.

Охорона грунтів. Забруднення вод світового океану. Забруднення атмосфери (контрольна робота)

Язык: украинский
Формат: контрольна
Тип документа: Word Doc
216 2954
Скачать документ

Контрольна робота

Охорона грунтів. Забруднення вод світового океану. Забруднення
атмосфери

План

1. ОХОРОНА ГРУНТІВ

2. Забруднення вод Світового океану.

3. Забруднення атмосфери

1. ОХОРОНА ГРУНТІВ

Грунт — основний компонент наземних екосистем, що утворився протягом
геологічних епох в результаті постійної взаємодії біотичних і абіотичних
факторів. Як складний біоорганомінеральний комплекс грунти є природною
основою функціонування екологічних систем біосфери.

Важливою властивістю грунтів є їх родючість. Завдяки їй грунти є
основним засобом виробництва в сільському та лісовому господарствах,
головним джерелом сільськогосподарських продуктів та інших рослинних
ресурсів, основою забезпечення добробуту населення. Тому охорона
грунтів, раціональне використання, збереження та підвищення їх родючості
— неодмінна умова дальшого економічного прогресу суспільства.

Охорона грунтів стає нині особливо актуальною в зв’язку із зростаючим
приростом населення Землі та продовольчою проблемою, яка для багатьох
країн і, насамперед для країн Азії, Африки та Південної Америки, що
економічно розвиваються, є досить гострою.

Світові продовольчі ресурси складаються з рослинних продуктів, продуктів
тваринництва і біологічних запасів морів. Збільшення продуктів перших
двох груп можливе лише при раціональному землекористуванні.

Тим часом людство використовує для сільського господарства лише 1,43
млрд. га орних земель, що становить близько 10,4% суші, або 2,95% всієї
поверхні земної кулі. Нагадаємо, що пустині (гарячі і холодні) займають
45% суші. За агрикультурний період втрати земельних ресурсів внаслідок
ерозії, засолення, будівництва міст і населених пунктів, доріг і
промислових комплексів досягли в світі величезних розмірів — до 2 млрд.
га, тобто вони набагато перевищують сучасну орну площу планети. Зараз
щороку з обороту випадає 5—7 млн. га різних земельних угідь. Тому
охорона грунтів — основна народногосподарська проблема для всіх країн
світу.

Основоположником вчення про грунти є відомий російський учений В. В.
Докучаев. Він сформулював основні закони ґрунтоутворення, встановив
географічні закономірності поширення грунтів. Створив науку про
раціональне використання грунтів для потреб землеробства. (“Головними
факторами ґрунтоутворення є материнська порода, кліматичні умови,
рослинні і тваринні організми, рельєф і вік країни та господарська
діяльність людини.

Материнська, або грунтоутворююча порода, входить до складу грунту як
його мінеральна частина, впливаючи тим самим на процес ґрунтоутворення,
на наявність поживних речовин, на фізичні й хімічні властивості грунтів.
На багатих на зольні речовини материнських породах — продуктах
звітрювання доломітів, діабазів, глинистих сланців, вапняків —
формуються родючі грунти, на пісковиках, кремнистих породах — грунти,
бідні на поживні речовини.

Клімат впливає на процес ґрунтоутворення дією температури і вологи.
Температура діє на фізичні, хімічні, біохімічні і біологічні процеси
грунтів. Вона зумовлює також фізичне звітрювання материнських порід,
впливає на режим випаровування вологи з грунту.

Опади впливають на грунт як механічно, так і хімічно. Вони руйнують
структуру грунту, вимивають з грунту органічні та інші поживні речовини,
зумовлюють процес опідзолення. Підземна волога також впливає на процес
ґрунтоутворення. Високий рівень ґрунтових вод спричиняє утворення
горизонту, несприятливого за своїми фізико-хімічними та біологічними
особливостями для росту рослин.

