Реферат на тему:

Ефективність ендодонтичної терапії у собак

Хвороби зубів у собак зустрічаються досить часто і призводять
до значних порушень в організмі тварини, втрати естетичного вигляду
та неможливості працездатності, а також стають причиною морального
незадоволення власників пацієнтів.

Однією з них є пульпіт, до якого призводять травми, тріщини та переломи
зубів, карієс, передчасне стирання коронки, перехід запалення з сусідніх
тканин. Особливістю хвороби у собак є те, що через своєрідне
розташування та кровопостачання пульпи при її запаленні відбувається
здавлення апікальних судин та розвиток некрозу [1]. Наслідком пульпітів
є проникнення мікрофлори через апікальне розгалуження з розвитком
періодонтитів, одонтогенних абсцесів, періодонтальних гранульом та кист,
нориць, одонтогенного остеомієліту, кісткової резорбції щелеп,
запально-дистрофічні зміни в різних органах [1-9].

Питання лікування собак з некротичними пульпітами є мало вивченим
у вітчизняній ветеринарній стоматології. в закордонних джерелах [8-12]
описано методики ендодонтичного втручання, проте також недостатньо
повідомлень про їх ефективність та стан тканин зуба після лікування.

Метою досліджень було опрацювання і удосконалення методик лікування
собак з пульпітами за допомогою ендодонтичного втручання (пульпектомія)
та дослідження їх ефективності на розпилах зубів.

Ендодонтичну терапію (екстирпацію пульпи) проводили на кафедрі хірургії
ім. акад. І.О. Поваженка та ветеринарних клініках м. Києва перед
відновленням дефектів коронок зубів у собак, які мали некротичні
пульпіти. При лікуванні тварин з хворобами зубів ця маніпуляція
проводилася при карієсі, ускладненому пульпітом — 2 зуби,
неповнокоронкових переломах зубів — 10 зубів, повнокоронкових переломах
— 23 зуба. Експериментальні дослідження з вивчення ефективності
ендодонтичних втручань були проведені у 6-ти безпородних собак віком
4-8 років, вагою від 15 до 35 кг, на 24 зубах ( 8 премолярів, 15 різців,
1 моляр).

На першому етапі ендодонтичного лікування створювали доступ до кореневих
каналів. При карієсі чи переломах зубів це проводилося з місця оголення
пульпи. у випадках карієсу доступ відкривався внаслідок некректомії,
після чого знаходили устя кореневих каналів.

За наявності перелому проводили обережне розширення коронкової частини
пульпової порожнини кулястим чи фісурним твердосплавним бором
відповідного діаметра на середніх обертах мікромотора, намагаючись
уникнути перфорації стінки. При цьому його прагнули провести так, щоб
ендодонтичний інструмент рівно, без згину входив у канал. Передня група
зубів у собак (різці й ікла) має згин у ділянці шийки, що утруднює
створення прямого доступу і вимагає більшого препарування твердих тканин
зуба. в деяких випадках незначний згин залишався.

При відсутності порожнини доступ до пульпи проводили за допомогою
трепанування емалі та дентину алмазним бором на мікромоторному чи
турбінному наконечнику. Місце визначали в залежності від виду зуба. На
двохкореневих зубах (премолярах нижньої щелепи; 2-й, 3-й верхні
премоляри) воно знаходилося на жувальній поверхні над проекцією коренів
в фісурах між бічними горбиками. Просвердлювання йшло перпендикулярно до
поверхні зуба в напрямку кореня. На четвертих верхніх премолярах
трепанування проводили з жувальної поверхні в центрі зуба між горбиками.
Доступ розширювали на горбики до відкриття каналів, перпендикулярно до
поверхні зуба, в напрямку кореня. Крайні різці трепанували
з передньо-бічної поверхні, відступивши коронково на 2-3 мм від
зубо-ясневого з’єднання. Поверхню емалі знімали під кутом 90° до осі
коронки, потім напрямок бору змінювали на кут 45° до осі коронки для
рівного входження у канал. Центральні різці верхньої щелепи
розсвердлювалися з лябіальної сторони, відступивши коронково на 2-3 мм
від зубо-ясневого з’єднання. Поверхню емалі знімали під кутом 90° до осі
коронки, потім напрямок бору змінювали на майже паралельний до осі
коронки для рівного входження у канал. Центральні різці нижньої щелепи
трепанували з лінгвальної сторони в місці проекції кореня в напрямі його
осі.

