КОНТРОЛЬНА РОБОТА

Біологія людини

ПЛАН

Особливості систем крові та кровообігу людини, що зумовлюють її як
біологічну і соціальну істоту.

Суть захворювання на цукровий діабет. Допомога та підтримка хворим
людям.

Особливості вищої нервової діяльності у підлітків та людей похилого
віку.

Вітаміни та їх роль як біологічних каталізаторі. Суть вітамінізованого
харчування.

Взаємозв’язок м’язової системи та скелету у забезпеченні руху людини.
Порушення скелета. Викривлення хребта. Профілактика цих порушень.

1. Особливості систем крові та кровообігу людини, що зумовлюють її як
біологічну і соціальну істоту

Кров — рідка сполучна тканина, що циркулює в судинній системі і
складається з рідкої частини — плазми (55—60%) та кров’яних клітин, або
формених елементів (40— 45 %). Разом з лімфою і тканинною рідиною кров
утворює внутрішнє середовище організму. Перебуваючи в постійному русі,
кров постачає всі органи і тканини розчиненими в ній речовинами. Вода і
розчинені в ній речовини переходять з крові в тканинну рідину, що омиває
кожну клітину. Це забезпечує постійний обмін речовин між органами. Лімфа
утворюється з тканинної рідини в лімфатичних капілярах. Безперервне
змішування крові, тканинної рідини й лімфи сприяє підтриманню сталості
їхнього складу.

Аналізуючи транспортну функцію крові, можна виділити кілька основних
напрямів.

1. Дихальна функція полягає в перенесенні кисню від легень до тканин і
вуглекислого газу в зворотному напрямку.

2. Живильна функція здійснюється перенесенням поживних речовин
(амінокислот, глюкози, жирних кислот тощо) від органів травлення або від
органів, у яких ці речовини депонуються, до тканин, в яких відбувається
їх подальше перетворення.

3. Видільна (екскреторна) функція пов’язана з перенесенням кінцевих
продуктів дисиміляції в нирки або інші органи (шкіру, травний апарат,
легені), кров також бере участь у процесі утворення сечі.

4. Регуляторна функція пов’язана з транспортом гормонів та інших
біологічно активних речовин, за допомогою яких здійснюється регуляція
функцій окремих органів.

5. Терморегуляторна функція. Маючи високу теплопровідність і
теплоємність, кров, циркулюючи в кровоносних судинах, збільшує втрату
теплоти у разі перегрівання організму або, навпаки, зберігає її при
переохолодженні. Це відбувається внаслідок зміни просвіту кровоносних
судин у шкірі, підшкірній клітковині, м’язах та внутрішніх органах.

6. Гомеостатична функція (підтримання динамічної стабільності
внутрішнього середовища організму) досягається завдяки тому, що кров,
омиваючи всі органи й тканини, здатна доставляти (транспортувати) до них
фізіологічно активні речовини, в результаті чого змінюється характер
діяльності тієї чи іншої системи організму.

Крім транспортної кров виконує також захисну функцію, яка здійснюється
лейкоцитами, здатними до фагоцитозу, і речовинами, що забезпечують
гуморальний захист організму від шкідливих мікроорганізмів, які
потрапили в організм. У крові є антитіла, з якими пов’язаний імунітет.
До захисної функції слід також віднести здатність крові до згортання,
внаслідок чого припиняється кровотеча в разі поранення.

За наявністю в крові аглютиногенів і аглютинінів усіх людей можна
розподілити на 4 групи.

Кровообігом називають рух крові по замкнених порожнинах серця і
кровоносних судинах. Він забезпечує рознесення крові по всьому тілу, яка
тільки в русі може виконувати свої функції. Рух крові в судинах
відбувається завдяки діяльності серця. У людини є два кола кровообігу.

Велике і мале кола кровообігу. З лівого шлуночка насичена киснем кров
прямує в найбільшу артерію нашого тіла — аорту. Тут починається велике
коло кровообігу. Від аорти, біля самого виходу її з серця,
відгалужуються вінцеві артерії, які, утворюючи коронарне (або серцеве)
коло кровообігу, постачають кров’ю серцевий м’яз. Аорта утворює поблизу
серця дугу (ліву) і прямує у грудну, а потім у черевну порожнину.

Від дуги аорти відходять три великі артерії: плечоголовний стовбур, який
поділяється на праву загальну сонну артерію і праву підключичну артерію,
ліва загальна сонна артерія і ліва підключична артерія. Ці судини
постачають кров до голови, шиї та верхніх кінцівок.

