Реферат на тему:

Медична допомога в умовах автономного існування

Як зазначалося, у будь-якому аварійному запасі повинна бути медична
аптечка з мінімальним запасом медикаментів й інших засобів, необхідних
для надання невідкладної допомоги.

До складу аварійної аптечки зазвичай входять:

• джгут для зупинки кровотечі;

• індивідуальні перев’язні пакети;

• стерильні бинти і серветки;

• бактерицидний і липкий пластирі;

• настойка йоду і медичний спирт;

• протишокові препарати у шприцах-тюбиках (розчин морфіну, пантопону);

• антибіотики широкого спектра дії;

• серцеві препарати (нітрогліцерин, корвалол, обзидан, розчини кофеїну,
адреналіну і лобеліну);

• засоби, що застосовують при опіках і обмороженнях (синтоміцинова
емульсія, протиопікова рідина);

• препарати, які піднімають тонус організму (сиднокарб, фенамін, кола);

• седативні засоби (фенібут, триоксазин, седуксен, феназепам);

• найпростіші інструменти (ножиці, пінцети, ланцети, шприци). Іноді від
вчасного подання людині невідкладної долікарської допомоги залежить її
життя. Саме тому слід знати найпростіші способи подання першої медичної
допомоги. Найголовніше — не втратити самовладання і точно й вчасно
подати допомогу.

Кровотечі. Залежно від травмованої судини кровотечі бувають венозні та
артеріальні.

Кровотеча з великої судини (стегнової або сонної артерії) дуже
небезпечна для людини і може призвести до смерті, але зупинка кровотечі,
навіть тимчасова, дає змогу попередити значну втрату крові.

Найшвидший засіб — натиснути пальцем вище місця травмування. На
людському тілі існує 11 точок, притискання в яких дає найбільший ефект.

Кровотечу з кінцівок можна зупинити затисканням кінцівки. Для цього в
ліктьовий згин або в підколінну ямку вкладають марлевий валик, а потім
кінцівка максимально згинається в суглобі, її прибинтовують до плеча чи
стегна.

Зручнішим і надійнішим способом зупинки кровотечі з кінцівок є
накладання джгута.

Незважаючи на те, що накласти джгут просто, слід запам’ятати основні
правила. Джгут накладається на 5-Ю см вище місця кровотечі кількома
тугими обертами до повного її припинення. Якщо немає спеціального
гумового джгута, можна використати джгут-закрут-ку з будь-якого
підручного матеріалу. Категорично забороняється накладати джгут прямо на
тіло і тримати його понад 1,5 години. Після цього джгут необхідно
послабити, для того щоб відновити циркуляцію крові в кінцівці.
Свідченням про відновлення циркуляції крові є потепління пальців і зміна
їх кольору від блідого до рожевого. Слід пам’ятати, що під час
послаблення джгута, якщо кровотеча не припинилася, судину необхідно
притиснути пальцем, а потім знову накласти джгут, але вище або нижче
місця попереднього накладання.

У холодну пору року кінцівку, на яку накладено джгут, слід ретельно
захищати від морозу.

Кровотечі з носа припиняються за допомогою ватних або марлевих тампонів,
які глибоко вставляють у носові ходи. Постраждалу людину слід посадити
так, щоб її голова була якомога більше відкинута назад. На перенісся і
лоб накладають серветку, змочену холодною водою, згорток із льодом або
снігом.

Переломи. Переломи — це порушення цілісності кісток з роз’єднанням
уламків. При цьому найчастіше страждають і прилеглі м’які тканини,
судини, нерви, внутрішні органи. Найнебезпечнішим для життя людини є
перелом хребта.

Якщо уламки кістки зміщені і їх видно з рани або під шкірою, розпізнати
переломи досить легко. Важче розпізнати перелом без зміщення або
неповний. У цьому разі насамперед необхідно порівняти довжину здорової
кінцівки з ураженою. Найчастіше при переломі уражена кінцівка на вигляд
коротша від здорової. На місці перелому часто утворюється болюча
пухлина.