Рослини і тварини внаслідок активного біологічного впливу є
найважливішим фактором ґрунтоутворення. В цьому процесі беруть участь як
вищі, так і нижчі рослини й тварини — бактерії, водорості, гриби, дощові
черви та інші представники ґрунтової флори і фауни. На процес
ґрунтоутворення впливають органічні рештки рослин, за рахунок яких
утворюється гумусовий — найбільш родючий шар ґрунтового профілю,
діяльність кореневих систем. Останні спричиняють біологічне вивітрювання
материнських порід і є важливим фактором, що впливає на структуру
грунту. За допомогою рослинного покриву можна поліпшувати фізико-хімічні
властивості грунтів, впливати на їхню родючість.

Рельєф місцевості впливає на процес ґрунтоутворення дією експозиції та
висоти над рівнем моря. На схилах звичайно формуються менш потужні
грунти, ніж у підніжжі гір. Характер рельєфу впливає на поверхневий
геохімічний стік. Так, на крутих схилах грунт змивається інтенсивніше,
ніж на рівнинах.

Важливим фактором ґрунтоутворення є вік країни. Багато тисячоліть минуло
відтоді, як утворилися основні типи грунтів, адже процес ґрунтоутворення
в природі відбувається надзвичайно повільно.

Ґрунтознавці встановили, що при доброму рослинному покриві й за
сприятливих кліматичних умов для утворення шару грунту завтовшки 2—З см
у різних кліматичних зонах потрібно від 200 до 700 років. На твердих
материнських породах процес ґрунтоутворення відбувається повільніше, ніж
на таких, що швидко вивітрюються.

На процес ґрунтоутворення значною мірою впливає господарська діяльність
людини. Цей вплив може бути як безпосередній — спосіб обробітку грунту,
меліоративні заходи, збирання лісової підстилки тощо, так і побічний,
наприклад вирубування лісів на крутосхилах, що веде до ерозії,
безсистемне випасання худоби, вогнева система землеробства тощо.
Господарська діяльність людини має спрямовуватися на раціональне
використання земель, підтримання й збільшення їхньої продуктивності.

При всіх способах землекористування найбільшої шкоди сільському
господарству завдає ерозія грунтів. Неправильне землекористування
посилює дію еродуючи факторів. Ерозія грунтів відбувається на всіх
континентах світу.

Залежно від характеру й тривалості процесів руйнування верхніх шарів
грунту та материнської породи розрізняють геологічну ерозію і ерозію
прискорену. Остання часто посилюється в зв’язку з господарською
діяльністю людини.

Геологічна ерозія — це природний процес, який відбувається протягом
геологічних епох і завдяки якому сформувався сучасний характер земної
поверхні. Головні фактори, що зумовлюють геологічну ерозію — опади,
вітер, крутизна схилу, температурні коливання, фізичні властивості
порід, часткове підняття земної кори і землетруси. В наших широтах ця
ерозія не є небезпечною для сільського чи лісового господарства, бо
швидкість процесу руйнування грунту дорівнює швидкості процесу
ґрунтоутворення. Більш небезпечний цей вид ерозії в пустинях, де
відсутній рослинний покрив, і ніщо не може перешкодити вітру, який
зносить верхні шари грунту.

Шкоди народному господарству завдає водна та вітрова ерозія.

Водна ерозія буває внаслідок змивання й вимивання частин грунту опадами,
талими та проточними водами. Вона залежить від кількості й інтенсивності
опадів, рельєфу, властивостей грунту, рослинного покриву.

Небезпека водної ерозії полягає не лише в зниженні родючості орного
горизонту, а й замулюванні річок, ставків, водойм, заплавних земель. Цей
вид ерозії поширений на схилах, переважно розораних, і найбільш
небезпечний у гірських ландшафтах, в яких знищений лісовий покрив.

Дуже небезпечна яружна ерозія. Ліквідувати її можна лише залісненням та
будівництвом спеціальних гідротехнічних споруд. Значних успіхів у
боротьбі з яружною ерозією досягла Ржищівська гідролісомеліоративна
станція в Київській області, яка застосувала комплекс агротехнічних,
гідротехнічних і лісомеліоративних заходів: захисні лісонасадження,
спорудження водорегулюючих і водозатримуючих валів, донних загат.
Завдяки застосуванню науково обгрунтованої системи захисних заходів
вдалося припинити дальше розмивання багатьох ярів і зберегти таким чином
великі площі орних земель.

