Контрольна з БЖД

. Біологічна дія радіаційного випромінювання Аварії з викидом
радіоактивних речовин у навколишнє середовище

План

1. Біологічна дія радіаційного випромінювання

2. Аварії з викидом радіоактивних речовин у навколишнє середовище

3. Ядерна, біологічна, та хімічна зброя та їх загроза людству

1. Біологічна дія радіаційного випромінювання

Під впливом іонізаційного випромінювання атоми і молекули живих клітин
іонізуються, в результаті чого відбуваються складні фізико-хімічні
процеси, які впливають на характер подальшої життєдіяльності людини.

Згідно з одними поглядами, іонізація атомів і молекул, що виникає під
дією випромінювання, веде до розірвання зв’язків у білкових молекулах,
що призводить до загибелі клітин і поразки всього організму. Згідно з
іншими уявленнями, у формуванні біологічних наслідків іонізуючих
випромінювань відіграють роль продукти радіолізу води, яка, як відомо,
становить до 70% маси організму людини. При іонізації води утворюються
вільні радикали Н+ та ОН-, а в присутності кисню — пероксидні сполуки,
що є сильними окислювачами. Останні вступають

у хімічну взаємодію з молекулами білків та ферментів, руйнуючи їх, в
результаті чого утворюються сполуки, не властиві живому організму. Це
призводить до порушення обмінних процесів, пригноблення ферментних і
окремих функціональних систем, тобто порушення життєдіяльності всього
організму.

Вплив радіоактивного випромінювання на організм людини можна уявити в
дуже спрощеному вигляді таким чином. Припустімо, що в організмі людини
відбувається нормальний процес травлення, їжа, що надходить,
розкладається на більш прості сполуки, які потім надходять через
мембрану усередину кожної клітини і будуть використані як будівельний
матеріал для відтворення собі подібних, для відшкодування енергетичних
витрат на транспортування речовин і їхню переробку. Під час потрапляння
випромінювання на мембрану відразу ж порушуються молекулярні зв’язки,
атоми перетворюються в іони. Крізь зруйновану мембрану в клітину
починають надходити сторонні (токсичні) речовини, робота її порушується.
Якщо доза випромінювання невелика, відбувається рекомбінація електронів,
тобто повернення їх на свої місця. Молекулярні зв’язки відновлюються, і
клітина продовжує виконувати свої функції. Якщо ж доза опромінення
висока або дуже багато разів повторюється, то електрони не встигають
рекомбінувати; молекулярні зв’язки не відновлюються; виходить з ладу
велика кількість клітин; робота органів розладнується; нормальна
життєдіяльність організму стає неможливою.

Специфічність дії іонізуючого випромінювання полягає в тому, що
інтенсивність хімічних реакцій, індуційованих вільними радикалами,
підвищується, й у них втягуються багато сотень і тисячі молекул, не
порушених опроміненням. Таким чином, ефект дії іонізуючого
випромінювання зумовлений не кількістю поглинутої об’єктом, що
опромінюється, енергії, а формою, в якій ця енергія передається. Ніякий
інший вид енергії (теплова, електрична та ін.), що поглинається
біологічним об’єктом у тій самій кількості, не призводить до таких змін,
які спричиняє іонізуюче випромінювання.

Також необхідно відзначити деякі особливості дії іонізуючого
випромінювання на організм людини:

* органи чуття не реагують на випромінювання;

* малі дози випромінювання можуть підсумовуватися і накопичуватися в
організмі (кумулятивний ефект);

* випромінювання діє не тільки на даний живий організм, але і на його,
спадкоємців (генетичний ефект);

* різні організми мають різну чутливість до випромінювання.

Найсильнішого впливу зазнають клітини червоного кісткового мозку,
щитовидна залоза, легені, внутрішні органи, тобто органи, клітини яких
мають високий рівень поділу. При одній і тій самій дозі випромінювання у
дітей вражається більше клітин, ніж у дорослих, тому у дітей всі клітини
перебувають у стадії поділу.

Небезпека різних радіоактивних елементів для людини визначається
спроможністю організму їх поглинати і накопичувати.

Радіоактивні ізотопи надходять всередину організму з пилом, повітрям,
їжею або водою і поводять себе по-різному: *деякі ізотопи розподіляються
рівномірно в організмі людини (тритій, вуглець, залізо, полоній), *
деякі накопичуються в кістках (радій, фосфор, стронцій), *інші
залишаються в м’язах (калій, рубідій, цезій), * накопичуються в
щитовидній залозі (йод), у печінці, нирках, селезінці (рутеній, полоній,
ніобій) тощо.

