РЕФЕРАТ

на тему:

Людина як біологічний та соціальний суб’єкт. Потреби людини

ПЛАН

1. Людина та її біологічні і соціальні ознаки

2. Діяльність людини, потреби людини

3. Використана література

1. Людина та її біологічні і соціальні ознаки

Значення терміна «людина» багатогранне, про що свідчить понятійний
апарат наук, які вивчають людину.

Філософію цікавить людина з точки зору її становища у світі передусім як
суб’єкта пізнання і творчості.

Психологія аналізує людину як цілісність психологічних процесів,
властивостей і відносин: темпераменту, характеру, здібностей, вольових
властивостей тощо, тобто психологія шукає стабільні характеристики
психіки, які забезпечують незмінність людської природи.

Якщо економічна наука припускає, що людина здатна на раціональний вибір,
то психологія виходить з того, що мотиви людської поведінки здебільшого
ірраціональні і незбагненні.

Історики, навпаки, проявляють інтерес до того, як під впливом
культурно-історичних факторів змінюється людська істота.

Соціологія досліджує людину насамперед як особистість, як елемент
соціального життя, розкриває механізми її становлення під впливом
соціальних факторів, а також шляхи і канали зворотного впливу
особистості на соціальний стан.

У найзагальнішому розумінні термін «людина» вказує на належність до
людського роду — вищої сходинки живої природи на нашій планеті.

Що ж таке життя? Є багато різних визначень поняття «життя». У загальному
розумінні життя є особливою формою існування і руху матерії, вищою по
відношенню до фізичної чи хімічної форми, способом існування білкових
тіл, суттєвим моментом якого є постійний обмін з їх зовнішнім
середовищем.

Життя — це особлива форма руху матерії зі специфічним обміном речовин,
самовідновленням, системним управлінням, саморозвитком, фізичною і
функціональною дискретністю живих істот і їх суспільних конгломерантів.
З цього досить складного визначення виведемо головне: життя можна
розглядати як послідовний, упорядкований обмін речовин і енергії.

Людина як частина природи є біологічним суб’єктом. За своєю тілесною
будовою й фізіологічними функціями людина належить до тваринного світу.
Характерно, що з погляду біології принципової різниці між людиною і
тваринним світом немає.

Подібність, схожість людини і тварини визначається,

по-перше, складом речовини, будовою та поведінкою організмів;

по-друге, у людини є рудиментарні органи, які виконували важливі функції
у тварин і збереглись у людини, хоча і не потрібні їй.

Поняття «людина» вказує на якісну відмінність людей від тварин і
характеризує загальні, притаманні усім людям якості й особливості, що
знаходять свій вияв у терміні «Homo sapiens» — «людина розумна». Людина
як біологічний вид має:

* характерні тілесні ознаки (прямоходіння, руки пристосовані до праці
тощо);

* високорозвинений мозок, здатний відобразити світ у поняттях і
перетворювати його відповідно до своїх потреб, інтересів, ідеалів;

* свідомість як здатність до пізнання сутності як зовнішнього світу, так
і своєї особистої природи;

* мислення та мова, які з’явились в результаті трудової суспільної
діяльності.

Найхарактернішою ознакою людини є свідомість. Свідомість не тільки в
плані осмислення життєвої ситуації й пізнання навколишньої дійсності —
такий рівень свідомості властивий навіть тваринному світу, — а з погляду
здатності розмірковувати над зовнішніми обставинами, над своїми
зв’язками з ними й з іншими людьми, заглиблюватись в себе, щоб досягти
злагоди з собою, з метою усвідомлення сенсу власного буття у світі.

Людська здатність самозаглиблення має діяльний суспільний характер. Про
людський характер життєдіяльності можна говорити з того моменту, коли
людиноподібна істота виготовила перше знаряддя праці. Саме з цього
почалася розбудова людиною власного світу — соціального.

Зміст і характер людського життя визначається способом людської
діяльності, головними чинниками якого є засоби виробництва та
спілкування.

Якщо тварина живе в природі, то людина — в соціумі. Соціум — це
особливий спосіб життя особливих істот — людей.

Отже, найголовніша відмінність між людиною і тваринним світом полягає у
способі життя. Тваринне життя здійснюється природним чином, тобто як
існування, людське — суспільним, соціальним, як життєдіяльність. Все що
є в суспільстві, як і саме суспільство, — результат людської діяльності.

2. Діяльність людини, потреби людини

Діяльність — це специфічний спосіб ставлення людини до світу. Вона
поєднує біологічну, соціальну та духовно-культурну сутність людини.
Діяльність постає як засіб перетворення природи на предмети споживання,
творіння культури.

Характерні ознаки діяльності людини:

> вона діє під впливом тих чи інших мотивів для задоволення певної
потреби;

> вона існує завдяки взаємодії з навколишнім середовищем (інші люди,
предмети; природа тощо);

> обмінюється інформацією з іншими людьми, тобто бере участь у
спілкуванні;

> з самого початку життя людина грається, вчиться, а далі —-працює;

> саме завдяки діям, взаємодіям набуває певного досвіду;

> відчуває вплив умов ужиття як на рівні оточення (мікросередовище), так
і на рівні суспільства (макросередовище);

> діяльність має ціле усвідомлений і цілеспрямований характер.

На основі того, що людська діяльність являє собою систему усвідомлених
цілеспрямованих дій, що передбачає зміну або перетворення навколишнього
світу можна сформулювати таке визначення:

Діяльність — це активна взаємодія людини з навколишнім середовищем,
завдяки чому вона досягає свідомо поставленої мети, яка виникла
внаслідок прояву у неї певної потреби.