При річковій ерозії внаслідок швидкої течії води зноситься грунт з дна
річок і незакріплених берегів. Щоб запобігти цьому, треба оберігати
лісові насадження в прирусловій смузі, закріплювати береги за допомогою
спеціальних гідротехнічних прийомів.

Захисна роль лісів, особливо на гірських схилах, винятково важлива, її
не можна замінити ніякими гідротехнічними спорудами.

Отже, збереження грунту, рослинного покриву й вологи тісно зв’язані між
собою. Рослинність переводить поверхневий стік вологи у
внутрішньогрунтовий і тим самим сприяє кращому збереженню й використанню
вологи, нормалізує гідрологічний режим водних артерій, перешкоджає
виникненню ерозійних процесів. У районах з малопорушеним рослинним
покривом руйнівна дія водної ерозії незначна.

Вітрова ерозія поширена там, де немає перешкод сильним вітрам, і де
відсутній природний рослинний покрив, що захищає поверхневі шари грунту,
розораного на великих площах. Локальна вітрова ерозія спостерігається і
на безструктурних піщаних грунтах. Особливо небезпечні піски біля озер
та на узбережжях морів, де часто дмуть сильні вітри.

Причиною вітрової ерозії, крім несприятливих кліматичних умов, є
руйнування зернистої структури грунту внаслідок неправильного обробітку
та відсутності надійного його захисту. Надмірне випасання худоби в
посушливих степах, яке призводить до знищення дернини, теж може
спричинити вітрову ерозію.

Залежно від швидкості вітер видуває різної величини дрібнозем (іноді
діаметром до 1 мм) і переносить його на значну відстань. При інтенсивній
вітровій ерозії виникають так звані чорні бурі, під час яких у повітря
піднімаються мільйони тонн грунту. Чорні бурі катастрофічне знижують
родючість грунту не тільки в тих місцях, де вони виникають, а й завдають
шкоди сільському господарству в тих районах, де відкладаються пилові
маси.

На Україні найбільш небезпечні щодо виникнення вітрової ерозії степові
та деякі лісостепові райони. Причини цих ерозійних процесів не лише в
несприятливих ПОРОДНИХ умовах, а й у знищенні в минулому
грунто-закріплюючої рослинності, руйнуванні структури грунтів, зменшенні
загальної лісистості.

Крім водної та вітрової ерозії, іноді на схилах різної крутості
спостерігається спливна ерозія. Ґрунтовий покрив перенасичений
ґрунтовими або талими водами, може поступово або й раптово спливати,
внаслідок чого зносяться його родючі шари. Пізніше це може призвести до
яружної ерозії.

Останнім часом у деяких районах зрошування спостерігається іригаційна
ерозія від зрошування грунту напуском води й, зокрема, від його
дощування. Неправильне зрошування може призвести до засолювання грунтів.
Грунтові води піднімаються до поверхні. Після випаровування води
розчинні солі, що містяться в ній, залишаються в приповерхневих шарах,
що зумовлює їх засолення. Щоб запобігти цим явищам, треба проводити
хімічний аналіз вод і відповідно визначати спосіб зрошування.

Завдання охорони грунтів полягають у втіленні в життя науково
обгрунтованої системи організаційно-господарських, агротехнічних
лісомеліоративних та гідротехнічних заходів, спрямованих на раціональне
використання земельних ресурсів, збереження й підвищення родючості
грунтів, відтворення їхньої продуктивності з метою найкращого
використання всіх біологічних можливостей наземних екосистем.
Ефективність цих заходів залежить від глибини якісних змін у ґрунтовому
покриві, викликаних стихійним або антропічним впливом, а також від
фізико-географічних і насамперед грунтово-кліматичних умов.

