.

Надзвичайні ситуації та їх класифікація (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
2034 6333
Скачать документ

Реферат з БЖД

Надзвичайні ситуації та їх класифікація

Найчастіше пожежонебезпечні умови складаються в степовій, поліській та
лісостеповій зонах, горах Криму. Найбільш поширеними є лісові та
торф’яні пожежі, бо ліси і торфовища займають понад 10 млн га території
України. 31 % лісів розташовано в північному регіоні, 17 % — у східному,
10 % — в південному, 8 % — в південно-західному і 32 % — в західному
регіоні.

Лісовий фонд України майже на 50% складається з хвойних лісів, з яких 60
% займають молодняки. Внаслідок широкомасштабних робіт із заліснення на
сотнях тисяч гектарів створені соснові насадження, що досягли на цей час
критичного в пожежному плані віку 15—30 років.

Ліси України в більшості її регіонів неспроможні витримати наростання
потоку відпочиваючих, оскільки площа їх значно менша від
науково-обґрунтованих норм. Така ситуація найхарактерніша для
Херсонської, Миколаївської, Луганської, Донецької, Полтавської областей,
Автономної Республіки Крим, що вважаються найбільш пожежонебезпечними.

В середньому за рік, залежно від погодних умов, виникає близько 3,5 тис.
пожеж, якими знищується понад 5 тис. га лісу. У 1998 році зареєстровано
78 лісових та торф’яних пожеж.

Масові інфекційні захворювання і отруєння людей З-поміж інфекційних
захворювань найбільше поширені на всій території України дифтерія,
кашлюк, правець, поліомієліт, кір, епідемічний паротит, гострі кишкові
інфекційні хвороби. Реальною епідемічною загрозою населенню України є
особливо небезпечні інфекції. В країні дуже поширені активно діючі
природні вогнища багатьох небезпечних інфекцій — туляремії (у 23
областях), лептоспірозу (у всіх регіонах), сибірки (у 16 областях),
лихоманки Ку (у 9 областях), кліщового енцефаліту (у 8 областях),
геморагічної пропасниці з нирковим синдромом (у 10 областях), вірусу
Західного Нилу (у 7 областях), Каліфорнійського енцефаліту (у 7
областях), вірусу Укуніємі (у 6 областях).

Існують епідеміологічні свідчення про необхідність вивчення нозоареалу
псевдотуберкульозу, лістеріозу, хвороби Дайма та інших
природно-вогнищевих інфекцій.

Інфекційні захворювання тварин. Епізоотія — одночасне поширення
інфекційної хвороби серед великої кількості одного чи багатьох видів
тварин у часі та просторі, на території не менш ніж 1 району, що значно
перевищує звичайний зареєстрований рівень захворюваності на цій
території. Найбільш поширені на території України такі епізоотичні
хвороби, як туберкульоз ВРХ, лейкоз ВРХ, лептоспіроз, сальмонельози,
сибірка, сказ, класична чума свиней, хвороба Гамборо, хвороба Марека. У
1998 році зареєстровано 17 інфекційних захворювань та масових отруєнь
сільськогосподарських тварин.

Хвороби та шкідники рослин. Епіфітотія — масове, поширюване у часі та
просторі, інфекційне захворювання рослин, що супроводжується чисельною
загибеллю культур і зниженням їх продуктивності, за якого уражено більше
50 % їх поверхні.

В Україні у посівах зернових культур має місце епіфітотія борошнистої
роси, бурої листкової іржі, фузаріозу, сажкових та інших хвороб, а в
степовій зоні відзначався масовий спалах розвитку най-небезпечнішого
шкідника озимої пшениці — клопа-черепашки. У 1998 році зареєстровано 1
ураження сільськогосподарських рослин хворобами та шкідниками.
сСа

Таким чином, у зв’язку з наявністю в Україні досить значної загрози з
боку природних чинників, захист населення, навколишнього природного
середовища, промислових споруд, об’єктів від стихійного лиха, поруч із
захистом від надзвичайних ситуацій техногенного характеру, є важливим
державним завданням.

