РЕФЕРАТ

на тему:

Хімічно небезпечні об’єкти. Хімічно небезпечні речовини, особливості їх
впливу на організм людини

Сьогодні в народному господарстві України використовуються десятки
тисяч різних хімічних сполук, причому щорічно ця кількість збільшується
на 200-1000 нових речовин.

За ступенем токсичності при інгаляційному (через органи дихання) і
пероральному (через шлунково-кишковий тракт) шляхах попадання в організм
хімічні речовини можна розбити на шість груп, а за ступенем дії на
організм людини — на чотири класи.

Таблиця 1.

Характеристика ХНР за ступенем токсичності

Клас токсичності ГДКв повітрі,

мг/м3 Середні смертельні

Концентрація, мг/л Доза при внутрішньому надходженні, мг/кг

Надзвичайно токсичні 0,1 < 1 < 1 Високо токсичні 0,1-1 1-5 1-50 Сильно токсичні 1,1 -10 6-20 51-500 Помірно токсичні Теж 21-80 501-5000 Мало токсичні > 10 81-160 5001-15000

Не токсичні — > 160 > 15000

Таблиця 2.

Клас небезпеки ХНР за ступенем дії на організм людини

Клас небезпеки Характеристика класу небезпеки ССК, мг/м3

1 Речовини надзвичайно небезпечні < 500 2 Речовини високо небезпечні 501-5000 3 Речовини помірно небезпечні 5001-50000 4 Речовини мало небезпечні > 50001

ССК — середня смертельна токсодоза LС50, яка призводить до загибелі 50%
людей або тварин при 2-4-годинній інгаляційній дії.

До найнебезпечніших (надзвичайно і високо токсичних) хімічних речовин
належать:

деякі сполуки металів (органічні і неорганічні похідні миш’яку, ртуті,
кадмію, свинцю, талію, цинку та інших);

карбоніли металів (тетракарбоніл нікелю, пентакарбоніл заліза та інші);

речовини, що мають ціанисту групу (синильна кислота та її солі,
бензальдегідціангідрон, нітрили, органічні ізоціанати);

сполуки фосфору (фосфорорганічні сполуки, хлорид фосфору, фосфін,
фосфідин);

фторорганічні сполуки (фтороцтова кислота та її ефіри, фторетанол та
інші);

хлоргідрони (етиленхлоргідрон, епіхлоргідрон);

галогени (хлор, бром);

інші сполуки (етиленоксид, аліловий спирт, метил бромід, фосген, інші).

До сильно токсичних хімічних речовин належать:

мінеральні та органічні кислоти (сірчана, азотна, фосфорна, оцтова та
інші);

луги (аміак, натронне вапно, їдкий калій та інші);

сполуки сірки ( діметилсульфат, розчинні сульфіди, сірковуглець,
розчинні тіоціанати, хлорид і фторид сірки);

хлор- і бромзаміщені похідні вуглеводню (хлористий і бромистий метил);

деякі спирти і альдегіди кислот;

органічні і неорганічні нітро і аміносполуки (гідроксиламін, гідразин,
анілін, толуїдин, нітробензол, динітрофепол);

феноли, крезоли та їх похідні; гетероциклічні сполуки.

До помірно токсичних, мало токсичних і практично не токсичних хімічних
речовин, які не становлять собою хімічної небезпеки, належить вся
основна маса хімічних сполук.

Необхідно відмітити, що особливу групу хімічно небезпечних речовин
складають пестициди — препарати, які призначені для боротьби зі
шкідниками сільськогосподарського виробництва, бур’янами і т.д.
Більшість з них дуже токсична для людини. За хімічним складом пестициди
можна розділити на групи:

фосфорорганічні сполуки (паратіон, диметоксидихлор вінілфосфат,
карбофос, хлорофос та інші);

карбонати (севін, карботіон та інші);

хлорорганічні сполуки (ДДТ, дильдрін, гексахлоран та інші);

ртутьорганічні сполуки (метилртутъ, ацетат метоксгетилртуті та інші);

похідні фенікси оцтової кислоти (2, 4-дихлорфенікс-оцтова кислота-2,
4-Д; 2, 4, 5-трихлорфсніксоцтова кислота — 2, 4, 5-Т);

похідні дипиридила (паракват, дикват та інші);

органічні нітросполуки (динітроортокрезол — ДНОК, динітро фенол — ДНФ);
інші.

