РЕФЕРАТ

на тему:

Гідрологічні надзвичайні ситуації

Гідрологічно небезпечними явищами, що мають місце в Україні, є: *
повені (басейни річок); * селі (Карпатські та Кримські гори); *
маловоддя (річки України); крім того, вздовж узбережжя та в акваторії
Чорного і Азовського морів мають місце небезпечні * підйоми та спади
рівня моря.

Протягом майже 20 років стабільні акумулятивні форми
Саксько-Євпаторійської системи в результаті дії техногенних факторів
руйнуються зі швидкістю 3,5 км щороку. Щорічно безповоротно втрачається
більше 100 га прибережних територій, зменшується пляжна смуга,
знижується біологічна продуктивність моря і, як наслідок, створюється
складна екологічна та містобудівна обстановка на морських узбережжях.

Під постійною загрозою руйнування знаходяться розміщені в береговій зоні
матеріальні цінності (житлові будинки, курортні комплекси, інженерні
комунікації, сільгоспугіддя). Одноразові матеріальні збитки від впливу
на узбережжя Чорного та Азовського морів сильних штормів (1969, 1971,
1983, 1992, 2001 pp.) досягли порядку 520-600 мли гривень.

Основними причинами посилення темпів руйнування морських берегів є як
природні фактори, пов’язані з тектонічними зануреннями північного
Приазов’я, так і антропогенні, до яких належать зарегульованість
твердого стоку рік, забруднення водних басейнів і пов’язане з цим
зниження їх продуктивності, безсистемна забудова берегової смуги та кіс,
будівництво берегозахисних споруд, які не відповідають характеру наявних
гідродинамічних процесів, використання малоефективних або навіть
шкідливих берегозакріплювальних заходів і конструкцій при «самобудах»,
відступи від проектних рішень, безконтрольний вивіз піску із кіс,
порушення протизсувного режиму при забудові терас та інші шкідливі
наслідки господарської діяльності па узбережжі.

Повені. Значна кількість грошових та матеріальних витрат щороку йде на
ліквідацію наслідків повені на річках України. Повені виникають під час
тривалих злив та в результаті танення снігу, вітрових нагонів води, при
заторах та зажерах. Найвірогіднішими зонами можливих повеней на
території України є:

у північних регіонах — басейни річок Прип’ять, Десна, та їх приток.
Площа повені лише у басейні р. Прип’ять може досягти 600-800 тис. га;

у західних регіонах — басейни верхнього Дністра (площа може досягти
100-130 тис. га), річок Тиса, Прут, Західний Буг (площа можливих
затоплень 20-25 тис. га) та їх приток;

у східних регіонах — басейни р. Сіверський Донець з притоками, річок
Псел, Ворскла, Сула та інших приток Дніпра;

у південному і південна-західному регіонах — басейни приток нижнього
Дунаю, р. Південний Буг та її приток.

На значній території України (Карпати, Крим) річки мають виражений
паводковий режим стоку. В середньому за рік тут буває 6-7 повеней. Вони
формуються в будь-який сезон року і часто мають катастрофічні наслідки,
ведуть до масових руйнувань та загибелі людей.

Повені на гірських річках (Дністер, Тиса, Прут, річки Криму) формуються
дуже швидко, від кількох годин до 2-3 діб, що ставить високі вимоги щодо
оперативності прогнозування та оповіщення.

За останні сорок років катастрофічні повені Карпат та Криму
спостерігались 12 разів. Яскравим прикладом таких повеней можуть бути
снігові та дощові повені на річках Закарпаття в листопаді 1992 р. та
грудні 1993 p., коли постраждало багато населених пунктів, промислових
об’єктів, споруд, були людські жертви. Такі повені трапляються в
середньому один раз на 5-Ю років. Тривалість повеней (затоплень) може
досягти від 7 до 20 діб і більше. При цьому можливе затоплення не тільки
10 — 70 % сільгоспугідь, але й великої кількості техногенно небезпечних
об’єктів.