ВИДИ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ ТА ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ

В Україні щорічно виникають тисячі тяжких надзвичайних ситуацій
природного та техногенного характеру, внаслідок яких гине велика
кількість людей, а матеріальні збитки сягають кількох мільярдів гривень.
Нині в багатьох областях України у зв’язку з небезпечними природними
явищами, аваріями і катастрофами обстановка характеризується як дуже
складна.

Як свідчить практика (Чорнобильська катастрофа; аварії з загибеллю людей
на вугільних шахтах України; авіаційні катастрофи — АН-124 під Києвом,
АН-24 поблизу міста Салоніки в Греції та інші) для роботи в районі
надзвичайної ситуації потрібне залучення значної кількості людських,
матеріальних і технічних ресурсів.

15 липня 1998 року Постановою Кабінету Міністрів України № 1099 “Про
порядок класифікації надзвичайних ситуацій” затверджено “Положення про
класифікацію надзвичайних ситуацій”.

Відповідно до характеру походження подій, що можуть зумовити виникнення
надзвичайних ситуацій на території України, розрізняють:

— надзвичайні ситуації техногенного характеру: транспортні аварії
(катастрофи), пожежі неспровоковані вибухи чи їх загроза, аварії з
викидом (загрозою викиду) небезпечних хімічних, радіоактивних,
біологічних речовин, раптове зруйнування споруд та будівель, аварії на
інженерних мережах і спорудах життєзабезпечення, гідродинамічні аварії
на греблях, дамбах тощо;

— надзвичайні ситуації природного характеру: небезпечні геологічні,
метеорологічні, гідрологічні морські та прісноводні явища, деградація
ґрунтів чи надр, природні пожежі, зміна стану повітряного басейну,
інфекційна захворюваність людей, сільськогосподарських тварин, масове
ураження сільськогосподарських рослин хворобами чи шкідниками, зміна
стану водних ресурсів та біосфери тощо;

— надзвичайні ситуації соціально-політичного характеру, пов’язані з
протиправними діями терористичного і антиконституційного спрямування:
здійснення або реальна загроза терористичного акту (збройний напад,
захоплення і затримання важливих об’єктів, ядерних установок і
матеріалів, систем зв’язку та телекомунікацій, напад чи замах на екіпаж
повітряного чи морського судна), викрадення (спроба викрадення) чи
знищення суден, захоплення, встановлення вибухових пристроїв у
громадських місцях, зникнення (крадіжка) зброї, виявлення застарілих
боєприпасів тощо;

— надзвичайні ситуації воєнного характеру, пов’язані з наслідками
застосування зброї масового ураження або звичайних засобів ураження, під
час яких виникають вторинні фактори ураження населення внаслідок
зруйнування атомних і гідроелектричних станцій, складів і сховищ
радіоактивних і токсичних речовин та відходів, нафтопродуктів,
вибухівки, сильнодіючих отруйних речовин, токсичних відходів,
транспортних та інженерних комунікацій тощо.

Крім того, необхідно знати, що, відповідно до територіального поширення,
обсягів заподіяних або очікуваних економічних збитків кількості людей,
які загинули, за класифікаційними ознаками визначаються чотири рівні
надзвичайних ситуацій:

1) надзвичайна ситуація загальнодержавного рівня — це надзвичайна
ситуація, яка розвивається на території двох та більше областей
(Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя) або загрожує
транскордонним перенесенням, а також у разі, коли для її ліквідації
необхідні матеріали і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні
можливості окремої області (Автономної Республіки Крим, міст Києва та
Севастополя), але не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного
бюджету;

2) надзвичайна ситуація регіонального рівня — це надзвичайна ситуація,
яка розвивається на території двох або більше адміністративних районів
(міст обласного значення) — Автономної Республіки Крим, областей, міст
Києва та Севастополя, або загрожує перенесенням на територію суміжної
області України а також у разі, коли для її ліквідації необхідні
матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні
можливості окремого району, але не менше одного відсотка обсягу видатків
відповідного бюджету;