Більшість з вище перерахованих хімічних речовин, у тому числі й слабо
токсичні (помірно, слабо токсичні і практично не токсичні), можуть стати
причиною тяжкого ураження людини. Водночас призвести до масових
санітарних втрат внаслідок аварій (катастроф), що супроводжуються
викидами (виливами) хімічних речовин, можуть не всі хімічні сполуки,
включаючи навіть надзвичайно, високо і сильно токсичні.

Тільки частина хімічних сполук при поєднанні визначених токсичних і
фізико-хімічних властивостей, таких, як висока токсичність при дії через
органи дихання, шкіряні покрови, велика тоннажність виробництва,
використання, зберігання і перевезення, а також можливість легко
переходити в аварійних ситуаціях в головний фактор ураження (пара або
тонко дисперсний аерозоль), який може стати причиною ураження людей. Ці
хімічні сполуки належать до групи ХНР.

До хімічно небезпечних об’єктів належать:

заводи і комбінати хімічних галузей промисловості, а також окремі
установки і агрегати, які виробляють або використовують ХНР;

заводи або їх комплекси з переробки нафтопродуктів;

виробництва інших галузей промисловості, які використовують ХНР;

підприємства, які мають на оснащенні холодильні установки, водонапірні
станції й очисні споруди, які використовують хлор або аміак;

транспортні засоби, контейнери і наливні поїзди, автоцистерни, річкові й
морські танкери, що перевозять хімічні продукти;

склади і бази з запасами отрутохімікатів для сільського господарства.

Фізико-хімічні властивості ХНР здебільшого визначають їх можливість
переходити в головний фактор ураження і створювати концентрації, що
можуть уражати людей. Найбільше значення мають агрегатний стан речовини,
розчинність її у воді і різного роду розчинниках, щільність речовини та
її газової фази, гідроліз, летучість, максимальна концентрація, питома
теплота випарювання, питома теплоємність рідини, тиск насиченого пару,
коефіцієнт дифузії, температура кипіння і замерзання, в’язкість, теплове
розширення і стискання, корозійна активність, температура загорання та
інші.

Агрегатний стан. При звичайних умовах ХНР можуть бути у вигляді твердих,
рідких або газоподібних речовин. Однак при виробництві, використанні,
зберіганні або перевезенні їх агрегатний стан може змінюватися від
такого в звичайних умовах, що може здійснити вплив як на кількість ХНР,
яка викидається в повітря, так і на фазовий дисперсний склад зараженої
хмари.

Розчинність — можливість однієї речовини рівномірно розповсюджуватися в
середовищі другої або інших речовин, створюючи розчин.

Розчинність ХНР у воді та органічних розчинниках має суттєве значення.
Добра розчинність може призвести до сильного зараження водосховищ,
внаслідок чого вони на тривалий час можуть становити серйозну небезпеку
для людини.

В той же час добра розчинність у воді й органічних розчинниках може
дозволити використання при необхідності розчини різних речовин для
дегазації (нейтралізації ХНР).

Щільність — масовий стан певної речовини в одиниці об’єму.

Вона впливає вплив на розповсюдження ХНР. Якщо щільність газової фази
ХНР більша від повітря, то на початковому етапі виникнення зараженої
хмари вони будуть скупчуватися в низинних місцях рельєфу місцевості,
створюючи високі концентрації.

Гідроліз — розклад речовини водою.

Він визначає умови зберігання, стану в повітрі і на місцевості,
стійкість ХНР у випадку їх аварійних викидів (виливів). Причому чим
менше ХНР піддається гідролізному розкладу, тим більша тривалість дії
його факторів ураження.

Летучість — можливість конкретної хімічної речовини переходити в
пароподібний стан.

Кількісною характеристикою летучості є максимальна концентрація парів
ХНР при певній температурі (кількість речовини, що є в одиниці об’єму
його насиченої пари при певній температурі у замкнутій системі, коли
рідка і газоподібна фази ХНР знаходяться в рівновазі).

Теплоємність визначає характер викиду і випаровування ХНР з поверхні у
випадку аварійної ситуації. Вона становить відношення кількості теплоти,
що передається системі в якому-небудь процесі, до відповідної зміни
температури. Питомою теплоємністю називають відношення кількості теплоти
до одиниці маси речовини.

