Реферат на тему:

Методи встановлення регламентованих перерв на відпочинок

Регламентовані перерви на відпочинок та методи встановлення їх загальної
тривалості

Регламентовані перерви на відпочинок — це перерви за рахунок робочого
часу, які встановлюються в певні відрізки зміни і передбачають
припинення роботи або підміну працівника. Проектування регламентованих
перерв на відпочинок передбачає вирішення таких проблем:

встановлення загального часу на регламентовані перерви;

обгрунтування тривалості однієї перерви;

розподіл перерв протягом робочої зміни.

При встановленні загального часу на регламентовані перерви реалізується
декілька методичних підходів.

Практичне застосування знайшли такі з них:

встановлення різних надбавок на відпочинок залежно від умов виробничого
середовища і факторів трудового процесу;

емпіричний метод;

визначення часу на відпочинок на основі фізіологічних характеристик
(середня частота пульсу за зміну; витрати енергії за одну хвилину при
виконанні роботи; зниження статичної витривалості в кінці робочого дня
порівняно з доробочим періодом та ін.);

встановлення загального часу на відпочинок за показником втоми і умов
праці.

Найбільш поширений у практиці розробки режимів праці і відпочинку метод
встановлення різних надбавок на відпочинок залежно від умов виконання
роботи. Методика встановлення часу на відпочинок враховує дію таких
факторів: фізичне зусилля, нервове напруження, темп роботи, робоча поза,
монотонність роботи, температура повітря, вологість, теплові
випромінювання, забрудненість повітря, виробничий шум, вібрація,
освітлення. В залежності від сили і тривалості дії кожного фактора
встановлюється норма часу на відпочинок в межах від 1 до 9 %
оперативного часу. Оперативний час — це час, що витрачається
безпосередньо на зміну форми або властивостей предмета праці, а також на
виконання дій, які сприяють цим змінам. Наприклад, якщо тривалість
прикладання фізичних зусиль на рівні 5—15 кг становить менше половини
робочої зміни, то норма часу на відпочинок становить 1 % оперативного
часу, якщо більше половини — то 2 %. При зусиллях 31—50 кг цей показник
відповідно складає 8 і 9 %. При незначному нервовому напруженні час на
відпочинок становить 1—2 %, при середньому — 3—4 %, а при підвищеному —
5 %. Аналогічно встановлюється норма часу на відпочинок по інших
факторах. Нормативні величини часу на відпочинок по кожному фактору
наведені у таблиці 13.1.

Загальний час на відпочинок визначається як сума процентів, встановлених
по кожному фактору. Ця методика використовується на виробництві, хоча
має суттєві недоліки. Основними з них є недостатня обгрунтованість
надбавок часу на відпочинок і довільна градація різних факторів умов
праці.

Суть емпіричного методу полягає в тому, що загальний час на відпочинок
встановлюється в процесі виробничого експерименту шляхом порівняння
ефектів різних режимів, які відрізняються кількістю і тривалістю перерв.
Критеріями оцінки служать продуктивність праці, процент браку, ознаки
втоми працівників, травматизм. Цей метод трудомісткий і не може
застосовуватися в масштабах всього народного господарства.

Метод визначення часу на відпочинок на основі фізіологічних
характеристик ґрунтується на різних принципах.

Так, одні дослідники пропонують припиняти роботу, як тільки досягається
певний рівень напруження конкретної фізіологічної функції. Найчастіше
використовується такий показник, як частота пульсу. Вважається, що
кількість надлишкових ударів пульсу не повинна перевищувати 60—100. Як
тільки досягається такий рівень, робота повинна припинятися.

