Ґрунтозахисні енерго-, ресурсо- і вологозберігаючі технології
вирощування культур

Протягом трьох останніх десятиліть в Україні як у науці, так і у
виробництві точилися суперечки між прибічниками традиційної системи
землеробства, яка базувалася на оранці, і ґрунтозахисного землеробства з
мінімальним обробітком ґрунту без обертання скиби і мульчуванням його
поверхні соломою та іншими післяжнивними рештками. В умовах здійснення
земельної реформи, коли виробництво почала визначати гривня, все більше
виробників приймають ґрунтозахисні технології вирощування культур, які
забезпечують охорону ґрунтів від факторів деградації і дають можливість
мати вищу врожайність культур при низькій собівартості вирощеної
продукції. Насамперед новітні ґрунтозахисні технології прийняв для
використання молодий сільськогосподарський бізнес. Ґрунтозахисні
технології — це не тільки «пошкрябати» землю лущильниками, чи дисковими
боронами. Це вищий етап організації сільськогосподарського виробництва
зі своїм набором технологічних операцій, який потребує спеціальних
знань. Щоб донести ці знання до виробничників, і створена дана Програма.

Виконання Програми розраховано передусім на самофінансування господарств
та інвестування. Тільки для базових господарств, на прикладі яких
проводитиметься навчання спеціалістів, якщо вирішать владні структури,
може здійснюватися пільгове кредитування для придбання техніки, добрив,
заходів захисту рослин.

Протягом 1974–2003 років Національний аграрний університет обґрунтовував
і вдосконалював ґрунтозахисні технології вирощування культур для всіх
зон і підзон України. Вони базуються на мінімальному обробітку ґрунту на
глибину 4–5 см під всі культури сівозміни (у тому числі під цукрові
буряки, кукурудзу, соняшник та ін.), біологізації землеробства
використанням нетоварної частини врожаю як органічних добрив,
мульчуванні поверхні ґрунту післяжнивними рештками і широкому
застосуванні сидератів. Впровадження їх у виробництво дало змогу
зекономити пальне (в 2–4 рази), мінеральні добрива (у два рази),
пестициди (в 5–8 разів), робочий час (у три рази), витрати металу на 1 м
захвату ґрунтообробних машин (у два рази) і мати вологозберігаючий ефект
до 50 мм продуктивної вологи порівняно з технологіями, які базуються на
оранці. Програма створена на базі тридцятирічних досліджень професора
Національного аграрного університету М.К. Шикули і його наукової школи.

Мета Програми: вивести землеробство України на світовий технологічний
рівень, зробити його продукцію конкурентноспроможною на внутрішньому та
світовому ринках.

Завдання Програми:

значно знизити собівартість вирощеної продукції за рахунок енерго- і
ресурсозбереження, а також підвищення врожайності сільськогосподарських
культур, що забезпечить її конкурентоспроможність на внутрішньому та
світовому ринках;

враховуючи вологозберігаючий ефект технологій (до 50 мм) та їхній вплив
на саморегуляцію ґрунтової родючості, зробити вітчизняне землеробство
менш залежним від стихійних сил природи;

ґрунтозахисний ефект новітніх технологій сприятиме значному зниженню
інтенсивності ерозійних процесів і утворенню екологічно стійких
агроландшафтів;

для відтворення родючості ґрунтів поряд із традиційними добривами
використовуватимуться нетоварна частина урожаю (солома, стебла
грубостеблих культур, гичка, огудиння та ін.), а також сидерати як
органічні добрива, що дасть можливість землеробству вийти на розширене
відтворення родючості грунтів і значно підвищити врожайність
сільськогосподарських культур;

значно збільшити валові збори зерна та іншої сільськогосподарської
продукції.

Обґрунтування ґрунтозахисних технологій. Значна частина наших
теоретичних досліджень із ґрунтозахисного землеробства викладена в трьох
наукових монографіях:

Н.К. Шикула, Г.В. Назаренко. Минимальная обработка черноземов и
воспроизводство их плодородия. М.: Агропромиздат, 1990. — 320 с.;

Відтворення родючості ґрунтів у ґрунтозахисному землеробстві / За заг.
ред. проф. М.К. Шикули. — Оранта, 1998. — 680 с.;

Ґрунтозахисна біологічна система землеробства в Україні / За заг. ред.
проф. М.К. Шикули. — Оранта, 2000. — 390 с.

Крім того, багато публікацій в академічних журналах, вузькопрофільних
виданнях і збірниках робіт. На 1990 рік наукова школа працювала в усіх
зонах і підзонах України у 27 багатофакторних стаціонарних дослідах із
тривалістю досліджень від 5 до 24 років. На них виросли науковці, які й
становлять наукову школу з ґрунтозахисного землеробства: 14 докторів і
48 кандидатів наук. У період економічної депресії ми проводимо свої
дослідження із проблеми збереження й відтворення родючості ґрунтів у
восьми стаціонарних дослідах, також розміщених в усіх зонах України. На
основі узагальнення цих досліджень і видані вищеназвані монографії. У
цих виданнях науково обґрунтовані наступні положення, які необхідно
враховувати в подальших дослідженнях і при впроваджені ґрунтозахисного
землеробства та ґрунтозахисних технологій.

Теоретично обґрунтований «шоковий» стан ґрунту при обертанні скиби, коли
аеробна біота ґрунту з глибини 0–15 см заорюється плугом в анаеробні
умови на глибину 16–30 см і гине без кисню, а анаеробна біота з глибини
16–30 см вивертається плугом на поверхню і також гине, але вже від
кисню. «Шоковий» стан зникає тільки на 4–5-й рік систематичного
застосування ґрунтозахисних технологій, і тоді віддача від них
ефективним урожаєм різко зростає.

За допомогою радіоактивного вуглецю 14С нами відкрита асиміляція вуглецю
ґрунтового повітря і ґрунту (СО2 в ґрунтовому розчині) гетеротрофними
мікробами з утворенням ними нової органічної речовини, в якій міститься
30–42% білка та 1–5% ліпідів. Ці органічні речовини знаходяться в
протоплазмі й при автолізі мікробів (розпаді оболонки) виходять у
ґрунтовий розчин і взаємодіють із ґрунтовим вбирним комплексом,
відтворюючи азотовмісні радикали гумусових кислот. Спочатку вони входять
у фульвати, а згодом, при їхній конденсації, поповнюють стабільні
гумати.

Проведення досліджень з радіоактивним вуглецем 14С дало змогу нам
розкрити не лише біохімічний механізм відтворення гумусу, але й
саморегуляцію ґрунтової родючості. Вона була властива всім ґрунтам у
їхніх цілинних аналогах. Систематична оранка протягом століть призвела
до втрати здатності ґрунтів до саморегуляції, тому що із шести
асоціативних груп мікробів, які є в цілинних ґрунтах і які відповідають
за ґрунтові властивості та режими, внаслідок панування оранки залишилося
тільки три асоціації. Це й зумовлює «шоковий» стан ґрунту. Перехід на
систематичний обробіток без обертання скиби відновлює на 4–5-й рік дві
групи, а третя із зниклих відтворюється тільки на 8–9-й рік. Із цього
моменту в ґрунті відновлюється здатність до саморегуляції ґрунтової
родючості й різко підвищується його продуктивність (на 30–40%).

З розглянутими вище властивостями ґрунту пов’язана ієрархічна
дискретність зростання рівня ефективної його родючості з часом. Чим далі
відходить у часі момент, коли оберталася скиба, тим вища ефективна
родючість ґрунту, тобто тим вищий урожай. Таких дискретних рубежів ми
відкрили три. Перший — після 4–5 років застосування ґрунтозахисних
технологій, після періоду «шокового» стану ґрунту. В цей час як би ми не
поліпшували культуру землеробства, прирости врожаю порівняно з
традиційною технологією становлять 4,5–7 ц/га зернових одиниць (з.о.).

Після 4–5 років впровадження ґрунтозахисних технологій, коли ґрунт
значною мірою відновить статус природного тіла, прирости врожаю при тих
же витратах, що й раніше, будуть 12–20 ц/га з.о. порівняно з вихідними
даними або з традиційними технологіями. Через 8–9 років використання
технологій ґрунт майже повністю відновлює свій природний статус і його
продуктивність менше залежить від стихійних сил природи (посухи,
перезволоження та ін.), а середні прирости врожаю у цей період
становлять 20–25 ц/га з.о. до вихідних. Після 15 років систематичного
застосування грунтозахисних технологій за природним статусом ґрунт
наближається до цілинних аналогів, він меншою мірою залежить від
стихійних факторів ризику і здатний подвоїти врожай порівняно з вихідним
аналогом.

Можна також відзначити, що в ґрунтозахисних технологіях ми удобрюємо
ґрунт, а не рослини (культури), а удобрений ґрунт спроможний забезпечити
всі потреби рослини завдяки поліпшенню ґрунтових режимів — поживного,
водного, повітряного, теплового та фітосанітарного.

Велике значення як для теорії, так і для практики ґрунтозахисного
землеробства має відкрите нами прискорення Малого біологічного
кругообігу речовин і енергії за мінімалізації обробітку ґрунту. Воно дає
змогу з меншими витратами засобів та енергії одержувати вищі врожаї
сільськогосподарських культур.

Детально розкриваючи біохімію ґрунтових процесів, ми вийшли на кодові
показники ґрунтоутворювального процесу. Нами встановлено, що гумусний
стан є матрицею, яка визначає властивості ґрунтів і напрям
ґрунтоутворення. Ми вже робимо перші кроки в управлінні
ґрунтоутворювальним процесом в агроценозах. Результати вражають. І не
тільки нас. Ніхто не може залишитися спокійним, коли подивиться на
відтворений ґрунт в ПП «Агроекологія». Ґрунт, у якому скиба не
обертається 27 років, 24 роки не застосовуються пестициди на полях, 17
років проводиться біологізація землеробства за рахунок нетоварної
частини врожаю і сидератів, 12 років — мінімалізація обробітку ґрунту, з
1990 року — на глибину до 10 см, з 1996 — на 4–5 см під усі культури
сівозміни. З 1992 року перестали застосовувати мінеральні синтетичні
добрива. А врожайність культур у два рази вища, ніж у навколишніх
господарствах, при дуже низькій собівартості вирощеної продукції — у
шість разів нижчій порівняно з традиційною технологією.