При переломах найперше і найголовніше — зменшити біль, забезпечити
пораненому повний спокій, не допустити травмування тканин і сухожиль у
місці перелому. Для цього постраждалого потрібно покласти нерухомо, дати
йому протишоковий апарат або сильний анальгетик і зафіксувати травмовану
кінцівку.

При закритому переломі не слід знімати з потерпшого одяг чи взуття.
Достатньо лише оголити кінцівку в необхідному місці.

При відкритих переломах після зупинення кровотечі на рану накладають
стерильну пов’язку.

Категорично заборонено, самотужки намагатися вправляти переломи, не
знаючи відповідної техніки. Невміле вправляння може призвести до
додаткового травмування потерпшого і до больового шоку, з якого людину
буде дуже важко вивести. Необхідно просто забезпечити непорушність
кінцівки і зафіксувати місце перелому шинами (спеціальними або з
підручного матеріалу).

При накладанні шини необхідна умова полягає в тому, що вона повинна
фіксувати щонайменше два найближчі до місця перелому суглоби. При
переломі стегна шина повинна фіксувати всі три суглоби

ноги. Накладати шину слід з найрівнішого боку кінцівки і в жодному разі
не на поверхню рани або місце шкіри, де проглядаються уламки кістки.
Категорично забороняється притягувати уламки кістки до шини пов’язкою.

При переломах кісток черепа, які діагностуються (якщо не видно відкритих
уражень) за такими ознаками, як втрата свідомості, кровотеча з рота,
носа, вух, потерпілому потрібно забезпечити повну нерухомість, покласти
на голову холод. При головному болю потерпшому слід дати анальгетики —
анальгін, баралгін, темпалгін тощо. Після цього потерпшому вкрай
необхідна кваліфікована медична допомога.

Переломи нижньої щелепи визначають за її неправильним положенням,
зміщенням зубів, кровотечею з ротової порожнини. Перша допомога полягає
в накладанні правдоподібної пов’язки на щелепу і знеболенні.

При переломі ребер найвираженішою ознакою є сильний біль у місці
пошкодження під час вдиху або натискання, наслідком чого є обмеження
дихальних рухів. Найпростіша допомога при таких травмах — накладання
тугої пов’язки на грудну клітину після видиху.

Найтяжчими наслідками характеризуються переломи хребта і тазових кісток.

Перелом хребта, особливо з ураженням спинного мозку нижче п’ятого
шийного хребця, дуже часто супроводжується паралічем кінцівок і розладом
чутливості. Постраждалому потрібна термінова кваліфікована медична
допомога, до прибуття якої його необхідно покласти на тверду рівну
поверхню, забезпечити повну непорушність і дати знеболюючий засіб. При
переломах шийних хребців постраж-далого кладуть на спину, а під шию (в
окремих випадках і під плечі) підкладають валик із згорнутого одягу або
будь-якого м’якого підручного матеріалу.

При пошкодженні грудного або поперекового відділів хребта по-страждалого
кладуть на живіт, а під грудну клітку підкладають валик.

При переломах тазових кісток, які супроводжуються різким обмеженням
рухливості (неможливість присісти, повернутися вбік, підняти ноги) і
сильним болем, постраждалому необхідний повний спокій. Його потрібно
покласти на рівну поверхню і злегка підігнути йому ноги в колінах для
запобігання больового шоку. Такому постраждалому необхідна термінова
кваліфікована медична допомога.

Вивихи — зміщення однієї чи кількох кісток суглоба — легко визначаються
за різким болем у суглобі й неможливістю здійснювати будь-який рух у
ньому. Найчастіше при цьому змінюється вигляд суглоба — голівка кістки,
що змістилася, утворює виступ, а на її звичному місці утворюється
западина. Якщо ніхто з оточуючих не знає техніки вправляння вивихів,
достатньо обмежитися тугою пов’язкою навколо травмованого суглоба або
накладанням шини для забезпечення непорушності суглоба.

