Реферат на тему:

Харчування в умовах автономного існування

Ще у 80-ті роки XIX ст. було доведено, що протягом 30-75 днів людина
здатна без шкоди власному здоров’ю виконувати фізичну роботу без
поповнення енергії. Пристосування організму до відсутності їжі
виражається насамперед у скороченні загальних енерговитрат, зниженні
рівня основного обміну. Після відповідної перебудови організм починає
витрачати власні тканинні запаси. Так, людина масою 70 кг містить
близько 15 кг жиру (141 тис. ккал), 6 кг м’язового білка (24 тис. ккал),
0,15 кг глікогену м’язів (660 ккал), 0,075 кг глікогену печінки (300
ккал). Отже, організм має про запас 165900 ккал. Без шкоди для здоров’я
організм може витратити 40^5 % своїх запасів, після чого настає його
загибель. Проте не слід забувати, що без надходження поживних речовин
людина приречена на загибель.

Добові енерговитрати організму у стані спокою становлять близько 1800
ккал, тобто тканинних запасів людині може вистачити на 30-40 діб повного
голодування.

Звичайній людині за добу необхідно споживати 80-100 г білків, 400-500 г
вуглеводів, 80-100 г жирів, 20 г хлориду натрію, 0,1 г вітамінів.
Калорійність раціону повинна компенсувати енерговитра-ти організму, які
при помірній фізичній роботі за добу становлять 3-3,5 тис. ккал. Проте в
умовах автономного існування, навіть за наявності аварійного запасу їжі,
таку кількість енергії отримати неможливо, а в окремих випадках і
недоцільно. Дослідженнями було доведено, що харчування за раціоном, який
компенсує лише 10-15 % добових енерговитрат (400-500 ккал) не призводить
протягом тривалого часу до незворотних змін у фізіологічному стані
організму.

Що можна рекомендувати людям, які потрапили в безлюдну місцевість з
невеликим запасом їжі?

Насамперед необхідно розподілити наявні продукти на невеликі порції
калорійністю близько 500 ккал. Розрахувати це просто: 1 г жиру має 9,1
ккал, 1 г білка і 1 г вуглеводів — по 4 ккал. Водночас потрібно
максимально використовувати все, що дає навколишнє середовище — м’ясо
риби, ссавців, птахів, рептилій, амфібій, великих комах (сарана),
дикорослі рослини. Передусім потрібно (задля того щоб вижити) подолати
упередженість до окремих видів їжі, незвичних або неприємних на вигляд.
Так, відомо, що в їжу можна використовувати коників, сарану, цикад та їх
личинок, неволохату гусінь, личинок комах, які живуть у землі, жаб, змій
та інших тварин. Коники і сарана, наприклад, дуже багаті на білок і
вітаміни групи В, а калорійність 100 г харчової маси, виготовленої з
них, становить 225 ккал; 100 г. харчової маси, виготовленої з тутового
шовкопряда, має калорійність 205 ккал і містить 23,1 % вуглеводів, 14,2
% білків, 1,25 % жирів. Проте найнадійнішим і традиційним способом
харчування людини є полювання і рибальство, хоча для цього необхідно
мати певні навички і вміння.

Полюючи, слід пам’ятати, що найлегше здобути дрібного звіра — ховраха,
білку, дикого кроля, зайця, байбака, а також водоплавних і суходільних
птахів. Найпростішими засобами полювання за відсутності зброї є
різноманітні сильця й пастки, їх улаштовують на звіриних стежках,
вузьких протоках, найкраще — у місцях природних перепон або біля входу в
нору.

Найпростіше сильце — петля-удавка, яку роблять з капронової нитки,
жилки, тонкого дроту чи кінського волосся. Вільний кінець петлі
закріплюють за кущ, дерево, а петлю розправляють упоперек звіриної
стежечки так, щоб її нижній край не торкався поверхні землі. У гірській
безлісій місцевості використовують пастки у вигляді піднятого з одного
боку каменя і підпертого тонким сторожком, на який прилаштовують
наживку.

Слід пам’ятати, що найкращим часом для полювання є ранок одразу після
сходу сонця, а також вечірні сутінки.

У місцях, де є водойми або водотоки, людина в умовах автономного
існування не повинна відчувати голоду. Якщо людина має аварійний запас
або власну міні-укладку, зробити вудилище дуже просто. У будь-якому разі
деяку подобу жилки можна зробити навіть з власного носовичка, шнурків
тощо. Гачки можна виготовити з бляшанки від консервів, булавки, защіпки
від значка.