Ефекти, викликані дією іонізуючих випромінювань (радіації),
систематизуються за видами ушкоджень і часом прояву. За видами ушкоджень
їх поділяють на три групи: соматичні, соматико-стохатичні (випадкові,
ймовірні), генетичні. За часом прояву виділяють дві групи —’ ранні (або
гострі) і пізні. Ранні ураження бувають тільки соматичні. Це призводить
до смерті або променевої хвороби. Постачальником таких часток є в
основному ізотопи, що мають коротку тривалість життя, y —
випромінювання, потік нейтронів.

Гостра форма виникає в результаті опромінення великими дозами за
короткий проміжок часу. При дозах порядку тисяч рад ураження організму
може бути миттєвим. Хронічна форма розвивається в результаті тривалого
опромінення дозами, що перевищують ліміти дози (ЛД). Більш віддаленими
наслідками променевого ураження можуть бути променеві катаракти,

* злоякісні пухлини та інше.

Для вирішення питань радіаційної безпеки населення передусім викликають
інтерес ефекти, що спостерігаються при малих дозах опромінення — порядку
декілька сантизиверів на годину, що реально трапляються при практичному
використанні атомної енергії. У нормах радіаційної безпеки НРБУ-97,
введених 1998 p., як одиниці часу використовується рік або поняття
річної дози опромінення. Це викликано, як зазначалося раніше, ефектом
накопичення «малих» доз і їхнього сумарного впливу на організм людини.

Існують різноманітні норми радіоактивного зараження: разові, сумарні,
гранично припустимі та інше. Всі вони описані в спеціальних довідниках.

ЛД загального опромінення людини вважається доза, яка у світлі /сучасних
знань не повинна викликати значних ушкоджень організму протягом життя.

Форми променевої хвороби: гостра і хронічна.

ГПД для — людей, які постійно працюють з радіоактивними речовинами,
становить 2 бер на рік. При цій дозі не спостерігається соматичних
уражень, проте достовірно поки невідомо, яким чином реалізуються
канцерогенний і генетичний ефекти дії. Цю дозу слід розглядати як верхню
межу, до якої не варто наближатися.

2. Аварії з викидом радіоактивних речовин у навколишнє середовище

Найнебезпечнішими за наслідками є аварії на АЕС з викидом в атмосферу
радіоактивних речовин, внаслідок яких має місце довгострокове
радіоактивне забруднення місцевості на величезних площах.

На підприємствах атомної енергетики відбулися такі значні аварії:

• 1957рік — аварія в Уїндскейлі (Північна Англія) на заводі по
виробництву-плутонію (зона радіоактивного забруднення становила
500кв.км);

• 1957рік — вибух сховища радіоактивних відходів біля Челябінська, СРСР
(радіаційне забруднення переважно стронцієм-90 території, на якій
мешкало 0,5 млн осіб);

• 1961 рік — аварія на АЕС в Айдахо-Фолсі, США (в реакторі стався
вибух);

• 1979рік — аварія на АЕС «Тримайл-Айленд» у Гарисберзі, США (сталося
зараження великих територій короткоживучими радіонуклідами, що призвело
до необхідності евакуювати населення з прилеглої зони).

Однак найбільшою за масштабами забруднення навколишнього середовища є
аварія, яка сталася 1986 р. на Чорнобильській АЕС. Внаслідок грубих
порушень правил експлуатації та помилкових дій 1986 рік став для людства
роком вступу в епоху ядерної біди. Історія людства ще не знала такої
аварії, яка була б настільки згубною за своїми наслідками для довкілля,
здоров’я та життя людей. Радіаційне забруднення величезних територій та
водоймищ, міст та сіл, вплив радіонуклідів на мільйони людей, які довгий
час проживають на забруднених територіях, дозволяє назвати масштаби
Чорнобильської катастрофи глобальними, а ситуацію надзвичайною.

За оцінками спеціалістів, відбулись викиди 50 мегакюрі небезпечних
ізотопів і 50 мегакюрі хімічно інертних радіоактивних газів. Сумарне
радіоактивне забруднення еквівалентне випадінню радіоактивних речовин
від вибуху декількох десятків таких атомних бомб, які були скинуті над
Хіросімою. Внаслідок цього викиду були забруднені води, ґрунти, рослини,
дороги на десятки й сотні кілометрів. Під радіоактивне ураження
потрапили території України, Білорусі, Росії, де зараз проживає 5 млн
осіб.

Нині радіоактивний стан об’єкта ЧАЕС такий: доза опромінення становить
15-300 мР/год, а на окремих ділянках 1-5 Р/год. Проектний термін служби
саркофага, який захищає четвертий реактор, — ЗО років. Зараз планується
будівництво «Саркофага-2», який повинен вмістити «Саркофаг-1» і зробити
його безпечним. 15 грудня 2000 року відбулося закриття Чорнобильської
АЕС.

