Робота з модульного контролю

з дисципліни:

«Основи охорони праці»

на тему:

Надання долікарської допомоги при нещасних випадках

ВСТУП

Причинами травм, поранень можуть бути: порушення правил техніки безпеки,
недостатня кваліфікація робітників, незадовільна організація робочого
місця, процесу роботи, використання обладнання не за призначенням,
технологічно непридатного чи неудосконаленого устаткування тощо.
Здебільшого до нещасних випадків призводить недотримання правил техніки
безпеки.

При вивченні травматизму і підготовці заходів боротьби з ним необхідно
приділяти особливу увагу наданню першої медичної допомоги, яка відіграє
велику роль для подальшого лікування потерпілого і нерідко вирішує його
долю.

При нещасних випадках багато людей неспроможні ефективно допомогти
потерпілому. їх безпорадність пояснюється відсутністю спеціальних знань,
а також впливом сильних емоційних переживань, викликаних картиною
позаштатних ситуацій. Відомі випадки, коли життя або смерть,
інвалідність чи сприятливий наслідок нещасного випадку вирішують хвилини
і дуже часто залежать від колег по роботі, друзів, знайомих чи просто
випадкових людей, які опинилися поруч, проте трагічність наслідку, як
правило, завжди пояснюється до банальності просто: не вистачило знань,
рішучості, волі, часу….

Ті питання, які ми розглянемо нижче, допоможуть правильно прийняти
рішення і не допустити зволікання в діях по наданню першої долікарської
допомоги.

Надання долікарської допомоги при нещасних випадках

Перша допомога — це сукупність простих доцільних дій, спрямованих на
збереження здоров’я і життя потерпілого. По-перше, якщо є потреба і
можливість, необхідно винести потерпілого з місця події. По-друге,
оглянути ушкоджені ділянки тіла, оцінити стан потерпілого, зупинити
кровотечу і обробити ушкоджені ділянки. Потім необхідно іммобілізувати
переломи і запобігти травматичному шокові.

При наданні першої долікарської допомоги треба керуватися такими
принципами:

правильність і доцільність;

швидкість;

продуманість, рішучість, спокій.

Людина, яка надає першу допомогу, повинна знати:

основні ознаки порушення життєво важливих функцій організму людини;
загальні принципи надання першої долікарської допомоги і її прийоми
стосовно характеру отриманих потерпілим пошкоджень.

Людина, яка надає першу допомогу, повинна вміти: оцінити стан
потерпілого і визначити, яку допомогу в першу чергу той потребує;
забезпечити вільну прохідність верхніх дихальних шляхів; .виконати
штучне дихання «із рота в рот» або «із рота в ніс», зовнішній масаж
серця і оцінити їх ефективність; зупинити кровотечу накладанням джгута,
стисної пов’язки, пальцевим притискуванням судин; накласти пов’язку при
пошкодженні (пораненні, опіку, відмороженні, ушибі); іммобілізувати
пошкоджену частину тіла при переломі кісток, важкому ушибі, термічному
ураженні; надати допомогу при тепловому і сонячному ударах, утопленні,
отруєнні, блюванні, втраті свідомості; використати підручні засоби при
перенесенні, навантаженні і транспортуванні потерпілого; визначити
необхідність вивезення потерпілого машиною швидкої допомоги чи попутним
транспортом; користуватися аптечкою швидкої допомоги.

Послідовність надання першої допомоги: усунути вплив на організм
факторів, що загрожують здоров’ю та життю потерпілого (звільнити від дії
електричного струму, винести із зараженої атмосфери, погасити палаючий
одяг, дістати із води), оцінити стан потерпілого; визначити характер і
тяжкість травми, що становить найбільшу загрозу для життя потерпілого, і
послідовність заходів щодо його спасіння; виконати необхідні дії до
спасіння потерпілого в порядку терміновості (забезпечити прохідність
дихальних шляхів, провести штучне дихання, зовнішній масаж серця,
зупинити кровотечу, іммобілізувати місце перелому, накласти пов’язку і
т. д.); підтримувати основні життєві функції потерпілого до прибуття
медичного працівника; викликати швидку медичну допомогу чи лікаря або
вжити заходів щодо транспортування потерпілого в найближчу медичну
установу. Зробити висновок про смерть потерпілого має право лише лікар.