3) надзвичайна ситуація місцевого рівня — це надзвичайна ситуація, яка
виходить за межі потенційно небезпечного об’єкта, загрожує поширенням
самої ситуації або її вторинних наслідків на довкілля, сусідні населені
пункти, інженерні споруди, а також у разі, коли для її ліквідації
необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують
власні можливості потенційно небезпечного об’єкта, але не менш одного
відсотка обсягу видатків відповідного бюджету. До місцевого рівня також
належать всі надзвичайні ситуації, які виникають на об’єктах
житлово-комунальної сфери та інших, що не входять до затверджених
переліків потенційно небезпечних об’єктів;

4) надзвичайна ситуація об’єктного рівня — це надзвичайна ситуація, яка
розгортається на території об’єкта або на самому об’єкті і наслідки якої
не виходять за межі об’єкта або його санітарно-захисної зони.

Подальша класифікація як природних, так і техногенних надзвичайних
ситуацій може бути проведена за такими ознаками: загальна причина
виникнення, вид прояву, сфера, наслідки, терміни та масштаб прояву.

Серед основних причин виникнення надзвичайних ситуацій доречно зазначити
елементарні помилки обслуговуючого персоналу, які призводять до аварій і
катастроф.

Аварійні ситуації при перевезеннях залізницею радіоактивних речовин і
сильнодіючих отруйних речовин (СДОР) найбільш небезпечні.

Морський та річковий транспорт

Корабельна аварія {катастрофа) — аварія морського (річкового) об’єкта,
внаслідок якої він затонув або сталося його повне конструктивне
зруйнування.

Зіткнення морських (річкових) об’єктів — зближення морських (річкових)
об’єктів до фізичного контакту між ними, яке супроводжується завданням
шкоди цим об’єктам, їх технічним засобам, вантажу, екіпажу і пасажирам.

Зіткнення морського (річкового) об’єкта з нерухомим об’єктом зіткнення і
морського (річкового) об’єкта із стаціонарними береговими спорудами, яке
супроводжується завданням шкоди морському (річковому) об’єкту, його
технічним засобам, вантажу, екіпажу і пасажирам, а також береговим
спорудам.

Катастрофа може статися в порту (пристані) або в умовах руху судна по
річці, акваторії моря (озера).

Основними причинами загибелі кораблів є посадка на рифи, зіткнення з
іншим судном або із палями мостів, перекидання, пожежа витікання
небезпечних речовин, порушення норм експлуатації та правил безпеки,
помилкові функціональні дії команди та інше. Складна обстановка може
виникнути при швидкоплинності аварійної ситуації, особливо у відкритому
морі.

Найбільша небезпека виникає тоді, коли виходять з ладу спускові
пристрої. Причиною цього може бути швидкоплинність аварії, раптове
перекидання корабля чи його надмірний крен. Неможливість покинути в
таких випадках корабель призводить до того, що пасажири втрачають шанси
на порятунок і потрапляють в надзвичайно складну ситуацію.

Зниження рівня безпеки перевезення пасажирів і вантажів на водному
транспорті в Україні в останні роки визначалось: збільшенням числа
порушень правил водіння суден, технічної експлуатації, зниженням якості
ремонту, зупинкою будівництва суден нового покоління. Середній вік суден
— 22 роки, а за останні 11 років

Чорноморське пароплавство не закупило жодного судна. Зараз десятки
морських суден з екіпажами переважно без засобів існування перебувають в
іноземних портах, що може призвести до виникнення надзвичайної ситуації
на цих суднах.

Авіаційний транспорт

Катастрофа авіаційна — небезпечна подія на повітряному судні, у польоті
чи аеродромному циклі, внаслідок якої гинуть, зазнають тілесних
ушкоджень чи безвісти зникають люди, зруйновано чи зіпсовано повітряне
судно або матеріальні цінності, які на ньому перевозилися, наземні
споруди.

Перевезення пасажирів і вантажів авіаційним транспортом (літаками і
вертольотами) набуло величезних масштабів у всіх розвинутих країнах, у
тому числі й в Україні.

Аварії і катастрофи повітряного транспорту можуть виникати, починаючи з
моменту запуску двигунів, при розбігу по злітно-посадковій смузі, на
зльоті, під час польоту і при посадці, аж до вимикання двигунів.