У грудній і черевній порожнинах від аорти відгалужуються дрібніші
артерії до м’язів і шкіри тулуба, до внутрішніх органів. На рівні 4-го
поперекового хребця аорта розгалужується на дві великі артерії {праву й
ліву загальні клубові), що прямують до нижніх кінцівок. У кожному органі
артерії поділяються на дедалі менші судини (до артеріол), які переходять
у густу капілярну сітку. Проходячи по капілярах великого кола
кровообігу, кров омиває всі тканини, віддає їм кисень і при цьому
перетворюється з артеріальної на венозну. Тут же кров віддає поживні
речовини і насичується вуглекислим газом та продуктами розпаду.

З капілярів кров збирається в невеликі вени, спочатку дрібні, потім
більші і, нарешті, у дві великі. Вени голови, шиї та верхніх кінцівок
утворюють верхню порожнисту вену, а вени всіх інших частин тіла впадають
у нижню порожнисту вену. Обидві порожнисті вени впадають у праве
передсердя. Сюди ж відкриваються своїми отворами і вінцеві вени, що
несуть кров від стінки серця.

Мале коло кровообігу починається в правому шлуночку, куди венозна кров
надходить з правого передсердя. З правого шлуночка венозна кров
потрапляє через легеневий стовбур (який ділиться на дві легеневі артерії
— праву й ліву) в легені. Легеневі артерії розгалужуються в легенях на
дедалі дрібніші артерії і переходять у капіляри. Капіляри густо
обплітають альвеолярні пухирці, куди надходить атмосферне повітря. У
капілярах легенів венозна кров перетворюється на артеріальну. Від
капілярів починаються дрібні вени, які зливаються і утворюють чотири
легеневі вени, що впадають у ліве передсердя, а звідти в лівий шлуночок.

Причиною руху крові по кровоносних судинах є різниця тиску в артеріях і
венах. Ця різниця створюється і підтримується ритмічними скороченнями
серця. Серце людини в стані спокою скорочується 65—75 разів за хвилину,
перекачуючи близько 5 л крові. За життя людини серце виконує титанічну
роботу завдяки тому, що воно працює ритмічно,

2. Суть захворювання на цукровий діабет.

Допомога та підтримка хворим людям

Щорічно від діабету та пов’язаних з ним ускладнень у світі помирає
чотири мільйони людей.

При діабеті першого типу, яким хворіють переважно молоді люди, а в
останні роки і діти, 90 відсотків клітин підшлункової залози загинули в
результаті вірусного чи автоімунного ураження і не виробляють інсулін.
Тому хворим необхідні ін’єкції цього гормону.

При діабеті другого типу інсулін в організмі є, він навіть виробляється
у підвищених кількостях. Але при цьому не справляє належної дії через
порушення чутливості до нього клітин у тканинах організму. Це
захворювання має спадковий характер.

Якщо діабет не лікувати або лікувати неправильно, він прогресує з року в
рік і досить швидко дає важкі ускладнення на серце, судини, нирки,
нервову систему, очі. Тому і виходить, що часто діагноз «діабет»
ставлять, коли людина приходить до окуліста, кардіолога, нефролога,
хірурга, не знаючи, що симптоми, які його непокоять, — це ускладнення
від цукрового діабету.

Якщо вчасно не спохопитися, розвивається цілий «букет» таких ускладнень,
і хворим доводиться відвідувати лікарів різних спеціальностей. Не треба
зайвий раз казати, що подібне лікування суттєво позначається на бюджеті
сім’ї, тим більше що такі хворі дуже часто стають інвалідами і не можуть
повноцінно працювати.

Повністю вилікувати від діабету поки що не можна. Але, як вважають
фахівці, більшість ліків, які є зараз в Україні і які рекомендують наші
ендокринологи, хоч і якісні, проте мають приблизно однакові побічні дії.
Але наукова думка не стоїть на місці, з’являються досконалішi препарати.
Наприклад, аналог людського інсуліну Лантус, який дає можливість
досягати рівня А1с нижче 7 відсотків без підвищення ризику розвитку
гіпоглікемій. Його ефект максимально наближений до вироблення інсуліну
здоровою підшлунковою залозою. Лантус вважають препаратом першого вибору
і широко призначають хворим діабетом як першого, так і другого типів у
США, Німеччині, Великій Британії та Франції. В Україні його почали
застосовувати з минулого року.

За останні роки в лікуванні цукрового діабету відбулися докорінні зміни,
які значно торкнулися принципів дієтотерапії цього захворювання.
Дієтотерапія залишається не лише основою лікування будь-якої форми
цукрового діабету, але і дієта повинна бути максимально прийнятою для
конкретного хворого. Розрахунок на те, що застосування найновіших
препаратів інсуліну і схем інтенсивної терапії дозволить хворим
перебувати на так званій вільній дієті, не справдився.