Сьогодні ніхто практично не застрахований від впливу наслідків цієї
аварії чи будь-якої іншої аварії на об’єктах атомної промисловості.
Навіть віддаленість на сотні і тисячі кілометрів від АЕС не може бути
гарантією безпеки.

* Стан здоров’я населення в умовах довгострокової дії малих доз
Іонізуючого випромінювання. Одним з наслідків аварії на Чорнобильській
станції є довгострокове опромінення малими дозами іонізуючого
випромінювання за рахунок надходження в організм радіоактивних речовин,
які містяться в продуктах харчування та воді. При впливі малих доз
іонізуючого випромінювання відбувається поступовий розвиток патологічних
процесів.

Проблема оцінки довгострокового впливу на організм малих доз
радіоактивного випромінювання належить до найбільш актуальних.

Чим далі ми від 26 квітня 1986p., тим більше питань постає щодо
наслідків аварії. Наведемо дані з доповіді Міністра охорони здоров’я
України про медичні аспекти наслідків аварії через 12 років після
трагедії.

Найближчими наслідками цієї аварії стало опромінення осіб, які брали
участь у гасінні пожежі та аварійних роботах на атомній електростанції.
Гострою променевою хворобою захворіло 238 осіб, 29 з них померло в перші
місяці після аварії, ще 15 — згодом. Пізніше діагноз «гостра променева
хвороба» був підтверджений у 134 хворих, з них важкого та дуже важкого
ступеня — у 43.

Близько 2 тисяч осіб отримали місцеві променеві ураження, з 800 тисяч,
що брали участь у роботах з ліквідації аварії. Це пожежники, військові,
працівники атомної енергетики, наукові співробітники, будівельники,
медичні працівники та багато інших.

Найбільші дози опромінення зареєстровані серед пожежників та персоналу
АЕС, які працювали під час аварії в першу добу.

Усього, за сучасними даними, внаслідок Чорнобильської катастрофи в
Україні постраждало майже 3,23 млн осіб, з них 2,35 млн мешкають
протягом 12 років на забрудненій території, більше 358 тисяч брали
участь у ліквідації наслідків аварії, 130 тисяч були евакуйовані 1986 р.
або були відселені пізніше.

* Шляхи підвищення життєдіяльності в умовах радіаційної небезпеки.
Актуальним для жителів багатьох районів України є питання про виживання
в умовах підвищеної радіації. Оскільки зараз основну загрозу становлять
радіонукліди, що потрапляють в організм людини з продуктами харчування,
слід знати запобіжні й профілактичні заходи, щоб сприяти виведенню з
організму цих шкідливих речовин.

Сучасна концепція радіозахисного харчування базується на трьох
принципах:

> обмеження надходження радіонуклідів з їжею;

> гальмування всмоктування, накопичення і прискорення їх виведення;

> підвищення захисних сил організму.

Третій напрям передбачає пошук та створення радіозахисних харчових
речовин і продуктів, які мають антиоксидантну та імуностимулюючу
активність й здатні підвищувати стійкість організму до несприятливої дії
радіоактивного випромінювання (антимутагени та радіопротектори). На
допомогу приходять природні «захисники». До цих речовин належать: листя
чаю, виноград, чорна смородина, чорноплідна горобина, обліпиха, банани,
лимони, фініки, грейпфрути, гранати; з овочів — шпинат, брюссельська і
цвітна капуста, боби, петрушка. Для того, щоб радіонукліди не
засвоювались організмом, потрібно постійно вживати продукти, які містять
пектини, зокрема яблука. Насіння соняшника належить до групи
радіозахисних продуктів. Багаті на біорегулятори морські продукти, дуже
корисний мед і свіжі фруктові соки.

3. Ядерна, біологічна, та хімічна зброя та їх загроза людству

Найбільша кількість жертв через політичні причини є наслідком війни.
Так, за час другої світової війни в СРСР (1941 — 1945) загинуло близько
55 млн. осіб, було .повністю знищено 1710 міст та 70 тисяч селищ. Під
час в’єтнамської війни в 1960-ті роки було вбито близько 7 млн. місцевих
мешканців і 57 тисяч американців. Окрім загибелі людей і великих
руйнувань, військові дії завдають величезних збитків навколишньому
середовищу.

Учені підрахували, що за більш як чотири тисячоліття відомої нам історії
лише близько трьохсот років були абсолютно мирними. Війни на планеті
забрали вже понад 4 млрд. людських життів. Кількість загиблих різко
зростала з розвитком засобів знищення людей та розширенням масштабів
військових дій.