Теплота випарювання — кількість теплоти, яку поглинає речовина при
ізотермічному випаровуванні рідини, рівній за величиною зі своєю парою.

У випадку відношення до одиниці маси речовини (1 г, 1 кг) вона
називається питомою теплотою випарювання. Так само, як і теплоємність,
ця величина є однією з головних фізико-хімічних характеристик, які
визначають характер викидів і наступних випаровувань ХНР.

Температура кипіння дозволяє побічно судити про летучість ХНР і
характеризувати тривалість дії фактору ураження. Чим вища температура
кипіння ХНР, тим повільніше вона випаровується.

Температура замерзання — температура, при якій рідина позбувається
рухомості і густіє настільки, що при нахилі пробірки з продуктом під
кутом 45° його рівень залишається незмінним протягом 1 хвилини.

Температура замерзання має важливе значення при транспортуванні і
визначає характер поведінки ХНР при низьких температурах.

В’язкість — властивість рідинних, а також пароподібних середовищ
здійснювати опір їх течії (переміщенню одного шару стосовно другого) під
дією зовнішніх сил.

В’язкість впливає на характер поведінки ХНР в аварійній ситуації
(характер дрібнення, убирання та інших).

Корозійна активність — властивість руйнувати оболонки, в яких
зберігається (перевозиться) ХНР.

Вона є причиною більшості аварій (руйнувань) на промислових і
транспортних об’єктах, у тому числі в процесі зберігання. Більшість ХНР
має підвищену корозійну активність.

Температура спалаху — найнижча температура речовини, при якій в умовах
спеціальних випробувань над його поверхнею виникають пари або гази, які
здатні загоратися в повітрі від стороннього джерела вогню.

Стійкого горіння речовини при цьому не виникає.

Температура загорання — найменша температура речовини, при якій в умовах
спеціальних випробувань речовина виділяє горючі пари і гази з такою
швидкістю, що після їх запалювання стороннім джерелом вогню виникає
самостійне горіння цієї речовини.

Ця характеристика властива тільки горючим речовинам.

Температура самозагорання — найнижча температура речовини (або її
оптимальної суміші з повітрям), при нагріві до якої виникає різке
збільшення швидкості екзотермічних реакцій, що призводять до виникнення
горіння з полум’ям.

Для кількісної характеристики токсичних властивостей конкретних ХНР при
їх дії через органи дихання людини застосовуються межа переносності і
такі токсодози: гранично допустима, порогові, ті, що виводять з ладу, і
смертельні.

Межа переносності — це мінімальна концентрація, яку людина може
витримувати визначений час без стійкого ураження.

Гранично допустима токсодоза (ГДК) — така доза (концентрація), при якій
симптоми отруєння ще не наступають.

Вона регламентує допустиму ступінь зараження ХНР повітря робочої зони і
використовується в інтересах дотримання умов безпеки на виробництві. Ця
концентрація визначена як максимально допустима, яка при постійній дії
на людину протягом робочого дня (8 годин) не може викликати через
тривалий проміжок часу патологічних змін або захворювань, що
визначаються за допомогою сучасних методів діагностики. Вона не може
використовуватися для оцінки небезпеки аварійних ситуацій у зв’язку з
дуже низьким інтервалом дії ХНР.

Середня порогова (токсодоза РС50) — доза, яка викликає початкові
симптоми ураження ХНР у 50% уражених. Це мінімальна ефективна
концентрація (найменша кількість речовини, яка може викликати відчутний
фізіологічний ефект).

Середня виводяча (токсодоза ІC50) — доза, яка призводить до виходу з
ладу 50% уражених.

Середня смертельна (токсодоза LC50) — доза, яка призводить до загибелі
50% людей або тварин при 2-4-годинній інгаляційній дії ХНР.

При загальній дії токсичний ефект з’являється після попадання ХНР в кров
через шкіряні покрови (шкіряна резорбційна токсичність), органи дихання
(інгаляційна токсичність) або шлунково-кишковий тракт (пероральна
токсичність). Відповідно, при оцінці токсичності необхідно враховувати
як характер і ступінь токсичності, так і спосіб попадання ХНР в організм
людини.

При місцевій дії токсичний ефект з’являється в місті контакту ХНР з
тканинами організму (ураження шкіряних покровів, роздратування органів
дихання, розлад зору).

