КОНТРОЛЬНА РОБОТА
З ДИСЦИПЛІНИ «БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ»
1. Психологічні фактори небезпеки
У процесі своєї діяльності людина використовує не тільки свої фізичні
можливості, а й витрачає значні психологічні зусилля, такі як
особливості характеру, волю, розумові здібності тощо.
Небезпечні фактори, зумовлені особливостями фізіології та психології
людини, називаються психофізіологічними.
Психофізіологічні небезпеки у сучасному світі є чинниками цілісності чи
розладу, стійкості чи дисгармонії, спокою чи тривоги, успіху чи невдач,
фізичного та морального благополуччя. На сьогодні не існує жодного
фактора психофізіологічних небезпек, що не впливав би на людину. Кожен з
цих факторів залежно від тривалості дії можна віднести до постійних чи
тимчасових..
Психофізіологічними факторами потенційної небезпеки постійної дії слід
вважати:
1) недоліки органів відчуття (дефекти зору, слуху тощо);
2) порушення зв’язків між сенсорними та моторними центрами, внаслідок
Чого людина не здатна реагувати адекватно на ті чи інші зміни, що
сприймаються органами відчуття;
3) дефекти координації рухів (особливо складних рухів та операцій,
прийомів тощо);
4) підвищена емоційність;
5) відсутність мотивації до трудової діяльності (незацікавленість в
досягненні цілей, невдоволення оплатою праці, монотонність праці,
відсутність пізнавального моменту, тобто нецікава робота, тощо).
Психофізіологічними факторами потенційної небезпеки тимчасової дії є:
1) недостатність досвіду (поява імовірної помилки, невірні дії,
напруження нервово-психічної системи, побоювання допустити помилку);
2) необережність (може призвести до ураження не лише окремої людини, а й
всього колективу);
3) втома (розрізняють фізіологічне та психологічне втомлення);
4) емоційні явища (особливо конфліктні ситуації, душевні стреси,
пов’язані з побутом, сім’єю, друзями, керівництвом/.
Діяльність людини можна поділити на дві категорії — фізичну та розумову.
Фізична діяльність — діяльність, пов’язана з конкретними предметними
діями (наприклад, перевезення вантажу, інструментальне виробництво
тощо).
Розумова діяльність пов’язана з психічними процесами, під час яких
людина планує свої дії, оперуючи образами та мовними символами.
Людина в діяльності виступає як особистість, що має певні мотиви і
намічені цілі. Мотивами можуть виступати потреби, почуття тощо. Для
здійснення діяльності необхідно мати об’єкт діяльності, внутрішні
спонуки, а також співвідношення спонук і цілей людини, які вона хоче
досягнути в результаті своєї діяльності. Наприклад, людину до діяльності
спонукає або особисте збагачення (задоволення особистих потреб), або
неможливість фізичного існування без діяльності.
На відміну від фізичної, розумова діяльність супроводжується меншими
витратами енергетичних запасів, але це не значить, що вона є легкою.
Основним робочим органом під час такого виду діяльності виступає мозок.
Під час розумової діяльності «значно активізуються аналітичні та
синтетичні функції ЦНС, «ускладнюється прийом і переробка інформації,
+виникають функціональні зв’язки, нові комплекси умовних рефлексів,
+зростає роль функцій уваги, пам’яті, напруження зорового та слухового
аналізаторів і навантаження на них. Для розумової діяльності характерні
*напруження уваги, *неприйняття, *пам’яті, *велика кількість стресів,
*малорухомість, *вимушена поза.
Все це зумовлює застійні явища у м’язах ніг, органах черевної порожнини
і малого тазу, погіршується постачання мозку киснем, зростає потреба в
глюкозі. Погіршуються також функції зорового аналізатора: стійкість;
ясного бачення, гострота зору, зорова працездатність, збільшується час
зорово-моторної реакції.
Розумовій праці притаманний найбільший ступінь напруження уваги — в
середньому у 5 — 10 разів вищий, ніж при фізичній праці. Завершення
робочого дня зовсім не перериває процесу розумової діяльності.