Організаційно-господарські заходи передбачають вирощування на
крутосхилах лісів, які їх надійно захищають, або садів. Вздовж водних
артерій виділяються спеціальні захисні ліси водорегулюючого значення. На
схилах з малопотужним грунтом, що легко руйнується, не можна вирощувати
просапні культури, не допускається випас худоби на легких, слабко
закріплених дерниною грунтах.

Агротехнічні заходи визначаються видом ерозії грунтів і типом ландшафту.
Так, на землях, які зазнають водної ерозії, оранку, сівбу, культивацію
грунту проводять поперек схилу. Така оранка зменшує в 3—4 і більше раз
поверхневий стік.

Ефективним способом боротьби з водною ерозією є розміщення борозен і
рядів рослин під прямим кутом до поверхневого стоку. З цією метою в
умовах слабо-розсіченого рельєфу застосовують контурний обробіток
грунту. Добрі протиерозійні результати дають ґрунтозахисні сівозміни,
розміщення сільськогосподарських культур смугами, поперек схилу,
залуження грунтів на схилах. Дуже еродовані землі треба переводити з
орних на луки.

У районах поширення вітрової ерозії застосовують ґрунтозахисні
сівозміни, розміщують смугами посіви й пари, висівають буферні смуги з
багаторічних трав, проводять снігозатримання, безвідвальний обробіток
грунту із залишенням стерні на поверхні полів, залуження еродованих
земель. Істотне значення для боротьби з вітровою ерозією має поліпшення
структури грунту.

Для боротьби з водною або вітровою ерозіями з успіхом застосовують
мульчування грунтів. Матеріалом для мульчі може бути стерня, післяжнивні
та післязбиральні рештки, стружка, тирса, спеціальний папір, пластмасова
плівка тощо.

Для охорони грунтів від вітрової ерозії останнім часом застосовують і
хімічні методи, які полягають у захисті поверхневого шару спеціальними
хімічними речовинами.

У гірських районах протиерозійні заходи полягають у терасуванні схилів,
їх залуженні (в посушливих районах), будівництві протисельових споруд,
регулюванні випасання худоби. Особливе значення має збереження лісових
фітоценозів, вирощування мішаних насаджень, практикування вибіркових і
насіннєво-лісосічних рубок лісу.

Агролісомеліоративні заходи мають важливе значення для поліпшення
мікрокліматичних умов, снігозатримання та боротьби з вітровою ерозією.
На

роль полезахисного лісорозведення в боротьбі із засухою та ерозійними
процесами вказував ще В. В. Докучаев. За радянський період у країні
створено систему полезахисних лісових смуг, яка захищає посіви від
суховіїв і чорних бур, поліпшує водний режим грунтів і запобігає ерозії.
Урожайність зернових на захищених смугами полях підвищується на 2—З
ц/га.

Щоб зменшити руйнівну дію зливових і талих вод на полях, що прилягають
до балок і ярів, створюють прибалкові і прияружні лісові смуги. Яружні
системи заліснюються кущовими породами, які своїм корінням захищають
грунт від дальшого розмивання.

Гідротехнічні споруди для боротьби з ерозією грунтів застосовують у тих
випадках, коли інші заходи не дають належного ефекту. Вони створюються в
комплексі з протиерозійними насадженнями. Для перехоплення зливових вод
споруджуються спеціальні колектори, які відводять поверхневий стік. У
руслах річок, де швидка течія води руйнує береги, використовують
берегозакріплюючі бетонні плити, блоки тощо.

Забруднення вод Світового океану.

D F P ? ‚ ? ? ¤ ? ? ?

1/4

F ‚ ? 1/4

Hпоглинаючи увесь кисень з води. Це викликає загибель донних організмів.

До найбільш шкідливих забруднювачів Світового океану належать нафта й
нафтопродукти, їх щорічно потрапляє сюди 5— 10 млн т, головним чином в
результаті втрат при добуванні нафти з морських родовищ, аварій
танкерів, берегового стоку тощо. Так, внаслідок аварії танкера «Екссон
валдіз», що стався в 1990 р. поблизу Аляски, в море потрапило 40 тис. т
нафти. Величезні нафтові плями були рознесені морськими течіями й вітром
далеко від місця аварії, забруднивши значні ділянки узбережжя,
спричинивши загибель тисяч тюленів, морських птахів, риби тощо. А в 1991
р. внаслідок війни між Кувейтом та Іраком (відомої як операція «Буря в
пустелі») нафта з підірваних танкерів і нафтопроводів вкрила 1550 км
поверхні Перської затоки і 450 км берегової смуги, де загинула велика
кількість морських черепах, дюгонів, птахів, крабів та інших тварин.