Після проведення доступу у пульпову порожнину екскаваторами або бором,
видаляли коронкову пульпу та знаходили устя кореневих каналів.

На другому етапі розширювали верхню третину кореневих каналів
за допомогою борів Gates-Gliden, Peeso (Largo), якими розсвердлювали
канал на низьких обертах мікромотору.

На третьому етапі проводили пульпоектомію, очистку, розширення
і заповнення кореневих каналів пастами. Пульпу видаляли
пульпоекстракторами, які притискали до стінки каналу, вводили
до відчуття опору, незначно відтягуючи назад, переміщували до середини,
провертали, намотуючи пульпу до відчуття її обриву і витягували назовні.
у здорових зубах пульпа була живою та інтактною та витягувалася майже
повністю. Вона була намотана на пульпоекстракторі у вигляді цільної
стрічки білуватого кольору, іноді з крововиливами на кінці. Зразу ж
після видалення пульпи спостерігалася посилена кровотеча з каналу,
що свідчило про обрив апікальних артерій і вен. При переломах зубів
чи карієсі у всіх випадках пульпа видалялася обривками і мала
чорно-сірий колір, кровотечі майже не спостерігалося, що свідчило про
некроз пульпи — некротичний (гангренозний) пульпіт.

Кровотечу зупиняли ватними турундами, намотаними на кореневі голки чи
ендодонтичні інструменти. Для швидшої зупинки крові їх вмочували в 3%-й
перекис водню або препарат «Ендоджі».

Довжину кореневих каналів вимірювали кореневими голками, або
ендодонтичним інструментом невеликого розміру.

Розширення каналу та видалення ураженого дентину і залишків пульпи
проводили файлами і рімерами, прагнучи наблизитися до використання
методик — step-back (від апексу до коронки), crown down (від коронки до
апексу). Для запобігання перфорації апексу використовували гумові
запобіжники, які виставляли на довжину каналу.При використанні файлів
вони вводилися на необхідну глибину і горизонтальними рухами
«вверх-вниз» проводилася очистка каналу.Інколи, для кращого введення
використовували поворот файла по осі до 90°. Після очистки файлом
проводили контрольне проходження файлом, який був на один розмір меншим
за попередній, для видалення часток дентину. у разі використання рімерів
очистка проводилася обертовими рухами. При лікуванні пульпітів очистку
і розширення каналів проводили до появи незміненого дентину на
ендодонтичних інструментах.

Після кожної маніпуляції канал промивали 2,5 %-м гіпохлоридом натрію,
який насамкінець нейтралізували 3 %-м розчином перекису водню.
Промивання здійснювали за допомогою ендодонтичних шприців з голками або
використовували зволоження порожнини ватними турундами на ендодонтичних
інструментах чи паперовими « пінами”, які вмочували в антисептичний
розчин і вводили у канал. в кінці проводили висушування кореневих
каналів сухими ватними турундами чи паперовими «пінами».

На останньому етапі кореневі канали заповнювали пастами: форедент,
резорцин-формаліновою чи тіедент за допомогою машинних заповнювачів на
малих оборотах. При цьому каналозаповнювач вмочували в пасту, вводили
у корінь до апексу і при включених обертах відтягували назад. Для
повного заповнення каналу та видалення міхурців повітря наповнювачем на
обертах проводили по каналу зверху вниз. Заповнення проводили до виходу
пасти з каналу, надлишок якої видаляли. в кінці її ущільнювали ватною
кулькою.

/

У дослідних тварин порожнину коронки заповнювали силікатними чи
цинк-фосфатними цементами, такими як: беладонт, уніцем і вісфат.
На другий день пломбу полірували. На 4-й день після ендодонтичного
лікування проводили видалення досліджуваних зубів за допомогою
стоматологічних щипців, елеваторів, луксаторів.