Для кількісної характеристики токсичності різних хімічних сполук
користуються визначеними категоріями токсичних доз, що враховують шлях
проникнення речовин в організм людини.

Інгаляційні токсичні дози вимірюються в грамах (міліграмах) за хвилину
(секунду) на кубічний метр (г·хв/м3, г·с/м3, мг·хв/л).

Шкіряно-резорбційні токсичні дози вимірюються кількістю речовини, яка
припадає на одиницю поверхні або одиницю маси тіла (мг/см2, мг/м2,
г/см2, кг/см2, кг/м2 або мг/кг).

Значення інгаляційних і шкіряно-резорбційних токсичних доз ХНР
дозволяють, з одного боку, порівнювати їх між собою, а з другого боку,
оцінювати ступінь важкості ураження потерпілих в аварійній ситуації.

Хімічні речовини, які можуть викликати масові ураження населення, при
аваріях з викидом (виливом) в повітря, можна розділити на групи:

перша група — речовини з переважною дією удушення:

з вираженою дією припікання (хлор, трьоххлористий фосфор, оксихлорид
фосфору);

з слабкою дією припікання (фосген, хлорпікрин, хлорид сірки);

друга група — речовини переважно загальної отруйної дії (окисел вуглецю,
синильна кислота, динітрофенол, динітроортокрезол, етиленхлоргідрин,
етиленфторгідрии);

третя група — речовини, які мають дією удушення та загальну отруйну дію:

з вираженою дією припікання (акрилонітрил);

з слабкою дією припікання (сірчаний ангідрид, сірководень, окисли
азоту);

четверта група — нейротропні отрути, речовини, що діють на генерацію,
проведення і передачу нервового імпульсу (сірковуглець, фосфорорганічні
сполуки);

п’ята група — речовини, що мають дію удушення і нейротропну дію (аміак);

шоста група — метаболічні отрути (етиленоксид, метилбромид, метилхлорид,
діметилсульфат);

сьома група — речовини, що порушують обмін речовин (діоксан).

До речовин з переважною дією удушення належать токсичні сполуки, для
яких головним об’єктом дії на організм є дихальні шляхи. Ураження
організму при дії речовин удушення умовно розділяють на чотири періоди:
період контакту з речовиною, період скритої дії, період токсичного
набряку легенів і період ускладнень. Тривалість кожного періоду
визначається токсичними властивостями кожної речовини і величиною
експозиційної дози. При дії пари низки речовин у високих концентраціях
можливий швидкий летальний кінець від шокового стану, що викликається
хімічним обпаленням відкритих часток шкіри, слизистих верхніх дихальних
шляхів і легенів.

До речовин переважно загальної отруйної дії належать сполуки, що можуть
викликати гостре порушення енергетичного обміну, яке і є у важких
випадках причиною загибелі ураженого. Ці речовини можна розділити на
отрути крові і тканинні отрути.

Отрути крові розділяються на гемолітичні отрути і отрути гемоглобіну.

Тканинні отрути діляться на інгібітори ферментів дихального ланцюгу
(ціаніди, сірковуглець, акрилонітрил), роз’єднувачі окислення і
фосфорилірування (динітрофенол, динітроортокрезол,) і речовини, що
виснажують запаси субстратів для процесів біологічного окислення
(етиленхлоргідрин, етиленфтор-гідрин).

До речовин з дією удушення і загальноотруйною дією здатні значна
кількість ХНР, що здатні при інгаляційній дії визвати токсичний набряк
легенів, а при резорбції порушити енергетичний обмін. Більшість сполук
цієї групи володіє сильною дією припікання, що значмо утруднює надання
допомоги потерпілим.

До речовин, що діють на генерацію, проведення і передачу нервового
імпульсу (нейротропні отрути), належать речовини, які порушують
механізми периферичної нервової регуляції, а також модулюючий стан самої
нервової системи. В основі їх дії лежить можливість вмішуватися у процес
синтезу, зберігання, викиду, інактивації в синаптичній щілині
нейромедіаторів; взаємодіяти з рецепторами нейромедіаторів; змінювати
проникності іонних каналів збуджувальних мембран.

До речовин, що мають дію удушення і нейротропну дію, належать токсичні
сполуки, які викликають при інгаляційному ураженні токсичний набряк
легенів, на фоні якого формується важке ураження нервової системи.