Розвивається особливий стан організму — втома, що з часом може
перетворитися на перевтому. Все це призводить до порушення нормального
фізіологічного функціонування організму.
Люди, що займаються розумовою діяльністю, навіть у стані перевтоми
здатні довгий час виконувати свої обов’язки без особливого зниження
рівня працездатності і продуктивності.
Переважно люди розумової діяльності нездатні вимкнути механізм переробки
інформації на ніч; вони працюють не лише 8 — 12 годин на добу, а майже
постійно з короткими переключеннями. Це і є підтвердженням так званої
інформативної теорії, згідно з якою людина, під час сну перероблює
інформацію, отриману в період активної бадьорості.
Фізичний і розумовий види діяльності вимагають різного напруженні певних
функціональних систем організму, тому навантаження необхідно
класифікувати відповідно до важкості і напруженості. Важкість праці — це
напруження функціональних систем, які зумовлені фізичним навантаженням.
Напруженість, своєю чергою, характеризує рівень напруження центральної
нервової системи.
На успіх діяльності особливо впливає стан людини. Будь-який вид
діяльності викликає втому.
Втома — це зниження продуктивності діяльності через витрату енергетичних
ресурсів організму людини.
Цей стан виникає через певне ставлення людини до праці, звички до
фізичного та розумового напруження. Якщо таких звичок немає, то втома
може настати ще до початку фізичного навантаження, на самому початку
роботи. Втома після важкої, але потрібної людям праці, пов’язана з
позитивним емоційним станом. Відпочинок, особливо активний, зміна виду
діяльності поновлюють силу, створюють можливість продовження діяльності.
Об’єктивним показником втомлення є уповільнення темпу роботи, а також
зниження її якості.
Дослідження працездатності показало, що в перші дві години
продуктивність праці зростає, досягає максимального рівня, а потім
поступово знижується. Монотонна, нецікава робота призводить до того, що
втома наступає раніше, ніж у тих випадках, коли робота зацікавлює
людину.
При перевтомі період оптимальної працездатності скорочується, а період
нестійкої компенсації збільшується. Порушуються і відновні процеси в
організмі. Прикмети втоми не щезають до початку роботи наступного дня.
Посилюється роздратованість, реакції стають неадекватними.
За наявності хронічної перевтоми
О погіршується продуктівність праці
О знижується опір органіму до інфекції
О зростає лабільність показників серцево-судинної системи
О підвищується сухожилкові рефлекси, пітливість
О часто зменшуєтся маса тіла
О збільшується кількість помилок, брак у роботі
Люди зі станом перевтоми характеризуються порушенням сну, відсутністю
повного відновлення працездатності до наступного робочого дня, зниженням
опору до дії несприятливих факторів довкілля, підвищенням
нервово-емоційної збудливості. Такий етан може призвести до загострення
багатьох захворювань — серцево-судинних, ендокринних, бронхо-легеневих,
хронічних тощо.
Вивчення умов праці показало, що існує багато факторів, які впливають на
продуктивність праці.
Основні фактори впливу: організація робочого місця режим напруження і
відпочинку під час роботи забарвлення стін приміщення ставлення до праці
Вони формують загальний настрій на працю та полегшують або ускладнюють
появу трудових зусиль.
Розробляючи критерії професіографічної оцінки (опис характеристик праці)
ступеня нервового напруження в процесі праці, користуються
характеристиками, які відображають напруження сенсорного апарату, вищих
нервових центрів, що забезпечують функції уваги, мислення, регуляції
рухів. На сьогодні складено спеціальні таблиці класифікації праці за
ступенем нервово-емоційного напруження, в основу яких покладено такі
показники:
* інтелектуальне та емоційне навантаження;
* тривалість зосередженого спостереження;
* кількість об’єктів одночасного спостереження, що є
виробничо-важливими;
* кількість сигналів на годину;
* темп;
* нас активних дій;
* необхідність самостійного пошуку пошкоджень;
* монотонність праці;
* напруження зору;
* точність виконання роботи;
* змінність;
* режим праці та відпочинку.