Розтягування зв’язок визначають з виникненням різкого болю в момент
пошкодження, рівномірній пухлині, яка утворюється на місці пошкодження,
а також за обмеженістю руху в суглобі. Найперша допомога при такій
травмі — накладання тугої пов’язки і прикладання до ураженого місця
холоду.

Поранення. Будь-яке відкрите пошкодження, що супроводжується порушенням
цілісності шкіри, слизових оболонок, в умовах автономного існування
небезпечне не лише через кровотечу, про що вже йшлося, а й можливість
попадання в рану хворобливих мікроорганізмів. Тому найголовніше правило
для людини, яка подає першу допомогу, — не торкатися рани! Забороняється
обмивати або очищати забруднену рану, бо при цьому дуже легко пошкодити
тканини і занести інфекцію. Краї рани змащують йодом або спиртом, а
потім на неї накладать пов’язку, бажано стерильну. Якщо немає можливості
накласти стерильну пов’язку, слід застосувати чисту тканину. При цьому
забороняється торкатися тієї частини бинта або тканини, яка звернута до
рани. За наявності сульфаніламідних препаратів, зокрема стрептоциду, або
антибіотиків можна засипати рану порошком цих препаратів. Слід
пам’ятати, що навіть невелика рана відкриває для хворобливих
мікроорганізмів доступ всередину організму людини і наслідки такого
надходження важко спрогнозувати.

Опіки виникають внаслідок впливу на тканини людини відкритого полум’я,
гарячої пари і води, розпечених предметів, легкозаймистих рідин,
хімічних речовин. Саме тому розрізняють хімічні і термічні опіки, хоча
їх прояви майже однакові — ураження тканин людини на різну глибину і
площу. Тяжкі опіки може викликати також пряма сонячна радіація, особливо
в місцях з жарким кліматом.

При опіках І ступеня шкіра лише припухає і червоніє. Достатньо легенько
протерти уражене місце спиртом і накласти асептичну пов’язку з
протиопіковою рідиною або синтоміциновою емульсією, і симптоми опіку
зникнуть дуже швидко.

При опіках II ступеня на шкірі з’являються пухирі, заповнені рідиною.
Можна обмежитися тими самими заходами, що й при опіках І ступеня.

Найтяжчі опіки III і IV ступенів, коли пошкоджується не лише верхній шар
шкіри, а й тканини під нею на різну глибину (підшкірна клітковина,
м’язи, судини, нерви, кістки). Крім невідкладної допомоги у вигляді
легких стерильних пов’язок при таких опіках потерпілому дають багато
пити і вводять болезаспокійливі препарати (наприклад, промедол). Таким
постраждалим необхідна термінова кваліфікована медична допомога.

Шок. Наслідком тяжких травматичних уражень, опіків тощо у людини є шок —
особливий стан, який загрожує летальним результатом.

Сприяють шоку перевтома, переохолодження, значна втрата крові, нервове
перенапруження тощо. Тіло людини у стані шоку холодне, бліде, пульс
ниткоподібний з частими перервами, дихання майже не чутно, свідомість
затьмарена. Основними засобами боротьби з шоком в умовах автономного
існування є спокій і тепло. Постраждало-го необхідно покласти, давати
багато гарячого чаю чи води, забезпечити обігрівання тіла. За наявності
аптечки можна зробити ін’єкцію кофеїну, кордіаміну, морфіну, дати
анальгетики.

Запаморочення характеризується раптовим зблідненням, появою холодного
поту на обличчі та долонях. Людину в такому стані необхідно покласти,
розстібнути комірець і дати понюхати нашатирний спирт. Після повернення
свідомості людину треба напоїти гарячим чаєм або водою.