Нафтова плівка на поверхні моря пригнічує життєдіяльність морського
фітопланктону, що є одним із головних постачальників кисню в земну
атмосферу, порушує тепло- і вологообмін між океаном і атмосферою, губить
мальків риб і інших морських організмів.

Моря й океани забруднюються також твердими відходами — промисловими й
побутовими, їх в Світовому океані накопичилось вже понад 20 млн т.
Більшість із них містять сполуки важких металів та інші шкідливі
речовини, що згубно діють на морську фауну й флору. В Світовий океан
потрапила велика кількість радіоактивних речовин внаслідок випробувань
атомної зброї, роботи атомних реакторів військових підводних човнів і
криголамів, скидання контейнерів з відходами атомних електростанцій
тощо. Загальна кількість радіоактивності, принесеною людиною в Світовий
океан, становить 1,5-109 Кі, в той час як під час чорнобильської аварії
в атмосферу було викинуто 5-107Кі, тобто в 30 раз менше.

Найбільше забруднення Світового океану відбувається в його мілководній
прибережній зоні. Шельф океану — це райони, де більшість морських
організмів проводить значну частину свого життя; до того ж саме тут
мільйони рибалок заробляють собі на життя, а ще більша кількість людей
відпочиває.

Проблема захисту Світового океану нині стала однією з найактуальніших,
вона стосується всіх країн, навіть тих, що не мають безпосереднього
виходу до океану. З огляду на це ООН розроблено й прийнято кілька
важливих угод, що регулюють судноплавство, рибальство, добування
корисних копалин із морських родовищ тощо. Найбільш відомою з них є
угода, підписана більшістю країн світу в 1982 p., що дістала назву
«Хартія морів».

Вирішення проблеми покращання екологічного стану біосфери потребує
нового підходу до тваринного світу — фауни. Біомаса тварин становить
лише 2 % усього живого на нашій планеті, але через високий рівень
енергетичних процесів, величезну різноманітність і високу рухливість
роль фауни в біосфері дуже велика.

Нині налічується близько 2 млн видів тварин (рослин — у п’ять разів
менше). Найбільш численною групою є безхребетні. Цікаво, що в 1 га
грунтів лісу середніх широт живе до 2,5 млн особин дощового черв’яка, до
6 млн комах, 1млн молюсків (загальна їх біомаса — близько 1 т). На нашій
планеті на кожну людину одних лише комарів і мух припадає не менше 200
млн. У тайзі є райони, де на кожному гектарі живе до 5 кг комарів.

Відомі гігантські зграї сарани в Африці, які налічують мільярди особин.
Біомаса диких копитних і гризунів у саванах і степах може досягати
250—400 кг на 1 га, раніше їх було ще більше.

Найважливішу роль у біосфері відіграє найчисленніший і
найрізноманітніший клас тварин — комахи. Вони виконують функції
опилення, є поживою для птахів, звірів, амфібій, рептилій, беруть участь
у формуванні грунтів, розкладанні тваринних решток і екскрементів,
впливають на склад повітря, вод і грунтів. Наприклад, терміти під час
переробки клітковини виділяють у атмосферу 165 млн т метану на рік
(майже половину всього, що надходить у біосферу), 55 млрд т СО2.

Безхребетні становлять до 95—99 % біомаси тварин на Землі; їх значення в
біосфері величезне, особливо в кругообігу речовин і трансформації
енергії.