Високі повені більш властиві річкам Дніпро, Дністер, Дунай та Сіверський
Донець. Вони супроводжуються затопленням значних територій і викликають
необхідність часткової евакуації людей і тварин, завдають відчутних
матеріальних збитків. Рівні води під час весняних повеней на рівнинних
річках зростають повільніше, але й небезпека негативних наслідків
зберігається довше. Слід пам’ятати, що у зоні затоплення можуть
опинитись і хімічно небезпечні об’єкти, що надає додаткову небезпеку.

У 1998 р. у результаті сильних дощів і підвищення рівня ґрунтових вод
сталися сильні паводкові підтоплення у Миколаївській, Запорізькій,
Херсонській, Дніпропетровській, Рівненській та Львівській областях. У
зоні катастрофічного затоплення опинилося понад 200 населених пунктів у
35 районах. Окремі підтоплення мали місце і в інших областях.

Все це дозволяє зробити висновок, що небезпека стихійного лиха не
обмежується тільки дією природних сил, але таїть в собі також значний
вторинний техногенний ризик.

Основними характеристиками повені, паводку або катастрофічного
затоплення є:

чисельність населення, що може опинитися в зонах затоплення;

чисельність населених пунктів, які попадають в зони затоплення;

протяжність залізних і автомобільних доріг, які попадають в зони
затоплення;

кількість об’єктів економіки, що попадають в зони затоплення;

кількість мостів і тунелів, які затоплюються;

площа сільськогосподарських угідь, які затоплюються, та кількість
загиблих сільськогосподарських тварин.

На величину характеристик повені, наводку або катастрофічного затоплення
здійснюють вплив кількість опадів, їх інтенсивність, тривалість, площа
охоплення, водопропускна здатність ґрунтів, рельєф басейну, величини
уклону русел, наявність і глибина мерзлоти та інші.

Збитки бувають прямої і непрямої дії. Вони розподіляються як
співвідношення 70:30.

До збитків прямої дії належать:

пошкодження і руйнування жилих і виробничих будинків, залізних і
автомобільних доріг, ліній електромереж і зв’язку, меліоративних систем
та інші;

загибель худоби та врожаю сільськогосподарських культур, знищення і
порча сировини, палива, продуктів харчування, кормів, добрив та інші;

витрати на тимчасову евакуацію населення і матеріальних цінностей а
позатоплені місця;

змив родючого шару ґрунтів або занесення їх піском та мулом.

До збитків непрямої дії належать:

затрати на придбання і доставку в потерпілі райони продуктів харчування,
будівельних матеріалів, кормів для худоби;

скорочення вироблення продукції та уповільнення темпів розвитку
народного господарства;

погіршення умов життя населення;

неможливість раціонального використання території;

збільшення амортизаційних витрат на утримання будинків в нормальному
стані.

Залежно від причин виникнення повені, наводки і катастрофічні затоплення
поділяються на групи. В межах нашої держави переважають три перші групи
(70-80%).

Перша група — надзвичайні ситуації, які пов’язані в основному з
максимальним стоком від весняного танення снігу.

Друга група — надзвичайні ситуації, які пов’язані з повенями, що
утворюються внаслідок інтенсивних дощів, іноді внаслідок танення снігу
при зимних відлигах.

Третя група — надзвичайні ситуації, які пов’язані в основному з великим
опором, який водяний потік зустрічає в ріках (звичайно це відбувається
па початку і в кінці зими при заторах льоду).

Четверта група — надзвичайні ситуації, які створюються вітровими
нагонами води на водоймищах.

П’ята група — надзвичайні ситуації, які пов’язані з проривом гребель
водосховищ.

За розмірами, масштабами і сумарними збитками повені, наводки і
катастрофічні затоплення діляться на чотири групи.