Ступінь працездатності визначається також типом нервової системи.
Сильний тип має найбільшу працездатність, слабкий — незначну.
Працездатність залежить від таких факторів, як вік, здоров’я людини,
стать, навички у роботі, санітарно-гігієнічні умови тощо. Певною мірою
на неї впливають і мотивація, і моральні та матеріальні стимули.
2. Суїцид, засоби його запобігання
Сьогодні Україна ввійшла до групи країн із високим рівнем
суїцидальної активності (більше 20 самогубств на 100 тис. населення).
Самогубство (суїцид) – це крайній вид автоагресії, навмисне
самопозбавлення життя.
Актуальність дитячої проблематики в суїцидології визначається
нагальністю завдань профілактики самогубств серед учнівської молоді.
Згідно з результатами соціально-психологічних досліджень 27,2% дітей
віком 10-17 років іноді втрачають бажання жити, 17,8% – вважають, що
нікому немає до них справ, 25,5% – не завжди можуть розраховувати на
допомогу близької людини, 51,9% – не стримуються в ситуації конфлікту.
Суїцид не можна вивчати за межами контексту соціального оточення
конкретної людини. Обов’язково треба брати до уваги актуальні проблеми,
цілі й прагнення оточуючих. Важливо зрозуміти не тільки переживання
суїцидального індивіда, а й емоційний клімат сім’ї.
Психологи виділяють десять основних мотивів суїцидальної поведінки
серед молоді:
– переживання образи, одинокості, відчуженості, неможливість бути
зрозумілим;
– реальна або уявна втрата батьківської любові, нерозділене кохання,
ревнощі;
– переживання, пов’язані із смертю одного з батьків, розлученням
батьків;
– почуття провини, сорому, образи, незадоволеність собою;
– страх перед ганьбою, приниженням, глузуванням;
– страх перед покаранням;
– любовні невдачі, сексуальні ексцеси, вагітність;
– почуття помсти, погроз, шантажу;
– бажання привернути до себе увагу, викликати жаль, співчуття;
– співчуття або наслідування приятелів, героїв книг, кінофільмів (“ефект
Вертера”).
Щодо останнього мотиву, то психологи давно помітили пряму залежність
між кількістю самогубств, які демонструють телебачення та інші засоби
масової інформації, і реальною кількістю самогубств у суспільстві.
Молодь найбільш вразлива до соціальних негараздів у суспільстві.
Сьогодні зростає кількість чинників, що схиляють молодь до самогубства:
– алкоголізм, наркоманія, зловживання токсичними препаратами;
– депресії;
– ВІЛ/СНІД;
– фінансові проблеми (безробіття);
– емоційне, психічне, фізичне, сексуальне кривдження зі сторони
дорослих.
Проблема самогубства є актуальною, тому педагогам та батькам слід
мати уявлення про ранні ознаки суїцидальних намірів і вміти їх
розрізняти.
1. Попередня спроба самогубства: у багатьох молодих людей, котрі
закінчують життя самогубством, була спроба суїциду раніше.
2. Усні загрози: деякі суїциданти досить чітко говорять про свої наміри.
Існують прямі твердження: “Я не можу цього витримати”, “Я не хочу більше
жити”, “Я хочу покінчити із собою”. Часто вислови можуть бути
замасковані: “Ви не повинні за мене турбуватись”, “Я не хочу створювати
вам проблеми”, “Скоро, дуже скоро цей біль буде позаду”, “Вони дуже
скоро пожалкують, коли я їх залишу” і т. п. Всі загрози повинні
сприйматися серйозно.
3. Зміна в поведінці: наприклад, активні люди можуть стати замкнутими і
заглибитись у себе; нерішучі люди можуть здійснювати надзвичайно
ризиковані вчинки.
4. Токсикоманія, наркоманія, алкоголізм. Незвичні покупки: людина може
прагнути купити зброю, мотузку та інші речі, які можуть викликати у вас
підозру.