Таблиця 13.1

Час на відпочинок залежно від важкості роботи і санітарно-гігієнічних
умов праці, % від оперативного часу

Фактори Характеристики праці і час на відпочинок

1. Вага переміщуваного вантажу або затрати фізичних зусиль, кг Від 5 до
15 кг — 1 % при затратах фізичних зусиль менш ніж протягом половини
оперативного часу або 2 % при затратах більше половини часу;

від 16 до 30 кг — відповідно 3 або 4 %;

від 31 до 50 кг — 7, 8, 9 % (відповідно при затратах фізичних зусиль
протягом 1/3, 1/2 або більше оперативного часу)

2. Нервове напруження Незначне — 1—2 %; середнє — 3—4 %; підвищене — 5 %

3. Темп роботи Помірний — 1 %; середній — 2 %; високий — 3—4 %

4. Робоча поза Обмежена — 1 %; незручна — 2 %; скута — 3 %; дуже
незручна — 4 %

5. Монотонність роботи Незначна — 1 %; середня — 2 %; підвищена — 3 %

6. Мікроклімат 1—5 % залежно від теплового випромінювання, підвищення
температури повітря зверх 20(С, відносній вологості понад 70 % або
пониження температури за межу — 5(С (в межах допустимих санітарних норм)

7. Забрудненість повітря Від 35 до 50 % гранично-допустимої концентрації
(ГДК) нетоксичним пилом — 1 %; від 51 до 60 % ГДК нетоксичним пилом або
до 35 % ГДК токсичними речовинами — 2 %; від 61 до 71 % ГДК нетоксичним
пилом або від 36 до 50 % токсичними речовинами — 3 %; від 71 до 85 % ГДК
нетоксичним пилом або від 51 до 70 % токсичними речовинами — 4 %; понад
85 % ГДК нетоксичним пилом (роботи виконуються з застосуванням захисних
пристосувань) або понад 70 % токсичними речовинами — 5 %

8. Виробничий шум Низькочастотний шум (НШ) з силою від 60 до 70 дБ,
середньочастотний (СШ) від 55 до 65 дБ, високочастотний (ВШ) від 50 до
60 дБ — 1 %;

НШ — від 71 до 80 дБ, СШ — від 66 до 75 дБ, ВШ — від 61 до 70 дБ — 2 %;

НШ — від 81 до 90 дБ, СШ — від 76 до 85 дБ, ВШ — від 71 до 75 дБ — 3 %;

НШ — від 91 до 100 дБ, СШ — від 86 до 90 дБ, ВШ — від 76 до 85 дБ — 4 %;

9. Вібрація, оберти і поштовхи Підвищені — 1 %; сильні — 2 %; дуже
сильні — 3 % (для фактора не більше 50 % зміни) або 4 % (більше 50 %
зміни)

10. Освітленість (зумовлена характером роботи) Понижена (від 31 до 48
лк) — 1 %; освітленість до 30 лк або осліплююче світло — 2 %

Фізіологами встановлена така залежність між робочою частотою пульсу
працівника і тривалістю робочого часу [28]:

Частота пульсу, уд./хв. 100 110 120 130 140 150

Робочий час, год. 8 6 5 4 3 2

Більш прийнятним критерієм гранично допустимого рівня навантаження на
організм можна вважати середню частоту пульсу за зміну, включаючи
періоди роботи і відпочинку, на рівні 100 ударів/хв. Середньозмінний
пульс, ударів/хв:

,

де Пр — пульс під час роботи, ударів/хв; Пв — пульс під час відпочинку,
ударів/хв; tр — питома вага часу роботи в змінному фонді робочого
часу, %; tв — питома вага часу відпочинку в змінному фонді робочого
часу, %.

На роботах, що супроводжуються підвищенням частоти пульсу у працівників
понад 100 уд./хв, В. В. Розенблат і Ю. Г. Солонін пропонували
вираховувати час на відпочинок і допоміжні роботи за формулою:

— середня частота пульсу під час основної роботи;

— середня частота пульсу під час виконання допоміжної роботи.

Г. Леман для встановлення додаткової тривалості відпочинку при важких
роботах запропонував використовувати показник енергозатрат. При цьому
затрати енергії за хвилину на рівні 4 ккал розглядаються як оптимальні.
Якщо затрати енергії за хвилину перевищують 4 ккал, то надбавка часу на
відпочинок порівняно з тривалістю відпочинку при оптимальних витратах
енергії обчислюється за такою формулою:

— величина приросту часу на відпочинок, %;

— загальні витрати енергії за одну хвилину, ккал/хв.