При цукровому діабеті слід дотримуватися таких принципів дієтотерапії:

Обмеження прийому легкозасвоюваних вуглеводів, оскільки через їхнє
швидке всмоктування в кишечнику значно підвищується глікемія і виникає
значна глюкозурія.

Їжа повинна містити нерафіновані вуглеводи (овочі, картопля, мучні
вироби) з достатнім вмістом клітковини.

Вуглеводи розподіляються між прийомами їжі відносно рівномірно протягом
дня.

Їжа повинна містити невелику кількість жирів, половина яких має бути
рослинною походження.

Калорій6ість дієти повинна бути адекватною енергозатратам хворого.

Продуктів заборонених для хворих на цукровий діабет немає. Особливо слід
зупинитися на споживанні цукру, традиційно продукти, що містять цукор
виключалися з раціону хворого, у зв’язку з цим Американська діабетична
асоціація розширила набір вуглеводовмісних продуктів, які містять
сахарозу, для нерегулярного споживання (наприклад, морозиво,
кондитерські вироби).

Вуглеводи є основним джерелом енергозабезпечення хворого.

У середньому в добовому раціоні має бути 350 г вуглеводів. Така
кількість міститься у 250 г хліба, 200-300 г картоплі, 60 г крупи, 0,5 г
молочних продуктів. Майже третина добової потреби у вуглеводах повинна
забезпечуватися овочами і фруктами, особливо в літньо-осінній період,
оскільки вони є основними джерелами мікроелементів, вітамінів, грубої
клітковини, пектинів.

Популярність користується так званий прибалтійський метод, суть якого у
тому, що кожного дня у дієті хворого на цукровий діабет має бути
капуста у вигляді салатів, у вінегреті, а також капівстяний сік.
Враховуючи біоритим функції печінки, підшлункової залози, тонкого
кишечника, склянку капустяного соку рекомендують пити зранку, а салати
їсти вдень або ввечері.

Основною одиницею виміру при заміні вуглеводів у деяких країнах вважають
хлібну одиницю, якою користуються при розрахунку добової кількості
вуглеводів. Цей умовний коефіцієнт. 1ЧО, містить 10-12 г вуглеводів і
приблизно дорівнює одному шматку хліба. Так, 1 ХО містять одне яблуко,
один персик, одна столова ложка манної, гречаної, пшоняної або перлової
крупи, 250 мл молока або кефіру столова ложка борошна. Під час сніданку
на 1ХО слід вводити 20Д інсуліну, а під час обіду або вечері – 1,5 –10Д.
На жаль, в Україні не вдається привчити хворих на цукровий діабет до
користування хлібною одиницею, наслідок цього – широка поширеність
ожиріння. Як у всій популяції, так і серед хворих на цукровий діабет

Особливу увагу необхідно звертати на додаткове введення вітамінізованих
продуктів в зимово-весняний період року. Показані багаті вітамінами
напої з шипшини, чорної смородини, горобини, а також цитрусові.
Джерелами вітамінів також є кисла капуста, сира морква, буряк, зелений
горошок, часник і цибуля. Дуже корисним при діабеті є топінамбур (зелена
груша).

Зловживання алкоголем призводить до різних захворювань навіть в осіб без
цукрового діатезу. Що стосується хворих на цукровий діабет, то у всіх
країнах світу лікарі не рекомендують вживати спиртних напоїв, оскільки
алкоголь призводить догіпоглікемії.

Кулінарна обробка їжі для хворих на цукровий діабет немає суттєвих
відмінностей. Проте у зв’язку з частими ураженнями печінки і ШКТ при
діабеті рекомендується кулі рана обробка з обмеженням солі, з переважним
приготуванням їжі у вареному, тушкованому і запеченому вигляді. Тепер
чимраз ширше в комплектному лікуванні хворих на цукровий діабет
застосовують рослинні засоби. Всі лікарські рослини, які застосовуються
при цукровому діабеті, умовою можна розділити на дві групи:

Лікарські рослини, які впливають одночасно на ряд ендокринних залоз.

Лікарські рослини з гіпоглікамізуючим ефектом.

В Україні широко використовується антидіабетичний збір з лікарських
рослин “Арфозетин”, до складу якого входять такі трави: чорниця
звичайна, квасоля звичайна, хвощ польовий, шипшина, звіробій і ромашка
аптечна.