Важливою складовою досліджень ми вважаємо наукове обґрунтування
використання нетоварної частини врожаю (солома, стебла кукурудзи,
соняшника, сорго, гичка, огудиння та інші післяжнивні рештки) як
органічних добрив, так і енергетики ґрунтоутворювального процесу в
агроценозах. У численних стаціонарних дослідах нами визначено, що 1 т
післяжнивних решток із компенсацією азотної нестачі (8–10 кг діючої
речовини азоту) за своєю дією й післядією на врожай і нагромадження
гумусу в ґрунті ідентична 5 т напівперепрілого гною. Це колосальний
резерв органічних добрив в умовах, коли в цілому по країні знизилися
норми внесення гною від 8,3 т/га у 1990 році до 1,5 — в останні роки при
нормі переходу на бездефіцитний баланс гумусу 12 т/га. Причина — різко
зменшилася кількість поголів’я тварин у господарствах.

Нами встановлено, що перехід на мінімальний обробіток ґрунту без
обертання скиби на одну третину підвищує коефіцієнти гуміфікації гною,
соломи та інших післяжнивних решток. Якщо за умови оранки норма виходу
на бездефіцитний баланс гумусу становить у середньому по Україні 12 т/га
гною, то при обробітку ґрунту без обертання скиби — 8 т/га. Ми науково
обґрунтували це явище.

Ми не можемо ігнорувати зміну в співвідношенні у ґрунті доступних
рослинам азоту, фосфору і калію. При переході на обробіток без обертання
скиби різко зростає (на 30–40%) рухомість фосфору та калію. В той же час
зменшується кількість мінерального азоту. В ґрунті виникає відносна для
рослин азотна недостатність, яка повинна бути компенсована додатковим
внесенням азотних добрив, навіть за рахунок зменшення фосфорних чи
калійних. Ми теоретично обґрунтували це і дали відповідні рекомендації
виробництву.

Нами встановлено значне підвищення біологічної активності ґрунту при
відмові від обертання скиби й особливо при мінімалізації його обробітку.
Таке явище і прискорює Малий біологічний кругообіг речовин та енергії. В
1 г чорноземного ґрунту може знаходитися від 5 млн. до 1 млрд. штук
мікробів, живих істот. І як усе живе, вони потребують живлення. Якщо ми
«їжі» не даємо, відчужуючи з поля зерно й солому, вони для свого життя
використовують гумус як органічну речовину — джерело енергії. Тоді різко
погіршуються властивості ґрунтів. За наявності енергетики, свіжої
органічної речовини, ці живі істоти прискорюють ґрунтоутворювальний
процес в агроценозах і значно поліпшують усі ґрунтові режими, а отже, й
підвищують врожайність сільськогосподарських культур.

З урахуванням зазначеного ми повинні уважно подивитися на використання
нетоварної частини врожаю для відтворення родючості ґрунтів. Вище вже
наводилися причини різкого зниження норм органічних добрив (гною) в
останнє десятиріччя. Здавалося, треба терміново шукати замінники. Ними
може бути органічна речовина, нетоварна частина врожаю — солома, стебла
грубостеблих культур (кукурудза, соняшник, сорго), огудиння, гички та
інші післяжнивні рештки. Останніми можна було б відтворити гумус і
ґрунтову родючість. Але ж Степ горить. Господарства навіть чергу
утворюють, якому коли палити свою стерню, післяжнивні рештки, щоб
удобрити поля попелом, який є ефективним фосфорним і калійним добривом.
Але ж азот та енергетика ґрунтоутворення «полетіли» в повітря, і ґрунти
збіднюються. Тому випалювання стерні треба було б заборонити в
законодавчому і навіть у кримінальному порядку як захід, що погіршує
якість ґрунтів. Досліди показують, що на полях, де регулярно випалювали
стерню та інші післяжнивні рештки протягом чотирьох років, на п’ятий рік
не добирають близько 5 ц/га з.о. товарної продукції.

Відмова від обертання скиби і використання соломи як органічного добрива
інгібує процеси нітрифікації. Це призводить до меншого вимивання
нітратів у глибину в зимовий період, сповільнення процесів
денітрифікації й втрати мінерального азоту, а також зумовлює підвищення
цукристості цукрових буряків, кавунів, динь, помідорів та іншої товарної
продукції. У той же час заорювання соломи на глибину викликає анаеробний
процес бродіння з утворенням важких органічних кислот — пропіонової,
масляної, оцтової, які токсичні для вищих рослин.

На агротехнічних фонах із мінімальним обробітком ґрунту інтенсивніще,
ніж на оранці, відбувається фіксація атмосферного азоту азотобатером та
іншими мікробами, які вільно живуть у ґрунті, що поліпшує режим азотного
живлення рослин.

У спеціально проведених дослідах обґрунтовано, що нетоварна частка
врожаю працюватиме на відтворення родючості ґрунту і на врожай, коли на
кожну тонну післяжнивних решток буде внесено по 8–10 кг діючої речовини
азотних добрив. Якщо цього не зробити, залишення післяжнивних решток
призведе до зниження врожаю внаслідок нестачі азоту, а при біологічному
розкладі їх відбуватиметься не гуміфікація, а утворення вільної
вуглекислоти.

У стаціонарних дослідах обґрунтовано значне поліпшення агрофізичних
властивостей ґрунтів під впливом грунтозахисних технологій: зростає
структурність ґрунту, зменшується його щільність, утворюється
вертикальна орієнтація пор аерації, що значною мірою поліпшує
водопроникність і на порядок підвищує несучу спроможність ґрунтів. На
поверхні не утворюється ґрунтова кірка, а карбонати ґрунту близько
підходять до його поверхні. Посилюється протиерозійна стійкість ґрунтів,
спроможність її протистояти водній і вітровій ерозії.

У багатьох стаціонарних дослідах обґрунтовано критерії родючості ґрунтів
і напрями ґрунтоутворення: спадна родючість, просте та розширене
відтворення родючості ґрунтів. Індикацію проводять за їхнім гумусним
станом.

Науково обґрунтована водозатримна ефективність грунтозахисних
технологій. Для різних культур вона становить додатково 30–50 мм
продуктивної вологи, що підвищує стійкість сільськогосподарських культур
і зменшує виробничий ризик у період сильних посух.

Наявність на поверхні ґрунту мульчі з післяжнивних решток забезпечує
зростання температури ґрунту в холодний період року й зниження її у
літню спеку. А це виводить тепловий режим ґрунту на оптимум і зменшує
невиробничі втрати вологи через випаровування. Нами відкрита наявність
конденсаційної вологи в ґрунті у період посух, коли вона пароподібно
переміщується в ґрунті по температурному градієнту і випадає
внутрішньоґрунтовою росою на твердому посівному ложі, розміщеному
близько до поверхні ґрунту.

Систематичне застосування грунтозахисних технологій підвищує врожайність
вирощуваних культур, та поліпшує їхню якість: зростає вміст білка й
клейковини в зерні озимої пшениці, і вона переходять у категорії цінних
і сильних, збільшується кількість цукру в коренеплодах цукрових буряків,
у помідорах та інших овочах, що також поліпшує їхні смакові властивості.

Значні дослідження проведені стосовно боротьби з бур’янами, шкідниками й
хворобами. Щодо боротьби з бур’янами, то нами науково обґрунтовано
напівпаровий обробіток ґрунту у вільний від основної культури час,
пошаровий обробіток для очищення полів від коренепаросткових
багаторічників, способи боротьби з пирієм та ін. Обґрунтовано
безпестицидні технології біологічного землеробства з метою вирощування
екологічно чистої продукції для дитячого, лікувального і профілактичного
харчування. Розроблено сучасні технології інтегрованого захисту
сільськогосподарських культур від комплексів шкідливих організмів,
обґрунтовано прогнози розмноження шкідливих організмів при складанні
фітосанітарного моніторингу, особливості збереження та охорони корисних
видів організмів у ґрунтозахисному землеробстві.

Розроблені ґрунтозахисні технології вирощування всіх
сільськогосподарських культур, які вирощують в Україні залежно від
грунтово-кліматичних умов для середніх, посушливих і зволожених умов по
восьми регіонах країни. Розроблено систему машин і знарядь для
впровадження грунтозахисних технологій вирощування культур з розрахунку
як на вітчизняну, так і зарубіжну техніку.

Проблема обробітку ґрунту в грунтозахисних технологіях. Природа ніколи
не орала. Вона тільки сіяла. І цей посів протягом мільйонів років
забезпечував такий урожай біомаси, про який ми, агрономи, можемо тільки
мріяти — у 5–6 разів більше, ніж в агроценозах (посівах
сільськогосподарських культур). Звідки ж взялась ідея обертання скиби,
тобто оранки?

Примітивні системи землеробства — вогнева, перелогова, підсічна — були
безплужні. Соха, сабан, рало скибу не обертали, вони її тільки
розпушували. Заново освоєна ділянка оброблялася 4–5 років, забезпечуючи
порівняно високий урожай: «сам–три», «сам–чотири» (тобто висіяні 2 ц/га
давали 6–8 ц/га зерна). За ці роки ґрунт «виорювався» і залишався в
переліг на 6–10 років, на відкуп Природі, щоб вона відновила його
родючість.

Поки людей на землі чи в країні було мало, а ґрунтів, придатних для
землеробства, — багато, примітивні системи землеробства задовольняли
суспільство. В той же час вирощуванням культур займалося більше половини
дорослого населення.

З розвитком промисловості росли міста, виникала потреба у товарному
зерні. Розширилися площі посіву зернових культур за рахунок скорочення
площ під перелогом. Це скорочення набуло такого масштабу, що Природа не
встигала відтворювати родючість перелогових земель. Рало замінив плуг,
який давав змогу утримувати землі весь час в обробітку й одержувати
врожаї за рахунок постійного зниження рівня потенційної родючості
ґрунтів. За останні сто років чорноземні ґрунти втратили більше половини
своєї потенційної родючості (гумус, запаси поживних речовин, структура
та інші властивості). Перед суспільством усі ці роки стоїть дилема — як
вийти з технологічного тупика.