Ще один метод встановлення часу на відпочинок базується на врахуванні
часу відновлення фізіологічних функцій до вихідного рівня.

Застосування цього методу ускладнюється тим, що різні функції
повертаються до вихідного рівня неодночасно. Тому деякі автори
пропонують враховувати зміни окремої фізіологічної функції. Так, залежно
від змін статичної витривалості час на відпочинок обчислюється за
формою:

,

де Н — статична витривалість за першу годину роботи, с; К — статична
витривалість за останню годину роботи, с.

Цей метод дещо обмежений у своєму застосуванні, оскільки навряд чи
коректно на всіх видах робіт орієнтуватися на одну фізіологічну функцію.
Його можна застосовувати для встановлення норми часу на відпочинок при
виконанні нервово та фізично напружених робіт.

Найбільш обґрунтованим видається метод встановлення загального часу на
відпочинок за показниками втоми і умов праці. Дослідженнями [25] була
встановлена залежність загального часу на регламентований відпочинок від
показника втоми. У діапазоні величини показника втоми –10 : –55 відн.
од. ця залежність практично лінійна і описується рівнянням

tв = –0,58 В ,

де tв — час на відпочинок, хв; В — показник втоми.

Між показниками умов праці і втоми існує залежність, яка описується
рівнянням регресії:

де В — показник втоми, відн. од.;

х — сумарний показник умов праці, бали.

Встановлення кореляції між показником втоми та умовами праці дозволило
розробити простіший метод визначення часу на регламентовані перерви. Він
не вимагає проведення трудомістких фізіологічних досліджень і може
використовуватися у виробничих умовах. Для цього кожний фактор умов
праці оцінюється за відповідними критеріями 1—4 балами, а потім отримані
бали підсумовуються. Сума всіх балів є показником умов праці.

Час на відпочинок обчислюється за емпіричною формулою

tв = 1,14х – 7,85,

де х — сумарний показник умов праці, бали.

Критерії для встановлення бальної оцінки по кожному фактору умов праці
наведені в табл. 13.3.

Таблиця 13.3

Критерії бальної оцінки умов праці

Показник Умови

Оптимальні

(1 бал) Допустимі

(2 бали) Несприятливі

(3 бали) Шкідливі (4 бали)

Освітлення Вище за санітарні норми На рівні санітарних норм Нижче
санітарних норм на 25 % Нижче санітарних норм на 50 %

Пил В 2 рази менше ГДК На рівні ГДК В 2 рази більше ГДК В 3 і більше
разів вище ГДК

Токсичні речовини В 2 рази менше ГДК На рівні ГДК В 2 рази більше ГДК В
3 і більше разів вище ГДК

Шум, вібрація, ультразвук Нижче санітарних норм На рівні санітарних норм
До санітарної норми + 10 Вище санітарної норми + 10

Іонізуюче випромінювання Нижче ГДР непрофесійної категорії опромінення
На рівні ГДР непрофесійної категорії опромінення В 1,5—2 рази нижче ГДР
професійної категорії опромінення На рівні ГДР професійної категорії
опромінення

Електромагнітне поле радіочастот ВЧ, УВЧ, СВЧ в 10 разів нижчі ГДР ВЧ,
УВЧ, СВЧ на рівні ГДР ВЧ і УВЧ вищі ГДР Вищі ГДР

Мікроклімат Оптимальний за санітарними нормами Допустимий за санітарними
нормами Робота на

відкритому

повітрі За межами санітарних норм

Крім часу на відпочинок, на всіх видах робіт встановлюється час на
природні потреби працівника в розмірі 10…15 хв. за зміну.