З давніх-давен тварини були для людей не лише основним продуктом
харчування, з їх шкіри виготовляли одяг, з кісток — знаряддя праці,
«будівельні матеріали», а також технічну, лікарську сировину, прикраси.
За рахунок тварин (морських) утворювалися в минулому й формуються нині
величезні товщі вапняків, крейди, діатомітів, кремнистих відкладів,
фосфоритів та інших осадочних порід на дні океанів і морів. А коралові
рифи (Великий Бар’єрний риф поблизу Австралії) за своїми розмірами
перевищують Велику китайську стіну.

Величезною є роль тварин в утворенні й житті грунтів (в першу чергу –
червів), житті рослин.

Тварини активно формують мікрорельєф (кротовини), рельєф, ландшафти
(наприклад, «бобровий», «термітний» і «кораловий» ландшафти).

Руйнування людиною місць мешкання тварин (біотопів), як і рослин, стає
надто небезпечним. Сьогодні під загрозою знищення знаходиться вже
близько 600 видів птахів і 120 видів ссавців, багато риб, земноводних,
молюсків, комах.

А за останні тисячі років на Землі зникло понад 100 видів звірів, 140
видів птахів. У всіх куточках Землі на всіх континентах нині
загострюється проблема знищення місць існування тварин. Найактуальнішою
вона є для вологих тропічних лісів, але вже відомо багато районів в
інших зонах, які за станом тваринного світу можна назвати районами
екологічного лиха. Це Калмицькі степи, де ареал сайгаків — рідкісних і
цінних тварин, сучасників маму-та, скоротився за останні 30 років у
шість разів. Нині вони тисячами гинуть у каналах зрошення, на колючих
дротах огорож, трубах нафтопроводів, що тягнуться на сотні кілометрів.

Скорочуються ареали слонів і носорогів у Індії та Африці. Великої шкоди
тваринам завдають не лише антропогенні забруднення та пожежі, але й
бурхлива активність браконьєрів (за останні роки ціна на слонові бивні
зросла в десять разів, на ріг носорога — в 21 раз), які за рік вбивають
від 65 до 75 тис. слонів (Танзанія, Кенія, Замбія, Заїр, Конго, Судан).

Є великі регіони Світового океану, де останнім часом через деградацію
середовища й хижацький вилов риби майже повністю зникли 25 видів
найбільш цінних промислових риб, де щорічно винищують до 250 тис. особин
дельфінів, сотні тисяч акул, а кити давно знаходяться під загрозою
вимирання.

Річки й річечки Тюмені забруднені нафтою так, що вся риба давно вимерла.
Азовське море, колись найбагатше в світі рибою, нині перезабруднене,
його екосистема на грані повної деградації (рис. 1).

У 1988 р. через забруднення нафтопродуктами в Північному морі загинуло
близько 3 тис. тюленів (усього їх там 75 тис.). А скільки тисяч птахів,
риби загинуло після аварій танкерів-нафтовозів у океанах! Все скрутніше
диким тваринам і в наших краях.

Незважаючи на те, що в колишньому СРСР з 1920 по 1980 р. було прийнято
багато законів про охорону природи, й зокрема тварин, вони як відомо,
практично не діяли, ніхто їх не дотримувався, що мало фатальні наслідки.
Тому останні десятиріччя під тиском передових науковців та громадськості
питанням охорони тварин і рослин почали приділяти більше уваги.

Дуже важливу роль у охороні диких тварин могли б відіграти мисливські
господарства, якби сотні тисяч їх членів-мисливців суворо дотримувалися
правил. Адже ці господарства мають добре продумані, екологічно
обгрунтовані статути, правила мисливства на різних звірів і вилову риби.
Мисливство й рибальство на науковій основі мають не лише велике
економічне, але й екологічне значення. З одного боку, вони дають щорічно
сотні тисяч тонн м’яса, багато шкіри, хутра, а з іншого — допомагають
регулювати кількість тієї чи іншої дичини в регіоні, створюючи
оптимальні умови для її існування. Але, на жаль, в усьому світі ще
процвітає браконьєрство.

Таке ж становище характерне й для України. Через велику щільність
населення тут ще в XVI ст. були винищені кулани, в XVIII—XIX ст.—
сайгаки, тури, тарпани, степові орли, дрофи, олені. Дуже рідкими стали
лебеді, летючі миші, корсаки, соколи, деякі види раків і риб.