В авіаційних аваріях відбувається руйнування літака різного рівня, а при
катастрофі, крім цього, ще маємо і людські жертви.

У зв’язку з тим, що число пасажирів, що розміщуються у сучасному літаку,
значно збільшилося, зросло і число жертв авіакатастроф. Наприклад,
максимальне число постраждалих може становити: на літаку АН-2 — 12 осіб,
на АН-24 — 47 осіб, на Як-42 — 113 осіб, ТУ-154 — 168 осіб, ІЛ-86 — 324
особи.

Найбільш трагічна подія у 1997 році — катастрофа українського літака
ЯК-42 поблизу міста Салоніки, наслідком якої стала загибель екіпажу і
пасажирів рейсу Одеса — Салоніки — громадян України, Греції, Німеччини
та Польщі (всього — 70 осіб). Ця катастрофа, незважаючи на відсутність
остаточних висновків про причини події, ще раз підкреблила досить
критичний стан аварійності на повітряному транспорті України.

5.2.4. Дорожньо-транспортні події

Дорожньо-транспортна пригода (ДТП) — подія, що сталася під час руху
транспортного засобу та призвела до загибелі чи поранення людей або до
матеріальних збитків.

В останні роки на дорогах України щорічно відбуваються десятки тисяч
автомобільних аварій і катастроф. На автомобільному транспорті,
враховуючи і приватний, лише за 1997 рік сталося 37,94 тис.
дорожньо-транспортних подій, загинуло 5988 осіб, травмовано 41,96 тис.
осіб. Дорожньо-транспортних надзвичайних ситуацій зареєстровано 118, в
яких загинуло 234 особи та травмовано 464 особи (до надзвичайних
ситуацій віднесені ДТП з приватним автотранспортом, наслідком яких була
загибель 3 та більше осіб, або кількість постраждалих 5 та більше осіб).
У 1998 році внаслідок 100 дорожньо-транспортних пригод загинуло 250 та
постраждало 222 особи.

Причини дорожньо-транспортних пригод можуть бути різноманітні. Це,
насамперед, порушення правил дорожнього руху, технічні несправності
автомобілів, перевищення швидкості руху, недостатня підготовка осіб, що
керують автомобілем, повільна їх реакція. Нерідко причиною аварій і
катастроф стає керування автомобілем осіб у нетверезому стані. До
серйозних дорожньо-транспортних подій призводить невиконання правил
перевезення небезпечних вантажів та недотримання при цьому необхідних
вимог безпеки.

Іншою причиною дорожніх аварій є незадовільний стан доріг. Інколи можна
бачити відкриті люки, необгороджені та неосвітлені ділянки ремонтних
робіт, відсутність знаків про попередження небезпеки. Все це в
сукупності призводить до великих втрат.

Причинами дорожньо-транспортних подій є також відсутність дорожніх
знаків або несправність сигналізації на залізничних переїздах; низький
технічний стан автомобілів; перевищення швидкості руху; взаємодії водій
— пішохід та інші.

Радіаційно небезпечні об’єкти

Потенційно небезпечний об’єкт — об’єкт, на якому використовуються,
виготовляються, переробляються, зберігаються або транспортуються
небезпечні радіоактивні, пожежовибухові, хімічні речовини та біологічні
препарати, гідротехнічні і транспортні споруди, транспортні засоби, а
також інші об’єкти, що створюють загрозу виникнення НС.

Аварія з викидом (розливом) радіоактивних речовин — аварія на радіаційно
небезпечному об’єкті, яка спричинила викид (розлив) радіоактивних
речовин за межі встановлених захисних бар’єрів і (чи) потужність дози
іонізуючого випромінювання перевищує встановлені норми і загрожує
довкіллю.

Серед потенційно небезпечних виробництв особливе місце займають
радіаційно небезпечні об’єкти (РНО). Вони, як відомо, являють собою
особливу небезпеку для людей і навколишнього природного середовища і
вимагають дотримання специфічних заходів попередження і захисту. В
зв’язку з тим, що небезпека прихована від органів чуття людини, потрібно
при всіх видах робіт на РНО звертати на це особливу увагу, щоб не
допустити ураження (зараження) людей через їхню необізнаність і
недостатню захищеність.