Для правильної організації надання першої медичної допомоги повинні
виконуватися такі умови: на кожному підприємстві, в цеху, відділенні
повинні бути відповідальні особи за наявність і необхідний стан
пристосувань і засобів для надання першої допомоги, що зберігаються в
аптечках і сумках першої допомоги і, за систематичне їх поповнення. На
цих же осіб покладається відповідальність за передачу аптечок г сумок по
зміні з відміткою в спеціальному журналі; керівник
лікувально-профілактичного закладу, що обслуговує дане підприємство,
повинен організувати суворий щорічний контроль за застосуванням правил
першої медичної допомоги, а також за станом і поповненням аптечок і
сумок необхідними пристосуваннями і засобами для надання першої
допомоги; допомога потерпілому, яка надається не медичними працівниками,
повинна суворо обмежуватися певними її видами (заходами до оживлення при
«видимій» смерті, до зупинки кровотечі, перев’язки рани, опіку чи
відмороженої ділянки, до іммобілізації перелому, перенесення і
транспортування потерпілого).

Надання першої допомоги при втраті свідомості, зупинці серця

Втрата свідомості (ВС) — це стан, коли потерпілий не реагує ні на що,
нерухомий, не відповідає на запитання.

Причини можуть бути різні, але всі вони пов’язані із ураженням центру
свідомості — мозку (при травмах, шоці, невистачанні кисню, замерзанні
тощо).

Ознаки ВС виявляються у широкому спектрі симптомів, починаючи від шоку,
непритомності і закінчуючи станом клінічної смерті. При ВС велику
небезпеку для життя потерпілого становить западання язика і потрапляння
блювотних мас у дихальні шляхи, що призводить до їх закупорювання.

Допомога. В першу чергу необхідно винести потерпілого з місця події,
потім вивільнити дихальні шляхи, покласти на бік. У разі відсутності
дихання і серцебиття треба розпочати оживлення методом штучного дихання
і закритого масажу серця. Людину, що втратила свідомість, не можна
намагатися напоїти, транспортувати її треба у фіксованому стані на боці.

До оживлення входить проведення двох основних процедур: заходів щодо
відновлення дихання (штучне дихання) та серцевої діяльності (зовнішній
масаж серця).

Тому, хто надає долікарську допомогу, треба розрізняти ознаки життя і
смерті. Так, серцебиття визначається рукою або на слух зліва, нижче
соска, а також на шиї, де проходить найбільша — сонна — артерія, або ж
на внутрішній частині передпліччя. Дихання встановлюється за рухами
грудної клітини, за зволоженням дзеркала, прикладеного до носа
потерпілого, за звуженням зіниць при раптовому освітленні очей або після
їх затемнення рукою. При встановленні ознак життя необхідно негайно
розпочати надання допомоги. Але навіть і при відсутності перелічених
ознак доти, доки немає повної впевненості у смерті потерпілого,
необхідно надавати йому допомогу у повному обсязі. Смерть складається із
двох фаз — клінічної та біологічної. Клінічна смерть триває 5…7
хвилин, але незворотні явища в тканинах ще відсутні. У цей період, поки
ще не сталося тяжких уражень мозку, серця та легень, організм можна
оживити. Першими ознаками біологічної смерті є: помутніння рогівки ока
та її висихання, деформація зіниці при здавлюванні, трупне задубіння,
трупні синюваті плями.

Штучне дихання (ШД). Найефективнішим способом ПІД є дихання «із легень у
легені», яке проводиться «із рота в рот» або «із рота в ніс». Для цього
відводять голову потерпілого максимально назад і пальцями затискають ніс
(або губи) потерпілого. Роблять глибокий вдих, притискають свої губи до
губ потерпілого і швидко роблять глибокий видих йому в рот. Вдування
повторюють кілька разів, із частотою 12…20 на хвилину. З гігієнічною
метою рекомендується рот потерпілого прикрити шматком чистої тонкої
тканини (носовик, поділ сорочки, бинт, косинка і т.п.). Якщо пошкоджено
обличчя і проводити ШД «із легень у легені» неможливо, треба застосувати
метод стиснення і розширення грудної клітини шляхом складання і
притискання рук потерпілого до грудної клітини з їх наступним
розведенням у боки.