У 1981 р. в Україні було прийнято Закон «Про охорону й використання
тваринного світу», який передбачає збереження середовища мешкання
тварин, умов розмноження й шляхів міграції під час виконання різних
робіт. Над питанням охорони тварин нині активно працюють фахівці в
кількох науково-дослідних установах НАН України, галузевих інститутах,
вузах. Почалися роботи з інтродукції, акліматизації й розведення дичини.
В Україну були завезені зубр, лань, муфлон, кеклик, деякі види риб і
птахів, переселені зайці, косулі, олені (в райони, де дичини не було),
взяті під охорону мурашники, бджоли-запилювачі.

З метою контролю за рідкісними й вимираючими видами тварин, як уже
згадувалося, в нас, як і в усьому світі, видається Червона книга. Над
першою Червоною книгою в колишньому СРСР група вчених-фахівців працювала
понад 15 років. У 1984 р. вийшло друге видання цієї книги, вже значно
змінене, тому що деякі види тварин відновили свою чисельність (рожева
чайка, тундровий лебідь, кавказький тетерев тощо), а інші, котрим раніше
ніщо не загрожувало, наблизилися до межі вимирання — чорноморська
афаліна, сірий дельфін, чорний ведмідь, даурський їжак, сахалінська
кабарга, карликовий тушканчик тощо, всього — понад 30 видів ссавців, 14
— рептилій, 17—птахів. Уперше в цю Червону книгу були внесені риби —
осетр, лососеві, Карпові (всього дев’ять видів), молюски, ракоподібні,
черви, комахи, гриби й навіть лишайники. Всіх тварин в Червоній книзі
залежно від їх кількості й ступеня загрози вимирання поділено на п’ять
категорій — до першої віднесено ті, яким загрожує вимирання дуже
серйозно й найближчим часом, до п’ятої — ті, що відновлені.

У Міжнародну Червону книгу, включено 292 види й підвиди ссавців, 341 —
птах, 36 — земноводних, 119 видів плазунів.

Нині встановлено, що швидкість вимирання тварин зростала майже
пропорційно збільшенню кількості людей і максимальних значень досягла за
останні сто років. Усього за історію людства вимерло понад 150 видів і
підвидів птахів і 110 видів ссавців, зокрема тур, тарпан, морська
корова, дронт, безкрила гагарка, голуб-мандрівник.

У СНД і в Україні сьогодні більш серйозно підходять до охорони
тваринного світу, вживаючи жорстких заходів до браконьєрів і тих, хто
шкодить природі. Прийнято нові закони про охорону природи. Проблема
збереження фауни турбує не лише вчених-природничників, екологів, але й
більшість керівників підприємств, господарств, міністерств, вона
береться під контроль народом і урядом. Єдиною, але дуже істотною
перепоною на шляху вирішення цієї проблеми є брак коштів, тяжкий
економічний стан нашої молодої держави.

Серед найважливіших заходів щодо охорони тварин слід назвати такі:
по-перше, виховання природоохронної свідомості у людей з дитинства до
похилого віку всіма можливими сучасними засобами; по-друге — найсуворіша
боротьба з браконьєрством, посилення інспекторського контролю в лісах,
степах, на водоймах і річках; по-третє — допомога звірям: підгодівля їх
у скрутні періоди, охорона від епідемій і антропогенних забруднень,
розселення в зручних для існування місцях, контроль за кількістю
хижаків. Крім того, необхідні ретельне дослідження рідкісних і зникаючих
видів, причин їх вимирання, розробка наукових основ для покращання
ситуації, екологічних прогнозів на основі результатів екологічного
моніторингу.

Велике значення має також рекультивація зруйнованих людиною ландшафтів,
відновлених грунтів, пасовиськ, луків, лісів, водойм згідно з науково
обгрунтованими далекоглядними планами, активний розвиток заповідної
справи.