До типових РНО належать: атомні електростанції (АЕС), підприємства з
виготовлення ядерного палива, з переробки ядерного палива і похс^ання
радіоактивних відходів; науково-дослідницькі та проектні організації,
які працюють з ядерними реакторами; ядерні енергетичні установки на
об’єктах транспорту та інше.

На території України діють 5 атомних електростанцій з 16 енергетичними
ядерними реакторами, 2 дослідних ядерних реактори та більше 8 тис.
підприємств і організацій, які використовують у виробництві,
науково-дослідній роботі та медичній практиці різноманітні радіоактивні
речовини, а також зберігають та переробляють радіоактивні відходи.

Радіаційні аварії — це аварії з викидом (виходом) радіоактивних речовин
(радіонуклідів) або іонізуючих випромінювань за межі, не передбачені
проектом для нормальної експлуатації радіаційно небезпечних об’єктів, в
кількостях понад установлену межу їх безпечної експлуатації.

Атомні електростанції. Найбільш небезпечними з усіх аварій на РНО є
аварії на атомних електростанціях з викидом радіонуклідів в атмосферу і
гідросферу, що призводить до радіоактивного забруднення навколишнього
середовища.

Для території України транскордонну потенційну небезпеку становлять
аварії з викидом радіоактивних продуктів на АЕС інших держав.

Виробництво, транспортування, зберігання і використання радіоактивних
матеріалів суворо регламентовані спеціальними правилами. Проте при
аваріях на атомних реакторах можуть виникати пошкодження конструкцій,
технологічних ліній, пожежі, викиди у навколишнє середовище
радіоактивних речовин, а також опромінення 5) залізничні станції і
порти, де концентрується продукція хімічних виробництв, термінали і
склади на кінцевих пунктах переміщення СДОР;

6) транспортні засоби, контейнери і наливні поїзди, автоцистерни,
річкові і морські танкери, що перевозять хімічні продукти;

7) склади і бази, на яких містяться запаси речовин для дезінфекції,
дератизації сховищ для зерна і продуктів його переробки;

8) склади і бази із запасами отрутохімікатів для сільського
господарства.

Основними причинами виробничих аварій на хімічно небезпечних об’єктах
можуть бути:

— поломки деталей, вузлів, устаткування, ємностей, трубопроводів;

— несправності у системі контролю параметрів технологічних процесів;

— неполадки у системі контролю і забезпечення безпеки виробництва;

— порушення герметичності зварних швів і з’єднувальних фланців;

— організаційні і людські помилки;

— пошкодження в системі запуску і зупинки технологічного процесу, що
може призвести до виникнення вибухонебезпечної обстановки;

— акти обману, саботажу або диверсій виробничого персоналу або
сторонніх осіб;

— зовнішня дія сил природи і техногенних систем на обладнання.

Існує можливість виникнення значних аварій, якщо наявне витікання
(викид) великої кількості хімічно небезпечних речовин. Це може бути
наслідком таких обставин:

— заповнення резервуарів для зберігання понад норму при помилках в
роботі персоналу і вихід з ладу систем безпеки, що контролюють рівень;

— пошкодження вагона — цистерни з хімічно небезпечними речовинами або
ємностей для їх зберігання внаслідок виходу з ладу систем безпеки, що
контролюють тиск;

— розрив шлангових з’єднань у системі розвантаження;

— полімеризація хімічно небезпечних речовин у резервуарах для їх
зберігання;

— витікання хімічно небезпечних речовин із насосів;

— витікання хімічно небезпечних роговин із труб, використання
непридатних матеріалів, екзотермічні реакції через вихід з ладу системи
безпеки;

— при виготовленні деталей обладнання, втрата енергії, відмова у роботі
машин та інше.

Головним фактором ураження при аваріях на хімічно небезпечних об’єктах є
хімічне зараження місцевості і приземного шару повітря.

Усього в Україні функціонує 1810 об’єктів господарювання, на яких
зберігається або використовується у виробничій діяльності понад 283 тис.
т сильнодіючих отруйних речовин (СДОР), у тому числі — 9,8 тис. т хлору,
178,4 тис. т аміаку.