У рибній ловлі слід пам’ятати дуже прості, але надто корисні правила: •
ловити рибу найкраще після сходу сонця або перед його заходом;

вдень це можна робити лише при хмарній погоді;

• перед різкою зміною погоди риба не клює;

• найкраще ловити рибу в місцях з прозорою водою і на ділянках водойми,
де спостерігається скупчення комах (комарів, мошок, личинок комарів);

• під час ловлі з берега найкраще замаскуватись у кущі або під деревом.
При цьому бажано, щоб сонце знаходилось за спиною, а тінь падала на
воду;

• найсприятливішими для риболовлі місцями у вузьких річках є місця, де
вони розширяються, а в широких — місця звуження; у глибоких водоймах —
мілини, у мілких — ями; у стоячих водах — потоки, у будь-якій водоймі —
затоки і затони;

• на гірських річках найкращими для риболовлі є пороги і перекати. Слід
знати, що хижу рибу можна спіймати навіть без наживки, використовуючи
шматочки фольги, блискучі або перламутрові ґудзики.

Дикоростучі їстівні рослини трапляються всюди, за винятком пустель і
напівпустель, скелястих гір і зсувів. Завдання полягає лише в тому, щоб
знайти і розпізнати їх. В їжу використовують плоди, коріння і кореневища
цибулини, стебла, листя, бруньки. Запам’ятати слід дві важливі умови —
не використовувати в їжу цибулин диких рослин, якщо вони не мають
характерного цибулинного або часникового запаху, а також рослини, що на
зламі виділяють молочний сік. їстівність плодів диких рослин можна
визначити за допомогою побічних ознак — пташиним послідом навколо дерева
або куща, розкиданими шматочками шкоринки і плодів, надкльованими
плодами. При використанні в їжу незнайомих рослин слід з’їдати за один
раз не більше 3-5 г. Рослинна отрута, якщо вона є, у такій кількості не
зможе завдати значної шкоди.

Якщо через одну-дві години людина не спостерігає ознак легкого отруєння
(нудота і блювання, болі в животі, запаморочення, розлад шлунка), то
рослина є їстівною.

За можливості невідомі плоди та кореневища слід відварювати, оскільки
рослинні алкалоїди — основа рослинних отрут — розкладаються під дією
високих температур.

Приготування їжі в умовах автономного існування

Листки, стебла, пагони найкраще збирати з рослин до їх цвітіння — вони
найніжніші, соковитіші, легше засвоюються. Найпоживніші молоді листки,
пагони та верхів’я молодих гілок. Особливо ніжними є

зелені пагони рослин, що ростуть у затінку дерев і кущів. Викопані
корені, кореневища, цибулини слід одразу очистити від бруду, вимити,
зрізати ділянки, уражені гниллю.

Приготувати їжу в екстремальних умовах дуже важко, особливо якщо
відсутній посуд і плита. Проте хоча б раз на день людині необхідно
вживати гарячу їжу. Як це зробити?

Насамперед корені та бульби рослин, дрібних тварин можна приготувати
прямо на гарячому вугіллі вогнища, попередньо обмазавши їх глиною.
Дрібних тварин так само можна підсмажити на вертелі не знімаючи шкурки
чи пір’я. Після приготування шкурку просто обламують і тушку вичищають
від нутрощів.

Дуже зручним способом є приготування їжі під вогнищем. Для цього
викопують ямку глибиною 30-40 см, вистеляють її зеленим листям або
травою, кладуть м’ясо, коріння, накривають листям і засипають їх шаром
піску завтовшки 1-2 см. Через 30-40 хв після того, як над ямкою розвели
вогнище, їжа готова до вживання.

Можна смажити м’ясо на розпеченому камінні, попередньо накривши його
травою, листям, а потім засипавши камінь шаром землі або піску. До речі,
при приготуванні в такий спосіб молюсків їх не слід вкривати листям або
травою.

Легко зварити їжу, якщо, звичайно, є шматок фольги. Треба викопати
неглибоку ямку, застелити її фольгою, залити водою і додати наявні
продукти. Розпечене на вогнищі каміння слід занурювати в цей
імпровізований казанок доти, поки вода не закипить. За 30-40 хв такої
процедури їжа буде готова.