Великий хімік Д.І.Менделєєв (1884) на основі сільськогосподарських
дослідів зробив висновок: «Якщо ґрунт прикрити листям, соломою чи
чим-небудь відтіняючим і дати йому можливість полежати спокійно деякий
час, то він і без всякої оранки досягне спілості». З геніальною
прозорливістю видатний учений побачив непотрібність обертання скиби і
передбачив мульчування ґрунту для досягнення такого ж ефекту при оранці.

Другий російський учений, один із засновників ґрунтознавства як науки
П.А.Костичєв (1886) у ті ж роки писав: «Якщо ми станемо орати землю,
тобто перевертати і перемішувати її, то вона від цього тільки скоріше
висохне, а в сухій землі життя іде на багато слабше, тому частим
обробітком ми будемо робити на шкоду собі». І дальше: «При внесенні гною
треба, щоб рослинні рештки і гній не перекривались великим шаром землі.
Їх треба перекрити таким шаром ґрунту, щоб до них вільно доходило
повітря. В той же час цей шар не повинен бути дуже мілким, щоб рослинні
рештки і гній не пересихали».

Обидва вчені не вважали обертання скиби обов’язковим заходом підвищення
родючості ґрунтів і допускали можливість мілкого розпушування без плуга.
Ці думки реалізував І.Є. Овсінський (1899), який дав перше обґрунтування
безплужного обробітку ґрунту. Він розробив струнку систему поверхневого
обробітку ґрунту і смугово-рядкової сівби, яку назвав «Новою системою
землеробства».

У теоретичному обґрунтуванні своєї системи І.Є.Овсінський виходив із
посилання, що будь-який ґрунт у природному стані пронизаний коренями
рослин, ходами дощових черв’яків та іншим, у результаті чого він є
проникним для повітря на значну глибину і має достатню водопроникність.
Він стверджував, що оранка з обертанням скиби знищує в ґрунті мережу
каналів, які утворюють гниючі корені й ходи дощових черв’яків і
перетворює його в однорідну порошкоподібну масу.

Зовсім інше спостерігається при поверхневому обробітку на глибину до 5
см, який рекомендував І.Є.Овсінський. У такому разі знищуються бур’яни й
утворюється розпушений мульчуючий шар ґрунту, під яким добре
зберігається волога. Корені ж культурних рослин люблять більш ущільнений
ґрунтовий шар під мульчею і добре в ньому розвиваються, забезпечуючи
високі врожаї. Вчений доводив, що при мілкому обробітку в ґрунті не
тільки добре зберігається волога, але й він збагачується конденсаційною
вологою за рахунок пари, яка проникає з атмосферного повітря.

Система обробітку ґрунту за І.Є. Овсінським не складна, але потребує
дотримання деяких вимог, особливо своєчасного виконання всіх робіт.
Агротехнічні положення цього видатного вченого не втратили свого
значення до нинішнього часу. Він інтуїтивно встановив їх і перевірив на
практиці, не вдаючись у теоретичні обґрунтування. Так, глибину обробітку
на 5 см він і не намагався якось пояснити. Тепер ми її обґрунтуємо тим,
що на цю глибину в посушливий період охолоджується ґрунт до точки роси,
яка і випадає на твердому посівному ложі, але не за рахунок вологи
повітря атмосфери, як писав І.Є.Овсінський. У період посухи відносна
вологість повітря падає нижче 30% і роса з того повітря випасти не може.
Але з глибини 2–3 м по порах аерації за температурним градієнтом (від
теплого до холодного) надходить пароподібна волога й конденсується на
твердому ложі, не глибшому 5 см. При 6–7 см конденсації не буде, тому що
ґрунт має дуже низьку теплопровідність і не встигає охолодитися до точки
роси.

Відкрите нами положення про «конденсаційну» вологу має дуже велике
значення, особливо у регіонах, де сіють озимі культури. Озимі, висіяні в
сухий ґрунт, оброблений не глибше 5 см, без дощу, за рахунок
конденсаційної вологи, сходять, кущаться і йдуть у зиму, забезпечуючи
врожай наступного року. В посушливих регіонах конденсаційна волога може
становити до 30% вологообороту.

Через 43 роки подібні до І.Є. Овсінського думки були висловлені
американським ученим фермером Е. Фолкнером у книзі «Безумие пахаря»
(1942), яка була перекладена й видана основними мовами світу (російською
вона вийшла з друку в 1959 р.) і яка мала істотний вплив на долю
землеробства різних країн. У ній цей вчений, як і І.Є. Овсінський, писав
про шкідливість обробітку ґрунту з обертанням скиби та доцільність
безплужного обробітку.

У радянські часи ідея обробітку ґрунту без обертання скиби науково
розроблялася Т.С. Мальцевим (1954), науковими школами О.І. Бараєва
(1975) і М.К. Шикули (1998). Але ці розробки велися в опозиції до
офіційної науки, яка гальмувала їх, використовуючи для цього силу влади.
Ніщо не змінилося й за часів незалежності.

Позиція офіційної науки з питань обробітку ґрунту призвела до того, що
захід, який швидко перейшов на новітні технології з мінімалізацією
обробітку ґрунту і мульчування його поверхні рослинними рештками,
витрачає на одиницю вирощеного врожаю в 2–4 рази менше коштів, ніж за
технологіями, які ґрунтуються на застосуванні оранки і вважаються у нас
традиційними. Тобто позиція офіційної агронауки спричинила технологічне
і технічне відставання України від західних держав і відповідальна за
затяжну депресію в сільськогосподарському виробництві. Високозатратність
традиційних технологій зумовила високу собівартість вирощеної продукції
та її неспроможність конкурувати на світовому ринку з дешевою продукцією
західних країн.

Нами розроблені й удосконалені ґрунтозахисні технології вирощування
культур для всіх зон і підзон України. Не визнані офіційною наукою, вони
одержали визнання сільськогосподарського бізнесу й широко впроваджуються
у виробництво агрофірм, які інвестує агробізнес.

Нам хотілося висловити свої думки про ґрунтозахисний обробіток як
складову грунтозахисних технологій, етапи його трансформації від оранки
до «нульового» обробітку. Панування оранки протягом тривалого часу
призвело до агрофізичної та біологічної деградації чорноземних ґрунтів.
Вони значною мірою втратили зернисту і дрібногрудочкувату структуру,
частину гумусу, ущільнилися, збіднилися на мікробіоту, тобто стали
такими, як казали у давнину: «виорані».

У період Полтавського експерименту ми застосовували різноглибинний
безплужний обробіток ґрунту, коли під просапні культури проводили
глибокий плоскорізний обробіток на 25–30 см, а під зернові — мілкий
безплужний обробіток (на 10–12 см) культиваторами-плоскорізами, важкими
культиваторами або важкими дисковими боронами. Але в численних
стаціонарних дослідах ми порівнювали вплив глибини безплужного обробітку
на властивості ґрунту і врожайність культур. У середині 90-х років ми
показали й обґрунтували мінімальний безплужний обробіток на глибину 4–5
см під усі культури сівозміни, в тому числі під цукрові буряки,
кукурудзу, соняшник та інші просапні культури. Цей обробіток дав змогу
підвищити врожайність культур у два рази порівняно з традиційним
полицевим обробітком і різко знизити витрати на вирощування культур.
Такий шлях пройшло ПП «Агроекологія» Шишацького району Полтавської
області.

В АТЗТ «Агро-Союз» від полицевого обробітку до мінімального на 4–5 см ми
перейшли відразу, без перехідного періоду, і нам було дуже важко
звільнити поля від стрижнекореневих багаторічників — осоту рожевого,
берізки польової, молочаю та ін. Після цього ми теоретично обґрунтували
3-річний перехідний період, при якому:

за допомогою пошарового обробітку важкими культиваторами або
культиваторами-плоскорізами поле звільняється від коренепаросткових
багаторічників, а також від пирію;

напівпаровим обробітком у вільний від основної культури час посівний шар
ґрунту звільняється від потенційного запасу насіння однорічних бур’янів;

органічними добривами, в тому числі соломою, стеблами грубостеблих
культур, огудинням, гичкою та іншими післяжнивними рештками ми
відновлюємо у ґрунті зниклі асоціації мікробів, які забезпечують
оптимальний поживний режим ґрунту;

висівом багаторічних бобових трав (еспарцет, люцерна, буркун), а також
сидеральних культур (ріпак, олійна редька, біла гірчиця, суріпиця) і
мінімальним обробітком на 4–5 см після них ми забезпечуємо вертикальну
орієнтацію пор аерації ґрунту, що поліпшує водний режим, запобігає
інтенсивному стоку і на порядок підвищує несучу спроможність ґрунтів;

чистим паруванням (не менше 18, а краще 30 днів) ми перериваємо
трофічний зв’язок у ґрунті шкідників і хвороб, що значною мірою зменшить
їх шкодочинність;

за три роки розрівнюються роз’ємні борозни та звальні гребені, які були
зроблені попередньою оранкою, і поля стануть рівні, як грядки, що дає
змогу проводити систематичний обробіток ґрунту на глибину 4–5 см.

Для систематичного обробітку ґрунту на глибину 4–5 см необхідно мати
відповідний культиватор, наприклад «Вакулу», який виготовляє
Галещинський машинобудівний завод сільськогосподарських машин і
обладнання (Полтавська обл.). Ширина захвата у культиватора — 8 м,
глибина обробітку ґрунту — 5–15 см, він агрегатується з трактом Т–150.
Ним можна проводити такі технологічні операції: післяжнивне розпушування
на глибину 4–5 см, напівпаровий обробіток ґрунту — на 4–5 см і
передпосівну культивацію — на 4–5 см. У цьому полягає його
універсальність.

Готується до випуску культиватор із захватом 12 м до трактора Т–150. Він
працюватиме тільки на глибину 4–5 см. Планується розробка культиватора
із захватом 18 м до трактора класу 5 т і на ту ж саму глибину обробітку
ґрунту 4–5 см. Після перехідного періоду господарства можуть відмовитися
від застосування пестицидів (за виключення передпосівної обробки
насіння), регулюючи численність бур’янів, шкідників і хвороб
агротехнічними, профілактичними та біологічними методами. Основні вимоги
до обробітку ґрунту в цей час — не дати дозріти насінню бур’янів і не
створити проблему боротьби з ними на наступний рік.