Потреби — це нужда, необхідність для людини того, що забезпечує її
існування і самозабезпечення.

Потреби поділяються на групи;

• фізіологічні і сексуальні (у відтворенні людей, в їжі, диханні,
рухові, одязі, житлі, відпочинку);

• екзистенціальні (це потреби у безпеці свого існування, впевненості у
завтрашньому дні, стабільності суспільства, гарантованості праці);

• соціальні (у належності до колективу, групи чи спільноти у
спілкуванні, турботі про інших та увазі до себе, в участі у спільній
трудовій діяльності);

• престижні (у повазі з боку інших, їх визнанні та високій оцінці своїх
якостей, у службовому зростанні і високому статусі у суспільстві);

• особистісні (у, самовираженні, у самореалізації (або
самоактуалізації), тобто в діяльному прояві себе як самостійної,
оригінальної, творчої особистості;

* духовні (потреби в нових знаннях про навколишній світ, в самопізнанні,
залученні до наук, мистецтв тощо).

Перші дві групи потреб є первинними і вродженими, чотири інші —
набутими.

Діяльність людини має предметний і духовний характер. Діяльність є
предметною, тому що її результатом є матеріальні предмети. У цих
предметах людина втілює своє розуміння світу, свій розум, властивості,
інтереси, потреби почуття.

Види діяльності забезпечують існування людини та її формування як
особистості. До видів діяльності належать: праця, гра, навчання,
спілкування. До типів діяльності належать такі, що будуються за ознаками
суспільних відносин, потреб та предметів.

Але жодний тип діяльності не реалізується у чистому вигляді. Наприклад,
праця — це і пізнання, і оцінка, і спілкування.

Кожна людина має свою ієрархію видів і типів діяльності. Загалом,
ієрархія видів і типів діяльності — це, до певної міри, програма життя
людини.

Однією зі специфічних форм діяльності є праця. Праця це процес, що
відбувається між людиною і природою. Перетворюючи природу, людина
перетворює і себе. У процесі праці розвиваються здібності людини, а
також мислення, чуттєве сприйняття світу.

Праця — це цілеспрямована діяльність людини, в процесі якої вона
впливає на природу і використовує її з метою виробництва матеріальних
благ, необхідних для задоволення своїх потреб.

Але праця — це не тільки процес, в якому люди вступають між собою в
певні виробничі відносини. Вона проявляється в конкретній історичній
формі, має особливий характер і свою організацію. З фізіологічної точки
зору праця — це витрати фізичної і розумової енергії людини, але вона
необхідна і корисна для людини. І тільки у шкідливих умовах праці або
при надмірному напруженні сил людини, в тій чи іншій формі можуть
проявлятися негативні наслідки праці.

Людська праця докорінно відрізняється від «праці» тварин. Най
головнішою відмінністю є те, що людина використовує знаряддя праці,
виготовлені знаряддями праці. Тварина цього робити не вміє.

Ми підходимо до людини з трьома різними вимірами її суті: біологічним,
психічним і соціальним. Під психічним розуміємо внутрішній духовний світ
людини — її волю, переживання, пам’ять, характер, темперамент тощо.

Соціальне і біологічне існують у нерозривній єдності. Біологічне,
природне, можна спрощено назвати системою, «що живе», а соціальне — «як
живе». Але і «що живе» і «як живе» злилися в єдине ціле, в соціальну
істоту на ім’я Людина. Природне функціонування її організму соціальне
зумовлене, залежить від тих об’єктивних історичних умов, в яких вона
живе і які нею ж створені шляхом перетворення навколишнього середовища.

Людина являє собою цілісну єдність біологічного, психічного і
соціального рівня. При цьому людський індивід — це не проста арифметична
сума біологічного, психічного і соціального, а їх інтегральна єдність,
яка є основою до виникнення нового якісного ступеня — особистості.

Особистість — це міра цілісності людини, що включає в себе усю множину
взаємопов’язаних характеристик і елементів.

Головною підсумковою властивістю особистості виступає світогляд.
Особливим компонентом особистості є її моральність.

Мета життя людини розвивається в різноманітних видах діяльності — в
праці, вихованні, сімейному житті, захопленні наукою, літературою і
мистецтвом, в активній суспільній діяльності тощо. При цьому праця — не
самоціль, а реальна основа створення об’єктивних умов для того, щоб
кожна людина могла проявити себе, розгорнути свої здібності, виявити
таланти.

Коли ми говоримо про життя, то необхідно розглянути і протилежне йому
поняття — смерть. З усвідомленням кінцевого людського особистого буття
можна зрозуміти ціль життя, пізнати людину, зрозуміти те, що природа або
Творець створили цю конкретну людину, усвідомити цінність і
неповторність людського життя, тобто бережливого ставлення до неї.

За Арістотелем, справжня мета людського життя — блаженство, яке
називається діяльністю. Діяльність душі пізнавальна. Але пізнання істини
є найпривабливішою з усіх видів діяльності. Діяльність розуму
відрізняється значністю та цілісністю і містить у собі насолоду, яка
підсилює енергію. Саме до такої мети і повинна прагнути людина.

Список використаної літератури:

Основи життєдіяльності та екології. – К., 1999.

Основи безпеки життєдіяльності. Підручник. – К., 2000.

Охорона праці. Посібник. – К., 2002.

PAGE

PAGE 9

Похожие записи