Зовнішній масаж серця здійснюється у випадку його зупинки. При цьому
робиться ритмічне стиснення серця між грудниною та хребтом. На нижню
частину груднини кладуть внутрішньою стороною зап’ястя одну руку, на яку
із силою надавлюють (з частотою 60 разів на хвилину) покладеною зверху
другою рукою. Сила здавлювання має бути такою, щоб груднина зміщувалась
вглибину на 4…5 см. Масаж серця доцільно проводити паралельно із
штучним диханням, для чого після двох-трьох вдихів роблять 15 здавлювань
грудної клітини.

При правильному масажі серця під час натискання на груднину
відчуватиметься легкий поштовх сонної артерії і звуження протягом
кількох секунд зіниці, а також порожевіє шкіра обличчя і губи,
з’являться самостійні вдихи. Не втрачайте пильності, не забувайте про
можливість зупинки серця або дихання. Ви тільки почали надавати першу
допомогу. Будьте готові до раптового другого приступу. Щоб .його не
пропустити, треба стежити за зіницями, кольором шкіри і диханням,
регулярно перевіряти частоту і ритмічність пульсу.

Шок. Причини — сильний біль, втрата крові, утворення у пошкоджених
тканинах шкідливих продуктів, що призводить до виснаження захисних
можливостей організму, внаслідок чого виникають порушення кровообігу,
дихання, обміну речовин.

Ознаки — блідість, холодний піт, розширені зіниці, короткочасна втрата
свідомості (знепритомнення), посилене дихання і почащений пульс,
зниження артеріального тиску. При важкому шоці блювання, спрага,
попілистий колір обличчя, посиніння губ, мочок вух, кінчиків пальців.
Інколи може спостерігатися мимовільне сечовиділення.

Допомога. Запобіганням розвитку шоку є своєчасна і ефективна відповідна
допомога, яка надається при будь-якому пораненні. Якщо шок посилився,
необхідно надати першу допомогу, яка відповідає виду поранення
(наприклад, зупинити кровотечу, іммобілізувати переломи тощо). Потім
потерпілого кладуть у горизонтальне положення з трохи опущеною головою,
закутують у ковдру. У разі спраги, коли немає пошкоджень внутрішніх
органів, дають пити воду. Заходами, що перешкоджають виникненню шоку, є:
тиша, тепло (але не перегрівання), дії, що зменшують біль, пиття рідини.

Непритомність. Причини — раптова недостатність кровонаповнення мозку під
впливом нервово-емоційного збудження, страху, падіння тіла, болю,
нестачі свіжого повітря тощо. Ці фактори сприяють рефлекторному
розширенню м’язових судин, внаслідок чого знекровлюється мозок,

Ознаки. Частіше непритомність настає раптово, але інколи перед нею буває
блідість, блювання, позиви на блювання, слабкість, позіхання, посилене
потовиділення. У цей період пульс прискорюється, артеріальний тиск
знижується. Під час непритомності пульс уповільнюється від 50 до 40
ударів на хвилину.

Допомога.. При непритомності треба покласти хворого на спину, трохи
підняти (на 15…20 см) нижні кінцівки для поліпшення кровообігу мозку.
Потім вивільняють шию і груди від одягу, який їх ущільнює, поплескують
по щоках, поливають обличчя, груди холодною водою, дають нюхати
нашатирний спирт. Якщо потерпілий починає дихати з хрипінням або дихання
немає, треба перевірити, чи не запав язик. У крайньому разі вживаються
заходи до оживлення.

Струс мозку. Причина — травматичне пошкодження тканин і діяльності мозку
внаслідок падіння на голову, при ударах і забитті голови. При цьому
можуть виникати дрібні крововиливи і набряк мозкової тканини.

Ознаки — миттєва втрата свідомості, яка може бути короткочасною або
тривати кілька годин. Можуть спостерігатися порушення дихання, пульсу,
нудота, блювання.

Допомога. Для запобігання удушенню потерпілого у непритомному стані від
западання язика або блювотних мас його кладуть на бік або на спину, при
цьому голова має бути поверненою вбік. На голову кладуть охолоджувальні
компреси, при відсутності або порушенні дихання проводять штучне
оживлення. Потерпілого ні в якому разі не можна намагатися напоїти! При
першій можливості потерпілого треба негайно транспортувати до
лікувального закладу у супроводі особи, яка вміє надавати допомогу для
оживлення.

Кровотечі. Причини — пошкодження цілості кровоносних судин внаслідок
механічного або патологічного порушення.