Ураження блискавкою. У легких випадках ураження блискавкою постраждалі
скаржаться на головний біль, порушення рівноваги, світлобоязнь, відчуття
печії в очах. У тяжких випадках одразу після травми настає втрата
свідомості, порушуються слух і зір, на шкірі можуть виникнути так звані
фігури блискавки у формі деревоподібних смуг червоно-бурого кольору —
опіки.

Невідкладна допомога — штучне дихання і непрямий масаж серця.

Штучне дихання застосовують також при раптовій зупинці дихання.
Найефективніший метод — «рот у рот». Потерпілого кладуть на спину і,
очистивши рот, ніс і горло від крові, слини, блювотних мас тощо, негайно
розпочинають штучне дихання.

При застосуванні штучного дихання до людини, яка втопилася, необхідно
попередньо звільнити її легені від води, для чого людину кладуть животом
на зігнуту в коліні ногу рятівника так, щоб тулуб і

ноги потерпілого звішувалися вниз, І натискають на спину лівою рукою, а
правою притримують ноги потерпілого. Для полегшення доступу повітря в
легені голову постраждалого максимально відхиляють назад. Відкривши
правою рукою рот потерпілого і затиснувши йому лівою рукою ніс,
рятувальник щільно притискається своїми губами до губ потерпілого і
робить швидкий глибокий видих. Як тільки грудна клітка потерпілого
піднялася (вдих), рятувальник дає їй можливість опуститися (пасивний
видих) під власною вагою. Частота цього прийому — 12-14 рухів грудної
клітини потерпшого за хвилину.

У разі відсутності у потерпілого пульсу паралельно із штучним диханням
застосовують непрямий (закритий) масаж серця. Рятувальник кладе свою
праву долоню на груди потерпілого в ділянці рукоятки груднини, а ліву
долоню — зверху на праву і починає ритмічно натискати на груднину з
частотою 50-60 натискань на хвилину. Одночасно другий рятувальник
здійснює штучне дихання «рот у рот». Після 4-6 ритмічних натискань на
груднину потерпілого необхідно робити перерву на 15-20 секунд для одного
активного вдиху і одного пасивного видиху. Масаж серця потрібно
виконувати так, щоб рятувальник використовував для цього всю вагу свого
тіла, але не зламав при цьому ребра потерпілому.

Непрямий масаж серця і штучне дихання виконують доти, поки у потерпілого
не з’являться пульс і дихання або явні ознаки смерті (трупне заклякання,
синюшні плями тощо).

Список використаної літератури

Безпека життєдіяльності / За ред. Я. І. Бедрія. — Львів, 2000.

Білявський Г.О., Падун М.М., Фурдуй Р.С. Основи загальної екології. —
К.. Либідь, 1995.

Волович В.Г. Человек в экстремальных условиях природной среды. — М..
Мысль, 1983.

Єлісєєв А.Т. Охорона праці. — К., 1995.

Кириллов В.Ф., Книжников В.А. , Коренков И.П. Радиационная гигиена. —
М.. Медицина, 1988.

Корсак К.В., Плахоттк О.В. Основи екології. — 2-ге вид. — К.. МАУП,
2000.

Лапт В М Безпека життєдіяльності людини. — К.. Знання, Л.. Вид-во ЛБК
НБУ, 1999.

Пістун І.П. Безпека життєдіяльності. — Суми. Університет, книга, 1999.

Проблеми техноприродних аварій І катастроф у зв’язку з розвитком
небезпечних геологічних процесів // Матер, наук.-техн. конф. — К., 1997.

Рудько Г.І., Кошіль М.Б., Бондаренко М.Д. Регіональний, спеціальний та
локальний режими небезпечних геологічних процесів як основа зниження
потенційного ризику техноприродних аварій І катастроф. — К., 1997.

Солтовський О.І. Основи соціальної екології. — К.. МАУП, 1997.

Ткачук В.Г., Хапко В.Е. Медико-социальные основы здоровья. — К.. МАУП,
1999.

Хижняк М.І., Нагарна А.М. Здоров’я людини та екологія. — К.. Здоров’я,
1995.

Похожие записи