В основі дії на мозок лежить порушення генерації, проведення і передачі
нервового імпульсу, який ускладнюється станом важкої гіпоксії, що
викликано порушенням зовнішнього дихання.

До метаболічних отрут належать токсичні сполуки, що вмішуються в інтимні
процеси метаболізму речовин в організмі. Отруєння цими речовинами
характеризується відсутністю реакції на отруту. Ураження організму
розвивається, як правило, поступово і у важких випадках закінчується
смертю протягом декількох діб.

У патологічний процес ураження цими речовинами залучаються багато
органів, але головними є порушення з боку центральної нервової системи,
паренхіматозних органів та, іноді, системи крові.

За своєю побудовою ці речовини належать до різних класів сполук, однак
всі вони володіють загальною властивістю: в організмі людини вони
руйнуються з виникненням високо реакційне/дійсних вуглеводневих
радикалів.

До речовин, що порушують обмін речовин, належать токсичні сполуки групи
галогенізованих ароматичних вуглеводів. При цьому особливою біологічною
активністю відзначається дібензодіоксани і поліхлоровані бензофурани.

Ці речовини здатні, діючи через легені, травний тракт і пеушкоджену
шкіру, викликати захворювання з надзвичайно млявим проходженням. При
цьому в процес залучаються практично всі органи і системи організму
людини. Характерною особливістю дії цих речовин є порушення обміну
речовин, що в підсумку може іноді призвести до летального кінця.

Фактором ураження хімічної небезпечної ситуації е токсична дія, що
визначається концентрацією ХНР в навколишньому природному середовищі та
щільністю (густиною) хімічного зараження місцевості і об’єктів
господарської діяльності.

Щільність (густина) зараження небезпечними хімічними речовинами — це
ступінь хімічного зараження місцевості.

На короткі відстані сильнодіючі отруйні речовини перевозять
автотранспортом в балонах, контейнерах та автоцистернах. із широкого
спектру балонів середньої ємності для зберігання і перевезення рідких
ХНР використовуються, як правило, балони ємністю від 0,016 до 0,05 м3.
Ємність контейнерів варіюється в межах від 0,1 до 0,8 м3. Автоцистерни
використовують для перевезення аміаку, хлору, гептилу і амілу.
Стандартний аміаковоз має вантажопідйомність 3,2; 10 і 16 т. Рідкий хлор
транспортують в автоцистернах місткістю до 20 т, аміл — до 40 т і гептил
— до 30 т.

Безпека функціонування хімічно небезпечних об’єктів залежить від
багатьох факторів: * фізико-хімічних властивостей сировини, *
напівпродуктів і продуктів, * характеру технологічного процесу і
надійності обладнання, * умов зберігання і транспортування хімічних
речовин, * стану контрольно-вимірювальних приладів і засобів
автоматизації, * ефективності засобів протиаварійного захисту і т.д.
Крім того, безпека виробництва, використання, зберігання і перевезення
ХНР значною мірою залежить від: * рівня організації профілактичної
роботи, * своєчасності та якості планових попереджувальних робіт, *
підготовленості та практичних навиків персоналу, * системи нагляду за
станом технічних засобів протиаварійного захисту.

Наявність великої кількості факторів, від яких залежить безпека
функціонування хімічно небезпечних об’єктів, робить цю проблему надто
складною. Як показує аналіз причин виникнення великих хімічних аварій,
що супроводжуються викидом (виливом) ХНР, на сьогодні неможливо
виключати вірогідність виникнення аварій, які призведуть до ураження
виробничого персоналу і населення, що розташоване в районі
функціонування хімічно небезпечного об’єкту.

Аналіз структури підприємств, що виробляють або використовують ХНР,
показує, що в їх технологічних лініях обертається, як правило, незначна
кількість токсичних хімічних продуктів. Значно більша кількість ХНР за
об’ємом знаходиться на складах підприємств. Це призводить до того, що
при аваріях у цехах підприємств в більшості випадків мають місце
локальне зараження повітря, обладнання цехів, території підприємств. При
цьому ураження в таких випадках може отримати в основному виробничий
персонал.

Рис. 1. Зони можливого та прогнозованого хімічного забруднення при
аварії на хімічно небезпечному об’єкті

При аваріях на складах підприємств, коли руйнуються ємності, ХІІР
розповсюджується за межі підприємства, що призводить до масового
ураження не тільки персоналу підприємства, але і населення, що
розташоване в зоні ураження суб’єкта господарювання.