Обробіток ґрунту на 4–5 см — не панацея. У господарстві він переходитиме
в мінімально-нульовий обробіток і далі — в нульовий. У дослідах ми в
даний час обґрунтовуємо поєднання мінімального на 4–5 см і нульового
(сівба без обробітку) способів обробітку ґрунту. Це поєднання включає
мінімальний обробіток після попередників, які збирають рано (ранні
зернові, парозаймаючі культури та ін.). Після попередників, які збирають
пізно (соя, сорго, соняшник та ін.), після збирання врожаю і подрібнення
рослинних решток сіють озимі культури сівалками прямого висіву.

У перехідний період (крім пошарового обробітку для боротьби з
коренепаростковими багаторічними бур’янами) загальний принцип такий: під
озимі культури глибина обробітку ґрунту повинна бути 4–5, під ярі —
10–12 см. Після 3-річного перехідного періоду обробляти ґрунт як під
озимі, так і під ярі культури слід на глибину 4–5 см. Це дає змогу
економити пальне, мінеральні добрива, пестициди, робочий час, витрати
металу на 1 м захвату ґрунтообробних машин, підвищувати врожайність
культур у 1,5–2 рази, знижувати собівартість вирощеної продукції
порівняно з традиційною технологією, яка базується на оранці.

Відтворення родючості ґрунтів. Виникнення життя на Землі було зумовлено
двома основними глобальними процесами, які нині й у майбутньому
підтримуватимуть розвиток біосфери. До них належать фотосинтез і
азотфіксація у всіх її проявах. Регулюванню цих процесів переважно й
підпорядковані агротехнології.

Як відомо, використання ґрунтів в агроценозах передбачає заміну
багатовидової природної рослинності на одноманітну культурну та
вивезення одержаної продукції з поля. Відчужена продукція у вигляді
врожаю зменшує надходження біофільних елементів й енергії до екосистеми,
частково розмикається Малий біологічний кругообіг речовин і енергії.
Зміна різноманітного характеру природних ценозів на одноманітний
призводить до виснаження флори та фауни й як наслідок — органічної
речовини ґрунту.

Відбувається диспропорція між кількістю синтезованої рослинної маси і
біомаси, яка надходить у ґрунт. При загальному врожаї біомаси озимих
зернових 120–160 ц/га з урожаєм відчужується 65%, у посівах ярих при
біомасі 80–120 ц/га повертається в ґрунт до 30–35 ц/га, при сухій
біомасі 120–130 ц/га коренеплодів та бульбоплодів близько 85% виноситься
з урожаєм, при врожаї багаторічних трав 35–65 ц/га відчужується 30–40%
біомаси рослин.

В останні десятиріччя в Україні різко скоротились обсяги застосування
органічних добрив, що пов’язано із зменшенням кількості поголів’я
великої рогатої худоби, різко зменшилось використання мінеральних.
Ґрунти збіднювалися вуглецем та елементами живлення. Для збереження
родючості особливо актуальним стало використання соломи як органічного
добрива. Солому з полів або вивозять, або спалюють, що недопустимо.
Навіть у тих господарствах, де розвинуте тваринництво, після задоволення
потреби худоби в кормах і підстилці частина соломи залишається
невикористаною. Тому система удобрення за мінімального обробітку ґрунту
значно відрізняється від технології, яка базується на оранці.
Ґрунтозахисна технологія передбачає нагромадження на поверхні ґрунту
післяжнивних решток, які захищають його від водної та вітрової ерозій,
забезпечують розширене відтворення гумусу і ґрунтової родючості,
зменшують випаровування вологи з поверхні ґрунту.

При переході на мінімальний обробіток фосфатний та калійний режими
поліпшуються на 30–40%, а азотний погіршується, що призводить до
порушення в ґрунті оптимального співвідношення між азотом, фосфором і
калієм. Воно компенсується за рахунок додаткового внесення азотних
добрив та скорочення норм застосування фосфору і калію.

Використання нетрадиційних органічних добрив (солома, бадилля тощо) для
ґрунтоутворення називається біологізацією землеробства, за допомогою
якого замикається Малий біологічний кругообіг речовин і енергії. Основою
для простого відтворення ґрунтової родючості є застосування
землеробського закону повернення. Але недостатньо повернути в ґрунт
винесені елементи живлення, повинна повертатися й органічна речовина
(надземна біомаса), оскільки вона — це енергетика ґрунтоутворення, їжа
для ґрунтової біоти.

Найдоцільніше залишати на полі солому озимої пшениці, стебла соняшнику і
кукурудзи, зібраної на зерно. Найкраще це робити на полях озимої
пшениці, яка є попередником цукрових буряків, кукурудзи на зерно та
соняшнику. На полях, де була залишена солома для заорювання, комбайни
під час збирання повинні працювати з подрібнювачами без копнувача.
Солома повітряним потоком рівномірно розподіляється по стерні. За
відсутності подрібнювача збирати слід комбайном без копнувача. У такому
разі солома укладається обмолоченими валками за комбайном. Із них її
підбирають, подрібнюють і розкидають по полю за допомогою
косарок-подрібнювачів КИР–1,5 або КИР–1,4. Після цього починають
обробляти ґрунт. За допомогою важкої дискової борони солома
перемішується з верхнім (0–5 см) шаром ґрунту.

Бажано, щоб на площах, удобрених соломою, розміщували передусім бобові
та просапні культури. При залишенні стебел соняшнику їх подрібнюють
важкою дисковою бороною. На полях із низькорослими напівкарликовими
сортами озимої пшениці соломи залишається мало, тому рекомендується її
вносити разом із гноєм. Залишення соломи можна регулювати висотою зрізу
під час збирання: при роздільному збиранні — 18–20 см, при прямому
комбайнуванні — 30 і навіть 40 см. Після збирання такі поля обробляють
важкою дисковою бороною, в результаті чого солома змішується з верхнім
шаром ґрунту.

Ще один важливий аспект, який потрібно враховувати при внесенні
нетоварної частини врожаю — досить широке співвідношення C:N. Найкраще
розкладаються органічні речовини при C:N=20–30:1 (у соломі це
співвідношення становить 80–100:1). При вужчому співвідношенні переважає
мінералізація азоту, а при ширшому — його зв’язування. Внесення соломи в
ґрунт стимулює мікрофлору останнього, бо внесений матеріал являє собою
джерело вуглецю. Споживання азоту мікроорганізмами може призупинити
розклад соломи, тому що азоту соломи недостатньо для покриття потреби
бактерій. Одним із найефективніших шляхів прискорення розкладу рослинних
решток є додаткове (компенсуюче) внесення азотних добрив на рівні 1 %
маси рослинних решток, або близько 10 кг мінерального азоту на 1 т
соломи.

З цією метою застосовують аміачну селітру, яку вносять при обробітку
дисковою бороною, або аміачну воду чи безводний аміак, які вносять під
час першої культивації за допомогою підживлювачів, встановлених на
культиватор. При залишенні стерні на кожні 10 см її висоти перед
обробітком вносять до 10 кг діючої речовини азоту. Додаткове внесення
азотних добрив не лише усуває депресивну дію в перший рік після
заорювання стерні, але й підвищує загальну ефективність удобрення. В
господарствах з розвинутим тваринництвом замість азотних добрив із
соломою добре використовувати рідкий гній із розрахунку 6–8 т на 1 т
соломи. При такому поєднанні це добриво діятиме не гірше від звичайного
підстилкового гною. Поєднання безпідстилкового гною і соломи — одна з
найкращих форм органічних добрив. У ґрунт надходить більше поживних
елементів і органічних речовин. При сумісному використанні
безпідстилкового гною та соломи частина розчинного азоту дещо
іммобілізується.

У середньому в соломі міститься до 0,5% азоту, 0,25 — фосфору, 0,8 —
калію, 35–40 — вуглецю, а також мікроелементи. Приорювання її при
середній врожайності зернових повертає в ґрунт 12–15 кг/га азоту, 7–8 —
фосфору і 20–24 –калію. Разом із тим удобрення соломою не потребує
додаткових витрат на її внесення в ґрунт, оскільки не відбувається
одночасно із збиранням. З соломою в ґрунт повертається 80% винесеного
рослинами калію й близько 20% фосфору. Калій знаходиться у
легкодоступній для рослин формі, більше половини фосфору в соломі
злакових культур також представлено легкозасвоюваними формами. При
щорічному внесенні це дасть змогу значно скоротити витрати калійних і
фосфорних добрив. Доступність азоту в початковий період розкладу
рослинних решток дуже низька, проте при систематичному застосуванні
великої кількості післяжнивних решток їхня негативна дія на азотний
режим ґрунтів послаблюється, тому що іммобілізований азот стає поступово
доступним. У зонах із промивним типом водного режиму іммобілізація
розглядається як позитивне явище.

Солома є також джерелом вуглецю. При її розкладі в ґрунт надходить
значна кількість вуглекислого газу (до 25% від загальної маси соломи).
Зв’язуючись із водою, він утворює вуглекислоту, яка переводить деякі
складові соломи в розчин, у тому числі необхідні рослинам поживні
елементи. Одночасно солома поліпшує кореневе та повітряне живлення
рослин.

Вносити солому необхідно згідно з розробленими ґрунтозахисними
технологіями вирощування культур. При їх недотриманні можливі
ускладнення. Якщо не внести азоткомпенсацію, післяжнивні рештки
перешкоджають контакту гербіцидів із ґрунтом, частково (на 30–60%)
перехоплюють їх й інактивують. Для боротьби з бур’янами раціональнішим є
післясходове внесення гербіцидів. Нерівномірний розподіл соломи по
поверхні ґрунту призводить до погіршення якості посівів, фітосанітарних
умов тощо. При цьому слід адаптувати ґрунтозахисні технології, що
базуються на мінімальному обробітку ґрунту з використанням нетоварної
частки врожаю, до конкретних грунтово-кліматичних умов.

Наші дослідження показали, що таке органічне добриво є повноцінним і
нічим не поступається гною, а подекуди й переважає його. При спалюванні
соломи втрачається енергетика ґрунтотворного процесу, а отже, знижується
родючість ґрунту, що позначається і на врожайності сільськогосподарських
культур. На нашу думку, спалювання соломи повинне каратися законом, якщо
самі господарі землі не розуміють шкідливої дії цього заходу.