Видалені зуби обережно очищали від періодонтальної зв’язки за допомогою
невеликої кюретки та проводили розпили. Для цього зуб розпилювали
дисками на прямому мікромоторному наконечнику. Спочатку робили насічку
на невеликих обертах, потім розпил на більших. Процедуру проводили
обережно, для запобігання розлому зуба чи диска. Розпили робили
в декількох напрямах. Частину зубів розсікали впоперек (перпендикулярно
до осі зуба), роблячи зрізи, товщиною від 3 до 5 мм, починаючи
з апікальної ділянки до коронки. Іншу частину розпилювали повздовж або
з нахилом по центру так, щоб на зрізі було видно кореневий канал. Зрізи
фотографували, визначали ступінь заповнення каналу, стан дентину, емалі,
кореневої пасти, пломбувального матеріалу, їх прилягання до стінок зуба.

Результати та обговорення. Як показали дослідження, майже на всіх шліфах
спостерігалося щільне заповнення порожнин зубів кореневими пастами та
пломбувальними матеріалами. При використанні паст, що містили
формальдегід (форедент, резорцин-формалінової), дентин кореня
зафарбовувався компонентами пасти у рожевий колір, що давало можливість
прослідкувати рівень просочення його пастами. На всіх цих зрізах
в ділянці коренів дентин був повністю забарвлений пастами, до того ж
воно було нерівномірне з обмеженими округлими ділянками більшого
зафарбовування, часто зустрічалися яскравіші тонкі ділянки, що йшли
по колу навколо кореневого каналу. Також спостерігалися нерівномірні,
обмежені, округлі та видовжені світліші ділянки. в деяких зрізах світлі
ділянки спостерігалися симетрично по краях кореня.

На поперечних зрізах в ділянці коренів спостерігалося щільне заповнення
кореневого каналу без видимих порожнин. На деяких зрізах центральна
частина каналу була помаранчево-рожевого кольору, навколо неї
спостерігався світліший обідок, далі — дентин нерівномірного рожевого
кольору. Інколи спостерігалася протилежна ситуація, коли центральна
частина каналу була більш світлою, а навколо неї спостерігався обідок
помаранчево-рожевого кольору. Можливо, це пов’язано із розпилюванням
зуба.

При використанні пасти тіедент заповнення каналу було аналогічним, крім
зафарбовування тканин зуба. Застигла паста в каналі була нерегулярного
від світло- до темно-коричневого кольору. Дентин мав природний
сіро-білий колір. Проте, його структура також була неоднорідна.
Спостерігалося чергування світліших та темніших ділянок, які часто йшли
по колу.

Іноді, в ділянці каналу були незначні заглиблення, за якими йшов щільно
заповнений кореневий канал. Це відбувалося внаслідок меншої міцності
пасти, ніж дентину, у результаті чого при розпилюванні зуба вона
частково вишліфовувалася.

На деяких розпилах спостерігалися незначні порожнини всередині пасти або
біля стінки кореня. Вони можуть бути пов’язані з неповним видаленням
пухирців повітря при заповненні каналу, також це може бути наслідком
пасти при розпилюванні зуба.

Важливе значення має адекватне заповнення пастою апікальної ділянки. На
всіх поперечних зрізах ця область була щільно і повністю заповнена
матеріалом. Кореневий канал звужувався, а дентин був більш однорідним.

На зрізах у коронковій частині спостерігалася добре контурована
однорідна, свіло-біла емаль, що покривала коронку, під нею
розташовувався дентин біло-жовтого кольору. Пломбувальний матеріал
щільно прилягав до тканин зуба без порожнин та щілин, був однорідним
та розрізався на одному рівні з емаллю та детином. Іноді, при
розпилюванні у крайовій частині, пломба повністю випадала. в місці
переходу пломбувального матеріалу в кореневу пасту не спостерігалося
порожнин та розривів між матеріалами, вони щільно прилягали один до
одного.