При цукровому діабеті можна рекомендувати лісові ягоди – чорницю,
брусницю, суницю. 1-2 чайні ложки листя і ягід заливають склянкою
окропу, настоюють і випивають за 3-4 прийоми протягом дня.

Широко застосовують квасолю (відвар із стручків – 100 г стручків на 1 л
води), горіх грецький (50 г сухого листя залити 1л окропу – пити по
півсклянки тричі на день), лавровий лист (10 листків заливають трьома
склянками окропу, настоюють 2-3 години і приймають по півсклянки тричі
на день). Настій хрону у суміші з кислим молоком (1 столова ложка
тертого хрону залити 5 склянками окропу і п’ється по 1 стологій ложці
тричі на день з кислим молоком).

При застосуванні фітотерапії слід пам’ятати про можливість звикання
організму до рослинних засобів і необхідність раціональної заміни рослин
через 1-1,5 місяців.

3. Особливості вищої нервової діяльності у підлітків

та людей похилого віку

Вища нервова діяльність — сукупність рефлексів, які забезпечують
різноманітні (найбільш досконалі) форми взаємозв’язку тварин і людини з
навколишнім середовищем і здійснюються за участю вищих відділів ЦНС
(кори великого мозку, підкірки). Основу вищої нервової діяльності
становлять умовні рефлекси, що утворюються на основі безумовних
рефлексів.

Вища нервова діяльність у підлітків та людей похилого віку в основних
своїх проявах майже не відрізняється від загальнолюдської вищої нервової
діяльності. Щоправда, деякі особливості присутні. Так, у підлітків
відбувається ще формування багатьох набутих рефлексів, у людей похилого
віку є великий життєвий досвід, сукупність набутих рефлексів, одна певне
загальмування природних рефлексів.

Щоб краще зрозуміти особливості вищої нервової діяльності даних вікових
категорій потрібно більш детальніше розглянути загальні особливості
вищої нервової діяльності людини.

Вища нервова діяльність забезпечується двома основними нервовими
процесами — збудження і гальмування. Під час дії умовних і безумовних
подразників ці процеси виникають у корі мозку, де вони можуть
поширюватися або концентруватися в обмеженій ділянці. Формування і
характер вищої нервової діяльності різних тварин і людини залежать від
типу їхньої нервової системи. Вища нервова діяльність забезпечує
найглибше і найдосконаліше пристосування організму до умов існування. В
основі пристосувань лежить здатність кори головного мозку швидко
утворювати нові рефлекси і гальмувати старі у відповідь на зміни в
середовищі.

В основі регуляції різноманітної діяльності організму є функції нервової
та ендокринної систем. Функції нервової системи виявляються в рефлексах.
Рефлекс — реакція організму на будь-яке подразнення, що здійснюється за
участю нервової системи. Рефлекс є основною формою діяльності нервової
системи організму і в перекладі з латинської означає «відбиття».
Звичайно, рефлекс — не механічне відбиття, а вища форма біологічного
відбиття із складними процесами обробки інформації — аналізу й синтезу.

Найпростіші приклади рефлексів відомі кожному з повсякденного життя.
Приймання їжі — це харчовий рефлекс. Кліпання повіками — рефлекс
мигання. Вдих і видих — дихальний рефлекс. Зміна величини зіниць залежно
від інтенсивності освітлення, зміна або підтримання рівня тиску крові,
посилення чи послаблення перистальтики кишок, тонусу м’язів (ходіння,
бігання) тощо — усе це приклади рефлексів. З цього невеликого переліку
фізіологічних функцій видно, що всі види діяльності організму є
рефлекторними з тією лише відмінністю, що одні функції здійснюються за
допомогою простих рефлексів, а інші — складних. За допомогою рефлексів
відбувається взаємодія між частинами тіла, а також організму з
навколишнім середовищем. Рефлекси є однією з форм загальнобіолегічної
властивості — подразливості.

Фізіологічними експериментами встановлено, що діяльність нервової
системи, а за її допомогою і всього організму має рефлекторний характер.
Комплекс ланок нервової системи, який здійснює сприймання (надходження),
обробку й передавання збудження, називають рефлекторною дугою. Фактично
це шлях рефлексу. Рефлекторна дуга складається з 5 ланок: 1)
сприймальний апарат (рецептори); 2) нервові волокна, що проводять
збудження в центральну нервову систему (чутливі, доцентрові, аферентні);
3) нервові центри, де відбуваються обробка і перемикання збудження з
чутливих нервових клітин на рухові; 4) рухові (відцентрові, еферентні)
нервові волокна, по яких імпульси надходять до робочих органів
(ефекторів); 5) робочий орган — м’яз, залоза тощо.

