекомендовано включення до колективного договору своєрідної шкали
розмірів даної допомоги в залежності від певних чинників, а саме:
важкості ушкодження здоров’я, складу сім’ї (наявності утриманців),
ступеня вини потерпілого тощо (табл. 8.2).

Таблиця 8.2

ШКАЛА РОЗМІРІВ ОДНОРАЗОВОЇ ДОПОМОГИ

Категорія потерпілих від нещасних випадків на виробництві
(профзахворювань) Розмір одноразової допомоги

на сім’ю додатково на кожного утриманця

1 2 3

1. З тимчасовою непрацездатністю:

— до 10 календарних днів включно

— від 10 календарних днів до 1 місяця включно

— від 1 місяця до 2 місяців включно

— від 2 місяців до 4 місяців

0,2 середньомісячного заробітку

0,5 середньомісячного заробітку

1,5 середньомісячного

заробітку

3 середньомісячні

заробітки

20% від суми у графі 2

20% від суми у графі 2

20% від суми у графі 2

2. Із стійкою втратою працездатності (без встановлення інвалідності)
Середньомісячний заробіток за кожен процент втрати професійної
працездатності 10% від суми у графі 2

3. Із стійкою втратою працездатності та визнанням потерпілого інвалідом
1,1 середньомісячного заробітку за кожен процент втрати професійної
працездатності 10% від суми у графі 2

4. Із смертельним наслідком П’ятирічний

заробіток

потерпілого Річний заробіток (на кожного утриманця потерпілого, а також
на його дитину, яка народилася після його смерті)

Зазначимо, що наведені у табл. 8.1 розміри одноразової допомоги можуть
використовуватися лише як приклад і не є обов’язковими. Адже лише
трудовому колективу надано право виходячи з економічних можливостей
встановлювати конкретні розміри одноразової допомоги (не нижче
передбачених Законом), визначати порядок її зменшення (в межах до 50
процентів, використовуючи аналіз причин виробничого травматизму за
довгостроковий період, результати обстежень стану охорони праці і
трудової дисципліни у виробничих підрозділах).

Якщо ушкодження здоров’я настало не лише з вини адміністрації
підприємства, а й внаслідок порушення потерпілим вимог нормативних актів
про охорону праці, зазначена у табл. 8.2 сума підлягає зменшенню в таких
розмірах (табл. 8.3).

Таблиця 8.3

РОЗМІР ЗМЕНШЕННЯ ОДНОРАЗОВОЇ ДОПОМОГИ

Порушення з боку потерпілого, які були однією з причин нещасного випадку
Розмір зменшення одноразової допомоги

Виконання роботи у нетверезому стані, якщо цей стан було визначено
причиною нещасного випадку і якщо сп’яніння потерпілого не було
обумовлено застосовуваними у виробництві технічними спиртами,
ароматичними, наркотичними та іншими речовинами 50%

Неодноразове свідоме порушення вимог нормативних актів про охорону
праці, за яке раніше накладалося дисциплінарне стягнення, вилучався
талон попереджень або документально засвідчувалось офіційне попередження
50%

Первинне свідоме порушення вимог безпеки при обслуговуванні об’єктів і
виконанні робіт підвищеної небезпеки 40%

Первинне свідоме порушення правил поводження з машинами, механізмами,
устаткуванням, виконання технологічних процесів і робіт, що не є
об’єктами підвищеної небезпеки 30%

Невикористання наданих засобів індивідуального захисту, передбачених
правилами безпеки, якщо це порушення було:

первинним

повторним

20%

40%

Примітка: порушення потерпілим вимог нормативних актів про охорону
праці, з якими він не був обізнаний внаслідок несвоєчасного або
неякісного проведення навчання та інструктажу, незабезпечення
необхідними нормативними документами, не є підставою для зменшення йому
розміру одноразової допомоги або відшкодування шкоди.

Трудовий колектив за необхідності визначає механізм застосування
положень колективного договору про одноразову допомогу в кожному
конкретному випадку ушкодження здоров’я працівника. Він має право,
наприклад, доручити комісії з питань охорони праці підприємства (де вона
створена відповідно до статті 26 Закону) або групі фахівців чи
відповідній комісії профспілкового комітету підготовку свого висновку
про розмір одноразової допомоги потерпілому від конкретного нещасного
випадку (профзахворювання), якщо адміністрація не в змозі безпосередньо
застосувати положення колективного договору.