Поряд з органічними добривами необхідно вносити й мінеральні. Але
потреба в них при мінімальному обробітку зменшується приблизно в два
рази. Це викликано відкритим нами прискоренням Малого біологічного
кругообігу речовин і енергії.

Захист сільськогосподарських культур. При ґрунтозахисних технологіях
вирощування сільськогосподарських культур оптимізуються механізми
самоуправління комплексів шкідливих організмів агробіоценозів. Системи
захисту сільськогосподарських культур від шкідників, хвороб і бур’янів
включають організаційно-господарські заходи, зокрема чітке дотримання
регіональних сівозмін, а також сучасних агротехнічних прийомів
напівпарового та основного безплужного обробітків ґрунту. Важливим є
вирощування сортів і гібридів, стійких проти шкідливих організмів.
Обов’язково потрібно протруювати насіння захисно-стимулюючими речовинами
і впроваджувати нові засоби захисту рослин на еколого- й економічно
обґрунтованій основі.

Планувати і здійснювати заходи щодо захисту посівів від шкідників,
хвороб і бур’янів доцільно на основі довгострокового та
короткострокового прогнозів. В усіх регіонах України пріоритетним є
застосування біологічного методу захисту рослин. У перехідний період
передбачається використовувати пестициди в нормах приблизно 1,7 кг/га
діючої речовини на 1 га ріллі. У подальшому пестицидне навантаження на 1
га ріллі значно зменшуватиметься.

Учені всього світу наполегливо працюють над розробкою більш безпечних
засобів захисту рослин, але використання хімічних на найближчий час
залишається одним із головних у захисті рослин від шкідливих організмів.
Тому в таких умовах важливим завданням спеціалістів аграрного профілю є
опрацювання можливих прийомів, спрямованих на запобігання негативній
післядії препаратів, які застосовують у сільському господарстві, та її
послаблення. Необхідно дотримувати регламентів їх використання,
категорично забороняється застосовувати препарати, не дозволені
відповідними державними установами. Таким чином, запобігання забрудненню
навколишнього середовища хімічними засобами — одна з важливих проблем
сучасного інтенсивного землеробства.

Для охорони навколишнього середовища та харчових продуктів від
забруднення хімічними засобами потрібно здійснити такі заходи, як:

удосконалення асортименту пестицидів, які застосовують, одержання
оптимальних з екологічного погляду речовин, менш токсичних, ефективніших
і часто більш селективних;

посилення екологічних вимог до пестицидів створенням ефективних
законодавчих актів, що запобігають використанню препаратів із
несприятливими санітарно-токсикологічними та екологічними властивостями;

розробка інтегрованого методу захисту рослин, який передбачає зменшення
обсягу застосування хімічних засобів (при збереженні ключового значення
хімічного методу) за рахунок збільшення масштабів використання інших
прийомів і вдосконалення прогнозу та контроль за поширенням шкідливих
організмів;

підбір безпечного асортименту препаратів відповідно до конкретних умов
місця й часу та дотримання науково обґрунтованих технологій застосування
пестицидів.

При можливості необхідно обмежувати площі, оброблювані хімічними
засобами, з урахуванням економічних порогів чисельності шкідників,
поширення бур’янів і прогнозу розвитку хвороб, для чого обов’язково
треба попередньо обстежувати й визначати поля, де є реальна загроза
втрати врожаю. Проти шкідників доцільно, насамперед, проводити обробки
крайових смуг полів, не чекаючи, поки вся площа буде ними заселена.
Гербіциди також бажано вносити локально. Визначаючи норму витрати
препарату, потрібно вибрати найнижчу з рекомендованих, яка в конкретних
умовах може забезпечити достатню біологічну ефективність. Слід уникати
багаторазових обробок поля одним і тим самим препаратом, оскільки це
призводить до нагромадження його діючої речовини в ґрунті та рослинах.
Щоб не допустити використання забруднених харчових продуктів, необхідно
дотримувати строків очікування. При плануванні агротехнічних робіт у
сівозміні потрібно враховувати також вміст пестицидів в орному шарі
ґрунту. В разі надмірних залишків хімічних речовин у ґрунті можна
вирощувати тільки технічні та зернові культури. Так, у практиці широко
використовують крайові обробки і метод токсикації сходів.

Для боротьби з попелицями на посівах озимої пшениці та інших зернових і
зернобобових культур ефективними є крайові, або смугові обробки
афіцидами та препаратами широкого спектра дії. Відомо, що попелиці
спочатку заселяють краї полів і поступово поширюються на решту площі.
При чисельності у середньому 20–25 особин на одну рослину доцільно
проводити крайові обробки. Співвідношення між кількістю ентомофагів і
попелиць у цей період становить, звичайно, 1:100–200 і більше. На злаках
зареєстровано понад 50 видів хижаків і паразитів попелиць.
Експериментально доведено, що оптимальним співвідношенням чисельності
(при якому ентомофаги знищують основну масу шкідника протягом 2–3 днів)
є 1:50. При крайових обробках зазначеними препаратами, незважаючи на те
що близько половини ентомофагів гине, кількість їх за обробленою смугою
майже подвоюється і співвідношення стосовно попелиць стає оптимальним.

Аналогічні результати одержано при застосуванні зазначеного прийому
проти попелиць на посівах цукрових буряків, висадках, плодових і ягідних
насадженнях, а також проти павутинних кліщів та попелиць на бавовнику.
Обробка крайових смуг посівів гороху в період заселення їх брухусом
практично зберігає рослини від пошкоджень і разом із тим дає змогу
зберегти корисних комах на цих площах.

Таким чином, локальні обробки при певній чисельності шкідника, особливо
препаратами селективної дії й при незначній витраті робочої рідини,
високоефективні, забезпечують зменшення кількості шкідників при
мінімальних витратах пестицидів.

Найраціональнішим прийомом використання сучасних пестицидів є
внутрішньорослинна терапія, або тимчасова токсикація сходів, що
досягається передпосівною обробкою насіння інсектицидами, здатними
проникати у клітини рослин і з соком потрапляти в кореневу систему,
сім’ядолі та перші листочки. Найбільшого поширення метод токсикації
сходів набув у буряківництві для боротьби з комплексом ґрунтових і
надземних шкідників сходів. Для цього використовують адіфур, гаучо,
промет 400, фурадан. Насіння обробляють на насінних заводах перед
сівбою, але не раніше як за шість місяців до його висівання.

Останніми роками з’явилися нові ефективні пестициди з поліпшеними
санітарно-токсикологічними та екологічними характеристиками. Прикладом
можуть бути піретроїдні інсектициди, інгібітори синтезу хітину
(регулятори росту комах), гербіциди — похідні сульфонілсечовин,
високоефективні при низьких нормах витрати — 5–100 г/га. Середні норми
витрат пестицидів, що становлять світовий асортимент, за останні роки
зменшилися в 2,3 раза, їх загроза для людини і тварин — на 10–14%.

При оцінці препарату слід враховувати, що більш токсичний, але й
ефективніший пестицид, внесений у малих дозах, може мати меншу загрозу
порівняно з менш токсичним пестицидом, який використовують у більших
дозах. Наприклад, піретроїд децис вважається високотоксичним для бджіл,
як і традиційний препарат карбофос, тоді як старий препарат тіодан,
навпаки, малотоксичний для цих комах. Гостра токсичність децису в шість
разів вища, ніж карбофосу, але норма витрати в 40 разів нижча. Тому в
практиці виходить, що децис у сім разів безпечніший, ніж менш токсичний
карбофос. Поширюючи аналогічне судження на тиодан, одержуємо, що цей
старий малотоксичний препарат у 2 рази небезпечніший для бджіл, ніж
високотоксичний децис.

Прогрес у галузі екологізації пестицидів великий. Ще значніші потенційні
можливості зменшення шкідливих наслідків застосування пестицидів.
Перехід від старих традиційних до нових сучасних препаратів — це
важливий резерв щодо поліпшення стану навколишнього середовища. На жаль,
цей перехід потребує часу, в ряді випадків значного, і навіть у
розвинених країнах з їхніми високими технічними можливостями
відбувається повільніше, ніж того хотілося б суспільству, яке
занепокоєне погіршенням стану навколишнього середовища.

Одним із шляхів прискорення вказаного процесу є вдосконалення
законодавчих заходів. Звичайно, нагляд за використанням пестицидів
покладається на державні органи, які реєструють кожний новий препарат. У
ряді країн спочатку дається тимчасовий дозвіл на використання препарату
при обмеженому його збуванні й лише після спостереження за результатами
його застосування — остаточний. Законодавство багатьох країн дозволяє
продаж, зберігання, використання пестицидів спеціалістам, які мають
належну кваліфікацію. Часто державні органи видають ліцензії, що дають
право на роботу з пестицидом.

Тенденція стосовно посилення вимог до пестицидів збережеться і в
майбутньому. Мета її — звести до мінімуму несприятливий вплив останніх
на екосистеми. Робота, яка вже ведеться, дає значні результати: вже
виявлені й вилучені з обігу найнебезпечніші для навколишнього середовища
пестициди. За останні роки не виробляються 20 із 600 зареєстрованих у
США діючих речовин.

Нині поряд із хімічним застосовують також агротехнічний, біологічний,
генетичний та інші методи боротьби з сільськогосподарськими шкідниками.
Кожний із них має свої недоліки. Жоден не може поки що бути
альтернативою хімічному методу. Проте поєднанням їх у рамках
інтегрованого захисту рослин досягають деякого зменшення обсягу
застосування хімічних засобів і зменшення навантажень на навколишнє
середовище.

Певну увагу в даний час приділяють біопестицидам. У США Агентством з
охорони навколишнього середовища як біоінсектициди допущені 16
мікроорганізмів, як біогербіциди — тільки 2. Ці 16 мікроорганізмів
використовують майже в 100 препаративних формах. При цьому 90%
комерційних біопестицидів припадає на препарати на основі Bacillus
trurinensis (Ві). Продукт високоспецифічний і діє лише на личинки комах
із класу Lepidopteza i Diptera, що призводить до значних економічних
витрат. Певні успіхи, пов’язані з використанням біометоза в рамках
інтегрованого захисту рослин, дещо послабили хімічний вплив на
навколишнє середовище, однак тут ще належить багато зробити.