Усі види рефлексів І. П. Павлов розподілив на дві групи: безумовні
(природжені) і умовні (набуті).

Безумовні рефлекси — це природжені реакції організму за участю нервової
системи у відповідь на вплив подразників. Ці рефлекси спадкові,
сформовані до моменту народження. Безумовними їх називають тому, що для
їх утворення не потрібно якихось умов. Біологічна роль цих рефлексів
полягає в тому, що вони зумовлюють існування новонароджених як у перші
моменти після народження, так і в наступному житті, вони є основою для
формування умовних рефлексів (про них йтиметься далі). Слід пам’ятати,
що такий поділ рефлексів значною мірою умовний, оскільки вони так тісно
взаємопов’язані, що стають невіддільними, і в чистому вигляді їх
виділити важко.

Упродовж життя природжені рефлекси можуть змінюватись і стають
невпізнанними. Слід зазначити, що у людини, на відміну від тварин, прояв
безумовних рефлексів відбувається за участю кори великого мозку.

Рефлекторна діяльність нервової системи, що складається з безумовних і
умовних рефлексів, зумовлює всю різноманітність функцій організму, у
тому числі пам’ять, мислення і поведінку.

Умовні рефлекси — складні пристосувальні реакції, що виробляються в
процесі життя на основі безумовних. На відміну від безумовних, умовним
рефлексам не властива сталість. Вони можуть утворюватися і зникати
залежно від конкретних умов. Тому їх називають умовними, тобто для їх
формування потрібні умови. Ці рефлекси утворюються за участю кори
великих півкуль. Про це свідчать досліди на тваринах, у яких видаляли
кору. Вони майже втрачали здатність утворювати умовні рефлекси, але
зберігали безумовні та раніше вироблені умовні.

Під вищою нервовою діяльністю І. П. Павлов розумів діяльність кори
півкуль і підкірки, які зумовлюють рефлекси.

Свідомість відіграє вирішальне значення в будь-якій формі людської
діяльності. Ще до того, як приступити до будь-якої роботи, людина
заздалегідь обмірковує її план, вибирає потрібні засоби праці,
спілкується з іншими людьми, якщо робота має колективний характер,
перевіряє свої успіхи на проміжних етапах праці, виправляє допущені
помилки і наполегливо долає перешкоди, що з’являються на шляху
досягнення поставленої мети. Свідомість освітлює увесь шлях цієї
діяльності. Звідси і характеристика такої діяльності як свідомої.

4. Вітаміни та їх роль як біологічних каталізаторі.

Суть вітамінізованого харчування

Для підтримання нормальної життєдіяльності організму крім білків, жирів,
вуглеводів, мінеральних речовин і води потрібні вітаміни. Цим терміном
називають групу додаткових речовин їжі, що належать до різних класів
органічних сполук і за рідкісним винятком не синтезуються в організмі
людини. Вони мають сильний і певною мірою специфічний вплив на процеси
обміну, причому в дуже невеликих кількостях.

Існування і значення вітамінів для життя встановив наприкінці минулого
століття російський лікар М. І. Лунін (1881). Пізніше польський хімік К.
Функ (1912) назвав біологічно активну речовину, яку виділили з висівок,
«вітаміном», оскільки вона містила в своїй молекулі аміногрупу (лат.
vita — життя + «аміни»). Ця назва збереглась до цього часу, хоча азот
міститься не в усіх вітамінах.

Вітаміни надходять в організм з продуктами харчування, переважно
рослинного походження. В тканинах організму людини вони засвоюються,
утворюючи більш складні речовини. їх значення полягає в тому, що вони є
складовою частиною молекул багатьох ферментів та деяких фізіологічно
активних речовин, які беруть участь в обміні речовин. Отже, якщо
вітаміни не надходять з їжею, то організм не отримує необхідних речовин,
що згубно позначається на здоров’ї людини.

Як правило, під час дослідження будь-якого вітаміну його вводять
піддослідним тваринам в очищеному вигляді або навпаки, вилучають його з
продукту харчування і вивчають фізіологію та біохімію піддослідних
організмів. Таким чином було з’ясовано роль вітамінів в обміні речовин,
їх різноманітні функції. Стало відомо, що вони беруть участь у синтезі й
розщепленні амінокислот, жирів, азотистих основ нуклеїнових кислот,
деяких гормонів, медіатора ацетилхоліну, який забезпечує передавання
імпульсів у нервовій системі.