Перша група — низькі (малі) повені, що спостерігаються в основному на
рівнинних ріках і мають повторюваність 1 раз на 5-10 років. Затоплюється
до 10% сільськогосподарських угідь, матеріальні збитки незначні, ритм
життя населення не порушується.

Друга група — високі повені зі значним затопленням територій, іноді
істотно порушують господарський і побутовий уклад населення. В густо
населених районах іноді призводять до часткової евакуації населення,
завдають значних матеріальних і моральних збитків. Мають повторюваність
1 раз на 20 25 років, затоплюється до 15% сільськогосподарських угідь.

Третя група — великі повені з затопленням цілих басейнів. Вони
паралізують господарську діяльність і різко порушують побутовий уклад
населення, призводять до масової евакуації населення, завдають великих
матеріальних і моральних збитків. Повторюються один раз на 50-100 років,
затоплюється до 50-70% сільськогосподарських угідь.

Четверта група — катастрофічні затоплення, що призводять до затоплення
значних територій в межах одної або декілька річних систем. При цьому
повністю паралізована господарська і виробнича діяльність, тимчасово
змінюється життєвий уклад населення. Вони призводять до великих
матеріальних збитків і загибелі людей. Виникають катастрофічні
затоплення не частіше одного разу па 100-200 років. Затоплюється більше
70 % сільськогосподарських угідь, населені пункти, об’єкти економіки і
транспорту.

Нагін води — це підйом рівня води, що викликаний дією вітру на поверхню
води.

Пагони, що призводять до затоплення, виникають в морських гирлах великих
рік, а також на великих озерах і водосховищах.

Основними характеристиками, що характеризують нагін води, є:

підйом рівня нагону води;

глибина хвилі пагону води;

площа затоплення;

термін затоплення.

Таблиця 2.10.

Підйом рівня нагону хвилі на озерах і водосховищах при швидкості вітру
25 м/с

Середня глибина, м Довжина розгону вітру, км

1 5 10 50 100

3 0,04 0,21 0,43 2,10 4,20

5 0,02 0,13 0,25 1,30 2,50

10 0,01 0,06 0,13 0,64 1,30

20 0,01 0,03 0,06 0,32 0,64

Основними факторами, що впливають на величину підйому рівня нагону води,
є: * швидкість та напрям вітру, * довжина розгону вітру над водоймою, *
середня глибина водойми, а також величина і конфігурація водойми. Підйом
рівня нагону води на озерах і водосховищах наведено в табл. 2.10.

Цунамі — це довгі хвилі, які можуть виникати в результаті підводних
землетрусів, а також вулканічних викидів або зсувів на морському дні.

Хвиля цунамі може бути не єдиною, дуже часто це серія хвиль з інтервалом
в одну і більше годин. Найвищу хвилю називають головною.

Можливі масштаби наслідків цунамі визначаються балами: 1 бал — дуже
слабке, 2 бала — слабке, 3 бала — середнє, 4 бала -сильне, 5 балів —
дуже сильне.

Природні лісові та торфяні пожежі. Щорічно в суху, спекотну погоду
небезпека від лісових та торф’яних пожеж різко зростає. Лісові пожежі
виникають головним чином з вини людини та внаслідок дії деяких природних
чинників (грози, вулканічної діяльності). Причиною пожеж буває виробнича
діяльність людини (спалювання відходів на прилеглих до лісу територіях)
та її необережність (вогнища, недопалки, сірники). З маленького, ледь
помітного язичка полум’я кинутого на землю сірника, вогонь може швидко
розростися і, підхоплений вітром, стати вогненним валом, що знищує на
своєму шляху все живе і перетворює ліси в нежиттєздатні пустелі. При
цьому, звісно, створюється велика загроза населеним пунктам, життю
людей, домашнім тваринам, матеріальним цінностям.

Найнебезпечнішими бувають спекотні та сухі літні дні з відносною
вологістю повітря 30-40%. Для західних областей України
Найнебезпечнішими у пожежному відношенні стають сухі місяці — липень,
серпень, а іноді — квітень, травень.