Тривалість, кількість і час призначення регламентованих перерв на
відпочинок

Тривалість регламентованих перерв на відпочинок зумовлюється
хвилеподібним характером відновлювальних процесів. На різних фазах
відновлення працездатності неоднакове. При цьому не вигідні як надто
короткі, так і надто довгі перерви. В першому випадку недостатньо
відновлюється працездатність, а в другому — порушується робоча
установка. Однак при фізичній роботі повільніше втрачається робоча
установка, ніж при нервово-напруженій. Тому при фізичній роботі
оптимальна тривалість перерви становить 7…15 хв, на роботах середньої
важкості — 5…10 хв. В особливо несприятливих умовах тривалість перерв
перевищує 10 хв. В переважній більшості випадків тривалість перерви
становить не менше 5 хв.

Щодо моментів призначення перерв на відпочинок єдиної думки не існує.
Багато авторів вважають, що перерви слід призначати при перших ознаках
втоми. Інші, навпаки, вважають що невелика втома справляє позитивний
вплив на витривалість організму, компенсується резервами. Існує також
думка, що перерви на відпочинок повинні повністю знімати втому. Однак на
практиці цього немає, навіть обідня перерва не ліквідує повністю
відчуття стомлення.

Регламентовані перерви покликані зменшити втому, згладжувати найбільш
гострі її симптоми, створити психологічну установку на відпочинок і
активізувати вольові зусилля для підтримання продуктивності праці.

При розподілі перерв на відпочинок протягом робочої зміни необхідно
виходити з того, що втома в другій половині значно більша, ніж у першій,
тому 30—35 % часу на відпочинок доцільно надавати до обіду, а 65—70 % —
після обіду.

Першу перерву на відпочинок працівникам, рівень втоми яких не перевищує
— 55 відн. од., доцільно надавати через 2…2,5 год від початку роботи.
Другу перерву назначають через 1…1,5 год після обіду, а останню — не
пізніше, ніж за 1…1,5 год до закінчення роботи. Час на природні потреби
працівника встановлюється окремо і становить 10 хв за зміну.

Залежно від характеру трудового процесу і умов праці можливі деякі
відхилення в періодичності надання і тривалості регламентованих перерв
на відпочинок. Так, для працівників за пультами управління доцільно
надавати 10-хвилинні перерви на відпочинок через кожну годину роботи.
Для працівників творчої праці рекомендуються 15-хвилинні перерви через
кожні дві години роботи і за 1,5 год до її закінчення. На роботах з
великими фізичними навантаженнями і несприятливими умовами перерви на
відпочинок тривалістю 8…10 хв надаються через кожну годину роботи, а в
особливо несприятливих умовах — по 15 хв. На особливо важких роботах
необхідно поєднувати роботу протягом 15…20 хв з відпочинком такої ж
тривалості. В цих випадках слід застосувати підміну людей, які працюють
почергово, і суміщення робіт та професій. Часті перерви по 5, 10 хв
застосовуються при роботах з великим нервовим напруженням, високому
темпі і підвищеній монотонності.

Література

Агапова Е. Г. Основы физиологии и психологии труда. — Самара, 1991. —
149 с.

Асеев В. Г. Преодоление монотонности труда в промышленности. — М.:
Экономика, 1974. — 191 с.

Влияние условий труда на работоспособность и здоровье операторов / Под
редакцией А. О. Навакатикяна. — К.: Здоров’я, 1984. — 144 с.

Горшков С. И., Золина З. М., Мойкин Ю. В. Методики исследований в
физиологии труда. — М.: Медицина, 1974. — 311 с.

Зинченко В. П., Мунипов В. М. Основы эргономики. — М.: Экономика,
1980. — 343 с.

Интегральная оценка работоспособности при умственном и физическом труде
(Метод. рекомендации) / Е. А. Деревянко, В. К. Хухлаев и др. — М.:
Экономика, 1976. — 76 с.

Климов Е. А. Введение в психологию труда. Учебник для

ВУЗов. — М.: Культура и спорт, ЮНИТИ, 1998. — 350 с.

Количественная оценка тяжести труда. Межотраслевые методические
рекомендации / Составители В. Г. Макушин и др. — М.: Экономика, 1988. —
116 с.

Косилов С. А. Очерки физиологии труда. — М.: Медицина, 1965. — 371 с.

Косилов С. А. Физиологические основы НОТ. — М.: Экономика, 1969. —
302 с.

Похожие записи