Місткість складів ХНР на будь-якому підприємстві визначається залежно
від необхідного запасу, що забезпечує безперервну роботу підприємства, а
також від доцільно допустимого накопичення на виробничому майданчику
товарної продукції, яка підлягає відправці споживачам. У результаті
норми зберігання ХНР на кожному підприємстві визначаються з розрахунком
умов їх споживання, вироблення, транспортування, попередження аварійних
ситуацій, профілактичних зупинок, сезонних поставок, а також
токсичності, пожежної і вибухової безпеки.

В середньому на підприємствах мінімальні (не понижуючі) запаси хімічних
продуктів створюються на 3 доби, а для заводів з виробництва окремих
хімічних речовин і мінеральних добрив — до 10-15 діб.

В результаті на великих хімічних підприємствах, а також на складах в
деяких портах і на транспорті, що перевозить ХНР, можуть одночасно
зберігатися тисячі тонн різних небезпечних речовин.

На виробничих майданчиках або на транспорті ХНР, як правило, знаходиться
в стандартних ємностях. Це можуть бути оболонки з алюмінію, заліза або
залізобетону, в яких підтримуються умови, що відповідають заданим
режимам зберігання. Форма і тип ємностей вибираються, виходячи із
масштабів виробництва або використання, умов їх транспортування.
Найширше розповсюдження сьогодні отримали ємності циліндричної форми та
шарові резервуари.

Місткість резервуарів буває різною. Хлор, наприклад, зберігається в
ємностях місткістю від 1 до 1 000 т, аміак — від 5 до 30000 т, синильна
кислота — від 1 до 200 т, окисел етилену — в шарових резервуарах об’ємом
800 м3 і більше, окисел вуглецю, двоокис сірки, гідразин,
тетраетилсвииець, сірковуглець — в ємностях місткістю від 1 до 100 т.

Наземні резервуари, як правило, розміщуються групами. В кожній групі
передбачається резервна ємність для перекачування ХНР на випадок їх
виливу з якогось резервуару. Для кожної групи наземних резервуарів за
периметром робиться замкнуте обвалування або загороджувальна стінка з
негорючих і стійких до корозії матеріалів висотою не менше 1 м.
Внутрішній об’єм обвалування розраховується на повний об’єм групи
резервуарів. Відстань від резервуарів до підошви обвалування або
загороджувальної стінки приймається рівною половині діаметру ближнього
резервуару, але не менше 1 м.

Відстань від складів ХНР об’ємом більше 8000 м3 до населених пунктів
повинна бути не менше 1000 м. Відстань від складів з наземним
розташуванням резервуарів до місць масового скупчення людей (стадіонів,
базарів, парків і т.д.) збільшується в 2 рази.

Для зберігання ХНР на складах підприємств використовуються наступні
головні способи:

— в резервуарах під високим тиском;

— в ізотермічних сховищах при тиску, близькому до атмосферного
(низькотемпературне сховище), або до 1 Па (ізотермічне сховище, при
цьому використовуються шарові резервуари великої місткості);

— зберігання при температурі навколишнього середовища в закритих
ємностях (характерно для сильно киплячих рідин).

Спосіб зберігання ХНР здебільшого визначає їх поведінка при аваріях
(розкриття, пошкодження, руйнування оболонок резервуарів).

У випадку руйнування оболонки ємності, що зберігала ХНР під тиском, і
наступного розливу великої кількості речовини в піддон (обвалування)
його попадання в повітря може здійснюватися протягом тривалого часу.
Процес випаровування у цьому випадку можна умовно розділити на три
періоди.

Перший період — бурхливе, майже моментальне випаровування за рахунок
різниці пружності насиченої пари ХНР в ємності і парціального тиску в
повітрі. Цей процес забезпечує головну кількість пари ХНР, що потрапляє
в повітря за цей період часу. Крім того, частина ХНР переходить в пару
за рахунок теплоутримання рідини, температури навколишнього повітря і
сонячної радіації. У результаті температура рідини знижується до
температури кипіння. Враховуючи, що за цей період часу випаровується
значна кількість ХНР, то може виникнути хмара з концентраціями ХНР,
значно перевищуючи смертельні.