5. Відмова від власності: той, хто вирішив здійснити самогубство, може
роздавати власні речі.
6. Ознаки депресії: це можуть бути зміни у вживанні їжі, порушення сну,
тривожність, неврівноваженість, втрата інтересу до діяльності.
7. Проблеми в школі: пропуски уроків, емоційні вибухи або інша поведінка
не властива даному учню.
8. Теми смерті: бажання закінчити своє життя може проявлятися в
малюнках, у поезії, записах у щоденнику і т. п.
9. Раптові (неочікувані) стани ейфорії: людина має щасливий вигляд після
тривалого депресивного стану – це означає, що вона відчуває полегшення
від остаточно прийнятого рішення про скоєння самогубства.
10. Інші ознаки: часті інциденти, скарги та фізичний стан організму,
гіперактивність, агресивність, неадекватна поведінка з метою
привернен-ня уваги або досить тривале переживання горя після втрати
когось.
Допомога при потенційному суїциді
Підбирайте ключі до розгадки суїциду
Попередження самогубства полягає не тільки в піклуванні та участі
друзів, а і в здатності розпізнавати ознаки суїцидальних намірів.
Обов’язково з’ясуйте, чи не є ця людина одинокою та ізольованою.
Прийміть суїциданта як особистість
Припустіть, що людина дійсно є суїцидальною особистістю. Не
вважайте, що вона не здатна і не зможе наважитися на самогубство. Якщо
ви думаєте, що комусь загрожує небезпека самогубства, дійте у
відповідності зі своїми власними почуттями та переконаннями.
Налагодьте турботливі стосунки
Не існує вичерпної відповіді на таке серйозне запитання: як можна
попередити самогубство? Але ви можете зробити величезний крок вперед,
якщо приймете людину, котра перебуває у відчаї. У цій ситуації є час не
для моралізування, а для доброзичливої підтримки, яку потрібно
висловлювати не лише словами, але й невербально.
Будьте уважним слухачем
Ви можете надати безцінну допомогу, вислухавши розповідь про почуття
цієї людини – що б то не було – печаль, провина, страх чи гнів. Інколи,
якщо ви просто мовчки посидите з нею, це буде доказом вашої
зацікавленості й турботи.
Не сперечайтеся
Ні в якому разі не виявляйте агресії, якщо ви присутні під час
розмови про самогубство, і спробуйте не висловлювати обурення тим, що
почули. Вступаючи в дискусію з пригніченою людиною, ви можете не лише
програти суперечку, а й втратити людину.
Запитуйте
Найкраще запитати прямо: “Ти думаєш про самогубство?”. Це не викличе
подібної думки, якщо раніше її не було. Але якщо людина думає про
самогубство і, нарешті, знаходить когось, кому небайдуже її хвилювання і
хто погоджується обговорити цю заборонену тему, то вона часто почуває
полегшення, отримує можливість зрозуміти свої почуття.
Не пропонуйте невиправданих утіх
Суїциданти з презирством ставляться до зауважень на зразок: “Нічого,
нічого, у інших такі ж проблеми, як у тебе” та до інших подібних кліше,
оскільки вони різко контрастують з їхніми стражданнями. Ці фрази лише
принижують їх почуття і примушують відчувати себе ще більш непотрібними.
Пропонуйте конструктивні підходи
Потенційному самогубцю потрібно допомогти ідентифікувати проблему і
якомога точніше визначити, що її поглиблює, а також переконати в тому,
що він може говорити про почуття без сорому, навіть про такі негативні
емоції, як ненависть чи помста.
Вселяйте надію
Важливо допомогти суїцидальним особам зрозуміти, що не потрібно
зупинятися на одному полюсі емоцій. Основи для реалістичної надії мають
бути подані переконливо і м’яко. Дуже важливо, якщо ви підкреслите
людські можливості й силу, а також те, що кризові стани, звичайно
минають, а самогубство безповоротне.