Однак слід зауважити, що компетенцією такої комісії (групи фахівців) не
є розгляд спорів, які виникли між адміністрацією і потерпілим з приводу
призначення одноразової допомоги та її розмірів. Такі конфлікти повинні
розв’язуватися в загальному порядку розгляду трудових спорів, тобто
через КТС і народний суд.

У колективному договорі (угоді) повинні міститися зобов’язання власника
про відшкодування потерпілому моральної шкоди, які відповідали б вимогам
законодавства. Відсутність практики застосування цієї нової норми
створює певні труднощі щодо реалізації зазначених вимог на місцях. Однак
це не повинно призводити до порушення прав працівника на одержання
певної компенсації за моральну шкоду у випадках, коли під впливом
небезпечних або шкідливих виробничих факторів порушилися його нормальні
життєві зв’язки, він не в змозі повністю реалізувати свої звички і
бажання, погіршилися його відносини з оточуючими людьми та потрібні
додаткові зусилля працівника для організації подальшого свого життя.

Певний механізм відшкодування моральної шкоди визначено «Правилами
відшкодування власником підприємства, установи, організації чи
уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням
здоров’я, пов’язаним з виконанням ним трудових обов’язків»,
затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 23.06.93 № 472.
Головним засобом розв’язання цього питання слід вважати домовленість
сторін (за участю профспілкової організації). Якщо ж згоди між
працівником і власником досягти не вдалося, спір про відшкодування
моральної шкоди розглядається народним судом.

Відповідно до статті 22 закону одним з найважливіших підрозділів
колективного договору повинні бути комплексні інженерно-технічні заходи
з досягнення нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого
середовища, піднесення існуючого рівня охорони праці.

Ці заходи бажано формувати у вигляді спеціального додатку до
колективного договору, а загальну суму коштів, що асигнуються з фонду
охорони праці підприємства на їх виконання, обумовлювати також у
текстовій частині договору.

Особливе місце і значимість цих заходів серед зобов’язань колдоговору
обумовлюються тим, що завдяки їм в умовах діючого виробництва
досягається відчутний прогрес у забезпеченні охорони праці, робочі місця
доводяться до нормативних вимог, умови праці наближаються до комфортних.
Невипадково стаття 21 закону вимагає використовувати кошти фонду охорони
праці лише на зазначені цілі та звільняє ці кошти від оподаткування.

Тож при формуванні заходів з охорони праці колективного договору дуже
важливо пильнувати, щоб цільові кошти надсилалися за призначенням і не
використовувалися, наприклад, на ремонти покрівель, підлог, устаткування
та інші роботи з підтримання основних фондів (включаючи
інженерно-технічні засоби безпеки) у належному технічному стані. Всі
вони повинні фінансуватися з інших фондів (джерел).

Недоцільно змішувати і дублювати заходи колективної угоди з планом
економічного і соціального розвитку підприємства, планами
організаційно-технічних, технологічних та інших заходів, які спрямовані
на підвищення ефективності, пошук резервів виробництва та є програмою
дій адміністрації у зазначеному напрямку.

Під час виконання виробничих завдань впроваджується нова техніка,
прогресивніша технологія, засоби механізації та автоматизації,
здійснюються інші заходи, що одночасно з підвищенням ефективності
виробництва та продуктивності праці поліпшують умови та безпеку на
виробництві (інакше й бути не може). Проте переписувати ці заходи до
колективного договору як цільові з охорони праці (з фінансуванням за
рахунок спеціального фонду) буде неправильно. Взаємозв’язок таких
заходів з колективним договором може бути лише в тому, що власник
покладає на себе обов’язок досягти кінцевого результату завдяки цим
заходам, наприклад: зниження до нормативних вимог рівня запиленості,
загазованості повітря робочої зони, усунення шкідливих виробничих
чинників у конкретному виробництві, вивільнення працівників від важких
робіт, нічних змін тощо.

У відповідності до спільних рекомендацій державних органів і профспілок
виділяються заходи, що можуть вважатися цільовими і виконуватися за
рахунок фонду охорони праці:

розробка, виготовлення та встановлення нових, ефективніших
інженерно-технічних засобів охорони праці (огороджень, засобів
сигналізації, контролю, запобіжних пристроїв тощо);

реконструкція системи природного та штучного освітлення з метою
досягнення нормативних вимог щодо освітленості робочих місць діючого
виробництва;

розробка, виготовлення і монтаж нових, реконструкція наявних
вентиляційних систем та пристроїв, установок для кондиціонування повітря
в приміщеннях діючого виробництва, а також у кабінах управління
металургійним устаткуванням, мостовими кранами ливарних цехів тощо;