Другий період — нестійке випаровування ХНР за рахунок тепла піддону
(обвалування), зміни теплоутримання рідини і притоку тепла від
навколишнього повітря. Цей період характеризується, як правило, різким
спадом інтенсивності випаровування в перші хвилини після розливу з
одночасним пониженням температури рідкого шару нижче температури
кипіння.

Третій період — стаціонарне випаровування ХНР за рахунок тепла
навколишнього повітря. Випаровування в цьому випадку буде залежати від
швидкості вітру, температури навколишнього повітря і рідкого шару.
Підвід тепла від піддону (обвалування) практично буде дорівнювати нулю.
Тривалість стаціонарного періоду залежно від типу ХНР, його кількості і
зовнішніх умов може складати години, добу і більше.

У випадку руйнування оболонки ізотермічного сховища і наступного розливу
великої кількості ХНР в піддон (обвалування) випарування за рахунок
різниці пружності насиченої пари ХНР в ємності і парціального тиску в
повітрі у зв’язку з малим надмірним тиском майже не спостерігається. Для
цього типу ємностей характерні періоди нестаціонарного і стаціонарного
випаровування ХНР. Формування первинної хмари здійснюється за рахунок
тепла піддону (обвалування), зміною теплоутримання рідини і притоку
тепла від навколишнього повітря. При цьому кількість речовини, що
переходить у первинну хмару, як правило, не перевищує 3-5 % при
температурі навколишнього повітря +25-30°С.

При відкритті оболонок з сильно кип’яченими рідинами виникнення
первинної хмари не спостерігається. Випарування рідини здійснюється за
стаціонарним процесом і залежить від фізико-хімічних властивостей ХНР і
температури навколишнього повітря. Враховуючи малі швидкості
випаровування таких ХНР, вони будуть становити небезпеку тільки для
навколишніх, що знаходяться в районі аварії.

Треба відмітити, що на багатьох об’єктах скупчена значна кількість
різних легко горючих речовин, у тому числі ХНР (аміак, окисел етилену,
синильна кислота, окисел вуглецю та інші).

Багато ХНР вибухонебезпечні (гідразин, окисли азоту та інші). Цю
обставину необхідно враховувати при виникненні пожеж на об’єктах. Більше
того, сама пожежа на підприємстві може сприяти виділенню різних отруйних
речовин. Так, наприклад, горіння поліуретану та інших пластмас
призводить до виділення синильної кислоти, фосгену, окислу вуглецю,
різних ізоціанатів, іноді діоксану та інших ХНР у небезпечних
концентраціях, особливо в закритих приміщеннях.

При організації робіт з ліквідації хімічно небезпечної аварії на об’єкті
господарської діяльності та її наслідків необхідно враховувати не тільки
фізико-хімічні властивості ХНР, але й їх вибухову і пожежну небезпеку,
можливість виникнення протягом пожежі нових сильнодіючих отруйних
речовин і на цій основі приймати необхідні заходи щодо захисту
персоналу, який приймає участь в роботах.

Аналіз аварійних ситуацій, які мали місце, і виконані розрахунки
показують, що об’єкти з хімічно небезпечними компонентами можуть бути
джерелом: залпових викидів ХНР в атмосферу, у водойми; хімічної пожежі з
поступом токсичних речовин в довкілля; руйнівних вибухів; зараження
об’єктів і місцевості в осередках аварії і на сліді розповсюдження
хмари; широких зон задимлення у сполуці з токсичними продуктами.

Для будь-якої аварії характерні стадії виникнення, розвитку і спаду
небезпеки. На хімічно небезпечному об’єкті в розпалі аварії можуть
діяти, як правило, декілька факторів ураження: пожежа, вибухи, хімічне
зараження повітря і місцевості та інші, а за межами об’єктів — зараження
довкілля.

Дія ХНР через органи дихання частіше, ніж через інші шляхи дії,
призводить до ураження людей, реалізується на великих відстанях і площах
зі швидкістю вітрового переносу. Для багатьох ХНР характерна тривалість
зараження навколишнього середовища, а також прояв віддалених ефектів
ураження людей і об’єктів біосфери.

Масштаби ураження при хімічно небезпечних аваріях дуже сильно залежать
від метеорологічних обставин і умов зберігання ХНР. Так, іноді сильний
викид може не спричинити значної шкоди або вона буде мінімальною, у той
же час менший викид в інших умовах може призвести до більшої шкоди.