Нині відомо понад 20 вітамінів, які мають безпосереднє значення для
здоров’я людини. Усі вони розподілені на дві групи: жиророзчинні
(кальцифероли — віт. D, каротиноїди — провітаміни А, ретинол — віт. А,
токофероли — віт. Е, філохінони — віт. К) і водорозчинні (аскорбінова
кислота — віт. С, біотин — віт. Н, нікотинова кислота — віт. РР,
пантотенова кислота — віт. В5, піридоксин — віт. В6, рибофлавін — віт.
В2, фолієва кислота — віт. В9, ціанокобаламін — віт. В12).

За нормального раціону і здорового способу життя потреба у вітамінах
задовольняється природним шляхом. Проте навіть за цих умов узимку й
навесні доцільно вживати додатково аскорбінову кислоту (віт. С). У разі
одноманітного харчування, збідненого на натуральні рослинні продукти,
спостерігається порушення обміну вітамінів. Дещо вища потреба у
вітамінах у молоді, а також у осіб, що працюють у шкідливих умовах,
живуть у суворих кліматичних умовах, під час захворювань. У таких
випадках люди потребують додаткового збагачення їжі вітамінами.

Для збереження вітамінів у їжі слід дотримуватись правил заготівлі,
зберігання продуктів, приготування їжі — уникати її переварювання й
пересмажування. Наприклад, у пошкоджених овочах і фруктах аскорбінова
кислота руйнується внаслідок дії ферментів, які розщеплюють Гї молекули.

Нині добре відомо, що при нестачі (гіповітаміноз, або авітаміноз) або
надлишку (гіпервітаміноз) вітамінів в організмі розвиваються
захворювання.

Добова потреба людини у вітамінах значною мірою залежить від її віку,
роду занять, маси тіла, статі, загального стану здоров’я тощо.

Нестача (гіповітаміноз) ретинолу спричинює патологічні зміни в функції
епітеліальних тканин шкіри, дихальних шляхів, травного апарату, нервової
та ендокринної системи. Слизові оболонки та шкіра висихають,
розрихляються, відбувається ороговіння епітелію (гуперкератоз),
послаблюється їхня бар’єрна функція. Крім того, з’являються
дегенеративні зміни в нервовій тканині, порушується координація рухів,
виникають атаксія, паралічі.

Гіповітаміноз виникає при недостатності вітаміну або провітаміну в їжі,
захворюваннях травного апарату, а також при підвищеній потребі в
ретинолі (вагітність, лактація, інфекція, гарячкові стани,
тиреотоксикоз, алкогольне сп’яніння).

До водорозчинних вітамінів належить: вітамін С, Н, В13, В2, В1, В5, В6,
В9, В12. Усі вони термостабільні, за винятком вітаміну С, який
руйнується при нагріванні в присутності кисню та важких металів.

Отже, для профілактики захворювань, пов’язаних з дефіцитом вітамінів,
потрібна правильна організація харчування і способу життя загалом. Слід
пам’ятати, що надлишок вітамінів, їхніх препаратів також негативно
позначається на здоров’ї.

Аскорбінова кислота (віт. С) не синтезується в організмі людини і
потреба в ній задовольняється тільки з продуктами харчування. Тому в
умовах голодного або напівголодного існування нестача аскорбінової
кислоти найбільше позначається на здоров’ї. Якщо організм тривалий час
не отримує цього вітаміну, розвивається авітаміноз — цинга, її ознаки —
виснажене обличчя, набряклі, кровоточиві ясна; на тілі безліч червоних
плям, синців від крововиливів. Те саме й на внутрішніх органах — серці,
печінці, легенях, м’язах. Якщо до цього додати ламкість кісток, втрату
апетиту, знижену опірність до інших захворювань, нервовопсихічні
розлади, то можна уявити більшменш повну картину захворювання на цингу.
У людей, що живуть у зонах помірного, різко континентального і
арктичного клімату, гіповітаміноз спостерігається навесні у зв’язку з
нестачею в цей час продуктів рослинного походження. Слід нагадати, що
нагрівання їжі призводить до руйнування цього вітаміну.

Потреба людини в аскорбіновій кислоті велика — 63— 105 мг на добу.
Багато його міститься в перці, хріні, горобині, смородині, суницях,
плодах цитрусових, капусті (особливо квашеній), плодах шипшини тощо. У
картоплі цього вітаміну небагато, однак вона також є джерелом
аскорбінової кислоти, оскільки споживається у великих кількостях.

Вітаміни групи В. Нестача тіаміну (віт. Bt) призводить до захворювання
берібері. Воно супроводжується розладами нервової системи, діяльності
серця, травного апарату.