Ці об’єкти розподілені за ступенями хімічної небезпеки:

1-й ступінь хімічної небезпеки (у зонах можливого хімічного зараження
від кожного з них мешкає більше 75 тис. осіб) — 76 об’єктів;

2-й ступінь хімічної небезпеки (у зонах можливого хімічного зараження
від кожного мешкає від 40 до 75 тис. осіб) — 60 одиниць;

3-й ступінь хімічної небезпеки (у зонах можливого хімічного зараження
від кожного мешкає менше 40 тис. осіб) — 1134 одиниць;

4-й ступінь хімічної небезпеки (зони можливого хімічного зараження від
кожного не виходять за межі об’єкта) — 540 одиниць.

Всього у зонах можливого хімічного зараження від цих об’єктів мешкає
близько 20 млн осіб (38,5 % від населення країни).

321 адміністративно-територіальна одиниця (АТО) має ступінь хімічної
небезпеки, з них до 1 ступеня хімічної небезпеки (в зоні хімічного
ураження перебуває понад 50 % мешканців) віднесено 154 АТО, до 2 ступеня
хімічної небезпеки (від ЗО до 50 % мешканців) — 47 АТО; до 3 ступеня
(від 10 до ЗО %) — 108 АТО.

Велику частку потоку товарів становить продукція хімічної,
гірничодобувної та переробної промисловостей, які в основному базуються
на оперуванні з великими кількостями різноманітних хімічних речовин.
Останні можуть бути і малотоксичними, і найсильнішими отрутами. Хоча, як
вважав ще славнозвісний Парацельс (1493—1541): “Всі речовини отруйні;
немає жодної, яка не була б отруйною. Лише правильна доза розрізняє
отруту і ліки…”

Виробництво, транспортування і зберігання СДОР суворо регламентується
спеціальними правилами техніки безпеки і контролю. Проте при значних
промислових аваріях, катастрофах, пожежах і стихійних лихах можуть
виникнути руйнування виробничих спо Кількість аварій на водопровідних
мережах України значно перевищує відповідний рівень у країнах Європи. У
системах каналізації амортизовані 26 % мереж і 7 % насосних станцій, а
також 48% насосних агрегатів, 46 % з яких потребує заміни.
Планово-попереджувальний ремонт виконується лише наполовину.

На сьогоднішній день у водойми скидається без попереднього очищення
близько 250 м3на добу стічних вод.

Понад 1250 сільських населених пунктів забезпечується привізною питною
водою.

Майже половина підземної води подається комунальними водопроводами з
відхиленням від стандарту: має підвищену загальну жорсткість, підвищений
вміст сухого залишку, заліза, марганцю, фтору, нітратів і аміачних
сполук та інших показників.

Надходження у водні об’єкти значної кількості небезпечних і отруйних
речовин, скидання міських та промислових стічних вод, зливових стоків із
забудованих територій, промислових об’єктів та сільськогосподарських
угідь, пошкодження на водопровідних (до 2 одиниць за рік на кілометр) та
каналізаційних (до 0,3 одиниці за рік на кілометр) мережах значно
погіршують екологічний стан джерел водопостачання. Обмежені технічні
можливості в очищенні питної води і забезпеченні нею в достатній
кількості населення Автономної Республіки Крим, Дніпропетровської,
Донецької, Івано-Франківської, Луганської, Миколаївської, Одеської,
Херсонської та ряду інших областей, міста Севастополя призводять до
небезпеки виникнення та поширення інфекційних захворювань.

Нині 344 870 об’єктів комунального господарства підлягає обстеженню для
визначення їх технічного стану. Непридатними для подальшої експлуатації
визначено 900 об’єктів, з них 250 об’єктів та 4370 км інженерних мереж
перебувають у вкрай загрозливому технічному стані.

Сьогодні в Україні експлуатуються понад 17 тис. мостів. Майже всі вони
не мають відповідного догляду, їх стан не контролюється. На шляхах
загального користування 34 % мостів побудовані до 1961 року, хоча
розрахунковий термін служби не перевищує 30—40 років.