З цих особливостей хімічно небезпечних аварій випливає: захисні заходи
і, передусім, прогнозування, виявлення і періодичний контроль за змінами
хімічної обстановки, оповіщення персоналу підприємства, населення і сил
ЦО, повинні проводитися з надзвичайно високою оперативністю; серед
населення і сил ЦО, що знаходяться в зонах розповсюдження ХНР, можуть
бути уражені, для обслідування яких і надання їм медичної допомоги
знадобляться значні сили і засоби. Локалізація джерела попадання ХНР в
довкілля має визначальну роль у попередженні масового ураження людей.
Швидке здійснення цієї задачі може направити аварійну ситуацію в
контрольоване русло, зменшити викиди ХНР і значно знизити шкоду.

Вимоги до вибору і порядку використання ЗІЗ:

в осередках хімічного ураження до отримання даних хімічної розвідки про
вид отруйної хімічної речовини всі роботи проводяться в ізолюючих ЗІЗ
органів дихання і шкіри;

при наявності даних оцінки хімічної обстановки вибір ЗІЗ визначають
залежно від типу і концентрації отруйних хімічних речовин;

всі види ЗІЗ видають рятівникам в індивідуальне користування. Передача
іншим особам ЗІЗ, якими користувалися, дозволяється тільки після
дегазації;

в час отримання ЗІЗ у користування проводять примірку і підготовку їх
згідно з антропометричними даними і випробування на їх справність до
роботи;

при високих концентраціях отруйних хімічних речовин (ОХР) і
недостатньому вмісту кисню (менше 18%) в осередку хімічного ураження
використовують тільки ізолюючі ЗІЗ органів дихання.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ТА РЕКОМЕНДОВАНОГ ЛІТЕРАТУРИ

Атамашок В. Г., Ширшев Л. Г., Акимов Н. И. Гражданская оборона. Учебник
для вузов. — М.: Высшая школа, 1986.

Владимиров В.А., Михеев О.С., Хмель С.И. и др. Методика выявления и
оценки рациональной обстановки при разрушениях (авариях) атомных
электростанций. — М., 1989.

Губський А. І. Цивільна оборона. — К., 1995.

Демвденко Г.П., Кузьменко Э.П. и др. Защита объектов народного хозяйства
от оружия масового поражения. Справочник. — К., 1989.

Деміденко Г.П., Захист об’є ктів народного господарства від зброї
масового ураження. — К., 1996.

Депутат О. П., Коваленко І. В., Мужик І. С. Цивільна оборона/ За
редакцією B.C. Франка. Підручник. 2-ге вид., доп. — Львів: Афіша, 2001.

Дія населення в надзвичайних ситуаціях. РІД ЦО і НС. — К., 1997.

Допустимі рівні вмісту радіонуклідів стронцію і цезію у продуктах
харчування (ДР-97). МОЗ України. — К., 1997.

Загальні вимоги до розвитку і розміщення потенційно небезпечних
виробництв з урахуванням ризику надзвичайних ситуацій техногенного
походження. / Наукові керівники: член-кореспондент HАН України
С.І.Дорогунцов і генерал-лейтенант В.Ф. Гречанінов. — К.: НАНУ, 1995.

Леігович Г.Г. Довідник з цивільної оборони. — К., 1999.

Методика прогнозирования масштабов заражения сильнодействующими
ядовитыми веществами при авариях (разрушениях) на химически опасных
объектах и транспорте (РД 52.04.253-90): М.: Росгидромет, 1991.

Мігович Г.Г., Рабчук О.Г. Сильнодіючі отруйні речовини. -К., 1999.

Організація проведення рятувальних робіт при стихійних лихах, аваріях і
катастрофах. — М., 1990.

Попередження надзвичайних ситуацій / Під редакцією генерал-лейтенанта
В.Ф. Гречанінова. — К., 1997.

Справочник по гражданской обороне. Кол. авторов. — M.; Воеииздат, 1978.

Справочные данные о чрезвычайных ситуациях техногенного, природного и
экологического характера. В 3-х частях. — М., 1990.

Управление граждпнской обороной / Под ред. АЛ. Безлтосова. — М.:
Воениздат, 1986.

Чорнобильська аварія. Події. Факти. Цифри / Під керівництвом
генерал-лейтенанта М. С. Бондарчука. Штаб ЦО України. -К., 1990.

Похожие записи