Зменшити обсяг застосування хімічних засобів без зниження ефективності
обробки можна також завдяки вдосконаленню методів оцінки чисельності
шкідливих об’єктів і прогнозуванню їх поширення. Передбачити оптимальні
строки та методи боротьби, скоротити кількість інсектицидних обробок у
2–3 рази дає можливість використання феромонів. Використання феромонів —
захід дорогий, але він забезпечує зменшення втрат урожаю при одночасному
скороченні хімічних обробок і тим самим зменшує забруднення
навколишнього середовища.

Скоротити витрати пестицидів можна й удосконаленням методів обробки та
апаратури. Так, застосування мало об’ємного обприскування дає змогу
знизити норми витрат пестицидів на 25–30%. Значний ефект забезпечує
також оптимізація форм застосування.

Обмеження щодо застосування хімічних засобів.

1. Забороняється використовувати в санітарній зоні навколо
рибогосподарських водоймищ ближче 2 км від існуючих берегів:

інсектициди, акарициди, нематоциди: неорон, золон, сумітіон, талстар,
санмайт, дурсбан, маврик 2-Ф, нурел-Д, арріво, банкол, ніссоран,
сумі-альфа, суміцидин, шерпа, базудин, волатон, демітан, децис;

фунгіциди: акробат МЦ, дерозал, скор, вектра, танго, топсин -М, бендат,
корбел, ридоміл, дітан М-45, афуган, тілт, ковбой.

гербіциди, дефоліанти, десиканти: агрітокс, беногол, стефамат, стемат,
бутизан 400, бурефен ФД 11, ТХАН, фюзілад-супер, гоал 2Е, тарга,
топогард, шогун, фуроре-супер, гвардіан, старане, керб 50\W, гезагард,
трофі, ілоксан, семерон, стомп.

2. Забороняється:

обробка цибулі на перо альєттом;

реалізація урожаю цибулі, обробленої альєттом;

використання урожаю обробленого альєттом ріпаку в тваринництві та
ріпакової олії в харчовій промисловості;

реалізація урожаю смородини, аґрусу і малини при обробці маточників
рубіганом;

застосування дікурану-форте на ґрунтах з рН 7,5;

застосування голтиксу на кислих ґрунтах при рН 5;

реалізація обробленої дуалом гречки для дитячого та дієтичного
харчування;

реалізація бульб картоплі раніше 3-х міс., коренеплодів моркви раніше
4-х міс. після застосування гезагарду.

Сівозміни. Сівозміни в умовах ґрунтозахисного землеробства мають
відповідати поставленій меті та кон’юнктурі ринку. Але при цьому не
повинні порушуватися біологічні вимоги до чергування в них культур.
Категорично забороняється висівати озимі та ярі колосові по стерньовому
попереднику, а соняшник повертати на попереднє місце раніше як через
шість років. Для поліпшення балансу азоту в ґрунті та утворення
вертикальної орієнтації пор аерації бажано мати в сівозміні поле
багаторічних бобових трав. У сівозміні повинні бути поля, в яких після
збирання основної культури (ранні зернові) післяжнивно висівають
сидерати (озимі та ярі ріпак і суріпиця, олійна редька, біла гірчиця,
буркун, фацелія та ін.).

Насінництво. Вимоги до системи насінництва, подібні до таких у
традиційному землеробстві, але різні сорти культур неоднаково реагують
на мінімальний обробіток ґрунту і залишання на полі нетоварної частки
врожаю. Тому сортовипробування для сівби культур повинно також вестися
на мінімальному обробітку, а не на оранці. В технічно розвинених
країнах, які повністю перейшли на ґрунтозахисне землеробство, нюанси
ґрунтових умов ураховуються селекціонерами при виведенні нових сортів.

Технічне забезпечення. Для виконання технологічних операцій з обробітку
ґрунту і сівби культур можна використовувати деякі машини з традиційної
технології та плоскорізну техніку старих зразків. Для переходу на
грунтозахисні технології необхідно мати:

важкі культиватори, із старих це КПЕ–3,8, КТС–10–1, КТС–10–2, із нових —
КПШ «Резидент», КТС–6, КПЕ–8;

важкі дискові борони, із старих — БДТ–7, БДТ–10, БД–10, БДТ–3, із нових
— БДТ–6, БДТ–5,4, БДТ–3, БДТ–2,6;

парові культиватори та агрегати, із старих — КПС–4, КШУ–12, із нових —
КПС–8, «Європак»;

пружинні борони — почали випускатися недавно із захватом 12 і 24 м;

кільчасто-шпорові котки — 3ККШ–6;

чизельні розпушувачі — використовують на перезволожених ґрунтах
західного регіону України і на зрошуваних землях;

сівалки зернові, із старих — С3–3,6, СУП–24, СЗП–3,6, із нових — «Клен»,
СЗП–5,4;

сівалки для просапних культур, із нових — СУПЗ–12, УПС–12.

У перехідний період (три роки) можна з успіхом використовувати всі марки
плоскорізів: КПГ–250, КПГ–2,2, ПГ–3–5, КПШ–9, КПШ–5, особливо для
пошарового обробітку ґрунту з метою боротьби із коренепаростковими
бур’янами. Але цей обробіток можна провести і важкими культиваторами.

Усі наведені машини випускають різні заводи і поки пропозиції
переважають попит. Для орієнтації виробників наводимо інформацію УкрЦВТ
про марки машин і заводи, які їх виробляють.

Борони пружинні: БР-10 — ВАТ «ДКЗ»; ЗПГ-15; ЗПГ-24 — ВАТ «ЛКМЗ»; БП-12 —
ВАТ «Уманьферммаш»; БГО-12 — ВАТ «Галещина, сільгоспмашзавод»; БП-9,1 —
ВАТ «Київський завод «Агромаш»; БПН-8,4 — «Ремсільгосптехніка», м.
Вінниця; ЗБР-2,4 — ВАТ «Точмаш», м. Донецьк.

Важкі культиватори: КЛД-3 — ТОВ «ЛКМЗ»; КГР-6 — ТОВ «Київський завод
Агромаш»; ГРН-2,9, ГРН-3,9 — ВАТ «Червона зірка»; АКГ-4 — ВАТ «Борекс»;
АГРО-3 — ВАТ «Галещина, сільгоспмашзавод»; АРК-3,6 — Гельмязівське РТП;
АКШ-3,6, АКШ-5,6 — ВАТ «Хмільниксільгоспмаш».

Важкі дискові борони Х-подібні: БДШ-8,2, БДВ-7 — ВАТ «Уманьферммаш»;
БДВ-6,5, БДВ-8,5 — ВАТ «Білоцерківсільмаш»; БДС-8,4 — ВАТ «Шепетівський
завод культиваторів».

Важкі дискові борони V-подібні: БДВП-2,5, БДВП-3, БДВП-4,2, БДВП-6,3
БДВП-7,2 — ТОВ «Краснянське» СП «Агромаш»; БДВПА-4,2 — ВАТ «Київський
завод «Агромаш»; БГР-4,2 — ВАТ «Галещина, сільгоспмашзавод»; БПД-2,4,
БПД-4,2 — ВАТ «Фрегат»

Культиватори для суцільного обробітку ґрунту: АГШ-8 — ТОВ «МОТОРСЕРВІС»;
КПН-8 — ВАТ «Уманьферммаш»; КПН-8,2 — ВАТ «Галещина, сільгоспмашзавод»;
КГС-8 — ВАТ «Точмаш», м. Донецьк.

Сівалки зернові: АПП-6 — ВАТ «Фрегат».

Сівалки перспективних конструкцій типу «Хорш», «Конкорд», «Церера».

Сівалки для просапних культур: СУ-12 — ВАТ «Орізон»; УПС-12 — ВАТ
«Тодак»; СЗПЦ-12 — м. Дніпропетровськ.

Кільчасто-шпорові котки: КЗК-6 — ВАТ «Уманьферммаш»; КГ-10; КП-6 — ЗАТ
«Дніпроагромаш».

Чизельні розпушувачі: АГН-3,5 — ВАТ «Галещина, сільгоспмашзавод»

Енергозбереження. Сільське господарство України є значним споживачам
енергетичних ресурсів, що великою мірою позначається на собівартості
виробленої продукції. Тому енергозбереження для нього має велике
значення. Традиційна технологія вирощування культур, яка базується на
застосуванні оранки, в середньому за сівозміну використовує 100–120
кг/га/рік паливно-мастильних матеріалів. Якщо площу ріллі
сільськогосподарських підприємств в Україні прийняти за 30 млн. га (без
присадибних ділянок) і перемножити на витрати паливно-мастильних
матеріалів на 1 га, то це виразиться в 3–3,6 млн. тонн на рік. Але ж
витрачається менше. Тому через нестачу пального порушується агротехніка,
частину ріллі господарства перевели в переліг. Не маючи достатньо
паливно-мастильних матеріалів, вони спрощують технології вирощування
культур, ігнорують найбільш енергоємні технологічні операції, що впливає
на врожайність вирощених культур та їх валове виробництво.

У світовій науці й практиці уже близько трьох десятиріч розробляються і
впроваджуються прийоми мінімалізації обробітку ґрунту, що обумовлює
значне енергозбереження. Цей прийом і задуманий був як шлях до
енергозбереження. Але виявилося, що мінімалізація обробітку ґрунту
посилює інтенсивність ґрунтоутворення в агроценозах та підвищує
врожайність сільськогосподарських культур. Вона дає змогу меншими
витратами засобів виробництва одержати вищий урожай
сільськогосподарських культур.

Основою енергозбереження в землеробстві є мінімалізація обробітку
ґрунту, яка дозволяє збільшити ширину захвату ґрунтообробних машин і
зменшити витрати пального. Мульчування поверхні ґрунту післяжнивними
рештками дає можливість значно зменшити кількість технологічних
операцій, що також забезпечує економію паливно-мастильних матеріалів.
Таким чином, організаційним заходом по енергозбереженню є застосування
новітніх грунтозахисних енерго-, ресурсо- і вологозберігаючих
технологій, які поряд з енергозбереженням, значно підвищують урожайність
сільськогосподарських культур і знижують собівартість вирощеної
продукції, яка стає конкурентоспроможною на внутрішньому і світовому
ринках.