Ознаки — артеріальна кровотеча, що характеризується яскраво-червоним
кольором крові, кров б’є фонтанчиком, при капілярній кровотечі вона
виділяється краплями, венозна кров має темно-червоне забарвлення.

Допомога. Артеріальну кровотечу зупиняють за допомогою стисної пов’язки.
При кровотечі із великої артерії для зупинки припливу крові до ділянки
рани придавлюють артерію пальцем вище місця поранення, а потім
накладають стисну пов’язку. При кровотечі із стегнової артерії
накладають джгут вище від місця кровотечі. Під джгут підкладають шар
марлі, щоб не пошкодити шкіру і нерви, і вставляють записку із
зазначенням часу його накладання. Тривалість використання джгута
обмежується двома годинами, у противному разі омертвіє кінцівка. Якщо
протягом цього періоду немає можливості забезпечити додаткову допомогу,
то через 1,5…2,0 години джгут на кілька хвилин відпускають (до
почервоніння шкіри), кровотечу при цьому зменшують іншими методами
(наприклад, здавлюючим тампоном), а потім знову затягують джгут. При
кровотечі з головної шийної (сонної) артерії рану

по можливості здавлюють пальцем, після чого набивають великою кількістю
марлі, тобто роблять тампонування.

Капілярна кровотеча добре зупиняється стисною пов’язкою, після чого
шкіру навколо рани обробляють розчином йоду, спирту, горілки, одеколону.
Якщо з рани виступає сторонній предмет, його треба локалізувати і
закріпити, для цього необхідно зробити у пов’язці отвір, інакше цей
предмет може ще глибше проникнути всередину і викликати ускладнення.
Венозну кровотечу зупинити значно легше, ніж артеріальну. Іноді досить
підняти кінцівку, максимально зігнути її в суглобі, накласти стисну
пов’язку.

Якщо потерпілий відкашлюється яскраво-червоною спіненою кров’ю —
кровотеча в легенях. При цьому дихання утруднене. Хворого кладуть у
напівлежаче положення, під спину підкладають валик, на груди кладуть
холодний компрес. Потерпілому забороняється говорити і рухатись,
необхідна госпіталізація.

Кровотеча з травного тракту характеризується блюванням темно-червоною
кров’ю, що зсілася. Положення потерпілому забезпечується те саме, що й
при кровотечі із легень, але ноги згинаються в колінах. При значній
втраті крові може розвинутись гостре недокрів’я, виникнути шок. Перш за
все треба зупинити кровотечу, по можливості напоїти чаєм. Потім тілу
потерпілого надають такого положення, при якому голова, для нормального
її кровозабезпечення, буде трохи нижче тулуба.

Долікарська допомога при термічних впливах

Переохолодження. Розвивається внаслідок порушення процесів
терморегуляції при дії на організм низьких температур і розладу функцій
життєво важливих систем, який настає при цьому. Погіршенню самопочуття
сприяє втома, малорухомість.

Ознаки.. На початковому етапі потерпілого морозить, прискорюються
дихання і пульс, підвищується артеріальний тиск, потім настає
переохолодження, рідшає пульс та дихання, знижується температура тіла.
Після припинення дихання серце може ще деякий час (від 5 до 45 хвилин)
скорочуватися. При зниженні температури тіла від 34 до 32 °С
затьмарюється свідомість, припиняється довільне дихання, мова стає
неусвідомленою.

Допомога. При легкому ступені переохолодження розігрівають тіло
розтиранням, дають випити кілька склянок теплої рідини.

При середньому і тяжкому ступені енергійно розтирають тіло шерстяною
тканиною до почервоніння шкіри, дають багато гарячого пиття, молоко з
цукром, від 100 до 150 г 40%-ного спирту-ректифікату. Якщо потерпілий
слабо дихає, треба розпочати штучне дихання. Після зігрівання
потерпілого і відновлення життєвих функцій створюють спокій, закутують у
теплий одяг.

Відмороження. Виникає тільки при тривалій дії холоду, при Дотиканні тіла
до холодного металу на морозі, із зрідженим і стисненим повітрям або
сухою вуглекислотою, при підвищенні вологості і сильному вітрі при не
дуже низькій температурі повітря (навіть близько 0 °С). Сприяє
відмороженню загальне ослаблення організму внаслідок голодування, втоми
або захворювання. Найчастіше відморожують пальці ніг і рук, а також ніс,
вуха, щоки.