Залежно від характеру горіння, швидкості розповсюдження вогню та
розмірів пошкодження лісу розрізняють чотири категорії лісових пожеж: *
низові (або низинні), * верхові (або повальні), * підземні (торф’яні або
ґрунтові) та * пожежі дуплистих дерев.

Низові (низинні) пожежі розвиваються в результаті згоряння хвойного
підліску, живого надґрунтового покриву (моху, лишайнику, трав’янистих
рослин, напівчагарників і чагарників) та мертвого або підстилки (опалого
листя, хвої, кори, сушняку, хмизу, вітролому, бурелому, гнилих пнів),
тобто рослин та рослинних залишків, розташованих безпосередньо на ґрунті
або на невеликій висоті (півтора-два метри). Полум’я має висоту до 50
см, швидкість розповсюдження вогню при цьому невелика -100-200 м/год, а
при сильному вітрі — до 1 км/год в рівнинній місцевості та від 1-3
км/год на схилах.

Крім цього, вони бувають рухливі і тривалі. Перші характеризуються
швидким рухом (в декілька сотень метрів, а іноді і декілька кілометрів
за годину) і димом світло-сірого кольору. Тривалі ж повністю спалюють
надґрунтовий покрив. Висота полум’я при цьому вища, але інтенсивність
розповсюдження невелика — не перевищує декількох сотень метрів за
годину.

Верхові лісові пожежі розвиваються з низових і відмінність їх у тому, що
згоряє не тільки надґрунтовий покрив, але і нижні яруси дерев та крони
жердняків. Однак, можуть бути ще й верхові пожежі, коли вогнем
знищуються лише крони дерев. Проте без супроводу низинної пожежі вони
довго тривати не можуть. При верхових пожежах виділяється багато тепла.
Висота полум’я при цьому становить 100 і більше метрів. У таких випадках
вогонь перекидається на значні відстані, іноді на декілька сотень
кілометрів, тому що швидкість пожежі зростає до 8-25 км/ год.

Як і низові пожежі, верхові поділяються на рухливі і тривалі. Але при
цьому рухливі супроводжуються димом темного кольору.

Підземні (ґрунтові або торф’яні) пожежі виникають часто в кінці літа, як
продовження низових або верхових. Заглиблення низового вогню починається
біля стволів дерев, потім воно розповсюджується у різні боки до
декількох метрів за добу. В осередках ґрунтових пожеж створюються завали
з опалих дерев і ділянок згорілого торфу. Однак торф’яні пожежі можуть і
не бути результатом лісових. Вони часто охоплюють величезні простори і
дуже важко піддаються гасінню. Небезпека їх у тому, що горіння виникає
під землею, створюючи пусті місця у торфі, який уже згорів, і в ці
пустоти можуть провалюватися люди і техніка.

Всі види цього лиха супроводжуються такими уражаючими факторами, як:

висока температура в зоні вогню;

задимлення великих районів, що подразливо діє на людей і утруднює
боротьбу з пожежею;

обмеження видимості;

негативний психологічний вплив на населення прилеглих поселень.

Найчастіше пожежонебезпечиі умови складаються у Степовій, Поліській та
Лісостеповій зонах, горах Криму. Найпоширенішими е лісові та торф’яні
пожежі, бо ліси і торфовища займають більше 10 мли га території України.
31% лісів розташовано у північному регіоні, 17% — у східному, 10% — у
південному, 8% -у південно-західному і 32% — у західному регіоні.

Лісовий фонд України майже на 50% складається з хвойних лісів, з яких
60% займають молодняки. В результаті широкомасштабних робіт із
залісенням на сотнях тисяч гектарів створені соснові насадження, що
досягли критичного в пожежному відношенні віку 15-30 років.