За даними АТЗТ «Агро-Союз» порівняльна характеристика основних витрат на
вирощування озимої пшениці після кукурудзи на силос за традиційною
технологією і двома варіантами ґрунтозахисної технології — з
використанням середньозахватної та широкозахватної техніки показує, що
порівняно з традиційною технологією ґрунтозахисна потребує в 2,9 раза
менше мото-годин при середньозахватній техніці й у п’ять разів менше при
широкозахватній. Відповідно зменшились і витрати пального — в 2,3 і 3,2
раза. Тут значну роль відіграли як глибина обробітку, так і ширина
захвату ґрунтообробних машин — відповідно в 1,7 і 2,5 раза. Але найбільш
разючі зміни відбулися у витратах на вирощування озимої пшениці.
Порівняно з традиційною технологією при ґрунтозахисній із
середньозахватною технікою витрати на вирощування зменшилися в 6,3 раза,
а при широкозахватній — у 16,4 раза.

Звертаємо увагу читачів на технологічну операцію в традиційній
технології — «оранка з коткуванням». Вона потребує близько половини
витрат пального на вирощування озимої пшениці й більш як 80% загальних
витрат. Чим же цінна ця технологія, що за неї вже майже два сторіччя
тримаються як виробничники, так і вітчизняні науковці?

Оранка з обертанням скиби — це найбільш нелогічне ставленням до землі.
При її проведенні порушується екологічна рівновага ґрунту й посівів, а
землеробство ведеться на спадній родючості. Але тезис «наші діди орали і
батьки орали, і ми орати будемо» живе й понині. Спостереження за
господарствами свідчать, що в умовах ринкових відносин ця теза, як
правило, призводить до банкрутства. Консервативність частини
виробничників ми ще можемо зрозуміти, але позицію офіційної
сільськогосподарської науки ніяк не пояснити.

Таким чином, ми з’ясували три основних чинники енергозбереження:
зменшення глибини обробітку ґрунту, скорочення кількості технологічних
операцій, а також збільшення ширини захвату ґрунтообробних машин.
Виникає запитання, чи готова Україна технологічно і технічно перейти на
новітні технології, які у 2–4 рази зменшують витрати пального на 1 га
ріллі? Технологічно ми готові в усіх зонах та підзонах України
впровадити їх. Для цього нами розроблені поопераційні ґрунтозахисні
технології. Технічно ми не зовсім готові, тому що два колишніх
всесоюзних монстри ВАТ «Одесагрунтомаш» і ВАТ «Червона зірка»
продовжують випускати плуги та сівалки для сівби по оранці й не
відкликаються на необхідність технічного забезпечення новітніх
технологій.

ВАТ «Одесагрунтомаш», яке визначає технічну політику в обробітку ґрунту,
на дві третини завантажено випуском плугів. У свій час 60% плугів
колишнього СРСР випускалося в Одесі. Але в Україні утворилося близько
двох десятків фірм, заводів і товариств, які випускають ґрунтообробну
техніку для ґрунтозахисного землеробства і в даний час пропозиції
випереджають попит. Найбільш високоякісні машини для цього випускають
ВАТ «Галещина, сільгоспмашзавод», «Хмільник — сільгоспмаш», «Донточмаш»
та ін.

Галещинський машинобудівний завод сільськогосподарських машин і
обладнання (Полтавська обл.) протягом 25 років розробляв комплекс машин
для грунтозахисних технологій. Розроблені ним культиватори «Резидент» та
«Вакула», важкі дискові борони «Явдоха» і «Солоха», комбіновані агрегати
«Европак», «Агро» та «Кардинал», пружинна борона «Метелик» для
впровадження грунтозахисних технологій використовують в усіх зонах
України. Його культиватор «Вакула» з трактором Т–150 і захватом 8 м з
глибиною обробітку 5–15 см забезпечує застосування новітніх технологій.
На черзі такий культиватор із захватом 12 м на глибину 4–5 см і клас
трактора 3 т. Уже включений у розробку культиватор із захватом 18 м і
класом трактора 5 т.

Сівалки в Україні випускає завод монополіст ВАТ «Червона зірка». За
конструкцією його сівалки дуже відстають від світових стандартів і
розраховані на сівбу по оранці. Як монополіст завод не враховує потреби
новітніх технологій із сівбою по мульчованій поверхні поля. Але і тут
передбачається порушення монополізму випуском сівалки «Клен» (Луганськ)
та сівалки «Південмашбуд» (Дніпропетровськ).

В Україні вже багато імпортної техніки, у тому числі для ґрунтозахисних
технологій. Порівняння її з вітчизняною свідчить про те, що імпортна
техніка більш широкозахватна. Так, широкозахватність імпортних
культиваторів у два рази, обприскувачів і борін — у 1,5, сівалок — в
2,5, комбайнів — у 1,7 раза більша, ніж вітчизняних. А звідси і витрати
пального. Імпортна техніка на 1 га витрачає пального менше: при
культивації — в 1,5 раза, обприскуванні посівів — у 2,4, боронуванні — в
1,3, сівбі — приблизно у 1,8 раза менше.

Із вищесказаного напрошується висновок , що краще мати імпортну техніку.
Але ж вона на порядок дорожча і господарства не мають можливості її
купувати. Тому потрібно вдосконалювати вітчизняну техніку, яка б
забезпечувала впровадження ґрунтозахисних технологій.

Світова тенденція в мінімалізації обробітку ґрунту принесла свої плоди —
зниження собівартості вирощеної продукції. У Канаді, в
сільськогосподарських провінціях Альберта, Монітоба і Саскачеван розмір
сільськогосподарських ферм досягає 6–8 тис. гектарів. Це не дивує,
оскільки в усьому світі відбувається концентрація сільськогосподарського
виробництва. Але вражає те, що всі землі ферми обслуговує одна людина —
фермер — і тільки на період збирання врожаю він наймає двох тимчасових
працівників.

АТЗТ «Агро-Союз» з часу своєї організації (1996 р.) зразу перейшло на
мінімальний обробіток ґрунту на глибину 4–5 см. За період, який минув,
господарство подвоїло врожайність культур: від 24–30 до 50–60 ц/га.
Однак не це дивує виробничників. До організації товариства радгосп
«Дружба», на базі якого воно було створено, на 7 тис. га ріллі мав 80
механізаторів. АТЗТ «Агро-Союз» зменшило їхню кількість до 18, а потім —
до 12 осіб. У даний час на основі мінімального обробітку ґрунту і
широкозахватної техніки близько 8 тис. га ріллі в господарстві
обслуговують лише шість механізаторів. Така тенденція життєво необхідна
для всієї України.

Використання зазначеної тенденції в усіх господарствах України дасть
можливість зменшити витрати пального у землеробстві від 3,0–3,6 до
0,9–1,05 млн. тонн, тобто від 100–120 до 30–35 л/га. Це дасть змогу
зекономити в Україні пального у землеробстві 2,1–2,55 млн. тонн.

Науковий пошук триває, і нині ми науково обґрунтовуємо поєднання
мінімального обробітку з «нульовим», тобто сівбою в необроблений ґрунт.
Наші грунтово-кліматичні умови дозволяють теж встановити таке
співвідношення: 60–70% — мінімального обробітку і 30–40% сівба у
необроблений ґрунт. Це також є резервом подальшого енергозбереження,
тому що за «нульового» обробітку ґрунту ми виключаємо 1–2 технологічні
операції, на які раніше використовувалося пальне. Але основний напрям
наших досліджень — пошук технологій, що вписуються в природні закони
ґрунтоутворення. Мета — підвищення врожайності культур і зниження
собівартості вирощеної продукції. Енергозбереження — один із резервів
зниження собівартості. Продукція ж із низькою собівартістю — це умова
для її конкурентоспроможності на внутрішньому та світовому ринках.

Технічною основою широкого виробничого впровадження ґрунтозахисних
енерго-, ресурсо- і вологозберігаючих технологій є формування
раціональних комплексів машин та створення нових агрофільних знарядь.

Один із основних напрямів діяльності НВО «Сільгоспмашсистема» —
організація і проведення випробувань сільськогосподарської техніки, в
тому числі зі статусом державних. Це обов’язкова, законодавчо
передбачена умова для перевірки технічних, технологічних та
експлуатаційних параметрів техніки при її постановці на виробництво, чи
ввезенні в Україну, контролю за її якістю та надійністю у процесі
виробництва й експлуатації, оцінка ефективності її модернізації та
модифікації, а також доцільності окремих конструктивних рішень і
можливостей адаптації серійних машин до вимог перспективних технологій.
Тому за роки його існування нагромаджено унікальний, єдиний на території
України, величезний масив інформації про якість виготовлення та
виконання технологічного процесу всіх без винятку машин, які вироблялися
на території Європейської частини колишнього Радянського Союзу.

В УкрМВС–ВНДІВОМТ–УкрЦВТ за період з 1948 року нагромаджено значну
кількість інформації про технічні, технологічні та експлуатаційні
параметри техніки, що ставилася на виробництво чи ввозилася в Україну,
її якість і надійність у процесі виробництва та експлуатації, оцінку
ефективності її модернізації, модифікації, а також доцільність окремих
конструктивних рішень і можливості адаптації серійних машин до вимог
перспективних технологій, усієї техніки для сільського господарства, яка
випускалася й випускається на заводах колишнього Радянського Союзу та
незалежної України, а також наукові напрацювання з перспективних
прогнозних напрямів механізації сільськогосподарського виробництва.

Із вищевикладеного можна зробити висновок, що всі машини, які заводи й
фірми планують виробляти для впровадження ґрунтозахисних енерго-,
ресурсо- і вологозберігаючих технологій, повинні пройти в УкрЦВТ
випробування, оцінку якості, надійності та придатності з метою виконання
технологічних операцій й одержати дозвіл на їх виробництво в Україні.

Елементи ризику. При впровадженні ґрунтозахисних технологій необхідно
враховувати елементи ризику, які можуть виникнути при їх застосуванні та
здійснювати заходи щодо їх профілактики. Це, зокрема:

відносна азотна недостатність, що спостерігається на низьких
агрохімічних фонах у перші 2–3 роки після переходу на безплужний
обробіток. Для її запобігання необхідно на фонах нижче N45 вносити
додатково N15–20, краще — весною.