Розрізняють чотири ступені відмороження тканин: 1 — почервоніння і
набряк; 2 — утворення пухирів; 3 — омертвіння шкіри та утворення струпа;
4 — омертвіння частини тіла.

Допомога. Розтирання і зігрівання на місці події. Бажано помістити
потерпілого біля джерела тепла (наприклад, біля вогнища) і тут
продовжувати розтирання. Краще розтирати відморожену частину спиртом,
горілкою, одеколоном, а якщо їх немає, то м’якою рукавицею, хутровим
коміром. Не можна розтирати снігом. Після порожевіння відморожене місце
витирають досуха, змочують спиртом, горілкою або одеколоном і утеплюють
ватою або тканиною. Необхідно пам’ятати, що одяг і взуття з відморожених
частин тіла знімати треба дуже акуратно, якщо ж це зробити не вдається,
треба розпороти ножем ту частину одягу або взуття, які утруднюють доступ
до ушкоджених ділянок тіла.

Перегрівання. Трапляється внаслідок тривалого перебування на сонці без
захисного одягу, при фізичному навантаженні у нерухомому вологому
повітрі. Легкий ступінь — загальна слабкість, недомагання,
запаморочення, нудота, підвищена спрага, шкіра обличчя червоніє,
вкривається потом, пульс і дихання прискорюються, температура тіла
підвищується від 37,5 до 38,9°С. Середній ступінь (температура
39.,.40°С),- сильний головний біль, різка м’язова слабкість, миготіння в
очах, шум у вухах, болі в ділянці серця, виражене почервоніння шкіри;
сильне потовиділення, посиніння губ, прискорення пульсу від .120 до 130
уд./хв, часте і поверхове дихання. Тяжчі ступені перегрівання тіла
кваліфікуються по-різному: якщо температура повітря висока і його
вологість підвищена, йдеться про тепловий удар, якщо довго діяли сонячні
промені — про сонячний. При цьому температура тіла піднімається вище
40°С, настає непритомність і втрата свідомості, шкіра потерпілого стає
сухою, у нього починаються судоми, порушується серцева діяльність,
зупиняється дихання. Перш за все слід зробити штучне дихання.

Термічні опіки. Виникають при дії високої температури (полум’я,
попадання на шкіру гарячої рідини, розжарених предметів тощо).

Ознаки. Залежно від тяжкості розрізняють чотири ступені опіку. І —
почервоніння шкіри і її набряк; II — пухирі, наповнені жовтуватою
рідиною; III — утворення некрозу шкіри (струпів); IV — обвуглювання
тканин. При великих опіках виникає шок!

Допомога. Необхідно швидко вивести або винести потерпілого з зони вогню.
При займанні одягу треба негайно його зняти або накинути щось на
потерпілого (покривало, мішок, тканину), тобто припинити доступ до вогню
повітря. Полум’я на одязі можна гасити водою, засипати піском, гасити
своїм тілом (якщо качатися по землі).

При опіках І ступеня треба промити уражені ділянки шкіри антисептичними
засобами, потім обробити спиртом-ректифікатом. До обпечених ділянок не
можна доторкуватися руками, не можна проколювати пухирі і відривати
прилиплі до місць опіку шматки одягу, не можна накладати мазі, порошки.
Поверхню опіку накривають чистою марлею. Якщо обпеченого морозить, треба
зігріти його: укрити, дати багато пиття. При сильних болях можна дати
100…150 мл вина або горілки. При втраті свідомості в результаті
отруєння чадним газом треба дати понюхати нашатирний спирт. У випадку
зупинки дихання треба зробити штучне дихання.

Допомога при особливих видах травм

Хімічні опіки. Виникають внаслідок дії на дихальні шляхи, шкіру і
слизові оболонки концентрованих неорганічних та органічних кислот,
лугів, фосфору, інших речовин. При горінні або вибухах хімічних речовин
утворюються термохімічні опіки. Ознаки. За глибиною ураження тканин
хімічні опіки поділяються на чотири ступені: І — чітко виражене
почервоніння шкіри, легкий набряк, що супроводиться болем і почуттям
печії; II — великий набряк, утворення пухирів різного розміру і форми:
III — потемніння тканин або побіління через кілька годин, хвилин. Шкіра
припухає, виникають різкі болі; IV — глибоке омертвіння не лише шкіри, а
й підшкірної жирової клітковини, м’язів, зв’язкового апарата суглобів.