Забезпечення водою в умовах автономного існування

Відшукати джерело води в умовах помірного клімату дуже просто. Інша річ
— забезпечення водою в зонах з посушливим кліматом (степи, пустелі).
Проте іноді навіть у лісі знайти природні джерела води досить важко. У
цьому разі слід натягти на гілку дерева з густим листям пластиковий
пакет (якщо він є) і туго зав’язати. Волога, що випаровується листям,
конденсуватиметься в пакеті і за добу в такий спосіб можна отримати до
літра питної води.

Воду з джерел, струмків, гірських і лісових річок можна пити сирою. Але
перед тим як напитися з водойм зі стоячою водою або навіть калюж, воду
слід хоча б механічно очистити. Для цього можна зробити найпростіший
фільтр з кількох шарів бинта і бляшанки, у денці якої пробити кілька
отворів. Якщо водойма більш-менш великих розмірів — на відстані 40-50 см
від урізу води потрібно викопати неглибоку ямку, яка поступово
наповниться чистою водою.

Для знезараження води крім кип’ятіння використовують спеціальні хімічні
препарати, які повинні бути в аварійному запасі — це панто-цид, йодин,
холазол та ін. Відомий ще метод, який запропонував наприкінці XIX ст.
німецький ботанік Негелі. Для знезараження води достатньо на 2-3 год
покласти в неї срібний предмет. Бактерицидна дія срібла у 1750 разів
перевищує дію карболової кислоти і у 3,5 раза перевищує дію сулеми.
Вважається, що антимікробна дія срібла набагато перевищує дію багатьох
антибіотиків; воно знищує навіть антибіотикостійкі штами
мікроорганізмів. Оброблену сріблом воду можна зберігати тривалий час.

Запаси води, навіть в умовах пустелі, можна поповнювати за допомогою
найпростішого сонячного дистилятора. Основними складовими такого
дистилятора є пластикова плівка і бляшанка. У піску викопують яму
діаметром близько 60-80 см і глибиною 40 см. На дно ями ставлять
бляшанку і накладають в яму гілки верблюжої колючки, інші свіжі рослини,
які можна знайти поряд. Зверху яму накривають пластиковою плівкою так,
щоб вона провисала. На середину плівки кладуть камінь або насипають
пісок для того, щоб утворилася воронка з вершиною до бляшанки. За добу з
допомогою такого дистилятора можна отримати до літра питної води.

За умови обмежених запасів води у спекотному кліматі важливо знизити
потовиділення, під час якого людина втрачає значну кількість води і
солей. Найпростішим способом запобігання цьому є облаштування
сонцезахисних тентів, зниження рівня фізичної активності вдень тощо.

Список використаної літератури

Безпека життєдіяльності / За ред. Я. І. Бедрія. — Львів, 2000.

Білявський Г.О., Падун М.М., Фурдуй Р.С. Основи загальної екології. —
К.. Либідь, 1995.

Волович В.Г. Человек в экстремальных условиях природной среды. — М..
Мысль, 1983.

Єлісєєв А.Т. Охорона праці. — К., 1995.

Кириллов В.Ф., Книжников В.А. , Коренков И.П. Радиационная гигиена. —
М.. Медицина, 1988.

Корсак К.В., Плахоттк О.В. Основи екології. — 2-ге вид. — К.. МАУП,
2000.

Лапт В М Безпека життєдіяльності людини. — К.. Знання, Л.. Вид-во ЛБК
НБУ, 1999.

Пістун І.П. Безпека життєдіяльності. — Суми. Університет, книга, 1999.

Проблеми техноприродних аварій І катастроф у зв’язку з розвитком
небезпечних геологічних процесів // Матер, наук.-техн. конф. — К., 1997.

Рудько Г.І., Кошіль М.Б., Бондаренко М.Д. Регіональний, спеціальний та
локальний режими небезпечних геологічних процесів як основа зниження
потенційного ризику техноприродних аварій І катастроф. — К., 1997.

Солтовський О.І. Основи соціальної екології. — К.. МАУП, 1997.

Ткачук В.Г., Хапко В.Е. Медико-социальные основы здоровья. — К.. МАУП,
1999.

Хижняк М.І., Нагарна А.М. Здоров’я людини та екологія. — К.. Здоров’я,
1995.

Похожие записи