Цей вітамін надходить в основному з рослинними продуктами —.неочищеним
рисом, борошном грубого помелу, горохом тощо. Значна кількість його
міститься в дріжджах (пивних), а також в органах тварин — печінці,
нирках, м’язі серця, мозку. Людина має споживати 2—3 мг цього вітаміну в
день.

Дефіцит ціанокобаламіну (віт. В12) призводить до тяжкої форми анемії
(недокрів’я). Він міститься переважно в печінці й стінці кишок тварин,
синтезується також бактеріями кишок людини. В разі порушення секреторної
функції шлунка засвоєння вітамінів не відбувається. Тому крім наявності
вітамінів у їжі не менш важливо підтримувати нормальну секрецію шлунка.

Відсутність у їжі ретинолу (віт. А) супроводжується змінами в шкірі й
слизових оболонках; сухість, запалення та розм’якшення слизової і
рогівки ока, ураження епітелію сечостатевих органів, травного апарату.
Крім того, потерпає зір внаслідок так званої курячої, або нічної,
сліпоти. При цьому вдень людина бачить добре, а в сутінках, коли людина
з нормальним зором ще бачить добре, хвора людина вже нічого не бачить.
Буває це тому, що в сітківці ока хворої людини значно зменшується
кількість родопсину, який сприяє зорові при слабкому світлі. До складу
цієї речовини входить ретинол.

Джерелом ретинолу є тільки тваринні продукти, особливо риб’ячий жир,
вершкове масло, печінка. Рослинні продукти містять речовини
(провітаміни), з яких в організмі людини синтезується ретинол. Такими є
каротин моркви, шпинату, червоного солодкого перцю, зеленої цибулі,
салату тощо. Наявність у їжі жирів зумовлює всмоктування провітамінів у
кишках.

Потреба в ретинолі становить 1—2 мг на добу.

До кальциферолів (віт. D) належать ергокальциферол (віт. D2),
холекальциферол (віт. D3). їх називають антирахітичними, оскільки в разі
їх дефіциту розвивається рахіт. Це захворювання виявляється в ранньому
дитинстві і супроводжується порушенням утворення кісткової тканини
внаслідок зменшення в ній солей кальцію і фосфору. Кістки залишаються
м’якими і викривлюються. Запізнюється і порушується утворення зубів.

Кальцифероли містяться в жовтках яєць, вершковому маслі, найбільше їх у
риб’ячому жирі. В інших продуктах їх значно менше. Дорослій людині
достатньо цього вітаміну при звичайному харчуванні. Для профілактики
авітамінозу D потрібні також наявність солей кальцію та фосфору і вплив
ультрафіолетового випромінювання сонця або кварцових джерел світла.
Потреба у дітей раннього віку в цьому вітаміні становить 2,5—125 мкг.
Дорослі люди (крім вагітних) у звичайних умовах існування не потребують
призначення препаратів цього вітаміну, оскільки потреба в ньому мала.
Крім того, він може утворюватись у шкірі людини під впливом
ультрафіолетового випромінювання з холестерину, який утворюється в
організмі або надходить з їжею. Звідси стає зрозумілою роль сонячного
світла (помірної кількості) для здоров’я дітей.

Важливе значення мають вітаміни групи В. При нестачі В1 виникає хвороба
бері-бері (розлади нервової системи, діяльності серця, травного апарату,
втрата апетиту). При нестачі вітаміну В12 виникає тяжка форма анемії
(недогрів’я). При нестачі вітаміну В2 порушується діяльність нервової
системи, уражається рогівка очей, шкіра, слизові оболонки порожнини
рота. У людини авітамінози виявляються у вигляді захворювань (цинга,
гемералопія, рахіт).

За нормального раціону і здорового способу життя потреба у вітамінах
задовольняється природним шляхом. Проте навіть за цих умов узимку й
навесні доцільно вживати додатково аскорбінову кислоту (віт. С). У разі
одноманітного харчування, збідненого на натуральні рослинні продукти,
спостерігається порушення обміну вітамінів. Дещо вища потреба у
вітамінах у молоді, а також у осіб, що працюють у шкідливих умовах,
живуть у суворих кліматичних умовах, під час захворювань. У таких
випадках люди потребують додаткового збагачення їжі вітамінами.

5. Взаємозв’язок м’язової системи та скелету у забезпеченні руху людини.
Порушення скелета. Викривлення хребта. Профілактика цих порушень

Одним з важливих моментів пристосування організму до навколишнього
середовища є рух. Він здійснюється системою органів, до яких належать
кістки, їх з’єднання і м’язи, що об’єднані в єдине ціле — апарат руху,
або опорнорухову систему. Усі кістки, з’єднані між собою різними видами
сполучної тканини, утворюють скелет — пасивну частину апарату руху, а
прикріплені до кісток скелетні м’язи — його активну частину.