Понад 80 % енергоблоків на теплових електричних станціях України вже
відпрацювали свій розрахунковий ресурс, а 48 % перевищили граничний
ресурс. 40—50 тис. км електромереж введені в експлуатацію до 1970 року і
практично відпрацювали свій ресурс.

В Україні експлуатуються тільки в основних галузях промисловості понад
35 млн т несучих металевих конструкцій і понад 259 млн м3 залізобетонних
конструкцій. Вони сконцентровані, насамперед, на об’єктах базових
галузей: чорної металургії, вугледобувної, енергетичної, хімічної,
нафтогазової, машинобудівної, суднобудівної. Конструкції мають значне
фізичне зношення.

Такий стан з будівлями і спорудами, які введені в експлуатацію не тільки
50—70 років тому, але й за останні 10—20 років, свідчить, що в їх
утриманні немає належного порядку, відповідної системи, яка б
забезпечувала кваліфіковану експлуатацію, інженерну діагностику їх
стану, вчасного ремонту, реновації та попереджувала б аварії,
забезпечуючи тим самим збереження народного надбання, безпеку, небажані
порушення екологічного стану навколишнього природного середовища.

Гідродинамічні аварії

Гідродинамічна аварія — аварія на гідротехнічній споруді, коли вода
поширюється з великою швидкістю, що створює загрозу виникнення
надзвичайної ситуації техногенного характеру.

Гідродинамічними аваріями, що мають місце в Україні, є: прориви гребель
(дамб, шлюзів) з утворенням хвиль прориву та катастрофічних затоплень
або з утворенням проривного паводку; аварійні спрацювання водосховищ ГЕС
у зв’язку із загрозою прориву гідроспоруди.

Переобладнання берегів великих водосховищ надзвичайно інтенсивно
відбувалось у перші роки після їх заповнення. Найбільших масштабів
досягла зміна берегів на Канівському (373 км, що дорівнює 4,2 % всієї
довжини берегової лінії); Кременчуцькому (25 % довжини берегової лінії),
Дніпровському (195 км, 35 % довжини берегової лінії) і на
Дніпродзержинському (115 км, 32 % берегової лінії) водосховищах. Значна
частина берегової лінії захищена інженерними спорудами (по Дніпровському
каскаду 611 км або 17 % усієї берегової лінії).

В Україні, за даними Держкомгеології, підтоплено близько 800 тис. га
земель, що дорівнює 15 % території (у тому числі 200 тис. га в зонах
зрошення). В зону підтоплення потрапляють 240 міст і селищ міського
типу, 138 тис. приватних будинків. Розвиток цього негативного процесу на
міських територіях характеризується великою різноманітністю причин і
факторів: втрати води із водонесучих комунікацій, неорганізований
поверхневий стік, ліквідація або погіршення фільтраційних властивостей
ґрунтів природних дренажних систем (ярів, балок, русел невеликих річок
тощо), зменшення випаровування у зв’язку з асфальтуванням, баражний
ефект фундаментів, трас колекторів, тунелів.

Основною причиною підтоплення сільськогосподарських угідь стало
будівництво зрошувальних мереж при несвоєчасному введенні дренажних
споруд: в зоні впливу Північно-Кримського каналу 96 тис. га підтоплено,
Каховської зрошувальної системи — 5,1 тис. га, Ка-ланчацької — 9,1 тис.
га.

Підтоплення значних територій є результатом безгосподарсько-го ставлення
до їх освоєння, недостатнього вивчення інженерно-геологічних умов,
відсутності необхідної уваги до проектування, будівництва та
експлуатації об’єктів у складних інженерно-геологічних умовах.

Все це призводить до таких негативних наслідків, як забруднення
підземних вод, підвищення вологості і погіршення санітарного стану
територій, засолення і заболочування ґрунтів, вимокання зелених
насаджень, зниження урожайності сільгоспугідь, деформація будівель і
споруд, виникнення таких процесів, як: зсуви, просадки, карст, обвали.

Створення Дніпровського каскаду гідроелектростанцій з великими
водосховищами хоча зменшує небезпеку затоплення територій під час
повеней, проте створює небезпеку катастрофічного затоплення при прориві
дамб цих водосховищ.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020