здійснення конструктивних рішень та заходів, що забезпечують на діючому
устаткуванні виключення або зниження до регламентованих рівнів шуму,
вібрації, шкідливих випромінювань та інших факторів;

впровадження устаткування та пристроїв, які забезпечують застосування
безпечної напруги до 12 В — у приміщеннях особливо небезпечних та до
42 В — у приміщеннях з підвищеною небезпекою враження електричним
струмом;

введення в електроустаткування пристроїв для контролю стану ізоляції та
засобів сигналізації або відключення електричного живлення у випадках
пошкодження цієї ізоляції;

застосування сигнальних кольорів та знаків безпеки відповідно до правил
і стандартів безпеки праці;

обладнання спеціальних механізмів та пристроїв, що забезпечують зручне
та безпечне виконання робіт на висоті, наприклад, з ремонту, скління
вікон та ліхтарів, очищення скла, обслуговування освітлювальної арматури
тощо;

заходи з усунення безпосереднього контакту працівників із шкідливими
речовинами та матеріалами, виводу людей з небезпечних зон (наприклад,
шляхом запровадження засобів механізації, дистанційного управління,
надійнішої герметизації устаткування тощо);

реконструкція у діючих виробництвах систем опалення з метою доведення
температурного режиму до встановлених нормативів;

впровадження більш безпечних і нешкідливих засобів транспортування
різних вантажів, сировини та матеріалів на заміну ручним трудомістким
операціям (наприклад, пневмотранспорту для сипучих, пилових матеріалів,
трубопровідних систем для перепомповування кислот, лугів до місць їх
застосування тощо);

виготовлення спеціальних майданчиків, сходів та інших засобів для
безпечного виконання робіт з ручного зачалювання контейнерів та інших
пакетових вантажів, відкривання люків залізничних напіввагонів,
обслуговування запорної арматури, розташованої на висоті тощо;

заходи з розширення, реконструкції санітарно-побутових приміщень з метою
доведення забезпеченості ними працюючих до чинних норм, додаткове
обладнання цих приміщень сучасним інвентарем і пристроями тощо.

Розглядаючи всі ці заходи, слід чітко уявити кінцеву мету конкретної
роботи і погоджуватися з включенням до колективного договору та
фінансуванням її з фонду охорони праці лише тоді, коли робота дозволяє в
умовах діючого виробництва досягти більш високого рівня охорони праці
відносно теперішнього (досягнутого раніше).

Зобов’язання колективного договору (угоди) певною мірою повинні
відповідати принципам економічного стимулювання та матеріальної
відповідальності за стан охорони праці.

Це означає, з одного боку, що підприємство повинно бути готовим
відшкодувати всі збитки від незабезпечення нормативних умов праці, від
аварій та нещасних випадків (профзахворювань).

Конкретні ж посадові особи та працівники, з вини яких це сталося,
повинні знати, що за колективним договором (угодою) та відповідно до
чинного законодавства вони зобов’язані відшкодувати підприємству певну
частину завданих збитків.

З іншого боку, економічний механізм управління охороною праці має
передбачати систему заохочень для тих працівників, які сумлінно
виконують законодавчі та інші нормативні акти з цих питань, не
допускають порушень вимог особистої та колективної безпеки, беруть
активну участь та виявляють ініціативу в здійсненні заходів з підвищення
рівня охорони праці на підприємстві. Оплата праці, премії (в тому числі
встановлення спеціального виду преміювання), винагороди за виконану
конкретну роботу, винахідництво та раціоналізаторські пропозиції з
питань охорони праці, моральні заохочення — все повинно
використовуватися для того, щоб належним чином оцінити особистий внесок
працівника. І саме колективна угода, як свідчить стаття 29 Закону «Про
охорону праці», має встановлювати будь-які види заохочень за сумлінне
ставлення до виконання завдань охорони праці.

Зобов’язання колективного договору (угоди) є двосторонніми, тому цей
документ має містити не лише вимоги власника (адміністрації
підприємства), а й зобов’язання працівників щодо безумовного виконання
кожним норм, правил, стандартів та інструкцій з охорони праці,
додержання встановлених вимог поводження з машинами, механізмами,
інструментом та пристроями, обов’язкового користування засобами
колективного та індивідуального захисту тощо. Кожен працівник
підприємства зобов’язаний виконувати положення колективної угоди з тих
питань охорони праці, які його стосуються.