Не залишайте людину у випадку ситуації високого суїцидального ризику
Залишайтеся з нею якомога довше чи попросіть когось побути поруч,
доки не пройде криза чи не з’явиться допомога. Пам’ятайте, що підтримка
вимагає від вас певної відповідальності. Ви можете укласти з людиною так
званий суїцидальний контракт. Тобто попросити зв’язатися з вами перед
тим, як вона наважиться на суїцидальні дії для того, щоб ви ще раз могли
обговорити можливі альтернативи.
Оцініть міру ризику самогубства
Спробуйте визначити серйозність можливого суїциду. Адже наміри
бувають різні – починаючи від скороминучих, нечітких думок про таку
можливість і закінчуючи чітко розробленим планом самогубства певним
способом. Незаперечним фактом є те, що чим детальніше розроблений план
самогубства, тим вищий його потенційний ризик.
Зверніться за допомогою до спеціалістів
У суїцидантів звужене поле зору, своєрідна тунельна свідомість.
Перше їх прохання – це часто прохання про допомогу. Хорошим помічником
може бути священик, сімейний лікар. Не можна недооцінювати допомогу
психіатрів чи кваліфікованих психологів. Ще однією формою допомоги є
сімейна терапія. Члени сім’ї надають підтримку, висловлюють турботи і
прикрощі, конструктивно визначають більш комфортний стиль спільного
життя.
Важливість збереження турботи і підтримки
Якщо критична ситуація і пройшла, то спеціалісти чи сім’я не повинні
дозволити собі розслаблення. Найгірше може бути попереду. Половина
суїцидантів здійснює самогубство протягом трьох місяців після початку
психологічної кризи.
Інколи у клопотах оточуючі забувають про людей, котрі робили
суїцидальні спроби. Багато хто ставиться до них, як до невмілих і
невдах. Часто вони зустрічаються з подвійним презирством: з одного боку,
вони “ненормальні”, тому що хочуть померти, а з іншого – настільки
“некомпетентні”, що і цього не можуть зробити якісно. Емоційні проблеми,
які приводять до суїциду, рідко вирішуються повністю, навіть коли
здається, що гірше в минулому. Підтримка і турбота потрібні до того
часу, доки суїцидальна людина не адаптується в соціумі.
3. Поняття дози радіоактивного випромінювання. Характеристики потужності
дози
Серед різноманітних видів іонізуючих випромінювань, як уже зазначалося
вище, надзвичайно важливими при вивченні питання небезпеки для здоров’я
і життя людини є випромінювання, що виникають в результаті розпаду ядер
радіоактивних елементів, тобто радіоактивне випромінювання.
Щоб уникнути плутанини в термінах, варто пам’ятати; що радіоактивні
випромінювання, незважаючи на їхнє величезне значення, є одним з видів
іонізуючих випромінювань. Радіонукліди утворюють випромінювання в момент
перетворення одних атомних ядер в інші. Вони характеризуються періодом
напіврозпаду (від секунд до млн років), активністю (числом радіоактивних
перетворень за одиницю часу), що характеризує їх іонізуючу спроможність.
Активність у міжнародній системі (СВ) вимірюється в беккерелях (Бк), а
позасистемною одиницею є кюрі (Кі). Один Кі = 37 х 109Бк. Міра дії
іонізуючого випромінювання в будь-якому середовищі залежить від енергії
випромінювання й оцінюється дозою іонізуючого випромінювання. Останнє
визначається для повітря, речовини і біологічної тканини. Відповідно
розрізняють * експозиційну, * поглинену та * еквівалентну дози
іонізуючого випромінювання.
Експозиційна доза характеризує іонізуючу спроможність випромінювання в
повітрі, вимірюється в кулонах на 1 кг (Кл/кг); позасистемна одиниця —
рентген (Р); 1 Кл/кг — 3,88 х 103Р. За експозиційною дозою можна
визначити потенційні можливості іонізуючого випромінювання.
Поглинута доза характеризує енергію іонізуючого випромінювання, що
поглинається одиницею маси опроміненої речовини. Вона вимірюється в.