3. Забруднення атмосфери

Основними і найбільш дійовими методами боротьби з забрудненнями
атмосфери е економічні. В багатьох розвинених країнах діє продумана
система заохочувальних і заборонних заходів, які допомагають уникнути
забруднень. Фірми, що впроваджують безвідхідні технології, новітні
системи очисних фільтрів тощо, отримують значні податкові пільги, що дає
її переваги над конкурентами. У той же час ті фірми, що забруднюють
атмосферу,

Змушені платити дуже великі податки и штрафи. У багатьох країнах, крім
державних санітарно-епідеміологічних служб, за станом атмосфери
слідкують також численні громадські організації («зелені» товариства). У
Швейцарії, наприклад, власник фабрики може отримати таке повідомлення:
«Ваша фабрика забруднює повітря понад встановлені норми. Якщо Ви не
встановите очисних фільтрів і не ліквідуєте забруднення, наша екологічна
організація розпочне в пресі кампанію проти Вашої продукції, в
результаті чого збитки Вашої фірми перевищать ті витрати, які Вам
потрібні для встановлення системи очищення». Як правило, такі
попередження діють дуже ефективно, оскільки отримати ярлик забруднювача
природного серед свища в цій країні рівноцінно швидкому економічному
краху — ніхто не буде купувати продукції «брудної» фірми.

Велике значення має виховна и просвітницька робота. В тій же Швейцарії
дітям із самого раннього віку пояснюють, що для їхньої країни, де нема
практично таких корисних копалин, чисте повітря, чисті озера і ріки є
основним національним багатством. Всім відомі гірські швейцарські
курорти з їхнім кришталево-чистим повітрям, сліпучо-білими лижними
трасами, небесною блакиттю гірських озер. Кожний швейцарець із молоком
матері сприймає любов до своєї прекрасної країни, і для нього
блюзнірством є сама навіть думка про те, що можна зазіхати на цю красу и
чистоту.

Існують також організаційні, технологічні й інші засоби боротьби з
забрудненнями атмосфери.

1. Зменшення кількості ТЕС за рахунок будівництва більш потужних,
забезпечених новітніми системами очищення и утилізації (корисного
використання) газових і пилових викидів. Як відомо, одна потужна ТЕС
забруднює повітря менше, ніж сотня котелень тієї ж сумарної потужності.
Гази, що виходять із топок ТЕС, перш ніж потрапити в атмосферу,
очищаються в спеціальних установках. Деякі країни навіть мають з цього
економічну вигоду. Наприклад, Франція забезпечує свої потреби в сірчаній
кислоті за рахунок SC-2, що вловлюється з відхідних газів и ТЕС (власних
родовищ сірки, з якої в наших країнах виготовляється сірчана кислота, у
Франції нема).

2. Очищення вугілля до його надходження в топки ТЕС від піриту
(сірчаного колчедану, FeS2). Це стає дедалі необхіднішим у
зв’язку з надходженням в топки ТЕС вугілля чимраз нижчої якості зі
значним вмістом піриту. Ефективне очищення вугілля зменшує вміст
сірчаних окислів у димах ТЕС на 98—99%.

3. Замша вугілля та мазуту для ТЕС екологічно чистішим паливом — газом.
ТЕС, що працюють на природному газі, крім СО2 і окислів азоту (останні
теж можна вловити з диму), не викидають в повітря шкідливих газів.

4. Регулювання двигунів внутрішнього згоряння в автомобілях,
установка на них спеціальних каталізаторів, що нейтралізують чадний газ
до СО2, заміна шкідливого етильованого бензину (який забруднює
повітря свинцем) на екологічно менш шкідливий.

5. Озеленення міст і селищ.

6. Правильне планування житлових і промислових районів у межах міста, їх
треба розташовувати якомога далі один від одного, а між ними обов’язково
створювати зони зелених насаджень, а автомобільні траси з
напруженим рухом (особливо вантажівок) планувати за межами житлових
районів.

7. Використання звукопоглинаючих матеріалів при
будівництві житлових і промислових будинків.

8. Проведення ЛЕП за межами сіл і міст.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020