Опіки кислотами дуже глибокі, на місці опіку утворюється сухий струп.
При опіку лугами тканина волога, тому ці опіки переносяться важче, ніж
опіки кислотами.

Допомога, Якщо одяг потерпілого просочився хімічною речовиною, його
треба швидко зняти, розрізати чи розірвати на місці події. Потім
механічно видаляють речовини, що потрапили на .шкіру, енергійно змивають
їх струменем води не менше як 10…15 хвилин, поки не зникне специфічний
запах. При попаданні хімічної речовини у дихальні шляхи необхідно
прополоскати горло водним 3%-ним розчином борної кислоти, цим же
розчином промити очі. Не можна змивати хімічні сполуки, які займаються
або вибухають при дотиканні з вологою. Якщо невідомо, яка хімічна
речовина викликала опік, і немає нейтралізуючого засобу, на місце опіку
необхідно накласти чисту суху пов’язку, після чого треба спробувати
зняти або зменшити біль.

Ураження електричним струмом. Причина — робота з технічними електричними
засобами, пряме дотикання до провідника або джерела струму і непряме —
за індукцією. Змінний струм уже під напругою 220 В викликає дуже тяжке
ураження організму, яке посилюється при мокрому взутті і руках.
Електричний струм викликає зміни у нервовій системі, її подразнення,
параліч, спазми м’язів, опіки. Може статися судорожний спазм діафрагми —
головного дихального м’яза і серця. Внаслідок цього відбувається зупинка
серця і дихання.

Допомога. Треба негайно від’єднати потерпілого від провідника або
джерела електричного струму, додержуючись обережності. При відсутності
свідомості, дихання, пульсу необхідно терміново почати оживлення (штучне
дихання, прямий масаж серця) до повного відновлення функцій, напоїти
великою кількістю води, чаєм, потім створити тепло.

Ураження блискавкою. Ознаки подібні до ознак ураження електричним
струмом і явищ електроопіку.

Допомога. Дії аналогічні діям при ураженні електричним

струмом. Закопувати потерпілого в землю не можна: грудна клітина,
здавлена землею, не може розширюватися, навіть коли з’являється
самостійне дихання.

Тривале здавлювання тканин. Причини — падіння тягарів при обвалах,
придавлювання тощо.

Ознаки — через кілька годин після здавлювання тканин розвиваються тяжкі
загальні порушення, схожі до шоку, сильний набряк здавленої кінцівки.
Різко зменшується виділення сечі, вона стає бурою. З’являються блювання,
марення, пожовтіння шкіри, потерпілий втрачає свідомість і навіть може
померти.

Допомога. Спробувати вивільнити від здавлювання, обкласти уражене місце
льодом, холодними пов’язками, на кінцівку накласти шинну пов’язку, не
туго бинтуючи пошкоджені ділянки тіла.

Попадання чужорідного тіла в око. Причини — попадання піщинок, дрібних
комах, рослинних часток тощо.

Ознаки — біль, різь, сльозотеча і почервоніння ока, сильне подразнення.

Допомога. Для видалення чужорідного тіла необхідно відтянути або
вивернути повіку. Чужорідне тіло видаляють кінчиком чистого носовика або
тканини.

Надання першої допомоги при утопленні. При справжньому (мокрому)
утопленні рідина обов’язково потрапляє в легені (75…95% всіх
утоплень). При рефлекторному звуженні голосової щілини (сухе утоплення)
вода не потрапляє в легені і людина гине від механічної асфікції
(5…20% всіх утоплень). Зустрічається утоплення від первинної зупинки
серця і дихання внаслідок травми, температурного шоку тощо. Утоплення
може настати при тривалому пірнанні, коли кількість кисню в організмі
зменшується до рівня, що не відповідає потребам мозку.

Ознаки. У випадку мокрого утоплення, коли потерпілого рятують зразу
після занурення під воду, у початковий період після його підняття на
поверхню відмічається загальмований або збуджений стан, шкірні покриви і
губи бліді, дихання супроводжується кашлем, пульс прискорений, морозить.
Верхній відділ живота здутий, нерідко буває блювання шлунковим вмістом
із проковтнутою водою. Вказані ознаки можуть швидко зникнути, але інколи
слабкість, запаморочення, біль у грудях та кашель зберігаються протягом
кількох днів. Якщо тривалість остаточного занурення потерпілого під воду
становила не більше кількох хвилин і після витягнення з води не було
свідомості, шкірні покриви синюваті, з рота і з носа витікає пінна
рідина рожевого забарвлення, зіниці слабо реагують на світло, щелепи
міцно стиснуті, дихання уривчасте або відсутнє, пульс слабий,
неритмічний — стан організму характеризується як агональний.