Ліси України, у більшості її регіонів, неспроможні витримати зростаючого
потоку відпочиваючих, оскільки площа їх значно менша від
науково-обґрунтованих норм. Така ситуація найбільш характерна для
Херсонської, Миколаївської, Луганської, Донецької, Полтавської областей,
Автономної Республіки Крим, що вважаються найбільш пожежонебезнечними.

У середньому за рік, залежно від погодних умов, виникає близько 3,5 тис.
пожеж, якими знищується більше 5 тис. га лісу.

Найбільшу пожежну небезпеку представляють північний та східний регіон,
де щорічно виникає в середньому відповідно 37 і 40 % уcix лісових пожеж.

Лісові пожежі — це неконтрольоване горіння лісної рослинності, що
стихійно розповсюджується на лісній території.

Основною причиною виникнення лісових пожеж є спека, грозові розряди і
необережна поведінка людини з вогнем. Можливість виникнення лісових
пожеж визначається ступенем пожежної небезпеки, що визначається на
основі шкали оцінки лісних ділянок за ступенем небезпеки виникнення в
них пожеж.

Лісові пожежі залежно від характеру загорання і складу лісу поділяються
на низові, верхові і ґрунтові. Майже всі лісові пожежі на початку свого
розвитку мають вигляд низової і, якщо створюються відповідні умови,
переходять у ґрунтові або верхові.

Основними характеристиками, які мають велике значення для практики
боротьби з пожежами, є швидкість розповсюдження низових і верхових та
глибина прогорання підземних. За цими характеристиками лісові пожежі
поділяються на слабкі, середні і сильні, а за швидкістю розповсюдження
вогню — на низові і верхові, які, в свою чергу — на стійкі та швидкі.

Орієнтовні показники розвитку і розповсюдження лісових пожеж залежно від
типу лісу наведено в табл. 2.11.

Особливо великі втрати лісам завдають верхові пожежі. При швидкій
вершинній пожежі полум’я по покрову посадок розповсюджується
нерівномірно.

Підземні пожежі є наслідком низових або верхових пожеж. Після згорання
верхнього надґрунтового покрову вогонь заглиблюється у торф’янистий
горизонт ґрунту. Такі пожежі в практиці прийнято називати торф’яними.

Таблиця 2.11. Основні ознаки визначення виду лісової пожежі та її
інтенсивності

Основні ознаки Класи

пожежної

небезпеки Інтенсивність пожежі

Низова швидка пожежа

Згорає суха трава, лишайник або листя. Швидкість розповсюдження — до 1
м/хв., висота полум’я — до 0,5 м. І-ІІ Слабка

Низова швидка пожежа

Згорає трава, опалі листя (підстилка). Швидкість розповсюдження — до 1-3
м/хв., висота полум’я — 0,5-1,5м. III Середня

Згорає підстилка. Швидкість розповсюдження — більше 3 м/хв., висота
полум’я — більше 1,5 м. IV Сильна

Низова стійка пожежа

Згорає надґрунтовий покрив і верхній шар підстилки. II Слабка

Згорає шар підстилки навколо стволів дерев, шар підстилки прогорає
місцями до мінеральної частини ґрунту. III Середня

Підстилка всюди прогорає до мінеральних горизонтів. Спостерігається
вивал окремих дерев. IV-V Сильна

Підземна пожежа

Сфагнум згорає на глибину до 25 см. Залишаються окремі місця не
згорілого сфагнуму. III Слабка

Крім сфагнуму, згорає торф на глибину 25 -30 см. Торф вигорає до
мінеральних шарів ґрунту. Окремі дерева вивалюються. Пожежа має багато
осередків. IV Середня

Торф’яний шар згорає всюди до мінеральної частини ґрунту.
Спостерігається масовий вивал дерев. Глибина прогорання — більше 50 см.
IV-V Сильна

Верхова пожежа

Виникає у хвойних посадках зі слабкою зімкнутістю крон або в склад яких
входять листяні породи. Пожежею пошкоджуються ділянки з груповим
розташуванням хвойних порід. Вогонь кронами розповсюджується знизу вгору
за рахунок підтримки низової пожежі. Швидкість розповсюдження — до 3
м/хв. III Слабка