Найбільшу потенційну небезпеку для людства та природного середовища
становить ядерна зброя. Про це свідчать результати атомного
бомбардування в серпні 1945 року міст Хіросіма та Нагасакі в Японії.
Окрім смертельного опромінення, сталося радіоактивне зараження Ґрунту,
рослин, повітря, будівель. Кількість убитих становила 273 тисячі осіб,
під смертельне радіоактивне опромінення потрапило 195 тисяч осіб.

Ядерна зброя була виготовлена та випробувалась в СРСР (1949),
Великобританії (1952), Франції (1960), Китаї (1964). Зараз у
науково-технічному відношенні до виробництва ядерної зброї готові понад
40 держав світу, принаймні 30 країн її мають.

На сьогодні в світі є понад 50 000 ядерних бойових головок — на
підводних човнах, на літаках, на кораблях, у спеціальних сховищах. Сила
вибуху цієї зброї дорівнює силі вибуху двадцяти мільярдів тонн
тринітротолуолу, тобто силі, яка в 1 600 000 разів перевищує силу вибуху
бомби, що зруйнувала Хіросіму. Застосування ядерної зброї у військових
цілях означало б глобальну катастрофу.

А скільки шкоди людству завдали наземні, підземні та підводні
випробування атомної зброї військовими США та Франції в Тихому океані на
мальовничих атолах Бікіні, Муруроа, в преріях штату Невада та ін. В СРСР
функціонував ядерний полігон «Об’єкт — 700» на Новій Землі та ракетодром
«Плесецьк» в Архангельській області. За тридцять років (1961 — 1990) у
Карському та Баренцовому морях було затоплено 11 тисяч контейнерів із
радіоактивними відходами (головним чином ядерне паливо підводних
човнів). На Новій Землі було проведено 132 випробування ядерної зброї.
За 40-річний період випробувань у повітря планети було викинуто
приблизно 12,5 тонн радіоактивних речовин. У води океанів під час цих
вибухів було викинуто близько 2 т радіонуклідів від підводних та
надводних вибухів, а також майже 4т — від наземних. Величезна кількість
продуктів розпаду, що надійшла в атмосферу, осідає ще й досі в усіх
куточках земної кулі.

Велику небезпеку становлять хімічна та бактеріологічна зброя. Перше
досить ефективне застосування хімічної зброї у великих масштабах було
здійснене німцями 22 квітня 1915року на північ від Іпру в Бельгії. Цей
хімічний напад зазвичай прийнято вважати початком хімічної війни в
сучасному її розумінні. Внаслідок першої газобалонної атаки на Західному
фронті було отруєно 15 тисяч осіб, з них 5 тисяч загинуло. 31 травня
1915року німці здійснили першу газобалонну атаку на, Східному фронті в
районі Болинова біля Волі Шиловської. Російські війська втратили
отруєними понад 9 тисяч осіб, з них померло 1200.

США застосовували хімічну зброю під час воєнних дій в Кореї (1951—1955)
та війни у В’єтнамі (1964—1973), де для дестабілізації природного
середовища скинули 14млн. бомб і снарядів, розпорошивши 5700 т
гербіцидів, «ейджент-орандж», близько 23 000 т дефоліантів, 170 т
сильнодіючої отруйної речовини діоксану. Від них постраждало 2 млн осіб.
Хімічними речовинами було отруєно 202 000 га лісу та 1,11 млн га
території.

Під час Другої світової війни німецьке командування застосовувало
біологічну зброю, розповсюджуючи головним чином висипний тиф. У
1943—1944 роках на шляхах наступу радянських військ у спеціальних
концтаборах створювались епідемічні осередки. Сюди привозили хворих і
розмішували серед здорових. Матеріали Нюнбергського процесу (1945— 1946)
показали, що Німеччина активно готувалась до застосування біологічної
зброї. Активно розробляла біологічну зброю і Японія. У Кореї 1951 р.
американці скинули бактеріологічні бомби, в результаті чого виникла
епідемія лихоманки Денге (геморагічна лихоманка). Також декілька сотень
тисяч кубинців постраждали від цієї лихоманки, навмисне завезеної із
США.

І хоча рішеннями ООН проголошена перемога над чумою, віспою, сибіркою,
ніхто в світі не відмовляється від лабораторій з біологічними засобами.

Використана література:

Безпека життєдіяльності. Підручник. – К., 2000.

Щербина С.І. Проблеми миру. – К., 2001.

Основи безпеки життєдіяльності людини. – К., 1999.

PAGE

PAGE 12

Похожие записи