Кістково-м’язова система підтримує людину у вертикальному положенні
(кістки хребта і нижніх кінцівок). Захисну функцію виконують кістки
черепа, хребта, грудної клітки, таза, а також м’язи живота, захищаючи
від впливу зовнішніх факторів головний і спинний мозок, легені, серце та
органи черевної порожнини. Рухову функцію виконують кістки і м’язи
кінцівок, хребет, м’язи спини і грудей.

Кровотворну функцію виконують переважно плоскі кістки, в яких міститься
червоний кістковий мозок. Як депо деяких мінеральних солей і
мікроелементів, скелет бере участь у мінеральному обміні (солей кальцію,
заліза, фосфору), а м’язи, депонуючи глікоген, — у вуглеводному обміні.

Скелет людини, хоча й подібний до скелета тварин, має певні особливості,
що пов’язано з прямоходінням та трудовою діяльністю. Скелет людини
поділяють на скелет тулуба, скелет верхніх і нижніх кінцівок, скелет
голови — череп .

Скелет тулуба складається з хребта і грудної клітки. Хребет поділяють на
п’ять відділів: шийний, що складається з 7 хребців, грудний — з 12,
поперековий — з 5, крижовий — з 5 і куприковий — з 4—5 хребців. Останні
9—10 хребців зрослися між собою. Отже, в хребті налічується 33—34
хребці. Хребці — короткі кістки, розміщені одна над одною. Хребець
складається з тіла, дуги і семи відростків. Задній відросток (непарний)
можна промацати на спині у вигляді горбка. Між дугою й тілом хребця є
отвір. Отвори усіх хребців утворюють хребетний канал, в якому розміщений
спинний мозок. Розміри тіл хребців залежать від навантаження на них:
вони найменші в шийному відділі і найбільші — в поперековому. Хребці,
з’єднуючись один з одним за допомогою хрящів і зв’язок, утворюють
гнучкий і еластичний хребетний стовп, якому властива значна рухливість.

Для хребта людини характерні вигини, які надають йому форми, що в
профіль нагадує латинську літеру S. Шийний і поперековий вигини
спрямовані вперед (лордоз), грудний і крижовий — назад (кіфоз). Така
форма хребта є результатом прямоходіння, вона надає хребту пружності. У
новонародженого хребет прямий (крім невеликого крижового вигину) і
тільки з розвитком прямоходіння утворюються всі вигини: шийний, коли
дитина починає тримати голову, грудний, коли починає сидіти, поперековий
і крижовий, коли починає стояти. Вигини хребта збільшують розміри
грудної й тазової порожнин, полегшують утримання рівноваги і
забезпечують пом’якшення поштовхів та струсів тіла під час стрибків і
бігу.

Сильні вигини грудного відділу (сутулість, горб) або поперекового
(«внутрішні горби»), а також більш-менш виражені вигини вбік (сколіоз)
розвиваються при різних захворюваннях (рахіт) або внаслідок неправильної
пози під час роботи (наприклад, під час тривалого сидіння за партою,
столом).

Сколіоз — бокове викривлення хребта з ротацією (скруткою) хребців.
Сколіоз можливий в любому віці, найчастіше в юному. Інколи це важка і
підступна хвороба, яка за рік-два може сильно викривити скелет дитини.
Значна роль в розвитку сколіозу належить спадковості, не менш значна —
умовам розвитку дитини. Астенічність, викривленість тіла, звичка криво
сидіти мають насторожити батьків, навіть якщо дитина не скаржиться. На
жаль, шкільні медогляди не завжди точні, тому варто звертатись до
фахівця.

Зміцнення й розвантаження хребта і всього тіла, розтяжки для розвитку
гнучкості, дозування фізичних навантажень, нормалізація маси тіла,
плавання (хоча б в літку), хода 6-10 км щодня, ліквідація запальних
процесів в організмі, гарт і очистки.

Використана література

Біологія: Навч. посіб. / А. О. Слюсарєв, О. В. Самсонов, В.М.Мухін та
ін.; За ред. та пер. з рос. В. О. Мотузного. — 3тє вид., випр. і допов.
— К.: Вища шк., 2002. — 622 с.: іл.

Енциклопедія вітамінів. – М., 2000.

Словник-довідник з медицини. – К., 1994.

Похожие записи