греях Гр (1 Гр-1 Дж/кг). Застосовується і позасистемна одиниця рад (1
рад — 0,01Гр= 0,01 Дж/кг).
Доза, яку одержує людина, залежить від виду випромінювання, енергії,
щільності потоку і тривалості впливу. Проте поглинута доза іонізуючого
випромінювання не враховує того, що вплив на біологічний об’єкт однієї і
тієї ж дози різних видів випромінювань неоднаковий. Щоб врахувати цей
ефекту введено поняття еквівалентної дози.
Еквівалентна доза є мірою біологічного впливу випромінювання на
конкретну людину, тобто індивідуальним критерієм небезпеки, зумовленим
іонізуючим випромінюванням. За одиницю вимірювання еквівалентної дози
прийнятий зіверт (Зв). Зіверт дорівнює поглинутій дозі в 1 Дж/кг (для
рентгенівського та а, b випромінювань). Позасистемною одиницею служить
бер (біологічний еквівалент рада). 1 бер = 0,01 Зв.
Питання захисту людини від негативного впливу іонізуючого випромінювання
постали майже одночасно з відкриттям рентгенівського випромінювання і
радіоактивного розпаду. Це зумовлено такими факторами: по-перше,
надзвичайно швидким розвитком застосування відкритих випромінювань в
науці та на практиці, і, по-друге, виявленням негативного впливу
випромінювання на організм.
Заходи радіаційної безпеки використовуються на підприємствах і, як
правило, потребують проведення цілого комплексу різноманітних захисних
заходів, що залежать від конкретних умов роботи з джерелами іонізуючих
випромінювань і, передусім, від типу джерела випромінювання.
* Закритими називаються будь-які джерела іонізуючого випромінювання,
устрій яких виключає проникнення радіоактивних речовин у навколишнє
середовище при передбачених умовах їхньої експлуатації і зносу.
Це — гамма-установки різноманітного призначення; нейтронні, бета-і
гамма-випромінювачі; рентгенівські апарати і прискорювачі заряджених
часток. При роботі з закритими джерелами іонізуючого випромінювання
персонал може зазнавати тільки зовнішнього опромінення.
Захисні заходи, що дозволяють забезпечити умови радіаційної безпеки при
застосуванні закритих джерел, основані на знанні законів поширення
іонізуючих випромінювань і характеру їхньої взаємодії з речовиною.
Головні з них такі:
> доза зовнішнього опромінення пропорційна інтенсивності випромінювання
і часу впливу;
> інтенсивність випромінювання від точкового джерела пропорційна
кількості квантів або часток, що виникають у ньому за одиницю часу, і
обернено Пропорційна квадрату відстані;
> інтенсивність випромінювання може бути зменшена за допомогою
екранів.
З цих закономірностей випливають основні принципи забезпечення
радіаційної безпеки:
1) зменшення потужності джерел до мінімальних розмірів («захист
кількістю»);
2) скорочення часу роботи з джерелом («захист часом»);
3) збільшення відстані від джерел до людей («захист відстанню»);
4) екранування джерел випромінювання матеріалами, що поглинають
іонізуюче випромінювання («захист екраном»).
Найкращими для захисту від рентгенівського і гамма-випромінювання є
свинець і уран. Проте, з огляду на високу вартість свинцю й урану,
Можуть застосовуватися екрани з більш легких матеріалів —
просвинцьованого скла, заліза, бетону, залізобетону і навіть води. У
цьому випадку, природно, еквівалентна товща екрану значно збільшується.
Для захисту від бета-потоків доцільно застосовувати екрани, які
виготовлені з матеріалів з малим атомним числом. У цьому випадку вихід
гальмівного випромінювання невеликий. Звичайно як екрани для захисту від
бета-випромінювань використовують органічне скло, пластмасу, алюміній.
Відкритими називаються такі джерела іонізуючого випромінювання, при
використанні яких можливе потрапляння радіоактивних речовин у навколишнє
середовище.