Законом «Про охорону праці» передбачено, що за допомогою колективної
угоди необхідно вирішувати й низку інших важливих питань соціального
характеру, а саме:

встановлювати розмір вихідної допомоги (але не менше тримісячного
заробітку) працівникові, який змушений розірвати трудовий договір з
причин невиконання власником вимог законодавства та зобов’язань
колективної угоди з охорони праці;

визначати умови здійснення грошової компенсації на придбання
лікувально-профілактичного харчування, молока чи рівноцінних йому
продуктів, якщо робота працівників має роз’їзний характер;

встановлювати строк вивільнення від основної роботи уповноваженого
трудового колективу з питань охорони праці (зі збереженням середнього
заробітку) для можливості виконання ним своїх громадських обов’язків та
проходження навчання з охорони праці.

Виходячи з Типового положення про комісію з питань охорони праці
підприємства, колективна угода може також визначати з тією ж метою
термін вивільнення від основної роботи членів згаданої комісії.

Залежно від характеру виробництва, складу трудового колективу, специфіки
галузі в колективному договорі (угоді), визначаються зобов’язання щодо
організації безпечних і нешкідливих умов праці інвалідів, неповнолітніх,
пенсіонерів, осіб, які тимчасово залучаються до виконання громадських
робіт за угодами з центрами зайнятості населення тощо.

Враховуючи, що найголовнішою проблемою суспільства є поліпшення
становища жінок, необхідно приділяти особливу увагу зобов’язанням щодо
поліпшення умов їхньої праці, санітарно-побутового та медичного
обслуговування, вивільнення від важких, шкідливих робіт та нічних змін.

Важливо, щоб усі ці заходи мали економічну основу та інженерно-технічне
забезпечення, щоб скорочення праці жінок на важких, шкідливих, нічних
роботах проводилося не примусово, адміністративними методами, а з
урахуванням інтересів трудівниць, шляхом матеріального стимулювання,
впровадження додаткових пільг за рахунок підприємства (скажімо, надання
жінці легшої роботи зі збереженням середнього заробітку за попередньою
роботою; призначення жінці передпенсійного віку щомісячної грошової
допомоги в розмірі, не меншому від державної пенсії на період, що
залишився до пенсії тощо).

До трудових договорів забороняється включати умови, що погіршують
порівняно з чинним законодавством, колективною угодою становище
працівників.

Додатком до колективного договору є план «Комплексних
інженерно-технічних заходів з досягнення встановлених нормативів
безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, підвищення існуючого
рівня охорони праці, попередження виробничого травматизму, професійних
захворювань і аварій». Загальну суму коштів з фонду охорони праці
підприємства, що асигнується на їх виконання, обумовлюють у тексті
угоди. Ці кошти є цільовими і можуть використовуватися на цільові заходи
та засоби.

У відповідності з Законом «Про охорону праці» наказом Державного
комітету України по нагляду за охороною праці від 31 березня 1994 р.
№ 27 затверджено єдину систему показників обліку умов і безпеки праці —
Форму № 1-ПВ (умови праці) (див. додаток).

Форма № 1-ПВ включає розділи:

1. Стан умов праці:

— чисельність усіх працівників облікового складу, з них зайнятих в
умовах, що не відповідають санітарно-гігієнічним нормам;

— чисельність працівників, які працюють у нічну зміну;

— працюють на роботах, заборонених чинними нормативними актами про
охорону праці.

2. Пільги та компенсації за роботу у шкідливих умовах:

— чисельність працівників, яким за роботу в шкідливих умовах
встановлено: додаткові відпустки; безкоштовне лікувально-профілактичне
харчування; підвищені тарифні ставки; доплати за умови та інтенсивність
праці;

— чисельність працівників, які мають право на пенсію на пільгових
умовах.

Література

Безопасность. Учебное пособие. — М., 1995.

Бурдіян Г., Дерев’янко В., Кривульченко А. Навколишнє середовище та його
охорона. — К., 1993.

Безопасность жизнедеятельности. Учебное пособие / Под ред.
Э. А. Арустамова. — М.: Маркетинг, 1999.

Васильчук М. В., Вінокурова Л. Е., Тесленко М. Я. Основи охорони праці.
— К.: Просвіта, 1997.

Денисенко Г. Ф. Охрана труда. — М.: Высшая школа, 1985.

Жидецький В. Ц., Джигирей В. С., Мельников О. В. Основи охорони праці. —
Львів: Афіша, 1999.

Керб Л. П. Производственная санитария и охрана труда. — К., 1985.

Количественные оценки тяжести труда. Межотраслевые методические
рекомендации. — М.: Экономика, 1988.

Крушельницька Я. В. Фізіологія і психологія праці. — К., 2000.

PAGE

Похожие записи