На повздовжніх та похилих зрізах відмічалися більші дефекти кореневих
паст та випадіння пломбувальних матеріалів. Це відбувалося тому, що
набагато збільшувалася площа контакту диска та матеріалу при
розпилюванні зуба. Дентин коренів та його зафарбовування було більш
однорідне, ніж на поперечних зрізах.

Недостатнє заповнення кореневих каналів спостерігалося в 3-х зубах із
24-х, що складає 12,5 %. у тварин з пульпітом проводили контрольні
огляди відповідно до причини захворювання, які показали відсутність
нориць, періодонтитів та випинань слизової оболонки ясен в місці
проекції кореня.

Висновки

Метод розпилу зубів з виготовленням зрізів має значну інформативність
для визначення ступеню заповнення пульпової порожнини та стану зубних
тканин і пломбувальних матеріалів на макроскопічному рівні.

Використана нами методика ендодонтичного втручання забезпечує повне
видалення пульпи, достатнє розширення дентину та щільну обтурацію
кореневого каналу (у 77,5% випадках) разом з апікальною ділянкою
кореневою пастою без перфорації апексу. Після заповнення кореневого
каналу, кореневі пасти застигають до твердої консистенції, а їх
компоненти просочують дентин кореня з можливим виходом в періодонтальні
тканини.

Просочення дентину пастами йде нерегулярно з ділянками більшого та
меншого накопичення компонентами пасти. На зрізах дентин кореня має
неоднорідну структуру, що більше проявляється при дослідженні поперечних
шліфів.

Список літератури:

Стоматология собак / В.В. Фролов, А.А. Волков, В.В. Анинков, О.В.Бейдик.
— М.: ООО «Аквариум-принт», 2006. — 288с.

Фролов В.В. Болезни зубов и полости рта у собак. — М.: Аквариум бук. —
2003, 96с.

Stephen J. Ettinger Oral, Dental, Pharyngeal and Salivary Gland
Disorbers // Textbook of Veterinary Internal Medicine. Diseases of the
Dog and Cat: In 2v. — Philadelphia: W.B. Saunders Company, 1983. — Vol.
2. — P. 1126-1191.

Zymet Carl L. Periapical Rarefaction Associated with Canine Dental
Caries // Journal of the American veterinary medical assotiation. —
1968. — Vol. 152, №5. — Mart 1, Р. 483-486.

Runyon Caroline L., Rigg Dale L., Grier Roland L. Allogeneic tooth
transplantation in the dog // Journal of the American veterinary medical
assotiation. — 1986. — Vol. 188., №7. — April 1, Р. 713-717.

C. Le Brech, L. Hamel, J.C. Le Nihouannen, G. Daculsi Epidemological
Study of Canine Teeth Fractures in Military Dogs // Journal of the
Veterinary Dentistry. — 1997. — Vol. 14, №2. — June, Р. 51-55.

Linda J. DeBowes, Derek Mosier, Ellen Logan аnd all. Association of
Periodontal Disaese and Histologic Lesions in Multiple Organs from 45
Dogs // Journal of the Veterinary Dentistry. — 1996. — Vol. 13, №2. —
June, Р. 57-60.

Wiest L.M., Sweeney E.J. Restoration of a Fractured Canine Tooth in a
Dog // Journal of the American veterinary medical assotiation. — 1974. —
Vol. 164, №6. — March 15, Р. 601-602

Anthony D. Shipp, Peter Fahrenkrug Practitioners’ Guide to Veterinary
Dentistry. — Glendale, California: Griffin Printing Inc., 1992. — 237p.

Ross Donald L., Myers John W. Endodontic Therapy for Canine Teeth in the
Dog // Journal of the American veterinary medical assotiation. — 1970. —
Vol. 157, №11. — December 1, Р. 1713-1718.

Ramy Charles T., Segreto Vincent A. Apicoectomy and Root Canal Therapy
for Exposed Pulp Canal in the Dog // Journal of the American veterinary
medical assotiation. — 1967. — Vol. 150, №9. — May 1, Р. 977-983.

Frank J.M. Verstraete. Self-Assessment Color Review of Veterinary
Dentistry. — Iowa State University Press/Ames. — 1999. — p.224.

Похожие записи