небезпека підвищення забур’яненості полів. Вона буває в перші роки
внаслідок значної засміченості орного шару насінням бур’янів. Уникається
напівпаровим обробітком у п’яти полях десятипільної типової сівозміни, а
також використання гербіцидів;

небезпека посилення шкодочинності шкідників і хвороб. Спостерігається
при порушенні технологій вирощування культур та сівозмін. Її
профілактика полягає у правильному застосуванні технологій і
високоякісному виконанні збиральних та інших робіт на полях;

несистемність виконання технологічних операцій. Ґрунтозахисні технології
мають свій набір технологічних операцій і потребують правильного їх
здійснення. Порушення виникають, коли в традиційних технологіях 1–2
технологічні операції замінюють на нові, а інші залишаються від старої
технології. Тоді різко знижується ефективність технології й нічого
грішить на новітні технології, оскільки вони в повному наборі
технологічних операцій не застосовувалися;

несвоєчасність виконання технологічних операцій. Ґрунтозахисні
технології потребують своєчасного виконання технологічних операцій.
Порушення цих вимог призводить до посилення шкодочинності шкідників,
бур’янів і хвороб, погіршення ґрунтових режимів та недобору врожаю;

некомплектність машин і знарядь. Для впровадження ґрунтозахисних
технологій потрібний набір машин щодо їхнього технічного забезпечення,
перелік їх наведено вище;

психологічна непідготовленість спеціалістів. Психологічний бар’єр і
настороженість до новітніх технологій пояснюються консервативністю
землеробства. Подолати його можна спілкуванням із господарствами, які
вже впровадили ґрунтозахисні технології, або своїм досвідом при
порівнянні в полі традиційних і новітніх технологій.

Приклади впровадження. Нині в Україні є десятки господарств, у яких
ґрунтозахисні технології випробовуються тривалий час: ПП «Агроекологія»
(27 років), ПСП «Зоря» Шишацького району Полтавської області (18),
Агрофірма «Зоря» Васильківського району (20), учгосп НАУ
«Великоснітинський» Фастівського району Київської області (17), ПСП
«Сокільча» Попільнянського району Житомирської області (сім), АТЗТ
«Агро-Союз» Синельниківського району Дніпропетровської області (шість)
та ін. Насамперед, ґрунтозахисними технологіями скористався
сільськогосподарський бізнес, який хоче мати дешеву продукцію і більші
прибутки.

Аналіз стану застосування різних видів обробітку ґрунту в Україні у
даний час показує, що, враховуючи велику енергозатратність оранки,
багато господарств її стихійно виключили з технологічних операцій. У
зв’язку з цим у нас оранку виключено з використанням 50–60% площі ріллі.
Це вже крок уперед. Але виключивши оранку, вони решту технологічних
операцій залишили від системи оранки, так званий поверхневий обробіток.
При правильному застосуванні відмова від оранки не знизить урожайності
культур, але знизить собівартість вирощеної продукції не менше, як два
рази. Проте це стихійне застосування, і на високу врожайність культур
при розраховувати не доводиться. Новим вищим етапом є застосування
ґрунтозахисних технологій.

Економічна ефективність. В умовах ринкових відносин критерієм успіху в
роботі сільськогосподарських підприємств є собівартість вирощеної
продукції. Впровадження енерго-, ресурсо- і вологозберігаючих
ґрунтозахисних технологій вирощування сільськогосподарських культур дає
можливість одержати продукцію, яка є конкурентоспроможною на
внутрішньому і світовому ринках.

Ґрунтозахисна система землеробства випробовувана часом. Найбільш наочно
це можна проілюструвати на прикладі ПП «Агроекологія» та АТЗТ
«Агро-Союз», де врожайність культур зросла приблизно в два рази
порівняно з врожайністю культур, вирощуваних за традиційними
технологіями.

При впровадженні в часі спостерігаються первинний і вторинний економічні
ефекти. Первинний економічний ефект від ґрунтозахисних технологій у
перехідний період складається з економії праці (в 2–3 рази), зменшенні
витрат пального (у 2–4 рази) і виробничих витрат (у 2–3 рази), а також
із цінності додатково вирощеного врожаю (4,5–7 ц/га).

Вторинний економічний ефект настає після переходу на систематичний
мінімальний обробіток на глибину 4–5 см під усі культури сівозмін. Він
полягає у зменшенні потреби в тракторах (на 30%), пального (в 3–4 рази),
добрив (у два рази), засобів захисту рослин (у 5–8 разів) і зумовлює
підвищення врожайності в 1,5–2 рази із значним скороченням витрат на її
вирощування. Все це забезпечує зниження собівартості вирощеної продукції
у 4–6 разів.

Наукове забезпечення впровадження грунтозахисних технологій. За період
розробки технологій ми зробили в наукову і виробничу літературу значний
внесок. Тільки стосовно обґрунтування ґрунтозахисних технологій було
захищено сім докторських і 29 кандидатських дисертацій. Одержано вісім
патентів, опубліковано 12 монографій, 115 статей у наукових і виробничих
журналах, 25 методичних рекомендацій щодо їх впровадження. Досвідчений
агроном може самостійно впроваджувати їх, але навіть кваліфіковані
спеціалісти потребують консультацій, тому що ми постійно вдосконалюємо
ґрунтозахисні технології. Так, ті ґрунтозахисні технології, які
застосовувались у період Полтавського експерименту, в даний час придатні
й то не в повній мірі на перехідний трирічний період. Для швидкого
виходу на новітні грунтозахисні технології потрібні консультації або
наукове супроводження впровадження науковцями. Консультації одноразові
чи постійні надаються окремими науковцями і науково-навчально-виробничою
лабораторією «Родючість і охорона ґрунтів» НАУ. В наукове супроводження
впровадження можуть входити:

розробка бізнес-плану впровадження грунтозахисних технологій;

надання господарствам поопераційних грунтозахисних технологій,
доопрацьованих з урахуванням ґрунтово-кліматичних умов замовника;

надання господарствам літератури для обґрунтування і застосування
ґрунтозахисних технологій;

розробка структури посівних площ залежно від ґрунтово-кліматичних
особливостей території, кон’юнктури ринку та побажань замовника;

для підвищення продуктивності праці й зменшення затрат праці на переїзди
сільськогосподарської техніки у разі потреби можна укрупнити польові
сівозміни;

розробка поопераційних технологій під окремі культури після всіх
попередників;

проведення ґрунтово-агрохімічного обстеження всіх полів і сівозмін із
метою визначення рівня родючості ґрунтів;

розробка системи удобрення під усі культури сівозмін залежно від вмісту
в ґрунті доступних елементів живлення і запланованого врожаю культур;

обґрунтування і використання техніки замовника у ґрунтозахисних
технологіях, розгляд можливостей використання техніки від старих
технологій;

обґрунтування даних про структуру ґрунтового покриття сівозмін і надання
експертної оцінки про можливі варіанти ґрунтозахисних технологій залежно
від властивостей ґрунтів;

розробка ґрунтозахисних енергозберігаючих технологій під нові культури,
які замовник захоче вирощувати на своїх полях;

виконавець може організувати замовнику виробництво екологічно чистої
продукції для дитячого, лікувального і профілактичного харчування;

виконавець періодично здійснює авторський нагляд за правильністю
застосування ґрунтозахисних технологій і повне наукове супроводження
проекту.

Організаційне забезпечення. Для кращого прийняття спеціалістами
господарств ґрунтозахисних технологій і подолання ними психологічного
бар’єру необхідно мати зразки, які можна побачити і перейняти досвід.
Такі зразки є. Це АТЗТ «Агро-Союз», ПП «Агроекологія», ПСП «Сокільча»,
що застосовують ґрунтозахисні технології вже багато років. Особливо
велику організаційну роботу веде АТЗТ «Агро-Союз». Воно практикує «дні
поля», «зелений тиждень», проводить дискусії з окремих питань,
науково-виробничі семінари, навчання. У нього є дослідне поле, де
порівнянням вивчається ефективність різних технологій вирощування
культур: традиційної, мінімальної, нульової, біологічної. Для участі в
спеціальних заходах приїжджають учасники з усіх областей України, Росії,
Білорусі, Молдови та інших країн. У господарстві є навчальний центр,
який усе це організовує і надає консультації в будь-який час. Тобто АТЗТ
«Агро-Союз» показало, як необхілно вести пропаганду новітніх технологій.

ПП «Агроекологія» і ПСП «Сокільча» також приймають багато делегацій, але
метод передачі знань про ґрунтозахисні технології тут інший: подивися як
ми робимо і зроби у себе так само. Можна було б за рахунок держави
організувати в них навчальні центри (Екстеншн). Але для цього потрібна
воля державних діячів. У ПП «Агроекологія» навіть навчальний центр
побудований, але немає коштів для його роботи.

На нашу думку, в Україні повинно бути вісім базових господарств і
навчальних центрів, щоб показувати і навчати окремі регіони. У своїх
наукових пошуках ми розділили Україну на вісім регіонів з урахуванням
ґрунтово-кліматичних умов і розробили для кожного з них особливості
застосування грунтозахисних технологій. Це, зокрема, Полісся
(Житомирська область), Правобережний Лісостеп, Лівобережний Лісостеп,
Західний Лісостеп, Центральний Степ, Південно-західний Степ, Донбас і
Південний посушливий Степ (у тому числі АР Крим). У кожному з цих
регіонів можуть знайтись інвестори, які захочуть швидко впровадити
грунтозахисні технології й стати базовими для регіону (за прикладом АТЗТ
«Агро-Союз»). Ми змогли б їм надати посильну допомогу в прискореному
впровадженні проектів.

Висновки. Україна — велика аграрна держава. Вона володіє 8% світових
площ високородючих чорноземних грунтів. Правильне їх використання —
перспектива суспільства. У країні розроблені, обґрунтовані й уже
використовуються грунтозахисні енерго-, ресурсо- і вологозберігаючі
технології вирощування сільськогосподарських культур. Швидке й
цілеспрямоване їх впровадження дасть змогу в найближчі 4–5 років довести
виробництво зерна в Україні до 50 млн. тонн і більше, а також підняти
врожайність іншої сільськогосподарської продукції. Це зробить її однією
з провідних держав-експортерів зерна на світовому ринку.

Похожие записи