Верховий вогонь кронами дерев розповсюджується також горизонтально і
часто випереджає кромку низової пожежі. Більша частина деревостою
вражається верховим вогнем. Швидкість розповсюдження — до 100м/хв. IV
Середня

Покрів деревостою згорає всюди або залишаються окремі плями на окремих
ділянках. Швидкість розповсюдження — більше 100 м/хв. IV-V Сильна

За площею, яка охоплена пожежею, лісові пожежі діляться на класи,
класифікація яких наведена в табл. 2.12.

Таблиця 2.12. Класифікація лісових пожеж

№ пп. Клас лісової пожежі Площа, яка охоплена вогнем, га

1. Загорання 0,1-0,2

2 Мала пожежа 0,3-2,0

3. Невелика пожежа 2,1-20

4. Середня пожежа 21-200

5. Велика пожежа 201-2000

6. Катастрофічна пожежа Більше 2000

Природні пожежі найбільш характерні для Степової, Поліської та
Лісостепової зон, Кримських гір. Найпоширеніші лісові та торф’яні
пожежі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ТА РЕКОМЕНДОВАНОГ ЛІТЕРАТУРИ

Атамашок В. Г., Ширшев Л. Г., Акимов Н. И. Гражданская оборона. Учебник
для вузов. — М.: Высшая школа, 1986.

Владимиров В.А., Михеев О.С., Хмель С.И. и др. Методика выявления и
оценки рациональной обстановки при разрушениях (авариях) атомных
электростанций. — М., 1989.

Губський А. І. Цивільна оборона. — К., 1995.

Демвденко Г.П., Кузьменко Э.П. и др. Защита объектов народного хозяйства
от оружия масового поражения. Справочник. — К., 1989.

Деміденко Г.П., Захист об’є ктів народного господарства від зброї
масового ураження. — К., 1996.

Депутат О. П., Коваленко І. В., Мужик І. С. Цивільна оборона/ За
редакцією B.C. Франка. Підручник. 2-ге вид., доп. — Львів: Афіша, 2001.

Дія населення в надзвичайних ситуаціях. РІД ЦО і НС. — К., 1997.

Допустимі рівні вмісту радіонуклідів стронцію і цезію у продуктах
харчування (ДР-97). МОЗ України. — К., 1997.

Загальні вимоги до розвитку і розміщення потенційно небезпечних
виробництв з урахуванням ризику надзвичайних ситуацій техногенного
походження. / Наукові керівники: член-кореспондент HАН України
С.І.Дорогунцов і генерал-лейтенант В.Ф. Гречанінов. — К.: НАНУ, 1995.

Леігович Г.Г. Довідник з цивільної оборони. — К., 1999.

Методика прогнозирования масштабов заражения сильнодействующими
ядовитыми веществами при авариях (разрушениях) на химически опасных
объектах и транспорте (РД 52.04.253-90): М.: Росгидромет, 1991.

Мігович Г.Г., Рабчук О.Г. Сильнодіючі отруйні речовини. -К., 1999.

Організація проведення рятувальних робіт при стихійних лихах, аваріях і
катастрофах. — М., 1990.

Попередження надзвичайних ситуацій / Під редакцією генерал-лейтенанта
В.Ф. Гречанінова. — К., 1997.

Справочник по гражданской обороне. Кол. авторов. — M.; Воеииздат, 1978.

Справочные данные о чрезвычайных ситуациях техногенного, природного и
экологического характера. В 3-х частях. — М., 1990.

Управление граждпнской обороной / Под ред. АЛ. Безлтосова. — М.:
Воениздат, 1986.

Чорнобильська аварія. Події. Факти. Цифри / Під керівництвом
генерал-лейтенанта М. С. Бондарчука. Штаб ЦО України. -К., 1990.

Похожие записи