При Цьому може відбуватися не тільки зовнішнє, але і додаткове внутрішнє
опромінення персоналу. Це може відбутися при надходженні радіоактивних
ізотопів у навколишнє робоче середовище у вигляді газів, аерозолів, а
також твердих і рідких радіоактивних відходів: Джерелами аерозолів
можуть бути не тільки виконувані виробничі операції, але і забруднені
радіоактивними речовинами робочі поверхні, спецодяг і взуття.
Основні принципи захисту:
> використання принципів захисту, що застосовуються при роботі з
джерелами випромінювання у закритому виді;
> герметизація виробничого устаткування з метою ізоляції процесів, що
можуть стати джерелами надходження радіоактивних речовин у зовнішнє
середовище;
> заходи планувального характеру;
> застосування санітарно-технічних засобів і устаткування, використання
спеціальних захисних матеріалів;
> використання засобів індивідуального захисту і санітарної обробки
персоналу;
> дотримання правил особистої гігієни;
> очищення від радіоактивних забруднень поверхонь будівельних
конструкцій, апаратури і засобів індивідуального захисту;
> використання радіопротекторів (біологічний захист).
Радіоактивне забруднення спецодягу, засобів індивідуального захисту та
шкіри персоналу не повинно перевищувати припустимих рівнів, передбачених
Нормами радіаційної безпеки НРБУ-97.
У випадку забруднення радіоактивними речовинами особистий одяг і взуття
повинні пройти дезактивацію під контролем служби радіаційної безпеки, а
у випадку неможливості дезактивації їх слід захоронити як радіоактивні
відходи.
Рентгенорадіологічні процедури належать до найбільш ефективних методів
діагностики захворювань людини. Це визначає подальше зростання
застосування рентгене- і радіологічних процедур або використання їх у
ширших масштабах. Проте інтереси безпеки пацієнтів зобов’язують прагнути
до максимально можливого зниження рівнів опромінення, оскільки вплив
іонізуючого випромінювання в будь-якій дозі поєднаний з додатковим,
відмінним від нуля ризиком виникнення віддалених ,стохастичних ефектів.
У даний час з метою зниження індивідуальних і колективних доз
опромінення населення за рахунок діагностики широко застосовуються
організаційні і технічні заходи:
• як виняток необгрунтовані (тобто без доведень) дослідження;
• зміна структури досліджень на користь тих, що дають менше дозове
навантаження;
• впровадження нової апаратури, оснащеної сучасною електронною технікою
посиленого візуального зображення;
• застосування екранів для захисту ділянок тіла, що підлягають
дослідженню, тощо.
Ці заходи, проте, не вичерпують проблеми забезпечення максимальної
безпеки пацієнтів і оптимального використання цих діагностичних методів.
Система забезпечення радіаційної безпеки пацієнтів може бути повною й
ефективною, якщо вона буде доповнена гігієнічними регламентами
припустимих доз опромінення.
Література
1. Васильчук М.В., Медвідь М.К., Сачков Л.С. Збірник нормативних
документів з безпеки життєдіяльності. – К.: Фенікс, 2000. – 896 с.
2. Змановська Е. В. Девиатология: (Психология отклоняющегося
поведе-ния): Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений. – М.:
Издательский центр “Академия”, 2003.- 288 с.
3. Максимова Н.Ю. Воспитательная работа с социально дезадаптированными
школьниками: Методические рекомендации. – К.: ІЗМН, 1997. – 136 с.
4. Овчарова Р.В. Технологии практического психолога в образовании:
Учебное пособие для студентов вузов и практических работников. – М.: ТЦ
“Сфера”, 2000. – 448 с.
5. Организация й содержание деятельности психологической службы
образования. Методические рекомендацни для руководителей средних
общеобразовательных учреждений – Одесса: ИУУ, 1999 -76 с.
6. Пачковський Ю.Ф., Корнієнко І.О Проблеми молоді:
соціолого-психологічні аспекти вивчення та діагностики // Збірник
науково-методичних матеріалів для роботи з дітьми, що зазнали
насильства. – Львів: ВНТЛ, 1999 – 68с.
PAGE
PAGE 2
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