У тих випадках, коли після остаточного занурення потерпілого під воду
минуло 2…З хвилини, самостійне дихання і серцева діяльність, як
правило, відсутні, зіниці розширені і не реагують на світло, шкірні
покриви синюшні. Ці ознаки свідчать про настання клінічної смерті.

При сухому утопленні посиніння шкіри виражене менше, в агональному
періоді відсутнє витікання пінистої рідини із рота, у випадку ж
клінічної смерті її тривалість становить 4…6 хвилин.

Утоплення, що розвинулось внаслідок первинної зупинки серця і серцевої
діяльності, характеризується різкою блідістю шкіри, відсутністю рідини в
порожнині рота і носа, зупинкою дихання і серця, розширенням зіниць. У
таких утоплеників клінічна смерть може тривати від 10 до 12 хвилин.

Допомога, Рятувати утопленика треба швидко, бо смерть настає через 4…6
хвилин після утоплення. Підпливши до утопаючого ззаду, треба взяти його
під пахви так, щоб голова була над водою, повернута обличчям догори, і
пливти з ним до берега. Потім якнайшвидше очистити порожнину рота і
глотки утопленого від слизу, мулу та піску, швидко видалити воду з
дихальних шляхів: перевернути потерпілого на живіт, перегнути через
коліно, щоб голова звисала вниз, і кілька разів надавити на спину. Після
цього-потерпілого перевертають обличчям догори і починають робити
оживлення. Коли утопленик врятований у початковому періоді утоплення,
треба перш за все вжити заходів до усунення емоційного стресу: зняти
мокрий одяг, досуха обтерти тіло, заспокоїти. Якщо потерпілий без
свідомості при досить спонтанному диханні, його кладуть горизонтально,
піднімають на 40…50° ноги, дають подихати нашатирним спиртом.
Одночасно зігрівають потерпілого, проводять масаж грудної клітини,
розтирають руки і ноги.

Допомога при отруєннях

Отруєння загального характеру. Причина — вживання несвіжих або заражених
хвороботворними бактеріями продуктів. Захворювання, як правило,
починається через 2…3 години після вживання заражених продуктів,
інколи — через 20…26 годин.

Ознаки — загальне недомагання, нудота, блювання (неодноразове),
переймоподібний біль у животі, частий рідкий стул, блідість, спрага,
підвищення температури тіла від 38 до 40 °С, частий слабкий пульс,
судоми. Блювання і понос зневоднюють організм, сприяють втраті солей.

Допомога. Потерпілому негайно декілька разів промивають шлунок
(примушують випити 1,5…2,0 л води, а потім викликають блювання
подразненням кореня язика) до появи чистих промивних вод. Потім дають
багато чаю, але не їжу. Перший час необхідне постійне спостереження за
хворим, щоб запобігти зупинці дихання і кровообігу.

Отруєння лугами. Причини — попадання лужних сполук натрію і калію, які є
у регенеративній речовині, у дихальні шляхи.

Ознаки — неприємний лужний смак у роті, кашель, різка печія слизових
оболонок очей і гортані, біль за грудиною, розширення зіниць, різка
слабість, загальні судоми.

Допомога. Забезпечити потерпілому приплив свіжого повітря, вивільнити
його від одягу, який утруднює дихання, дати понюхати нашатирний спирт. У
разі припинення дихання необхідно проводити штучне дихання.

Отруєння оксидом вуглецю. Причини — вдихання чадного газу, генераторного
газу, продуктів горіння, диму, внаслідок чого в крові блокується зв’язок
гемоглобіну з киснем і обмежуються умови для його перенесення кров’ю від
легень до тканин.

Ознаки — шкіра яскраво-рожева, запаморочення, шум у вухах, загальна
слабкість, нудота, блювання, слабкий пульс, непритомність (при легкому
отруєнні), нерухомість, судоми, порушення зору, дихання, роботи серця,
втрата свідомості протягом годин і навіть діб (при тяжкому отруєнні).

Допомога. Аналогічна тій, що надається при отруєнні лугами.

PAGE

PAGE 12

Похожие записи